Я готуюся20

Я готуюся. Я готуюся до нової зорі, до нового ранку, до нового дня. Я усвідомлено й переконливо поховаю свої минулі переживання — переживання невдачі, переживання розчарування, переживання нікчемності. Я зітру з мапи своєї пам'яті всі непристойні, несвітлі переживання, які я отримував у житті досі. Я готуюся до вічно нового життя.

Я знаю, чому я підвів, чому розчарував мого Любого Всевишнього. Я підвів Його, бо не шанував своє життя-секунду, марнував своє життя-хвилину, не зважав на своє життя-годину. Відтепер у кожному своєму житті-секунді я бачитиму реальність-життя десяти літ. У кожному своєму житті-хвилині я бачитиму реальність-життя сорока літ, а в кожному своєму житті-годині я бачитиму реальність-життя сотні літ, незчисленних літ. Щоразу, коли я неправильно розпоряджатимуся своїм життям-секундою, життям-хвилиною й життям-годиною, я відчуватиму, що я — далеко-предалеко від призначеної мені Цілі. І щоразу, коли я належно розпоряджатимуся своїм життям-секундою, життям-хвилиною й життям-годиною, я відчуватиму, що мій час усвідомлення Бога швидко наближається. Мені не доведеться силувати себе такими відчуттями; це буде чимсь спонтанним і автоматичним. Я більше не снуватиму на своєму човні між вечором-надією та ніччю-розчаруванням. На своєму човні я снуватиму між обіцянкою-світлом та захватом-задоволеністю.

Я підвів мого Любого Всевишнього, я підвів реальність свого буття тому, що моє життя — це залежність, моє життя — це бажанння, моє життя — обмежене. І я далі підводитиму мого Любого Всевишнього та реальність свого буття, якщо й надалі любитиму в собі обмежене. А коли я почну любити в собі тільки Безмежне, мені не доведеться дивитися в обличчя розчарування, обличчя невдачі. Я просто літатиму в небесах з моїм улюбленим другом у Вічності — птахом моєї душі. Я перебуватиму у Золотому Човні мого Всевишнього Керманича у Вічності, пливучи й пливучи до заобрійної Землі Божественності й Берега Безсмертя.

Моє нове життя буде життям самоперевершення та життям усмішок-запрошень Бога. Моє старе життя давало мені, те, що воно мало: страх перед Богом, страх перед бажанням, страх у бажанні. Моє нове життя шле мені послання любові до Бога та здійснення Бога так, як Він того бажає. Я готуюся стати превисоко обраним інструментом Бога — щоб любити Його, радувати Його, здійснювати Його завжди-завжди так, як Він того бажає.

EA 45. 16 липня 1977 року, 12 год 20 хв, школа ім. Дж. Ф. Кеннеді, Бронкс (Нью-Йорк).

From:Шрі Чинмой,Еверест стремління, частина 2, Agni Press, 1977
Sourced from https://ua.srichinmoylibrary.com/ea_2