Благодійність25

Я не люблю благодійність. Я люблю піклування, істинне піклування. Коли хтось виявляє мені благодійність, я почуваюся неповноцінним, а коли я пропоную комусь свою благодійність, я, безсумнівно, плекаю почуття вищості. Я не хочу ні почуття вищості, ні почуття неповноцінності; почуття рівності — ось, що я хочу.

Християнський світ вірить, що благодійність означає відчинені двері на Небеса, однак це цілком хибно, вкрай хибно, непоправно хибно. Благодійність не є ознакою чи визначенням для почуття істинного піклування та істинної любові, а коли бракує істинного піклування та істинної любові, двері Небес ніколи не відчиняться. Вони завжди будуть зачиненими. Не благодійність, а, власне, почуття єдності відчиняє двері на Небеса. Якщо немає почуття єдності, то немає значення, яку силу грошей, матеріального багатства чи чогось іншого я пропоную: все це неодмінно забере мене у світ невігластва, де постійно триває танець вищості та неповноцінності.

Коли одна частина мого буття потребує щось отримати чи досягнути, а інша частина приходить їй на допомогу, їхнє почуття єдності негайно відчиняє двері Небес для мене. Коли переді мною є щось прекрасне, і мій розум допомагає моїм очам оцінити цю красу, в такому разі це — почуття єдності. Коли мій розум хоче щось пізнати, і мої ноги несуть мене до школи чи бібліотеки, в такому разі це — почуття єдності.

Благодійність не може подарувати мені задоволеності. Благодійність не може відчинити мені двері на Небеса. Лише почуття єдності є тим, що може принести мені задоволеність, і це почуття єдності слід розширювати. Даючи комусь матеріальні цінності, силу грошей чи щось інше, я повинен відчувати в цьому власну нагальну потребу розширити своє почуття єдності на всю довжину й ширину світу. Я повинен відчувати, що не я комусь допомагаю. Навпаки, допомагають мені. Така благодійність — не благодійність, далеко не так. Це моя самовіддача з тим, щоб повністю і всебічно усвідомити своє вище я тут, у світі.

Моя пропозиція єдності відчиняє мені двері не лише Небес, а й двері Нескінченності, Вічності й Безсмертя, бо єдність — це перша Пісня Божого Бачення та Його завершальний Танець Реальності Бачення, що вічно перевершує Себе. Якщо я бажаю співати Пісню Божого Бачення, то мої більша та менша частини повинні кружляти в Танці Божої Реальності, Реальності, що безкінечно й вічно перевершує Себе.

EA 50. 17 липня 1977 року, 07 год 35 хв, школа (трек), Джамейка (Нью-Йорк).

From:Шрі Чинмой,Еверест стремління, частина 2, Agni Press, 1977
Sourced from https://ua.srichinmoylibrary.com/ea_2