Жити у світі бажання¹⁹

Я був учнем молитви, але я не скажу, що мені подобалося моє навчання. Коли я був учнем молитви, тривога й хвилювання вбивали мене. Час від часу мене вбивали ще й страх та сумнів.

Відтак я став учнем медитації. Коли я був учнем медитації, я деколи мав довіру до своєї медитації, а деколи її не було нітрохи. Так що я не зазнав стрімкого злету. Позаяк медитація — це саме розширення спокою, світла, любові і єдності, я міг здійснити прогрес швидко, дуже швидко. Але не здійснив.

Коли я став учнем самовіддачі, я відразу виявив, що моя самовіддача переростає в щось безмежно більше, ніж я міг коли-небуть омріяти; в щось, на що мені б не вистачило спроможності його здобути. І що це? Плодотворне життя у світлі-баченні Божого становлення та захват-вираження Божого проявляння.

Надалі я хочу бути тільки учнем самовіддачі. Попередні дві мені не потрібні, не потрібні як такі. Я не хочу їх як явищ, відокремлених від моєї самовіддачі. Моя самовіддача містить у собі медитацію, молитву та все інше. Отже, те, що мені повсякчас потрібно, — це самовідданий поклик та самовіддана усмішка.

From:Шрі Чинмой,Еверест стремління, частина 3, Agni Press, 1977
Sourced from https://ua.srichinmoylibrary.com/ea_3