Знищення — це дуже складне визначення. У тваринному світі іноді потрібне знищення заради виживання. В усіх інших випадках знищення — це негативна сила, сила ночі, яка ніколи не підтримує, ні в чому не допомагає й завершується порожнечею. Навіть світ думок, яким так часто послуговується людське життя, може бути цілком руйнівним. Інші люди не потрібні, щоби знищити нас. Однієї нездорової, непристойної думки вистачить, щоб зруйнувати рівновагу нашого розуму, а коли ми втрачаємо рівновагу розуму, ми втрачаємо все.
Дихаючи, з повітрям ми вдихаємо чимало дрібних Божих створінь. Для того, щоб жити, ми мусимо дихати, відтак їм доводиться ставати нашими жертвами. Коли вони гинуть, наше добре серце, завдяки силі єдності, почувається нещасним. Проте, якщо ми ввійдемо у глибші сфери, ми побачимо, що так зване знищення — далеко не знищення. Згідно з Божим Космічним Планом, це правильний спосіб продовження нашого життя. Те, що хтось, можливо, назве знищенням, буде, насправді, для цих дрібних творінь Бога кроком уперед, бо душа розвивається завдяки процесам смерті й нового народження.
У світі володіння ми володіємо, щоб насолоджуватися. Здобуваючи володіння, ми вирізняємо. Це ми хочемо, а це — ні. Через своє почуття відокремленості ми надаємо перевагу одному перед іншим, але це — людська перевага. Ми обираємо те, що збуджує нас або негайно приносить нам радість і задоволення. А Бог не вирізняє. Він усе вважає Своїм і в усьому вбачає придалість і потребу.
Ми хочемо володіти світом, але наша здатність сприймати є такою обмеженою, що нам доводиться робити вибір. Щодо Бога, то Він не обирає, Він нічому не надає переваг, бо все належить Йому. Він хоче вивести на передній план Божественність, яку Він вклав у кожне Своє творіння. Навіть руйнівні сили мають у собі дещицю світла. Тож Бог хоче вивести на передній план навіть те найменше світло, що є в силах невігластва. Нам слід бачити божественність у силах невігластва так, як її бачить Бог. Не звертаймо свої погляди першочергово на зовнішній світ, не приділяймо всієї уваги зовнішньому тілу, яке може бути небожественним. Замість того, щоб мати справу із зовнішнім тілом творіння, ми, передусім, матимемо справу з божественністю, внутрішньою реальністю творіння, намагаючись змінити реальність-тіло, щоб воно стало таким досконалим, як реальність-душа.
У божественному світі досконалість — це просвітлення. Просвітлення ніколи не відхиляє ні світу володіння, ні світу знищення. Воно здатне запросто вмістити їх усередині себе. Коли просвітлення входить у світ знищення, воно виводить на передній план енергію, бо знищення володіє дуже потужною енергією. Просвітлення виводить на передній план аспект енергії Божого творіння й відтак застосовує його для божественної цілі. Коли просвітлення входить у світ володіння, воно опановує все без винятку. Воно виводить на передній план есенцію божественності, яка міститься у всьому. Навіть зовнішнє тіло може запросто преобразитися, коли вперед виходить Божественність. Світ просвітлення не оминає ні світу володіння, ні світу знищення. Просвітлення — це світ приймання.
Бог приймає весь світ заради Його Задоволення. Проте Його Задоволення не схоже на наше задоволення. Наше задоволення полягає в тому, щоб володіти, заявляти про свою власність: “Це — моє. Дивись, що я маю”. Щодо Бога, то Він завжди бачить Своє творіння та Своє Існування як одне ціле. Коли мова йде про нас, то володіння завжди передбачає ще когось або ще щось. Ми кажемо: “Я — власник, а ти — власність”. У такому разі ми відчуваємо свої переваги над володінням, бо ми можемо зробити з ним усе що завгодно. А Бог відчуває, що Він та Його володіння — те саме; вони рівні.
Деколи володіння повстає проти власника чи творця. Батьки є творцями своїх дітей. Та коли діти підростають і досягають підліткового віку, вони часто бунтують. Володіння, творіння може стати сильним і вийти за межі бачення творця. Щодо Бога, то Він творить згідно з Його Баченням, відтак, якщо творіння виходить за межі Його Бачення Реальності, Він не засмучується й не почувається нещасним. Навпаки, саме цього Він, насправді, й бажає. У світі Свого Провидіння Він бачить одну Реальність, а всередині цієї Реальності рясно квітнуть численні реальності. Коли ми отримуємо те, що хотіли, ми задоволені протягом певного часу. А коли ми отримуємо на один цент більше, ніж хотіли, ми часто не є задоволеними, бо це не цілком те, що ми хотіли. Ми хочемо володіти, проте, якщо ми отримуємо на одну річ більше або менше, ніж хотіли, то ми не задоволені, бо людське бажання є таким, що ми хочемо точно те, що задумав наш розум. Щодо Бога, то Він отримує величезну радість навіть від іншої кількості, бо Він уже задоволений, щойно спроєктувавши Своє Бачення. Щодо нас, то ми, окресливши свою волю, сподіваємося на певний результат, і, якщо результат не збігається з нашими сподіваннями, ми почуваємося нещасними. Для Бога, для Його Задоволеності, більш, ніж достатньо самого проєктування.
Знищення деколи потрібне не лише заради виживання, а й заради того, щоб вивести на передній план динамічну енергію, яка наразі застосовується у руйнівний спосіб. В інакшому разі світ летаргії й сонливості закриє невичерпну енергію душі. Володіння саме собою не є поганим, але треба знати, чим володіти. Ми маємо знати, що те, що нам справді потрібне, це обов'язок, краса, світло і захват. Нам потрібно вивести їх на передній план. Ми здобуватимемо не те, що володітиме нами навіть тоді, коли ми будемо його власниками, а те, що співає пісню єдності. Просвітлення — це приймання всього: знищення, володіння — всього, але лише заради трансформації. Ми маємо прийняти, вивести на передній план і трансформувати.
Зараз розум перебуває в людському світі, світі спокуси. Очі бачать щось прекрасне і негайно спокушають розум піти й схопити це. Вуха чують щось прекрасне і негайно спокушають розум піти й схопити це. Кожна частина єства є предметом спокуси та зазнає нападів спокуси. Відтак вона вимагає, щоб інші частини прийшли їй підсобити й захопили те, що її спокушає.
Світ просвітлення негайно приходить і охоплює все. У світі спокуси триває постійна боротьба, перетягування линви між спокусою та просвітленням. Спокуса хоче розширення своїх кордонів, проте, навіть розширивши їх, вона досі не задоволена, тому що спокусу завжди супроводжує розчарування. Тож вона постійно озирається навкруги — туди-сюди, скрізь — у пошуках тривалого задоволення. Нарешті, узрівши просвітлення, спокуса здається, бо бачить, що відповідь — у просвітленні.
Просвітлення поширюється на світ знищення, світ володіння і світ спокуси. Завжди треба прагнути просвітлення, щоби врятувати своє зв'язане Землею життя від світу знищення й преобразити його на вільний світ Небес.
EA 26. 12 липня 1977 року, 08 год 15 хв, школа (трек), Джамейка (Нью-Йорк).↩
Очікування має підставу, якщо я люблю світ і хочу, щоби світ запропонував мені своє серце-вдячність. Очікування має підставу, якщо я молюся Богові за покращення, зміну й просвітлення світу і хочу, щоби світ запропонував мені своє серце-вдячність. Очікування має підставу, якщо я щиро, віддано й беззастережно намагаюся підняти земну свідомість згідно з моєю спроможністю і хочу, щоби світ запропонував мені своє серце-вдячність.
Очікування — це не що інше як задоволення, якщо я віддано, одухотворено й безумовно чекаю, коли настане обраний Час Бога, щоб визволити, просвітити, преобразити, удосконалити й здійснити мене. Очікування — це задоволення, якщо я у найглибших куточках свого серця відчуваю, що Бог — не лише мій верховний Господь, Абсолютний Всевишній, а й мій Друг, мій вічний Друг, єдиний Друг. Очікування — це задоволення, особливо тоді, коли я пізнаю, що у внутрішньому світі Бог зробив для мене все. Це моє відкриття ґрунтується на моїй внутрішній вірі в Нього не тому що Він — сама Любов до мене, а тому, що я усвідомив дещо безмежно важливіше: Бог, мій Всевишній Господь, мій вічний Друг вершить усе в мені і крізь мене. В мені і крізь мене Він розширює, збільшує своє космічне Бачення. Коли я усвідомлюю, що Він зробив для мене та чим Він є для мене, моє життя набуває одухотвореного сенсу і наповнюється плодотворним захватом.
Коли я використовую людське в собі, щоб служити якійсь цілі, моє очікування стає розчаруванням. Коли я використовую божественне в собі, щоб служити якійсь цілі, моє очікування має підставу. В такому разі очікування саме собою стає підставою. А коли я використовую мого Всевишнього Господа, мого вічного Друга, щоби здійснити щось, моє очікування — це задоволення, бо моє очікування — це Його Світло-Бачення, а моє задоволення — це Його Захват-Реальність. Вони — одне нероздільне.
EA 27. 12 липня 1977 року, 13 год 50 хв, аудиторія Даґа Хаммаршельда, Організація Об'єднаних Націй (Нью-Йорк).↩
Через кілька років мій Любий Всевишній прийшов до мене й сказав: “Мій сину, медитуй. Я хочу, щоб ти медитував. Відтепер ти повинен медитувати регулярно щодня”. Я послухався мого Любого Всевишнього й розпочав медитувати.
Згодом, одного дня Він прийшов до мене й запитав: “Мій сину, чи ти бачиш якусь зміну, якесь покращення, щось нове у своєму житті?”
Я сказав: “Щось я таки бачу”.
Бог запитав: “Що?”
Я відповів: “Я буду дуже радий, якщо Ти розкажеш мені про зміни й покращення, які я здійснив, бо я можу помилятися. Хоч би що Ти сказав, я радо прийму це як абсолютну істину”.
Мій Любий Всевишній був дуже задоволений мною. Він сказав: “Оскільки ти розпочав молитися, ти відчув свою близькість до Мене. Оскільки ти розпочав медитувати, ти відчув Мою близькість до тебе. Коли ти молишся, ти відчуваєш свою близькість до Мене, а коли ти медитуєш, ти відчуваєш Мою близькість до тебе.
А також, коли ти молишся, ти бачиш Мій аспект Доброти та Мій аспект Співчуття, а коли ти медитуєш, ти бачиш Мій аспект Краси та Мій аспект Плодотворності. Коли ти молишся, Я для тебе добрий і співчутливий, а коли ти медитуєш, Я для тебе прекрасний і плодотворний. Ці Мої чотири атрибути надзвичайно важливі. Якщо Я не добрий і не співчутливий до тебе, то чому б мав виявляти тобі Свою Красу та Свою Плодотворність? Чому Я повинен виявляти тобі те, що Я маю, й те, що Я втілюю? Ти бачиш Мій аспект Доброти та Мій аспект Співчуття тому, що ти молишся; ти бачиш Мій аспект Краси та Мій аспект Плодотворності тому, що ти медитуєш.
Ти відчуєш ще дещо. Молячись, відтепер ти відчуватимеш, що тобі потрібен лише Я, а медитуючи, ти відчуватимеш, що Мені потрібен лише ти. Наразі ти не можеш повірити у свою необхідність для Мене, тому що ти відчуваєш Мої переваги у всіх відношеннях. Ти гадаєш, що знаєш, хто є ти, а хто є Я. Але настане день, коли ти усвідомиш, що ми — неподільне одне. Доти тобі буде складно осягати, що Я втілюю скінченний аспект життя й водночас перебуваю у Нескінченному. Я знаю, що всередині скінченного аспекту є Нескінченний, а всередині Нескінченного — скінченний аспект, а ти досі не усвідомлюєш цього.
Коли Я кажу, що Мені потрібен лише ти, тобі слід знати, що Я маю на увазі. Ти можеш сказати: “На Землі мільйони, мільярди людей, тож як Він може казати, що Його цікавлю лише я, а інші ні?” Але потрібно розуміти, що ти означає твою продовжену й розширену частину. Твої очі стали превеликими, а твої руки — предовгими. Все твоє буття розширилося й збільшилося, і твоя продовжена й розширена реальність охоплює всіх інших людей. Вони — частина твого існування. Так що, коли Я кажу, що Мені потрібен тільки ти, це означає, що Мені потрібен ти як універсальна Реальність.
Якщо ти будеш молитися й медитувати далі, то ти слухатимешся Мене. А якщо ти слухатимешся Мене, то не буде нічого, чого б Я не зробив для тебе. Я завжди робитиму для тебе все, якщо ти молитимешся й медитуватимеш. Під час молитви ти відчуватимеш, що дихання Мого Життя втілює тебе, а під час медитації ти відчуватимеш, що дихання твого життя втілює Мене. Молитва й медитація є надзвичайно важливими. Та прийде час, коли ти станеш невіддільно єдиним з Моєю Свідомістю, скінченною і Нескінченною, універсальною і трансцендентальною. Тоді ти можеш полишити аспект молитви, бо все втілюватиме аспект медитації. В аспекті молитви є деяке відчуття переваги й неповноцінності. Якщо ти ставишся до Мене як до Всевишнього Господа, тобі складно сприймати Мене як свого єдиного Друга, свого Вічного Друга. У той час Я втілюю Свій Абсолютний аспект, Свій аспект верховенства й повелительства. Але, ймовірно, настане час, коли ти відчуєш, що Я — твій єдиний Друг. У такому разі тобі не потрібно буде звертатися до Мене як до Всевишнього Господа за допомогою молитви. Твоє життя-молитва має завершитися.
Життю-молитві складно або й неможливо втілювати життя-медитацію, а життя-медитація може запросто втілювати життя-молитву. Наразі тобі слід і молитися, і медитувати. Та, зрештою, коли ти станеш дуже розвиненим, стоятимеш за крок до усвідомлення або досягнеш усвідомлення, ти можеш припинити молитися, бо в медитації ти легко отримуватимеш плоди молитви разом із плодами медитації, які є надважливими”.
EA 28. 13 липня 1977 року, 07 год 30 хв, школа (трек), Джамейка (Нью-Йорк).↩
Ти кажеш мені, що ти досконалий. То покажи мені ріку спокою твого розуму. Бачу, що вона в тебе є. Спасибі.
Ти кажеш мені, що ти досконалий. То покажи мені море божественності твого серця. Бачу, що воно в тебе є. Спасибі.
Ти кажеш мені, що ти досконалий. То покажи мені краплю чистоти твого тіла. Бачу, що вона в тебе є. Спасибі.
Воістину, ти маєш рацію. Воістину, ти досконалий.
EA 29. 13 липня 1977 року, 21 год 35 хв, Досконалість Життя-Йоги (Нью-Йорк).↩
Йога — це моя усвідомлена єдність з тим, що я маю, та з тим, чим я є. Те, що я маю, — це усвідомлення Бога. Те, чим я є, — це Захват-Бог.
Йога — це усвідомлена єдність з вічним Божим Обов'язком. Йога — це усвідомлена єдність з нескінченною Божою Красою.
Йога — це усвідомлена єдність із плачем-недостатністю Землі. Йога — це усвідомлена єдність із усмішкою-достатністю Небес.
Йога — це усвідомлена єдність із людською досконалістю-зреченням. Йога — це усвідомлена єдність із Божою Задоволеністю-Прийманням.
Йога — це усвідомлена єдність із Божим Човном-Баченням. Йога — це усвідомлена єдність із Божим Берегом-Реальністю.
EA 30. 13 липня 1977 року, 21 год 37 хв, Досконалість Життя-Йоги (Нью-Йорк).↩
О Ха, о сонце, о світе сонця, о могутносте сонця, о боже сонця, я обожнюю тебе.
О Тха, о місяцю, о світе місяця, о місячна зливо, о богине місяця, я обожнюю тебе.
О хатха-його, ти готуєш для мене сильне тіло, здоровий вітал, осяйний розум та чисте серце. Від твоїх коштовних дарів я отримаю натхнення зробити три великі кроки до життя моєї цілісної досконалості та остаточної задоволеності мого Господа — до зосередження, медитації та споглядання.
Зосередження проникне крізь світ-невігластво. Медитація сяде на засніженій гірській вершині. Споглядання поєднає божественного люблячого та Любого Всевишнього у танці-єдності.
EA 31. 13 липня 1977 року, 21 год 39 хв, Досконалість Життя-Йоги (Нью-Йорк).↩
О інтуїціє, ти воістину велика. Ти маєш здатність пізнавати світ, внутрішній і зовнішній. Та, на жаль, ти не маєш здатності змінити світ. Якщо ти захочеш змінити світ, тобі доведеться йти до усвідомлення. Воно не лише виконає твоє бажання, а й подарує тобі ще одне благо — задоволеність в усвідомленні Бога, задоволеність у відкритті Бога, задоволеність у проявлянні Бога.
EA 32. 13 липня 1977 року, 21 год 41 хв, Досконалість Життя-Йоги (Нью-Йорк).↩
Досконалість — не самовиправдання. Досконалість — не самопроголошення. Досконалість — не самознищення. Досконалість — це запрошення Бога, обожнювання Бога й задовольняння Бога.
Досконалість означає мати бездоганну віру у постійне Співчуття Бога. Досконалість означає мати тверду віру у слізне стремління людини.
Хтось сказав, що досконалість на Землі — це самообман? Досконалість — це возвеличення Бога в людині.
Хтось сказав, що досконалість недосяжна? Ні, вона ближча, ніж стукіт серця, ближча, ніж дихання життя.
І ще дещо: досконалість втілює Бога — людину, що плекає стремління, розвивається, перевершує себе, просвітлюється й відбувається.
EA 33. 13 липня 1977 року, 21 год 43 хв, Життя-Йоги (Нью-Йорк).↩
Якщо ти маєш нечистий розум, то приходь до мене. Я дам тобі своє чисте серце.
Якщо ти маєш некрасиве тіло, то приходь до мене. Я дам тобі свою прекрасну душу.
Якщо ти маєш нещасливе життя, то приходь до мене. Я дам тобі свого щасливого Бога.
EA 34. 13 липня 1977 року, 21 год 45 хв, Досконалість Життя-Йоги (Нью-Йорк).↩
Я маю привілей, що сон невігластва не відважується шантажувати мене, бо він бачить Бога і постійний Божий Захист навколо мене.
Я маю привілей, що моє серце любить мого Всевишнього Господа безмежно більше, ніж мій розум коли-небудь зможе уявити.
Я маю привілей, що мій Всевишній Господь Сам попросив мене рано-вранці, перед тим як ступити у круговерть життя, звертатися до Нього в безмовній молитві й одухотвореній медитації. Моя безмовна молитва така: “О Всевишній Господи, прошу, прийми моє життя-зречення”. Моя одухотворена медитація така: “О Всевишній Господи, прошу, ввійди у моє серце-вдячність і, оселившись, перебувай там”.
Я маю привілей, що мій Всевишній Господь обговорює зі мною на Небесах Його Космічні Плани й зробив мене Його вірним представником, щоб виконати Його Волю тут, на Землі.
Я маю привілей, що кожної миті Бог любить мене більше, ніж я заслуговую, Він говорить зі мною більше, ніж я заслуговую, Він дає мені більше, ніж я заслуговую. В усіх відношеннях Він робить для мене, говорить зі мною та мріє в мені й крізь мене безмежно більше, ніж я коли-небудь заслуговуватиму.
Я маю привілей, що одухотворено вважаю Його цілком своїм, дуже близьким, своїм близьким у Вічності.
EA 35. 14 липня 1977 року, 12 год 40 хв, Центр Шрі Чинмоя, Джамейка (Нью-Йорк).↩
Ти маєш синів і дочок. Твої сини так потоваришували з нечистотою, що виявилося неможливим для мене покласти край їхній дружбі. Твої дочки так потоваришували з невпевненістю, що виявилося неможливим для мене покласти край їхній дружбі. Ще гірше: Твої сини не лише несвідомо, а й свідомо, навіть навмисне вливають свою отруту, свою нечистоту у серця стремління й життя Твоїх дочок. Твої дочки свідомо й навмисне підкидають мурах своєї невпевненості у життя Твоїх синів. Коли нечистота від Твоїх синів проникає у Твоїх дочок, обмежена чистота Твоїх дочок зникає. Коли невпевненість Твоїх дочок проникає у Твоїх синів, обмежена мужність Твоїх синів зникає. Це не означає, що жінки не мають нечистоти — нечистота в них є, але в меншій мірі, ніж у чоловіків. Чоловіки також мають невпевненість, але меншу, ніж жінки.
Твої сини вважають, що агресія — фізична, ментальна та агресія віталу — це роль, яку належить грати чоловікам. Твої дочки вважають, що розчарування — фізичне, ментальне та розчарування віталу — це роль, яку належить грати жінкам. Чоловіча агресія руйнує розум швидше, ніж розум усвідомлює, що зазнав нападу агресії. Чоловіча агресія руйнує вітал чоловіка, щойно проникнувши туди. Чоловіче тіло руйнується, щойно воно почує ім'я агресії. Чоловіче серце руйнується, щойно воно побачить вигляд агресії. Попри те, Твоїм синам подобається агресія, вони люблять агресію й стали нерозлучними друзями з нею.
Твої дочки люблять розчарування понад усе у своєму житті. Вони розчаровуються, бо не здійснюються їхні незчисленні бажання; вони розчаровуються, бо їхні бажання здійснюються. Коли їхні бажання не здійснюються, вони почуваються жінками-прохачками. Коли їхні бажання здійснюються, вони вважають, що іншим людям Бог дав щось важливіше, а позаяк вони бажали й просили не те, що слід, тепер вони потрапили у світ розчарування. Вони відчувають, що треба було просити щось інше; треба було робити правильний вибір. Або не треба було мати жодних бажань — в такому разі не було б розчарування. Вони почуваються нещасними, бо попросили не те, що слід. Так само вони почуваються нещасними, попросивши будь-що. Знов-таки, якщо б вони не просили, щоб їхні бажання здійснилися, то вони б почувалися нещасними. Так що розчарування — це їхній жереб. Коли їхні бажання здійснюються, вони розчаровані. Коли вони не просять Тебе здійснити їхні бажання, вони розчаровані також.
Усе потребує місця: чи то задля безпеки, чи то тому, що все має крайню потребу в місці спочинку, в бездоганному притулку. Для своєї агресії чоловіки знаходять безпечне місце у жінках; жінки для свого розчарування знаходять безпечне, спокійне місце в чоловіках. Чоловік вводить ін'єкцію агресії в серце жінки, а жінка вводить ін'єкцію розчарування в життя чоловіка.
Мій Всевишній Господи, я безпорадний, бо у Твоїх синах я бачу потік нечистоти та гарматні постріли агресії; я безпорадний, бо у Твоїх дочках я бачу ріку невпевненості та пантеру розчарування. Ці розпачливі, нищівні й плачевні властивості — ба ні, здібності чоловіків та жінок руйнують Твоїх синів і дочок просто перед моїм зором-співчуттям та реальністю мого усвідомлення.
О Всевишній Господи, якщо я прошу Тебе, якщо вимагаю в Тебе дати більше спроможності чоловікам та жінкам, аби вони подолали свої вади, Ти лише кажеш, що вже наділив їх потрібною здатністю впоратися з тими руйнівними силами, що знеохочують і не сприяють стремлінню. Ти вже наділив їх потрібною здатністю, о Всевишній Господи, проте вчини мені ласку, дай їм ще більше здатності — не тому, що вони заслужили, не тому, що вони самі відчувають таку потребу, а тому, що я відчуваю, що не здатний допомогти їм. Я старався задля них, я молився за них, а допомогти їм не зміг. У той час їхньою свідомою та несвідомою силою була їхня слабкість. Але настане час, коли не стане жодної їхньої слабкості. Я був натхненником, я був слугою, я був прихильником цього нового бачення, яке містить у собі силу змінити обличчя світу. Бачення без сили — не бачення. Що хорошого в тому, щоби бачити, якщо не можна змінити це? З іншого боку, якщо ви не бачите, що потрібно змінити, то яким чином зміните? Бачити — добре, змінювати — краще, а найкраще — впровадивши зміни, підтримувати їхню досконалість безмежно й вічно.
Мій Всевишній Господи, Ти наділив мене здатністю бачити Твоє творіння таким, як воно є. Та, прошу, зроби ще один крок — дай мені здатність і силу змінити обличчя світу і здійснити Тебе так, як Ти бажаєш.
Мій Всевишній Господи, таким Твоє творіння побачив один із моїх аспектів. Та люблячий у мені розглядає Твоє творіння інакше. Позаяк світ створив Ти, позаяк це Твоє творіння, я на сто відсотків єдиний зі слабкостями Твоїх синів та дочок у моєму серці піклування, диханні-житті служіння й красі-душі просвітління.
EA 36. 14 липня 1977 року, 12 год 45 хв, Центр Шрі Чинмоя, Джамейка (Нью-Йорк).↩
О мій вітале, вставай, вставай! Ти сидів довго. Давно пора тобі встати. Вставай! Хіба тобі не соромно за своє життя? Ціль далеко, дуже далеко. Більше не сиди. Вставай.
О мій розуме, біжи, біжи! Ти довго стояв на одному місці. Ціль далеко, дуже далеко. Ти повинен бігти до пункту призначення. Хіба тобі не соромно за своє життя? Чому ти стоїш на одному місці, якщо пречудово знаєш, що ціль дуже далеко? Більше не стій на місці. Біжи до призначеної цілі.
О моє серце, біжи щодуху! Хіба тобі не соромно за своє життя? Ти здатне бігти прешвидко, а біжиш дуже повільно. Ціль досі дуже далеко. Невже тобі не соромно за своє життя? Ти біжиш повільно. Невже тобі не соромно за свою швидкість? Відтепер ти повинне бігти прешвидко, о моє серце. Лише тоді ти будеш задоволене, коли досягнеш своєї цілі. Якщо ти бігтимеш повільно, це займе мільйони років. Також, біжучи повільно, ти можеш втратити ентузіазм і зійти зі шляху до свого призначення. Так що біжи якнайшвидше, о моє серце, і досягни пункту призначення. Побач обличчя своєї цілі. Стань єдиним, неподільно єдиним зі своєю ціллю.
О моє тіло, о мій вітале, о мій розуме, о моє серце, відтепер відчувайте, що тут, на Землі, кожна втрачена вами мить, кожна знехтувана вами мить означає, що до вашого життя додається рік запізнення, рік розчарування, рік невдачі. Отож прокинься, о моє тіло, вставай, о мій вітале, біжи, о мій розуме, біжи щодуху, о моє серце! Щосекунди ви можете або будувати нове життя надії, обіцянки, усвідомлення й удосконалення, або руйнувати те, що наразі ви маєте в незначній мірі, — стремління. Не руйнуйте свого стремління, а тільки зводьте споруду своєї світлої надії, високої обітниці, усвідомлення єдності й захвату вдосконалення.
EA 37. 14 липня 1977 року, 17 год 35 хв, Центр Шрі Чинмоя, Джамейка (Нью-Йорк).↩
Розгляньте плюс- та мінус-фактори вашого страждання. Плюс-фактори: ваше страждання додається до вашого страху, неконтрольованого страху; ваше страждання додається до вашої бунтівної поведінки; ваше страждання додається до вашого отруйного розчарування; ваше страждання додається до вашого повільного, поступового краху. Мінус-фактори: ваше страждання віднімає у вас усе, чим наділив вас ваш Любий Всевишній Господь: від Його безмежної Щедрості Він дав вам Свою Радість, Він дав вам Свою Опіку, Він дав вам Своє Співчуття, Він дав вам Свою Єдність. Але ви плекали й дорожили стражданням, тож усі Його дари було викрадено. Викрадено ким? Вашим стражданням. Страждання не є способом здійснення духовного прогресу. Воно забирає від вас усі дорогоцінні дари, які дав вам Бог. Один по одному злодій-страждання розграбує найцінніші, найбажаніші дари, які дав вам Бог: Його Спокій, Його Любов, Його Блаженство, Його Опіку, Його Єдність.
Відтепер намагайтеся упіймати злодія-страждання на гарячому й привести його до вашого Любого Всевишнього. Коли ви впіймаєте злодія та коли відведете його до відповідної особи, і коли ця відповідна особа, ваш Любий Всевишній дізнається, що ви не бажаєте бути пограбованими ні внутрішньою сім'єю, ні зовнішньою, коли Він дізнається, що ви не бажаєте бути пограбованими ні членами вашого внутрішнього єства, ні членами зовнішнього світу, тоді ваш Любий Всевишній від Його безмежної Щедрості знову обдарує вас Його Опікою, Його Любов'ю, Його Радістю, Його Єдністю, Його Співчуттям та Його Гордістю безмірно.
Отож, шукачу, ні миті не плекай у тілі, віталі, розумі й серці страждання. Страждання — це не відповідь; страждання — це лише запитальний знак, який ніколи не задовольниться нашою відповіддю, хоч би якою вона була. Страждання — це запитальний знак, який ігнорує усі відповіді. Навіть якщо відповідатиме Бог, розум не погодиться, що відповідь правильна.
Страждання — це хибний шлях. Відтепер зростайте лише в радості та впевненості в собі. Ця впевненість у собі походить від вашої зреченої волі-єдності із вашим Любим Всевишнім. Ви хочете впевненості, і ви отримаєте впевненість тієї миті, коли ваша зречена єдність з Волею Всевишнього стане досконалою. Доти не може бути впевненості: ні впевненості в собі, ні в чомусь іншому.
Так що, шукачу, своїм тілом, віталом, розумом і серцем прийми божественні дари Бога, плекай їх, дорожи ними, примножуй їх. Як тобі їх примножувати? Завдяки свідомій самовіддачі у превеликій вдячності твоєму Любому Всевишньому. Якщо ти усміхатимешся одухотворено, то всі божественні дари, які ти отримав від Всевишнього, неодмінно помножаться. Якщо ти співатимеш у безмовності одухотворено, то всі божественні дари, які ти отримав від Всевишнього, неодмінно помножаться. Якщо ти танцюватимеш усередині свого серця-вдячності віддано й одухотворено, то всі божественні дари, які до цього часу ти отримав від Всевишнього, неодмінно помножаться. Ба більше, ти отримаєш від Нього не лише благодатні й плодотворні дари, а також і Творця та Володаря дарів — Самого Всевишнього. Той, хто створив дари і наділив тебе ними, більш, ніж готовий та охочий належати тобі. Він хоче, щоб ти вважав Його володіння своїми, цілком своїми. Коли ти приймеш Його володіння як свої власні, Він прийде і, поставши перед тобою, скаже: “Моє дитя, ти прийняв Мої дари, Моє творіння. Я так задоволений тобою. А тепер прийми Мене. Я цілком твій”. Тож вважайте своїми всі божественні дари, які вам дає Всевишній. Індивідуально та колективно вважайте їх своїми, цілком своїми. Відтак прийде справжній власник дарів і запропонує вам визнати Його своїм, незмінно і вічно своїм.
EA 38. 14 липня 1977 року, 17 год 45 хв, Центр Шрі Чинмоя, Джамейка (Нью-Йорк).↩
“Мій сину, відмінність полягає в тому, що учень — це той, що постійно думає про потреби Вчителя. Він відчуває, що самé його існування на Землі призначене лише для Вчителя, лише для його Вчителя. Коли Вчитель просить його щось зробити, він відповідає: “Вчителю, я вже зробив це”. Він справді зробив це, тому що інтуїтивно відчув потребу свого Вчителя задовго до того, як Учитель на зовнішньому плані попросив його щось зробити.
Послідовник — це той, що хоче зробити те, що Вчитель просить, але у відповідь каже: “Вчителю, я зроблю це, але, будь ласка, дай мені час. Ти попросив мене дещо зробити, і я зроблю це, безперечно, однак те, про що ти просиш, — не легка справа, так що це, мабуть, займе певний час. Проте я запевняю тебе, що зроблю це. Вір у мене. Я не розчарую тебе, тим паче не покину тебе. Якщо я візьмуся за справу негайно, то можу не впоратися, тож дай мені трохи часу. Я зроблю це неодмінно”.
“Мій Всевишній Господи, будь ласка, скажи у чому відмінність між прихильником та доброзичливцем?”
“Мій сину, відмінність така: прихильник — це той, що захоплюється Вчителем на відстані. Він не хоче вникати у практичні потреби Вчителя. Він не хоче мати близькі взаємини з Учителем чи бути поруч, бо він гадає, що Вчитель експлуатуватиме його близькість, або — що, опинившись поруч з Учителем, він побачить вади Вчителя, і його захоплення розвіється. Він буде захоплюватися на відстані, але не наближатиметься до Вчителя, бо Вчитель може попросити його про послугу, яку він, ймовірно, не зуміє або не матиме охочості зробити. Водночас він боїться, що людська поведінка Вчителя може спричинити крах того незначного захоплення, яке він справді відчуває щодо Вчителя. Отже, він боїться за власне життя, власну безпеку, власний стандарт, власне усвідомлення. Він не хоче близько спілкуватися з Учителем, бо відчуває, що Вчитель у його мріях — це одне, а Вчитель у реальному світі — інше.
Доброзичливець — це той, що знає про духовну особу і дотримується хорошої думки про неї. Він читає про Вчителя в газетах, бачить його по телебаченню чи чує про нього по радіо і вважає, що Вчитель — хороша людина. Але Вчитель, духовна особа, ніколи нічого не очікує від доброзичливця, так що він та доброзичливець перебувають на відстані”.
“Мій Всевишній Господи, прошу, розкажи мені ще щось про них”.
“Мій сину, коли Вчитель пливе у своєму човні до Золотого Берега, учень перебуває в човні, будучи цілковито єдиним з волею Вчителя. Він спостерігає за рухами Вчителя, як той веде човен, і весь час молиться за внутрішній та зовнішній успіх Учителя та його перемогу. Він — сама охочість побачити перемогу Вчителя. Він невсипно спостерігає, як Учитель керує човном, та весь час довідується в Учителя, як його справи.
Послідовник сидить у човні. Він вважає, що, повідомивши Вчителю про те, що він ступає на його шлях, він сплатив за проїзд, а відтак може щасливо плисти. Сама його обіцянка є платою, так що доправити його до Золотого Берега — неухильний обов'язок Учителя. Придбавши квиток і маючи місце в човні, він не відчуває, що повинен бути пильним — човен довезе його до місця призначення. Особисто він не мусить бути насторожі, не мусить допомагати чи служити — ні внутрішнім способом, ні зовнішнім. Він може спати, може розважатися, а робити все, що потрібно — це неухильний обов'язок Учителя, бо він прийняв учня.
Прихильник — це той, що наближається впритул до човна, але боїться увійти. Він боїться, що, коли він вирушить у подорож, якісь тварини, що мешкають у водах, можуть перекинути човна або якийсь ураган сумнівів може змести його з човна чи поламати човен. Він боїться, що не виживе під час подорожі.
Прихильник спостерігає за подорожжю з берега. Він бачить у човні Вчителя, учнів, послідовників. Учитель веде човен від одного берега до іншого. Прихильник дивиться й захоплюється, проте боїться. Він думає, що човен перекинеться, і не сідає в нього.
Доброзичливець навіть не приходить, щоб побачити, як вирушає човен. Він чує від інших або читає в газеті, чує по радіо чи з телебачення, що Вчитель розпочинає подорож до небачених країв. Якщо Вчителеві це вдасться — чудово, прекрасно. Якщо ні — кого це обходить? Доброзичливець — у зовнішньому світі не хто інший як друг за умови, що все гаразд. Якщо Вчитель досягне успіху, доброзичливець казатиме: “О, я знаю його. Він такий чудовий, такий хороший і добрий”. Якщо Вчитель зазнає невдачі, доброзичливець скаже: “О, я знаю його. Він нікчема, ось тому я й не хотів іти його шляхом”. Ось така відмінність між учнем, послідовником, прихильником та доброзичливцем”.
EA 39. 14 липня 1977 року, 20 год 40 хв, школа ім. Мартіна Ван Бюрена, Холліс (Нью-Йорк).↩
Якщо я покладаюся на їхню оцінку мого життя, якщо я покладаюся на них, якщо я вважаю їх своїми повіреними, якщо я вважаю їх за справжніх членів своєї сім'ї, я цілком розбитий. Так що я покладаюся тільки на Обіцянку мого Бога, що Він навчить мене, як перепливти море-невігластво. Обіцянка мого Господа така зрозуміла, ясна, осяйна і здійсненна для мене. Він сказав, що мені призначено стати Його досконалим інструментом. Він сказав, що мені призначено плавати в морі Світла й Захвату та, зрештою, навчати інших, моїх молодших братів і сестер, як плавати в морі Світла й Захвату.
Я не покладаюся на свою фізичну висоту, на висоту матеріальних, земних досягнень: вони вводять в оману. Я ясно бачу, що я високий на зріст, та порівняно з ким? Лише з дітьми, коли я стою перед ними. Коли ж переді мною постане велетень, поруч з його висотою я буду пігмеєм чи крихітною, маленькою мурахою. Моя земна висота така, що не приносить мені тривалої задоволеності. Коли я — серед дітей, я задоволений своєю висотою, бо я значно вищий за них. Та коли я — серед дорослих, серед велетнів, я не усвідомлюю своїх досягнень. За свої зовнішні досягнення я можу підносити себе до небес, відчуваючи, що я здійснив щось велике і грандіозне. Та, озирнувшись довкола, я бачу просто перед собою, що хтось значно перевершив мене в тій самій галузі. Тож, якщо я покладаюся на свої досягнення, що вони дадуть мені силу, впевненість, віру й запевнення, я впадаю в оману й блукаю. А коли я думаю про Висоту мого Господа в мені, коли я намагаюся побачити й відчути її, я бачу, що Його Висота — не лише найвища, а й вічно перевершує Себе. На фізичному плані я досягаю певної висоти, і далі мій ріст припиняється. На фізичному, матеріальному плані будь-який здобуток має межу. А на внутрішньому плані все, що має Бог, та все, чим є Бог, не лише необмежене, а й постійно перевершує себе. Тут, у зовнішньому світі, моя висота завжди має обмеження, а у внутрішньому світі Висота мого Господа, Досягнення мого Господа є абсолютно необмеженими.
Яка Обіцянка мого Господа для мене? Його Обіцянка для мене така: те, що Він має, й те, чим Він є, — все для мене; Його внутрішня Висота, Його істинна Висота, Його істинні Досягнення — все для мене. Це Його Обіцянка. Так що я покладаюся на Його Обіцянку, а не на свої невеликі спроможності й досягнення. Мої невеликі спроможності не задовольняють мене. Навіть якщо котрась із них на мить задовольнить мене, всередині неї я бачу величезну слабкість, тому що завжди знаходиться інший, той, що наділений такою самою спроможністю безмежно більше, ніж я.
Покладатися — означає мати задоволеність. Коли я покладаюся на себе, я не маю повної задоволеності. А коли я покладаюся на свого Всевишнього Господа, коли я покладаюся на Його Обіцянку, це просто. Всевишній зробить мене таким, як Він; Всевишній зробить мене ще одним Богом, який матиме у своєму постійному розпорядженні Нескінченність, Вічність і Безсмертя. В мені Він бачить бездоганне відображення Своєї Реальності. Його Обіцянка означає зробити з мене ще одну Реальність, достоту таку саму, як Його, щоб Він міг гратися зі мною, співати зі мною й танцювати зі мною протягом Вічності.
Коли Він обіцяє зробити з мене точну подобу Його Реальності, це не означає, що бракує неподільної єдності. Ні, неподільна єдність є, проте Єдиний проєктує Себе в ще одного, щоб Він мав змогу насолоджуватися Космічною Грою. На зовнішньому плані людський розум бачитиме відокремленість, хоч у внутрішньому світі єдність неподільна. Але серце відчуватиме, що Єдиний поділився на двох, щоб посмакувати космічним Захопленням. Коли єдність ділиться на дві половини, кожна з них дарує іншій постійну новизну, всеосяйну і всездійсненну.
Тож я покладатимуся тільки на Обіцянку мого Господа, а не на те, що я маю й чим я є. Я не можу довіритися собі, бо я не довіряю членам своєї внутрішньої сім'ї: тілу, віталу, розумові й серцю. Вони обманювали мене незліченну кількість разів. А мій Всевишній Господь ніколи не обманював мене, і я ніколи не обманював Його. Ось чому я покладаюся тільки на Нього, а Він покладається на мене. Я не покладаюся на членів сім'ї мого земного буття і не дозволю їм покладатися на мене. Моя реальність, упевненість, запевнення й саме моє існування ґрунтуються на моєму покладанні на єдиного Любого Всевишнього.
EA 40. 14 липня 1977 року, 20 год 53 хв, школа ім. Мартіна Ван Бюрена, Холліс (Нью-Йорк).↩
О тіло, для того, щоб розвинути відчуття відповідальності, тобі щодня слід молитися Богові, щоб Він пролив на тебе Його Співчуття. О вітале, для того, щоб розвинути більше простоти, тобі слід молитися Богові, щоб Він оточив тебе Його постійним благодатним Піклуванням. О розуме, для того, щоб розвинути більше щирості, тобі слід молитися Богові, щоб Він невідкладно наділив тебе Його Спокоєм. У Спокої ти розвинеш, примножиш свою щирість. О серце, для того, щоб звільнитися від прив'язаності та розширити своє бачення, щоб мати палац широти та просторий дім, у якому буде простора кімната для ваших бесід з Богом, тобі слід молитися Йому.
О моє тіло, твого відчуття відповідальності не досить. Тобі слід бути відповідальнішим. О мій вітале, твого відчуття простоти не досить. Тобі слід бути простішим, безперечно. О мій розуме, твого відчуття щирості не досить. Тобі слід бути щирішим, неодмінно. О моє серце, твого відчуття чистоти не досить. Тобі слід бути чистішим, безсумнівно. О члени моєї внутрішньої сім'ї, якщо ви не матимете предостатньо відповідальності, простоти, щирості й чистоти, то подорож мого життя завершиться дуже гіркою невдачею. Так що я благаю вас про більше відчуття відповідальності, простоти, щирості й чистоти.
Якщо ви всі не розвинете більше відповідальності, простоти, щирості й чистоти, то Всевишній у мені лишиться нездійсненим. Кожного дня, коли мій Бог лишається нездійсненим, я бачу й відчуваю, що моя обіцянка Богові, моєму Любому Всевишньому сидить за одним столом із розчаруванням, крахом і смертю. Кожного дня я відчуваю, що розчаровую мого Любого Всевишнього і навіть покидаю Його. О тіло, вітале, розуме й серце, через вас я не здатен порадувати Всевишнього, мого Любого Всевишнього.
О тіло, якщо ти не прислухаєшся до мого прохання, о вітале, якщо ти не погодишся зі мною остаточно, о розуме, якщо ти не зможеш порадувати мене, о серце, якщо ти не порадуєш Всевишнього так, як я хочу, щоб ти порадувало Його, то не буде ні варіантів, ні вибору. Бог, від Його безмежної Щедрості, дасть мені нові інструменти — інструменти з більшою охочістю, завзяттям і слухняністю Його Волі. Якщо ж у цій інкарнації ви підведете Всевишнього в мені, то будьте певні, що вам доведеться чекати нової нагоди багато-багато років, якщо не безкінечно. Так що, о тіло, вітале, розуме, серце, не проґавте цю золоту нагоду. Щодня на ваше життя, моє життя й Життя Бога очікує золотий день. Здійсніть Всевишнього в мені, і я здійсню Всевишнього в вас. Дайте мені те, що я потребую, і я дам вам те, що потребуєте ви. Те, що я потребую, — це ваша абсолютна слухняність. Те, що ви відчайдушно потребуєте, — це задоволеність. Дайте мені слухняність-єдність, і я дам вам задоволеність-досконалість.
EA 41. 15 липня 1977 року, 07 год 40 хв, школа (трек), Джамейка (Нью-Йорк).↩
Усвідомленість відкрила всі вищі світи. Відданість відкрила всі внутрішні світи. Одухотвореність відкрила універсальне Життя Бога. Некорисливість відкрила трансцендентальне Життя Бога.
Усвідомленість має особливий зв'язок з Богом-Творцем. Усвідомленість по-особливому радує Бога-Творця. Відданість має особливий зв'язок з Богом-Спасителем. Відданість по-особливому радує Бога-Спасителя. Одухотвореність має особливий зв'язок з Богом-Визволителем. Одухотвореність по-особливому радує Бога-Визволителя. Некорисливість має особливий зв'язок з Богом, Всевишнім, що співає, Богом, Всевишнім, що танцює, та Богом, Всевишнім, що любить. Некорисливість по-особливому радує Бога, Всевишнього Співака, Бога, Всевишнього Танцюриста, та Бога, Всевишнього Люблячого.
На фізичному плані мій друг-усвідомленість зробив мене кмітливим, мій друг-відданість зробив мене здібним, мій друг-одухотвореність зробив мене чистим, мій друг-некорисливість зробив мене упевненим. Мій друг-усвідомленість стоїть біля дверей мого серця, не дозволяючи невігластву проникати в кімнату мого серця. Мій друг-відданість каже мені бути завжди вдячним Всевишньому Керманичу всередині мене за те, що Він робить для мене безумовно. Мій друг-одухотвореність допомагає мені ототожнитися із Богом-Творцем, Богом-творінням, Єдиним Богом та Богом-численністю, щоб насолоджуватися максимальною єдністю з Любим Всевишнім. Мій друг-некорисливість допомагає мені завжди свідомо бути невід'ємною частиною Бога-творіння та зреченим інструментом Бога-Творця. Мій друг-некорисливість каже мені, що сьогоднішня несвідома й недовершена людина завтра, безперечно, стане свідомою і довершеною.
Драбина свідомості має чотири своєрідні щаблі: усвідомленість, відданість, одухотвореність та некорисливість. Драбина свідомості, що поєднує плач Землі та Усмішку Небес, призначена для шукача в мені. Коли я ступаю на перший щабель — щабель усвідомленості, мій давній друг-невігластво дивиться на мене й стає приголомшений, цілком приголомшений тим, що я ступив на щабель усвідомленості. Кінець кінцем, він розчиняється в невимовному розчаруванні й почутті невдачі. Коли я ступаю на другий щабель драбини свідомості — щабель відданості, сон-невігластво, що колись мордував саме моє життя-буття, благає, щоб його трансформувати. Він благає мене трансформувати його у реальність-мудрість. Коли я ступаю на щабель одухотвореності, світ розчарування, клопотів, тривог та гірких невдач постає переді мною заради його покращення, прогресу й докорінної зміни. І коли, нарешті, я ступаю на щабель некорисливості, я стаю неподільним цілим із тим, що має світ, та тим, чого світ не має. Те, що має світ, — це його внутрішній плач; те, чого світ не має, — це одухотворена усмішка Висот, що вічно перевершують Себе.
Існує лише один зовнішній світ, і цей зовнішній світ — світ моєї підготовки, що ґрунтується на моїй усвідомленості, відданості, одухотвореності й некорисливості.
EA 42. 15 липня 1977 року, 12 год 50 хв, аудиторія Даґа Хаммаршельда, Організація Об'єднаних Націй (Нью-Йорк).↩
Я не копіюю, я не ініціюю. Я просто зосереджуюся, медитую й споглядаю. Я зосереджуюся, щоб простромити покривало невігластва, що опеленало мене. Я медитую, щоб звільнитися від сну невігластва. Я споглядаю, щоб згадати, що я, давно-предавно, робив з моїм Любим Всевишнім всередині Нього, навколо Нього, з Ним та без Нього.
Я зосереджуюся, щоб бігти якнайшвидше до призначеної мені Цілі, до мого Любого Всевишнього. Я медитую, щоб моя Ціль, мій Любий Всевишній зміг прийти до мене вже незабаром. Я споглядаю, щоб мій Любий Всевишній та я побігли враз шукати місце нашої зустрічі й відновили нашу давню бесіду-марафон.
Я не копіюю, я не ініціюю. Я зосереджуюся, я медитую, я споглядаю. Моє зосередження наділяє мене силою боротися з темним невіглаством. Моя медитація дає мені рівновагу в нестійку погоду людського життя. Моє споглядання завжди дарує мені відчуття, що мій Всевишній Господь, мій Любий Всевишній чує плач мого стремління у глибині мого серця.
EA 43. 15 липня 1977 року, 22 год 00 хв, Ценр мистецьких зв'язків на Північному Березі, Ґрейт-Нек (Нью-Йорк).↩
“Моє дитя, певною мірою це правда, що ти боїшся Мене. Ось чому ти ховаєшся від Мене. А також, певною мірою, правда й те, що ти боїшся зробити боляче Мені, тобто людській свідомості в Мені, коли Я побачу, як ти страждаєш від нездорових думок. Ототожнившися з тобою, Я, безсумнівно, страждатиму. Та основна причина — в іншому. Свідомо чи несвідомо ти лелієш життя невігластва. Ти хочеш сховатися від Мене, бо знаєш: попри те, що тепер ти свідомо прагнеш життя мудрості, життя-невігластво досі домінує над тобою й володіє тобою. Ти плекаєш ці думки, бо відчуваєш, що можеш отримати ці речі, а божественні думки, осяйні думки, Небесні думки — це все, либонь, ментальні галюцинації. Ось так ти міркуєш; тож несвідомо або й свідомо ти плекаєш свої небожественні думки і дорожиш ними.
Моє дитя, Я хочу сказати тобі, що ти не повинен боятися Мене й відчувати, що завдаси Мені болю. Божественне в мені ніколи не каратиме тебе. Божественному в Мені ніколи не стане боляче через твої так звані хиби. На фізичному плані ти запросто можеш позбутися цих хибних відчуттів, ідей та понять. Просто думай про Мене як про кошик для макулатури чи як про смітник, якщо хочеш позбутися цих сил. На фізичному плані є два підхожі місця, щоб ти позбувся там усього небажаного. Якщо ж хочеш позбутися цих нездорових думок на духовному плані, жбурни їх у Мене одухотворено й віддано. Хоч би від чого ти страждав, усе жбурляй у Мене. Я прагну твого просвітління, твого вдосконалення, і Я не задовольнюся ніколи, поки не побачу твою докорінну зміну.
Тобі слід відчувати, що твої хиби — це Мої хиби. Ти не боїшся самого себе, не намагаєшся ховатися від самого себе, бо знаєш, що ти — це ти. Якщо так само ти думатимеш про Мене як про свою власну реальність, збільшену й розширену, якщо відчуватимеш, що твої руки стали довшими, все, що ти маєш, — розширилося, і в цій розширеній, збільшеній свідомості ти та Я становимо одне ціле, то ти зрозумієш, що ті речі, які слід змінити в тобі, є також Моїми хибами.
Так що не бійся Мене і не бійся, що зробиш Мені по-людському боляче. Думай про Мене як про кошик для макулатури. Відчувай, що Я — саме твоє універсальне Життя, твоє трансцендентальне Життя. Чому ти повинен боятися Мене? Ми — одне, вічно одне, одне неподільне. Наша менша частина отримує просвітління від світла нашої більшої частини — більш просвітленої, більш здійсненної, більш досконалої та більш божественної.
EA 44. 16 липня 1977 року, 08 год 30 хв, школа (трек), Джамейка (Нью-Йорк).↩
Я знаю, чому я підвів, чому розчарував мого Любого Всевишнього. Я підвів Його, бо не шанував своє життя-секунду, марнував своє життя-хвилину, не зважав на своє життя-годину. Відтепер у кожному своєму житті-секунді я бачитиму реальність-життя десяти літ. У кожному своєму житті-хвилині я бачитиму реальність-життя сорока літ, а в кожному своєму житті-годині я бачитиму реальність-життя сотні літ, незчисленних літ. Щоразу, коли я неправильно розпоряджатимуся своїм життям-секундою, життям-хвилиною й життям-годиною, я відчуватиму, що я — далеко-предалеко від призначеної мені Цілі. І щоразу, коли я належно розпоряджатимуся своїм життям-секундою, життям-хвилиною й життям-годиною, я відчуватиму, що мій час усвідомлення Бога швидко наближається. Мені не доведеться силувати себе такими відчуттями; це буде чимсь спонтанним і автоматичним. Я більше не снуватиму на своєму човні між вечором-надією та ніччю-розчаруванням. На своєму човні я снуватиму між обіцянкою-світлом та захватом-задоволеністю.
Я підвів мого Любого Всевишнього, я підвів реальність свого буття тому, що моє життя — це залежність, моє життя — це бажанння, моє життя — обмежене. І я далі підводитиму мого Любого Всевишнього та реальність свого буття, якщо й надалі любитиму в собі обмежене. А коли я почну любити в собі тільки Безмежне, мені не доведеться дивитися в обличчя розчарування, обличчя невдачі. Я просто літатиму в небесах з моїм улюбленим другом у Вічності — птахом моєї душі. Я перебуватиму у Золотому Човні мого Всевишнього Керманича у Вічності, пливучи й пливучи до заобрійної Землі Божественності й Берега Безсмертя.
Моє нове життя буде життям самоперевершення та життям усмішок-запрошень Бога. Моє старе життя давало мені, те, що воно мало: страх перед Богом, страх перед бажанням, страх у бажанні. Моє нове життя шле мені послання любові до Бога та здійснення Бога так, як Він того бажає. Я готуюся стати превисоко обраним інструментом Бога — щоб любити Його, радувати Його, здійснювати Його завжди-завжди так, як Він того бажає.
EA 45. 16 липня 1977 року, 12 год 20 хв, школа ім. Дж. Ф. Кеннеді, Бронкс (Нью-Йорк).↩
Моє смирення підтримується двома важливими членами моєї внутрішньої сім'ї: лагідністю й ніжністю. Боже Співчуття підтримується двома високими членами Його внутрішньої сім'ї: Любов'ю й Опікою.
Мій прихований скарб — це моє повністю розквітле смирення. Відкритий Скарб Бога — це Його повністю виявлене Співчуття.
Моє смирення має вільний доступ не лише до тих, що люблять і потребують мене, а й до тих, що не люблять і не потребують мене. Боже Співчуття — завжди безумовне. Боже Співчуття існує для всіх. Саме шукач у мені отримує Боже Співчуття завдяки силі моєї сприйнятливості. Для тих, що стараються й стараються, а успіх — досі за далекими горами, існує Боже Співчуття. Просто тому, що для них є Бог-Співчуття, вони, кінець кінцем, не лише отримають Бога-Співчуття, а також стануть найдосконалішими інструментами Бога.
Щоб радувати мого Всевишнього Господа так, як Він цього бажає, я є деревом мого смирення. Бог — це дощ Співчуття, щоб у Його найкращий Спосіб здійснити мене й зробити безсмертним.
EA 46. 16 липня 1977 року, 18 год 25 хв, дорогою до Нью-Джерсі.↩
Моя слухняність тому, що стоїть вище, ніж я, не є вимушеним зреченням. Це — лише моя свідома обізнаність про те, що наді мною є вища божественність. Але, завдяки моєму безперервному прогресу, настане час, коли я зумію стати єдиним із тим, що є вище, ніж я: заради того, щоб ми з ним могли отримати взаємну радість, я ступлю на ту саму сходинку, на якій стоїть той, що є вищим, ніж я. Воістину, вищим є той, що плаче, намагаючись підняти до свого стандарту того, що перебуває нижче, щоб гратися, співати й танцювати разом з ним.
Воістину, єдиний вищий від мене — це Бог. Якщо та допоки Він не побачить, як я стою поруч із Ним, Проявляння Його Світла не зможе поширитися на все Його творіння. Людське в мені потребує вищого заради захисту і скерування. Божественне в Богові хоче й потребує не нижчого творіння, а партнера і спільника, щоби бути божественно радісним і максимально плідним.
EA 47. 16 липня 1977 року, 18 год 45 хв, дорогою до Нью-Джерсі.↩
Мені потрібно більше. Мені потрібно більше одухотвореності. Мені потрібно більше самовідданості. Мені потрібна одухотвореність у віталі. Мені потрібна самовідданість у тілі.
Мені потрібно більше. Мені потрібно більше рішучості. Мені потрібно більше досконалості. Мені потрібна рішучість у стремлінні. Мені потрібна досконалість у присвяті.
Мені потрібно більше. Мені потрібно більше Співчуття. Мені потрібно більше співпраці. Мені потрібне Співчуття мого Любого Всевишнього у самій реальності мого існування. Мені потрібна співпраця людства в усьому, що я роблю, в усьому, що я кажу, в усьому, на що я перетворююся.
Коли я матиму більше спокою в розумі, більше радості в серці, більше одухотвореності у віталі, більше самовідданості в тілі, більше рішучості у стремлінні, більше досконалості у присвяті, більше Співчуття від Бога й більше співпраці від людства, тоді у внутрішньому світі я стану найдосконалішим інструментом Бога, а в зовнішньому світі — найкращим представником людства. Мені потрібно більше, мені потрібно більше.
EA 48. 16 липня 1977 року, 21 год 05 хв, Кін Коледж, Юніон (Нью-Джерсі).↩
Молися. Питання твого спасіння вирішиться. Присвяти себе Богові. Питання твого визволення вирішиться. Медитуй. Питання твого усвідомлення вирішиться. Благай внутрішньо. Питання твого вдосконалення вирішиться. Відчувай, що ти — лише від Бога і лише для Бога. Питання твоєї задоволеності вирішиться.
Спасіння — у світі Христа. Визволення — у світі Будди. Усвідомлення — у світі єдності. Вдосконалення — у світі Крішни. Задоволеність — лише у світі Здійснення Бога.
EA 49. 16 липня 1977 року, 22 год 00 хв, дорогою до Джамейки (Нью-Йорк).↩
Християнський світ вірить, що благодійність означає відчинені двері на Небеса, однак це цілком хибно, вкрай хибно, непоправно хибно. Благодійність не є ознакою чи визначенням для почуття істинного піклування та істинної любові, а коли бракує істинного піклування та істинної любові, двері Небес ніколи не відчиняться. Вони завжди будуть зачиненими. Не благодійність, а, власне, почуття єдності відчиняє двері на Небеса. Якщо немає почуття єдності, то немає значення, яку силу грошей, матеріального багатства чи чогось іншого я пропоную: все це неодмінно забере мене у світ невігластва, де постійно триває танець вищості та неповноцінності.
Коли одна частина мого буття потребує щось отримати чи досягнути, а інша частина приходить їй на допомогу, їхнє почуття єдності негайно відчиняє двері Небес для мене. Коли переді мною є щось прекрасне, і мій розум допомагає моїм очам оцінити цю красу, в такому разі це — почуття єдності. Коли мій розум хоче щось пізнати, і мої ноги несуть мене до школи чи бібліотеки, в такому разі це — почуття єдності.
Благодійність не може подарувати мені задоволеності. Благодійність не може відчинити мені двері на Небеса. Лише почуття єдності є тим, що може принести мені задоволеність, і це почуття єдності слід розширювати. Даючи комусь матеріальні цінності, силу грошей чи щось інше, я повинен відчувати в цьому власну нагальну потребу розширити своє почуття єдності на всю довжину й ширину світу. Я повинен відчувати, що не я комусь допомагаю. Навпаки, допомагають мені. Така благодійність — не благодійність, далеко не так. Це моя самовіддача з тим, щоб повністю і всебічно усвідомити своє вище я тут, у світі.
Моя пропозиція єдності відчиняє мені двері не лише Небес, а й двері Нескінченності, Вічності й Безсмертя, бо єдність — це перша Пісня Божого Бачення та Його завершальний Танець Реальності Бачення, що вічно перевершує Себе. Якщо я бажаю співати Пісню Божого Бачення, то мої більша та менша частини повинні кружляти в Танці Божої Реальності, Реальності, що безкінечно й вічно перевершує Себе.
EA 50. 17 липня 1977 року, 07 год 35 хв, школа (трек), Джамейка (Нью-Йорк).↩
From:Шрі Чинмой,Еверест стремління, частина 2, Agni Press, 1977
Sourced from https://ua.srichinmoylibrary.com/ea_2