Великий мудрець Вальмікій, який написав Рамаяну, належав до таких. Замолоду його звали Ратнакар. Він був горезвісним розбійником. Схильність до руйнування текла в його жилах. Та, завдяки милості Шрі Рамачандри, він перетворився на саме співчуття й просвітління. Його життя стало втіленням високого преображення людської природи.
Буває й так, що деякі люди, свідомо або несвідомо, беруть на себе страждання своїх рідних. Щодо духовних постатей найвищої Висоти, таких як Господь Будда, Шрі Крішна, Ісус Христос та інші: яке зло вони заподіяли, що їм довелося так багато страждати? Відповідь полягає в тому, що вони прийняли страждання людства як свої, цілком свої.
Коли страждають доброчинні люди, це може відбуватися тому, що вони щось накоїли в минулому житті, або, якщо їхнє минуле життя було бездоганним, духовним і божественним, вони, можливо, молилися, свідомо чи несвідомо, Богові: «О Боже, люди навколо мене так важко страждають. З безкінечної Милості Ти наділив мене світлом-мудрістю, співчуттям і небайдужістю. Будь ласка, дозволь мені прийняти їхні страждання цілком, як свої. Нехай ці люди будуть вільними».
Як мати благає, аби відвести страждання від своїх дітей, так і декотрі люди намагаються усунути негаразди своїх близьких. Доходить до того, що вони просять, аби смерть забрала їх замість рідних, коли тим загрожує смерть.
Ось вам приклад з нашої індійської історії. Бабар був першим в Індії Великим Могольським імператором. Він мав сина, якого звали Гамаюн, що означає той, кому щастить. Гамаюн був юнаком, коли тяжко занедужав. День за днем його стан погіршувався, і смерть вже здавалася неминучою. Чимало людей молилися Аллахові, щоб Гамаюн одужав, але все було марно.
Невдовзі до Бабара навідався святий і сказав:
— Тільки тоді твій син одужає, коли ти складеш велику пожертву, коли ти пожертвуєш тим, що для тебе дорожче понад усе.
Імператор Бабар запитав:
— Чим же я повинен пожертвувати?
Святий відповів:
— Віддай діамант Кохінор. Це найбільша коштовність.
Але імператор заперечив:
— Кохінор — це власність мого сина. Що це буде за пожертва? Я маю пожертвувати чимось особистим. Мені належать чималі багатства й величезне царство. Проте найдорогоцінніший діамант Кохінор мені не належить. Отже, його я не можу пожертвувати. Хоч би Кохінор і був моїм, це не становило би справжньої пожертви. Навіть коли я віддам усе своє багатство, владу, все своє царство, я не вважатиму, що відмовився від найдорожчого. Найдорожче для мене одне — моє життя. Я готовий віддати своє життя.
Тоді він, молячись, тричі обійшов ложе свого сина:
— Аллах, найдорожче, що я маю, — це моє життя. Якщо Ти бажаєш, щоб я пожертвував найдорожчим, то забери моє життя замість життя мого сина. Нехай я помру, а він залишиться на землі. Це моя єдина молитва й моя цілком добровільна пожертва.
На превеликий подив Бабара, коли він обійшов навколо сина втретє, той підвівся з ліжка, повністю одужавши. Зате Бабар тієї ж миті захворів.
Гамаюн плакав від любові до батька та вдячності йому. Він звернувся до Аллаха:
— Батько мій помре, але я вічно цінуватиму його любов до мене та його тверду віру в Твоє Співчуття.
Аллах вислухав молитву батька, й через три місяці Бабар помер. Ось яку любов до сина здатний відчувати земний батько. Така любов радо приймає незаслужені страждання.
Повернімося до вашого запитання. Нещастя трапляються з дуже доброчинними людьми, а щось приємне діється з небожественними особами. Невже вони це заслужили? На перший погляд, ні, але вони, мабуть, зробили щось добре в попередніх інкарнаціях, і тепер, згідно з законом карми, отримують належне. Або всередині них та через них, заради їх перетворення і вдосконалення, можливо, діють безумовне Боже Співчуття й безумовна Божа Любов. Бог може вирішити зробити декотрих людей щасливими, хоча вони, здавалося б, цього не заслуговують.From:Sri Chinmoy,Професори-діти – плоди реальності Бога, Agni Press, 1997
Sourced from https://ua.srichinmoylibrary.com/pcg