Коли ми судимо інших, ми намагаємося порахувати їхні добрі й погані вчинки, а коли ми любимо інших, ми виходимо далеко за межі добрих і поганих дій. Сила нашої щирої любові водночас поглинає і добре, і погане, скоєне ними.
Мати виявляє безмежну ніжність до свого сина, навіть якщо весь світ говорить, що він — невиправний негідник. Її любов до сина далеко перевершує його вчинки. У цьому Бог схожий на матір.
Можна також сказати, що Бог схожий на лагідного дідуся. Він поблажливо міркує, що, осуджуючи когось, ми нітрохи не допомагаємо цій людині стати ліпшою. Навпаки, її страх перед нами та її реакція на наш осуд тільки затримають її прогрес, що прагне сягнути Небес, затримають її досягнення найвищої Реальності. Бог внутрішнім способом говорить з нами й навчає нас молитися Йому, щоб стати самим Його Образом. Займати суддівську трибуну — це не те, що належить чинити. Треба любити Абсолютного Всевишнього Господа й бути любим Йому так, як Він цього бажає. Це єдиний спосіб поєднати сльози людства та Усмішки Божественності в Серці Повноти-Єдності Бога, Любого Всевишнього.From:Sri Chinmoy,Професори-діти – плоди реальності Бога, Agni Press, 1997
Sourced from https://ua.srichinmoylibrary.com/pcg