Дивлячись на бутон квітки, ми бачимо, що він досконалий, і ми цілком задоволені. Згодом ми можемо побачити, що бутон розкрився. Повністю розквітла квітка — це ще одна досконалість. Можливо, навіть тоді процес не завершиться. Ми можемо поставити квітку на свій вівтар або використати її для чогось особливого. Ця нова обставина принесе нам неповторне задоволення і зробить квітку ще досконалішою в наших очах.
Але може статися й так, що наш розум вийде в передні ряди і скаже, що цього задоволення мало. Розум спробує переконати нас у тому, що бутон може бути далеко досконалішим, квітка — прекраснішою, а вівтар — духовнішим. Відтак ми вже більше не маємо задоволеності. В нашому людському житті досконалість — ніщо інше як задоволеність. Коли ми задоволені, ми говоримо, що все бездоганне. Коли ми незадоволені, ми у всьому бачимо хиби. Рослина у формі насіння досконала. Коли насінина проростає й стає тендітним паростком, паросток досконалий. Коли паросток стає велетенським, повністю розвинутим деревом, дерево також досконале. А потім рослина знову повертається до досконалості своєї форми-насіння.
Важливо, в якій точці процесу еволюції ми маємо задоволення. Коли ми чимось задоволені, тоді ця річ досконала. Досконалість неможливо відокремити від задоволеності. Вони йдуть пліч-о-пліч. Творіння Бога завжди перебуватиме у процесі вдосконалення. Вдосконалення — це нескінченний процес розквіту реальності.From:Sri Chinmoy,Професори-діти – плоди реальності Бога, Agni Press, 1997
Sourced from https://ua.srichinmoylibrary.com/pcg