Йога та духовне життя. Подорож душі Індії

Частина І. Бесіди на духовні й філософські теми

Людина та Бог

Бог є на Небесах, а також — на землі. Він є тут, там — скрізь. Кожна людина має свого Бога. Нема такої людини, котра б не мала Бога. Переконаний атеїст не вірить у Бога. Але, на щастя, чи скоріше, на жаль, він вірить, він вимушений вірити в певні ідеї, уявлення про лад чи безлад. Утім, якраз ці ідеї чи уявлення є нічим іншим як Богом.

Щоб відкрити особистий шлях, кожна душа має мати свободу, абсолютну свободу. Помилки, які стаються на духовному шляху, не фатальні, бо помилки — це просто менші істини. Ми рухаємося не від фальші до істини. Ми рухаємося від менш розкритої істини до найбільш розкритої істини.

Допоки ми не усвідомили Бога й не стали одним цілим із Ним, нам доводиться називати Бога Вчителем, Наставником, Другом і так далі. Наше ставлення до Нього може змінюватися, що залежить від наших стосунків з Ним. Але річ не в тім. Найважливіше те, що ми любимо Бога як рідного. Щиро люблячи Бога, ми отримуємо натхнення поклонятися Йому спонтанно.

Тут нам треба знати, яка форма поклоніння нам пасує, гармонійно збігається з розвитком і схильністю нашої душі. Усвідомлення абсолютної єдності з Богом — це найвища форма поклоніння. На сходинку нижче стоїть медитація. Ще нижче — молитви й прохання. Найнижча форма поклоніння — це поклоніння Богові в матеріальних предметах.

Коли я відчуваю, що флейта і Флейтист — це два різні явища, тоді я сприймаю себе як слугу Бога, а Бога — як свого Господаря. Відчуваючи, що флейта містить у собі частку свідомості Маестро, я відчуваю себе дитиною Бога, а Бога — своїм Батьком. Коли, врешті-решт, я усвідомлюю, що флейта і Флейтист — одне, тоді Флейтист проявляється як Дух, а я — як Його творча Сила.

Людині належить усвідомити Бога в цьому тілі тут, на землі. Великий індійський поет Кабір сказав:

> "Не розбивши кайдани за життя, невже сподіваєтеся на визволення після смерті?

> знайшовши Його зараз, знайдете Його й потому;

Сестри й браття, не впадайте в глибокий відчай, якщо наразі не маєте відчутного устремління усвідомити Бога. Просто вирушайте в свою подорож вгору, всередину і вперед. Вгору — щоб побачити Мрію Бога, всередину — щоби зробити Мрію Бога своєю, вперед — щоби стати Мрією Бога. Ця Мрія — це Мрія про абсолютне Виповнення.

Чимало тих, що стають на шлях внутрішнього життя лише після того як зазнають численних ударів або втомляться блукати пустелями життя. Отже, воістину блаженний і благословенний той, що підносить своє тіло, розум, серце й душу до Стіп Господа, немов букет квітів, раніше, ніж посиплються удари. Так, густі хмари світського затуляють наш поки що непросвітлений розум. Та достовірно й те, що вулкан зосередження шукача й воднева бомба його медитації розвіють хмарища та віковічну млу невігластва.

Дозвольте звернутися до одружених, тих, що мають великі сімейні обов'язки. На ваш превеликий подив, ці обов'язки тут же перетворюватимуться на золоті можливості, коли ви постараєтеся бачити в своїх дітях Бога, коли ви усвідомите, що своєю самопожертвою служите Богові. Ніщо не зрівняється з невтомною спонтанною жертовністю дружини в її здатності здійснювати чоловіка, божественно зміцнюючи його становище в безмежному просторі матерії та підносячи його свідомість до царини Духу. Ніщо не зрівняється з обітницею чоловіка наповнити душу дружини Спокоєм Заобрійного, привабити її серце променистістю Сонця Нескінченності, транспонувати її життя у Пісню Безсмертя. А неодруженим слід бути твердо переконаними, що їх обрано бігти якнайшвидше дорогою духовності. Їхнє устремління й Боже Натхнення — нерозлучні.

Спробувавши зазирнути глибоко всередину себе, спробувавши жити внутрішнім життям, ми, можливо, потрапимо в кільце труднощів. Ми вигукнемо: “Боже, поглянь, тепер, коли ми навернулися до Тебе, нам доводиться терпіти так багато випробувань!” Не знаходячи виходу з цього становища, ми тривожимося. Але чи варто? В нашій пам'яті не стерлося те, що ми вже витримали не одну життєву негоду. Перш, ніж ми вступили в духовне життя, пригніченість була нашим незмінним попутником. Тепер ми перебуваємо в кращому становищі хоча б тому, що здатні розпізнавати лютого тигра світської спокуси. Сприймаймо неспокій та слабкість як випробування.

Невже Богові потрібно випробовувати нас? Бог робитиме все що завгодно, окрім цього. Милосердний Бог попереджає нас про навислу небезпеку. А якщо ми сприймаємо попередження як випробування, то нам слід молитися Богові, щоб витримати іспит. Лише розмірковувати над труднощами й небезпеками — так ми ніколи не виберемося з них. Аби скласти шкільні іспити, треба багато вчитися. Так само й для того, щоб скласти внутрішній іспит, треба виростити більше щирості й запалити яскравіше полум'я устремління.

Під час медитації слід бути дуже пильними. Розум деколи хоче насолоджуватися деякими світськими або емоційними ідеями й думками, але нам не можна цього допускати. Під час медитації все відбувається інтенсивно, тож, якщо ми, медитуючи, насолоджуємося неправильними думками, то наслідки виявляться серйознішими й небезпечнішими, ніж будь-коли. Ми робимося слабшими, коли розум стає жертвою думок самопотурання. Вводити нас в оману — така природа нашого нижчого розуму. Проте наші сльози й палке полум'я серця завжди прийдуть нам на порятунок.

Людина і Бог — одне. Всі люди становлять єдину сім'ю. Ми всі — одне ціле. Справжньому шукачеві не слід прислухатися до абсурдних аргументів скептиків. Їхні духовні знання не варті й копійки. Скептик не усвідомлює того, що він мимохіть виставляє напоказ свою рясну безглуздість. Він каже: “Якщо ми — одне ціле, то чому я не відчуваю болю, коли болить ваша голова? Чому так?” Ми відповімо: “А чому, коли ви поранили ногу, у вас не болить голова, хоч вона є частиною того самого тіла? В чому річ?” Усередині кожного з нас є універсальна свідомість. Якщо ми не усвідомлюємо її, це не означає, що вона не існує. Моє тіло належить мені. Та хіба я відчуваю біль у нозі, коли болить моя голова? Ні. Але, коли я усвідомлюю Божественну Свідомість, що пронизує все моє тіло, я, безсумнівно, відчуваю той самий біль у всьому тілі. Я веду мову про те, що голова — це моя індивідуальна душа, а тіло — це колективна душа. Щоб відчувати своїм близьким цілий світ, спочатку треба відчувати своїм близьким Бога.

```

Людина — це Дихання Вічності.

Наша ціль — усередині нас

У фізичному світі мати розповідає дитині, хто її батько. В духовному світі наше устремління розповідає нам, хто наш Бог. Хто наш Бог? Бог — це безмежна Свідомість. Він також — Світло самопросвітлення. Не існує людини, всередині якої не було б цієї безмежної Свідомості й цього Світла самопросвітлення.

Щоб бачити, у зовнішньому світі, крім широко розплющених очей, нам потрібне освітлення: сонячне, електричне тощо. У внутрішньому світі ми не потребуємо жодного освітлення. Ми можемо бачити Бога, Світло самопросвітлення, навіть із заплющеними очима.

Бог — не те, що добувають зовні. Бог — те, що відкривають усередині.

У звичайному житті кожна людина має мільйони й мільйони запитань. У духовному житті настає день, коли людина відчуває, що варто запитувати тільки одне: “Хто я?” Відповідь із відповідей: “Я — не тіло, я — Внутрішній Пілот”.

У чому річ, що людина не знає самої себе — того, що у спробі пізнати мало би видатися найлегшим? Людина не знає самої себе якраз тому, що вона ототожнюється з его, а не зі своїм справжнім Я. Що змушує її ототожнюватися з псевдо-я? Невігластво. А що говорить людині про те, що її справжнє Я — не его, аж ніяк не его? Її Самопошук. Її справжнє Я, її Бог — це те, що вона бачить у найглибших глибинах свого серця. Це бачення має, врешті-решт, перейти у становлення.

Якось один із моїх учнів сказав мені: “Я не можу думати про Бога. Мій розум наповнюється тривогою”.

Я запитав: “Що ти робиш у такому разі?”

“Думаю про світ”.

“Скажи, коли ти думаєш про світ, про всі різновиди його діяльності, хіба ти не думаєш котроїсь миті про Бога?”

“Жодної миті”.

“Мій друже, чи це не абсурд? Коли ти думаєш про Бога, тривога відволікає твій розум подалі від Бога, а, коли ти впиваєшся світськими задоволеннями, тривога звідтам не забирає твого розуму звідтам, аби покласти його до Божих Стіп. Так не годиться, ні. Якщо твій голод духовної поживи буде справжній, та сама стривоженість чи, скажімо, дискомфорт швидко й динамічно схопить твій розум і покладе його у твоє серце, де той зможе пити Нектар божественного Спокою і Задоволення.

Будь певен, твій розум не може бути зайнятий двома справами водночас. Якщо ти думатимеш про Бога з несхитною вірою, якщо в твоєму серці горітиме полум'я устремління, то зовнішня тривога-мавпа, хоч би якою злісною вона була, не посміє й доторкнутися до тебе, тим паче битись чи кусатись. Неможливо дивитися одночасно на праве й ліве плечі. Так само й тоді, коли ти ясно бачитимеш Бога всередині себе, тигра невігластва зовнішнього світу ти бачити не зможеш”.

Передусім, нам слід розгледіти своє его, потім доторкнутися до нього, схопити його й, врешті-решт, перетворити. Коли втручається его й турбує нас, у духовному житті ми маємо думати про себе як про Брагмана, Одного без другого, й відчувати, що ми — це всеосяжна Свідомість. Тоді его зникає, наче не було.

Нам усім добре відомо, що розум відіграє важливу роль у нашому зовнішньому житті, а також — у житті духовному. Отже, не треба відкидати розум. Ліпше завжди усвідомлювати його. Розум буває неспокійний, але це не означає, що його слід щоразу карати. Якщо господар дізнається, що його давній слуга тепер почав красти, він не проганятиме злочинця негайно. Господар досі добре пам'ятає колишню щирість і відданість слуги. Потайки й неупереджено спостерігаючи, господар сподіватиметься, що слуга виправиться. Тим часом слуга дізнається, що господареві відомо про його недобрі діла, й він припинить красти. Окрім того, аби порадувати господаря, він трудитиметься тепер із більшою щирістю й відданістю, ніж досі. Так само й ми, ставши свідком невгамовності розуму, впродовж деякого часу маємо перебувати в безмовності, цілком неупереджено спостерігаючи за розумом. Незабаром ми побачимо, що наш розум-бешкетник почувається ніяково через свою поведінку. Тоді нам треба не забути подумати про себе як про душу, а не тіло, бо тільки душа може бути наставницею для розуму. Душа — наша єдина істинна сутність. У певний час розум почне прислухатися до вказівок душі.

Дія та не-дія. Як твердить Ґіта, ми маємо бачити дію у не-дії, а не-дію — в дії. Що це означає? Це означає, що нам слід відчувати всередині себе море спокою й безтурботності, коли ми діємо. А коли ми не діємо, треба відчувати всередині себе динамо творчої енергії. Не вважаймо, що дія належить нам. Таким чином наша діяльність стане очевиднішою й ефективнішою. Коли слуга готує їжу для свого господаря, він застосовує всі свої вміння. Навіщо? Щоб отримати подяку й здобути прихильність господаря. Так само й ми, діючи заради задоволення душі, нашого Внутрішнього Пілота, будемо здатні провадити свою діяльність дуже віддано й дуже успішно.

Наш спокій — всередині нас

Спокій вічний. Ніколи не запізно отримати спокій. Його пора триває завжди. Ми можемо зробити своє життя по-справжньому плідним тоді, коли ми не відрізані від свого Джерела — Спокою Вічності.

Найбільше нещастя, яке може спіткати людину, — це втрата внутрішнього спокою. Жодна зовнішня сила не спроможна забрати його. Саме думки та дії людини позбавляють її спокою.

Найпотужніша сила нашого захисту не полягає в матеріальних здобутках чи ресурсах. Усі скарби світу — ніщо для нашої божественної душі. Найпотужніша сила нашого захисту — в причасті нашої душі всеживильним та всездійсненним Спокоєм. Наша душа живе в Спокої й заради Спокою. Коли ми живемо життям спокою, ми завжди збагачуємося й ніколи не бідніємо. Наш внутрішній спокій не знає меж. Наче безкрає небо, він простягається повсюдно.

Довго ми боролися, багато страждали, далеко мандрували, а обличчя спокою досі сховане від нас. Ми зможемо відкрити його, якщо потяг наших бажань коли-небудь загубиться у Волі Всевишнього Господа.

Спокій — це життя. Спокій — це вічне Блаженство. Хвилювання — ментальні, вітальні, фізичні — існують, певна річ. Але від нас залежить, чи приймати їх, чи відхилити. Будьте певні, вони не є неминучими фактами життя. Коли наш Всемогутній Батько — сам Спокій, то Спокій — наша пряма спадщина. Величезна, мов Гімалаї, помилка криється в тому, щоб торувати широкий шлях майбутнім каяттям, зловживаючи або нехтуючи даними нам золотими можливостями. Тут і зараз, у нашій щоденній діяльності, ми повинні рішуче пірнути серцем і душею в Море Спокою. Хто гадає, що спокій сам по собі прийде до нього наприкінці його життєвої подорожі, той помиляється. Сподіватися одержати спокій без духовності й медитації — те саме, що чекати на воду в пустелі.

Для спокою розуму дуже важлива молитва. Молитися, навіть протягом п'яти хвилин, із цілковитою зосередженістю й щирою відданістю набагато важливіше, ніж витрачати довгі години на безтурботну, поверхову медитацію. Отже, як треба молитися? Зі сльозами в серці. Де молитися? На самоті. Коли молитися? Тоді, коли наше внутрішнє єство хоче, щоби ми молилися. Навіщо молитися? Це запитання із запитань. Ми повинні молитися, якщо відчуваємо устремління відбутися завдяки Богові. Що ще можна очікувати від Бога? Ми можемо очікувати, що Бог наділить нас розумінням усього: всього в нічому та нічого в усьому; Повноти в Порожнечі та Порожнечі в Повноті.

Треба вміти постійно розрізняти. Маємо розуміти, що зовнішній світ, який приваблює нашу увагу, не тривкий. Щоб мати вічне, щоб мати міцний, мов скеля, фундамент у житті, слід звернутися до Бога. Вибору нема. І час повної безпорадності — чи не найкраща мить здійснити цей поворот.

```

Виховувати дух самозречення — краще.

```

Ми досягаємо спокою тільки тоді, коли повністю припиняємо шукати вади в інших. Нам слід відчувати весь світ як свій, близький. Вистежуючи помилки інших, ми входимо в їхні недосконалості. Це нітрохи нам не допомагає. Доволі дивно: чим глибше ми занурюємося, тим очевидніше те, що недосконалості інших — це наші особисті недосконалості, але в інших тілах і розумах. А коли ми думаємо про Бога, Його Співчуття та Його Божественність розширюють наше внутрішнє бачення Істини. У повноті свого духовного усвідомлення ми маємо прийти до сприйняття людства як однієї сім'ї.

Не можна дозволяти минулому мучити нас і порушувати спокій нашого серця. Наші нинішні добрі, божественні дії можуть легко нейтралізувати погані, небожественні дії минулого. Якщо гріх має силу змусити нас ридати, то медитація, безсумнівно, має силу принести нам радість і наділити нас божественною Мудрістю.

Хто придатний для Йоги?

Духовна придатність визначається почуттям єдності, прагненням до єдності. Найдрібніша крапля має право вважати безмежний океан цілком своїм або благати, щоб океан став її рідним. Та сама річ з індивідуальною душею та Універсальною Душею.

Де Бог, де я? Бог перебуває на третьому поверсі, а я — на першому. Я піднімаюся на другий поверх. Бог спускається на другий поверх. Ми зустрічаємося. Я не забуваю омити Його Стопи сльозами захвату. А Бог не забуває помістити мене в Своє Серце безмежного Співчуття.

Що таке Йога? Це підкорення самого себе. Підкорити самого себе — означає усвідомити Бога. Хто практикує Йогу, той робить одночасно дві справи: спрощує все своє життя і здобуває вільний доступ до Божественного.

В Йозі ніколи не можна вдавати. Наше устремління має бути справжнім. Усе наше життя має бути правдивим. Для завзятого шукача немає нічого неможливого. Його кроки направляє вища Сила. Незламна Божа Воля — його найнадійніший захист. Скільки б часу він не згаяв, скільки б не накоїв помилок, він має повне право повернутися до свого духовного дому. Устремління шукача — це палке полум'я. Воно не димить і не потребує палива. Це — дихання його внутрішнього життя. Воно веде шукача до берегів Золотого Заобрійного. На крилах устремління шукач лине в сферах Трансцендентального.

Бог Безмежний, Бог Всюдисущий. Для істинного шукача це більше, ніж просто вірування. Це Реальність без варіантів.

А тепер зосередьмося на духовному житті. Думка про те, що духовне життя — це життя аскетизму та тернове ложе, хибна. Ні, ніколи! Ми походимо від Блаженства. У спонтанній радості життя ми повернемося до Блаженства. Це видається складним, тому що ми догоджаємо его. Це видається неприродним, тому що ми плекаємо сумніви.

Усвідомлення Бога — це ціль нашого життя. А також — наша найблагородніша спадковість. Бог водночас є нашим Батьком і нашою Матір'ю. Як Батько Він спостерігає; як Мати Він творить. Як діти ми ніколи не маємо припиняти кликати Матір, щоб отримати Її Материнську Любов і Милість. Чи довго мати не звертатиме уваги на плач своєї дитини? Не забуваймо: коли є на землі той, кого кожна людина може вважати найріднішим, то це — Материнський аспект Божественності. Вона — єдина сила нашої залежності; Вона — єдина сила нашої незалежності. Її Серце, оселя Нескінченності, вічно відчинене для кожного.

А тепер варто ознайомитися з вісьмома важливими щаблями, що ведуть шукача до його призначення. Це: Яма, самоконтроль та моральне стримання; Ніяма, ретельний нагляд за поведінкою й характером; Асана, різноманітні пози тіла, які допомагають увійти в вищу свідомість; Пранаяма, система дихання, яка допомагає тримати розум під контролем; Пратьягара, відмова від чуттєвого життя; Дгарана, фіксація свідомості на Богові, що залучає всі частини тіла; Дг'яна, медитація, безупинний швидкий потяг, що мчить до Бога; Самадгі, транс, завершення танцю Природи, остаточне злиття індивідуальної свідомості з нескінченною Свідомістю Трансцендентального Всевишнього.

Сила зречення

Людська індивідуальність волає в темряві. Земна свобода гукає в пустелях життя. А абсолютне зречення співає універсальну пісню божественної Індивідуальності та божественної Свободи в Лоні Всевишнього.

У зреченні ми виявляємо духовну силу, завдяки якій ми стаємо не лише тим, що бачить Істину, а й володарем Істини. Ця Істина — всемогутня Енергія. Якщо ми зможемо зректися в абсолютній безмовності, то ми самі станемо Реальністю Реального, Життям Живого, Ядром істинної Любові, Спокою й Блаженства. Незрівнянним благословенням ми станемо самі для себе.

Миле дитя вабить нашу увагу. Ми любимо його, тому що воно полонить наше серце. Хіба ми щось просимо в нього за те? Ні! Ми любимо дитя, бо воно об'єкт нашої любові, воно подобається нам. Так само ми можемо любити Бога і ми повинні любити Бога, бо Він — наймиліша Істота. Спонтанна Любов до Божественного — це зречення, а зречення — найбільший дар у житті: коли ми зрікаємося, Божественне тут же наділяє нас безмежно більшим, ніж ми могли просити.

Зречення — це духовне диво. Воно навчає нас бачити Бога заплющеними очима, розмовляти з Богом стуленими вустами. Страх проникає в наше єство тільки тоді, коли ми забираємо від Абсолюту своє зречення.

Зречення — це розкриття. Розкриття нашого тіла, розуму й серця Сонцю божественної Повноти всередині нас. Зректися перед внутрішнім Сонцем — це найбільший тріумф життя. Хорти невдачі не наздоженуть нас, якщо ми перебуваємо в цьому Сонці. Принц Зла не зможе торкнутися нас, якщо ми усвідомили й закріпили свою єдність з одвічно життєдайним Сонцем.

Зречення та щиросердечність разом граються, разом бенкетують, разом сплять. Їх вінчає перемога. Розрахунки й сумнів разом граються, разом бенкетують, разом сплять. Їхня доля приречена на розчарування й поразку.

Індія — край зречення. Це зречення — не сліпе підпорядкування, а присвята обмеженого я Безмежному. Чимало історій з “Магабгарати” пов'язані зі зреченням. Кожна з них містить велику духовну істину. Дозвольте розповісти вам недовгу, проте дуже натхненну й повчальну історію про Драупаді, царівну Пандавів. Коли зловмисний Дугшасана немилосердно намагався зірвати з неї одяг, вона молилася Господеві про порятунок. Водночас вона міцно затиснула краї одягу в кулаках. Її зречення не було остаточним, і її молитва не отримала відповіді. Дугшасана далі намагався стягнути сарі з бідолашної царівни. І настала мить, коли Драупаді відпустила краї одягу і, склавши руки в молитві, промовила: “О Господи мого серця, о Керманичу мого життя, нехай здійсниться Твоя Воля”. Погляньте на силу її абсолютного зречення! Бог порушив свою мовчанку. Злива Його Милості ринула на Драупаді. Як не силкувався Дугшасана розмотати її сарі, воно виявилося безкінечним. Його гординя зазнала неймовірного приниження.

Всездійсненна Божа Милість спускається тільки тоді, коли безумовне людське зречення набирає висоту.

Зречення — наша найбільша цінність. Лише Бог вартий його. Ми можемо зректися перед іншою особою, але тільки заради усвідомлення Бога. Якщо ця особа досягла Цілі, вона зможе допомогти нам у нашій духовній подорожі. Однак, якщо ми зрікаємося перед кимсь, аби просто задовольнити цю особу, то ми припускаємося величезної, як Гімалаї, помилки. Безоглядно зректися перед Господом всередині тієї особи — ось що нам слід зробити.

Кожна наша дія має здійснюватися заради задоволення Бога, а не заради оплесків. Надто таємні й священні наші дії, аби демонструвати їх іншим. Вони призначені для нашого особистого прогресу, досягнення й усвідомлення.

Зречення не має меж. Що більше ми зрікаємося, то більше ми повинні зрікатися. Бог наділив нас можливістю. Він вимагає від нас проявлення відповідно до наших можливостей. Проявлення, яке перевершує наші можливості, Бог ніколи не вимагав і ніколи не вимагатиме.

Медитація: індивідуальна та колективна

Завдяки медитації душа повністю усвідомлює свою еволюцію у вічній подорожі. Під час медитації ми бачимо як форма перетворюється на Безформне, а скінченне — на Нескінченне; також ми бачимо, як Безформне набуває форми, а Безмежне стає обмеженим.

Медитація говорить. Вона говорить у тиші. Медитація відкриває. Вона відкриває шукачеві, що матерія й дух — одне, кількість і якість — одне, іманентне й трансцендентальне — одне. Медитація відкриває, що життя — це не просто існування впродовж сімдесяти чи вісімдесяти років від народження до смерті; життя — це сама Вічність. Наше народження є важливою подією в самому бутті Бога. Так само — й смерть. Після народження життя триває в тілі. Після смерті життя триває в духові.

Медитація індивідуальна та медитація колективна. Суть індивідуальної та колективної медитації єдина, так само як єдина суть індивідууму та колективу. Ми всі — діти Бога. Наше тіло каже, що ми люди. Наша душа каже, що ми божественні.

Не має значення, хто ми: люди чи божественні істоти. Ми — незмінно й вічно одне. Ми — невід'ємні частки цілого. Ми становимо одне ціле.

Океан безкрайній. Ти бачиш його частину. Він бачить його частину. Я бачу його частину. Але наш погляд не охоплює всього океанського простору. Наше бачення обмежене. Однак видима для кожного з нас частина океану не відокремлена й не може бути відокремленою від цілого океану. Що робить оркестр? Він творить симфонічне поєднання. Різні звуки різних інструментів складають симфонію. Як кожен інструмент виконує свою партію, так і кожна людина може медитувати по-своєму. Та всі, врешті-решт, дістануться до тієї самої цілі й головного усвідомлення — усвідомлення єдності. Це усвідомлення є нічим іншим як визволенням — визволенням з рабства, невігластва й смерті.

Tat twam asi. / Ти є це. / Це, воістину, таємниця, яку можна відкрити під час медитації. Ти — це не зовнішня людина. Ти — це наша душа, божественність всередині нас. Наша непросвітлена й небожественна природа намагається змусити нас відчувати, що тіло — це все. Наша просвітлена й божественна природа дає нам відчуття того, що наша душа, яка не знає ні початку, ні кінця, — це все. Так, саме душа є диханням нашого буття як на Небесах, так і на землі.

Самопізнання та універсальне Знання — не дві різні речі. Коли ми усвідомлюємо своє Я, тоді все, що є у всесвіті, стає нашим. А що таке цей всесвіт? Це зовнішнє вираження наших внутрішніх досягнень. Ми самі собі Спасителі. Наше спасіння — всередині нас. Саме нам належить трудитися заради спасіння. Ми самі творимо свою долю. Не треба звинувачувати інших у неприємностях нашого життя. На жаль, звинувачувати інших — це одна з найдавніших хворіб людства. Адам звинуватив Єву в його спокусі. Що було робити бідолашній Єві? Вона також звинуватила іншого. Ні, ми не маємо так чинити. Наші вчинки — наша відповідальність. Намагатися уникати наслідків своїх дій — просто абсурд. А жити так, щоб не припускатися помилок, — це мудрість, це справжнє просвітління. Поневіряння й горе існують як всередині нас, так і зовні. Треба просто ігнорувати їх. Якщо це не діє, то маємо глянути їм в обличчя. Коли й цього не досить, то доведеться побороти їх, тут і негайно. Важливий метод нашої боротьби проти поневіряння й горя. Ми можемо здолати їх тільки завдяки постійному устремлінню та медитації. Інакшого способу чи вибору нема.

Від глибокої медитації, що протікає в нерозривному руслі, ми отримуємо духовне знання й чисту відданість, які діють не тільки спільно, а й злагоджено. Шлях Бгакті, відданості, та шлях Джнана, знання, зрештою приводять нас до тієї самої цілі. Відданість — не сліпа віра. Не безглузда прив'язаність до свого внутрішнього чуття. Це неповторний процес духовного розкриття. Знання не сухе. Його сила не агресивна. Знання — це пожива, яка насичує енергією наше земне й небесне буття. Відданість — це Захват. Знання — це Спокій. Наше серце потребує Захвату, а наш розум — Спокою так само, як Бог потребує нас, аби проявити Себе, а ми потребуємо Бога, щоб відбутися.

Медитація індивідуальна та медитація колективна. Медитувати індивідуально просто. Шукачеві щастить, тому що ніхто не стоїть між ним та Божою Милістю. Медитувати в колективі просто. Учень природним чином отримує радість, навчаючись з іншими в одному класі. І тут шукачеві щастить, бо щире устремління інших шукачів може принести йому натхнення.

Щоправда, є труднощі в індивідуальній медитації: шукача може долати лінь. Щоправда, є труднощі в колективній медитації: дуже ймовірно, що невігластво та слабкості інших на підсвідомому рівні нападатимуть на тіло, розум і серце шукача.

Як би ми не медитували — індивідуально чи в колективі, — неодмінно одне слід робити — медитувати усвідомлено. Докладати неусвідомлених зусиль — це те саме, що грати в футбол, не маючи найменшого завзяття. Ми граємо, але не маємо радості. Усвідомлене зусилля — немов гра в футбол залюбки. Ми отримуємо справжню радість. Так само усвідомлена медитація приносить нам внутрішню Задоволеність від душі.

Чи є особлива місія у вашої душі?

Ваша душа має особливу місію. Ваша душа усвідомлює це на найвищому рівні. Мая, ілюзія чи забуття, змушує вас відчувати, що ви обмежені, слабкі й безпорадні. Це не так. Ви — не тіло. Ви — не відчуття. Ви — не розум. Це все обмежене. Ви — душа, яка безмежна. Ваша душа володіє безмірною силою. Ваша душа непідвладна часові й простору.

Чи зможете ви коли-небудь осягнути свою душу? Чи зможете мати повне усвідомлення душі й бути одним цілим з нею? Так, авжеж. Адже ви, насправді, є не що інше як душа. Власне, ваша душа — це природний стан вашої свідомості. Однак сумнів ускладнює усвідомлення душі. Сумнів — це безплідна боротьба в зовнішньому світі. Устремління — це плідна впевненість шукача у внутрішньому світі. Сумнів бореться безупинно. Зрештою він завдає поразки своїй цілі. Устремління здіймається вгору, до найвищого. Наприкінці своєї подорожі воно досягає Мети. Сумнів спирається на зовнішнє спостереження. Устремління спирається на внутрішнє переживання. Сумнів завершує поразкою, бо він живе в обмеженому фізичному розумі. Устремління завершує успіхом, бо воно живе у вічному сходженні душі.

Щоб дізнатися, в чому полягає ваша особлива місія, вам слід зануритися глибоко всередину себе. У вашій невтомній подорожі вашими супутниками мають бути надія й мужність. Надія пробудить вашу внутрішню божественність. Мужність зробить вашу внутрішню божественність квітучою. Надія надихатиме вас мріяти про Трансцендентальне. Мужність надихатиме вас проявляти Трансцендентальне тут, на землі.

Щоб відчути, яка ваша особлива місія, вам слід постійно творити. Ваше творіння — це те, на що ви самі, кінець кінцем, перетворитеся. Тоді ви усвідомите, що ваше творіння — не що інше як ваше саморозкриття.

Скільки душ — стільки місій, певна річ. А кожна душа відбувається лише після того, як вона досягне певного рівня досконалості. Світ — це божественна п'єса. Кожен учасник робить свій внесок у її успіх. Роль слуги така ж важлива, як і роль пана. Від досконалості кожного учасника залежить колективне становлення. З іншого боку, індивідуальне становлення досконале тільки тоді, коли індивідуум установив нероздільний зв'язок та усвідомив свою єдність із кожною людиною на землі.

Від ніг до голови ви — одне тіло. Але деяку частину тіла ви називаєте вухами, а деяку — очима. Кожна частина вашого тіла має свою назву. Хоч усі частини належать одному тілу, проте жодна з них, як не дивно, не може виконувати функцію іншої: очі бачать, але не чують, вуха чують, але не бачать. Отже тіло — це однина і множина. Так само й Бог, Один, проявляє Себе крізь багато форм.

Бог розповідає нам, яка наша місія. Але ми не розуміємо мови Бога, тож Він мусить бути перекладачем Самого Себе. Коли інші розповідають нам про Бога, вони ніколи не можуть достеменно розказати, хто такий Бог. Вони неналежно висловлюються, ми неналежно сприймаємо. Бог говорить у тиші. І в тиші Він тлумачить Своє послання. Тож слухаймо й сприймаймо Бога так само в тиші. Чи є особлива місія у вашої душі? Так. Вона — в найглибших глибинах вашого серця, і ви повинні знайти і здійснити її там. Зовнішнього способу виконати вашу місію немає. Мускус утворюється в тілі оленя. Олень відчуває його запах і, зачарований ним, намагається відшукати його джерело. Він бігає туди-сюди, але не знаходить, звідки виділяється запах. Витративши всю свою енергію на безкінечні пошуки, олень, зрештою, гине. А джерело, яке він так відчайдушно шукав, було всередині нього. Хіба міг він знайти його деінде?

Як далеко нам до усвідомлення?

Усвідомлення означає відкриття Бога в людському тілі. Усвідомлення означає те, що людина — це сам Бог.

На жаль, людина не самотня. З нею є бажання, а бажання має величезну силу. Утім, воно не здатне забезпечити людину постійною радістю і спокоєм. Бажання обмежене. Бажання сліпе. Воно намагається зв'язати людину, яка по праву має бути безмежною. Божа Милість, що діє в людині заради повного прояву Бога, нескінченна.

Усвідомлення зароджується в самоперевершенні. Воно росте в єднанні з Богом. Воно відбувається в обіймах зі скінченним та Нескінченним.

Ми — шукачі Всевишнього. Те, що ми потребуємо, — це абсолютне усвідомлення. За часткового усвідомлення ми можемо діяти, щонайбільше, як кіт. З абсолютним усвідомленням ми будемо здатні погрожувати невігластву, немов ревучий лев.

Коли я кажу моє тіло, я відокремлюю себе від свого тіла. Це тіло проходить стадії немовляти, дитини, юнака, зрілої людини, літньої людини. Це, насправді, не я. Справжнє моє Я ніколи не змінюється. Коли я кажу, що я погладшав або схуд, я розповідаю про те, що моє тіло погладшало або схудло, а не моє внутрішнє Я, вічне й безсмертне.

Усвідомлення говорить, що немає таких явищ як рабство та свобода, на котрі ми так часто посилаємося в своєму повсякденному житті. Те, що справді існує, — це свідомість, свідомість різних рівнів, свідомість, яка насолоджується собою в різноманітних проявах. Коли ми думаємо, що живемо в рабстві невігластва, то ми маємо право вважати, що, за бажання, можна жити і в свободі. Коли рабство змушує нас відчувати, що світ — це стражденна нива, то свобода, безсумнівно, може дати нам відчуття, що світ — не що інше як блаженна свідомість Брагмана. А усвідомлення приносить відчуття Sarvam khalvidam Brahma. / Все суще — Брагман./

Для того, щоб пізнати, що таке усвідомлення, треба, насамперед, полюбити своє внутрішнє Я. Наступний крок — полюбити саме усвідомлювання. Саме любов пробуджує душу. Саме любов просвітлює нашу свідомість. Люби — і будеш любим. Усвідомлюй — і ти відбудешся.

Усвідомлення — це наш внутрішній світильник. Якщо ми будемо підтримувати вогник світильника, то своїм променистим світлом він охопить цілий світ. Кожен з нас, без винятку, має силу самоусвідомлення або, інакше кажучи, силу усвідомити Бога. Заперечувати цю істину — означає безжально обманювати самого себе.

Ми усвідомлюємо Істину не тільки тоді, коли радість наповнює наш розум, а й тоді, коли смуток затьмарює наше серце, коли смерть манить нас у своє похмуре лоно, коли Безсмертя кладе наше буття на коліна перетворень.

Як далеко нам до Усвідомлення? Ми можемо визначити відповідь за рівнем свого зречення перед Божою Волею. Інакшого способу дізнатися це немає. Також треба знати, що кожен день розпочинається з нового усвідомлення. Життя — це постійне усвідомлення для того, чиє внутрішнє око відкрите.

Чому ми хочемо усвідомити Бога? Ми хочемо усвідомити Бога тому, що ми цілеспрямовано стали каналами, якими можна діставати плоди Богоусвідомлення. Саме наше тіло — це божественний механізм. Отже, він потребує змащування. Усвідомлення — це божественне мастило, яке забезпечує ефективну діяльність механізму.

Роль чистоти в духовному житті

Як бути чистим? Завдяки самоконтролю. Ми можемо контролювати свої почуття. Це неймовірно складно, проте можливо.

“Я контролюватиму свої почуття. Я переможу свої пристрасті”. Такий підхід не приведе нас туди, куди ми маємо намір дістатися. Голодний лев наших почуттів та голодний тигр наших пристрастей не полишать нас просто тому, що ми повторюємо: “Я контролюватиму свої почуття й переможу свої пристрасті”. Такий метод не діє.

Зосереджувати свій розум на Богові — ось що потрібно робити. На чимале здивування, наші звірі, тепер приборкані, добровільно підуть від нас, побачивши, що ми стали надто вбогі, аби їх годувати. А ми, насправді, нітрохи не зубожіли. Навпаки, ми стали безмежно сильнішими й багатшими, тому що Божа Воля насичує енергією наше тіло, розум і серце. Зосереджуватися тілом, розумом і серцем на Божественному — ось правильний метод. Чим більше ми наближаємося до Світла, тим дальше лишається темрява.

Чистота не приходить цілком і одразу. Потрібен час. Слід зануритися глибоко всередину себе і з безумовною вірою розчинитися в спогляданні Бога. Нам не потрібно йти до Чистоти. Чистота прийде до нас. І прийде не сама. Чистота принесе вічну Радість. Ця божественна Радість — єдина ціль нашого життя. Бог повністю відкривається й нескінченно проявляється тільки тоді, коли ми маємо внутрішню Радість.

Світ посилає нам бажання. Бог посилає нам молитву. Світ посилає нам залежність. Бог посилає нам свободу — свободу від обмежень, свободу від невігластва.

Ми гравці. Ми можемо грати або в футбол, або в крикет. У нас є свобода вибору. Так само ми можемо обирати, з ким грати: з чистотою або нечистотою. Гравець розпоряджається грою, а не навпаки.

Найлегший та найефективніший спосіб досягнення чистоти — це повторення мантри. Мантра — це звук-джерело. Мантра — це динамічна енергія у формі звуку, що вібрує.

А тепер ознайомимося, що таке джапа. Джапа — це повторення мантри. Адже ви хочете бути чистими? Отже, вже починаємо повторювати ім'я Бога п'ятсот разів. Це наша мантра. Починаймо. (Шукачі разом зі Шрі Чинмоєм повторюють мантру.)

Спасибі. Ми впоралися. А тепер, будь ласка, щодня додавайте по сотні повторень. Тобто завтра ви повторите ім'я Бога шістсот разів, а післязавтра — сімсот. Мої підрахунки вказують, що відсьогодні за тиждень ви маєте повторити ім'я Бога одну тисячу двісті разів. Далі, будь ласка, починайте зменшувати число повторень на сотню кожного дня доти, доки не повернетеся до п'ятисот. Будь ласка, вправляйтеся так тиждень за тижнем, принаймні упродовж місяця. Чи захочете ви змінити своє ім'я, чи ні, а світ називатиме вас по-новому. Вашим новим ім'ям буде Чистота. Ви почуєте це на власні вуха. Це перевершить ваші найсміливіші уявлення.

Нехай ніщо не вводить нас у сум'яття. Нехай нечистота нашого тіла нагадує нам про спонтанну Чистоту нашого серця. Нехай наші зовнішні обмежені думки нагадують нам про нашу внутрішню безмежну Волю. Нехай численні недосконалості нашого розуму нагадують нам про безкінечну Досконалість нашої душі.

Нинішній світ переповнений нечистотою. Здається, що чистота — це валюта з іншого світу. Здобути чистоту дуже складно, зате, коли ми її здобудемо, до нас прийде спокій, до нас прийде успіх.

Дивімося сміливо в обличчя світу. Приймаймо життя таким, яким воно є. Наш Внутрішній Пілот — постійно на варті. Підводні течії нашого внутрішнього, духовного життя завжди проходитимуть непомітно, безперешкодно й безстрашно.

Нехай Бог — це невідоме, але Його можна пізнати. Наші молитви й медитації приведуть нас до цього Незнайомця. Ми благаємо про свободу. Дивно, що ми не знаємо того, що безмежна свобода вже є всередині нас. Погляньте, як легко ми забуваємо про Бога, нехтуємо Його й навіть заперечуємо. Але Боже Співчуття каже: “Мої діти, хоч би що ви чинили чи казали, Моє Серце ніколи не відмовиться від вас. Ви — бажані для Мене, ви Мені потрібні”.

Дві таємниці: реінкарнація та еволюція

Слово карма походить зі санскриту й означає дію: дію серця, дію розуму, дію тіла.

Існує три типи карми: санчіта карма, прарабдга карма та аґамі карма.

Санчіта означає нагромадження. Свідомо чи несвідомо, ми чекаємо на наслідки карми — те, що в минулому посіяли своїми думками, словами, ділами та воліннями. Санчіта карма — це накопичення вчинків, скоєних у минулому або теперішньому житті, результати яких ще не опрацьовані, плоди яких ще не дозріли.

Прарабдга карма — це доля або приречення, результат дій у котромусь із минулих життів. Плоди карми розпочали проявлятися, але поки що не повністю, для їхнього остаточного проявлення потрібне нове життя. Прарабдга карма — це етап санчіта карми, на якому розпочинається її проявлення. У цьому житті ми починаємо пожинати плоди карми минулого та водночас засіваємо урожай майбутнього.

Аґамі означає майбутнє, наближення. Аґамі карма завершується лише після того, як людина досягає духовної досконалості: її не зв'язують ні спокуси народження, ні тенета смерті. Вона діє з наміром допомагати людству. У здійсненні Божественного тут, на землі, визволена душа виконує важливу роль у Божественній Грі, що не має ні початку, ні кінця.

Ми знаємо, що існує Дехто, кого ми називаємо Богом. Ми знаємо, що існує дещо, що ми називаємо душею. Видатний американський філософ Емерсон сказав, власне, так: “Бог — це безмежний круг, центр якого міститься скрізь, а меж немає ніде”. Безперечно, можна сказати, що той центр — це людська душа.

Душа вічна. Що пов'язує її з реінкарнацією? Можна б написати безліч сторінок про реінкарнацію — це грізне явище, яке так жваво обговорюють, і в яке так часто не вірять. Спробуймо збагнути суть явища в одному стислому визначенні: “Реінкарнація — це процес, за допомогою якого душа піднімається на вищі щаблі; він існує заради росту й розвитку душі”.

Всім нам відома теорія Чарльза Дарвіна про еволюцію видів. Це зміна фізичного організму від нижчого до вищого чи від найпростішого до складнішого. Духовна еволюція відбувається паралельно з фізичною еволюцією. Душа є в кожній істоті. Так, вона божественна й безсмертна. Однак їй притаманний поштовх до ще більшої довершеності, більшого здійснення, більшої божественності. Отже, в процесі еволюції душі доводиться приймати різні тіла: від найменш досконалого до найдосконалішого. На кожному етапі вона вбирає в себе справжню цінність кожного свого земного досвіду. Таким чином душа росте, збагачується, доводить свою божественність до повнішої інтегральності, гармонії й досконалості.

Реінкарнація говорить нам, що ми не виникли з нічого. Наше теперішнє становище — це результат того, що ми самі створили в минулому. Ми — це наслідок наших минулих інкарнацій.

“О Арджуне, чимало народжень ми пройшли — і я, і ти! Я знаю про кожне з них, а ти про свої — не знаєш”, — сказав божественний Шрі Крішна Арджуні, який тоді ще не досягнув усвідомлення.

Яка ціль життя?

Життя — це еволюція. Еволюція — це розкриття зсередини. Кожне життя — саме по собі світ. Так, кожне життя — це мікрокосм. Усе, що живе в просторах всесвіту, живе в кожному індивідуальному житті.

Є два життя: внутрішнє та зовнішнє. Зовнішнє життя говорить про свої принципи, а тоді намагається діяти. Воно проповідує всюди й скрізь, однак дуже мало практикує те, що проповідує. Внутрішнє життя не говорить. Воно діє. Його спонтанна діяльність — це усвідомлене проявлення Бога.

Наше життя має дві іпостасі: екзотеричну та езотеричну. Екзотерична іпостась має справу із зовнішнім світом. Зовнішня реалія намагається відбутися завдяки живленню бажань та потуранню пристрастям. Езотерична чи внутрішня іпостась життя знаходить своє здійснення в контролюванні пристрастей та подоланні бажань, у плаванні в широченному морі Свободи.

Життя — це буття. Звичайне буття походить від глибшого Буття. Буття не може походити від не-буття. Життя походить від Бога. Життя — це Бог. Пізнавати життя якомога ретельніше й жити якомога божественніше — ось що нам належить робити.

Нам потрібні дві речі: уява й натхнення. Життя без уяви — це життя у в'язниці. На крилах уяви треба старатися линути в Заобрійне. Життя без натхнення — це життя в стагнації. Завдяки динамізму натхнення ми надамо життю нового сенсу й зробимо його безсмертним.

Ціль життя — усвідомити Бога. Усвідомлення ніколи не прийде до того, хто не діє. Ми повинні старатися заради Усвідомлення. Ми повинні сплатити його ціну. Альтернативи немає. Що найважливіше: кажучи іншим, що ви — усвідомлена душа, ви можете переконати їх у тому, ви навіть можете обдурити своє власне серце, але вам не обдурити Бога.

Найперша потреба для усвідомлення Бога — це спокій. Основою спокою служить любов — любов до людства й любов до Бога. Спокій будує свій фундамент також на неприв'язаності. Нема жаги надбання — нема страху втрати, і погляньте: спокій — ваш! Основу спокою становить так само зречення. Це зречення — не від матеріальної власності, а від обмежень та невігластва. Істинний Спокій той, якого не порушити ревом ні зовнішнього, ні внутрішнього світів.

Коли ви оволодієте таким божественним Спокоєм, Усвідомлення неодмінно постукає в двері вашого серця. Точніше кажучи, у вашому серці почне розквітати пелюстка за пелюсткою Лотос Усвідомлення. Щоб усвідомити Бога, не обов'язково відвідувати храми, церкви, синагоги. І сувої священних писань та проповіді не є вкрай потрібними. Вкрай потрібною є медитація. Медитація приведе вас до усвідомлення Нескінченного Бога у вашій душі, серці, розумі й тілі.

Ціль життя — жити божественним життям. Ми існуємо в цьому світі. Ми знаємо, що не хлібом єдиним живе людина. Щоб жити в світі Реальності Бога, їй потрібна душа. Тільки душа здатна бачити й відчувати відоме та Невідоме; те, що існує, й те, що не-існує; мрію минулого, досягнення теперішнього й надію майбутнього.

Приймімо внутрішнє життя, духовне життя. В нашій подорожі не уникнути помилок. Успіх просто неможливий без зусиль. Нема праці — нема прогресу. Досвід треба вітати, бо без досвіду нічого не осягнути. Досвід може як підбадьорювати так і розчаровувати. Однак це досвід, який робить нас справжніми, який розкриває істинне значення самого нашого життя.

Що таке духовність?

Бог — це Захват. Захват — це дихання душі. Бог не хоче бачити обличчя печалі. Бог подарує нам Нескінченність тої миті, коли ми будемо готові подарувати Йому хоч одну іскорку захвату душі.

Світ сповнений смутку. За це відповідальні ми. Наші відчуття особистих інтересів та особистої важливості цілком відповідальні за це. Індивідуальна свідомість повинна розширюватися. Людині потрібне натхнення. Людині потрібна діяльність. Людина потрібна духовності. Духовність потребує повного здійснення. Духовність має внутрішнє око, яке поєднує кожну обставину життя із внутрішньою впевненістю.

Своїми духовними думками людина може створювати й скасовувати зовнішні обставини. Хто у своїх думках і діях несе Бога, для того Бог — єдина жива Реальність.

Духовність володіє секретним ключем від Дверей Божественного. Цей ключ — медитація. Медитація спрощує наше зовнішнє життя й наповнює енергією наше внутрішнє життя. Медитація наповнює наше життя природністю й спонтанністю. Життя стає таким природним і спонтанним, що ми не можемо дихати без свідомості нашої божественності.

Медитація — це божественний дар. Медитація — це прямий підхід, бо вона веде шукача до Єдиного, від якого той походить. Медитація каже нам, що наше людське життя — це таємна й священна річ, і підтверджує нашу божественну спадковість. Медитація дає нам нові очі, щоби бачити Бога, нові вуха, щоб чути Голос Бога, й нове серце, щоб відчувати Божу Присутність.

Духовне життя не встелене трояндами, втім, воно не є терновим ложем. Це ложе реальності та неминучості. У своєму духовному житті я бачу ролі диявола й мого Господа. Якщо диявол має спокусу, то мій Господь має Наставництво. Якщо диявол має спротив, то мій Господь має Допомогу. Якщо диявол має покарання, то мій Господь має Співчуття. Якщо диявол забирає мене до пекла, то мій Господь забирає мене на Небеса. Якщо диявол має для мене смерть, то мій Господь має для мене Безсмертя.

Треба молитися Богові всім серцем і зі сльозами на очах. Ми повинні накреслити собі високу мету усвідомлення Бога, бо це — єдина ціль нашого земного існування. Шрі Рамакрішна сказав: “Той, що, маючи рідкісний привілей народитися людиною, не здатен усвідомити Бога в цьому житті, народився марно”.

Досягнення науки дивовижні. Попри те, її кругозір обмежений. Існують світи поза осяжністю органів чуттів; існують сокровенні таємниці. Наука не має доступу до цих світів, наука ніколи не зможе розгадати ці таємниці. А духовна людина, завдяки своєму внутрішньому баченню, може легко входити в ці світи й осягати ці таємниці. Водночас, духовна людина — це справжній ідеаліст, який не будує повітряних замків, а твердо стоїть на землі.

Духовність — не просто терпимість. І навіть не приймання. Духовність — це відчуття універсальної єдності. У своєму духовному житті ми розглядаємо Божественне не лише як свого Бога, а й як Бога кожної людини. Наше духовне життя становить міцну й надійну основу єдності в різноманітності.

Духовність — не просто доброзичливість до інакшої віри в Бога. Це абсолютне визнання й приймання віри інших як рідної. Це складно, проте можливо: всі духовні Вчителі усіх часів переживали це й практикували.

Істина була проблемою з проблем кожного віку. Істина живе в переживанні. У своєму зовнішньому аспекті Істина — це щирість, правдивість і цілісність. У своєму внутрішньому, духовному аспекті Істина — це бачення Бога, усвідомлення Бога й проявлення Бога. Все, що живе вічно, — це Істина. Зворушує душу заклик пророків Упанішад: “Satyameva jayate nanritam”. /”Торжествує тільки істина, а не брехня”. Благословенна Індія, що має це всеохопне послання універсальної божественності як гасло, як дихання життя.

Духовності не знайти в книжках. Навіть якщо ми вивчимо напам'ять усю книжку, ми не добудемо духовності. Коли хочемо бути духовними, то треба рости зсередини. Книжкам передують думки та ідеї. Розум пробуджує думки та ідеї від дрімоти. Духовність пробуджує розум. Духовна людина — це та людина, яка прислухається до вказівок своєї душі, та, яку не здатен мучити страх. Погляди світу заслабкі, щоб спантеличити її розум і серце. Цю істину вона знає, відчуває і втілює.

Що таке Йога?

Що таке Йога? Йога — це те, що розкриває таємницю Бога. Якщо ми бажаємо пізнати таємницю Бога, то треба ступити на шлях Йоги.

Що таке Йога? Йога — це Боже Дихання. Якщо ми бажаємо дивитися Божим Оком і відчувати Божим Серцем, жити у Мрії Бога й пізнати Реальність Бога, володіти Диханням Бога й, зрештою, стати Самим Богом, то Йога кличе нас.

Йога — це єднання. Єднання індивідуальної душі та Всевишнього Я. Йога — це духовна наука, яка навчає нас, як усвідомити Найвищу Реальність у самому житті.

Прийняти життя і здійснити Божественне в собі тут, на землі — ось те, що ми маємо зробити. Ми можемо отримати результат тільки завдяки перевершенню наших людських обмежень.

Йога вказує нам, як далеко ми просунулися щодо усвідомлення Бога. Також вона говорить про призначену нам роль у космічній Грі Бога. Завершальне слово Йоги — про те, що кожна людська душа є божественним представником Бога на землі.

А тепер спинімо свою увагу на практичних аспектах Йоги. Є різні типи Йоги: Карма Йога, шлях дії; Бгакті Йога, шлях любові й відданості; Джнана Йога, шлях знання тощо. Ці три типи вважають основними. Існують і інші відомі різновиди Йоги, але вони є або відгалуженнями від основних типів, або близько споріднені з ними.

Ці три основні типи — це головні ворота, що ведуть до Божого Палацу. Якщо ми хочемо бачити й відчувати Бога дуже сокровенно й ніжно, то нам слід практикувати Бгакті Йогу. Якщо ми хочемо усвідомити Бога в людстві завдяки своєму некорисливому служінні, то нам слід практикувати Карма Йогу. Якщо ми хочемо усвідомити мудрість і славу трансцендентальної Сутності Бога, то нам треба практикувати Джнана Йогу.

Бгакті Йога

Молитва бгакти дуже проста: “О мій Господи Боже, прошу, ввійди в моє життя з Твоїм Оком Захисту й Твоїм Серцем Співчуття”. Ця молитва — найшвидший спосіб постукати у Двері Бога, а також — найпростіший спосіб побачити, як Бог відчиняє Свої Двері.

Карма-йог чи джнана-йог деколи страждають, сумніваючись в існуванні Бога. Бгакті такого не зазнає. Для нього існування Бога — це істина-аксіома. І більше: бгакта спонтанно відчуває це своїм серцем. На жаль, і йому доводиться проходити крізь деякі страждання. Він страждає від розділення між ним та його Любим. Зі сльозами сердечної відданості бгакта благає про відновлення солодкої єдності з Богом.

Розум, що метикує, не цікавить відданого бгакту. Жорсткі реалії життя не здатні й зачепити його увагу, а цілком поглинути його — і поготів. Бгакта хоче жити в царстві постійного захоплення Богом.

Відданий відчуває так: коли він ступає до Бога — Бог мчить йому назустріч; коли він думає про Бога впродовж секунди — Бог плаче за ним годину; коли він несе Богові краплю любові, щоб утамувати Його незгасну спрагу — Бог огортає його морем Своєї пресолодкої Любові.

Стосунки відданого й Бога можна тільки відчути, їх нізащо не описати. Бідний Бог гадає, що жодна людина на землі ніколи не зуміє полонити Його, бо Він безцінний, неоціненний. На жаль, Бог забув, що Він наділив бгакту відданістю. На чимале здивування й глибоку радість Бога, самозабутня відданість бгакти здатна Його полонити.

Дехто глузує з бгакти, кажучи, що Бог бгакти — не що інше як персоніфікований Бог, нескінченний Бог у формі, возвеличена людина. Я запитую таких: “А чому бгакта мусить відчувати інакше?” Бгакта щиро відчуває, що він — маленька крапля, а Бог — безмежний Океан; що його тіло — крихітна частинка Бога, безмірного Цілого. Відданий мислить про Бога й молиться Богові згідно зі своїм уявленням. І цілком має рацію. Увійдіть у свідомість кота і ви побачите, що в його уяві всемогутня Істота — це кіт, але велетенських розмірів. Увійдіть у свідомість квітки — ви побачите, що її уявлення про те, що безмежно перевершує її красу, містить образ квітки.

Бгакта чинить так само. Він знає, що він людина, й відчуває, що його Бог має бути людиною в цілому сенсі цього слова. Єдина відмінність, на його думку, полягає в тому, що він — обмежена людська істота, а Бог — це людська Істота без обмежень.

Для відданого Бог сповнений блаженства й милосердя. Маючи в серці радість, він відчуває, що Бог сповнений блаженства; коли його серце болить, він відчуває, що Бог милосердний.

Карма Йога

Карма Йога не призначає побачень тому, хто не вважає діяльність важливою в людському житті. Карма Йога твердить, що життя — це божественна нагода служити Богові. Утім, Карма Йога не є Йогою самої фізичної діяльності: вона залучає моральне і внутрішнє життя шукача також.

Послідовники цього шляху моляться про сильне й досконале тіло. Також вони моляться про довге життя. Тут довге життя — не просто подовжена його тривалість у роках. Це життя, яке прагне, аби божественні Істина, Світло й Сила спустилися на матеріальний план. Карма-йоги — це справжні герої на земній арені, їм належить тріумф божественної перемоги.

Карма-йога не дістати хвилям розчарування й відчаю людського життя. Він вбачає в житті й життєвій діяльності божественний задум. Себе він бачить як сполучну риску між земними обов'язками й небесною відповідальністю. Щоб підкорювати світ, карма-йог має всіляку зброю, а наймогутніша його зброя — неприв'язаність. Його неприв'язаність не вражають ні нищівні удари невдачі, ні насолоди его хвилями успіху. Його неприв'язаність сягає далеко за межі тенет нестерпних страждань та обіймів трепетної радості, які може дати світ.

Чимало щирих шукачів гадають, що в Карма Йозі не знайти почуття відданості бгакти й ока проникливості джнани. Це цілковита помилка. Той є істинним карма-йогом, чиє серце має безумовну віру в Бога, чий розум постійно усвідомлює Бога, чиє тіло має справжню любов до Бога в людстві.

Джнана Йога

Людині відданості потрібен Божий захист. Людині дії потрібне Боже наставництво. Людині знання потрібна Божа вказівка.

Віра в Бога, що притаманно бгакті, й любов до людства, що притаманно карма-йогові, не становлять інтересу для джнана-йога, не надихають його. Джнані потрібен тільки розум. Він намагається отримати особистий досвід найвищої Істини завдяки своїй ментальній потужності. Він мислить про Бога як про Джерело Знання. Джнана вважає, що саме завдяки розуму він досягне Мети. На початку подорожі він відчуває, що нема нічого важливішого, ніж здійснення розуму. Зрештою, він усвідомлює, що доведеться вийти за межі розуму, якщо прагнеш жити в Найвищому Знанні.

Життя — це таємниця. Так само й смерть. Джнана-йог хоче збагнути ці дві таємниці Божого творіння, які здаються незбагненними. Окрім того, він хоче вийти за межі як життя, так і смерті й перебувати в Серці Всевишньої Реальності.

Людина живе в світі відчуттів. Вона не знає, чи цей світ реальний, чи ні. Звичайна людина задоволена своїм життям. Вона не має ні ментальної спроможності, ні щирої зацікавленості поринути в глибше розуміння життя. Людина хоче втекти від питання життя і смерті. На жаль, втеча неможлива. Їй доведеться плавати в морі невігластва. Тільки джнана-йог може навчити її як перепливти море невігластва й увійти в Море Знання і Світла.

Який у Бога план?

Чи має Бог план? Ні, жодного! Планувати — означає підбивати кошторис робіт, які мають бути виконані в майбутньому. Власне, спокуса успіху часто спонукає нас поринути в діяльність. Ми хочемо досягти успіху в майбутньому. Тому план дійсно допомагає нам деякою мірою. Але Богові не потрібно планувати. Бачення майбутнього для Бога не є тим, що має відбутися; це те, що вже живе, ба навіть буяє в гігантському лоні теперішнього.

Світ одвічно був зачарований рухом: туди-сюди, скрізь. Згасання ентузіазму в русі — це спад у людському житті. Кожен рух, перед тим як досягти цілі, долає підйоми і спуски. Рух — це зовнішнє вираження внутрішнього пориву. Той внутрішній порив — це представник Божої Волі в людському тілі, який шукає нагоди грати з Заобрійним і будити Нескінченне в скінченному.

Бог не має плану. Йому не доводиться планувати. Бог не є ментальною істотою, котра не може думати про майбутнє не плануючи. Захоплення — ось чим є Бог. Захоплення — ось що хоче Бог для нас. Ми матимемо Захоплення тільки тоді, коли звернемося з усім, що ми маємо, й з усім, чим ми є, до Найвищої Реальності.

Спершу нам слід думати про існування Бога, а тоді, раз це конче потрібно, ми можемо думати про Божий план. Чи існує Бог? Де доказ? Саме наше серце є доказом. Наше серце постійно просить і благає нас бачити Бога всюди й в усьому. Існування Бога можна відчути завдяки устремлінню нашого серця. Завдяки устремлінню серця ми пізнаємо, що Небеса-Безмовність Бога та Його земля-могутність — це усмішки вічної Божої Реальності, які не лише залежать одна від одної, а й взаємно доповнюють одна одну.

Деякі люди кажуть, що світ розпочав своє існування з Божого плану. Бачачи, що світ сповнений страждань і недосконалостей, вони вважають, що, якби їм було дано шанс, вони б упоралися з тим завданням ліпше. Таким я кажу: “Хто вам перешкоджає? Саме ви повинні обробити ґрунт, аби зібрати багатий урожай досконалості й задоволеності”.

Досить нам уроків від страждань та недосконалостей. Те, що нам зараз потрібно, — це Задоволеність і Досконалість. Шукаючи вади у плані, який ми приписуємо Богові, ми не одержимо цих божественних властивостей. Задоволеність і Досконалість належатиме нам тільки тоді, коли ми житимемо в Божій Свідомості. Інакшого способу немає.

Людське розуміння страждання та недосконалостей спирається на упереджені ментальні ідеї й уявлення. Боже Розуміння спирається на абсолютну, найвищу Реальність Його безпосереднього Бачення. Людське розуміння потребує обґрунтування. Боже Розуміння не потребує жодних обґрунтувань, тому що Бог втілює Істину й розкриває її одночасно.

Так само й духовна людина розглядає Бога з іншої точки зору, ніж звичайна людина. Духовна людина відчуває, що Богові належить усе, Бог є всім, що проявлено і не проявлено. Її Бог перебуває у вічному процесі вічного прогресу Вдосконалення. Звичайна людина відчуває, що Богові, аби змінити світ, дечого не вистачає.

Бог — це дитя, вічне божественне Дитя. Хіба дитина має план? Ні! Як людська дитина грається ляльками, вдягаючи їх, голублячи, так і Бог, божественне Дитя, чинить достоту те саме зі Своїми ляльками — інструментами-людьми. Однак божественне Дитя, будучи Богом, все робить свідомо, добротно й божественно.

Частина ІІ. Розділ 1. Запитання та відповіді про внутрішнє життя

Як можна зіставити внутрішній занепад і приземленість Америки та зростання її духовної усвідомленості?

Внутрішній занепад Америки, на мою думку, не такий серйозний і не такий фатальний, як вам здається. Я сприймаю це як битву між темрявою і Світлом. Коли ми свідомо відкриваємося Світлу, всі наші неусвідомлені слабкості й обмеження неодмінно виступають на передній план, аби перегородити нам шлях. Що більше нас вабить до Світла, то дужче проявляється наша некерована, небожественна й неусвідомлена частина. Це неухильний духовний закон, дію якого ми можемо спостерігати як в індивідуальному, так і в колективному. Перш, ніж далі відповідати на ваше запитання про Америку, дозвольте пояснити, чому цей закон існує.

Невігластво завжди панувало на землі, й навіть тепер воно домінує у земній свідомості. Матеріальний світ не прагнув свідомо свого внутрішнього здійснення, яке становить частину інтегрального духовного здійснення, призначеного людству. Господарем завжди була темрява. Темрява не хоче, щоб її місце зайняла вища сила, тож вона відчайдушно бореться, аби увіковічити свою владу. Таким чином, коли божественній силі вдається пробитися в котрійсь зі сфер земної свідомості, що виражається оновленим устремлінням, тоді небожественна сила також пожвавлює свої зусилля, створюючи цінності та ідеї, в яких нема ні зернини вищої істини. Ця споконвічна битва між темрявою й Світлом точиться ще інтенсивніше тоді, коли настає новий, вищий цикл еволюції людства, що, власне, й відбувається нині.

Ось основні причини вашого відчуття того, що існує глибока прірва між високим устремлінням, ідеалами Америки з одного боку та деякими її діями й цінностями, яким бракує світла, з іншого боку. Її духовна усвідомленість, що набирає потужності, та її метушливі зовнішні рухи недостатньо співпрацюють; вони не допомагають одне одному. Доки Світло на горизонті не засяє на повну потужність, доти щирий істинний пошук не може проявитися повністю. Ось чому цінності, що ведуть до інтегрального духовного прогресу, не дуже очевидні.

Чи не відчуваєте ви, що державні кордони, економічна нерівність та релігійні догми ділять людей на різні табори, створюють недуховну атмосферу, відтак мир стає недосяжним світилом як для окремої людини, так і для нації?

Я б хотів відверто почути, що дала Індії її духовність? Попри те, що Індія має йогів і святих, вона — бідна й відстала країна. В чому річ?

В подальших історичних періодах Індії святі та провидці стали вважати, що матеріальне і духовне життя ніколи не можуть іти пліч-о-пліч; що, аби досягти Бога, потрібно відмовитися від зовнішнього життя. Таким чином зовнішнім життям було знехтувано. Це призвело до захоплення країни чужоземцями та багатьох інших негараздів. Навіть досі в Індії дуже поширена точка зору, згідно з якою матеріальне процвітання й красу слід відкидати. В тому й полягає основна причина її віковічної скрути.

Утім, нині в Індії є духовні велетні, які відчувають, що усвідомити Бога належить у Його цілісності, що Творець та творіння — нероздільно одне. Вони стоять за ствердження життя, за реальну потребу як прогресу, так і досконалості в усіх сферах людського буття. В сучасній Індії цей новий підхід має широку популярність.

Розкажіть, будь ласка, чому в Індії люди поклоняються численним богам і богиням, а не одному Богові?

Кастова система цілком недолуга. Навіщо вона вам? Ви можете сказати хоч що-небудь на її користь?

Якщо індієць, що проживає тут, одружиться з американкою, чи приймуть їх його батьки, коли вони прибудуть до них в Індію?

Чи правда, що декотрі люди в Індії можуть ступати по полум'ю? Вас лякає це чи дивує?

В Індії дружина зрікається перед своїм чоловіком. Чому вона не дбає про свою індивідуальність?

Ви пояснили нам, що таке найвище зречення. А зараз я хотів би дізнатися від вас, що таке найвища пожертва.

Якщо людина, шукаючи вищих рівнів буття, віддаляється від світу, тому що вона не задоволена світом, тоді як людству все-таки встановити спокій і щастя на землі?

Та божественний воїн так не поводитиметься. Він боротиметься доти, доки не переможе. Що означає для нас його перемога? Встановлення Божого Царства тут, на землі, а не десь у вищих світах. Знаючи, що Божественне присутнє скрізь, він намагається розкрити Його в повсякденному житті. Наше незадоволення світом як таким — не привід, щоб віддалятися від нього. Навпаки, нам слід старатися змінити його за допомогою фізичної, розумової чи духовної діяльності — залежно від нашого розвитку й здібності.

Моя дружина, найрозумніша істота у всіх інших речах, наполягає, що всі релігії — це ілюзія, породжена страхом за існування. Більшості людей важко змиритися з думкою, що життя не має іншого сенсу, окрім простого раціонального біологічного факту. І кожному слід, на її думку, цим задовольнитися. Факт смерті треба, як вона вважає, сприймати так само — як біологічну дійсність. Це давня теорія, яку, як я розумію, неможливо ні довести, ні спростувати на рівні інтелекту.

Людська пам'ять не є першим і останнім словом у реальності. Якщо я у вісімдесятилітньому віці не пригадую того, що відбувалося в моєму житті, коли мені було чотири роки, це не означає, що мене тоді не існувало. Як минає рік за роком від чотирьох до вісімдесяти, так само минає життя за життям, утворюючи ланцюг між теперішнім і далеким минулим та проектуючи себе у прийдешньому.

До того ж, існує дещо поза межами досяжності нашої обмеженої людської свідомості. Навіть під час щільної зайнятості найбуденнішою фізичною діяльністю людина інколи може відчувати всередині себе деякі незвичні істини. Вони, здебільшого, для неї нові й дуже натхненні. Ці істини приходять із вищого або глибшого світів, з іншого рівня свідомості й стукають у двері її розуму. Таким чином людина оволодіває силами й потрапляє у володіння сил, що поза межами її звичайної свідомості.

Власне, коли ми налаштовані на унісон з цими вищими силами, тобто з гармонією всесвіту, життя перестає бути нестерпним. Я цілком погоджуюся з думкою вашої дружини про те, що людина, не вбачаючи ні сенсу життя, ні його мети, ні призначення, важко переносить не лише це ставлення, а й саме життя. А щодо релігійних вірувань, я б хотів навести їй аналогію:

Зараз я мешкаю в Брукліні. Якщо малюк запитає мене: “А чи є таке місто Кельн?”, то я відповім: “Авжеж, моє дитя, воно у Західній Німеччині”. Припустимо, він скаже: “А доведи-но це!” І як же я маю довести йому? Показати карту й фотографії? Я лише зможу сказати, що я особисто бував у Кельні, а також мільйони інших людей теж побували там. Сумнів не може закреслити існування міста.

Я переконаний, що любов — завжди та сама, як людська, так і божественна. Чи так це?

Ви говорили про віру. Чи не могли б ви простіше пояснити мені цю річ, щоб я її збагнув?

Як нам зміцнити свою внутрішню віру в Бога тоді, коли на нас сиплються невдачі у повсякденному житті?

Я ретельно вивчав священні писання. Я також проповідую духовність, релігію, внутрішнє життя тощо. Проте особисто я відчуваю всередині себе голу пустелю. Я не отримую жодного задоволення від того, що роблю. Я відчуваю, що марную свій дорогоцінний час та дорогоцінний час інших людей. Чи не могли б ви просвітити мене в цьому?

В Індії, в одному бенгальському селі, слуга заможного чоловіка, аби дістатися до будинку господаря, щодня поромом перепливав річку. Одного дня здійнялася сильна буря. Пором не міг плисти бурхливою рікою, і слуга, якому, щоб перейти через річку, довелося подолати багато зайвих миль до мосту пішки, запізнився. Його господар розлютився. “Ти телепень!” — кричав він. — “Якби ти тричі повторив ім'я Крішни, то б побачив, що човен тобі не потрібен. Ти зміг би перетнути річку сам, ступаючи по воді!”

Минув полудень, а буря не вщухала, і бідолашний слуга злякався, що все знову повториться. Він був простодушний і послухався свого господаря. В самій глибині свого серця він тричі повторив ім'я Крішни. О диво-дивне! Слуга відчув силу, яка штовхала його вперед, до води, і він зміг ступати по самих хвилях. Ось так він перейшов річку. Коли про це довідався господар, його радість не знала меж. Велика гордість наповнила його серце. Хіба ж не його порада спричинила такий успіх? “Я ніколи не знав, що мої поради мають таку велику силу”, — подумав він. — “Нумо, насолоджуся цим дивом і я сам”.

Отож вирушив він до річки, що вже стала спокійною й тихою, і тричі вимовив ім'я Крішни. А тоді ступив у воду. Але страх та сумнів мучили ціле його єство, і, попри сотні гучних повторень священного імені, намагання господаря виявилися даремними. Він потонув.

Чого нас навчає ця історія? Слуга мав щиру віру в свого господаря. А також — тверду віру в Господа Крішну. Саме його абсолютна віра в божественну силу врятувала його й довела могутність милості Крішни.

Будь ласка, порадьте, чи потрібно мені покидати дружину й дитину заради того, щоби глибше поринути в духовне життя?

Чи конче мати духовні переживання, щоб усвідомити Бога?

Так, переживання вселяють упевненість в собі. Вони підбадьорюють і додають снаги прямувати далі й далі. До того ж, переживання спричинюють великий захват. Під час переживання ви можете відчути всередині себе невидимого Наставника, який підштовхує вас до світла Істини, щоб ви могли отримати благословення повного Усвідомлення.

Чому ви вірите в переродження? Я чудово знаю, що після смерті вирушу до Бога. Ось і все.

Ви вірите, що з кожною інкарнацією людина стає дедалі ліпшою?

Чи до кожного застосовується закон карми?

Що краще — молитися Богові чи трудитися так, як Бог того бажає?

Ви сказали, що існують різні шляхи наближення до Бога: дія, відданість, знання. Якщо людині притаманні всі ці властивості, чи сприятиме це її прогресу?

Розкажіть, будь ласка, дещо про медитацію.

Що слід виконувати, щоб увійти у ближчий стосунок з _Я_, щоб пізнати таємницю внутрішнього _Я_? На мою думку, те, що дає відповіді щодо внутрішнього _Я_ — це медитація. Чи це так?

Чи є усталений порядок, якого слід дотримуватися, щоб медитувати правильно?

Але дуже часто я не можу розпізнати своє внутрішнє _Я_. Мені невідомо, що за голос я чую, — внутрішній чи зовнішній — і це неабияк бентежить.

Чим різняться голос Безмовності та голос Йоги? Чи різниці немає?

Коли я пробую медитувати, в моєму розумі постають образи океанів, води. Це мене лякає, і я не можу медитувати як слід. Як медитувати так, щоб ці образи не з'являлися?

Сер, коли ви збагнули, що всередині вас є внутрішнє _Я_? Відтак, відкривши своє внутрішнє _Я_, як ви налагоджуєте зв'язок з іншими людьми, котрі не усвідомлюють, що мають внутрішнє _Я_?

Припустимо, ви відкрили своє внутрішнє Я, внутрішнє життя і знайшли розв'язок своїх внутрішніх проблем. А ваша найближча сусідка зовсім несвідома щодо внутрішнього життя і внутрішнього світу. Тож вам буде надзвичайно складно мати внутрішнє порозуміння з нею. Вона не може ввійти у вашу свідомість, бо це дуже непросто для звичайної людини. Але, якщо ви хочете прокласти до неї міст, то маєте зробити під час медитації та зосередження таке: насамперед, увійдіть у свою внутрішню глибину й виведіть на передній план усі солодкі, ніжні й гармонійні почуття, що є всередині вас. А тоді усвідомлено, медитуючи, жбурніть їх у сусідку — в її розум, тіло і серце. Ви утворите між вами міст.

Завдяки внутрішньому світу ви захищені. Ваш зв'язок із внутрішнім світом дає вам величезну впевненість, щоб упоратися із зовнішнім світом. Тепер ви можете відвідати сусідку й поговорити з нею про духовне життя, внутрішнє життя, життя, яке приносить вам справжнє щастя. Згодом вона сама зможе його випробувати.

У духовному розвитку існує сім рівнів свідомості. Як мені визначити, на котрому рівні я перебуваю?

Дізнавшись, на котрому рівні ви перебуваєте, старайтеся підняти до цього рівня всю свою повсякденну діяльність. Найлегший та найефективніший спосіб діяти на належному вам рівні полягає в тому, щоб зробити зовнішнє єство свідомим і відданим інструментом внутрішнього бачення й волі.

Ви постійно вживаєте слово “свідомість”. Що воно означає по суті?

Чи контролюємо ми свою свідомість?

Як працювати над своєю свідомістю?

Що означає _ОМ_?

Співаючи ОМ, старайтеся відчувати, що це Бог піднімається вгору й спускається вниз всередині вас. В Індії сотні шукачів усвідомили Бога, просто повторюючи ОМ. ОМ — це символ Бога-Творця.

Як краще медитувати — на _ОМ_ чи на Бога?

Чи є Бог ментальною істотою?

Як можна досягти, врешті-решт, успіху, сповідуючи кредо: “Куди очі глянуть, туди й шлях проляже”? Це справді можливо?

Щодо бачення та його здійснення: як довідатися, що бачення правильне?

Ґуру Чинмой, ви розповідали про бачення без участі розуму. Це те, що відоме як інтуїція? Чи інтуїція — це щось інше?

Розум сам по собі — це механізм поєднання вищого й нижчого?

У старовинних книгах ідеться про Нама-Рупу, Ім'я та Форму. Слова — це Нама-Рупа, чи не так? Ідеї — це Нама-Рупа. Отже це, насправді, не Бог. Це людські витвори. Значення слова — штучна річ. У самому слові немає дійсності, чи не так?

Шрі Чинмой, індійська традиція говорить, що _Атман_ рівний з _Брагманом_ — індивідуальна душа рівна з Універсальною Душею. Ісус Христос якось сказав: “Я та Отець мій — одне”. Ці два твердження, що мають різні духовні підґрунтя, чи є вони, з духовної точки зору, тим самим?

Чи могли б ви докладніше розтлумачити ствердження “Царство Небесне — всередині вас”?

Небесне Царство — це те, що ми можемо відчувати, а не те, що ми можемо демонструвати. Наука може продемонструвати чимало. А Небесне Царство — це справа нашого особистого внутрішнього досягнення. Коли ми усвідомимо Небесне Царство всередині себе, то інші, дивлячись на нас, відчуватимуть, що ми володіємо чимсь абсолютно незвичайним, неземним, божественним. Люди ставитимуться до нас як до цілком преображених, великих осіб, тому що ми бачимо та відчуваємо Небесне Царство й володіємо ним.

Зайве повторювати, що сáме наше устремління, наше внутрішнє благання про вище веде нас до цього Небесного Царства. Небесне Царство — це рівень свідомості, сповнений Спокою й Блаженства. Ми відчуваємо Його, коли оселяємося у своїх внутрішніх глибинах, коли виходимо за межі своєї егоцентричної індивідуальної свідомості. Чим вище ми піднімемося над обмеженнями нашої свідомості, чим швидше ми ввійдемо в нашу найглибшу, безмежну свідомість, тим ближче ми бачитимемо й відчуватимемо Небесне Царство всередині себе, тим повніше ми ним володітимемо.

Що таке его по своїй суті?

Як виникло его? Як почало існувати воно?

Як послабити его та, зрештою, підкорити його?

Частина II. Розділ 2. Запитання дітей

Ґурудев, я хочу дещо запитати в тебе. Якщо я розіб'ю яйце, чи може Бог зробити його знову цілим?

А ти можеш?

А я зможу?

Чи правда, що будь-хто може стати йогом, коли по-справжньому постарається?

На що схожий Бог?

Ось я стулив два свої пальці докупи. Поглянь: якщо я спробую, то зможу розвести їх. А коли б замість пальців були ви з Богом, то я б не зумів вас роз'єднати, хоч би як старався. Насправді, що дужче я би старався вас розділити, то міцніше ви би трималися один за одного.

У чому річ, що ти бачиш Бога, а я — ні?

Річ ось у чому: ти маєш ще одне око — над міжбрів'ям. Це твоє внутрішнє око, твоє Третє Око. Моє Третє Око відкрите. Я тримаю його відкритим. Тож я можу бачити Бога, а також усе, що є всередині інших. А з тобою, Шенон, діло таке: як ти нічого не бачиш, коли твої очі заплющені, так само ти не бачиш Бога, бо твоє Третє Око закрите.

Частина II. Розділ 3. Запитання та відповіді про душу

Чи завжди душа перебуває з людиною впродовж її життя, чи може вона тимчасово покидати людину або навіть оселитися деінде?

Чи мандрує душа, поки людина спить?

Чи можуть людське тіло та свідомість змінитися упродовж життя до такої міри, що всередині них оселиться краща душа?

Чи така зміна як очищення впливає на душу за життя?

Коли ми сприймаємо думки іншої людини, ми налаштовуємося на унісон з її психічними коливаннями. Втім, якщо ми будемо налаштовуватися на одну хвилю з тим, хто, на наше переконання, утвердився в Джерелі свого існування — душі, чи буде це правильною практикою, принаймні доти, доки не розкрилася наша особиста духовність?

Як дізнатися, чи душа почувається щасливою?

Чи плаче душа, коли вона почувається нещасливою?

Чи правда, що всередині людини є два типи спонукання: один походить від її глибинної природи, яка містить у собі й розкриває в усьому саме добро й співчуття, а другий — спрямований лише на _я_ і _моє_?

Чи однаково представляють у снах душу стара, зморшкувата мудра жінка та малюк, що лепече щось по-своєму?

Душа є водночас і чоловічої, і жіночої статі?

Чи саме душа приймає рішення під час вибору тіла для нової інкарнації?

Чи саме душа має зректися перед Космічним _Я_?

Чи отримує душа нові вказівки під час свого розвитку, чи тільки розкриває те, що вона вже знає?

Чи переживає душа самотність? Якщо так, то чим це різниться від нашого поверхового бажання мати товариство, незалежно від того, чи воно нам подобається, — аби тільки мати співрозмовників?

Чи вимагає душа від людини, щоб та змінилася?

Як це різниться від вимог его?

Коли вітал або розум намагаються догодити собі без схвалення душі, як у такому разі поводиться душа?

Чи мають душу місцевості та речі? Наприклад, чи є душа у кріслі, в місті?

Чи має душу Земля?

Чи може груба сфера дати щось тонкій? Тобто, чи може душа стати сильнішою, якщо правильно розпоряджатися тілом: фізичні вправи, здорове харчування тощо?

Чи може душа обирати, які переживання отримає людина в світі проявляння?

Де у фізичному тілі можна відчути душу?

З огляду на те, що тіло чи особистість — це новачок, а душа є істинним господарем, володарем, як відбувається так, що новачок, постійно шукаючи задоволення, здатен заглушити душу до такої міри, що голос її натхнення не чутно?

Що означає, коли кажуть, що чиясь душа молода або стара?

Чи швидше просувається молода душа? Адже в неї немає нашарувань з минулих інкарнацій.

Яка відмінність між силою душі й силою характеру?

Чи могла душа, що тепер живе в людському тілі, раніше жити в тілі тварини або рослини?

Чи різняться душі за своїми характеристиками?

Однак слід пам'ятати, що Всевишній проявляє Себе нескінченно різними способами в різних душах. Вони виражають розмаїття Його Божественності. Приміром, одна душа проявляє Світло, друга — Силу, третя — Красу тощо.

Як пов'язана душа з минулою та майбутньою кармами?

Де відпочиває душа, щойно покинувши тіло? Чи бере вона з собою земні обмеження, обмеження свого тіла?

Частина ІІІ. Релігія (здебільшого про індуїзм)

Що таке релігія?

Релігія — це дія бачення, що направляє, веде нас у Заобрійне. Релігія — це інтуїція. Інтуїція настільки близька й дорога кожному з нас, настільки знайома нашій душі й сокровенна для нашого серця, що будь-які визначення зайві. Водночас, ми можемо проголосити істинним і те, що інтуїція — це свідомість всеосяжного буття. Запитайте людину, чому вона впевнена, що вона існує. Людина втратить дар мовлення. Вона знає, що таке її існування. Вона це відчуває. Але цього не висловити. Релігія — це та сама інтуїція, яку не пояснити; це істина, що втілює й пояснює себе сама.

Релігія — не фанатизм. Релігія у своїй пречистій формі — це почуття універсальної єдності Істини. Фанатик ніколи не бачить істину в її повноті, навіть у своїх найсміливіших уявленнях. Фанатику нема що запропонувати світові саме через те, що він не тримає двері свого серця широко відчиненими, отже, йому бракує здатності спілкуватися з душею.

Те, що нам потрібно, — це безпосереднє просвітлення. О диво, незгоди щезли! Завдяки почуттю універсальної єдності ми стрімко наближаємося до Всевишнього. Життя саме по собі вільне. Наше вузьке мислення вбиває цю волю. Воля не має радості від пихатих гучних заяв. Воля хоче бути живим вираженням наших внутрішніх думок і почуттів. Воля — це єднання. Єднання — це всеживильна і всездійсненна Істина.

Релігія говорить. Вона промовистіша, ніж слова. На жаль, її послання часто зазнає наших грубих спотворень. Незважаючи на те, релігія, кінець кінцем, тріумфально проголошує істину.

Коли ми розмірковуємо про релігію, наше ставлення має бути доброзичливе і вдячне, а не критичне чи змагальне. Критика й змагання утворюють дисгармонію, руйнівну силу. Доброзичливість і вдячність творять гармонію, творчу силу. Окрім того, гармонія — це життя буття.

Кожна релігія є потребою для її послідовників. І кожна релігія сповнена натхнення. Це натхнення — переконання колективної душі її послідовників. Їхнім гаслом має бути мир, адже Істина — їхня єдина ціль.

Визначними є слова Тагора, який сказав про релігію так:

> “Релігія, як і поезія, — не просто ідея, а вираження. Самовираження Бога полягає в нескінченній різноманітності творіння, і наше ставлення до безмежної Істоти також повинно мати у своєму вираженні невичерпну й безкінечну різноманітність індивідуальності”.

Релігія — це живий виклик вищому в людині, щоб сміливо зустрічати гострі проблеми життя. Так, проблем чимало. Але існує Всемогутня Сила. На диво, ця сила використовує проблеми як добротні інструменти для майбутнього благословення людства.

Релігія розширює. Вона розширює наші почуття. Релігія живе. Вона живе в найсокровенніших глибинах нашого серця. Релігія перемагає. Вона перемагає у нашій самовіддачі.

Універсальність релігії

Навіщо нам релігія? Нам потрібна релігія, бо ми хочемо вийти за рамки обмеженого й спілкуватися з Безмежним. Це не тільки можливо, а й неминуче, адже всередині нас є свідоме єство, що передбачає цілісну Реальність Бога.

Релігія — це спонтанне переживання й далеко не теоретичне знання. Це переживання дуже практичне, отже, ми можемо свідомо застосовувати його щомиті в нашому земному житті.

Релігія ніколи не нав'язується людині. Вона проростає з глибокої потреби внутрішнього єства. Коли це внутрішнє єство виходить вперед і оглядається навколо, воно відчуває всеосяжну Незмінність Бога, а коли воно дивиться вгору, то відчуває, що його спадок — Трансцендентальність Бога, що перевершує все.

У релігії є два життя: зовнішнє і внутрішнє. Своє зовнішнє життя релігія пропонує шукачам, котрі перебувають на початковій стадії вітального й емоційного устремління. Своє внутрішнє життя релігія пропонує універсальній медитації та усвідомленню Бога.

Релігія у фізичному — це несвідоме прохання до Бога; у віталі — сліпа боротьба за володіння Богом; у розумі — постійне намагання перемогти Бога; в серці — свідоме благання сісти на Коліна Бога; в душі — човен-Свідомість, що прагне снувати між берегами вічного перевершення Безмежності та вічного цвітіння Безсмертя.

Аморальність хоче зіпсувати релігію. Бог каже релігії: “Не бійся, Моє дитя, Я даю тобі незламну силу моральності”. Егоїзм хоче задушити релігію. Бог каже релігії: “Не бійся, Моє дитя, Я поміщаю тебе у простір всесвіту, що вічно розширюється”. Смерть хоче поглинути релігію. Бог каже релігії: “Не бійся, Моє дитя, Я роблю тебе втіленням Безсмертя”.

Наука і релігія. Люди кажуть, що наука і релігія постійно ворогують. Це не так. Наука динамічно виконує свою роль, пояснюючи незмінного Бога. Релігія божественно виконує свою роль, представляючи трансцендентального Бога. Наука має справу з фізичним світом, тимчасом релігія має справу із внутрішнім, духовним світом. Розум — це студент, а природа — професор науки. Серце — студент, а душа — професор релігії.

Філософія і релігія. Філософія і релігія — дві близькі подруги. Філософія досягає вершини своєї досконалості, коли її надихає віра, бачення, досвід і усвідомлення одухотвореної релігії. А за допомогою живої, розсудливої філософії релігія звільняється від пасток забобонів, дивацтв і вигадок.

Моральність і духовність у релігії. Моральність у релігії — це некваплива подорож до ідеального життя. Деколи здається, що ця подорож безкінечна. Проте вона втілює наближення до уявного ідеалу, до цілі. Духовність у релігії цілком усвідомлює її приховану Нескінченність. Вона переносить шукача в живу Оселю Бога. Нескінченність, яку духовність відкриває у релігії, здійснюється завдяки спонтанному внутрішньому спонуканню. Для релігійного шукача надія стає впевненістю, боротьба — перемогою, а сила волі — абсолютним Здійсненням.

Індивідуальність та універсальність. Універсальність не означає й не може означати остаточного згасання палкого вогника індивідуальності в людському серці. Навпаки, коли людина в безперервному процесі універсалізації перевершить себе, вона неодмінно опиниться у глибших, просторіших і вищих сферах Світла, Спокою й Сили. Лише тоді вона перетвориться на своє істинне Я, своє Вічне Я. На самих початках людина, безперечно, відчуватиме прикрий конфлікт між індивідуальністю та універсальністю. Але це відчуття не триватиме вічно, бо той самий конфлікт містить у собі ймовірність ствердної гармонії, самої амальгами неповторного перевершення.

Релігійна віра. Релігія без віри — це тіло, в якому немає життя. Релігійна віра — це переживання, яке приносить зміни, а не просто ідея. Віра володіє чарівним ключем до самовідкриття. Самовідкриття — це істинне відкриття Реальності. Віра — це активний учасник божественної Любові, Гармонії та Спокою. Кінець кінцем, віра переносить релігію у всеосяжний Захват Заобрійного.

Гріх у релігії. Так, явище гріха займає чимале місце в релігії. Що таке гріх? Не що інше як переживання недосконалості. Ця недосконалість існує тільки через те, що творіння досі перебуває в процесі становлення. Досконалість неминуче проявиться у творінні. Це лише справа часу. Творіння — це дія, постійний рух вперед, вгору, всередину. Еволюція — це безсмертна пісня, яку творіння співає безперервно. Сьогоднішній гріх — це втілена недосконалість. Завтрашня чеснота — це втілена досконалість.

Усе творіння Бога містить дві речі: обмежене й Безмежне. Коли я, обмежене, піднімаюся, це — моє самоусвідомлення. Коли Бог, Безмежне, спускається, це — Його Самовиявлення. Коли я входжу в Нього, в Найвище, Він дарує мені Свою Спільність. Коли Він входить у мене, в мою нижчу природу, я дарую Йому різноманітність, яку Він Сам довірив мені, коли моя душа спускалася на землю, щоб розкрити Його і здійснити.

Всі релігії по своїй суті становлять одне, неподільне. Кожна релігія — це правильна путь, що веде до вічної Істини й належним чином проявляє цю Істину. Релігія незмінна, однак релігіям треба змінювати те, що стосується зовнішньої форми, звичаю, звички, ритуалу, церемонії і середовища. “Об'єднавшись, ми вистоїмо. Відокремившись — впадемо”. Цей афоризм, що його часто цитують, співзвучний із нашою сьогоднішньою бесідою. Об'єднана сила всіх релігій пізнає вищу таємницю: на жодну з релігій не можна дивитися зверхньо. Коли не вистачає сили об'єднання, жодна релігія не втримається на висоті. Релігія єдина. Але вона виражає себе різноманітністю релігій.

Я надзвичайно пишаюся тим, що я присутній тут, у Церкві Універсалістів, бо голос мого серця твердить істину, що релігія, якій притаманна універсальність, — це серце всіх релігій, а усвідомлення універсальної релігії не є монополією якоїсь конкретної людини. Кожна людина, незалежно від її касти, вірування й національності, може отримати усвідомлення цієї універсальної релігії, якщо вона має динамічну уяву, творче натхнення й повноту устремління сприймати дух усіх релігій.

Індуїзм

Всім відомо, що індуїзм є однією з найдавніших релігій світу. На відміну від більшості світових релігій, індуїзм не має конкретного засновника. Підвалинами індуїзму стали одухотворені вислови ріші, пророків. Пророк — це той, що бачить Істину і спілкується з Істиною.

Якщо ви хочете сформулювати визначення, що таке індуїзм, то можете зробити це за допомогою одного слова — любов. Ця любов всеохопна; вона постійно росте. Відданий індус скаже: “Без повітря я можу жити, а без Бога — ні”. Водночас, коли індус скаже, що не вірить у Бога, він, проте, лишиться індусом. Він відчуває себе індусом, і іншим цього не заперечити. Це — особистий вибір, і це — головне. Індус може поклонятися як сотням богів, так і єдиному богу. Для нього Бог може бути як особовим, так і безособовим. Мої юні друзі, я спробую роз'яснити, що означає особовий та безособовий Бог. В аеропорту стоїть літак. Ви можете бачити його. Це щось конкретне, матеріальне, відчутне на дотик. Коли літак злітає й стає невидимий, ви, проте, знаєте, що він існує десь у небесному просторі. Може, він летить до Канади або до Японії, або ще кудись. Але ви знаєте, що він існує, діє, функціонує на якомусь іншому рівні. Так само й безособовий Бог, невидимо направляючи й формуючи нас, може бути не очевидним, але Його відчуває наша пробуджена свідомість.

Ми говорили про те, як індуїзм бачить Бога. Тепер спинімо увагу на тому, що каже індуїзм про усвідомлення Бога. Усвідомлення Бога — це не що інше як духовна наука, яка покладе край стражданню, невігластву й смерті. Але нам слід усвідомити Бога заради Бога, а не заради самих себе. Шукати Бога задля особистої користі — значить марно живити невичерпні бажання. А шукати Бога заради самого Бога — означає жити в Його Універсальній Свідомості, тобто перебувати в абсолютній і нероздільній єдності з Ним.

Найважливіше питання таке: чи Бог перебуває всередині нас постійно, чи Він навідується до нашого серця час від часу як гість, чи Він приходить і відразу йде геть. Дозвольте мені звернутися з почуттям глибокої вдячності до безсмертної душі Емілі Дікінсон, чиє духовне натхнення спонукає шукача пізнати, чим саме є Нескінченний Бог. Вона говорить:

```

Вважають нескінченне,

Якщо вона ніколи не відлучалася?

Індуїзм називають Вічною Релігією. Він шукає єднання з Богом усіма способами, які лише відомі людству. Він прагне всездійсненного єднання людства з Богом — не більше і не менше. Суть індуїзму — толерантність. Індуїзм відмовляється вважати інші релігії світу як щось відокремлене. Індуїзм чинить так: він поселяє інші релігії всередині себе по-своєму; це можна назвати унікальною Дружбою Віросповідань, що не виявиться далеко від правди.

Для справжнього індуса любов до інших є природним складником його любові до Бога. Душа індуса радісно й урочисто виголошує і співає в дусі безстрашного Волта Вітмена:

```

І те, що я вважаю своїм, ти вважатимеш своїм,

Належить і тобі теж”.

Найяскравіша риса індуїзму — це пошук безпосереднього переживання, ба навіть більше — усвідомлення Бога. Вивчаючи Веди, Упанішади, Бгаґавад Ґіту й інші індійські духовні писання, ви, либонь, здивуєтеся, дослідивши, що кожне з них хоч і наголошує на конкретному погляді чи певній ідеї, однак фундаментально воно втілює те саме досконале божественне Знання, яке є Богом.

Визначальний елемент індуїзму неповторно відображений у вченнях Іша Упанішади: “Урадуйся зрікшись”. Ви чудово знаєте, що добро та задоволення — не конче одне й те саме. Бажаючи задоволення, ви можете наблизитися до самого стовбура мангового дерева, проте власник дерева відмовиться дати вам плоди. А якщо ви прагнете добра, суттю якого є Істина, то справа буде цілком інакша. Коли вам потрібне манго не для того, щоб задовольнити жадібність, а для того, щоб ретельно вивчити, що це за фрукт, то в такому разі власник буде дуже радий вам. Він не тільки дасть вам манго для вивчення, а й запросить вас поласувати ними досхочу.

Ніхто з нас не бажає бути дурнем — отже, треба прагнути добра й покінчити із задоволеннями раз і назавжди. Наша Ціль, джерело вищої Істини й Блаженства, відкрита лише для тих, що люблять Істину, для тих, що хочуть відбутися у сповненій невичерпного захвату подорожі душі до висот і глибин.

Відданий індус прагне мати серце, для якого фальш — абсолютний чужинець, — серце, широке, як світ. Ви, либонь, скажете, що мати таке серце, мабуть, неможливо, це недосяжний ідеал. Але я не погоджуся з вами. Бо навіть нині такі благородні душі ходять по землі. Ваш унікальний президент Авраам Лінкольн, безсумнівно, мав таке серце. Цитую вашого великого філософа Ральфа Вальдо Емерсона: “Його (Лінкольна) серце було таке велике, як світ, але в ньому не було місця для пам'яті про погане”.

Індуїзм сьогодні

Щоб примножити радість нашого ентузіазму, сьогодні, доволі несподівано, відлунює із далеких спогадів голос відважного мрійника. Півтори століття тому той мрійник побачив світ тут, у Лонґ Айленді, у Нью-Йорку. Це — Волт Вітмен. Зі своїм посланням універсального Я цей поет-провидець долучається до нас у нашій великій подорожі.

Наша перша зупинка — візит до д-ра Радгакрішнана, одного з великих сучасних філософів. Він говорить про індуїзм так:

> “Цікаве ставлення індусів до релігії. Утверджені інтелектуальні вірування окреслюють відмінності однієї релігії від іншої, тимчасом індуїзм не встановлює таких обмежень. Інтелект підкоряється інтуїції, догма — переживанню, зовнішнє вираження — внутрішньому усвідомленню”.

Запам'ятавши це, будемо досліджувати індуїзм далі. Безсумнівно, це велика релігія. Водночас, ця релігія проста. Вона не прагне приголомшити людину чи випробувати її інтелектуальні можливості. Вона не жадає людської уваги й прихильності. Те, чого хоче індуїзм від людини, — це розуміння її душі, що дуже важливо. Індуїзм прагне не лише берегти, а й ширити внутрішню гармонію кожної людської душі згідно з Божою Волею. Опанувати всім найкращим, що є в культурах, релігіях та духовній мурості світу, й бути причетним до цього найкращого — ось те, чого хоче індуїзм.

Попри те, що індуїзм мав періоди інертності, ця релігія не є статична. Статична релігія дійшла б до вихолощення й, зрештою, до вимирання. За свою довгу історію індуїзм став взірцем гнучкості, незалежності, творчого мислення й спонтанних новацій як у мисленні, так і в дії. Індуїзм уміє приймати, а також — відхиляти, щоби бути з Істиною, біля її Стіп. Індуїзм — це невтомний потяг до Істини, що стає дедалі потужніший. Індуїзм прагне стати есенцією духовної панацеї й поділитися нею з усім людством.

Минуле Індії дивовижно багате і яскраве. Те саме можна сказати і про її безстрашне сьогодення, яке здатне й повинне закласти підвалини золотого майбуття. Сучасний індуїзм щиро намагається винайти унікальний спосіб життя, за якого групи людей з цілком відмінним расовим, історичним, етичним, ідейним і духовним підґрунтям могли б жити в бездоганній гармонії та активно співпрацювати, виконуючи спільне завдання — єднання Матерії і Духу. Індія — це країна, що у своїй найглибшій суті не жадає матеріального, але й не уникає світу. А толерантність, з якою повсякчас асоціюється індуїзм, міцно вкорінена в жертовності й повному визнанні прав усіх інших людей.

Індія діє не з почуття страху, не з почуття вищості. Індуїзм, до слова, віднедавна став самокритичний. Ось чому швидко сходить сонце його вдосконалення. Так, у нинішньому індуїзмі є чимало проблем. Правда й те, що Мати Індія повинна й спроможна самотужки розв'язати всі свої проблеми. Незламна воля наповнює Бгарат Мата, Матір Індію. Її прогрес, як матеріальний, так і духовний, відбувається дуже стрімко. Втім, найважливіше те, що нинішній індуїзм бажає набути нової форми — не за взірцем Заходу чи Сходу, Півдня чи Півночі, а за власним Взірцем його Нескінченності.

Тут, в Америці, ми перебуваємо в краю свободи — свободи, що живить динамічне мислення й динамічний рух. Там, в Індії, ми перебуваємо в краю свободи духовності, котрій притаманна велика толерантність, що живить усі релігії.

Тут ми хочемо досягти Бога завдяки швидкому бігу, а там ми хочемо досягти Бога завдяки стрімкому сходженню.

Послухаймо відданого індуса. Він каже, що його батько — Безмовність, а його мати — Сила. Безмовність живить його свідомість. Сила застосовує його свідомість. Батьки навчають його дихати повітрям духовної єдності, відчувати цю єдність у кожній людській істоті й по суті — в усьому творінні. Батьки навчили його таємниці з таємниць: бачити й відчувати світ у повноті й цілісності можна лише завдяки медитації. Вони привели його до усвідомлення, що його життя невіддільне від людства. Індус не має раси й національності. Його релігія — бачення Бога. Він знає, що йому не потрібно вбивати своє нижче я, аби усвідомити Бога. Він має лише трансформувати його у вище Я. І ось, погляньте: ціль кличе його. Воістину, це новий підхід до Істини й нове здійснення Істини. Отже, індус хоче не лише бачити Бога, а й бути Самим Богом.

Квінтесенція індуїзму

А зараз моє серце бажає поділитися з вами кількома важливими думками стосовно індуїзму.

Великий мудрець стародавньої Індії, якого звали Бріґу, хотів випробувати трьох головних богів великої індуської Трійці — Брагму, Вішну й Шиву. Він хотів визначити, хто з них найбільший. Він звернувся до Брагми, не вклонившись йому. Брагма був дуже незадоволений тим. З такою самою зневагою Бріґу наблизився до Шиви й шалено розлютив його. Коли ж він прийшов до Вішну, то побачив, що божество спить. Щоб розбудити його, Бріґу наступив ногою на груди Вішну. Божество дуже збентежилося, коли його так грубо розбудили, й тут же почало гладити стопу Бріґу, співчутливо запитуючи: “У тебе болить стопа? Як мені шкода”. І Бріґу зрозумів, що найбільший із трьох богів — Вішну.

Терпимість, яку виявив бог у цій історії, була не слабкістю, а щедрістю серця. Далі: це сталося завдяки почуттю єдності. Коли під час сну ми ліктем ударяємо іншу частину нашого тіла, то ми не сердимося на лікоть, а розтираємо його. Так само й індуїзм намагається ставитися до людства як до одного великого тіла.

Індуїзм — це ріка, що тече динамічно й невпинно; індуїзм — це дерево, що росте усвідомлено й божественно. Індуїзм — це різноманіття. Неповторний в індуїзмі аспект Матері. Її благословення — у дітях, яким до душі різне уявлення про Бога. Одна дитина каже: “Мамо, особового Бога немає”. “Гаразд, моє дитя”, — відповідає мати. Друга дитина каже: “Мамо, якщо Бог існує, то Він може бути тільки особовий”. “Гаразд, моє дитя”, — погоджується мати. Третя дитина каже: “Мамо, Бог — і особовий, і безособовий”. “Саме так”, — стверджує мати. Зрештою мати каже: “Будьте щасливі, мої діти, будьте щасливі. Дотримуйтеся своєї віри й навчайтеся в ній. Зростайте в ній і завжди будьте вірні своїм ідеалам”. Це, воістину, Материнське Серце індуїзму.

Індуїзм дотримується того внутрішнього закону життя, який становить спільну спадщину людства. Коли людина шукає Істину, не має значення, хто вона: теїст, атеїст чи агностик. В індуському ідеалі духовності є місце для кожної душі. Визначними є слова Ґанді: “Індуїзм — це невтомні пошуки Істини. Це релігія Істини. Істина — це Бог. Заперечувати Бога — це ми вміємо. Заперечувати Істину — цього ми не вміємо”.

Індуїзм у минулому

Вважати, що за сивої давнини Індія виконувала лише одну роль, котра полягала у зреченні від світу, — абсурд. Наші предки приймали життя беззастережно. Вони твердо вірили в те, що життя саме по собі є великою силою.

Співаючи, наші ведичні прабатьки виражали свою волю жити довго і яскраво:

Tach chaks ur debahitam...

```

Що сходить над нами за наказом Бога.

Сотню осеней хай чують наші вуха;

Сотню осеней хай високо тримаються наші голови;

```

Наші ведичні прабатьки відкрили, що існує два життя: звичайне життя та вище життя. Вони надавали належного значення фізичній, вітальній та ментальній діяльності, але мали на меті увійти у вище, духовне життя, життя більш просвітленого знання, світла й істини. Вони знали, що, утвердившись у вищому житті, душа отримає абсолютну підтримку членів своєї сім'ї: тіла, віталу, розуму й серця задля її повного проявлення й вираження. Так постала потреба ідеалу особливого знання, яке могло б визволити людську душу, що плекає устремління. Наші предки були реалістами, які відчували, що спонтанна радість життя живить тіло й зміцнює душу. Вони знали, що секрет росту полягає у свободі. Вони зверталися так:

Uru nastanve tan...

```

Дай свободу нашим оселям,

```

Сучасний індуїзм

Легко стверджувати, що минуле Індії величне, а нинішня Індія далеко не така. Утім, вважати, що з усього життя Індії варто вивчати лише стародавній індуїзм, буде помилкою. Нинішній Індії так само є що дати цілому світові. Світло її душі, незалежно від зовнішнього визнання, відіграє важливу роль, пробуджуючи серце світу; її вище призначення — надихати людство посланням істини, прощення й універсальної доброти.

Індуїзм — це динамічне устремління, наповнене божественністю. В його вічній подорожі самовіддача була самим диханням його життя.

Індуїзм — це складна система, але йому завжди був і є притаманний особливий тон — тон духовності. Істинний індус горітиме своїми ідеалами, хоч які б приголомшливі й ефемерні зміни не відбувалися, хоч які б могутні й руйнівні сили не діяли. Д-р Радгакрішнан, пан філософії, яскраво висвітлив це:

> “Коли кришаться рамки старої культури, коли розмиваються стандарти етики, коли ми виходимо з апатії чи прокидаємося від нетями, коли в повітрі панує загальне збудження, внутрішнє хвилювання, культурна криза, тоді здіймається над людьми висока хвиля духовного піднесення, і ми відчуваємо, що на горизонті з'являється щось нове, безпрецедентне, початок духовного відродження”.

Індуїзм: його духовне значення

Дихання індуїзму — духовність. Що б не робив індус, усі його дії спрямовані до духовності. Так, він, як і решта людей, хоче здійснити все, на що здатен, тут, на землі. Але важливо те, що він нічого не робить і не спроможний щось робити за рахунок свого духовного життя. Для індуса духовне життя — це єдине життя, що може, кінець кінцем, увінчати його гірляндою перемоги досконалої Досконалості.

В духовному житті люди дуже часто вживають слово гріх. Тут я маю сказати, що індусові нема діла до гріха. Він розглядає лише дві речі: невігластво і Світло. За допомогою світла душі він хоче перепливти море невігластва й своє нижче я перетворити на вище Я.

Tena tyaktena bhunjita / Урадуйся зрікшись /. Це життєдайне послання індуських провидців. Колія бажань — ось те, чого треба зректися, — не більше й не менше. Зрікшись від усіх земних пут-бажань, ми зможемо відчути смак істинного божественного звершення.

Я вже казав, що дихання індуїзму — це духовність. У духовному житті важливу роль відіграє контроль над почуттями. В такому разі постараймося ліпше збагнути функцію почуттів. Відданий індус відчуває, що його почуття не потрібно придушувати. Почуття — це його іструменти. Їхня допомога незамінна. Почуття мають діяти повною мірою заради божественної мети — всездійсненної, всеохопної цілісності. Лише тоді зможе зійти зоря істинної божественності в людському житті. Самопотурання завершується гірким розчаруванням. Бідолашне людство! Воно так непомірно користується тілесними задоволеннями, розтринькуючи їх. Либонь ні в чому в житті людина не втрачає міри до такої межі, як у самопотуранні. На жаль і на чималий подив людини, перш, ніж вичерпаються її тілесні задоволення, вичерпається до краплі саме її життя, перетворившись на пустелю. Давно пора тваринному в людині поступитися місцем божественному. Тваринне не бореться. Воно вбиває.

Духовність — це всеохопна любов. Ця любов підкоряє людину й підводить до усвідомлення її істинної внутрішньої божественності, щоб людина змогла відбутися й стати бездоганним каналом Божого проявлення. Цю любов, цей любовний зв'язок людина може створити всередині себе, щоб пов'язати, поєднати себе з іншими людьми: співвітчизниками чи іноземцями. Так відчуває відданий індус.

Нема руху — нема прогресу. Рух потребує наставництва. Наставництво — це знання. Однак людині треба знати, що ментальне знання може допомогти лише деякою мірою. Воно не приведе нас до Мети. Саме пізнання душі дарує людині усвідомлення Бога.

Роберт Бравнінґ сказав:

```

Та як міцно закуті наші кайдани”.

Людина прив'язана до обмеженого, але не обмежене зв'язує її. Людина з власної волі зреклася перед часом і простором. Ні час, ні простір не змушував її зректися. Людина намагається заволодіти красою обмеженого. Вона гадає, що зробить це, прив'язавшись до обмеженого. На жаль, замість того, щоб стати володарем, вона стає володінням. Час і простір зваблюють людину. Вона думає, що зможе одержати їх завдяки зреченню. Час і простір залюбки приймають її зречення. Відтак людина потрапляє під їхнє нещадне панування. Панування — не єдність; завоювання — не союз.

Індуїзм: подорож душі Індії

З іншого боку, слово релігія походить від латинського ligare, що означає зв'язувати. Стародавні римляни вбачали в релігії силу, здатну зв'язувати й контролювати людину. А древні індійські провидці вважали, що релігія, тобто дгарма має звільнити людину від того, що її зв'язує, — від її невігластва. Пробуджена свідомість людини має покласти край невігластву, чи, кажучи точніше, трансформувати невігластво у знання Істини.

Шрі Ауробіндо зазначав:

> “Дгарма — це індійське уявлення, в якому права й обов'язки втрачають свій штучний антагонізм, породжений точкою зору того світу, для котрого коренем дії служить корисливість, — і відновлюють свій глибинний вічний союз. Дгарма — це основа демократії, яку Азії слід визнати, бо в цьому полягає відмінність між душею Азії та душею Європи. Еволюція Азії здійснюється завдяки Дгармі — в цьому її таємниця”.

У стародавні часи індуїзм був відомий як Ар'я Дгарма. Доволі дивно, але навіть досі людство не знає напевно, з якої частини земної кулі арії прибули до Індії. Дехто вважає, що арії ніколи не приходили туди з інших країв. Свамі Вівекананда очолює список тих, що твердо в цьому переконані.

Походження слова індус доволі незвичайне. Воно щільно пов'язане з річкою Шинду, сучасним Індом. Стародавні іранці побажали називати аріїв так, як називалася річка, поблизу якої ті проживали, а вимовляли іранці не шинду, а інду. Либонь, аріям сподобалася ця назва, і ми, їхні нащадки, надзвичайно пишаємося, називаючись інду.

Індуїзм, чи Інду Дгарма, заснований на духовних вченнях індуських провидців. Індуські шастри, чи писання, що направляли життя й поведінку індуса, наповнені світлом та енергією священного вчення цих стародавніх пророків.

Існує чимало індуських шастр. Кожна з них робить свій потужний, особливий внесок у ціле. Найстарішими, найпершими серед них є Веди. Їх уважають найдавнішими писаннями, які з'явилися на початку цивілізації. Решта писань походить від Вед. Веди мають ще одну назву — Шруті, почуте. Назва є такою тому, що вони засновані на прямому одкровенні. Авторитет Вед спирається на пряме внутрішнє духовне переживання, що походить від божественної Реальності. У глибині свого серця індус відчуває, що сумніватися у внутрішньому переживанні Ведичних пророків — те саме, що сумніватися в самому існуванні Істини. Від — знати — це санскритський корінь слова веда. Веда по суті означає Знання Бога. Як нескінченний Бог, так і нескінченне Його Знання. Зі здивуванням і захватом ми виявляємо у Ведах те, що відкриття Істини безмежно важливіше за відкривачів Істини. На жаль, сьогодні все діється навпаки.

Є чотири Веди: Ріґ Веда, Сама Веда, Яджур Веда й Атхарва Веда. Кожна з них складається з двох частин: Самгіти й Брагмани. Самгіта містить гімни або мантри, а Брагмана тлумачить їхнє значення й належне застосування. Решта індуських шастр, котрі не ввійшли до Вед, називаються Смріті. Смріті буквально означає те, що запам'яталося. Смріті плекають почуття глибокої вдячності Ведам. Вони пишаються тим, що їхній авторитет є заслугою Вед — і тільки Вед. Традиційно Смріті мають велике значення в закладинах соціальних та сімейних законів, снуючи між берегами Відгі, приписів, та Нішедги, заборон, в індуському суспільстві.

А зараз спинімо увагу на Упанішадах. Упа означає біля, ні означає внизу, шад означає сидіти. Упанішади стосуються учнів, що сидять біля стіп свого вчителя, отримуючи духовні уроки. Упанішади — це частина Вед, яка містить філософські роздуми. Їх називають також Ведантою, кінцем Вед. На те є дві підстави: ними справді завершуються Веди; вони містять духовну суть Вед — чисте Світло і Захват. Точна кількість Упанішад наразі невідома. Ретельно збережено сто вісім. До основних Упанішад належать Іша, Кена, Катга, Прашна, Мундак'я, Айтарея, Чандоґ'я, Брігадаран'яка й Шветашватара.

Усвідомлення Бога — далеко не в книжках, а в медитації. Це найвища таємниця Упанішад. В Упанішадах мудреці й провидці наказували своїм учням медитувати, тільки медитувати. Вони радили своїм послідовникам не покладатися навіть на Веди як на допомогу в усвідомленні Бога: “Медитуйте — і Брагман буде ваш! Медитуйте — і Безсмертя буде ваше!” Щодо початку подорожі людської душі, провидці в Упанішадах проголошують: “Uttisthata jagrata / Прокинься, вставай і не зупиняйся, допоки не досягнеш Мети!” Щодо кінця подорожі, ті самі провидці заявляють: “Tat twam asi / Ти є Це”.

Тепер перейдімо до Сад-Даршани, Шести Систем Індійської Філософії. Це різні мислительські школи, представлені свого часу кількома індуськими мудрецями. Система мудреця Джайміні називається Пурва Міманса. Інші системи: Утар Міманса В'яси або Веданта, Шанк'я Капіли, Йога Патанджалі, Н'яя Ґотами та Вайшешика Канади. Якщо спочатку вивчити систему мислення Н'яя, то буде простіше осягнути інші.

Всі Шість Систем написано у формі сутр або афоризмів. Мудреці вдавалися саме до цих форм тому, що вони не хотіли тлумачити філософію, а прагнули виразити свої душевно-зворушливі одкровення вкрай стисло, аби викарбувати їх у пам'яті шукача. З плином часу афоризми густо обросли примітками й одягли товстий панцир коментарів.

Пора нам запросити професора Макса Мюлера долучитися до нашої великої подорожі:

> “Якби я мав визначити країну, наділену найбільшими багатствами, могутністю й красою, яку лише може дати природа, — подекуди це просто рай на землі, — оглянувши цілий світ, я би вказав на Індію... Якби мене запитали, під яким небом людський розум найповніше розвинув декотрі свої найкращі здібності, найглибше обміркував найгостріші проблеми життя і знайшов для деяких із них розв'язання, варті уваги навіть тих, що вивчали Платона й Канта, — я би вказав на Індію. А якби я мав запитати в самого себе, з якої літератури ми в Європі — ті, що виросли майже виключно на думках греків, римлян та однієї з семітських рас — євреїв, — можемо взяти коректив, якого вкрай не вистачає, аби зробити своє внутрішнє життя більш досконалим, повним і універсальним та, по суті, більш істинно людським життям, не просто життям, а преображеним, вічним життям, — я би знову вказав на Індію”.

Прямувати королівським шляхом Шести Систем складно. Це шлях для освічених, для купки вибраних. Більшість потребує простішого шляху. Саме тут доцільні Пурани. Пурани навчають нас індуської релігії у натхненних оповіданнях, що спонукають замислитися, в анекдотах і притчах. Пурани захопливо й переконливо представляють індуїзм простим і цікавим. Основна відмінність Вед і Пуран полягає в тому, що Ведичні боги уособлюють космічні атрибути Єдиного, а боги Пуран — Його людські атрибути.

А зараз “Бгаґават Ґіта”, Небесна Пісня просить нашої негайної уваги. Це писання неперевершене. “Ґіта” — це дихання-життя індуїзму. “Ґіта” не тільки каже, що Бога треба усвідомити, а й розповідає, як це зробити. “Ґіта” представляє три основні шляхи, які ведуть до усвідомлення Бога, а саме: Карма Йога, шлях дії; Джнана Йога, шлях знання; Бгакті Йога, шлях відданості. Емоційна відданість та філософська неприв'язаність не лише можуть, а й повинні йти пліч-о-пліч, щоб здійснити Божественне тут, на землі. Це високе вчення “Ґіти” незрівнянне. Відданий індус, не вагаючись, скаже, що “Ґіта” є втіхою всього його життя і буде йому втіхою у годину смерті.

Декому наші ритуали й обряди видаються нестерпними. Дехто вважає їх просто примітивними приголомшливими виставами. Але критикам нічого не залишиться, як змінити свою думку, коли вони дізнаються, чому ми виконуємо ритуали. Зайве казати, що ми хочемо, аби духовність направляла наше життя, як внутрішнє, так і зовнішнє. Без чистоти розуму не може бути істинної духовності. А для того, хто прагне чистоти, проведення ритуалів є, часто-густо, бездонною потребою. Нам відомо: коли розум наповнений чистотою, тоді сходить зоря просвітління. Тонкі істини, які є за межею досяжності наших органів чуття, завдяки чистому розуму безпосередньо входять у нашу свідомість. Участь у ритуалах дуже сприяє цьому процесу. Так, ритуали — це зовнішнє. Утім, нам слід знати, що саме зовнішнє доносить істину до людини. Кінець кінцем, ритуали торкаються самої серцевини нашої свідомості. Кожен аспект життя індуса пронизаний ритуалами.

Обряди так само мають популярність, ще від часів Атхарва Веди. Обряди, виконані з внутрішнім спонуканням та серцем устремління, можуть суттєво допомогти нам у боротьбі проти ворожих сил, відвернути несказанні нещастя і здійснити життя у божественній повноті. Страхіття духовного падіння загрожує нам лише тоді, коли ми використовуємо обряди, особливо магічні, малі обряди, задля егоїстичних, небожественних цілей.

Стисло про образи й символи: ми не поклоняємося образам і символам. Ми поклоняємося духові, що стоїть за ними. Цей дух — Бог. Це так просто — відчути присутність Бога в конкретній формі та за її допомогою. Завдяки формі можна прийти до Безформного, крізь обмежене — до Нескінченного.

Ми поклоняємося природі. Інші сміються з нашого дивацтва. Ми сміємося з їхнього невігластва. Чому ми поклоняємося природі? Бо ми відкрили істину. Ми відкрили істину, що Бог проявляє Себе не лише за допомогою природи, а й як природа. “Прекрасне — це радість вічна,” — казав Кітс. Краса — це душа. Душа — сама радість. Шукач-індус не може відокремити устремління природи від краси і радості душі. Устремління природи й захват душі утворюють разом вселюблячу, всеосяжну і всездійсненну досконалу Досконалість.

“Погляньте на пік безглуздя індусів!” — кажуть критики. “Адже з усього Божого творіння індусам конче треба поклонятися тваринам, деревам, ба навіть зміям і камінню”. О лихо, коли вже ці розумники збагнуть, що ми не поклоняємося камінню, зміям, деревам і тваринам як таким. Те, що ми робимо, являє собою дуже просте, пряме й спонтанне явище. У всьому ми поклоняємося Всевишньому — не більше і не менше. З таким ставленням індус жадає поклонятися будь-якому предмету в світі — від найбільшого до найменшого.

Поговоримо про кастову систему, що є об'єктом невичерпної критики. Що таке каста? Найглибше значення цього слова — єднання в різноманітності. Нема різноманітності — нема ознак життя. Для космічної еволюції різноманітність дуже важлива. Фізичний, вітальний, ментальний чи духовний розвиток людей не може бути однаковим. Ця однаковість не потрібна. Важливо, щоб кожній людині надавалися безмежні можливості й свобода розвитку відповідно до темпу її росту.

Висота кастового ідеалу сповідує лише одну ідею: служити й приймати служіння. Згідно з цим ідеалом, кожна людина по праву має своє місце. До кастової системи треба ставитися так, як ми ставимося до частин свого тіла. Мої стопи нічим не поступаються моїй голові: одне доповнює інше. Браміни (священники, вчителі й законодавці), кшатрії (царі і воїни), вайш'ї (торговці, ремісники й землероби) та шудри (робітники, слуги, помічники) — всі пов'язані взаємним служінням. Каста — не поділ. Вона містить у собі таємницю правильного розуміння. Саме завдяки правильному розумінню ми відбуваємося повністю. Індус відчуває цю розсудливу істину.

Істинний індуїзм відмовляється від будь-яких поділів та відокремлень. Він мріє про Всевишню Істину за абсолютної свободи, бездоганну справедливість за всеохопної любові й найповніше визволення індивіда за безумовного служіння людству.

Індуїзм плекає пошану до всіх світових духовних постатей. В їхніх вченнях він вбачає велику гармонію. Впродовж віків небо Індії шле повідомлення Спокою, Любові й Істини. Індуїзм плекає й підтримує синтез усіх релігій світу. Ба більше: індуїзм завжди стверджував, що вершина життя — не в тому, щоби належати до якоїсь конкретної релігії, а в тому, щоби вирости від релігії до усвідомлення Вічної Істини й життя у Ній.

Індуїзм утілює певні ідеали, високі й незаперечні. Ці ідеали живуть і ростуть, ростуть і живуть всередині нас. Саме тому індуїзм і досі є живою силою. Він живе заради того, щоб направляти. Він направляє заради життя.

Індія: її свідомість і світло

Яке найвизначніше володіння Індії? Її душа. Індія живе в душі, від душі і для душі.

Де може світ виявити справжню природу Індії? В царині невсипного Духу.

Що робить унікальною історію Індії? Дивовижна, незвична нерозривність лав її духовних шукачів та Вчителів.

Чого навчає індійська духовність? Індійська духовність навчає світ, як перемагати зло нижчої природи й виходити за межі добра вищої природи.

Чого бажає Мати Індія? Вона бажає раз і назавжди покінчити з людськими шляхами й, завдяки докорінній зміні самої себе, ступити на вічно динамічний шлях Бога. Хоч би якою потужною була релігія, вона не є й не може бути посланням Індії. Послання Індії — це усвідомлення Я.

Довершена істина індійської релігії полягає в її зовнішньому та внутрішньому усвідомленні Єдиного, який існує, Єдиного, який перебуває в процесі становлення.

О світе, прямуючи шляхом, що веде до найглибших куточків твого серця, ти, на своє здивування, виявиш, що Мати Індія може бути чим завгодно, окрім страху перед Богом. Що ж таке Мати Індія? Це любов до Бога; Індія — це душа, яка любить Бога у всеосяжній мрії та у всеохопному здійсненні Божої Істини.

Душа Індії відчуває, що задовольнятися інтелектуальними теоріями — означає задовольнятися лише половиною тієї їжі, яка потрібна, щоб забезпечити здоров'я. Повноцінну їжу постачає, власне, усвідомлення. Коли людина прагне усвідомлення, без медитації й зосередження не обійтися.

Індійська філософія у її найвищому сенсі — не що інше як практичне усвідомлення Істини.

Між Баченням Ведичних пророків та душею Індії, між індійською духовністю та цілковитим духовним визволенням світу відстань не довша за дефіс.

Кажуть, що Індія давно-предавно загубила Молочний Шлях її величі. Але ми знаємо, що нині вона плекає колосальну надію на те, що захмарене небо нарешті проясниться, й міріади світил відкриються знову.

Які були основні причини падіння Індії? Індія нехтувала свідомість тіла й сторонилася матеріального життя. Вона звузила свій світогляд і застрягла у віджилих ритуалах минулого. Вона намагалася зберегти гнилу оболонку прадавньої культури, тим часом пригнічувався ріст її живого духу. Індія отримала клеймо рокованості того дня, коли рушила тією дорогою.

Коли Індія відкинула ці схильності і прийняла життя в усіх його динамічних аспектах, вона почала підніматися.

Індія остаточно підніметься тоді, коли стане покладатися на саму себе. Вона добре знає, що не зуміє досягти своєї мети, якщо постійно залежатиме від іноземної допомоги. Найкраща допомога — це самодопомога. Самодопомога — це замаскована допомога Бога.

Всередині себе Індія має голос, той самий всездійсненний Голос Бога. Їй треба лише слухати цей Голос і підкорятися Йому.

Що, по суті, означає визволення індійської жінки? Це означає, що вона більше не буде відсторонена від освіти. Окрім давніх традиційних священних знань, вона має мати вільний доступ до сучасного всесвітнього знання. Належна освіта допомагає нам жити в інтегральній досконалості, що становить саму суть нашого існування на землі. Індійським жінкам має бути надана широка можливість розвивати і проявляти цю досконалість.

Визволення індійської жінки означає й те, що вона не має зазнавати утисків від чоловіка, його домінування. Індійській жінці потрібна свобода, аби вона була собою, незалежна у правах, сильна і впевнена, справжня супутниця чоловіка, а не його служниця чи кріпачка. Вона знову має стати такою, якою вона була у Ведичній Індії, — поважною й рівноправною громадянкою, славним доповненням чоловіка.

Нинішня Індія страждає від злиднів. Проте завтрашня Індія процвітатиме. Вона стане могутньою хвилею надії й віри. Кожна думка Індії буде пронизана новим баченням. На її горизонтах замайорять безмежні можливості. Її жертовність зведе преміцну опору для людства. Індія плекатиме як націоналізм, так й інтернаціоналізм, ставши істинним символом діяльної духовності.

Індія, завдяки своїй духовній силі, матиме величезний вплив на прийдешні поколінння. Це не уявлення, а провидіння в дії.

Індія і тільки Індія — головний нерв світу устремління.

Сила Індії — не в її руках, а в її серці. А надто — в її пророчому баченні. Індія каже світові, що єдина сила, здатна підкорити світ, — це усвідомлення єдності.

Індія — це шукач Абсолюту. Найвище благо життя — ідеал усвідомлення Бога. В її серці горить вогонь любові до Бога, в її розумі — служіння людству, що спить.

Поглинута бажаннями й спокусами Європа ринула в Індію по її казкові багатства. Таке було. Та було, безперечно, й те, що душа Європи навідувалася до Індії з духовним пошуком і прихованим спонуканням виявити, що таке Індія насправді.

Індія має три типи зброї підкорення світу: ненасилля, спокій і мудрість — мудрість, що говорить: “Вона — в Усьому, Все — у ній”.

Індія обирає характер. Але вона має зрозуміти, що їй також потрібна особистість.

Для Матері Індії страшні не атомні бомби, а амнезія-самозабуття її дітей.

Неймовірно та бездоганно примирила в собі Мати Індія двох найбільших антагоністів — зречення й епікурейство.

Досконалість була вибором греків. Пропорційність була вибором римлян. Універсальність є вибором індійців.

Індія — це голос, котрий ніколи не тремтить. Її істину не може змусити замовкнути грізна темрява віків. Її серце вічно оспівує єдність людства.

Схід та Захід

Схід каже: “Я бачу Трансцендентність Бога”. Захід каже: “Я бачу Імманентність Бога”.

Схід уважає, що життя — це постійний ріст від матерії до духу. Захід уважає, що життя — це постійний ріст від простого матеріального життя до складнішого, а також — невпинний науковий розвиток.

Байдужий Схід відчував, що йому нема чого прислухатися до Заходу. Гордий Захід гадав, що йому нема чого повчитися у Сходу.

За думкою Сходу, Захід далекий від божественності. За думкою Заходу, Схід ледачий.

Не буде перебільшенням сказати, що Схід страшенно боїться динамічного життя. Так само й Захід страшенно боїться самотності через самоврівноваження.

Сходу може бракувати ретельності, чіткості й точності. А Заходу бракує широти, просторості й універсальності. Сходу не вистачає земного, практичного інтелекту. Заходу не вистачає неповторного усвідомлення свого Я. Схід відчуває, що істинне здійснення життя полягає в опануванні своїми внутрішніми рухами. Захід відчуває, що істинне здійснення життя полягає в пануванні над світом.

Смирення й відданість — природжені дари Сходу. Чесність і відвертість — природжені дари Заходу. Поєднання цих чотирьох сил утворило б ідеальну людину.

Схід хотів підкорити світ в ім'я свободи. Захід хотів підкорити Схід в ім'я торгівлі й релігії.

Схід має контроль над Духом. Захід має контроль над Матерією. Дух — це творче, свідоме буття. Що таке Матерія? Все, окрім мертвої механічної субстанції. Матерія — це енергія, що вібрує й нарочито приховує в собі життя й свідомість.

Людина Сходу задоволена, живучи за правилом: “Нехай я живу непомітний, невідомий і помру неоплаканий”. Годилося б додати ще таке: “Нехай усе діється без надто великих зусиль”. Тимчасом людина Заходу бажає повного вираження своєї індивідуальності. Вона хоче створити для себе сильне і впливове становище у своєму особистому світі.

Віковічний досвід духовного життя Сходу навчив його внутрішньої рівноваги й незворушності в роботі. Він може відсторонитися від розчарування, схвильованості, роздратування через дрібниці та всього того, що розхитує внутрішній баланс, і, налаштувавшись на спокій, працювати далі. Це те, чого ще доведеться навчатися Заходу.

Інтенсивний досвід матеріального прогресу Заходу навчив його бути об'єктивним у роботі. Відтак Захід навчився триматися подалі від фаворитизму, кумівства й інших особистих міркувань, виконуючи те, що потрібно. Захід може трудитися задля самої праці, швидко й ефективно, з найбільшою людською потугою, яка лише можлива. Це те, чого ще доведеться навчатися Сходові.

Витоки індійської філософії — це пошук найвищої Істини. Тільки Реальність, що за межами відчуттів, здатна втамувати внутрішню спрагу Сходу.

Витоки європейської філософії — це розгляд ідей критичним розумом. Досі інтелектуальних роздумів вистачало, аби наситити Захід. Нині Схід та Захід якраз усвідомлюють потребу об'єднання Розуму й Духу.

Схід та Захід треба сприймати як два ока одного тіла. Решті людських поділів і відмінностей — расових, культурних, мовних — роковано стертися з людської свідомості, коли та наповниться супраментальним Світлом і Силою. Це неминучий наслідок Часу Бога, який сходить над цілим світом. Різноманітність, збагачена й розвинута в повній мірі, залишиться. Проте ця різноманітність не перешкоджатиме загальній свідомості. Навпаки, вона влучно й гармонійно вливатиметься в неповторне ціле. Людство стане справжньою сім'єю в найширшому значенні цього слова, відомого та досі невідомого. Відгук на нове Світло неодмінно перевершить людські сподівання.