Навіщо нам релігія? Нам потрібна релігія, бо ми хочемо вийти за рамки обмеженого й спілкуватися з Безмежним. Це не тільки можливо, а й неминуче, адже всередині нас є свідоме єство, що передбачає цілісну Реальність Бога.
Релігія — це спонтанне переживання й далеко не теоретичне знання. Це переживання дуже практичне, отже, ми можемо свідомо застосовувати його щомиті в нашому земному житті.
Релігія ніколи не нав'язується людині. Вона проростає з глибокої потреби внутрішнього єства. Коли це внутрішнє єство виходить вперед і оглядається навколо, воно відчуває всеосяжну Незмінність Бога, а коли воно дивиться вгору, то відчуває, що його спадок — Трансцендентальність Бога, що перевершує все.
У релігії є два життя: зовнішнє і внутрішнє. Своє зовнішнє життя релігія пропонує шукачам, котрі перебувають на початковій стадії вітального й емоційного устремління. Своє внутрішнє життя релігія пропонує універсальній медитації та усвідомленню Бога.
Релігія у фізичному — це несвідоме прохання до Бога; у віталі — сліпа боротьба за володіння Богом; у розумі — постійне намагання перемогти Бога; в серці — свідоме благання сісти на Коліна Бога; в душі — човен-Свідомість, що прагне снувати між берегами вічного перевершення Безмежності та вічного цвітіння Безсмертя.
Аморальність хоче зіпсувати релігію. Бог каже релігії: “Не бійся, Моє дитя, Я даю тобі незламну силу моральності”. Егоїзм хоче задушити релігію. Бог каже релігії: “Не бійся, Моє дитя, Я поміщаю тебе у простір всесвіту, що вічно розширюється”. Смерть хоче поглинути релігію. Бог каже релігії: “Не бійся, Моє дитя, Я роблю тебе втіленням Безсмертя”.
Наука і релігія. Люди кажуть, що наука і релігія постійно ворогують. Це не так. Наука динамічно виконує свою роль, пояснюючи незмінного Бога. Релігія божественно виконує свою роль, представляючи трансцендентального Бога. Наука має справу з фізичним світом, тимчасом релігія має справу із внутрішнім, духовним світом. Розум — це студент, а природа — професор науки. Серце — студент, а душа — професор релігії.
Філософія і релігія. Філософія і релігія — дві близькі подруги. Філософія досягає вершини своєї досконалості, коли її надихає віра, бачення, досвід і усвідомлення одухотвореної релігії. А за допомогою живої, розсудливої філософії релігія звільняється від пасток забобонів, дивацтв і вигадок.
Моральність і духовність у релігії. Моральність у релігії — це некваплива подорож до ідеального життя. Деколи здається, що ця подорож безкінечна. Проте вона втілює наближення до уявного ідеалу, до цілі. Духовність у релігії цілком усвідомлює її приховану Нескінченність. Вона переносить шукача в живу Оселю Бога. Нескінченність, яку духовність відкриває у релігії, здійснюється завдяки спонтанному внутрішньому спонуканню. Для релігійного шукача надія стає впевненістю, боротьба — перемогою, а сила волі — абсолютним Здійсненням.
Індивідуальність та універсальність. Універсальність не означає й не може означати остаточного згасання палкого вогника індивідуальності в людському серці. Навпаки, коли людина в безперервному процесі універсалізації перевершить себе, вона неодмінно опиниться у глибших, просторіших і вищих сферах Світла, Спокою й Сили. Лише тоді вона перетвориться на своє істинне Я, своє Вічне Я. На самих початках людина, безперечно, відчуватиме прикрий конфлікт між індивідуальністю та універсальністю. Але це відчуття не триватиме вічно, бо той самий конфлікт містить у собі ймовірність ствердної гармонії, самої амальгами неповторного перевершення.
Релігійна віра. Релігія без віри — це тіло, в якому немає життя. Релігійна віра — це переживання, яке приносить зміни, а не просто ідея. Віра володіє чарівним ключем до самовідкриття. Самовідкриття — це істинне відкриття Реальності. Віра — це активний учасник божественної Любові, Гармонії та Спокою. Кінець кінцем, віра переносить релігію у всеосяжний Захват Заобрійного.
Гріх у релігії. Так, явище гріха займає чимале місце в релігії. Що таке гріх? Не що інше як переживання недосконалості. Ця недосконалість існує тільки через те, що творіння досі перебуває в процесі становлення. Досконалість неминуче проявиться у творінні. Це лише справа часу. Творіння — це дія, постійний рух вперед, вгору, всередину. Еволюція — це безсмертна пісня, яку творіння співає безперервно. Сьогоднішній гріх — це втілена недосконалість. Завтрашня чеснота — це втілена досконалість.
Усе творіння Бога містить дві речі: обмежене й Безмежне. Коли я, обмежене, піднімаюся, це — моє самоусвідомлення. Коли Бог, Безмежне, спускається, це — Його Самовиявлення. Коли я входжу в Нього, в Найвище, Він дарує мені Свою Спільність. Коли Він входить у мене, в мою нижчу природу, я дарую Йому різноманітність, яку Він Сам довірив мені, коли моя душа спускалася на землю, щоб розкрити Його і здійснити.
Всі релігії по своїй суті становлять одне, неподільне. Кожна релігія — це правильна путь, що веде до вічної Істини й належним чином проявляє цю Істину. Релігія незмінна, однак релігіям треба змінювати те, що стосується зовнішньої форми, звичаю, звички, ритуалу, церемонії і середовища. “Об'єднавшись, ми вистоїмо. Відокремившись — впадемо”. Цей афоризм, що його часто цитують, співзвучний із нашою сьогоднішньою бесідою. Об'єднана сила всіх релігій пізнає вищу таємницю: на жодну з релігій не можна дивитися зверхньо. Коли не вистачає сили об'єднання, жодна релігія не втримається на висоті. Релігія єдина. Але вона виражає себе різноманітністю релігій.
Я надзвичайно пишаюся тим, що я присутній тут, у Церкві Універсалістів, бо голос мого серця твердить істину, що релігія, якій притаманна універсальність, — це серце всіх релігій, а усвідомлення універсальної релігії не є монополією якоїсь конкретної людини. Кожна людина, незалежно від її касти, вірування й національності, може отримати усвідомлення цієї універсальної релігії, якщо вона має динамічну уяву, творче натхнення й повноту устремління сприймати дух усіх релігій.
Я індус. Я пишаюся своїм індуїзмом. Мій індуїзм, санатана дгарма / вічна релігія /, навчає мене: “Aham brahma” / “Я — Брагман, Один без другого”/. Ви християни. Ви пишаєтеся своїм християнством. Ваша божественна релігія навчає вас: “Я і Отець мій — одне”. Отже, якщо я — індус у найчистішому значенні цього слова, то, по суті, я маю бути християнином, бо те, що я бачу й відчуваю глибоко всередині себе, й те, чим я стаю, — це універсальна Істина. Що таке Істина? Істина — це наш божественний Батько. Дитина не заперечує, коли до її фізичного батька одна людина звертається як до брата, друга — як до дядька, третя — як до племінника, а четверта — як до товариша. Їй однаково подобається звертання кожного. Так само й ми, коли різні релігії по-своєму звертаються до Істини, нашого Божественного Отця, маємо надзвичайно радіти, адже кожна релігія прагне Істини й тільки Істини.From:Шрі Чинмой,Йога та духовне життя. Подорож душі Індії, Tower Publications, Inc., New York, 1971
Sourced from https://ua.srichinmoylibrary.com/ysl