У фізичному світі мати розповідає дитині, хто її батько. В духовному світі наше устремління розповідає нам, хто наш Бог. Хто наш Бог? Бог — це безмежна Свідомість. Він також — Світло самопросвітлення. Не існує людини, всередині якої не було б цієї безмежної Свідомості й цього Світла самопросвітлення.
Щоб бачити, у зовнішньому світі, крім широко розплющених очей, нам потрібне освітлення: сонячне, електричне тощо. У внутрішньому світі ми не потребуємо жодного освітлення. Ми можемо бачити Бога, Світло самопросвітлення, навіть із заплющеними очима.
Бог — не те, що добувають зовні. Бог — те, що відкривають усередині.
У звичайному житті кожна людина має мільйони й мільйони запитань. У духовному житті настає день, коли людина відчуває, що варто запитувати тільки одне: “Хто я?” Відповідь із відповідей: “Я — не тіло, я — Внутрішній Пілот”.
У чому річ, що людина не знає самої себе — того, що у спробі пізнати мало би видатися найлегшим? Людина не знає самої себе якраз тому, що вона ототожнюється з его, а не зі своїм справжнім Я. Що змушує її ототожнюватися з псевдо-я? Невігластво. А що говорить людині про те, що її справжнє Я — не его, аж ніяк не его? Її Самопошук. Її справжнє Я, її Бог — це те, що вона бачить у найглибших глибинах свого серця. Це бачення має, врешті-решт, перейти у становлення.
Якось один із моїх учнів сказав мені: “Я не можу думати про Бога. Мій розум наповнюється тривогою”.
Я запитав: “Що ти робиш у такому разі?”
“Думаю про світ”.
“Скажи, коли ти думаєш про світ, про всі різновиди його діяльності, хіба ти не думаєш котроїсь миті про Бога?”
“Жодної миті”.
“Мій друже, чи це не абсурд? Коли ти думаєш про Бога, тривога відволікає твій розум подалі від Бога, а, коли ти впиваєшся світськими задоволеннями, тривога звідтам не забирає твого розуму звідтам, аби покласти його до Божих Стіп. Так не годиться, ні. Якщо твій голод духовної поживи буде справжній, та сама стривоженість чи, скажімо, дискомфорт швидко й динамічно схопить твій розум і покладе його у твоє серце, де той зможе пити Нектар божественного Спокою і Задоволення.
Будь певен, твій розум не може бути зайнятий двома справами водночас. Якщо ти думатимеш про Бога з несхитною вірою, якщо в твоєму серці горітиме полум'я устремління, то зовнішня тривога-мавпа, хоч би якою злісною вона була, не посміє й доторкнутися до тебе, тим паче битись чи кусатись. Неможливо дивитися одночасно на праве й ліве плечі. Так само й тоді, коли ти ясно бачитимеш Бога всередині себе, тигра невігластва зовнішнього світу ти бачити не зможеш”.
Передусім, нам слід розгледіти своє его, потім доторкнутися до нього, схопити його й, врешті-решт, перетворити. Коли втручається его й турбує нас, у духовному житті ми маємо думати про себе як про Брагмана, Одного без другого, й відчувати, що ми — це всеосяжна Свідомість. Тоді его зникає, наче не було.
Нам усім добре відомо, що розум відіграє важливу роль у нашому зовнішньому житті, а також — у житті духовному. Отже, не треба відкидати розум. Ліпше завжди усвідомлювати його. Розум буває неспокійний, але це не означає, що його слід щоразу карати. Якщо господар дізнається, що його давній слуга тепер почав красти, він не проганятиме злочинця негайно. Господар досі добре пам'ятає колишню щирість і відданість слуги. Потайки й неупереджено спостерігаючи, господар сподіватиметься, що слуга виправиться. Тим часом слуга дізнається, що господареві відомо про його недобрі діла, й він припинить красти. Окрім того, аби порадувати господаря, він трудитиметься тепер із більшою щирістю й відданістю, ніж досі. Так само й ми, ставши свідком невгамовності розуму, впродовж деякого часу маємо перебувати в безмовності, цілком неупереджено спостерігаючи за розумом. Незабаром ми побачимо, що наш розум-бешкетник почувається ніяково через свою поведінку. Тоді нам треба не забути подумати про себе як про душу, а не тіло, бо тільки душа може бути наставницею для розуму. Душа — наша єдина істинна сутність. У певний час розум почне прислухатися до вказівок душі.
Дія та не-дія. Як твердить Ґіта, ми маємо бачити дію у не-дії, а не-дію — в дії. Що це означає? Це означає, що нам слід відчувати всередині себе море спокою й безтурботності, коли ми діємо. А коли ми не діємо, треба відчувати всередині себе динамо творчої енергії. Не вважаймо, що дія належить нам. Таким чином наша діяльність стане очевиднішою й ефективнішою. Коли слуга готує їжу для свого господаря, він застосовує всі свої вміння. Навіщо? Щоб отримати подяку й здобути прихильність господаря. Так само й ми, діючи заради задоволення душі, нашого Внутрішнього Пілота, будемо здатні провадити свою діяльність дуже віддано й дуже успішно.
Наша Ціль — усередині нас. Щоб досягти її, слід прийняти духовне життя. В духовному житті вкрай потрібні осмислення й усвідомленість. Без них усе — наче гола пустеля. Коли ми збираємося туди, де темно, ми беремо з собою ліхтар або інше освітлення, щоби бачити, куди ступати. Якщо ми хочемо пізнати неосвітлений бік нашого життя, потрібно звернутися по допомогу до свідомості. Розгляньмо це питання докладніше. Ми знаємо, що сонце осяває світ. А звідки нам відомо це? Нам відомо це завдяки саморозкриттю свідомості. Не дія сонця розкриває себе. Саме наше усвідомлення сонця дає нам збагнути, що сонце осяває світ. Утім, наша свідомість — це саморозкриття в будь-чому. Ця свідомість — безмежне Море Захвату. Скуштувавши навіть краплину води земного моря, ми відчуваємо її солоність. Так само, отримавши під час медитації хоч краплю Моря Захвату, ми, безперечно, відчуємо смак Захвату. Цей Захват — Нектар. А Нектар — це Безсмертя.From:Шрі Чинмой,Йога та духовне життя. Подорож душі Індії, Tower Publications, Inc., New York, 1971
Sourced from https://ua.srichinmoylibrary.com/ysl