Спокій вічний. Ніколи не запізно отримати спокій. Його пора триває завжди. Ми можемо зробити своє життя по-справжньому плідним тоді, коли ми не відрізані від свого Джерела — Спокою Вічності.
Найбільше нещастя, яке може спіткати людину, — це втрата внутрішнього спокою. Жодна зовнішня сила не спроможна забрати його. Саме думки та дії людини позбавляють її спокою.
Найпотужніша сила нашого захисту не полягає в матеріальних здобутках чи ресурсах. Усі скарби світу — ніщо для нашої божественної душі. Найпотужніша сила нашого захисту — в причасті нашої душі всеживильним та всездійсненним Спокоєм. Наша душа живе в Спокої й заради Спокою. Коли ми живемо життям спокою, ми завжди збагачуємося й ніколи не бідніємо. Наш внутрішній спокій не знає меж. Наче безкрає небо, він простягається повсюдно.
Довго ми боролися, багато страждали, далеко мандрували, а обличчя спокою досі сховане від нас. Ми зможемо відкрити його, якщо потяг наших бажань коли-небудь загубиться у Волі Всевишнього Господа.
Спокій — це життя. Спокій — це вічне Блаженство. Хвилювання — ментальні, вітальні, фізичні — існують, певна річ. Але від нас залежить, чи приймати їх, чи відхилити. Будьте певні, вони не є неминучими фактами життя. Коли наш Всемогутній Батько — сам Спокій, то Спокій — наша пряма спадщина. Величезна, мов Гімалаї, помилка криється в тому, щоб торувати широкий шлях майбутнім каяттям, зловживаючи або нехтуючи даними нам золотими можливостями. Тут і зараз, у нашій щоденній діяльності, ми повинні рішуче пірнути серцем і душею в Море Спокою. Хто гадає, що спокій сам по собі прийде до нього наприкінці його життєвої подорожі, той помиляється. Сподіватися одержати спокій без духовності й медитації — те саме, що чекати на воду в пустелі.
Для спокою розуму дуже важлива молитва. Молитися, навіть протягом п'яти хвилин, із цілковитою зосередженістю й щирою відданістю набагато важливіше, ніж витрачати довгі години на безтурботну, поверхову медитацію. Отже, як треба молитися? Зі сльозами в серці. Де молитися? На самоті. Коли молитися? Тоді, коли наше внутрішнє єство хоче, щоби ми молилися. Навіщо молитися? Це запитання із запитань. Ми повинні молитися, якщо відчуваємо устремління відбутися завдяки Богові. Що ще можна очікувати від Бога? Ми можемо очікувати, що Бог наділить нас розумінням усього: всього в нічому та нічого в усьому; Повноти в Порожнечі та Порожнечі в Повноті.
Треба вміти постійно розрізняти. Маємо розуміти, що зовнішній світ, який приваблює нашу увагу, не тривкий. Щоб мати вічне, щоб мати міцний, мов скеля, фундамент у житті, слід звернутися до Бога. Вибору нема. І час повної безпорадності — чи не найкраща мить здійснити цей поворот.
```
Відчувати свою безпорадність — добре.Виховувати дух самозречення — краще.
Бути свідомим інструментом Бога — найкраще.```
Усе, свідомо чи несвідомо, залежить від розуму, в тому числі й пошук спокою. Функція розуму полягає в розвіюванні хмар сумнівів. Функція чистоти розуму полягає в усуненні туману приземленості й вузлів невігластва. Якщо немає чистоти розуму, то не може бути тривалого успіху в духовному житті.Ми досягаємо спокою тільки тоді, коли повністю припиняємо шукати вади в інших. Нам слід відчувати весь світ як свій, близький. Вистежуючи помилки інших, ми входимо в їхні недосконалості. Це нітрохи нам не допомагає. Доволі дивно: чим глибше ми занурюємося, тим очевидніше те, що недосконалості інших — це наші особисті недосконалості, але в інших тілах і розумах. А коли ми думаємо про Бога, Його Співчуття та Його Божественність розширюють наше внутрішнє бачення Істини. У повноті свого духовного усвідомлення ми маємо прийти до сприйняття людства як однієї сім'ї.
Не можна дозволяти минулому мучити нас і порушувати спокій нашого серця. Наші нинішні добрі, божественні дії можуть легко нейтралізувати погані, небожественні дії минулого. Якщо гріх має силу змусити нас ридати, то медитація, безсумнівно, має силу принести нам радість і наділити нас божественною Мудрістю.
Наш спокій — всередині нас, він — основа нашого життя. Тож відсьогодні будьмо рішучі наповнити розум і серце сльозами відданості — фундаментом спокою. Якщо фундамент міцний, то небезпека нам не загрожує, хоч би якої висоти сягала надбудова. Адже і внизу, і вгорі, і всередині, і зовні — спокій.From:Шрі Чинмой,Йога та духовне життя. Подорож душі Індії, Tower Publications, Inc., New York, 1971
Sourced from https://ua.srichinmoylibrary.com/ysl