Людська індивідуальність волає в темряві. Земна свобода гукає в пустелях життя. А абсолютне зречення співає універсальну пісню божественної Індивідуальності та божественної Свободи в Лоні Всевишнього.
У зреченні ми виявляємо духовну силу, завдяки якій ми стаємо не лише тим, що бачить Істину, а й володарем Істини. Ця Істина — всемогутня Енергія. Якщо ми зможемо зректися в абсолютній безмовності, то ми самі станемо Реальністю Реального, Життям Живого, Ядром істинної Любові, Спокою й Блаженства. Незрівнянним благословенням ми станемо самі для себе.
Миле дитя вабить нашу увагу. Ми любимо його, тому що воно полонить наше серце. Хіба ми щось просимо в нього за те? Ні! Ми любимо дитя, бо воно об'єкт нашої любові, воно подобається нам. Так само ми можемо любити Бога і ми повинні любити Бога, бо Він — наймиліша Істота. Спонтанна Любов до Божественного — це зречення, а зречення — найбільший дар у житті: коли ми зрікаємося, Божественне тут же наділяє нас безмежно більшим, ніж ми могли просити.
Зречення — це духовне диво. Воно навчає нас бачити Бога заплющеними очима, розмовляти з Богом стуленими вустами. Страх проникає в наше єство тільки тоді, коли ми забираємо від Абсолюту своє зречення.
Зречення — це розкриття. Розкриття нашого тіла, розуму й серця Сонцю божественної Повноти всередині нас. Зректися перед внутрішнім Сонцем — це найбільший тріумф життя. Хорти невдачі не наздоженуть нас, якщо ми перебуваємо в цьому Сонці. Принц Зла не зможе торкнутися нас, якщо ми усвідомили й закріпили свою єдність з одвічно життєдайним Сонцем.
Зречення та щиросердечність разом граються, разом бенкетують, разом сплять. Їх вінчає перемога. Розрахунки й сумнів разом граються, разом бенкетують, разом сплять. Їхня доля приречена на розчарування й поразку.
Індія — край зречення. Це зречення — не сліпе підпорядкування, а присвята обмеженого я Безмежному. Чимало історій з “Магабгарати” пов'язані зі зреченням. Кожна з них містить велику духовну істину. Дозвольте розповісти вам недовгу, проте дуже натхненну й повчальну історію про Драупаді, царівну Пандавів. Коли зловмисний Дугшасана немилосердно намагався зірвати з неї одяг, вона молилася Господеві про порятунок. Водночас вона міцно затиснула краї одягу в кулаках. Її зречення не було остаточним, і її молитва не отримала відповіді. Дугшасана далі намагався стягнути сарі з бідолашної царівни. І настала мить, коли Драупаді відпустила краї одягу і, склавши руки в молитві, промовила: “О Господи мого серця, о Керманичу мого життя, нехай здійсниться Твоя Воля”. Погляньте на силу її абсолютного зречення! Бог порушив свою мовчанку. Злива Його Милості ринула на Драупаді. Як не силкувався Дугшасана розмотати її сарі, воно виявилося безкінечним. Його гординя зазнала неймовірного приниження.
Всездійсненна Божа Милість спускається тільки тоді, коли безумовне людське зречення набирає висоту.
Зречення — наша найбільша цінність. Лише Бог вартий його. Ми можемо зректися перед іншою особою, але тільки заради усвідомлення Бога. Якщо ця особа досягла Цілі, вона зможе допомогти нам у нашій духовній подорожі. Однак, якщо ми зрікаємося перед кимсь, аби просто задовольнити цю особу, то ми припускаємося величезної, як Гімалаї, помилки. Безоглядно зректися перед Господом всередині тієї особи — ось що нам слід зробити.
Кожна наша дія має здійснюватися заради задоволення Бога, а не заради оплесків. Надто таємні й священні наші дії, аби демонструвати їх іншим. Вони призначені для нашого особистого прогресу, досягнення й усвідомлення.
Зречення не має меж. Що більше ми зрікаємося, то більше ми повинні зрікатися. Бог наділив нас можливістю. Він вимагає від нас проявлення відповідно до наших можливостей. Проявлення, яке перевершує наші можливості, Бог ніколи не вимагав і ніколи не вимагатиме.
В остаточному, абсолютному зреченні людини — її усвідомлення: усвідомлення Я, усвідомлення Нескінченного Бога.From:Шрі Чинмой,Йога та духовне життя. Подорож душі Індії, Tower Publications, Inc., New York, 1971
Sourced from https://ua.srichinmoylibrary.com/ysl