Завдяки медитації душа повністю усвідомлює свою еволюцію у вічній подорожі. Під час медитації ми бачимо як форма перетворюється на Безформне, а скінченне — на Нескінченне; також ми бачимо, як Безформне набуває форми, а Безмежне стає обмеженим.
Медитація говорить. Вона говорить у тиші. Медитація відкриває. Вона відкриває шукачеві, що матерія й дух — одне, кількість і якість — одне, іманентне й трансцендентальне — одне. Медитація відкриває, що життя — це не просто існування впродовж сімдесяти чи вісімдесяти років від народження до смерті; життя — це сама Вічність. Наше народження є важливою подією в самому бутті Бога. Так само — й смерть. Після народження життя триває в тілі. Після смерті життя триває в духові.
Медитація індивідуальна та медитація колективна. Суть індивідуальної та колективної медитації єдина, так само як єдина суть індивідууму та колективу. Ми всі — діти Бога. Наше тіло каже, що ми люди. Наша душа каже, що ми божественні.
Не має значення, хто ми: люди чи божественні істоти. Ми — незмінно й вічно одне. Ми — невід'ємні частки цілого. Ми становимо одне ціле.
Океан безкрайній. Ти бачиш його частину. Він бачить його частину. Я бачу його частину. Але наш погляд не охоплює всього океанського простору. Наше бачення обмежене. Однак видима для кожного з нас частина океану не відокремлена й не може бути відокремленою від цілого океану. Що робить оркестр? Він творить симфонічне поєднання. Різні звуки різних інструментів складають симфонію. Як кожен інструмент виконує свою партію, так і кожна людина може медитувати по-своєму. Та всі, врешті-решт, дістануться до тієї самої цілі й головного усвідомлення — усвідомлення єдності. Це усвідомлення є нічим іншим як визволенням — визволенням з рабства, невігластва й смерті.
Tat twam asi. / Ти є це. / Це, воістину, таємниця, яку можна відкрити під час медитації. Ти — це не зовнішня людина. Ти — це наша душа, божественність всередині нас. Наша непросвітлена й небожественна природа намагається змусити нас відчувати, що тіло — це все. Наша просвітлена й божественна природа дає нам відчуття того, що наша душа, яка не знає ні початку, ні кінця, — це все. Так, саме душа є диханням нашого буття як на Небесах, так і на землі.
Самопізнання та універсальне Знання — не дві різні речі. Коли ми усвідомлюємо своє Я, тоді все, що є у всесвіті, стає нашим. А що таке цей всесвіт? Це зовнішнє вираження наших внутрішніх досягнень. Ми самі собі Спасителі. Наше спасіння — всередині нас. Саме нам належить трудитися заради спасіння. Ми самі творимо свою долю. Не треба звинувачувати інших у неприємностях нашого життя. На жаль, звинувачувати інших — це одна з найдавніших хворіб людства. Адам звинуватив Єву в його спокусі. Що було робити бідолашній Єві? Вона також звинуватила іншого. Ні, ми не маємо так чинити. Наші вчинки — наша відповідальність. Намагатися уникати наслідків своїх дій — просто абсурд. А жити так, щоб не припускатися помилок, — це мудрість, це справжнє просвітління. Поневіряння й горе існують як всередині нас, так і зовні. Треба просто ігнорувати їх. Якщо це не діє, то маємо глянути їм в обличчя. Коли й цього не досить, то доведеться побороти їх, тут і негайно. Важливий метод нашої боротьби проти поневіряння й горя. Ми можемо здолати їх тільки завдяки постійному устремлінню та медитації. Інакшого способу чи вибору нема.
Від глибокої медитації, що протікає в нерозривному руслі, ми отримуємо духовне знання й чисту відданість, які діють не тільки спільно, а й злагоджено. Шлях Бгакті, відданості, та шлях Джнана, знання, зрештою приводять нас до тієї самої цілі. Відданість — не сліпа віра. Не безглузда прив'язаність до свого внутрішнього чуття. Це неповторний процес духовного розкриття. Знання не сухе. Його сила не агресивна. Знання — це пожива, яка насичує енергією наше земне й небесне буття. Відданість — це Захват. Знання — це Спокій. Наше серце потребує Захвату, а наш розум — Спокою так само, як Бог потребує нас, аби проявити Себе, а ми потребуємо Бога, щоб відбутися.
Медитація індивідуальна та медитація колективна. Медитувати індивідуально просто. Шукачеві щастить, тому що ніхто не стоїть між ним та Божою Милістю. Медитувати в колективі просто. Учень природним чином отримує радість, навчаючись з іншими в одному класі. І тут шукачеві щастить, бо щире устремління інших шукачів може принести йому натхнення.
Щоправда, є труднощі в індивідуальній медитації: шукача може долати лінь. Щоправда, є труднощі в колективній медитації: дуже ймовірно, що невігластво та слабкості інших на підсвідомому рівні нападатимуть на тіло, розум і серце шукача.
Як би ми не медитували — індивідуально чи в колективі, — неодмінно одне слід робити — медитувати усвідомлено. Докладати неусвідомлених зусиль — це те саме, що грати в футбол, не маючи найменшого завзяття. Ми граємо, але не маємо радості. Усвідомлене зусилля — немов гра в футбол залюбки. Ми отримуємо справжню радість. Так само усвідомлена медитація приносить нам внутрішню Задоволеність від душі.
Зрештою, кожній людині належить мати дух божественного героя. Якщо її покинуть у дрімучому лісі, то вона мусить мати внутрішню силу медитувати, не відчуваючи страху. Якщо її попросять медитувати у велелюдному Таймс-Сквері, то вона мусить мати внутрішню силу медитувати без найменшого збентеження. Чи на самоті, чи в юрбі, шукачеві треба жити в медитації без потрясінь і страху.From:Шрі Чинмой,Йога та духовне життя. Подорож душі Індії, Tower Publications, Inc., New York, 1971
Sourced from https://ua.srichinmoylibrary.com/ysl