Частина І. Бесіди на духовні та філософські теми

Людина та Бог

Людина та Бог вічно єдині. Людина така ж безмежна, як Бог; Бог такий же обмежений, як людина. Між людиною та Богом немає зяючої прірви. Людина — це завтрашній Бог; Бог — це вчорашня й сьогоднішня людина. Бог на Небесах, а також на землі. Він тут, там — скрізь. Кожна людина має свого Бога. Немає такої людини, яка б не мала Бога. Переконаний атеїст не вірить у Бога. Але на щастя, чи скоріше, на нещастя, він вірить, він змушений вірити у певні ідеї, поняття ладу чи безладу. Та, власне, ці ідеї чи поняття — ніщо інше як Бог. Щоб відкрити свій власний шлях, кожній душі повинна бути надана свобода, абсолютна свобода. Помилки, які трапляються на духовному шляху, не фатальні, оскільки помилки — це просто менші істини. Ми рухаємося не від фальші до істини. Ми рухаємося від менш розкритої істини до найбільш розкритої істини. Поки ми не усвідомили Бога й не стали єдині з Богом, нам доводиться називати Його Учителем, Наставником, Другом і так далі. Наше ставлення до Нього може змінюватися залежно від наших з Ним стосунків. Та важливо не це. Найважливіше, що ми любимо Бога як рідного. Щиро люблячи Бога, ми отримуємо натхнення спонтанно поклонятися Йому. Тут нам слід знати, який вид поклоніння є нашим, що гармонійно співпадає з розвитком та схильністю нашої душі. Усвідомлення абсолютної єдності з Богом — це найвища форма поклоніння. Наступною, нижче, знаходиться медитація. Ще нижче — молитви й заклики. Найнижча форма поклоніння — це поклоніння Богові у матеріальних предметах. Якщо я вважаю, що флейта та Флейтист — це два різні явища, я сприймаю себе як слугу Бога, а Бога — як свого Господаря. Якщо я вважаю, що флейта містить частку свідомості свого Маестро, я відчуваю, що я — дитя Бога, а Бог — мій Батько. Якщо, врешті-решт, я усвідомлюю, що флейта та Флейтист — одне, Флейтист проявляється як Дух, ая — як Його творча Сила. Людині слід усвідомити Бога у цьому тілі тут, на землі. Великий індійський поет Кабір сказав:

Не розбивши кайдани за життя, невже сподіваєтеся на визволення після смерті? Наївно снити, що душа поєднається з Ним, бо вона покинула тіло; Знайшовши Його тепер, знайдеш Його й тоді; Інакше таки доведеться оселитися у місті Смерті.

Сестри й браття, не впадайте у глибокий відчай, якщо наразі не маєте явного устремління усвідомити Бога. Просто вирушайте у свою подорож вгору, всередину і вперед. Вгору — щоб побачити Мрію Бога, всередину — щоб зробити Мрію Бога своєю, вперед — щоб стати Мрією Бога. Ця Мрія — Мрія про абсолютне Здійснення. Чимало тих, хто виходить на шлях внутрішнього життя лише після того, як зазнає численних ударів або втомиться блукати пустелями життя. Тож воістину блаженні й благословенні ті, що підносять своє тіло, розум, серце й душу до Стоп Господа, немов букет квітів, до того, як посиплються удари. Вірно, густі хмари світського заступають наш, поки що непросвітлений, розум. Та вірно й те, що вулкан зосередження шукача та воднева бомба його медитації розпорошать хмари й віковічні тумани Невігластва. Дозвольте звернутися до тих, хто одружений і має великі сімейні зобов’язання. На ваш превеликий подив, ці зобов’язання перетворяться на золоті можливості у мить, коли ви постараєтеся побачити Бога у своїх дітях, мить, коли ви усвідомите, що своєю самопожертвою ви служите Богові. Немає рівних невтомній спонтанній жертовності дружини у її здатності здійснювати чоловіка, божественно зміцнюючи його становище у безмежному просторі матерії та підносячи його свідомість до царини Духу. Немає рівних обітниці чоловіка наповнити душу дружини Спокоєм Заобрійного, привабити її серце променистістю Сонця Нескінченності, транспонувати її життя у Пісню Безсмертя. А неодруженим слід бути твердо переконаними, що вони обрані, щоб бігти якнайшвидше дорогою духовності. Їх устремління та Натхнення Бога — нерозлучні. Намагаючись заглянути глибоко всередину себе, стараючись жити внутрішнім життям, ми можемо спіткнутися з тим, що нас оточать труднощі. Ми вигукнемо: "Боже, поглянь, тепер, коли ми навернулися до Тебе, нам доводиться проходити так багато випробувань!" Не знайшовши виходу з такої ситуації, ми тривожимося. Але чи варто? З нашої пам’яті не вивітрилося те, що ми вже витримали не одне лихо в житті. До того, як ми вступили у духовне життя, пригніченість була нашим постійним попутником. Тепер ми у кращому становищі хоча б тому, що здатні розпізнавати лютого тигра світської спокуси. Сприймаймо неспокій та слабкість як випробування. Невже Богові необхідно випробовувати нас? Він робитиме все що завгодно, тільки не це. Милосердний Бог попереджає нас про навислу небезпеку. Та якщо ми сприймаємо попередження як випробування, нам слід молитися Богові, щоб витримати його. Просто розмірковуючи над труднощами й небезпеками нам ніколи не пройти випробування. Щоб скласти шкільні іспити, необхідно багато вчитися. Так само й для того, щоб скласти внутрішній іспит, нам слід виростити більшу щирість та запалити яскравіше полум’я устремління. Слід бути дуже пильними під час медитації. Інколи розум хоче насолоджуватися певними світськими чи емоційними ідеями й думками, та нам не слід цього допускати. Під час медитації усе відбувається інтенсивно, тож якщо ми насолоджуємося неправильними думками, наслідки виявляться серйозніші й небезпечніші, ніж звичайно. Ми стаємо слабкішими, коли розум стає жертвою думок самопотурання. Обманювати нас — така природа нашого нижчого розуму. Та наші сльози й палаюче полум’я серця завжди прийдуть, щоб нас виручити. Людина та Бог єдині. Усі люди — це одна сім’я. Ми усі єдині. Справжньому шукачеві не слід слухати абсурдні аргументи скептиків. Їхні духовні знання не варті й копійки. Вони не усвідомлюють факт, що ненароком виставляють напоказ свою повну безглуздість. Вони говорять: "Якщо ми єдині, то як це відбувається, що коли у тебе болить голова, я не відчуваю болю?" Ми скажемо у відповідь: "А як так відбувається, що коли ви поранили ногу, вас не болить голова, хоч вона — це частина того самого тіла?" Всередині усіх нас є універсальна свідомість. Якщо ми не усвідомлюємо її, це не означає, що вона не існує. Моє тіло належить мені. Та хіба я відчуваю біль у нозі, коли у мене болить голова? Ні. Але коли я усвідомлюю Божественну Свідомість, яка пронизує усе моє тіло, я, безсумнівно, відчуваю однаковий біль у всьому тілі. Я маю на увазі, що голова — це моя індивідуальна душа, а тіло — це колективна душа. Щоб відчувати своїм близьким цілий світ, спочатку слід відчувати своїм близьким Бога.

Людина — це Серце Безмежності.
Людина — це Дихання Вічності.
Людина — це Життя Безсмертя.

Наша ціль — всередині нас

Ми — всездійсненна Мрія Бога. Наш внутрішній світ — це безмежне Розмаїття Бога. Наша ціль — Серце Безмежності та Дихання Безсмертя. Наша ціль — всередині самого нашого тіла. У фізичному світі мати розповідає дитині, хто її батько. У духовному світі наше устремління розповідає нам, хто наш Бог. Хто наш Бог? Бог — це безмежна Свідомість. А також Світло самопросвітління. Немає такої людини, всередині якої не було б цієї безмежної Свідомості та цього Світла самопросвітління. Щоб бачити у зовнішньому світі, крім широко розплющених очей, нам потрібне освітлення: сонячне, електричне або якесь інше. У внутрішньому світі ми не потребуємо жодного освітлення. Ми можемо бачити Бога, Світло самопросвітління, навіть із заплющеними очима. Бог — не те, що здобувають зовні. Бог — те, що відкривають всередині. У звичайному житті кожна людина має мільйони та мільйони запитань. У духовному житті настає день, коли вона відчуває, що лише одне запитання варто задавати: "Хто я?" Відповідь з відповідей: "Я — не тіло, я — Внутрішній Пілот". Як так відбувається, що людина не знає себе — те, що у спробі пізнати мало б бути найлегшим з усього? Людина не знає себе саме тому, що ототожнюється із своїм его, а не їз своїм справжнім "Я". Що змушує її ототожнюватися із псевдо-"я"? Невігластво. А що говорить людині про те, що її справжнє "Я" — це не его і ніколи не може бути его? Її Самопошук. Її справжнє "Я", її Бог — це те, що вона бачить у найглибших глибинах свого серця. Це бачення повинно, зрештою, перейти у становлення. Якось один із моїх учнів сказав мені: "Я не можу думати про Бога. Мій розум стає тривожним". Я запитав: "І що ти робиш у такому випадку?" "Ну, я просто думаю про світ". "А скажи, коли ти думаєш про світ та усі види його діяльності, невже ти ні миті не думаєш про Бога?" "Ні миті". "Мій друже, тож хіба це не абсурд, що коли ти думаєш про Бога, тривожність забирає твій розум подалі від Бога, проте коли ти упиваєшся світськими задоволеннями, тривожність не забирає твій розум звідти, щоб покласти його до Стоп Бога? Так не повинно бути, ні. Якщо твій голод духовної поживи буде справжнім, та сама тривожність чи, скажімо, "некомфортність" швидко й динамічно візьме твій розум і покладе у твоє серце, де він зможе пити Нектар божественного Спокою та Задоволення. Будь певен, твій розум не може займатися двома справами одночасно. Якщо ти думатимеш про Бога з несхитною вірою, якщо у серці горітиме полум’я устремління, зовнішня тривожність-мавпа, якою зловмисною вона б не була, не посміє й доторкнутися до тебе, тим паче битись чи кусатись. Неможливо бачити одночасно обоє своїх плечей. Так само й коли ти ясно бачиш Бога всередині себе, ти не можеш бачити у той час тигра невігластва зовнішнього світу". Передусім, нам слід побачити своє его, потім доторкнутися до нього та впіймати його і, зрештою, перетворити. Коли втручається его й турбує нас, у духовному житті нам слід думати про себе як про Брахмана, Одного без другого, та відчувати, що ми — це всеосяжна Свідомість. Тоді его зникає, наче не було. Нам усім добре відомо, що розум відіграє важливу роль у нашому зовнішньому житті, а також у житті духовному. Отже, нам не слід відкидати розум. Нам краще завжди усвідомлювати його. Розум буває неспокійним, та це не означає, що ми повинні щоразу карати його. Якщо господар дізнається, що його старий слуга почав нещодавно красти, він не прожене його тут же. Господар досі добре пам’ятає минулу щирість та відданість слуги. Спостерігаючи за усім таємно й неупереджено, він чекатиме з відчуттям, що слуга виправиться. За той час слузі стане відомо, що господар дізнався про його проступки, і він припинить красти. Більш того, щоб порадувати господаря, він трудитиметься ще щиріше й відданіше, ніж раніше. Так само й ми, дізнавшись про буйні витівки розуму, протягом певного часу повинні перебувати у безмовності, цілком неупереджено спостерігаючи за розумом. Незабаром ми побачимо, що нашому розумові-бешкетникові стало соромно за свою поведінку. У той час ми не повинні забувати думати про себе як про душу, а не тіло, оскільки тільки душа може бути наставником для розуму. Душа — наша єдина істинна сутність. У вибраний час розум почне прислухатися до вказівок душі. Дія та не-дія. Як говорить Ґіта, ми повинні бачити дію у не-дії, а не-дію — у дії. Що це означає? Це означає, що ми повинні відчувати всередині себе море спокою й безтурботності, коли діємо. А коли не діємо, ми повинні відчувати всередині себе динамо творчої енергії. Не вважаймо, що дія належить нам. Таким чином наша діяльність буде очевиднішою та ефективнішою. Коли слуга готує їжу для свого господаря, він докладає усіх своїх умінь. Навіщо? Щоб отримати подяку й прихильність господаря. Так само й ми, діючи заради того, щоб порадувати свою душу, Внутрішнього Пілота, будемо здатні робити це з найбільшою відданістю та найбільшим успіхом. Наша Ціль — всередині нас. Щоб досягнути її, нам слід прийняти духовне життя. У духовному житті найнеобхідніше — це обізнаність або усвідомленість. Без неї усе — наче гола пустеля. Коли ми входимо туди, де темно, ми беремо з собою ліхтар або інше освітлення, щоб бачити, куди іти. Якщо ми хочемо пізнати неосвітлену сторону нашого життя, ми повинні звернутися по допомогу до свідомості. Розгляньмо детальніше це питання. Ми знаємо, що сонце осяває світ. А звідки нам це відомо? Нам відомо це завдяки саморозкриттю свідомості. Не діяльність сонця розкриває себе. Саме наше усвідомлення сонця дає нам розуміння, що сонце осяває світ. Власне, наша свідомість — це саморозкриття у всьому. Ця свідомість — безмежне Море Захвату. Скуштувавши навіть краплю води земного моря, ми відчуваємо її солоний смак. Так само, скуштувавши під час медитації навіть маленьку краплю Моря Захвату, ми, безперечно, відчуємо смак Захвату. Цей Захват — Нектар. А Нектар — це Безсмертя.

Наш спокій — всередині нас

Щоб заплатити за внутрішній спокій, жодна ціна не виявиться занадто високою. Спокій керує життям у гармонії. Він вібрує енергією життя. Ця енергія запросто перевершує усі наші земні знання. Проте вона не відокремлена від нашого земного буття. Якщо ми відкриємо вірний канал всередині себе, ми відчуємо цей спокій тут і зараз. Спокій вічний. Ніколи не буває запізно отримати спокій. Його пора триває завжди. Ми можемо зробити своє життя по-справжньому плідним, якщо ми не відрізані від свого Джерела — Спокою Вічності. Найбільше нещастя, яке може спіткати людину, — це втрата внутрішнього спокою. Ніяка зовнішня сила не може забрати його. Саме думки та дії людини позбавляють її спокою. Найбільша сила нашого захисту полягає не в матеріальних здобутках та ресурсах. Усі скарби світу — ніщо для нашої божественної душі. Найбільша сила нашого захисту полягає у причасті нашої душі всеживильним та всездійсненним Спокоєм. Наша душа живе у Спокої та заради Спокою. Якщо ми живемо життям спокою, ми завжди збагачуємося і ніколи не убожіємо. Наш внутрішній спокій не знає меж. Наче безкрає небо, він огортає собою усе. Довго ми боролися, багато ми страждали, далеко ми мандрували, та обличчя спокою досі сховане для нас. Ми зможемо відкрити його, якщо потяг наших бажань колись загубиться у Волі Всевишнього Господа. Спокій — це життя. Спокій — це вічне Блаженство. Хвилювання — ментальні, вітальні та фізичні — таки існують. Але від нас залежить, чи приймати їх, чи відхилити. Будьте певні, вони не є неодмінними фактами життя. Оскільки наш Всемогутній Батько — Сам Спокій, то Спокій — наша пряма спадщина. Величезна, мов Гімалаї, помилка — торувати широкий шлях майбутнім каяттям, зловживаючи або нехтуючи даними нам золотими можливостями. Тут і зараз, у нашій щоденній діяльності, ми повинні рішуче пірнути серцем і душею у Море Спокою. Помиляється той, хто думає, що спокій сам по собі прийде до нього наприкінці подорожі його життя. Сподіватися отримати спокій без духовності і медитації — те саме, що чекати води у пустелі. Для спокою розуму велике значення має молитва. Молитися, навіть протягом п'яти хвилин, із цілковитою зосередженістю та щирою відданістю — набагато важливіше, ніж витрачати довгі години на безтурботну, поверхневу медитацію. Отже, як слід молитися? Зі сльозами у серці. Де слід молитися? На самоті. Коли слід молитися? Тоді, коли наше внутрішнє єство хоче, щоб ми молилися. Навіщо слід молитися? Оце запитання із запитань. Ми повинні молитися, якщо відчуваємо устремління відбутися завдяки Богові. Що ще ми можемо очікувати від Бога? Ми можемо очікувати, що Бог дасть нам розуміння усього: усього в нічому та нічого у всьому; Повноти у Пустоті та Пустоти у Повноті. Нам слід завжди уміти розрізняти. Ми повинні розуміти, що зовнішній світ, який приваблює нашу увагу, нетривкий. Щоб мати вічне, щоб мати міцний, мов скеля, фундамент у житті, слід навернутися до Бога. Іншого вибору немає. І час особливої безпорадності — чи не найкраща мить зробити цей поворот.

Відчувати свою безпорадність — добре. Виховувати дух самозречення — краще. Бути свідомим інструментом Бога — найкраще.

Усе свідомо чи несвідомо залежить від розуму, у тому числі й пошук спокою. Функція розуму полягає у розвіюванні хмар сумнівів. Функція чистоти розуму полягає в усуненні мряки приземленості та вузлів невігластва. Якщо немає чистоти розуму, не може бути тривкого успіху у духовному житті. Ми досягаємо спокою тільки після того, як повністю припиняємо шукати недоліки в інших. Нам слід відчувати увесь світ як свій, близький. Стежачи за помилками інших, ми входимо у їх недосконалості. Це нітрохи нам не допомагає. Доволі дивно: чим глибше ми занурюємося, тим очевидніше стає для нас те, що недосконалості інших — це наші власні недосконалості, але у різних тілах, різних розумах. А коли ми думаємо про Бога, Його Співчуття та Його Божественність розширюють наше внутрішнє бачення Істини. У повноті свого духовного усвідомлення ми повинні прийти до сприйняття людства як однієї сім’ї. Ми не повинні дозволяти нашому минулому мучити нас і порушувати спокій нашого серця. Наші теперішні хороші, божественні дії можуть легко нейтралізувати погані, небожественні дії минулого. Якщо гріх має силу змусити нас ридати, то медитація, безсумнівно, має силу принести нам радість та наділити нас божественною Мудрістю. Наш спокій — всередині нас, і він — основа нашого життя. Отож відсьогодні будьмо рішучі наповнити свій розум та серце сльозами відданості, основою спокою. Якщо фундамент міцний, не має значення, якої висоти наша суперспоруда, — небезпека нам не загрожує. Тому що і внизу, і вгорі, і всередині, і зовні — спокій.

Хто придатний для Йоги?

Хто придатний для Йоги? Ви придатні для Йоги. Він придатний для Йоги. Я придатний для Йоги. Усі, без винятку, люди придатні для Йоги. Духовна придатність визначається відчуттям єдності, прагненням до єдності. Найдрібніша крапля має право вважати безмежний океан цілком своїм або благати, щоб океан став їй дуже близьким. Така сама справа з індивідуальною душею та Універсальною Душею. Де єБог, і де єя? Бог знаходиться на третьому поверсі, ая — на першому. Я піднімаюся на другий поверх. Бог спускається на другий поверх. І ми зустрічаємось. Я не забуваю омити Його Стопи сльозами захвату. А Бог не забуває помістити мене у Своє Серце безмежного Співчуття. Що таке Йога? Це підкорення самого себе. Підкорити самого себе означає усвідомити Бога. Той, хто практикує Йогу, робить одночасно дві справи: спрощує усе своє життя та отримує вільний доступ до Божественного. У Йозі ніколи не можна прикидатися. Наше устремління повинне бути справжнім. Усе наше життя повинне бути правдивим. Для завзятого шукача немає нічого неможливого. Його кроки направляє вища Сила. Незламна Воля Бога — його найнадійніший захист. Скільки б часу він не згаяв чи скільки б помилок не допустив, він має повне право повернутися до свого духовного дому. Устремління шукача — це палаюче полум’я. Воно не димить і не потребує палива. Це дихання його внутрішнього життя. Воно веде шукача до берегів Золотого Заобрійного. На крилах устремління шукач лине у сферах Трансцендентального. Бог Безмежний, Бог Всюдисущий. Для істинного шукача це більше, ніж просто вірування. Це Реальність без варіантів. А тепер зосередьмося на духовному житті. Думка про те, що духовне життя — це життя аскетизму та тернове ложе, хибна. Ні, ніколи! Ми походимо від Блаженства. У спонтанній радості життя ми повернемося до Блаженства. Це здається складним, бо ми догоджаємо своєму его. Це здається неприродним, бо ми плекаємо сумніви. Усвідомлення Бога — це ціль нашого життя. Це також наша найблагородніша спадковість. Бог водночас є нашим Батьком та нашою Матір’ю. Як Батько Він спостерігає; як Мати Він творить. Як діти ми ніколи не повинні припиняти домагатися Матері, щоб зуміти завоювати Її Материнську Любов та Милість. Як довго мати може не звертати увагу на плач своєї дитини? Не забуваймо, що якщо є на землі той, кого кожна людина може вважати найріднішим, то це Материнський аспект Божественності. Вона — єдина сила нашої залежності; Вона — єдина сила нашої незалежності. Її Серце, оселя Нескінченності, вічно відкрите для кожного. А тепер нам слід ознайомитися з вісьмома важливими кроками, що ведуть шукача до його призначення. Це: Яма, самоконтроль та моральне стримання; Ніяма, ретельний нагляд за поведінкою й характером; Асана, різноманітні пози тіла, які допомагають увійти у вищу свідомість; Пранаяма, система дихання, яка допомагає тримати розум під контролем; Пратьяхара, відмова від життя почуттів; Дхарана, фіксація свідомості на Богові, яка включає усі частини тіла; Дх’яна, медитація, безупинний швидкий потяг, який мчить до Бога, та Самадхі, транс, завершення танцю Природи, остаточне злиття індивідуальної свідомості з нескінченною Свідомістю Трансцендентального Всевишнього. Йога — це союз між нами та Істиною. Цей союз відбувається у трьох стадіях розвитку. На першій стадії людина повинна відчути, що вона потрібна Богові так само, як Бог потрібен їй. На другій стадії людина повинна відчути, що без неї Бог не існує навіть протягом секунди. На третій, заключній стадії людина повинна усвідомити, що вона та Бог не тільки вічно Єдині, а також рівні, всеосяжні й всездійсненні.

Сила відречення

Сучасний світ хоче індивідуальності. Він вимагає свободи. Та справжні індивідуальність і свобода можуть дихати тільки у Божественному. Відречення — це невтомне дихання душі у Серці Бога. Людська індивідуальність волає у темряві. Земна свобода гукає у пустелях життя. А абсолютне відречення співає універсальну пісню божественної Індивідуальності та божественної Свободи у Лоні Всевишнього. У відреченні ми виявляємо духовну силу, завдяки якій ми стаємо не лише тим, хто бачить Істину, а й тим, хто володіє Істиною. Ця Істина — всемогутня Енергія. Якщо ми зможемо відректися у абсолютній безмовності, ми самі станемо Реальністю Реального, Життям Живого, Ядром істинної Любові, Спокою й Блаженства. Незрівнянним благословенням ми станемо самі для себе. Миле дитя приваблює нашу увагу. Ми любимо його, бо воно полонить наше серце. Хіба ми просимо щось у нього за те? Ні! Ми любимо дитя, бо воно — об’єкт нашої любові, воно подобається нам. Таким самим чином ми можемо любити і нам слід любити Бога, бо Він — наймиліша Істота. Спонтанна Любов до Божественного — це відречення, а це відречення — найбільший дар у житті. Бо коли ми відрікаємося, Божественне тут же наділяє нас безмежно більшим, ніж ми могли просити. Відречення — це духовне диво. Воно навчає нас бачити Бога із заплющеними очима, розмовляти з Богом із стуленими вустами. Страх проникає у наше єство лише тоді, коли ми забираємо назад своє відречення від Абсолюту. Відречення — це розкриття. Розкриття нашого тіла, розуму й серця Сонцю божественної Повноти всередині нас. Відречення перед цим внутрішнім Сонцем — це найбільший тріумф життя. Хорти невдачі не наздоженуть нас, якщо ми перебуваємо у цьому Сонці. Принц Зла не зможе доторкнутися до нас, якщо ми усвідомили й закріпили свою єдність із цим одвічно життєдайним Сонцем. Відречення та щиросердечність разом граються, разом бенкетують, разом сплять. Їх увінчує перемога. Розрахунки й сумнів разом граються, разом бенкетують, разом сплять. Їхня доля приречена на розчарування й поразку. Індія — край відречення. Це відречення — не сліпе підпорядкування, а присвята обмеженого "я" безмежному "Я". Чимало історій з "Махабхарати" пов’язані з відреченням. Кожна з них містить велику духовну істину. Дозвольте розповісти вам коротку, проте дуже натхненну й повчальну історію про Драупаді, царівну Пандавів. Коли зловмисний Духшасана немилосердно намагався зірвати з неї одяг, вона молилася Господеві про порятунок. Водночас вона міцно затиснула краї одягу в кулаки. Її відречення не було остаточним, і її молитва не отримала відповіді. Духшасана продовжував свої спроби стягнути сарі з бідолашної царівни. Та настала мить, коли Драупаді відпустила краї одягу й, склавши руки у молитві, промовила: "О Господи мого серця, о Керманичу мого життя, нехай здійсниться Твоя Воля". Погляньте на силу її абсолютного відречення! Бог порушив свою мовчанку. Злива Його Милості обрушилася на Драупаді. Як не намагався Духшасана розмотати її сарі, воно виявилося безкінечним. Його гординя зазнала неймовірного приниження. Всездійсненна Милість Бога спускається лише тоді, коли піднімається безумовне відречення людини. Відречення — найбільша наша цінність. Тільки Бог вартий його. Ми можемо відректися перед іншою особою, проте тільки заради усвідомлення Бога. Якщо ця особа досягла Цілі, вона зможе допомогти нам у нашій духовній подорожі. Однак якщо ми відрікаємося перед кимось, щоб просто задовольнити цю особу, ми чинимо величезну, як Гімалаї, помилку. Безоглядно відректися перед Господом всередині неї — ось що нам слід зробити. Кожна наша дія повинна здійснюватися для того, щоб порадувати Бога, а не заради овацій. Занадто таємні й священні наші дії, щоб демонструвати їх іншим. Вони призначені для нашого особистого прогресу, досягнення й усвідомлення. Наше відречення не має меж. Чим більше ми відрікаємося, тим більше ми повинні відрікатися. Бог дав нам можливість. Він вимагає від нас проявлення відповідно до наших можливостей. Проявлення понад наші можливості Бог ніколи не вимагав і ніколи не вимагатиме. У остаточному, абсолютному відреченні людини — її усвідомлення: усвідомлення свого "Я", усвідомлення Нескінченного Бога.

Медитація: індивідуальна та колективна

Медитація — це око, що бачить Істину, серце, що відчуває Істину, та душа, що усвідомлює Істину. Через медитацію душа повністю усвідомлює свою еволюцію у вічній подорожі. Під час медитації ми бачимо, як форма перетворюється на Безформне, а обмежене — на Безмежне; також ми бачимо, як Безформне набуває форми, а Безмежне стає обмеженим. Медитація говорить. Вона говорить у тиші. Медитація відкриває. Вона відкриває шукачеві, що матерія і дух єдині, кількість та якість єдині, іманентне і трансцендентальне єдині. Медитація відкриває, що життя — це не просто існування протягом сімдесяти чи вісімдесяти років від народження до смерті; життя — це сама Вічність. Наше народження — важлива подія у самому бутті Бога. Так само й смерть. Після народження життя триває у тілі. Після смерті життя триває у духові. Медитація індивідуальна та медитація колективна. Як єдина суть індивідууму та колективу, так само єдина суть індивідуальної та колективної медитації. Усі ми діти Бога. Наше тіло говорить, що ми люди. Наша душа говорить, що ми божественні. Чи люди ми, чи божественні істоти — це не має значення. Ми — незмінно й вічно єдине. Ми — невід’ємні частинки цілого. Ми становимо ціле. Океан безкрайній. Ти бачиш його частину. Він бачить його частину. Я бачу його частину. Проте наш погляд не охоплює увесь простір океану. Наше бачення обмежене. Але видима для кожного з нас частина океану не відокремлена й не може бути відокремлена від цілого океану. Що створює оркестр? Він створює симфонічне поєднання. Різні звуки різних інструментів складають симфонію. Як кожен інструмент виконує свою партію, так і кожна людина може медитувати по-своєму. Та зрештою усі дістануться до тієї самої цілі й головного усвідомлення єдності. А це усвідомлення — ніщо інше, як визволення — визволення від рабства, невігластва й смерті. Tat twam asi. "Ти є це". Це воістину таємниця, яку можна відкрити під час медитації. "Ти" — це не зовнішня людина. "Ти" — це наша душа, божественність всередині нас. Наша неосвічена й небожественна природа намагається змусити нас відчувати, що тіло — це все. Наша просвітлена й божественна природа дає нам відчуття, що наша душа, яка не знає ні початку, ні кінця — це усе. Воістину, саме душа — це дихання нашого буття, як на Небесах, так і на землі. Знання самого себе та універсальне Знання — не дві різні речі. У мить, коли ми усвідомлюємо своє "Я", усе, що є у всесвіті, стає нашим. А що таке цей всесвіт? Це зовнішнє вираження наших внутрішніх досягнень. Ми самі для себе Спасителі. Наше спасіння — всередині нас. Саме нам слід трудитися заради свого спасіння. Ми самі творимо свою долю. Не годиться звинувачувати інших у неприємностях нашого життя. На жаль, звинувачувати інших — це одна з найдавніших недуг людства. Адам звинуватив Єву у його спокусі. Що було робити бідолашній Єві? Вона також звинуватила іншого. Ні, ми не повинні так чинити. Наші вчинки — наша відповідальність. Намагатися уникнути наслідків своїх дій — це просто абсурд. А бути вільним від допускання помилок — це мудрість, це справжнє просвітління. Випробування й горе є як всередині нас, так і зовні. Нам слід просто не зважати на них. Якщо це не діє, ми повинні глянути їм в обличчя. Якщо й цього не досить, нам доведеться побороти їх, тут і негайно. Найважливіше питання, яким чином побороти наші випробування й горе. Ми можемо побороти їх тільки завдяки постійному устремлінню та медитації. Іншого способу, іншого вибору немає. Від глибокої медитації, що протікає в єдиному руслі, ми отримуємо духовне знання й чисту відданість, які діють не лише одночасно, а й гармонійно. Шлях Бхакті, відданості та шлях Джнана, знання зрештою приводять нас до тієї самої цілі. Відданість — це не сліпа віра. Не безглузда прив’язаність до своїх внутрішніх відчуттів. Це неповторний процес духовного розкриття. Знання не сухе. Його сила не агресивна. Знання — це їжа, яка дає енергію нашому земному та небесному буттю. Відданість — це Захват. Знання — це Спокій. Наше серце потребує Захвату, а наш розум — Спокою так само, як Бог потребує нас, щоб проявити Себе, а ми потребуємо Бога, щоб відбутися. Медитація індивідуальна та медитація колективна. Медитувати індивідуально просто. Шукачеві щастить, бо ніхто не стоїть між ним та Божою Милістю. Медитувати в колективі просто. Учень природним чином отримує радість, навчаючись з іншими в одному класі. І тут шукачеві щастить, бо щире устремління інших шукачів може принести йому натхнення. Вірно, є труднощі у індивідуальній медитації, бо шукача може морити лінь. Вірно, є труднощі у колективній медитації, бо є велика ймовірність, що невігластво та слабкості інших можуть на підсвідомому рівні напасти на тіло, розум та серце шукача. Яким чином ми б не медитували — індивідуально чи у колективі — нам слід обов’язково робити одну річ — медитувати усвідомлено. Докладати неусвідомлених зусиль — це все одно, що грати у футбол, не маючи найменшого завзяття. Ми граємо, але не отримуємо радості. Усвідомлене зусилля — немов гра у футбол із великою охочістю. Ми отримуємо справжню радість. Подібним чином усвідомлена медитація приносить нам внутрішнє Задоволення від душі. Зрештою, кожна людина повинна мати дух божественного героя. Якщо її покинуть у дрімучому лісі, вона повинна мати внутрішню силу медитувати не відчуваючи страху. Якщо її попросять медитувати у велелюдному ТаймсСквері, вона повинна мати внутрішню силу медитувати без найменшого збентеження. Чи наодинці, чи серед інших, шукач повинен жити у медитації без потрясінь і страху.

Чи є особлива місія у вашої душі?

Ваша душа має особливу місію. Ваша душа усвідомлює це на найвищому рівні. Майя, ілюзія чи забуття, змушує вас відчувати, що ви обмежені, слабкі й безпомічні. Це не вірно. Ви не тіло. Ви не відчуття. Ви не розум. Це все обмежене. Ви душа, яка є безмежною. Ваша душа має безмежну силу. Ваша душа непідвладна часові й простору. Чи зможете ви колись осягнути свою душу? Чи зможете мати повне усвідомлення душі та бути єдиною з нею? Звісно, так. Адже ви, насправді, є ніщо інше, як душа. Власне, ваша душа представляє природний стан вашої свідомості. Та сумнів ускладнює усвідомлення душі. Сумнів — це безплідна боротьба у зовнішньому світі. Устремління — це плідна впевненість шукача у внутрішньому світі. Сумнів бореться без упину. Зрештою він завдає поразки своїй меті. Устремління здіймається вгору, до найвищого. Вкінці своєї подорожі воно досягає Цілі. Сумнів опирається на зовнішнє спостереження. Устремління опирається на внутрішнє переживання. Сумнів завершує поразкою, бо він живе в обмеженому фізичному розумі. Устремління завершує успіхом, бо воно живе у вічному сходженні душі. Щоб дізнатися, у чому полягає ваша особлива місія, ви повинні зануритися глибоко всередину себе. У вашій невтомній подорожі вас повинні супроводжувати надія та мужність. Надія пробудить вашу внутрішню божественність. Мужність зробить вашу внутрішню божественність квітучою. Надія надихатиме вас мріяти про Трансцендентальне. Мужність надихатиме вас проявляти Трансцендентальне тут, на землі. Щоб відчути, у чому полягає ваша особлива місія, вам слід завжди творити. Ваше творіння — це те, на що ви зрештою перетворитеся. Накінець, ви усвідомите, що ваше творіння — це ніщо інше, як ваше саморозкриття. Вірно, скільки душ, стільки й місій. Та кожна душа відбувається лише після того, як вона досягне певного рівня досконалості. Світ — це божественна п’єса. Кожний учасник робить свій внесок у її успіх. Роль слуги така ж важлива, як і роль господаря. Від досконалості кожного учасника залежить колективне становлення. Водночас індивідуальне становлення досконале лише тоді, коли індивідуум встановив нероздільний зв’язок та усвідомив свою єдність з кожною людиною на землі. Ви становите єдине тіло від ніг до голови. Проте одну його частину ви називаєте вухами, а іншу — очима. Кожна частина вашого тіла має свою назву. Доволі дивно, та, незважаючи на те, що усі частини належать одному тілові, жодна з них не може виконувати функцію іншої: очі бачать, але не чують; вуха чують, але не бачать. Отож тіло — це і однина, і множина. Подібним чином і Бог, один, проявляє Себе через багато форм. Бог говорить нам, яка у нас місія. Але ми не розуміємо мови Бога, тож Він змушений бути перекладачем Самого Себе. Коли інші говорять нам про Бога, вони ніколи не можуть повністю розповісти, хто такий Бог. Вони невірно виражають, ми невірно сприймаємо. Бог говорить у тиші. І у тиші Він тлумачить Своє послання. Тож слухаймо та сприймаймо Бога також у тиші. Чи є особлива місія у вашої душі? Так. Вона знаходиться у найглибших глибинах вашого серця, і ви повинні знайти й здійснити її там. Немає зовнішнього способу здійснити вашу місію. Мускус виробляється у тілі оленя. Олень відчуває його запах і, зачарований ним, намагається знайти його джерело. Він бігає й бігає, але не знаходить, звідки походить запах. Витративши усю свою енергію на безкінечні пошуки, він, зрештою, помирає. А джерело, яке він так відчайдушно шукав, знаходилося всередині нього. Як міг він знайти його у іншому місці? Така сама справа з вами. Ваша особлива місія — здійснення вашої божественності — не зовні, а всередині вас. Шукайте всередині. Медитуйте всередині. Ви відкриєте свою місію.

Як далеко нам до усвідомлення?

Avidyaya mrityum tirtha vidyaya amritam snute. "Із-за невігластва ми проходимо через смерть, завдяки знанням ми досягаємо Безсмертя". Це, воістину, найголовніше усвідомлення. Усвідомлення означає відкриття Бога в людському тілі. Усвідомлення означає, що людина — це сам Бог. На жаль, людина не сама. З нею бажання, а бажання має величезну силу. Однак воно не здатне дати людині постійну радість і спокій. Бажання обмежене. Бажання сліпе. Воно намагається прив’язати людину, невід’ємне право якої бути безмежною. Милість Бога, яка діє через людину заради повного проявлення Бога, нескінченна. Усвідомлення зароджується у самоподоланні. Воно росте у єдності з Богом. Воно відбувається у обіймах з обмеженим та Безмежним. Ми — шукачі Всевишнього. Те, що ми потребуємо, — це абсолютне усвідомлення. З неповним усвідомленням ми можемо діяти, щонайбільше, немов кіт. З абсолютним усвідомленням ми будемо здатні погрожувати невігластву, наче лев, що ричить. У мить, коли я кажу "моє тіло", я відокремлюю себе від свого тіла. Це тіло проходить через стадію немовляти, дитини, юнака, зрілої людини та літньої людини. Це не я насправді. Справжнє моє "Я" завжди перебуває незмінним. Коли я кажу, що я погладшав чи схуд, я розповідаю про те, що моє тіло погладшало чи схудло, а не моє внутрішнє "Я", вічне й безсмертне. Усвідомлення говорить, що немає таких явищ як рабство та свобода, на які ми так часто посилаємося у своєму щоденному житті. Те, що насправді існує, — це свідомість; свідомість різних рівнів, свідомість, яка насолоджується собою у різноманітних проявах. Коли ми думаємо про те, що живемо у рабстві невігластва, ми маємо право відчувати, що можемо жити також у свободі, якщо забажаємо. Якщо рабство змушує нас відчувати, що світ — це стражденна нива, то свобода, безсумнівно, може дати нам відчуття, що світ — це ніщо інше, як блаженна свідомість Брахмана. А усвідомлення дає нам відчуття "Sarvam khalvidam Brahma" — "Усе суще — Брахман" . Для того, щоб пізнати, що таке усвідомлення, нам слід, насамперед, полюбити своє внутрішнє "Я". Наступний крок — полюбити саме усвідомлення. Саме любов пробуджує душу. Саме любов просвітлює нашу свідомість. Люби — і будеш любим. Усвідом — і ти відбудешся. Усвідомлення — це наш внутрішній світильник. Якщо ми підтримуватимемо вогонь світильника, своїм променистим світлом він охопить цілий світ. Кожен з нас, без винятку, має силу самоусвідомлення або, інакше кажучи, силу усвідомити Бога. Заперечувати цю істину означає безжально обманювати самого себе. Ми усвідомлюємо Істину не лише тоді, коли радість наповнює наш розум, а й тоді, коли смуток захмарює наше серце, коли смерть манить нас у своє похмуре лоно, і коли Безсмертя кладе наше буття на коліна перетворень. Як далеко нам до Усвідомлення? Ми можемо визначити відповідь за рівнем свого відречення перед Волею Бога. Іншого способу дізнатися немає. Також слід знати, що кожен день розпочинається з нового усвідомлення. Життя — це постійне усвідомлення для того, чиє внутрішнє око відкрите. Чому ми хочемо усвідомити Бога? Ми хочемо усвідомити Бога тому, що ми усвідомлено стали каналами, через які можна отримувати плоди Богоусвідомлення. Саме наше тіло — божественна машина. Отже, вона потребує змащування. Усвідомлення — це божественне мастило, яке забезпечує ефективну діяльність машини. Досягнути усвідомлення можна завдяки Милості Бога, милості Ґуру та устремлінню шукача. Милість Бога — це дощ. Милість Ґуру — це насіння. Устремління шукача — це процес вирощування. І, о диво, небувалий урожай! Усвідомлення!

Роль чистоти у духовному житті

Чистота! Чистота! Чистота! Ми любомо тебе. Нам не вистачає тебе. Ми потребуємо тебе. Будь у наших думках! Будь у наших діях! Будь у диханні нашого життя! Як бути чистим? Ми можемо бути чистими завдяки самоконтролю. Ми можемо контролювати свої почуття. Це неймовірно складно, однак можливо. "Я контролюватиму свої почуття. Я переможу свої пристрасті". Такий підхід не приведе нас туди, куди ми маємо намір дістатися. Голодний лев наших почуттів та голодний тигр наших пристрастей не покинуть нас просто тому, що ми повторюємо "Я контролюватиму свої почуття і переможу свої пристрасті". Такий підхід не дієвий. Те, що ми повинні робити — це зосереджувати свій розум на Богові. На превеликий подив, наші лев та тигр, тепер приборкані, добровільно покинуть нас, побачивши, що ми стали занадто бідні, щоб прогодувати їх. Та насправді ми нітрохи не збідніли. Навпаки, ми стали безмежно сильнішими й багатшими, тому що Воля Бога насичує енергією наше тіло, розум і серце. Зосереджувати своє тіло, розум та серце на Божественному — ось вірний підхід. Чим ближче ми до Світла, тим дальше ми від темряви. Чистота не приходить уся й одразу. Потрібен час. Ми повинні зануритися глибоко всередину себе та з безумовною вірою розчинитися у спогляданні Бога. Нам не потрібно йти до Чистоти. Чистота прийде до нас. І Чистота прийде не сама. Вона принесе вічну Радість. Ця божественна Радість — єдина ціль нашого життя. Бог повністю відкриває Себе та проявляє Себе до безмежності тільки тоді, коли ми маємо цю внутрішню Радість. Світ дає нам бажання. Бог дає нам молитву. Світ дає нам рабство. Бог дає нам свободу — свободу від обмежень, свободу від невігластва. Ми гравці. Ми можемо грати і у футбол, іу крикет. Ми маємо свободу вибору. Подібним чином ми можемо вибирати, з ким грати — з чистотою чи нечистотою. Гравець розпоряджається грою, а не навпаки. Найлегший та найефективніший спосіб досягти чистоти — повторювати мантру. Мантра — звук-джерело. Мантра — це динамічна енергія у формі вібруючого звуку. А тепер дізнаймося, що таке джапа. Джапа — це повторення мантри. Ви хочете бути чистими, хіба не так? Отже, негайно повторіть ім’я Бога п’ятсот разів. Це наша мантра. Нумо, почали. (Шукачі разом із Шрі Чинмоєм повторюють мантру.) Спасибі. У нас вийшло. А тепер, будь ласка, щодня збільшуйте кількість повторень на сотню. Скажімо, завтра ви повторюватимете ім’я Бога шістсот разів, а післязавтра — сімсот. Мої підрахунки вказують, що відсьогодні за тиждень ви повторюватимете ім’я Бога одну тисячу двісті разів. Від цього дня, будь ласка, починайте зменшувати число повторень на сотню кожного дня поки не повернетеся до п’ятисот. Будь ласка, продовжуйте цю вправу тиждень за тижнем принаймні протягом місяця. Чи захочете ви змінити своє ім’я, чи ні, а світ називатиме вас по-новому. Вашим новим ім’ям буде Чистота. Ви почуєте це на власні вуха. Це перевершить ваші найсміливіші уявлення. Нехай ніщо не приводить нас до сум’яття. Нехай нечистота нашого тіла нагадує нам про спонтанну Чистоту нашого серця. Нехай наші зовнішні недалекі думки нагадують нам про нашу внутрішню безмежну Волю. Нехай численні недоліки нашого розуму нагадують нам про безкінечну Досконалість нашої душі. Сьогоднішній світ переповнений нечистотою. Здається, що чистота — це валюта з іншого світу. Здобути чистоту дуже складно, та коли ми здобудемо її, до нас прийде спокій, до нас прийде успіх. Дивімося сміливо в обличчя світу. Приймаймо життя таким як воно є. Наш Внутрішній Пілот постійно на варті. Підводні течії нашого внутрішнього, духовного життя завжди протікатимуть непомітно, безперешкодно й безстрашно. Можливо, Бога не знають, але Його можна пізнати. Наші молитви й медитації приведуть нас до цього незнайомця. Ми благаємо про свободу. На диво, ми не відаємо про те, що безмежна свобода вже є всередині нас. Погляньте, як легко ми забуваємо про Бога, нехтуємо Богом і навіть заперечуємо Бога. Та Співчуття Бога говорить: "Мої діти, що б ви не робили й не говорили, Моє Серце ніколи не відмовиться від вас. Ви потрібні Мені, ви необхідні Мені". Мати веде дитя за руку. Але саме дитина повинна робити кроки, і вона таки робить їх. Ні той, кого тягнуть, ні той, що тягне, не бувають щасливі. Подібно й Бог говорить: "Мої божественні діти, у вашому внутрішньому житті Я даю вам натхнення. Саме ви повинні з найчистішим серцем плекати устремління, щоб досягти Золотого Заобрійного".

Дві таємниці: реінкарнація та еволюція

Щоб зрозуміти таємницю реінкарнації, еволюції та трансформації, ми, насамперед, повинні зрозуміти таємницю, найважливішу з усіх, — таємницю карми. Слово "карма" походить із санскриту й означає дію: дію серця, дію розуму, дію тіла. Існує три види карми: Санчіта карма, Прарабдха карма та Аґамі карма. "Санчіта" означає нагромадження. Свідомо чи несвідомо ми чекаємо наслідків карми — того, що у минулому посіяли своїми думками, словами, ділами та воліннями. Санчіта карма — це нагромадження вчинків, скоєних у минулому або теперішньому житті, результати яких ще не опрацьовані, плоди яких ще не дозріли. Прарабдха карма — це доля чи приречення, результат дій у котромусь із минулих життів. Плоди карми розпочали проявлятися, але поки що не повністю; для їх остаточного проявлення необхідне нове життя. Прарабдха карма — це етап Санчіта карми, на якому розпочинається її проявлення. У цьому житті ми починаємо пожинати плоди карми минулого, та водночас засіваємо урожай майбутнього. Аґамі означає майбутнє, наближення. Аґамі карма завершується лише після того, як людина досягає духовної досконалості; коли її не зв’язують ні спокуси народження, ні тенета смерті. Вона діє з наміром допомагати людству. У здійсненні Божественного тут, на землі визволена душа грає важливу роль у Божественній Грі, яка не має ні початку, ні кінця. Ми знаємо, що існує Хтось такий, кого ми називаємо Богом. Ми знаємо, що існує щось таке, що ми називаємо душею. Власне, видатний американський філософ Емерсон сказав: "Бог — це безмежний круг, центр якого знаходиться скрізь, а меж немає ніде". Безперечно, можна сказати, що той центр — це людська душа. Душа вічна. Що пов’язує її з реінкарнацією? Можна написати безліч сторінок про реінкарнацію, це грізне поняття, яке так завзято обговорюють та в яке так часто не вірять. Спробуймо осягнути суть справи в одному короткому реченні: "Реінкарнація — це процес, за допомогою якого душа піднімається на вищі щаблі; він існує заради росту й розвитку душі". Усім нам відома теорія Чарльза Дарвіна про еволюцію видів. Це зміна фізичного організму від нижчого до вищого чи від найпростішого до складнішого. Духовна еволюція відбувається паралельно до фізичної еволюції. Душа присутня у всіх істотах. Вірно, вона божественна й безсмертна. Проте їй притаманне спонукання до ще більшої особистої довершеності, ще більшого здійснення, ще більшої божественності. Отже, у процесі своєї еволюції душі доводиться приймати різні тіла: від найменш досконалого до найдосконалішого. На кожному етапі вона вбирає в себе справжню цінність кожного свого земного досвіду. Таким чином душа росте, збагачується, робить свою божественність ще більш інтегральною, гармонійною й досконалою. Реінкарнація говорить нам, що ми не з’явилися з нічого. Наше теперішнє становище — це результат того, що ми самі створили у минулому. Ми — це наслідок наших минулих інкарнацій. "О Арджуна, чимало народжень ми пройшли — ія, і ти! Я знаю про кожне з них, а ти про свої не знаєш", — сказав божественний Шрі Крішна Арджуні, який у той час ще не досягнув усвідомлення. Еволюція — це сполучна риска між тим, що було, та тим, що буде. Я людина. Я повинен знати, що моїм батьком був я, а також я буду моїм сином. У мене були труднощі. І у вас були. І у нього. Жодних винятків! Ми стикалися з ними. Стикаємося навіть тепер. Але ми, безперечно, вирішимо їх.

Яка ціль життя?

Ціль життя — усвідомити Всевишню Реальність. Ціль життя — бути свідомим вираженням Вічного Буття. Життя — це еволюція. Еволюція — це розкриття зсередини. Кожне життя саме по собі світ. Воістину, кожне життя — це мікрокосм. Усе, що живе у просторах всесвіту, живе у кожному індивідуальному житті. Є два життя: внутрішнє та зовнішнє. Зовнішнє життя говорить про свої принципи, а тоді намагається діяти. Воно проповідує всюди й скрізь, однак дуже мало практикує з того, що проповідує. Внутрішнє життя не говорить. Воно діє. Його спонтанна діяльність — це усвідомлене проявлення Бога. Наше життя має дві іпостасі: екзотеричну та езотеричну. Екзотерична іпостась має справу із зовнішнім світом. Зовнішня реалія намагається відбутися завдяки живленню бажань та заохоченню пристрастей. Езотерична чи внутрішня іпостась життя знаходить своє здійснення у контролюванні пристрастей та подоланні бажань, у плаванні в широченному морі Свободи. Життя — це існування. Звичайне існування походить від глибшого Існування. Існування не може походити від не-існування. Життя походить від Бога. Життя — це Бог. Нам слід робити дві речі: пізнавати життя якнайвідданіше та жити якнайбожественніше. Ми повинні мати дві речі: уяву та натхнення. Життя без уяви — це життя у в’язниці. На крилах уяви ми повинні намагатися полетіти в Заобрійне. Життя без натхнення — це життя в стагнації. Завдяки динамізму натхнення ми надамо життю нового значення й зробимо його безсмертним. Ціль життя — усвідомити Бога. Усвідомлення ніколи не прийде до того, хто не діє. Ми повинні старатися заради Усвідомлення. Ми повинні заплатити його ціну. Альтернативи немає. Щонайважливіше: говорячи іншим, що ви усвідомлена душа, ви, можливо, переконаєте їх, можливо, навіть обманете своє серце, але вам не обманути Бога. Найперша необхідність для Богоусвідомлення — це спокій. Спокій базується на любові, любові до людства й любові до Бога. Спокій також базується на неприв’язаності. Нема жаги надбання — нема страху втрати, і погляньте — спокій ваш! Так само фундаментом спокою служить відречення. Це відречення не від матеріальної власності, а від обмежень та невігластва. Такий спокій — істинний Спокій, який не порушити ревом світу — ні зовнішнього, ні внутрішнього. Якщо ви володієте таким божественним Спокоєм, Усвідомлення неодмінно постукає у двері вашого серця. Точніше кажучи, у вашому серці почне розквітати пелюстка за пелюсткою Лотос Усвідомлення. Для того, щоб усвідомити Бога, не обов’язково відвідувати храми, церкви, синагоги. І сувої священних писань та проповіді не є необхідними. Що вкрай необхідно — це медитація. Медитація, яка приведе вас до усвідомлення Безмежного Бога у вашій душі, вашому серці, розумові й тілі. Ціль життя — жити божественним життям. Ми живемо у цьому світі. Ми знаємо, що не хлібом єдиним живе людина. Щоб жити у світі Реальності Бога, їй необхідна душа. Тільки душа здатна бачити й відчувати відоме й Невідоме, те, що існує, і те, що не-існує, мрію минулого, досягнення теперішнього та надію майбутнього. Приймімо внутрішнє життя, духовне життя. У нашій подорожі помилки неминучі. Без зусиль успіх просто неможливий. Нема праці — нема прогресу. Нам слід вітати досвід, бо без досвіду нічого не осягнути. Досвід може бути як таким, що підбадьорює, так і таким, що розчаровує. Однак це досвід, який робить нас справжніми, який розкриває істинне значення самого нашого життя. Нехай кожен з нас буде істинно духовним. Усвідомлюймо Бога через постійне спілкування з Ним. Для медитації нам не потрібні особливі місце й час. Ми повинні вийти за межі потреб часу й простору. Коли ми занурюємося глибоко всередину себе, ми відчуваємо, що неможливо відокремити одну мить від іншої, одне місце — від іншого. Плекаймо устремління жити у Вічному Тепер Усвідомлення Бога, Вічному Тепер Мрії й Реальності Бога. Ця Мрія — Мрія про Перевершення, що перевершує усе. Ця Реальність — це Реальність Розкриття, що квітне вічно.

Що таке духовність?

Духовність — це універсальність Істини, Світла й Блаженства. Духовність — це усвідомлена потреба Бога. Духовність — це постійна нагода усвідомити й довести, що ми усі можемо бути такими великими, як Бог. Бог — це Захват. Захват — це дихання душі. Бог не хоче бачити обличчя печалі. Бог подарує нам нескінченність у мить, коли ми будемо готові подарувати Йому хоч одну іскорку захвату душі. Світ сповнений смутку. За це відповідальні ми. Наші відчуття особистих інтересів та особистої важливості цілком відповідальні за це. Індивідуальна свідомість повинна розширюватися. Людині необхідне натхнення. Людині необхідна діяльність. Людина необхідна духовності. Духовності необхідне повне здійснення. Духовність має внутрішнє око, яке поєднує кожну обставину життя з внутрішньою впевненістю. Своїми духовними думками людина може створювати й скасовувати зовнішні обставини. Для того, хто у своїх думках і діях несе Бога, Бог — єдина жива Реальність. Духовність володіє секретним ключем від Дверей Божественного. Цей ключ — медитація. Медитація спрощує наше зовнішнє життя й наповнює енергією наше внутрішнє життя. Медитація надає нашому життю природності й спонтанності. Життя стає таким природним і спонтанним, що ми не можемо дихати без свідомості своєї божественності. Медитація — це божественний дар. Це підхід напряму, оскільки медитація веде шукача до Єдиного, від якого той походить. Медитація говорить нам, що наше людське життя — це таємна й священна річ, та стверджує нашу божественну спадковість. Медитація дає нам нові очі, щоб бачити Бога, нові вуха, щоб чути Голос Бога, й нове серце, щоб відчувати Присутність Бога. Духовне життя не устелене трояндами, проте воно й не тернове ложе. Це ложе реальності й неминучості. У своєму духовному житті я бачу роль диявола й роль мого Господа. Якщо диявол має спокусу, то мій Господь має Наставництво. Якщо диявол має спротив, то мій Господь має Допомогу. Якщо диявол має покарання, то мій Господь має Співчуття. Якщо диявол забирає мене у пекло, то мій Господь забирає мене на Небеса. Якщо у диявола є для мене смерть, то у мого Господа є для мене Безсмертя. Ми повинні молитися Богові у повноті серця і в потоках сліз. Ми повинні відмітити свою ціль на висоті Богоусвідомлення, оскільки Богоусвідомлення — це єдина ціль нашого земного існування. Шрі Рамакрішна сказав: "Той даремно народився, хто, маючи рідкісний привілей народитися людиною, не здатен усвідомити Бога у цьому житті". Досягнення науки дивовижні. Незважаючи на те, її кругозір обмежений. Існують світи поза осяжністю органів чуттів; існують сокровенні таємниці. Наука не має доступу до цих світів; наука ніколи не зможе розгадати ці таємниці. А духовна людина, завдяки своєму внутрішньому баченню, може легко входити у ці світи й осягати ці таємниці. Водночас, духовна людина — це справжній ідеаліст, який не будує повітряні замки, а твердо стоїть на землі. Духовність — не просто терпимість. І навіть не приймання. Духовність — це відчуття універсальної єдності. У своєму духовному житті ми розглядаємо Божественне не лише у рамках нашого Бога, а й у рамках Бога кожної людини. Наше духовне життя становить міцну й надійну основу єдності в різноманітності. Духовність — не просто доброзичливість стосовно віри в Бога інших. Це абсолютне визнання й сприймання їхньої віри в Бога як своєї. Це складно, але можливо, оскільки усі духовні Учителі усіх часів переживали це й практикували. "Істина" була проблемою з проблем кожного віку. Істина живе у переживанні. У своєму зовнішньому аспекті Істина — це щирість, правдивість і цілісність. У своєму внутрішньому, духовному аспекті Істина — це бачення Бога, усвідомлення Бога й проявлення Бога. Усе, що живе вічно, — Істина. Зворушує душу заклик пророків Упанішад: "Satyameva jayate nanritam" — "Торжествує тільки істина, а не брехня". Благословенна Індія, що має це всеосяжне послання універсальної божественності як девіз, як дихання життя. Духовності не знайти у книжках. Навіть якщо ми визубримо усю книжку, ми не отримаємо духовності. Якщо ми хочемо бути духовними, ми повинні рости зсередини. Книжкам передують думки та ідеї. Розум пробуджує думки та ідеї від дрімоти. Духовність пробуджує розум. Духовна людина — це людина, яка прислухається до вказівок своєї душі, та яку не здатен мучити страх. Погляди світу заслабкі, щоб бентежити її розум і серце. Цю істину він знає, відчуває та втілює. На завершення, я маю відкриту таємницю для тих, хто хоче вступити у духовне життя. Ця відкрита таємниця в наступному: ви можете змінити своє життя. Немає потреби чекати змін протягом років чи навіть місяців. Вони розпочнуться у мить, коли ви зануритеся у море духовності. Спробуйте жити життям духовної дисципліни хоча б один день, єдиний день! У вас неодмінно вийде.

Що таке Йога?

Що таке Йога? Йога — це мова Бога. Якщо ми бажаємо розмовляти з Богом, ми повинні вивчити Його мову. Що таке Йога? Йога — це те, що розкриває таємницю Бога. Якщо ми бажаємо пізнати таємницю Бога, ми повинні ступити на шлях Йоги. Що таке Йога? Йога — це Дихання Бога. Якщо ми бажаємо бачити через Око Бога й відчувати через Серце Бога, якщо ми бажаємо жити у Мрії Бога й пізнати Реальність Бога, якщо ми бажаємо володіти Диханням Бога та, кінець кінцем, якщо ми бажаємо стати Самим Богом, Йога кличе нас. Йога — це союз. Це союз індивідуальної душі та Всевишнього "Я". Йога — це духовна наука, яка вчить нас, як усвідомити Найвищу Реальність у самому житті. Що ми повинні зробити — це прийняти життя і здійснити Божественне в собі тут, на землі. Це може бути результативним тільки завдяки перевершенню наших людських обмежень. Йога говорить нам, як далеко ми просунулися щодо усвідомлення Бога. Також вона розповідає про призначену нам роль у космічній Драмі Бога. Заключне слово Йоги про те, що кожна людська душа — це божественний представник Бога на землі. А тепер зосередьмо свою увагу на практичних аспектах Йоги. Є різні види Йоги: Карма Йога, шлях дії; Бхакті Йога, шлях любові й відданості; а також Джнана Йога, шлях знання. Ці три види вважаються найосновнішими. Існують і інші знані види Йоги, проте вони є або відгалуженнями від основних видів, або тісно споріднені з ними. Ці три основні різновиди — головні ворота Палацу Бога. Якщо ми хочемо бачити й відчувати Бога найсолодшим, найсокровеннішим способом, нам слід практикувати Бхакті Йогу. Якщо ми хочемо усвідомити Бога в людстві через своє некорисливе служіння, ми повинні практикувати Карма Йогу. Якщо ми хочемо усвідомити мудрість і славу трансцендентального "Я" Бога, ми повинні практикувати Джнана Йогу. Є впевеність в одному: ці три шляхи ведуть нас до Самоусвідомлення в усвідомленні Бога та до Богоусвідомлення в усвідомленні свого "Я".

Бхакті Йога

Попроси людину розповісти про Бога і вона говоритиме безкінечно. Попроси бхакту розповісти про Бога і він скаже лише дві речі: "Бог — сама Ніжність, Бог — сама Солодкість". Бхакта навіть піде ще далі і скаже: "Я можу спробувати жити без хліба, та без Милості мого Господа я не зможу жити ніколи". Молитва бхакти дуже проста: "О мій Господи Боже, прошу, увійди у моє життя із Твоїм Оком Захисту та із Твоїм Серцем Співчуття". Ця молитва — найшвидший спосіб постукати у Двері Бога, а також найпростіший спосіб побачити, як Бог відчиняє Двері. Карма-йог чи джнана-йог можуть інколи страждати від сумнівів щодо існування Бога. А бхакта не зазнає таких страждань. Для нього існування Бога — це істина-аксіома. Більш того, він спонтанно відчуває це своїм серцем. На жаль, і йому доводиться проходити через певні страждання. Його страждання — від розділення між ним та його Любим. Зі сльозами відданості свого серця він благає установити заново свій пресолодкий союз із Богом. Розважливий розум не приваблює відданого бхакту. Жорсткі реалії життя не здатні зачепити його увагу, не те що цілком поглинути його. Він хоче постійно жити у царстві захоплення Богом. Відданий відчуває, що коли він крокує до Бога, Бог мчить до нього. Відданий відчуває, що коли він думає про Бога протягом секунди, Бог плаче за ним протягом години. Відданий відчуває, що коли він іде до Бога з краплею своєї любові, щоб втамувати незгасну спрагу Бога, Бог огортає його морем Своєї пресолодкої Любові. Стосунки відданого й Бога можна тільки відчути і ніколи не описати. Бідний Бог гадає, що жодна людина на землі не здатна ніколи полонити Його, оскільки Він безцінний, неоціненний. На жаль, Він забув, що вже обдарував відданістю Свого бхакту. На превеликий подив Бога, на преглибоку Його радість, самозабутня відданість Його відданого здатна полонити Його. Є люди, які насміхаються з бхакти. Вони говорять, що Бог бхакти — не що інше, як персоніфікований Бог, безмежний Бог у формі, возвеличена людина. Я кажу таким: "А чому бхакті не слід так відчувати?" Бхакта щиро відчуває, що він — це маленька крапля, а Бог — безмежний Океан. Він відчуває, що його тіло — безкінечно мала частинка Бога, безмірного Цілого. Відданий мислить про Бога й молиться Богові відповідно до свого уявлення. І цілком має рацію. Лише увійдіть у свідомість кота і ви побачите, що його поняття про всемогутню Істоту має форму кота, просто велетенських розмірів. Лише увійдіть у свідомість квітки і ви побачите, що уявлення квітки про щось безмежно прекрасніше, ніж вона сама, це образ квітки. Бхакта чинить так само. Він знає, що він людина, й вічуває, що його Бог має бути людиною у повному розумінні цього слова. Єдина відмінність, як він відчуває, полягає у тому, що він — обмежена людська істота, а Бог — це безмежна людська Істота. Для відданого Бог водночас блаженний та милосердний. Радість його серця дає йому відчуття, що Бог блаженний, а біль його серця дає йому відчуття, що Бог милосердний. Пташина співає. Людина співає. І Бог співає. Він співає Свої пресолодкі пісні Нескінченності, Вічності й Безсмертя через серце Свого бхакти.