Я молюся, я медитую¹

Я молюся Богові і медитую на Бога.

Я молюся Богові, тому що Бог — мій Господь, мій Господь-Велитель, мій Всевишній Господь.

Я медитую на Бога, тому що Бог — мій Друг, мій вічний Друг, мій єдиний Друг.

Я молюся Богові, тому що Він могутній і турботливий.

Я медитую на Бога, тому що Він прекрасний і плодотворний.

Я молюся Богові, щоб побачити Обличчя Його Висоти.

Я медитую на Бога, щоб відчути Серце Його Захвату.

Я молюся Богові, щоб Він дав мені те, чим Він є.

Я медитую на Бога, щоб повернути те, що я втратив.

Я молюся Богові, щоб Він вказав мені шлях.

Я медитую на Бога, щоб перетворити своє життя ночі-невігластва на життя світла-мудрості.

Я молюся Богові, щоби стати звучанням неба в моєму людському житті.

Я медитую на Бога, щоби стати безмовністю сонця в моєму божественному житті.

В житті бажання я молюся Богові, тому що я раб своїх потреб.

У житті стремління я медитую на Бога, тому що Бог і я стали взаємним задоволенням наших потреб.

Моя молитва невтомно любить Силу Божого Співчуття.

Моя медитація безумовно любить Світло Божої Справедливості.

Від молитви я отримую дар спасіння.

Від медитації я отримую дар удосконалення.

Я молюся Богові і медитую на Бога.

Вдячність²

Вдячність, вдячність, вдячність.

Вдячність — це дія-диво всередині нас. Ця дія-диво зміцнює наше фізичне тіло, очищує енергію віталу, розширює ментальне бачення й пожвавлює психічний захват.

Шукач всередині нас прагне бути простим, щирим, чистим і смиренним. Кожен духовний шукач намагається якнайповніше розвинути ці риси. Найпростіший та найбільш дієвий спосіб на це полягає в тому, щоб розкрити квітку-вдячність і дати їй можливість розквітати в серці пелюстка за пелюсткою. Як це зробити? Потрібно надавати більшого значення не лише тому, що ми маємо, а й надавати максимального значення тому, чого ми не маємо.

Те, що ми маємо, це: мислення, сповнене бажання; пошук, сповнений бажання;і становлення, сповнене бажання. Мислення, сповнене бажання: ми гадаємо, що станемо великими чи успішними певним способом. Пошук, сповнений бажання: ми шукаємо істину і світло по-своєму — там, де, на нашу думку, істина й світло мають бути. Становлення, сповнене бажання: тут ми припускаємося дуже прикрої помилки. Ми хочемо стати тим, що дає нам задоволення. Коли ми хочемо задовольнити себе по-своєму, тоді, свідомо чи несвідомо, ми виводимо на передній план вовка-вітала.

Те, чого ми не маємо, це: невтомний внутрішній поклик та безмірна зовнішня усмішка. Якщо ми зможемо розвинути невтомний внутрішній поклик, то автоматично зможемо розвинути безмірну зовнішню усмішку.

Від внутрішнього ми йдемо до зовнішнього або із зовнішнього глибоко пірнаємо у внутрішнє. Можна розпочати подорож або зі здатністю душі, або зі здатністю тіла. Зайве казати, що здатність душі безмежно перевершує здатність тіла. А незначній здатності тіла слід об'єднатися зі здатністю душі. Прийняти лідерство душі — це найбільше, на що спроможне тіло. Якщо ми приймаємо душу як верховного лідера, якщо душа дістає нагоду вести, ліпити й формувати нашу долю, то ми отримуємо те, чого наразі не маємо — солодкий, чистий, інтенсивний внутрішній поклик та ясну, впевнену, безмірну зовнішню усмішку.

Я не знаю³

Я не знаю. Це справді відповідь. Ця відповідь задовольняє щирого шукача всередині нас, бо щирий шукач не схильний до нещирості. Втім, треба знати, як далеко поведе нас ця відповідь. Чи зможе вона доправити нас до призначеної нам Цілі? Ні, ніколи! Ми маємо бути спроможними казати я знаю.

Щоб знайти відповідь, ми спершу озираємося довкола. Але навколишній світ сміється з нас, глузує й деколи шле нам зверхні погляди. Він вважає нас геть нерозумними. Відтак ми, щоб знайти відповідь, пірнаємо глибоко всередину себе. І тієї хвилі глибоко всередині нас щось каже нам, що ми справді є тим, що про себе думаємо. Ми справді є тим, що відчуваємо щодо себе. Ми справді є тим, чим, зрештою, стаємо усвідомлено.

Ким, на нашу думку, ми є? Ми думаємо, що ми — віддані інструменти, сумлінні шукачі. Ким, на наше відчуття, ми є? Ми відчуваємо, що ми — ті, що люблять одухотворено. А ким ми, зрештою, стаємо? Ми стаємо тими, що служать плідно. Віддані інструменти, сумлінні шукачі, ті, що люблять одухотворено, ті, що служать плідно Всевишньому — коли ми зможемо думати про себе так і відчувати, що ми є тим усім, то інакшої відповіді для нас не існуватиме ні тут, на землі, ні там, на Небесах.

Відповідь така: ми — віддані інструменти, сумлінні шукачі, ті, що люблять одухотворено, ті, що служать плідно Всевишньому. Тепер я не знаю перетворилося на я знаю. Що я знаю? Я знаю, що постійно шукаю Бачення, що не має народження, Реальність мого переживання-усвідомлення, розкриття усвідомлення і прояв розкриття, що постійно перевершують себе.

Мрія⁴

Що таке мрія? Мрія — це творення. Творення — це або розділення, або об'єднання. Розділення — неоднозначне слово. Вдаючися до розділення, щоб розділяти реальність-буття, ми входимо у світ его, світ я. З іншого боку, коли ми застосовуємо розділення, щоб розподілити працю, зусилля, вміння, в такому разі розділення є істинним благословенням. Якщо ми розділяємо й завдяки розподілу отримуємо результат як надійний, відмінний спосіб сформувати єдину істину і єдину реальність, то таке розділення послужить на благо. А якщо ми розділяємо реальність на фраґменти, надаючи перевагу одному з них і не цінуючи, не віддаючи належне іншим, то ми співаємо пісню відокремлення. Таке розділення завершується крахом, крахом маленького світу, який ми вважаємо своїм.

Об'єднання — також неоднозначне слово. Коли ми трудимося спільно, це велике благословення. Коли ми спілкуємося в гурті, це велике благословення. Однак, коли об'єднуються темрява й світло, бажання і стремління, в такому разі це прикра помилка. Життю стремління не слід спілкуватися із життям бажання. Якщо життя стремління потребує спілкування, то йому належить завжди спілкуватися з життям зречення — зречення зайвої власності, небожественного, темного, недосконалого.

Розпочинати подорож слід із життя стремління. Незабаром настане час, коли ми відчуємо, що наше життя стремління набуло повного розквіту й готове ввійти у життя бажання, щоб його трансформувати. Життя стремління має виконати роль моста між життям бажання та життям усвідомлення. Життя стремління шукача ввійде у життя бажання заради його безпосередньої, цілісної трансформації. Життя усвідомлення шукача ввійде у життя стремління заради його вдосконалення та заради проявляння Абсолютного Всевишнього.

Кожна мрія — це творення. Кожне творення — це свідоме або несвідоме стремління. Наше стремління приходить до життя бажання, свого молодшого брата, й допомагає йому вмити тіло, очистити розум і просвітлити його земне існування. Окрім того, кожна крапля стремління прискорює прихід усвідомлення. Наше стремління входить у життя усвідомлення або залучає життя усвідомлення у своє життя, щоб остаточно вдосконалити його задля пробудження нашої фізичної реальності та задля цвітіння реальності душі, що перебуває всередині нас і для нас.

Божественна мрія — це Боже творення у внутрішньому світі. З внутрішнього світу стремління ми ступаємо у світ усвідомлення. Творення і мрія, стремління й усвідомлення — вони всі є членами однієї сім'ї. Усвідомивши одного з них, автоматично одержимо й решту, тому що наша мрія — це, по суті, замаскована реальність, а замаскована реальність не лишається такою завжди. Вона очищує наш розум, вливає динамізм у наш вітал і спонукає до внутрішнього пробудження нашу фізичну реальність.

Я вклоняюся мрії, бо вона ніжна й чиста. Я вклоняюся реальності, бо їй належать не лише безмірні можливості та потенціал, а й невідворотність. Я вклоняюся стремлінню, бо в його безмежному бутті воно знаходить любов до нас. А люблю я усвідомлення, бо тільки усвідомлення потребую, щоби зробити мого Внутрішнього Керманича неймовірно щасливим навік.

Безпека⁵

Безпека — це життя. Небезпека — смерть. Коли людина почувається безпечно в житті, вона в секунді бачить годину. Коли людина відчуває в житті незахищеність, вона не бачить навіть секунди в годині.

Почуваючись безпечно, люди усміхаються — не тому, що чимсь володіють, а тому, що вони чимсь є. Люди, що мають почуття безпеки, належать творчій силі, що постійно перевершує себе. Люди, які почуваються незахищеними, несвідомо підтримують лиховісну дружбу з сумнівом у собі — найгіршою з усіх отрут. Потоваришувавши з сумнівом у собі, їм доводиться дружити ще з деким — із самознищенням.

Коли людина почувається безпечно, вона пильнує те, що має, й те, чим вона є. Те, що вона має, це: простота, щирість, безтурботність, чистота й чимало інших божественних властивостей. Ці божественні властивості слід берегти. Людина здатна їх берегти тільки тоді, коли вона почувається безпечно. Коли ці властивості добре захищені, вони можуть пречудово виконувати відведені їм ролі у фізичній свідомості, свідомості віталу та ментальній свідомості.

Безпека — це пошана, яку виявляють та одержують. Коли особа стає охоронцем, вона служить своєму начальнику.

Начальника поважають, бо він має охорону. Охоронець виявляє начальнику превелику повагу, любов і обожнювання, через що світ може подумати, що пошана належить лише першому. А я хочу сказати, що пошана належить обом.

У парку людно, а небожественні люди трапляються скрізь. Я сиджу тут, а навколо мене стоїте ви, стуливши молитовно руки. Завдяки стремлінню й відданості ви охороняєте мене від злих сил. Ви охороняєте мене, отже — виявляєте мені пошану. Так, ви мені виявляєте пошану, але я також виявляю пошану вам. Зі ста сорока осіб я запросив прийти саме вас.

Те саме відбувається, коли ми молимося Богові. Ми гадаємо, що віддаємо Йому пошану. Так, авжеж, ми вшановуємо Бога, однак Бог швидше виявив пошану нам, обравши нас Його Інструментами. Ми вшановуємо Бога своїм стремлінням та відданістю. А Бог, приймаючи нас, також виявляє пошану нам. Служачи Богові, люблячи Його, звертаючись до Нього, ми виявляємо свою пошану. Втім, саме Бог наділив нас здатністю служити Йому і прагнути Його. Так що охоронець, допомагаючи начальнику, захищаючи його, аж ніяк не перебуває в нижчому становищі. Він надає послугу, а також одержує.

Бог наділяє нас здатністю і стремлінням молитися Йому й медитувати на Нього. Молячись і медитуючи, ми вшановуємо Бога. Водночас Бог, послуговуючись нами як Своїми вибраними інструментами, вшановує нас. Коли ми вручаємо Йому свою безпеку, навзаєм ми одержуємо Його Захищеність. Вшановуючи Бога молитвою й медитацією, ми також вшановуємо себе.

З нами Бог почувається в безпеці, бо в нас і крізь нас Він мріє. Бог — вічне Дерево-Життя; ми — Його задум-гілки. Ми не відаємо про свою реальність; не знаємо, що ми — невіддільна частина Дерева-Життя, яким є Бог, — ось чому ми почуваємося незахищеними. Але, завдяки молитві й медитації, ми усвідомлюємо, що гілки, листя і цвіт — невід'ємні від самого Дерева. З усвідомленням цього ми довіряємо Джерелу й довіряємо потокові. Коли потік усвідомлює своє абсолютне Джерело, він стає впевненим. Джерело завжди впевнене в потоці, бо знає свою постійну безмежну спроможність.

Теоретичне зречення та практичне зречення⁶

Стремління, моє стремління, давно-предавно ти сказало мені, що тваринне життя не годиться, що це саме знищення. Я повірив тобі; тож я відмовився від тваринного життя. Згодом ти сказало мені, що людське життя не годиться, що воно — сама неволя. Я повірив тобі; тож я відмовився від людського життя. Потім ти сказало мені, що є дещо, безмежно вище за божественне життя, що це — життя досконалої єдності з моїм Любим Всевишнім. Я повірив тобі; тож я став одним цілим з моїм Любим Всевишнім.

Тепер я єдиний з моїм Любим Всевишнім і буду завжди єдиним, невіддільно єдиним, безумовно єдиним з моїм Любим Всевишнім. І тепер ти, моє стремління, кажеш мені, що просто перебувати у моєму Любому Всевишньому, будучи невіддільно єдиним з Ним, — не досить. Мені слід бути практичним представником Всевишнього: я маю розкривати й проявляти те, що має мій Любий Всевишній та чим Він є. Теоретична єдність не годиться. Саме практична єдність має значення. Ця практична єдність — незмінне й радісне виконання Його Волі.

Моя теоретично зречена єдність каже: “Господи, нехай діється Воля Твоя”. Та щойно вітрюгани земного життя зіб'ють мене з ніг, як я відступаю від так званої зреченої єдності з моїм Любим Всевишнім. Я проклинаю себе за те, що мав охочість стати єдиним з Ним. Ось такою є єдність, що зреклася теоретично.

Моя практично зречена єдність — цілком інакша. У практичній єдності я переживаю те, що Він переживає в мені й крізь мене: життєві невдачі й успіхи, життєві печалі й радощі, життя у відразах і відступах та життя у становленні й перевершенні. Все я приймаю з радісною, відданою, безумовною і зреченою єдністю. На фізичному, практичному рівні я тільки тоді справді стаю не лише тим, що має мій Любий Всевишній, а й тим, чим Він є, коли можу встановити зречену єдність із Ним. Вічно й істинно я є тим, чим є Він, — Душею-Єдністю у Вічності та Метою-Єдністю у Нескінченності.

Мої любі діти, чимало з вас здійснили теоретичне зречення. Однак ніхто, ніхто, ніхто не здійснив практичного зречення. А також тут є чимало тих, що не здійснили навіть теоретичного зречення. То на чому ми зупинимося? Ті, що не здійснили теоретичного зречення, будь ласка, відсьогодні здійснюйте теоретичне зречення. Ті, що здійснили теоретичне зречення, прошу, відсьогодні старайтеся щомиті бути практично зреченими учнями Всевишнього. Ті, що наразі є теоретиками, будь ласка, старайтеся стати практиками, а ті, що не здійснили навіть теоретичного зречення, будь ласка, постановіть собі піднятися до рівня теоретичної єдності зі Всевишнім.

Задоволеність⁷

Кожне людське життя — це пісня. Шукач щодня співає нову пісню. Він співає й відкриває. Що він відкриває? Він відкриває тіло, сповнене ентузіазму, вітал, сповнений рішучості, розум, сповнений спокою, серце, сповнене блаженства та, зрештою, життя, сповнене задоволеності.

Задоволеність потрібна у тваринному житті, людському житті й божественному житті. Але задоволеність, яку ми отримуємо у тваринному житті, не є справжньою. В людському житті ми не отримуємо істинної задоволеності також. Лише у божественному житті ми справді отримуємо істинну задоволеність.

У тваринному житті ми намагаємося дістати задоволеність завдяки руйнуванню. В людському житті ми намагаємося досягнути задоволеності завдяки володінню. В божественному житті ми стараємося отримати задоволеність від просвітлення. Задоволеність, яку ми дістаємо завдяки руйнуванню, не реальна й не може бути реальною. Задоволеність, якої ми досягаємо завдяки володінню, не реальна й не може бути реальною. Задоволеність, яку ми отримуємо завдяки просвітленню, — це, безсумнівно, реальна задоволеність.

Ми всі шукачі: ми молимося й медитуємо. У своїх молитвах, у своїх медитаціях ми завжди стараємося бачити обличчя задоволеності. Коли ми молимося, ми намагаємося піднятися вгору й досягти задоволеності. Коли ми медитуємо, ми намагаємося вивести зсередини себе на передній план Світло й Захват і насолоджуватися задоволеністю в тілі, віталі, розумі й серці. Коли ми молимося, ми стараємося й благаємо, щоб отримати дещо Згори і втамувати свою спрагу. Коли ми медитуємо, ми закликаємо свої власні вищі реальності проявитися всередині нас та крізь нас.

Медитація розпочинається з зосередження, а завершується спогляданням. Зосередження, медитація й споглядання йдуть пліч-о-пліч. Зосередження — це швидкість. Медитація — це впевненість. Споглядання — це перемога. Ми можемо з певністю сказати, що зосередження має оленя швидкості, і зосередження є ним. Медитація має слона впевненості, і медитація є ним. Споглядання має лева перемоги, і споглядання є ним.

Нам завжди слід мати швидкість, бо ми повинні дорожити ціллю. Ціль не є перманентна. Сьогоднішня ціль завтра стане лінією старту. Ми рухаємося до цілі, що перебуває у вічному самоперевершенні, вічному просвітленні й вічному здійсненні, отже, нам слід приділяти якомога більше уваги швидкості — як швидко ми можемо йти.

Упевненість також надзвичайно важлива. Якщо ми впевнені і в собі, і в Богові, то ми, безперечно, зможемо здійснювати швидкий прогрес. Якщо ми впевнені тільки в Богові, а в собі — ні, то ми не зуміємо просуватися дуже швидко. Якщо ми впевнені лише в собі, а в Богові не маємо впевненості, то також не зможемо досягти значного прогресу. Нам слід відчувати свою впевненість у Богові, а Впевненість Бога — в собі. Свою впевненість у Богові ми відчуватимемо завдяки присвяченості, а Божу Впевненість в нас ми зможемо відчути у Світлі-Співчутті й завдяки Світлу-Співчуттю, яким Бог осипає нас постійно й безумовно.

Душа, як і ми, також має справу з життям. Щодо душі, існує універсальне життя та трансцендентальне Життя. Коли птах-душа спускається на світову арену, він розправляє свої крила і стає невіддільно єдиним з універсальним життям. По завершенні свого тимчасового перебування на землі душа, повертаючись у свою царину, входить у трансцендентальне Життя. Життя є не що інше як Мрія Бога, і ця Мрія не має ні народження, ні смерті. Цю нероджену й невмирущу Мрію Бог втілює у своїй всеосяжній та всездійсненній реальності — в людині і крізь неї.

Висота Співчуття і Світло Справедливості⁸

“Мій Всевишній Господи, Ти водночас є і Висотою Співчуття, і Світлом Справедливості. Скажи мені, що Ти вважаєш кращим?”

“Мій сину, якщо ти сміливий, то в такому разі краще Світло Справедливості. Якщо ти слабкий, то безмежно кращою є Висота Співчуття. Втім, Я хочу сказати тобі, що і Висота Співчуття, і Світло Справедливості зрештою прибувають до того самого пункту призначення. Вони обоє здійснюють ту саму ціль.

У Космічній Грі Я іноді зобов'язаний застосовувати Світло Справедливості. В інакшому разі, якщо Я постійно застосовуватиму Висоту Співчуття, прогрес шукача в тобі затримається на невизначений час. Якщо шукач у тобі зможе сміливо зустріти Світло Справедливості, то ти неодмінно здійсниш стрімкий прогрес. Але це Світло Справедливості слід прийняти радо, віддано й одухотворено — лише тоді воно служитиме своєму призначенню. Якщо Світло Справедливості сприймається неохоче, зі страху чи просто через необхідність і якщо є внутрішній опір та протест, то Світло Справедливості не може виконати свого призначення.

Коли Я виявляю Світло Справедливості, то тобі, Мій сину, слід відчувати, що це Моя замаскована Турбота — Моя Турбота про твоє вдосконалення виходить на передній план. Коли Я виявляю Висоту Співчуття, процес, безсумнівно, відбувається повільніше. Однак, якщо шукач всередині тебе не прощає тобі, незважаючи на те, що Я тобі простив, якщо ти відчуваєш каяття й маєш твердий намір не повторювати тих самих помилок, то ти також зможеш бігти дуже швидко і з Висотою Мого Співчуття. Ти зможеш бігти дуже швидко, стаючи безмежно сумліннішим та усвідомленішим, стаючи немилосердно щирим із собою та по вінця наповнившись божественною рішучістю.

Висоту Співчуття Я застосовую частіше, ніж Світло Справедливості, Мій сину, бо Я знаю, що кожна людська істота на землі є слабкою. Так що Я обираю повільний процес. Якщо б Я міг весь час застосовувати Світло Справедливості, то прогрес був би дуже стрімким, однак у цьому разі є ризик, що чаша не витримає. Тому Я не маю охочості застосовувати Світло Справедливості так часто, як Я застосовую Висоту Співчуття. Отож, коли Я застосовую Висоту Співчуття, це повинно служити приводом для тебе бути надзвичайно суворим, немилосердно суворим до себе. Саме ти маєш бути суворим щодо свого життя, щоб таким чином стати кращим Моїм інструментом, здатним на більше просвітлення і здійснення.

Коли Я застосовую Світло Справедливості, приймай його радо, віддано й одухотворено. Коли Я застосовую Висоту Співчуття, приймай її з морем вдячності й небом вдячності та водночас поринай глибоко всередину себе і стань безмежно суворішим до себе, ніж ти був досі. Відтак ти не зробиш жодного хибного вчинку. Світло Справедливості та Висота Співчуття — одне, неподільно одне. Залежно від обставин, Я застосовую або Світло Справедливості, або Висоту Співчуття.

Хоч би що Я застосовував до тебе — Висоту Співчуття чи Світло Справедливості — ти як шукач, як істинний шукач, безумовний шукач, повинен бути завжди щасливий. Якщо це Світло Справедливості, то скористайся своїм щастям у конструктивний спосіб; якщо це Висота Співчуття, то поринь глибоко всередину себе й виведи на передній план своє вдячне серце. Потім наповни своє тіло, вітал, розум і серце твердою волею більше не повторювати гірких помилок.

Висота Співчуття — це злива, благословенна злива з Небес. Світло Справедливості — це сліпуче сонячне світло, шалена спека. Обоє однаково потрібні, щоб зібрати багатий урожай усвідомлення із зерняти стремління, що проростає повільно, поступово й непомильно, згідно з Волею Мого внутрішнього Провидіння й зовнішньої Реальності”.

Моє бажання⁹

Бажання, моє бажання, мій друже на все життя, я завжди з тобою. З огляду на те, що я називаю тебе другом, другом на все життя, чи можу я попросити тебе про послугу? Це прохання просте. Я впевений, ти зможеш задовольнити його, якщо забажаєш. Це прохання від усієї моєї душі й мого життя: чи не дозволиш ти мені тричі на день перебувати цілком наодинці? Щоразу мені будуть потрібні лише три секунди. Це означає, що лише дев'ять секунд протягом цілого дня я б хотів побути на самоті, без тебе.

Рано-вранці, о п'ятій годині, я б хотів протягом трьох секунд промовляти одухотворене послання моєму Любому Всевишньому. Це послання таке: “О мій Любий Всевишній, я люблю Тебе і більше нікого. Я люблю Тебе і більше нікого. Я люблю Тебе і більше нікого”. О дванадцятій, опівдні, я б хотів тричі промовити ще одне одухотворене послання моєму Любому Всевишньому: “О мій Любий Всевишній, мені потрібен тільки Ти і більше ніхто. Мені потрібен тільки Ти і більше ніхто. Мені потрібен тільки Ти і більше ніхто ”. О сьомій, надвечір, я б хотів виголосити своє третє одухотворене послання моєму Любому Всевишньому: “О мій Любий Всевишній, я належу тільки Тобі і більше нікому. Я належу тільки Тобі і більше нікому. Я належу тільки Тобі і більше нікому ”.

Лише дев'ять секунд на день я б хотів отримати від тебе, о мій друже на все життя, о моє бажання. Якщо ти подаруєш мені це благо, то прийде час, коли я дам тобі навзаєм дещо таке, чого ти ніколи й не уявляло та ніколи не заслуговувало. Я дам тобі те, що я здобуду: безмежну радість мого серця, щоб нагодувати тебе; безмежне світло моєї душі, щоби пробудити тебе, та вічну, нескінченну й безсмертну Красу мого Бога, щоб просвітлити тебе. О мій друже-бажання, мій друже на все життя, я хочу лише дев'ять секунд на день, щоби бути на самоті. Якщо ти виконаєш моє прохання, я дам тобі те, чого ти ніколи не зможеш отримати іншим способом ні в цій інкарнації, ні в жодній наступній. Отож, мій дорогий друже-бажання, просто задовольни моє прохання: три секунди, три секунди, три секунди — дев'ять секунд на день дозволь мені побути із собою, в собі і для себе. З Реальним у собі, в Реальному в собі і для Реального в собі я хочу бути протягом дев'яти секунд на день.

Короткий шлях, ще коротший шлях, найкоротший шлях¹⁰

“Мій солодкий Всевишній Господи, я справді втомився від цієї неблизької дороги. Дорога, що пролягає між нами, дуже довга. Будь ласка, будь ласка, дай мені короткий шлях. Я буду вдячний Тобі навіки, якщо Ти даси мені короткий шлях, щоб досягти Тебе”.

“Мій сину, Мені дивно чути, що ти хочеш короткого шляху, бо Я гадав, що якось ти попросиш у Мене найкоротший шлях. Ти готовий задовольнитися лише коротким шляхом, але Я, окрім того, що дам тобі короткий шлях, розкажу тобі про ще коротший на найкоротший шляхи — про всяк випадок, може знадобляться тобі в недалекому майбутньому.

Короткий шлях — це віра. Ти повинен вірити в Мене. Ти повинен вірити в Мене постійно. Просто повторюй подумки: “Я вірю в Бога, я вірю в Бога”. Це, безсумнівно, чудовий короткий шлях.

Ще коротший шлях — повторювати подумки: “Мій Всевишній Господь любить мене безмежно більше, ніж я люблю себе. Мій Всевишній Господь любить мене безмежно більше, ніж я люблю себе”. Як таке можливо? Це можливо, тому що ти, бачачи свої незліченні хиби, розчаровуєшся й хочеш знищити себе. А Я бачу тебе як відображення Моєї Реальності. Тому Я не розчаровуюся. Я готовий іти далі з безмежним Терпцем, і цей Терпець є, безсумнівно, твоїм спасінням. Тож ти зможеш побачити, що Я справді люблю тебе безмежно більше, ніж ти любиш себе.

Найкоротший шлях такий: тобі слід сказати собі, що ти потребуєш Мене, як повітря. Зі Свого боку, Я скажу тобі, що Я безсумнівно потребую тебе. Ти потребуєш Мене, як повітря, а Я безсумнівно потребую тебе. Ось така має бути твоя постійна щира молитва.

Якщо ти зможеш подумки повторювати, що ти віриш у Мене, це буде коротким шляхом. Якщо ти зможеш промовляти, що Я люблю тебе безмежно більше, ніж ти любиш себе, це буде ще коротшим шляхом. А найкоротшим шляхом буде відчуття, що ти потребуєш Мене, як повітря, і Я, безсумнівно, потребую тебе. Якщо ти все це зумієш, то короткий, ще коротший та найкоротший шляхи цілком відкриються перед тобою.

Короткий, ще коротший та найкоротший шляхи існують і для Мене, щоб досягти тебе. Короткий шлях — це коли Я кажу Собі, що в тобі Я відкрию Свій найдосконаліший інструмент. Ще коротший шлях — це коли Я кажу Собі, що люблю тебе завжди й безумовно, хоч би що ти чинив, хоч би що ти думав про Мене, хоч би що ти казав Мені, хоч би що з тобою відбувалося, хоч би що ти хотів витворити з баченням свого життя і з реальністю свого життя. А найкоротший шлях — це коли Я бачу в тобі Душу Моєї Вічності й бережу для тебе Мету Моєї Нескінченності”.

Щастя та нещастя¹¹

Щастя та нещастя. Нам усім відомо, що щастя та нещастя — це дві протилежні реальності. Це діаметрально протилежні реальності. Проте є люди, які, на жаль, відчувають, що нещастя — це справжнє щастя. Те, що ми називаємо щастям, на їхній погляд — нещастя, а те, що ми називаємо нещастям, вони називають щастям. Вони ніколи-ніколи не задоволені, якщо та допоки не почуватимуться нещасними, розчарованими й мізерними. Вони відчувають, що справжнє щастя — це коли вони перебувають у стані меланхолії.

На наш погляд, це вершина абсурду. Дивлячись навкруги, ми бачимо, як усюди співає, танцює й ширяє нещастя. Нещастя, по суті, невгамовне. Аби цього нещастя не забракло цим людям, вони хочуть додавати у свою систему ще більше нещастя. Вони не намагаються позбутися того нещастя, яке вже мають. Щоб отримати задоволення, вони, натомість, хочуть добавити нещастя.

Інколи прикрі негаразди, нещасні випадки й життєві кризи змушують нас почуватися нещасливими. Однак нам не слід вважати, що Бог посилає нам ці негаразди, щоб очистити нас чи пришвидшити наш прогрес. Ні. Зрідка ми бачимо, що страждають святі люди, хороші люди, духовні люди. Це відбувається з різних причин. Якщо вони є духовними Вчителями найвищого рівня, то вони страждають через свою силу єдності з учнями, послідовниками та тими, з ким вони перебувають у близьких взаєминах. З іншого боку, Бог іноді хоче показати світові, що навіть великі шукачі та Вчителі проходять через страждання, аби люди зрозуміли, що страждання не є чимсь незвичайним. Він хоче показати світові, що страждання притаманні людській природі. Але в жодному разі Бог не бажає карати нас, щоб наблизити до Себе.

Декотрі люди заходять іще далі. Вони гадають, що якщо жорстоко страждати, а потім молитися Богові, то Бог вислухає молитви; тож вони навмисне чинять неправильні речі. Вони знають про наслідки і готові їх пожинати, вважаючи, що, коли вони страждатимуть, Бог прислухатиметься до їхніх молитов. Але це безглуздя. Це — наче відрізати собі ноги, а потім наказувати собі йти. Не можливо. Це — наче засліпити свої очі, а потім наказувати собі дивитися. Не можливо. Щоб радувати Бога, жодному шукачеві не слід навмисно запрошувати страждання, які спричинюють нещастя або є тим самим нещастям.

Коли ви розчаровані, тоді, якщо ви молитеся, не думайте, що Всевишній у мені чи Всевишній у вас більше радітиме. Далеко не так. Коли ви відчуваєте розчарування, ви лише зводите перепону на шляху між вами й Богом. У такий час ви будуєте міцну стіну, незламну стіну між вами і мною.

Просто будьте щасливими і тримайте відчиненими ваші серця для світла і благодаті. Якщо ви щасливі й радісні, то зможете бігти дуже швидко. Навіть якщо ви почуваєтеся нещасливими, коли ви приходите до мене, вам слід змусити себе бути щасливими. Змушуючи себе бути щасливими, ви зможете створити якусь сприйнятливість протягом кількох секунд. Відтак я зможу влити у вас моє співчуття, світло і благословення. А якщо ви приходите до мене з сумним обличчям, змушуючи мене відчувати, що ви мертві, чи, що ви зараз помрете, то внутрішньо я можу сказати вам: “Що ж, помирайте. Я буду там, щоб доглянути за вами”.

Не приходьте до мене з сумним, розчарованим обличчям. Коли ви приходите до мене з нещасливим лицем, ви тільки копаєте собі могилу. Навіть якщо ви почувалися нещасними протягом цілого дня, коли ви приходите до мене, майте радісне обличчя. Змусьте себе усміхатися. Якщо дитина не хоче їсти, а мати змушує її, то дитина отримає поживу, вона стане сильнішою. Якщо неслухняний хлопчик не хоче вмиватися, то, коли мати змусить його вмитися, він стає чистим всупереч самому собі. Розум та вітал — наче неслухняні хлопчики. Тож умивайте їх світлом вашої душі, внутрішнім плачем вашого серця.

Отже, мої діти, завжди приходьте до мене з радісним обличчям. Відтак ви будете спроможними отримувати від мене, хоч би що я хотів дати. Якщо ви вважатимете, що, будучи нещасливими, ви станете ближчими мені, або, якщо ви вважаєте, що саме ваше нещастя є щастям, то ви не зможете отримати нічого. Щастя є щастям. Нещастя є нещастям. Ніч є ніччю.

Не дурімо себе. Істину слід завжди бачити в її належному аспекті. Якщо це нещастя — то це нещастя. Якщо це щастя — то це щастя. Нещастя потрібно долати за допомогою щастя. Це єдиний спосіб бігти якнайшвидше та утворювати безпосередню сприйнятливість, яка не знатиме меж. Це єдиний спосіб радувати Всевишнього так, як Він цього бажає.

Людська реальність та божественна реальність¹²

“My sweet Beloved Supreme, I know that You have two realities, two aspects — a human reality or human aspect and a divine reality or divine aspect. Please tell me which aspect of Yours is the better of the two, or which aspect of Yours I must choose in order to make the fastest progress, or if it is obligatory on my part to choose one of the aspects in order to arrive at the highest Goal deep within You.”

“O seeker-son, I wish to tell you that it is supremely necessary for you to approach both aspects of Me, the human and the divine. It is better to start with the human aspect, for in the human aspect you get encouragement and inspiration sooner than in the divine aspect. In the divine aspect sometimes you may see some austerity in Me, some very hard and fast rules, some strict discipline. But in the human aspect you will see that there are quite a few things which you do that I do in the same manner; therefore, you will get tremendous encouragement. You can sing, you can talk, you can play, you can do sports just as I do. Only when it is a matter of meditation, you cannot do it right now the way I do. That is the only place where you are badly lacking. I do infinitely better meditation than you do. But there are quite a few things which you do as well as I do, and sometimes you may even far surpass Me. Because you have the same capacity that I have in so many things, you are bound to feel that you can arrive at the same footing on the spiritual plane as well. So you get encouragement.

“You have to think of the human aspect and the divine aspect as the flower and the fruit of the tree. I am the Life-Tree, and I bear flowers and fruits. A flower is beautiful. It inspires you, and when you are surcharged with inspiration you run, dive and fly. But there is something more than inspiration; it is called hunger. You are inspired to do something, but you need the inner hunger to strengthen you. That inner hunger is aspiration. When you are hungry, only then do you get the fruits and eat them. My Life-Tree holds the divine aspect in the fruit-form. When you eat the fruit, you get nourishment.

“Again, at times you have to take both the human aspect and the divine aspect together. You have to think of Me as the ocean and yourself as a tiny drop or wave. If you want to see Me or play with Me, you have to feel that I am the ocean and you are inside the ocean as a drop or a surge. If you are wise, then you will see that no matter what you are, you have to remain inside the ocean, inside the vast expanse. The surge cannot contain the ocean, the drop cannot contain the ocean, whereas the ocean can contain the drop and the surge. In fact, they are inseparable. The human aspect you embody, and the divine aspect I embody, but they are inseparably one. Now you have taken the form of a tiny drop and I have taken the form of the ocean. But when you grow up in spiritual matters, at that time you will see that sometimes I become the tiny drop or wave, and you become the ocean. In this way we play hide-and-seek with each other.

“If you want to go from the human to the divine aspect, this is very good. You can also go from the divine to the human aspect. Again, you can accept the human and the divine together. The human aspect is sweet, sweeter, sweetest. The divine aspect is intimate, more intimate, most intimate. This is how the seeker approaches the human aspect and the divine aspect. I am your Beloved Lord Supreme, and you are the seeker in Me, for Me.”

Я вдячний¹³

Я вдячний моєму Любому Всевишньому, бо від Його безмежної Щедрості Він дав мені здатність любити Його більше, ніж себе.

Я вдячний моєму Любому Всевишньому, бо від Його безмежної Щедрості Він дав мені здатність відчувати Його потреби більше, ніж свої.

Я вдячний моєму Любому Всевишньому, бо від Його безмежної Щедрості Він дав мені здатність не втягувати Його в мій світ бажання, а благати про Його Присутність у світі мого стремління та віддавати Йому мою зв'язану землею волю й життя бажання, одухотворено проголошуючи: “Нехай буде Воля Твоя”.

Я буду надзвичайно вдячний моєму Любому Всевишньому того дня, коли Він зробить мене Його обраним інструментом.

Я буду надзвичайно, надзвичайно вдячний моєму Любому Всевишньому того дня, коли зможу відчути, що мій птах-душа живе у клітці мого тіла тут, на землі, і там, на Небесах, тільки заради Нього.

Я буду надзвичайно, надзвичайно, надзвичайно вдячний моєму Любому Всевишньому того дня, коли зможу оголосити у внутрішньому світі і в зовнішньому світі, що я є тим, що Він має, і я маю те, чим Він є.

Аскетизм¹⁴

“Мій Всевишній Господи, я часто чую від багатьох людей про аскетизм. Прошу, просвіти мене. Я хочу почути від Тебе, із Твоїх Вуст, що насправді означає аскетизм. Чи це вид самознущання, чи аскетизм — це певна сувора самодисципліна?”

“О шукачу, аскетизм та дисципліна — це дві різні речі. Вони — немов Північний та Південний полюси. Ти дисциплінуєш себе, тож спокуса не нападає на тебе. Ти дисциплінуєш себе, тож світ близького майбутнього прийде до тебе зі своїми дарами: щастям та спокоєм розуму. Ці два дари — надзвичайно важливі. Навіть під час самодисципліни ти відчуватимеш величезну радість, а згодом — і радість, і досягнення, справжнє досягнення.

А аскетизм — це самознущання. Ти мучиш себе, гадаючи, що Я буду дуже задоволений тобою. Але таке розуміння хибне. Я — сама Любов. Те, що тобі потрібно, щоб досягнути Мене, — також любов.

Навіщо тобі вдаватися до аскетизму? Ти маєш тіло, вітал, розум та серце. Вони є членами твоєї найближчої родини, і ти миришся з ними. Миритися з летаргічним тілом, миритися з агресивним віталом, миритися з розумом, що сумнівається, миритися з нечистим серцем — хіба це не є формою самознущання? Якщо ти такий палкий прихильник аскетизму, то тобі слід знати, що ти вже здійснюєш найтяжчий тип аскетизму, виявляючи терплячість до своїх нестерпних тіла, віталу, розуму й серця. Більшого аскетизму тобі не потрібно.

Просто візьмися за дисципліну. Від дисципліни ти одержиш спокій розуму, а в спокої розуму Я запасаю для тебе все: спокій, любов, світло та захват у величезній мірі. Якщо ти є прихильником аскетизму, то Я би сказав тобі утримуватися від їжі невігластва. Хоч би яким був шукач, аскетизм не є і не може бути його досягненням. Досягнення шукача в тобі і в будь-кому — це завжди, завжди дисципліна. Дисципліна — це твоя незмінна відкритість, безперервна сприйнятливість вищого світла. В дисципліні потрібно відчувати, що ти звертаєшся до вищого світла. Займаючись спортом, співаючи, — роблячи будь-що, — завжди відчувай, що ти дисциплінуєш свою фізичну свідомість, свідомість віталу, ментальну свідомість та психічну свідомість. Завдяки такій дисципліні ти не лише прибудеш, врешті-решт, до Мети-Досконалості, а й станеш самою Метою.

Кожна правильно налаштована думка, кожна правильно налаштована дія — це дисципліна. Все, що Я маю для тебе, шукачу, — в дисципліні. Безмірні Любов, Спокій, Світло та Захват — усе це Я зберігаю для тебе в дисципліні. Для тебе — шлях дисципліни, і ніколи — шлях аскетизму чи самоумертвіння”.

Усміхайтеся, любіть і приймайте¹⁵

Усміхайтеся, мої друзі, мої одухотворені друзі, усміхайтеся. Нумо усміхатися. Так, цей наш світ сповнений страждань і нестерпного болю, але це не привід, щоб не усміхатися. Нам треба усміхатися, щоб полегшити тягар страждання світу. Нам треба усміхатися, щоб зменшити його невимовні болі.

Любіть, мої друзі, мої одухотворені друзі, любіть. Нумо любити. Так, цей наш світ сповнений ненависті й недовіри, але це не привід, щоб не любити й не довіряти. Нам треба любити і довіряти, щоб вичерпати море ненависті. Нам треба любити і довіряти, щоби зруйнувати вщент скелі й піки гір недовіри.

Приймайте, мої друзі, мої одухотворені друзі, приймайте. Нумо приймати. Так, цей світ обманював і зраджував нас. Незважаючи на те, нам треба прийняти світ, позаяк преобразити обличчя світу — це наш неухильний обов'язок. Якщо та поки ми не приймемо світ, ми ніколи не зможемо змінити його. Тому ми маємо прийняти цей світ як свій, як дуже близький, з метою його преображення.

І, врешті-решт, ми не повинні забувати усміхатися нашому Любому Всевишньому, любити нашого Любого Всевишнього і приймати нашого Любого Всевишнього, бо Він належить нашій Вічності, а ми належимо Його Вічності.

Ми будемо усміхатися нашому Любому Всевишньому саме тому, що Він божественно великий. Ми будемо любити нашого Любого Всевишнього саме тому, що Він — найвище добро. Ми будемо приймати нашого Любого Всевишнього саме тому, що ми є обраними інструментами Його Вічності. Радувати Його так, як Він того бажає, здійснювати Його так, як Він того бажає — ось для чого ми всі народилися. Він — наше Джерело. В Ньому ми бачимо, в Ньому відчуваємо, в Ньому ми здійснюємо напрям нашої подорожі.

Усміхайтеся, любіть і приймайте. Цей наш світ, попри те, що йому далеко до досконалості, є, безсумнівно, відображенням нашого Любого Всевишнього. І настане час, коли ми будемо спроможні змінити докорінно обличчя цього світу й перетворити його на Реальність-Досконалість.

Усміхаймося Богові, любімо Його і приймаймо Його, бо Він усюди тільки для нас, для нас безумовно.

Уява¹⁶

Уяво, о уяво! Як я застосовую уяву?

Я застосовую уяву, щоб забути свої невдачі минулого.

Я застосовую уяву, щоб сміливо зустрічати виклики теперішнього.

Я застосовую уяву, щоб вітати світанок мого майбуття.

Я застосовую уяву, щоб торкатися Стіп Співчуття мого Господа й відчувати Їх.

Я застосовую уяву, щоб напувати все своє єство Нектаром Серця мого Господа.

Я застосовую уяву, щоб бачити Око Провидіння мого Господа.

Я застосовую уяву, щоб потиснути Руку-Запевнення мого Господа.

Я застосовую уяву, щоб стати чистим відображенням Небесної Краси мого Господа.

Я застосовую уяву, щоб розділити з моїм Господом Його земну відповідальність.

Що таке моя уява? Моя уява — це провісниця мого дерева-стремління.

Що таке моє стремління? Моє стремління — це зодчий палацу мого усвідомлення.

Що таке моє усвідомлення? Моє усвідомлення — це наша з Господом пісня єдності.

Мої друзі на все життя¹⁷

Простота — це мій друг на все життя. Мій друг-простота повалив дерево мого бажання.

Щирість — це мій друг на все життя. Мій друг-щирість обірвав ланцюг провини мого сумління.

Чистота — це мій друг на все життя. Мій друг-чистота по секрету сказав мені, що любов — це єдина сила, сила, що просвітлює, сила, що здійснює, найвища сила.

Божественність — це мій друг на все життя. Мій друг-божественність навчає мене, як завжди жити всередині Джерела і тільки для Джерела, вічного Джерела.

Безсмертя — це мій друг на все життя. Мій друг-Безсмертя каже мені, що тут, на землі, безсмертним є лише внутрішній поклик мого серця, а там, на Небесах безсмертною є лише усмішка моєї душі.

Мій Любий Всевишній — це мій Друг на все життя. Мій Друг, мій Любий Всевишній каже мені, що тут, на землі, моє єдине спасіння — Його Милість, а там, на Небесах, моя єдина задоволеність — Його Обличчя.

О мої друзі: простото, щиросте, чистото, божественносте, Безсмертя та Любий Всевишній, кожному з вас я дарую серце-вдячність моєї Вічності, джерело-єдність моєї Нескінченності й захват-досконалість мого Безсмертя.

Стремління¹⁸

Як я застосовую своє стремління?

Я застосовую своє стремління, щоб поєднати мій земний поклик, що лине вгору, та мою усмішку, що спускається з Небес.

Я застосовую своє стремління, щоб перетворити світ ночі мого бажання на світ висоти мого просвітління. Я застосовую своє стремління, щоб нагодувати мого зголоднілого Любого Всевишнього; я годую Його пломенистою вдячністю мого стремління.

Я застосовую своє стремління, щоб відучитися від усього того, чого навчив мене мій зв'язаний землею розум, й заново пізнати все від моєї Небесно-вільної душі.

Я застосовую своє стремління, щоби бути найближчим другом мого солодкого, доброго й прекрасного серця єдності.

Я застосовую своє стремління, щоб досягати успіху в зовнішньому світі та здійснювати прогрес у внутрішньому світі. Коли я блискуче досягаю успіху, зовнішній світ усміхається мені, цінує, обожнює мене й прославляє до небес. Коли я одухотворено, віддано й безумовно здійснюю прогрес, мій Любий Всевишній усміхається мені, благословляє й обіймає мене.

Що таке стремління? Стремління — це моя самовіддача.

Що таке самовіддача? Самовіддача — це надвисоке мистецтво. Це мистецтво приводить мене до усвідомлення, що мені потрібно збагнути свої незнані реальності й пізнати своє вище Я, яке перебуває в сокровенній глибині мого серця. Мені потрібно свідомо стати одним неподільним цілим із моїм вищим Я, що незмінно творить бездоганний унісон із моїм Любим Всевишнім, та проявити свої, досі не проявлені, реальності.

Моє стремління містить у собі зосередження, медитацію й споглядання.

Зосередження — це моя швидкість. Завдяки цій швидкості я біжу швидко-прешвидко до мого Любого Всевишнього.

Медитація — це моя глибина, моя глибина-безмовність. У цій глибині-безмовності я закликаю мого солодкого Всевишнього Господа й поміщаю Його глибоко всередині мого серця-вдячності.

Споглядання — це мій екстаз. У цьому екстазі я співаю пісню єдності з моїм Вічним Всевишнім Отцем. В екстазі споглядання я танцюю танець задоволеності з моїм Господом, моїм Вічним Другом і Супутником. З моїм Господом Батьком я співаю. З моїм Господом Другом я танцюю.

Усвідомлення¹⁹

Як я застосовую своє усвідомлення?

Я застосовую своє усвідомлення, щоби скуштувати вбогість людства.

Я застосовую своє усвідомлення, щоби скуштувати процвітання божественності.

Я застосовую своє усвідомлення, щоб любити сльози людства.

Я застосовую своє усвідомлення, щоб любити усмішки божественності.

Я застосовую своє усвідомлення, щоб подарувати людству те, що в мене є, — надію, надію, надію.

Я застосовую своє усвідомлення, щоб подарувати божественності те, чим я є, — обіцянку, обіцянку, обіцянку.

Я застосовую своє усвідомлення, щоб звільнити та — щоб зв'язати. Я застосовую своє усвідомлення, щоб звільнити обмежене, визволити обмежене всередині серця-бачення Безмежності. Я застосовую своє усвідомлення, щоб зв'язати Безмежне всередині тіла місії проявлення обмеженого.

Що таке усвідомлення? Усвідомлення — це мій солодкий спогад мого забутого минулого.

Що таке усвідомлення? Усвідомлення — це моє зцілення від хвороби невігластва, що турбувала мене протягом тисячоліть.

Що таке усвідомлення? Усвідомлення — це моя свідома й постійна подорож з моїм Внутрішнім Керманичем у Його Золотому Човні до країв, не позначених на мапі, де зернята краси, божественності й Безсмертя за мить приносять багатющий урожай.

Швидкоплинне життя²⁰

Швидкоплинне життя — це все, що ми маємо. То чому ми вихваляємось, чому непомірно перебільшуємо наші земні досягнення, крихкі і смертні? Коли приходить смерть, фізичне полишає нас, хоч би яким сильним воно було, вітал полишає нас, хоч би яким енергійним він був, розум полишає нас, хоч би яким блискучим він був, серце полишає нас, хоч би яким добрим і чистим воно було.

Швидкоплинне життя — це все, що ми маємо. То чому ми слухаємося вказівок фізичного світу, світу спокус? Чому? Чому? Чому ми не слухаємося вказівок всеосяйної, всездійсненної душі? Чому? Чому? Чому щовечора й цілими ночами гуляємо з морем невігластва? Чому? Чому? Чому щодня й цілими днями розважаємося із драконом пітьми? Чому? Чому? Чому ми не любимо Бога принаймні умовно, коли любити Його безумовно ми не можемо? Чому? Чому?

Швидкоплинне життя — це все, що ми маємо. Чому ми не радуємо Бога почасти, коли радувати Його повністю й беззастережно — поза межами наших можливостей? Чому? Чому? Невже ми не можемо сказати Богові раз і назавжди, що, незважаючи на те, що ми віддавали всі свої минулі життя навіть до попередньої секунди ночі-невігластву, відтепер ми віддаватимемо це швидкоплинне наше життя тільки Йому? Невже ми не можемо надати Богові цілковите уповноваження вести, ліпити й формувати нас так, як Він того бажає? Коли ми зазнали невдачі в руках невігластва, невже ми не дамо шанс Богові направляти наше життя? Якщо і Бог зазнає невдачі, то ми поміркуємо, як можна самотужки впоратися із нашим життям. Але, хіба з нашого боку справедливо давати Богові мізерний шанс, коли невігластву ми надавали незліченні шанси? Невже ми не можемо дозволити собі віддати цю коротку інкарнацію Богові і тільки Богові? Якщо ми запропонуємо своє життя Богові, то, можливо, його земна тривалість буде короткою, зате наші Небесні досягнення триватимуть вічно.

Бог каже нам: “Мої діти, Я обіцяв вам, що не зловживатиму вами і не збиватиму вас з правильного шляху. Я докажу вам, що можу витворити з вас нові особистості, нові реальності й нову божественність. Лише дайте Мені шанс так само, як ви неодноразово давали шанс невігластву. Принаймні в цьому швидкоплинному житті дайте Мені шанс, і ви побачите, що Я зможу зробити для вас, коли ви не бачите, що Я вже зробив для вас.

Мої діти, дайте Мені шанс і дивіться, що Я зможу зробити в цьому швидкоплинному вашому житті. Це швидкоплинне життя може бути розширене й подовжене, якщо ви дбайливо сприйматимете Мою Божественність серцем-зреченням і душею-єдністю. Швидкоплинне життя не є і не може бути останнім словом земної арени. Тільки безкінечне життя, що не знає ні народження, ні смерті, може задовольнити людину — майбутнього Бога”.

Я хочу бути вільним²¹

Я хочу бути вільним від неспокою, страху й сумніву. Неспокій сповільнює мою швидкість, мою внутрішню швидкість. Страх позбавляє мене сили. Сумнів отруює мене. Щоб усунути неспокій, мені потрібне умиротворення. Щоб усунути страх, мені потрібна мужність. Щоб усунути сумнів, мені потрібна віра. Моє умиротворення — це моя впевненість та запевнення мого Господа. Моя мужність служитиме Богові й людині у всьому світі. Моя мужність любитиме людину-Бога у внутрішньому світі й у світі зовнішньому. Моя віра пришвидшить не лише мою подорож, а й подорож усіх щирих шукачів, бо ми — одне, неподільне одне. Сила моєї віри укріпить їх, а сила їхньої віри укріпить мене.

Я хочу бути вільним від нещирості, невпевненості й нечистоти. Нещирість відокремлює мене від величі мого Господа. Невпевненість відокремлює мене від широти мого Господа. Нечистота відокремлює мене від близькості мого Господа. Мою нещирість усуне щирість. Мою невпевненість усуне впевненість. Мою нечистоту усуне чистота. Моя щирість буде моїм рятівником: вона завше рятуватиме мене від внутрішнього й зовнішнього краху. Моя впевненість дасть мені відчути, що моє Джерело, мій Любий Всевишній, завжди для мене, для мене, для мене. Хоч би що я чинив та говорив, Він — вічно для мене. Моя чистота зробить мене здатним розмовляти з Ним, співати з Ним і розважатися з Ним тут, там — скрізь, кожної миті.

Я хочу бути вільним від самонав'язування, від виставляння напоказ та експлуатації себе. Я більше не нав'язуватиму своєму життю суворий аскетизм, бо це хибний шлях. Я більше не виставлятиму напоказ усьому світові своє марення-невігластво. Я більше не експлуатуватиму себе. Я вже експлуатував безмежне Співчуття мого Всевишнього. Я вже експлуатував велику терплячість світу. Я вже експлуатував свою слабку безпорадність. Але більше я не експлуатуватиму Бога, більше не експлуатуватиму світ, більше не експлуатуватиму себе.

Я хочу бути вільним від того, чим я є в зовнішньому світі та того, чим я є у внутрішньому світі. Наразі в зовнішньому світі я — безнадійне сподівання, а у внутрішньому світі я — порожня обіцянка. Я хочу перетворити свій світ-сподівання на світ-реальність, реальність, яка сама собою є здійсненням. Я хочу перетворити свою порожню обіцянку на плідну дію. Я зумію зробити це лише силою свого невсипного внутрішнього поклику. Розвинути свій внутрішній поклик я зможу лише тоді, коли піднесу моєму Любому Всевишньому те найцінніше, чим Він від Його безмежної Щедрості наділив мене; те найцінніше — це мій маленький вогник серця-вдячності.

Переживання та усвідомлення²²

Переживання підготовлює; усвідомлення ділиться. Переживання підготовлює шукача до обраного Часу Бога. Усвідомлення ділиться Богом із шукачем. Переживання невтомно намагається знайти ціль, благаючи про неї. Усвідомлення без зусиль живе в цілі й, кінець кінцем, перетворюється на саму ціль. Переживання каже по секрету шукачеві, чим він, зрештою, стане — він стане предосконалим інструментом Бога. Усвідомлення каже з усмішкою шукачеві, чим він вічно є тут, на землі, і там, на Небесах. На землі він — Бог-людина, що плекає стремління й розвивається. На Небесах він — людина-Бог, що просвітлює і здійснює.

Переживання переконане в тому, що цей наш світ — це поле бою. Тут постійно борються злі і добрі, божественні й небожественні сили. Усвідомлення знає, що цей наш світ не є полем бою. Воно спонтанно пізнає, що цей наш світ — це Боже Дерево-Бачення, що постійно перевершує Себе, та Божий Плід-Реальність, що живить усе.

Переживання рухається від обмеженого до Безмежного. Спершу воно відчуває свою присутність у обмеженому, а потім — у Безмежному. Спершу воно ототожнюється тільки з обмеженою краплею, а потім — із безмежним морем. Усвідомлення з самого початку плаває в безмежному морі з Богом, вічним Плавцем.

Кожне переживання — це додаткова сила процесу розвитку нашого життя. Коли ми прямуємо Дорогою Вічності, кожне переживання додає нам сили. Кожне переживання — це тріумф перевершення. Коли ми швидко-прешвидко мчимо Дорогою Вічності, кожне усвідомлення — це тріумф перевершення.

Переживання надзвичайно любить Бога, Отця Співчуття. Усвідомлення надзвичайно любить Бога, Люблячого Єдність.

Переживання — це початок подорожі. Усвідомлення — це сама подорож, що все перевершує, все осяває, все здійснює.

Ти духовний²⁴

Ти духовний. Це означає, що ти маєш мало бажань, усього декілька. Одного дня ти дійдеш до того, що матимеш лише одне бажання — Бог. Усвідомлення Бога буде твоїм єдиним бажанням. У тебе залишиться єдине бажання, і це бажання з найглибшою Любов'ю, Радістю й Гордістю здійснить Сам Бог.

Ти духовний. Це означає, що ти щирий. Є два види щирості. Один — людська щирість, щирість розуму. Другий — божественна щирість, щирість серця. Людська щирість, про яку йде мова, походить від розуму, найрозвинутішого члена твоєї людської сім'ї. Розум каже тобі, що це — щирість, а це — нещирість. Розум надихає тебе або наказує тобі говорити праведні, щирі речі. Але є ще й те, що називається щирістю серця. Щирість серця — це зовсім інше. Щирість серця — це єдність з Волею Всевишнього. Інколи розум щирий, але лише тоді, коли йому це певним чином вигідно або корисно. Інколи розум щирий, бо він відчуває внутрішнє примушення, він відчуває внутрішнє зобов'язання. А в щирості серця, яка є одним цілим із Волею Всевишнього, присутній внутрішній особливий сенс, якого людський розум не може збагнути. Якщо ти духовний, то ти, кінець кінцем, виявишся готовим об'єднати свою волю з Волею Всевишнього. Ось такої щирості ти прагнеш.

Ти духовний. Це означає, що ти смиренний. Смиренність тут означає приймати тягар світу відповідно до своїх можливостей. Бог — саме Смирення. Він прийняв усю ношу світу за Свій особистий жереб. Так що ти теж приймай тягар, що навколо тебе, в міру своїх обмежених можливостей. Ти — немов дерево. Дерево несе і листя, і квіти, і плоди — все. Ти також можеш нести тягар навколишнього світу на своїй голові і плечах. Це — твоя смиренність.

Ти духовний. Це означає, що ти впевнений. Упевненість означає, що ти відчуваєш живу Присутність Бога всередині себе й відчуваєш свою живу присутність всередині Бога. А також ти кажеш собі, що ти для Бога, а Бог — для тебе. Коли ти кажеш собі, що ти для Бога, а Бог — для тебе, та коли ти відчуваєш свою присутність всередині Бога й Присутність Бога всередині себе, — ось це твоя упевненість.

Ти духовний. Це означає, що ти чистий. Що це за чистота, якої ти прагнеш? Ти прагнеш чистоти, яка задовольнить Бога й полонить Його всередині твого серця, розуму, віталу й тіла. Вся твоя нечистота полишить тебе тоді, коли Бог оселиться в кімнаті твого тіла, в кімнаті твого віталу, в кімнаті твого розуму та в кімнаті твого серця. Ти зможеш розвинути справжню чистоту лише тоді, коли відчуватимеш, що всередині тебе живе Бог.

Ти духовний. Це означає, що ти божественний. Передусім, твоя божественність скаже тобі, що між тобою та Богом немає непробивної стіни. Ти стоїш перед Богом, а Бог стоїть перед тобою. Твоя божественність дасть тобі відчути, що два Боги стоять один перед одним і спілкуються. Та, зрештою, ти зіллєшся з Богом, який стоїть перед тобою. Ти пізнаєш, що є тільки сам Бог, а весь світ — це Його відображення. Відтак настане час, коли Бог попросить тебе зіграти Його роль. Він дасть тобі відчути, що ти — Бог, а Він — твоє відображення. І, заховавшись, Він гратиме роль всесвіту, а ти гратимеш роль Бога. Він стане творінням, а ти — Творцем. Ти — творіння Бога згідно з Його Баченням, Місією та Потребою. Та коли Він остаточно задоволений твоєю духовністю, Він каже: “Мій сину, Я змінюю гру. Я буду творінням, а ти — Творцем”. Ось так ти стаєш неподільно єдиним із Джерелом, яке задумало тебе й створило.

Духовність²⁵

Духовність — це свідоме прагнення людини до Бога. Духовність говорить нам, що Бог, який сьогодні недосяжний для пізнання, завтра стане досяжним для пізнання, а післязавтра стане повністю пізнаним.

Ми маємо потребувати Бога заради Бога. Бог може здійснити нас так, як ми хочемо, але, власне, ми не відбудемося по-справжньому, якщо Бог задовольнятиме нас нашим способом. Наше благальне серце, наше серце, що плекає стремління, осяйне наше серце ніколи не задовольниться, якщо та допоки воно не порадує Бога так, як Він того бажає. Отже, наше усвідомлення Бога має бути заради Бога. Досконалість людини полягає в задоволеності Бога.

Початок, що не має початку, каже нам, що духовність — це паросток стремління. Той паросток росте й росте — росте вічно. Кінець, що не має кінця, каже нам, що духовність — це дерево зречення. Це дерево породжує божественні плоди, і ці плоди приходять до нас завдяки силі нашої незмінної, свідомої й відреченої єдності з нашим Любим Всевишнім.

Істинна духовність — це наше свідоме приймання життя, а не його нехтування, заперечення чи знищення. Ми маємо відчути потребу прийняти життя й докорінно змінити його обличчя, перетворивши його на сам Образ нашого Любого Всевишнього.

Духовність каже серцю: “О серце, чому ти невпевнене? Невже ти не відчуваєш, що всередині тебе перебуває Всемогутній Всевишній Господь? Ти не маєш почуватися невпевнено, бо саме ти можеш заявити всьому світу, що всередині тебе є жива Присутність Любого Всевишнього. З усіх частин єства тебе було обрано за головний інструмент, щоб вести розум, вітал і тіло до душі. Душа, кінець кінцем, приведе їх до мене”.

Духовність каже розуму, щоб він перебував у безмовності: “О розуме, більше не думай. Твоя сила-думка — не що інше як спантеличення. Ти збиваєш з пантелику інших членів сім'ї — тіло, вітал і серце, — та водночас і сам збиваєшся з пантелику, коли потураєш світові думок”.

Духовність каже віталу: “О вітале, не жадай. Не жадай імені і слави. Не жадай нічого, бо навіть якщо ти заволодієш тим, чого жадав, ці володіння не задовольнять тебе. Навіть всередині самих володінь буде благання про ще більші володіння. Ти завжди будеш — мов жебрак, якщо жадатимеш. Хоч би що ти отримав, ти лишатимешся незадоволеним і нездійсненим. Так що не йди цією дорогою. Твоїм жаданням має настати кінець. Не жадай нічого”.

Врешті-решт, духовність каже тілу: “О тіло, доки ти ще спатимеш? Невже тобі невідомо, що ти спиш з незапам'ятних часів? Саме через твій сон-невігластво решта членів твоєї сім'ї не можуть дістатися Золотого Берега, призначеної їм Цілі. О тіло, не спи! Ціль — лише для тих, що прокинулися. Прокинься, вставай! Решта членів твоєї сім'ї побіжать швидко-прешвидко тієї миті, коли ти скинеш пута сну-невігластва й станеш активним і динамічним”.

Духовність каже шукачеві, щоб він жив не в сивому минулому, не в далекому майбутньому, а в безпосередньому сьогоденні, у вічному Тепер. Це вічне Тепер втілює людину — зерня стремління та Бога — всеживильний Плід.

Від видавців: передмова до першого видання

З 1-го по 20-те липня 1977 року Шрі Чинмой дав 100 коротких бесід. Ці бесіди відбувалися під час його есраджових концертів, дозвілля на природі й навіть на ігровому майданчику однієї із нью-йоркських шкіл після ранкових занять спортом. Утім, називати ці речі бесідами — насправді не цілком слушно. Їм притаманний майже музичний ритм, і вони схожі радше на білі вірші, ніж на прозу. Примітно, що в цих творах виражено потік думок настільки витончено й мелодійно, що тут потрібне інтуїтивне сприйняття. Перед тим, як брати слово, Шрі Чинмой входив у стан високої медитації й говорив експромтом. Так що ці промови є вираженням стану свідомості, що далеко поза межами сфери розуму; це хвилі осяйних проблисків Сонця безмежного Усвідомлення Вчителя. Ця книжка — це перший том серії, що загалом складається із чотирьох томів.