Іспит¹

“Мій Любий Всевишній Господи, скажи мені лише одну річ, щоб задовольнити мою цікавість. Ти кажеш, що не намагаєшся влаштовувати мені іспит, а мені здається, що інколи Ти таки намагаєшся випробовувати мене. Чи правильні мої відчуття?”

“Моє дитя, буду з тобою дуже відвертим: Я не влаштовую тобі іспиту. Іспит не є способом когось навчати. Іспит лише породжує у студента страх, недоречний страх, хоч би яким блискучим був студент. Студент боїться, що провалиться, заплутається, відтак світ дивитиметься на нього зверхньо. Те, що ти вважаєш Моїм іспитом, Я називаю грою-просвітленням. Я не випробовую тебе, чи ти пройдеш, чи провалишся. Я просто хочу зіграти з тобою у гру-просвітлення, аби ти не недооцінював та не переоцінював своїх можливостей. Недооцінюючи свої можливості, ти несвідомо плекаєш штучну скромність, а переоцінюючи свої можливості, ти заводиш дружбу із надмірністю невігластва-розчарування. Недооцінювати свої можливості та переоцінювати їх — однаково погано.

Граючи у гру-просвітлення, у своєму житті стремління й присвяти тобі слід відчувати потребу вивести на передній план твій внутрішній поклик, а також — твою летаргію-невігластво. Тобі потрібно зректися не лише в божественній частині твого буття, а й у небожественній теж.

Отож те, що ти розумієш як Мій іспит, не є іспитом в істинному значенні цього слова. Це — пожертва заради твого самовдосконалення. В теперішньому стані твоєї свідомості твій розум майстерно переплів невігластво й світло, брехню й істину у свідомості тіла та у свідомості віталу. Я б хотів, щоб ти запропонував Мені все, що ти маєш, і все, чим ти є. Цю цілісну пожертву ти повинен здійснити. Під час очищення й самовіддачі всього, що ти маєш, ти отримаєш від Мене просвітлення. Те, що тобі слід віддавати, — це твоє серце-краса. Ти віддаєш саме красу твого внутрішнього й зовнішнього буття. Ти маєш віддавати Мені як меншу красу, яку ти називаєш невіглаством, так і вищу красу, а взамін Я дам тобі твоє самопросвітлення.

Ось у таку гру Я граю з тобою. Ця наша гра ніколи, ніколи, ніколи не буває іспитом, зовсім ні! Це просвітлення. Наше спільне просвітлення”.

Подарунки²

“Мій Любий Всевишній, я маю кілька подарунків для Тебе. Мій перший подарунок — одухотворений плач. Мій другий подарунок — плодотворна усмішка. Мій третій, особливий подарунок — серце-єдність. Мій четвертий, дуже особливий подарунок — вогник вдячності”.

“Моє дитя, Я вельми вдячний тобі, і в Мене теж є подарунок для тебе. Ось Мій подарунок: Я потребую тебе безмежно більше, ніж ти коли-небудь зможеш уявити. Завдяки тобі Я розпочав подорож Мого Провидіння; завдяки тобі Я досягну Цілі — Реальності Моєї Задоволеності”.

Хто переможець?³

Хто переможець? Не той, що перемагає, а той, що радо встановив єдність з результатом, який є досвідом у формі поразки або успіху, подорожі вперед або подорожі назад.

Хто переможець? Не той, що перемагає в забігу, а той, що любить бігти безперервно з Богом, Всевишнім Бігуном.

Хто переможець? Не той, кого ми прославляємо, а той, що уособлює безмірне Боже Світло-Співчуття.

Хто переможець? Не той, що здобув гучні ім'я і славу, впіймавши неймовірну фортуну, а той, що потребує лише одного — Задоволеності Бога так, як Бог того бажає.

Два потяги⁴

Два потяги: потяг бажання й потяг стремління. Потяг-бажання розпочинає свою подорож від станції ненаситності-мізерності й завершує її на станції розчарування-голодування. Потяг-стремління розпочинає свою подорож від станції спраги-одухотвореності й завершує її на станції торжества-просвітлення.

Якщо ви є пасажиром потяга-бажання, то можете не перейматися, що для вас справді є добре, а що — погано. Сівши в потяг-бажання, ви тільки страждатимете. Якщо ви є пасажиром потяга-стремління, то вам не потрібно знати, що для вас є добре, а що — погано, бо Сам Бог здійснює ваш вибір. Тож, сівши в потяг-стремління, ви лише процвітатимете й процвітатимете як у внутрішньому світі, так і в зовнішньому. Внутрішнє процвітання — це невтомний поклик вашого серця. Зовнішнє процвітання — це незгасна усмішка вашого життя.

Хто стукає?⁵

“Хто стукає? Сатана? Не турбуй мене. Сьогодні я маю багато важливих справ.

Хто стукає? Людина? Будь ласка, приходь якось іншим разом. На жаль, зараз я надто зайнятий.

Хто стукає? Бог? Навіщо Ти бентежиш мене, Господи? Невже Тобі потрібен від мене дозвіл, щоб увійти в кімнату мого серця?”

“Мій сину, можливо, ти не цілком готовий прийняти Мене. Я стукаю, аби просто повідомити тобі, що Я знову прийду, щоб відвідати твою кімнату-вдячність, вівтар-зречення й самовідданість-досконалість. Мій сину, не квапся. Я нітрохи не поспішаю. Але Я, безперечно, прийду, щоб винагородити тебе Моїм благословенним Візитом”.

Неслухняність та покарання⁶

Неслухняність та покарання: чи є вони нерозлучними друзями? Так. Наша мати Єва не послухалась, і наш батько Адам не був слухняним. Вони виявили непослух лише один раз, єдиний раз, але були змушені зазнати суворого покарання, і це покарання вони справді відчули. На жаль, ще гірше те, що ми, їхні нащадки, далі несемо це покарання, далі розплачуємося за їхню неслухняність. Чи справедливо це? Може, так, а може — ні. В людських очах покарання було, є і буде нестерпним. В Очах Божественності це покарання — не більш, як дріб'язок, порівняно з неосяжною Любов'ю, Радістю, Опікою й Благословеннями, які отримали від Бога наші прабатьки Єва та Адам перед тим як спуститися, — ба ні, — безпорадно й безнадійно випасти з Едемського Саду.

Давнім другом наших прародичів був гріх, але ми, нарешті, видобули мужність, внутрішню і зовнішню, аби знайти нових друзів: поклик самовідданості та усмішку становлення Богом.

Таємниці⁷

Таємниця Бога — це Безмовність, що не має початку. Таємниця людини — це звук, що не має кінця.

Таємниця Бога означає давати те, що Бог має, — Співчуття. Таємниця людини означає забирати в інших те, чого вона не має, — матеріальне багатство, земну владу й інші звичні речі.

Таємниця Бога означає творити й божественно насолоджуватися новим Світлом-Баченням. Таємниця людини означає руйнувати все, що вона бачить та всіх, кого вона знає.

Таємниця Бога означає незмінно прощати й забувати. Таємниця людини означає ніколи не прощати, ніколи не забувати.

Таємниця Бога означає одухотворено плакати перед тим, як задоволено усміхатися. Таємниця людини означає плакати до смерті й у смерті, щоб досягти Божих Небес і отримати вітання Самого Бога. І не знає Бог, чи сміятися, чи плакати Йому над цим. Тож Він регоче.

Дечого нема⁸

Дечого нема. А чого? Краплі-вдячності людини. Дещо знайшлося. А що? Зарозуміла гордість людини. Кому це потрібно? Нікому, ні! Навіть всепоглинаючій смерті.

Дечого нема. А чого? Рук-служіння людини. Дещо знайшлося. А що? Відчуття нікчемності людини. Кому це потрібно? Нікому, ні! Навіть найбільшому блазневі на Землі.

Дечого нема. А чого? Дерева-відповідальності людини. Дещо знайшлося. А що? Компроміс-задоволення людини. Кому це потрібно? Нікому, ні! Навіть святому, який є самим прощенням. Святий залюбки прощає невігластво, але ніколи не йде на компроміс з оманою невігластва.

Покинувши шлях⁹

Ти покинув шлях. Що це означає? Чи означає це, що відтепер ти будеш безпорадний, безнадійний і нікчемний? Ні, зовсім ні. Відтепер відбуватиметься лише одне: здійснення твоєї єдності з віталом та твоїм життям віталу. Твій вітал накреслив тобі шлях, і ти хочеш ним іти. Досі ти йшов шляхом душі. Твоїм другом-лідером була душа. Тепер твоїм другом-лідером буде вітал.

Коли ти йшов дорогою душі, ти дав багато обіцянок Богові, внутрішніх обіцянок. Відтепер ти не зобов'язаний виконувати ці обіцянки. Бог теж дав тобі урочисту обіцянку, і ця обіцянка — подарувати тобі свідоме визволення із тенет невігластва та абсолютну єдність з Ним — також відкликана. Можна сказати, що це тимчасово, а можна сказати, що на невизначений час, — залежить, як довго триватиме твоя дружба з другом-лідером-віталом.

Наразі ти покинув шлях душі і ступив на шлях віталу. Якщо ти критикуєш шлях душі, якщо вважаєш, що в ньому не знайти нічого путнього, і ти припустився жахливої помилки, ступивши на той шлях, то, ясна річ, ти перебуватимеш на шляху віталу невідомо скільки.

Наразі ти вирішив, що шлях віталу — це істинний шлях, на якому ти матимеш успіх, на якому отримаєш задоволеність. Якщо ти так вважаєш, то ти не лише помиляєшся; реальне в тобі, душа в тобі не стерпить такого безглуздого твердження. Твоя душа віддалиться від тебе незмірно. А якщо ти відчуваєш, що для тебе шлях душі видався важким, напруженим і складним, і якщо ти обрав той інший шлях тому, що він менш складний, легший, то твоя душа простить тобі й чекатиме на тебе з абсолютною терплячістю. Душа відчуває, що твоя безпорадність та безнадійність не є тим, що слід підтримувати чи виправдовувати, далеко не так. Але співчуття душі проллється на твої слабкості, відтак через два, п'ять чи десять років душа подарує тобі нову нагоду. А якщо ти звинувачуєш душу в дискримінації, якщо критикуєш спробу душі виконати Божу Волю в тобі й крізь тебе, то душа віддалиться від тебе на чимало років або на весь період цієї інкарнації. Може бути, що душа віддалиться навіть на кілька інкарнацій (якщо ти віриш у реінкарнацію, авжеж).

Коли ти покидаєш шлях, настає час прощання для тебе і для твоєї душі. Коли ти єднаєшся зі своїм другом-віталом, твоя душа віддаляється. Коли ти покидаєш шлях, ти кажеш “До побачення”. Ти кажеш душі: “Колись, у далекому майбутньому, наші шляхи перетнуться”. Душа натхненно відповідає: “Я сподіваюся”.

Неслухняність — як порядок денний¹⁰

Неслухняність — як порядок денний. Хоч би що я робив, хоч би скільки писав про неслухняність, хоч би скільки говорив про неслухняність, здається, що неслухняність учнів ніколи не припиниться. Навіть учора я розповідав про неслухняність, про те, що трапилося, коли Адам та Єва не послухалися Бога. Згодом, коли ми їхали автобусом, я попросив вас, люди, співати. Не знайшлося нікого охочого співати. Я на сто відсотків звинувачую лідера вашої групи. Якщо лідер не має потрібної слухняності та ентузіазму, то це справді болісний шок. Комусь іншому я б не докоряв за те, що він спить чи не виявляє цікавості. Але лідер, який не заохочує своїми діями інших членів, мене засмучує. А втім, двоє-троє членів групи також могли б підійти до лідера й надихнути його співати. Що ж, найголовніший лідер — я. Якщо я кажу “Робіть щось”, а учні не погоджуються або йдуть спати, то я подбаю про них по-своєму. Проте лідер, призначений мною, також повинен нести відповідальність.

З одного боку, я скрізь беру вас із собою. Ви не маєте часу на репетиції, мені шкода. А з іншого боку, я відчуваю, що все це — абсолютно необхідне, щоб поширювати моє світло. Вчора чимало людей прийшло на наш концерт. Вони були надзвичайно сприйнятливі. В автобусі ви мали предостатньо часу для репетицій, але ви робили те, що вам подобається. На те, що подобається мені, у вас немає часу. Либонь протягом години ви пропадали у світі розваг. Ось що ви робили.

Коли я забираю ваш час і вам нема коли практикувати, я це компенсовую. Однак, коли я прошу вас співати, ви — втомлені, неохочі, виснажені. Ви можете гадати, що це дрібниця, Ґуру не сприйматиме це серйозно. А я сприймаю серйозно, навіть тоді, коли прошу вас зрушитися на дюйм, не пояснюючи й не вказуючи навіщо. Якщо ви не робите цього, це записується на табличці мого серця. Ви не вважаєте, що я прошу вас зробити щось важливе: я ж бо не прошу вас стрибати з Емпайр Стейт Білдінґ, аби показати світові, що ви слухняні. Зробити щось приголомшливе, аби показати свою слухняність, — легко. Але справжня слухняність повинна відбуватися щомиті, в кожній дії. Якщо я прошу вас посунутися на дюйм, будь ласка, вважайте, що це прохання є надзвичайно важливе. Ніби я попросив вас про все на світі. Розум скаже: “Це легше від найлегшого. Отже, якщо я не зроблю цього — нічого страшного”. Та якщо ви не робите того, що є надзвичайно легким, то невже ви виконаєте те, що буде дуже непростим?

Відтепер я хочу, щоб ви, люди, сприймали будь-яке моє прохання як божественний наказ. Я отримав чимало сумних переживань. Навіть якщо я в невимушеній манері прошу вас зробити щось, ви повинні виконати це. Відтепер, хоч би ким був учень, якщо я висловлюю лише побажання, потрібно його виконувати. В інакшому разі неслухняність у внутрішньому світі викопає вам могилу. Відтепер, будь ласка, сприймайте моє прохання як божественну команду, яка свідомо приходить від Абсолютного Всевишнього. В інакшому разі я буду дуже засмучений. У вчорашній неслухняності я на сто відсотків звинувачую вашого лідера. Я не звинувачуватиму інших, бо лідер — це мій представник у певному полі. Я не знаю, що я робитиму з вами, люди, в майбутньому, якщо побачу, що неслухняність узяла гору в вашому житті. Так що, будь ласка, будь ласка, не виявляйте мені непослуху.

Ви не знаєте, ким я є. На нещастя чи на щастя, я знаю, ким я є. Якщо я знаю, ким я є для вас, для Бога, для всього світу, то я мушу поводитися з вами відповідно. Якщо ви приготувалися, щоб співати й танцювати зі мною, а я кажу “Сідайте”, то ви повинні зробити це. Ось така слухняність вам вкрай потрібна.

Це стосується всіх вас. Я виявляю вам свою величезну любов, ніжність, піклування — все. Навіть ваш недалекий розум інколи вірить у це. Одного дня я проводив бесіду про те, що я застосовуватиму свою Висоту-Справедливість, а не Світло-Співчуття. В цьому житті я прошу вас робити або не робити лише одну-дві речі. Коли я проситиму вас два, три, чотири рази не робити чогось, я, зрештою, стану дуже суворим. Я дам вам останнє попередження, і, якщо ви надалі не слухатиметеся, я попрошу вас піти з Центру. Мені дуже-дуже болісно просити людей, які були з нами впродовж багатьох років, піти. Але я справді прошу людей покинути Центр лише з однієї причини — неслухняності. Я погоджуватимуся або терпітиму майже все, що ви робите, окрім неслухняності, бо неслухняність — це наче повстання проти мене. Між двома арміями точиться бій. Коли ви відверто не слухаєтеся мене, ви переходите на сторону ворога й воюєте проти Всевишнього, проти Волі Всевишнього.

Будь ласка, будь ласка, я благаю вас, ніколи не виявляйте непослух мені, особливо у справах емоційного життя, життя віталу, що стане вашим негайним крахом. Якщо ви не послухаєтеся в будь-якому аспекті життя, я прощу вам, але в емоційному житті я прошу вас не робити цього, особливо на зовнішньому плані. На внутрішньому плані ви можете сказати, що не отримували повідомлення. Та якщо вже я скажу вам на зовнішньому плані, то потім вам цього не заперечити.

Тож усім вам я кажу: будь ласка, будь ласка, не виявляйте мені непослух. Коли ви не слухаєтеся мене, ви бунтуєте проти Волі Всевишнього в мені. Якщо ви не належите до Центру, ви можете розважатися й чинити як завгодно. Та коли зчиняється бунт у нашій невеликій милій сім'ї, я не здатен миритися з цим. Я попросив двох учнів піти з Центру. Моє серце розбите, але я виконую Волю Всевишнього. Я не маю інших засобів дії з цими людьми. Завтра може настати ваша черга, якщо не будете слухняні. Мені доводиться бути дуже суворим з вами, люди, на основі того, що я маю єдність із Всевишнім. У такому разі немає ні батька, ні матері, ні брата, ні сестри, ні сина. Якщо я прошу вас зробити щось, а ви не робите, то завтра вас наспіє така сама доля.

Один мій аспект співає й танцює з вами, люди. Я — ваш постійний друг, ваш вічний друг. Водночас я можу попросити вас піти з Центру, покинути нашу невелику милу сім'ю, аби у вас не було жодного конфлікту між вашим духовним та зовнішнім життям. Якщо я зробив попередження будь-кому з вас, будь ласка, сприймайте це як останнє попередження. Якщо ви й надалі не будете слухатися, то ви знаєте, що вас чекає. Так що будьте пильні, будьте пильні. Коли ви чините правильно, ви стаєте абсолютною коштовністю у моєму серці. А якщо ви не слухаєтеся мене, то ваша неслухняність забере вас, люди, далеко-предалеко від мене. Відтак ви повністю пропадете — повністю! — ваше життя гірко сумуватиме за моєю присутністю.

Червоне світло світлофора¹¹

Коли я поспішаю, червоне світло світлофора розладнує мій настрій. Коли я не поспішаю, те саме червоне світло потішає моє життя.

Я хочу насолоджуватися диханням життя часу. Червоне світло світлофора каже мені, що життя — не завжди плавний пасаж. Воно застерігає мене заради мого блага. Воно жодним чином не намагається перешкодити мені у проявлянні швидкості мого щасливого життя та його реальності.

Червоне світло світлофора — це мій прихований справжній друг. У духовному світі червоним світлом світлофора є моє сумління. Моє сумління ніколи не перешкоджає мені чинити правильно; воно лише бажає, щоб я не діяв небожественно. Воно завжди залюбки застерігає мене від неправильних вчинків та надихає на правильні.

Коли я не підкоряюся червоному світлу світлофора, я — у великій небезпеці, в самій пащі смерті. Так само, коли я не слухаюся лагідних, ніжних, даних з усмішкою вказівок мого сумління, я можу потрапити в жахливу катастрофу у своєму житті стремління. Моє сумління не знеохочує, не перешкоджає мені чинити правильно, а просить мене бути пильним, щоб голодний тигр тваринно-людського світу не знищив мене.

Завдяки сумлінню я — людина. Якщо я буду виконувати одухотворені вказівки сумління, то я бачитиму у своєму житті лише обличчя задоволеності. Ця задоволеність служитиме, власне, початком моєї розквітаючої віри. Коли я задоволений, я стрімко розквітаю. Коли я стрімко розквітаю, я відчуваю, що я — не просто інструмент, а саме інструмент мого Любого Всевишнього.

Я навік люблю й обожнюю тебе, червоне світло світлофора! Ти, воістину, спаситель мого зовнішнього життя. О моє сумління, я люблю й обожнюю тебе, бо ти, воістину, спаситель мого внутрішнього життя. Завдяки тобі я не бенкетую з ніччю-невіглаством; я щасливо прямую до Світла Вічності, Краси Безмежності й Любові Безсмертя.

Учора була пора¹²

Моя пора бути чуйним до людства, що страждає, була вчора. Моя пора виявляти істинне піклування про людство, що збите з пантелику, є сьогодні. Моя пора запропонувати своє любляче служіння людству, що бажає, буде завтра. Але вже, вже пора мені виявити своє серце-єдність із людством, що голодує.

Чуйність, піклування, служіння, серце-єдність — ось справжні члени моєї внутрішньої сім'ї, і ними я б хотів поділитися з рештою світу, з Божим творінням, з Богом-Творцем.

Бути божественно великим¹³

Бути божественно великим — означає служити. Бути максимально доброчинним — означає любити. Бути вічно досконалим — означає невсипно благати всередині себе. Бути задоволеним так, як того бажає Бог, — означає свідомо й незмінно бути серцем, в якому тече потік вдячності.

Людське в мені бажає величі. Божественне в мені прагне добра. Бог у мені, що плекає стремління й підноситься вгору, прагне досконалості. Бог у мені, що любить і проявляється, благає про блаженство.

Я б хотів стати на все життя найближчим другом величі, добра, досконалості й блаженства, бо саме крізь них мій Любий Всевишній усміхатиметься Його вічною Усмішкою й танцюватиме Його безсмертний Танець у мені і для мене. Нехай наша дружба радує не лише людське й божественне всередині нас, а й радує та здійснює нашого Любого Всевишнього глибоко всередині нас.

Якщо хочеш бути великим¹⁴

Якщо хочеш бути великим, то вивчай усе — все у всьому і все про все.

Якщо хочеш бути добрим, то відучися від того, чого ти навчився у світі бажання, і навчайся всього у світі стремління.

Якщо хочеш бути у світі усвідомлення, а не у світі бажання чи світі стремління, то тобі не потрібно нічого вивчати, тобі не потрібно ні від чого відучуватися. Ти маєш просто стати тим, чим ти хочеш. Як стати тим, чим хочеш? Це можливо лише тоді, коли ти відчуєш, що самотужки ніколи не зможеш зробитися таким, яким хочеш. Жодна людська сила не здатна на це. Лише завдяки Милості, що приходить згори, ти можеш зробити те, що хочеш, і стати тим, чим хочеш.

Як отримати цю Милість? Ти отримаєш цю Милість, щомиті проливаючи в любові сльози вдячності Всевишньому за те, що Він, від Його безмежної Щедрості, зробив для тебе, а також за те, чого Він, від Його безмежної Щедрості, не зробив для тебе. Від Його безмежної Щедрості Бог дав тобі багато чого, щоб ти був щасливим, щоби божественне в тобі було щасливе. Водночас Бог багато чого не дав тобі заради твого ж блага. Ти повинен утворити відчуття постійної вдячності і за те, що Бог дав тобі, і за те, чого Бог не дав тобі. Всередині цієї вдячності ти неодмінно побачиш Його, відчуєш Його й станеш єдиним із Ним у цілісному Житті Його Божественності.

Вдячність¹⁵

Ми вдячні Богові за те, що Він — з нами, тут і зараз. Ми вдячні Богові за те, що Він створив всередині нас справжній голод Бога. Ми вдячні Богові за те, що Він надав нам довгий експрес-потяг надії. Ми вдячні Богові за те, що Він неодноразово казав нам, що дотримається Своєї Обіцянки. Що означає Його Обіцянка? Його Обіцянка означає, що Він не задовольниться, якщо та допоки кожне Його створіння не радуватиме Його так, як Він того бажає.

Як радувати Бога так, як Він того бажає? Передусім, ми знаємо, що є спосіб діяти по-Божому. Ми можемо відчувати, що щось порадує Бога, але як нам знати, чи правильні наші відчуття? Є спосіб дізнатися, чи ми радуємо Бога так, як Він того бажає: нам слід поринути глибоко всередину себе й знищити або перебудувати свій світ мислення, замінюючи його силою волі, незламною силою волі. Ця сила волі приходить із глибини всередині нас, від душі, а не від розуму. Якщо ми будемо боятися Божої Сили Волі, якій підвладне все, то наше життя завжди перебуватиме в невимовному страху.

Ми перебуваємо на Землі, тут і зараз, лише для того, щоб радувати Бога так, як Він того бажає. Це по-справжньому складне завдання, проте ми отримуємо радість, долаючи бар'єри. Якщо ми не долатимемо жодних бар'єрів, то реальність не буде тривалою, наша задоволеність не буде тривалою. Якщо ми не робитимемо все тут і зараз, то ми не матимемо жодної задоволеності, бо сьогоднішня ціль — це тільки початок завтрашньої нової подорожі. Нова подорож та її ціль прийдуть і привітають нас, бо досягнення душі та ціль подорожі — нероздільні.

Коли ми плачемо від вдячності, саме душа подорожі діє в нас і крізь нас, що є величезним досягенням. А коли ми усміхаємося у вдячності, це, власне, ціль нашої подорожі стає єдиною з місцем старту нашого стремління та його обрієм вічного самоперевершення.

У людському світі¹⁶

У людському світі є три споконвічні речі. Принаймні я так гадаю. Це: срах, почуття нікчемності та розум, що сумнівається й підозрює.

У божественному світі є три речі, які, безсумнівно, будуть вічними. Це: віра, мужність і любов. Якщо шукач має ці три речі, то йому більше нічого не потрібно.

Страх, тривожність та сумнів — вони по-негативному, по-нищівному безсмертні, тимчасом віра, мужність і любов позитивно представляють або втілюють Безсмертя. Людське в нас одного дня вийде за свої межі й прийме божественне в нас з усією вірою, мужністю й любов'ю.

Наш Любий Всевишній¹⁷

Наш Любий Всевишній завжди готовий вести нас, але саме ми маємо ростити бажання слідувати за ним. Наш Любий Всевишній завжди охочий, більш, ніж охочий дати нам відчути, що Він любить нас незмінно, але саме ми маємо ростити воління вірити Йому.

Наш Любий Всевишній завжди готовий, більш, ніж готовий допомогти нам боротися проти ночі-невігластва, але саме ми маємо відчути справжню потребу жити у світлі-мудрості, а не в ночі-невігластві. Ми приймемо Його Служіння лише тоді, коли справді захочемо світла-мудрості.

Наш Любий Всевишній завжди готовий та більш, ніж охочий благати заради того, щоб ми досягли найвищої Висоти-Реальності, а взамін Він сподівається від нас лише миттєвої одухотвореної усмішки. Якщо ми не подаруємо Йому хоч миттєву одухотворену усмішку, Він не зможе створити посудину-сприйнятливість всередині нас. Відтак, коли Він благатиме заради нас, ми не зможемо побачити, як Він благає, чи відчути Його Благання, якщо всередині нас не буде ємності. Наша посудина-сприйнятливість — це, по суті, не що інше як луна, бо Його Благання має відлунювати в найсокровенніших куточках нашого серця. Це те, чого наш Любий Всевишній жадає від нас, щоб Він міг благати й благати з Його Висот вічного самоперевершення лише задля нашого спасіння, визволення, усвідомлення й удосконалення — задля нас, лише задля нас.

Боже Співчуття тече, Божа Справедливість росте¹⁸

Боже Співчуття каже мені, що без Бога я нічого не можу. Божа Справедливість каже мені, що Бог дав мені необхідну здатність стати тим, чим я щиро, від усієї душі хочу стати. Божа Справедливість не лише дасть мені те, що я по-божественному хочу мати, а й також наділить мене здатністю стати таким досконалим, як Сам Бог.

Герой всередині нас закликає Божу Справедливість. Прохач всередині нас благає про Боже Співчуття. Герой всередині нас чудово знає, що, коли Бог застосує Справедливість, він незабаром зможе бігти швидко-прешвидко і стане мудрішим за наймудрішого. Бог проллє на нього Свої найкращі Висоту-Піклування та Захват-Любов. З іншого боку, Бог постійно проливає на нас Своє Співчуття, щоби зробити нас великими, хорошими й божественними.

Прохач всередині нас — це ще й уособлення лінощів. Він просить, але недовго, а потім і зовсім припиняє. Він не має потрібної рішучості, щоби просити постійно. Прохач всередині нас хоче від Бога безумовного Співчуття. Бог може дати прохачеві всередині нас безумовне Піклування й Любов, але є велика ймовірність, що, отримавши їх, прохач всередині нас не дорожитиме ними, бо це було дано безумовно. Коли Бог дає щось безумовно, а людина нічого не робить, щоб заслужити це, то вона не цінує отримане. Ось чому Бог завжди очікує від нас якоїсь дії — старання, благання — щоб ми цінували Його дари. Бог може дати нам усе, що ми хочемо, все, що нам треба, але ми не будемо задоволені, ми не будемо раді доти, доки не внесемо свою лепту в Космічний План Бога.

Бог палко бажає, щоб одного дня прохач всередині нас припинив випрошувати й став поводитися, немов божественний герой, всевишній герой, який знає, чого хоче, і задля того, щоб отримати бажане, він підносить своє тіло, вітал, розум, серце й душу як полум'яну пожертву. Ми не маємо завжди бути лише прохачами. Нам давно пора перетворитися на божественних героїв та жити життям всевишнього героїзму — це наш неухильний обов'язок. Що таке всевишній героїзм? Всевишній героїзм означає невтомно й безумовно віддавати себе, щоб таким чином Бог зміг здійснити Себе в нас і крізь нас так, як Він цього бажає. Коли Він здійснює Себе так, як Він цього бажає, це означає, що Він визволяє, здійснює й робить безсмертною Його розширену й подовжену Космічну Реальність.

Жити у світі бажання¹⁹

Жити у світі бажання — означає жити ходячи навшпиньки. Як довго можна жити ходячи навшпиньки там, де цілковито панує стривоженість, заздрість, хвилювання, напруження, страх і сумнів? У світі бажання отрута індивідуума та отрута світу таємно-претаємно вбивають одна одну. Світ гине від отрути індивідуума, і світ вбиває індивідуума своєю отрутою. Ця отрута виникає із заздрості, сумніву й підозріння.

Єдиний спосіб припинити жити ходячи навшпиньки полягає в тому, щоб відчувати себе творінням Бога. Творець ніколи не може нехтувати творіння. Ми, звичайні люди, не нищимо навіть маленької картинки, яку ми створюємо. То як же Бог, Творець, чиє творіння є нічим іншим як відображенням, власне, Його Буття-Реальності, може зруйнувати світ? Кожній людині слід відчувати, що Всевишній мав потребу створити її, Всевишній має потребу підтримувати її, Всевишній має потребу здійснювати її в божественний спосіб.

Жити ходячи навшпиньки — означає забути своє Джерело, яке є також Джерелом Світла й Захвату. Жити ходячи навшпиньки — означає свідомо водити дружбу з негативним, руйнівним світом, зі світом спокуси, де правлять хвилювання, стривоженість, страх і сумнів.

Замість того, щоб жити ходячи навшпиньки, ви можете жити в самому серці божественної Гордості Господа за умови, що ви відчуватимете своїм обов'язком, своїм єдиним обов'язком відкинути особисті потреби й стати одним цілим з божественною Потребою вашого Любого Всевишнього. Ваші потреби пов'язані з бажанням, відтак, коли вони виконуються, всередині них зяє крах. Тож якщо ви маєте намір віднайти свою справжню задоволеність, то шукайте там, де слід, — у Висоті Божого Співчуття. Це єдине місце, де можна виявити істинну задоволеність.

Ви прямуєте дорогою духовності. Ваше серце — саме стремління. В житті стремління ви готуєтеся до життя в повному зреченні. Ви зречетеся не лише життя-стремління та життя-присвяти, а й життя-бажання, вашого життя-невігластва з однаковою радістю, однаковою любов'ю, однаковою довірою, однаковою певністю. Лише тоді з вашого боку не буде потреби ховатися від Бога чи приховувати від Нього свої думки. Вам та вашому цілісному буттю потрібно завжди перебувати у Всевишньому. Це єдиний спосіб для вас стати повністю досконалими й нероздільно єдиними зі Світлом-Баченням Вічності й Захватом-Проявлянням Нескінченності.

Я хотів сказати Богові²¹

Я хотів сказати Богові, що я щиро люблю Його. Це вже майже зірвалося з моїх вуст. На жаль, прийшов Сатана. Щойно побачивши Сатану, я геть забув сказати Богові те, що мав намір сказати.

Я хотів сказати Богові, що я постійно потребую Його. Це вже майже зірвалося з моїх вуст. На жаль, на жаль тієї самої миті прийшов Сатана і зруйнував моє натхнення. Сама присутність Сатани знищила всю мою радість, і я геть забув сказати Богові те, що мав намір сказати.

Я хотів сказати Богові, що стану Його безумовним, найвідданішим інструментом. Його найвідданішим інструментом. Моя промова була цілком готова. Вона майже злетіла з моїх вуст. На жаль, прийшов Сатана й несхвально насупився у мій бік. Його насупленість забрала все моє натхнення, всю мою радість. Відразу я відчув себе нещасним і засмакував своє нещастя так, що геть забув сказати моєму Любому Всевишньому те, що мав намір сказати.

Я хотів сказати моєму другу-невігластву, що більше не розмовлятиму з ним. Усе було сплановано. Ось-ось злетить із моїх вуст. Овва, хто прийшов, щоби зміцнити мою обіцянку? Мій Любий Всевишній.

Я хотів сказати невігластву, що відтепер моя дорога — світло, моя ціль — захват і я повинен покинути невігластво назавжди. Це майже зірвалося з моїх вуст. Овва, хто прийшов, щоб зміцнити мою обіцянку? Мій споконвічно давній, вічно давній та водночас, на диво, вічно новий друг — мій Любий Всевишній.

Тільки двічі я жив²²

Тільки двічі я жив: один раз — у царстві тварин, що душать і пожирають, та один раз — у царстві людей, що сумніваються й підозрюють.

Тільки двічі я живу: один раз — у світі вагання та один раз — у світі неусвідомленості.

Тільки двічі я житиму: один раз — в усмішці мого серця-вдячності й один раз — у серці Світла Божої Задоволеності.

Щоб рости й набувати дедалі більшого досвіду, стаючи духовно зрілим, тільки двічі я житиму: один раз — всередині паростка-стремління, а другий раз — всередині дерева-усвідомлення і плоду-усвідомлення.

Відтепер я візьму собі за правило жити у світі мого стремління. Там я бачитиму, як мій Любий Господь зове й підіймається, щоб відкрити новий світ світла, новий світ обіцянки.

Сьогодні я співатиму²³

Сьогодні я співатиму. Я співатиму пісню Божої Краси в моєму внутрішньому світі. Я співатиму пісню Божого Обов'язку в моєму зовнішньому світі.

Сьогодні я співатиму не ту добре відому мені пісню розчарування, а співатиму нову — пісню просвітлення.

Сьогодні я співатиму лише пробудженню й проявленню божественності мого Любого Всевишнього; я ніколи, ніколи не співатиму пісню самовисування.

Сьогодні я співатиму пісню вдосконалення скінченного життя, що плекає стремління.

Сьогодні я співатиму пісню Всевишнього, мого Всевишнього Керманича всередині скінченного, що плаче.

Сьогодні я співатиму, бо це єдиний спосіб не лише пришвидшити подорож мого життя, а й неквапливо, поступово та несхибно наближати до цілі реальність мого буття.

Сьогодні я співатиму пісню, яку я щойно перейняв у мого Любого Всевишнього. Це пісня постійної самовіддачі. Що таке самовіддача? Самовіддача — це відкриття своєї реальності в обіймах Бога.

Сенс людського життя²⁴

Сенс тваринного життя полягає в пошуку індивідуальності й відокремленості. Сенс людського життя полягає в пошуку єднання, а не у відчутті відокремленості. Сенс божественного життя полягає у вдосконаленні: вдосконаленні у внутрішньому житті, вдосконаленні в зовнішньому житті, вдосконаленні в усьому Божому творінні. Сенс Життя Всевишнього полягає в пошуку задоволеності, задоволеності, що живить реальність тіла Його творіння та реальність душі Його Бачення, що вічно перевершує Себе.

Тваринне життя завжди сповнене болю. Людське життя завжди сповнене сумніву. Божественне життя завжди одухотворене. Життя Всевишнього завжди плодородне.

Тваринне життя каже мені, що, якщо я боротимуся, то отримаю все. Людське життя каже мені, що, якщо я стану розумнішим, то отримаю все. Божественне життя каже мені, що, якщо я віддаватиму все, то стану всім, чим хочу стати й дечим більшим — я радуватиму Бога так, як Бог цього бажає. Життя Всевишнього каже мені, що, якщо я поширюватиму єдність, то не лише стану всім, а й зумію запропонувати свій дар всестановлення на благо людству, що плекає стремління.

Що ще я можу дати Тобі?²⁵

“Мій Всевишній Господи, що ще я можу дати Тобі? Я віддав Тобі свій день-бажання. Я віддав Тобі свою ніч-розчарування. Мій Всевишній Господи, що ще я можу дати Тобі? Я віддав Тобі свій ланцюг тривог. Я віддав Тобі свій потяг невпевненості. Що ще я можу дати Тобі, мій Всевишній Господи?

Мій Всевишній Господи, я віддав Тобі те, чого навчився у свого приземленого розуму. Я віддав Тобі те, що я натворив разом із своїм голодним та агресивним віталом. Мій Всевишній Господи, що ще я можу дати Тобі? Я віддав Тобі свою надію-небо. Я віддав Тобі свою обіцянку-сонце. Мій Всевишній Господи, що ще я можу дати Тобі, що ще?”

“Моє дитя, Я не запречую, що ти віддав Мені все те, про що щойно сказав. Але ти не дав Мені того, що Я, для Своєї повної радості й задоволеності, постійно потребую від тебе, — дихання задоволеності твоєї душі. Це єдине, що Мені потрібно від тебе. Решта речей, які ти дав Мені, тішать Мене, і Я зроблю з ними те, що слід. Я перетворю їх і зроблю з них Мої божественні інструменти. Але те, що Я постійно потребую від тебе, те, що становить найбільшу Мою потребу, ти поки що не дав Мені. Тож Я нагадую тобі, щоб ти дав Мені поклик єдності твого серця та дихання задоволеності твоєї душі”.

“О мій милий Отче, о мій дорогий Друже, о мій єдиний Капітане, що везе мене рікою Вічності до берега Нескінченності! Кажуть, що я старий, бо мені вже за сорок. Кажуть, що я холодний, що я — завершений продукт, що я давно втратив своє дитинне життя, свій природний плач та природний сміх. Чи правда це?”

“Ні, ні, ні, Моє дитя. Це далеко неправда. Ти не старий — ти лисий; ти не холодний — ти щиросердечний. Ти не старий, бо в тобі й крізь тебе Я витворив новий світ саморозкриття й самовираження, щоби бачити Мене й насолоджуватися Мною божественним Всевишнім способом. Він полягає у мистецтві. Ти не старий. Коли ти переступив межу сорока літ, Я зробив тебе Своїм божественно й превисоко обраним інструментом і ввійшов у тебе, щоб розкривати й проявляти Себе у світі малювання й музики. В тобі і крізь тебе, заради Моєї Задоволеності, Я утворив два гігантські світи.

Ти не холодний, ти — щиросердечний. Завдяки твоїй щиросердечності, завдяки твоїй щиросердечній єдності людське благання, що лине вгору, та божественна усмішка, що спускається, прийняли тебе як Мій інструмент, Мій найбільш задовільний та найбільш дієвий інструмент.

Не має значення, скільки тобі років згідно з земним календарем, — ти не старий; ти ніколи не будеш старим, і всі ті, що стали невіддільно єдиними з тобою, не будуть старими ніколи також. Твої друзі-єдність, як і ти, ніколи не будуть старими у Світлі Мого Бачення, бо всі ви перебуваєте в Моєму Золотому Човні. Мій Поклик-Стремління проявляється всередині всіх вас і крізь вас у Мій обраний Час. Мій Поклик-Стремління випромінюється й зростає, надаючи притулок незліченним шукачам Істини та тим, що люблять Світло й Захват.

Ти не старий і всі ті, що з тобою, в тобі і для тебе, кому за сорок — наче твої чотирирічні дітлахи, бо вони мають таку ж щиросердечність, таку ж охочість бути в Моєму Човні. Вони дарують Мені свою щиросердечність і охочість, аби бути в Моєму Човні. Ось чому вони ніколи, ніколи не будуть старими. Вони надали Мені вільний доступ до мріяння всередині них та крізь них, і Я мрію в них і крізь них. Будь-хто, в кому й крізь кого Я мрію, ніколи не буде старим, бо Моя Мрія проявляється як осяйна реальність, що здійснює; вічно нова, вічно осяйна, та, що здійснює вічно.

Життя мрії, божественної мрії — це завжди життя розквітання, становлення й перевершення. Всі, що перебувають у Золотому Човні, кому за сорок — всередині вас і крізь вас Я мрію. Кожен має свою особливу мрію. Такою Моєю Мрією в кожному люблячому шукачеві є Дихання нового творіння, нової досконалості, нової задоволеності Мого Життя”.

Від видавців. Передмова до першого видання

З 1-го по 20-те липня 1977 року Шрі Чинмой дав 100 коротких бесід. Ці бесіди відбувалися під час його есраджових концертів, дозвілля на природі й навіть на ігровому майданчику однієї із нью-йоркських шкіл після ранкових занять спортом. Утім, називати ці речі бесідами — насправді не цілком слушно. Їм притаманний майже музичний ритм, і вони схожі радше на білі вірші, ніж на прозу. Примітно, що в цих творах виражено потік думок настільки витончено й мелодійно, що тут потрібне інтуїтивне сприйняття. Перед тим, як брати слово, Шрі Чинмой входив у стан високої медитації й говорив експромтом. Так що ці промови є вираженням стану свідомості, що далеко поза межами сфери розуму; це хвилі осяйних проблисків Сонця безмежного Усвідомлення Вчителя. Ця книжка — це перший том серії, що загалом складається із чотирьох томів.