Божественна мандрівка¹

Мандрівка, моя Божественна мандрівка.

Мій Любий Господи, мій Любий Друже, моє Любе Все, мою простоту подарував мені Ти. Мою щирість подарував мені Ти. Мою безтурботність подарував мені Ти. Мою чистоту подарував мені Ти.

Ти подарував мені простоту, щоб я міг розпочати свою мандрівку шляхом свідомості тіла. Ти подарував мені щирість, щоб я міг розпочати свою мандрівку шляхом динамізму віталу. Ти подарував мені безтурботність, щоб я міг розпочати свою мандрівку шляхом ментального бачення. Ти подарував мені чистоту, щоб я міг розпочати свою мандрівку шляхом захвату серця.

Мій Всевишній Господи, Ти також сказав мені, що мої простота, щирість, безтурботність і чистота досягнуть піку досконалості лише тоді, коли пелюстка за пелюсткою розквітне вдячність мого серця й зацвіте у досконалій Досконалості. А те, що мені для цього потрібно, — це самовіддача, свідома, одухотворена й безумовна самовіддача. Для того, щоб мати свідому, постійну, одухотворену й безумовну самовіддачу, я маю підходити до Тебе не як нужденний прохач, а як люблячий друг. Якщо я прийду до Тебе як прохач, Ти, можливо, й даси мені те, що мені потрібно, чи те, що я хочу. Однак посудина моєї сприйнятливості виявиться такою малою, що навіть коли Ти даси мені те, що я потребую, цього буде недостатньо, я не буду задоволений цілковито. Відтак, коли Ти даси мені те, що я хочу, воно може виявитись недоречним. Ти даватимеш, проте, хоч би що Ти дав, це стане, зрештою, джерелом розчарування і далеко не джерелом задоволеності.

Мій Всевишній Господи, якщо Ти даватимеш мені те, що Ти хочеш дати, то, навіть якщо це йота, ця сама йота не лише порадує реальне в мені, душу, а також зробить безсмертним людське в мені. Людське в мені — це моя людська надія, моя земна надія. Допоки надія не приносить плодів, вона — не що інше як ілюзія, обман, ментальна галюцинація. Однак цю саму надію Ти зможеш зробити безсмертною. Коли моя надія стане безсмертною, я побачу її у формі Бачення Твоєї Реальності, трансцендентального Бачення та Реальності Твого Бачення, універсальної Реальності.

Господь мого життя, Друг мого серця²

О солодкий Любий Господи мого життя, о великий і добрий Друже мого серця, я знаю, я знаю, що любити Тебе — означає постійно робити щось для Тебе. Коли я не постійно роблю щось для Тебе, то це означає, що я не люблю Тебе по-справжньому.

О Любий Всевишній Господи, я знаю, я знаю, що служити Тобі — означає постійно робити щось для Тебе. Коли я, на жаль, на жаль, не постійно роблю щось для Тебе, то це означає, що я не служу Тобі.

О солодкий Господи, я знаю, я знаю, що думати про Тебе, медитувати на Тебе — означає постійно робити щось для Тебе. Коли я, на жаль, на жаль, не постійно роблю щось для Тебе, то це означає, що я не думаю про Тебе, не медитую на Тебе.

О солодкий Господи, казати внутрішньому світу, що я невсипно потребую Тебе — означає постійно робити щось для Тебе; казати зовнішньому світу, що він відчайдушно потребує Тебе так, як я — означає постійно робити щось для Тебе. А коли я, на жаль, як у внутрішньому світі, так і в зовнішньому, не постійно роблю щось для Тебе, то це означає, що я не потребую Тебе, я приречений радувати тільки самого себе по-своєму.

Але урочиста обіцянка моєї душі була про те, щоб радувати і здійснювати Тебе так, як Ти того бажаєш. Радувати і здійснювати Тебе так, як Ти того бажаєш — це не має лишитися назавжди у світі теорії; це має стати самою практичністю, практичністю реальності, якої Ти бажаєш і потребуєш. Бути практичним — означає постійно робити щось для Тебе, мій Господи. Саме в моїй практичності Ти зможеш проявити те, що Ти маєш для мене і для всього людства, а також — те, чим Ти є для мене і для людства. Те, що Ти маєш, — це Твоє внутрішнє Світло-Творіння для мене і для всього людства. Те, чим Ти є для мене і для людства, — це свідомий, постійний Плач про нероздільну Єдність у внутрішньому світі й усмішка-Єдність — у зовнішньому світі.

Я приймаю³

Я приймаю людину,
Тому що
Людина мріє.

Я приймаю землю,
Тому що
Земля перевершує себе.

Я приймаю Небеса,
Тому що
Небеса усміхаються.

Я приймаю космічних богів,
Тому що
Космічні боги подають надію.

Я приймаю Бога,
Тому що
Бог розвивається і водночас здійснює.

Я прийняв себе,
Тому що
Я вивчаю найвище мистецтво зречення.

Порожні миті⁴

Ти кажеш, що страждаєш від порожніх митей. Чи ти знаєш, чому? Не тому, що тобі нічого робити. Не тому, що тобі нема про що говорити. Не тому, що тобі нічого читати чи писати. Не тому, що у твоєму світі бракує друзів. Не тому, що ти не можеш довіряти світові. Не тому, що ти не вважаєш своїм близьким нікого в цьому неозорому творінні Бога. Ні, причина твоїх страждань від порожніх митей у тому, що ти не граєшся в саду свого серця з дитям свого серця — душею.

Якщо ти любо, радо, віддано й беззастережно гратимешся зі своїм дитям-душею, то ти ніколи, ніколи не страждатимеш від порожніх митей, хоч би що давав тобі світ, хоч би що чинив з тобою світ, хоч би що ти робив чи мав намір зробити для цього світу.

Ти неминуче страждатимеш від порожніх митей. Порожні миті неодмінно нападатимуть на тебе, якщо та допоки ти не робитимеш ту єдину правильну річ, яка полягає в тому, щоб насолоджуватися постійною грою-єдністю із дитям твого серця, душею. Ще дещо: ти маєш усвідомити найважливіший факт, що ніжна, одухотворена усмішка твоєї душі є спасителем твого життя, визволителем твого життя й повнотою твого життя. Якщо ти впіймаєш усмішку своєї душі, то ти неодмінно здійсниш прогрес у внутрішньому житті й досягнеш успіху в зовнішньому житті. А коли ти усміхатимешся разом із душею, то ти станеш тим, чим у внутрішньому світі ти є споконвічно, — Усмішкою-Задоволеністю Самого Бога. Єдиний сенс реальності твого буття тут, на землі — не порожні миті, а широкі усмішки, що дарують повноту.

Чи хочеш ти бути досконалим?⁵

Чи хочеш ти бути досконалим у всіх відношеннях? То дозволь Мені поставити тобі кілька простих, запитань, що осявають життя. Чи прийме твій розум невелику зміну? Якщо так, то попроси свій розум не плекати весь час сумніви й підозри. Чи прийме твій вітал невелику зміну? Якщо так, то попроси свій вітал не підгинати під себе світ і не намагатися розчавити його своєю тяжкою вагою. Чи прийме твоє тіло невелику зміну? Якщо так, то попроси своє тіло не просипати безсоромно години й години поспіль. Чи прийме твоє серце невелику зміну? Якщо так, то попроси своє серце не бути таким безпорадно та безнадійно боязким.

Ще одну річ тобі слід з'ясувати з кожним членом твоєї духовної сім'ї. Чи прийме твій розум невелику зміну? Якщо так, то попроси свій розум викидати рано-вранці все, що він накопичив, щоб Я мав можливість увійти й насолоджуватися Моїм Відпочинком-Задоволеністю принаймні протягом семи швидкоплинних секунд. Чи прийме твій вітал невелику зміну? Якщо так, то попроси свій вітал розправити крила опіки над цілим світом. Що в такому разі робитиму Я? Ти знаєш? Я гратимусь крилами вселюблячої опіки з твоїм віталом у невимовній гордості. Чи прийме твоє тіло невелику зміну? Якщо так, то попроси своє тіло прокинутися, поглянути навкруги й виявити Мене. Я ховаюся. Якщо твоє тіло зможе вислідити Мене, то Я більш, ніж охоче гратиму з ним у Мою Гру Хованки, якою навіть космічні боги насолоджуються від усієї душі. Чи прийме твоє серце невелику зміну? Якщо так, то попроси своє серце вдихати лише чистоту і більше нічого. Скажи своєму серцю, що Я живу лише диханням чистоти. Якщо Я скуштую щось інакше, то страждатиму від розладу шлунку й захворію всілякими недугами. Лише дихання чистоти твого серця живить Мене, підтримує Мене, напуває Нектаром Захвату та дає Силу Безсмертя продовжувати Мою космічну Гру, Мій космічний Танець та Мою космічну Задоволеність-Єдність.

Де вони?⁶

Де король-невігластво? На роботі. Де людина-бажання? На роботі. Де Бог-Співчуття? На роботі.

Король-невігластво, людина-бажання та Бог-Співчуття хочуть, аби я був їхнім свідком. Якщо хочете дізнатися, як вони працюють, то я більш, ніж охоче розкажу вам. Король-невігластво працює невтомно. Людина-бажання працює неусвідомлено. Бог-Співчуття працює безумовно.

Король-невігластво хоче поглинути світ. Людина-бажання хоче заволодіти світом. Бог-Співчуття хоче просвітлити світ.

Король-невігластво каже: “Я не хочу любити нічого. Я не хочу любити нікого. Але я хочу, щоб мене любили людина-бажання і Бог-Співчуття”.

Людина-бажання каже: “Я хочу любити спокусу короля-невігластва і хочу любити Прощення Бога-Співчуття”.

Бог-Співчуття каже: “Я хочу любити Мою еволюцію, що пробуджує короля-невігластво. Я хочу любити Мою еволюцію, що дарує стремління людині-бажанню. Я хочу любити Мою еволюцію, що вічно перевершує себе й осяває все в Моєму Човні-Мрії й на Моєму Березі-Реальності”.

Ніколи не запізно⁷

Мені ніколи не запізно стати хорошим інструментом Бога.

Мені ніколи не запізно молитися Богові й медитувати на Бога на світанку.

Мені ніколи не запізно служити Любому Всевишньому в моїх братах і сестрах, у людстві.

Мені ніколи не запізно любити моїх сестер і братів — людство — в моєму Любому Всевишньому.

Мені ніколи не запізно сказати моєму солодкому Господу, що я — лише для Нього. Бачитися з Ним віч-на-віч, любити Його, служити Йому і здійснювати Його — для цього я з'явився на світ.

Мені ніколи не запізно пізнати, чим насправді я є у внутрішньому світі, й відучитися від того, чим я, насправді, не є у зовнішньому світі.

Кінець кінцем, мені ніколи не запізно не лише розмовляти з моїм Внутрішнім Керманичем від серця до серця, а й перетворитися, власне, на Його подобу. Я знаю, що мій Всевишній Господь буде остаточно задоволений мною лише тоді, коли я стану таким, як Він, ще одним Богом, бо Він хоче моєї участі як рівного. Він хоче, щоб я був Його співвітчизником, а не рабом.

Так, є дещо, з чим я запізнився, і я безмежно вдячний моєму Любому Всевишньому, що мій час для цього сплив. І що ж це таке? Моє життя-бажання. Мені запізно повертатися до життя-бажання. Правдою є ще й те, що я ніколи не зможу повернутися у тваринне царство, ніколи!

Бог зробив круглим цей світ⁸

Бог зробив круглим цей світ. Знаєш, чому? Мабуть, таки знаєш. Насправд кожен може дати відповідь, спираючись на його чи її особисте внутрішнє світло й зовнішнє бачення життя. Виходячи з мого власного внутрішнього пізнання, я б сказав, що Бог зробив цей світ круглим, щоб ми всі могли сидіти навколо Нього, не затуляючи один одного. Якщо хтось затулятиме нам овид, то ми, звісно, будемо почуватися засмученими й нещасними. Тож Бог, Автор усього Добра, зробив круглим наш світ, щоб ми могли легко і просто бачити Його, а якщо захочемо, — що й слід хотіти, — то щоб ми могли дивитися на Бога з відданістю й одухотвореністю.

Для того, щоб бути членом Божого кола, нам потрібно перебувати всередині своїх сердець. Як перебувати всередині своїх сердець? Є чимало способів, та найпростіший і найефективніший з них полягає в тому, щоб відчувати, що коло, яке створив для нас Бог, є не лише колом нашого спасіння, а й колом нашого братерства та сестринства. Якщо ми поставимося до цього нашого круглого світу як до чужого елементу, перешкоди чи бар'єру, якщо ми відчуємо, що нам слід вийти за межі кола цього світу, і, щоб зробити це, розірвемо його, то ми скоїмо величезну, мов Гімалаї, помилку. Ні, це коло є колом нашої єдності, з якого ми всі можемо бачити нашого Любого Всевишнього в міру сприйнятливості нашого серця, світла нашої душі та самозабутньої творчості нашого життя.

Чи є я тим, хто дає?⁹

Чи є я тим, хто дає? Так. Чи є я тим, хто дає радо й від душі? Ні, на жаль, ні. Це означає, що я дарую не лише троянду, а й багато-пребагато колючок заодно.

Чи є я тим, хто дає? Так. Чи є я тим, хто дає радо й від душі? Ні, на жаль, ні. Це означає, що я дарую не лише свій світ надії, а разом із ним — і світ розчарування.

Чи є я тим, хто дає? Так. Чи є я тим, хто дає радо й від душі? Ні, на жаль, ні. Це означає, що я дарую всім тим, що навколо мене, не лише свій світ свободи стремління, а й світ, зв'язаний бажанням.

Як стати тим, хто дає радо й від душі, щоб визволити себе та інших? Я зможу стати тим, хто дає радо й від душі, за умови, що я розумітиму, що той, хто дає, є також тим, хто отримує. Що більше він дає, то більше отримує. Він дає, тому що відчуває, що це єдиний спосіб порадувати реальне в собі — душу. Той, хто дає по-справжньому, дає світові радо й одухотворено всеосяйну красу своєї душі і ніколи-ніколи не пропонує потворність марення свого тіла.

Чи така моя доля?¹⁰

“Мій Всевишній Господи, чи така моя доля не мати скороченого шляху до моєї мети-задоволеності? Кожен знає, що скорочений шлях до мети існує, та я особисто його ще не виявив. Ти хочеш, щоб я любив світ, Ти хочеш, щоб я служив світові, тому що всередині світу — Твоя власна Реальність-Буття. Однак цей Твій світ не був готовим, не є готовий і, мабуть, ніколи не буде готовим, щоб котрийсь обраний інструмент, всевишньо обраний інструмент, розбудив сонне людське життя. Ні! Жодній духовній особистості не вдалося зробити поступ, який би відповідав Твоєму внутрішньому Волінню. Мабуть, Ти сподівався, сподіваєшся і сподіватимешся більшого, ніж те, що може дати сплячий світ Тобі та Твоїм посланцям. Мій Всевишній Господи, прошу, скажи мені, яка основна перешкода була і є для моїх братів, сестер, друзів, які приходили на земну арену, аби докорінно змінити обличчя світу, що і я також намагаюся робити?”

“У тебе є лише одна перешкода, у них була лише одна перешкода, і ця перешкода завжди була нездоланною. Ти знаєш, у чому вона полягає? В неслухняності, яка переростає у світ ігнорування. Корінь неслухняності — це брак серця-єдності. Мій сину, на жаль, немає для тебе скороченого шляху, бо ти став одним неподільним зі Мною. Душі, що усвідомили Бога, не знають скорочених шляхів, бо вони прийняли Мою ношу як свою власну. Цей світ заперечує і відмовляється від будь-яких скорочених шляхів, а тобі, Мені й іншим, що перебувають у тому самому човні, доводиться дружити з терпцем нашої Вічності”.

Що я роблю?¹¹

Що я роблю? Чи люблю я Бога в людині? Ні. Чи служу я людині в Богові? Ні.

Що я роблю? Чи благаю заради кращого світу? Ні. Чи думаю про преображення свого зовнішнього життя? Ні. Чи споглядаю, як виповнюється моє внутрішнє життя? Ні.

Що я роблю? Чи бажаю знищення світу? Ні. Чи бажаю почати нове життя, щоб знову забавлятися, немов дитя, — без турбот, думок, сумнівів, підозрінь, страху й тривоги? Чи жадаю я тих золотих днів мого дитинства? Ні, ні.

Що я роблю? Чи виявляю свою надмірну прив'язаність до Небесного блаженства, космічних богів і богинь? Ні, ні. Чи виявляю свою гірку відразу й огиду світові, цьому негарному світові, що не плекає стремління? Ні, ні.

То що ж тоді я роблю? Я просто пливу до берега у своєму човні надії. Може, це берег непевності, а, може, це берег цвітіння мрій. Я не знаю, до того ж, і не хочу знати. Якщо я знатиму, що це берег непевності, то буду приречений на розчарування-крах, а якщо знатиму, що це берег цвітіння мрій, то безсоромне самовдоволення-розслабленість просочиться крізь усе моє єство й запанує в моєму земному бутті. Тож я цілком полишаю свою долю біля Стіп творця моєї долі, мого Любого Всевишнього.

Без людини, без Бога¹²

Чи можу я щось зробити без людини? Так. Без людини я можу зробити багато, багато чого, коли не все. Якщо я помолюся Богові, щоб Він наділив мене здатністю робити все без людської допомоги, то я певен, Він подарує мені таке благо.

Я роблю так багато чого без людини саме тому, що мій Всемогутній Батько, мій Любий Всевишній дав мені здатність. Без людини я дивлюся на свого сильного брата — сонце. Без людини я дивлюся на свою прекрасну сестру — місяць. Без людини я дивлюся на свої милі діти — зорі. Без людини я дивлюся й дивлюся на свого Батька — Бога та свою Матір — Бога.

А чи можу я щось зробити без Бога? Ні, неможливо. Чому? Я не можу нічого зробити без Бога, бо без Бога я не можу жити. В чому ж річ, що я не можу жити без Бога? Чи це тому, що Він — сама Доброта, сама Любов? Ні, ні! Чи це тому, що Він — саме Піклування, саме Співчуття? Ні, ні! Чи це тому, що Він є скрізь? Ні, ні! Чи це тому, що Він — моя суть, моя дійсність? Ні, ні!

То чому ж це так, що я не можу жити без Бога? Я не можу жити без Бога саме тому, що я не можу жити без того, чим я є. Чи можете ви жити без того, чим ви є? Не можливо! Маючи Світло, ви живете у Світлі і ви є самим Світлом. Маючи Бога всередині себе, ви не лише володієте Богом, а й ви є цим Богом. Це — як олень, що має аромат, мускус. Коли олень виділяє мускус, він та мускус є нероздільними. Якщо квітка має аромат, то квітка й аромат нероздільні. Так само й Бог — Краса у мені, та Бог — Володар Краси є нероздільними. Тож я не можу жити без Бога, бо Він — це те, чим я є, й те, що я маю. Ви також не можете жити без того, чим ви є, й того, що ви маєте. Те, чим ви є, й те, що ви маєте, завжди становитиме ту саму Реальність-Буття, що є Богом. Ось чому ви та я не можемо жити без Бога, не кажучи вже про те, щоб щось робити без Бога.

Моя щиросердечна розмова¹³

“О людино, поговорімо щиросердечно. Я люблю тебе і служу тобі. Але ти не віриш у Мою Любов, не віриш у Моє Служіння. На мою печаль, ти підозрюєш Мене. На мою печаль, ти відчуваєш, що Моя Любов прив'язує тебе, прив'язує тебе до приземленої реальності. Ти відчуваєш, що Моя Любов закувала тебе в ланцюги, обплутала, посадила у клітку. Ти хочеш бути вільним птахом, вільною реальністю-буттям, але ти відчуваєш, що Моя Любов обмежує тебе у всіх відношеннях. До такого розуміння ти прийшла, людино.

Я говорю з тобою щиросердечно, тож хочу сказати тобі, що Я жодним чином не зв'язую тебе. Я лише допомагаю тобі Моєю Любов'ю та Моїм Служінням стати єдиною з простором, стати єдиною з неосяжністю, стати єдиною з Вічністю, Нескінченністю та Безсмертям Бога, стати єдиною з самим Захватом-Єдністю. Одного разу ти повіриш Моїй щиросердечній розмові. Одного разу ти повіриш у Моє одухотворене Послання, вічне Послання Мого Життя, яке я щойно передав тобі”.

“О Господи, поговорімо щиросердечно. О Всевишній Господи, я не люблю Тебе, не служу Тобі, незважаючи на те, що іноді я цілком рішуче налаштований любити Тебе й служити Тобі за певних умов, хоч я й не спроможний любити Тебе безумовно. На жаль, мені не вдається любити Тебе навіть умовно; мені не вдається служити Тобі навіть умовно. Мій Всевишній Господи, це тому, що я люблю людство більше, ніж Тебе? Тому справжня любов не лине від мене до Тебе? Чи це тому, що Тебе не слід любити так, як я цього бажаю, — з усіма моїми земними і небесними потребами, з усіма моїми надуманими потребами? Це тому, що без Тебе я почуваюся самодостатнім? Обходитися без людини можливо, а обходитися без Тебе — вкрай неможливо. Але я певною мірою можу жити без Тебе. Коли я живу у своїй ночі невігластва, я не живу в Тобі чи задля Тебе. То це тому? Чи це тому, що моя гординя, моя неспівмірна гординя вважає негідним життя з Тобою у людстві? Через усе це я відокремлений від Тебе і не можу подарувати Тобі істинну любов? Мій Господи, чи колись зумію я любити Тебе віддано, чи колись зумію я служити Тобі одухотворено, чи колись визнаю я Тебе своїм, цілком своїм, спираючись на внутрішнє переконання, що Ти — мій, а я — Твій? Чи колись зумію я любити Тебе й служити Тобі із сердечною задоволеністю?”

“Моє дитя, чого ти хочеш? Ти хочеш любити Мене, чи ти хочеш довести, що любиш Мене? Є велика відмінність між твоєю любов'ю до Мене та твоєю демонстрацією любові. Твоя любов до Мене та твоє бажання демонструвати любов до Мене — це дві різні речі. Допоки ти маєш внутрішній поклик любити Мене, тобі не потрібно демонструвати свою любов. Цей внутрішній поклик — не теоретичний, а сама практичність. Це висота практичності. Я — вічний Люблячий, а ти — Моє дзеркало, отже, тобі слід знати, що, дивлячись на тебе, Я бачу Своє відображення. Будь Моїм дзеркалом, і Моя Любов до тебе буде твоєю любов'ю до Мене, бо тут, на землі, і там, на Небесах, Я бачу тільки Себе. Я не бачу нічого, що не було би Мною. Я не бачу нікого, хто не був би Мною. В тобі, Моє дзеркало, Я бачу тільки Себе, Моє більше Я, Моє універсальне Я. В тобі Я бачу Себе, Моє відображення. Отже, тобі не потрібно доводити свою любов до Мене. Лише підтримуй свій внутрішній поклик любити Мене віддано, одухотворено й безумовно. Цей внутрішній поклик — не лише Моя божественна Воля в тобі, а й максимальне здійснення цієї божественної Волі в тобі і крізь тебе. Я люблю Своє творіння. Ось чому Я живу в ньому. Якщо воно має поклик любити Мене — цього вже більш, ніж достатньо. Мені не потрібні інші докази. Поклик, поклик, одухотворений поклик тільки заради Мене, тільки заради Мене — це сам собою доказ”.

Ніколи не давай зовнішніх обіцянок¹⁴

Мій брат Читта, бувало, каже мені: “Ніколи, ніколи не давай зовнішніх обіцянок. Обіцяй лише собі, внутрішньо, те, що ти хочеш зробити у своєму житті та в житті інших. Коли ти розповіси світові про свої наміри щось зробити або про свої сподівання на те, що інші зроблять для тебе, для інших чи для самих себе, тієї миті ворожі сили неодмінно нападуть безпосередньо на тебе. Відтак і інші небожественні сили постараються проникнути в тебе: людська заздрість, людська невпевненість, людський сумнів — чимало неправильних сил.

Коли твоя обіцянка перебуває у внутрішньому світі, небожественні сили далі дрімають. Вони гадають, що це лише твої побажання. Коли ти внутрішньо спілкуєшся зі собою, вони не вважають, що це справжня обіцянка. А коли ти роззявляєш рот, щоб почула публіка, почуло людство, тоді тебе викрито. Щомиті твоя внутрішня воля повинна виходити на передній план, щоб виконати обіцянку, бо в інакшому разі, якщо ти не зумієш виконати свою обіцянку, тебе атакують сумнів у собі та самоглузування. Світові не доведеться глузувати над тобою. Ти сам, твоя щирість глузуватиме з тебе. Так що краще тримати свою обіцянку у своєму серці — не випускати її з уст і навіть не допускати до кінчика язика”.

У цьому я не слухаюся брата, я не поводжуся правильно. Весь час я даю зовнішні обіцянки: я напишу так багато пісень, я намалюю так багато картин, я зроблю те, я зроблю це. Я — зіпсута дитина в моїй сім'ї. Те, що мені кажуть робити, я роблю точно навпаки. Ось чому я маю дуже миле покарання з моїми учнями. І я не лише зіпсута дитина в сім'ї, я не лише експлуатував ніжність і любов моєї сім'ї, а й також щодня, щогодини, щохвилини та щосекунди експлуатую Любов, Ніжність, Благословення та Співчуття мого Любого Всевишнього. Я завжди відчуваю, що, коли щось зірвалося з моїх вуст, то Він дотримає мою обіцянку, виправдає мою обіцянку. Це моє внутрішнє переконання. Я знаю, що в очах людства я був, є і буду нічим. Та в Очах Мого Батька, в Серці Мого Батька я — все, бо я люблю Його й потребую тільки, тільки, тільки Його.

Боротьба¹⁵

“Мій Всевишній Господи, чи схвалюєш Ти моє життя-боротьбу? Чи схвалюєш Ти прогрес, який я здійснюю завдяки боротьбі? Я відчуваю, що прогресую лише тоді, коли борюся; лише тоді, коли мені доводиться долати перешкоди, я справді відчуваю, що прогресую”.

“Моє дитя, ти цілком помиляєшся. Духовне життя, справжнє життя зовсім не потребує боротьби. Є два види боротьби, які зароджуються або всередині тебе, або зовні. Всередині тебе є страх, сумнів, тривога, хвилювання, підозріння, невпевненість, нечистота та багато інших неправильних сил. Ці неправильні сили часом беруть над тобою гору. Водночас ці неправильні сили перебувають поза твоєю реальністю-тілом, поза твоєю реальністю-існуванням, і вони приходять, щоб нападати на тебе. Коли ти виводиш на передній план свої неправильні сили, коли зсередини ці сили виступають вперед, розпочинається твоя боротьба. А також розпочинається боротьба, коли зовнішні сили атакують тебе. Отже, що тобі слід робити: потрібно просвітлювати неправильні сили всередині тебе, щоб вони стали позитивними силами. А сили, які атакують тебе зовні, потрібно зустріти, вступити з ними в бій і перемогти.

Ти кажеш, що здійснюєш прогрес лише тоді, коли стоїш перед обличчям боротьби. Ти, можливо, гадаєш, що життя боротьби — це нагода здійснити прогрес. Однак тут можуть бути й інші фактори, яких ти зовсім не бачиш. Життя боротьби може запросто стати життям протесту. Ти борешся, щоб отримати щось, здійснити своє бажання, але настає час, коли ти бачиш, що немає надії на здійснення твого життя-бажання. Відтак ти просто здаєшся, бо розчарований, а від розчарування починається протест. Ти так старанно молишся, ти так старанно медитуєш, ти так багато робиш, щоб порадувати Мене, та позаяк Я не виконую твого бажання, ти відчуваєш, що Я не задоволений. Відтак що ти чиниш? Ти здаєшся. Ти робиш іще дещо. Ти розчаровуєшся й можеш повстати проти Мого Існування. В такому разі ти припиниш молитися й медитувати і не старатимешся підтримувати жодного свідомого зв'язку зі Мною”.

Тож Я завжди кажу учням бути обережними. Життя боротьби не є ознакою життя прогресу. Навколо вас є чимало сил, навколо вас є чимало перешкод — небажаних і непроханих. Так що не виводьте вперед свої неправильні сили, які набувають форми боротьби. Ні, ні, це хибний шлях. Не додавайте собі ще більше темних сил та проблем. Ні, ні, просто поводьтеся, як дитина. Будьте спонтанними, будьте щасливими. Дитина не створює проблему, аби отримати усмішку від батьків. Вона робить усе спонтанно і своїми спонтанними діями ощасливлює своїх батьків. Творець та творіння — такі самі. Коли творіння дарує Творцеві усмішку, у той час Творець тут же насичується, наповнюється. Він відчуває, що отримав усе.

Коли дитина усміхається, навіть якщо це ледь помітна усмішка, мати відчуває, що вона здобула цілий світ. Так само, коли усміхається мати або батько, дитина відчуває, що вона здобула цілий світ. Мати — прохач, і дитина — прохач також. Так само й Бог-Творець та Бог-Творіння — однакові прохачі. Або, скажімо, вони можуть стати довершеними, цілісними, повними лише тоді, коли обміняються взаємними усмішками.

Як шукачі ви маєте дарувати спонтанну усмішку за допомогою спонтанної дії, бо спонтанна дія — сама собою усмішка. Так що ростіть лише в цій усмішці. Поводьтеся, немов дитина: будьте спонтанними в усьому, що ви робите й говорите. В цій спонтанності ви побачите свою усмішку, а в усмішці ви побачите свою спонтанність. Ваша усмішка та Усмішка Бога підтримують життя ваше і життя Бога. І так вони чинитимуть протягом Вічності. Одухотворена усмішка, плодотворна усмішка — це те, що Бог та людина потребують одне від одного. У дрібній крупинці цієї усмішки існує ціле космічне Дерево Життя. Так що не намагайтеся будувати своє життя завдяки боротьбі. Це хибний шлях. Не йдіть дорогою боротьби — йдіть лише дорогою спонтанності, дорогою спонтанної усмішки, яка є єдиною поживою, єдиним здійсненням для Бога й людини.

Особливі послання¹⁶

Наш Любий Всевишній Господь має особливе послання для тебе. Сьогодні Він наділить тебе та твій розум спокоєм. Відсьогодні ти матимеш спокій розуму.

Наш Любий Всевишній Господь має особливе послання для нього. Сьогодні наш Любий Всевишній Господь наділить його та його серце любов'ю. Його серце заллє любов.

Наш Любий Всевишній Господь має особливе послання для мене. Сьогодні Він наділить мене та моє життя безперервним потоком запевнення, що я — від Нього і для Нього.

Чи маєш ти якесь особливе послання для нашого Любого Всевишнього? Чи має він якесь особливе послання для нашого Любого Всевишнього? Чи маю я якесь особливе послання для нашого Любого Всевишнього?

Чи маєш ти якесь особливе послання для нашого Любого Всевишнього? Твоя безмовність свідчить про те, що ти не маєш жодного особливого послання для Всевишнього, але я хочу сказати, що, ти, все-таки, маєш особливе послання. Ти означає _твоя душа_; крізь мене зараз говорить твоя душа. В посланні, яке твоя душа, реальне у тобі, має для Всевишнього, йдеться про те, що відтепер ти радо й беззастережно пливтимеш у Його Човні.

Чи має він особливе послання Всевишньому сьогодні? Його безмовність вказує мені на те, що сьогодні він не має особливого послання Всевишньому, але я хочу сказати йому, що він, все-таки, має особливе послання, хоч і не усвідомлює його. Його душа, реальне в ньому, має особливе послання Всевишньому, і я передаю це послання його зовнішньому розуму. В особливому посланні його душі Всевишньому йдеться про те, що відтепер він свідомо, одухотворено й безумовно ставатиме чистим і надійним інструментом Всевишнього. Це його обіцянка нашому Любому Всевишньому.

Чи маю я особливе послання Всевишньому? Я маю особливе послання Всевишньому. Я цілком усвідомлюю своє особливе послання Всевишньому, в якому йдеться про те, що я хочу жити тільки для Нього. Якщо смерть необхідна, то я хочу померти тільки заради Нього. Втім, у сокровенних куточках свого серця я знаю, що мій Господь — це Життя Нескінченності, Життя Вічності, Життя Безсмертя. Якщо я здійсню Його так, як Він цього бажає, то я ввійду в нескінченне, вічне, безсмертне Життя. В такому разі для мене не може бути смерті. Це особливе послання, яке я хочу запропонувати моєму Любому Всевишньому: я живу тільки для Нього, і я помру тільки заради Нього.

Кожне особливе послання є вісником нової зорі, нового одкровення, нового здійснення. Кожне особливе послання є нічим іншим як одухотвореним і плодотворним посланням. Кожне послання започатковує нове життя самозцілення від світу-невігластва. Кожне нове послання — це самовідкриття у світі самоусвідомлення. Кожне нове послання — це процес самовіддачі, який, зрештою, виходить за межі нашої найширшої уяви; кожне нове послання — це наше перетворення на сам Образ Бога.

Ми задоволені Богом, коли Бог дає нам особливе послання. Щодо Бога, то Він не лише задоволений нами, коли ми даємо Йому особливе послання, а й пишається нами, бо Він відчуває, що наше послання не є просто посланням, воно є також обіцянкою. Це не просто обіцянка, а вісник нової зорі. Це не просто вісник нової зорі, а ще й вісник задоволеності, яка здійснює все.

Преображення¹⁷

Преображення — наче будинок, який стає домівкою лише тоді, коли в ньому є спокій, радість, гармонія й любов. Доти будинок — це просто купа цегли, піску, деревини й матеріальних предметів, але все це — нічого не варте й не має значення, якщо там, всередині будинку, немає спокою, любові, радості і єдності. Коли ці явища стають відчутними, будинок перетворюється на домівку.

Людське життя не має жодного сенсу, якщо в ньому немає любові. Саме життя є творінням Бога, проте воно не має жодної користі, якщо в ньому немає любові. Життя лише тоді значуще й плідне, коли воно повниться любов'ю. Перетворити будинок на домівку — ось що нам потрібно. Любов'ю преобразити життя — ось що нам потрібно.

Ми вважаємо розум найвищим досягненням на землі. Але розум не має жодної користі, якщо та допоки його другим ім'ям не стане широчінь. Якщо та допоки розум не перетвориться на широчінь, з нього жодної користі. Звичайний людський розум завжди намагається винайти свою вищість. Він шукає вади в інших і ставиться до інших з підозрою. Він отримує задоволення лише від демонстрації своєї індивідуальності. Кому потрібен такий розум? А коли в розум входить широчінь, він отримує просвітління і здійснення.

Творіння як таке нам не потрібне, бо воно безпорадне, безнадійне й нікчемне. Та коли у творінні ми бачимо Боже Світло, то ми бачимо не безпорадність, а вправність; не безнадійність, а повноту надії; не нікчемність, а придалість. Те, що ми бачимо, — не просто обіцянка, а чітке запевнення, що обіцянку буде виконано. Творіння є значущим і плідним лише тоді, коли Світло Творця преображає його. В інакшому разі земне творіння не має жодної користі.

Життя стремління, життя присвяти, життя молитви, зосередження й медитації не зможе повести нас дуже далеко, якщо та допоки воно не змусить нас відчувати, що ми прийшли у світ лише для того, щоб радувати Бога й служити Богові так, як Він того бажає. В інакшому разі ми, можливо, будемо мати стремління, будемо мати присвяту, будемо мати силу молитви, зосередження й медитації, і ці речі, безсумнівно, приведуть нас до визначеної цілі. Однак ця ціль не буде тою вищою ціллю, яку приготував нам Бог. Кожна наша молитва, кожне зосередження й кожна медитація повинні містити в собі відображення нашої обіцянки Богові про те, що, прийшовши у світ, ми будемо радувати Його так, як Він того бажає. Щоразу, коли ми молимося, щоразу, коли ми медитуємо, щоразу, коли ми щось робимо — це марна річ, якщо в цьому немає пам'яті про нашу обіцянку Богові й немає нашого самозапевнення, що ми дотримаємося обіцянки. Немає значення, як багато годин ми молимося, немає значення, як багато годин ми зосереджуємося й медитуємо — все, зрештою, завершиться прикрим розчаруванням. Ми, безумовно, отримаємо результати від своїх молитов, зосередження й медитації, проте ці результати нітрохи не задовольнять нас.

Ми встановлюємо ціль відповідно до свого внутрішнього розуміння і можемо її досягнути. Та допоки Світло нашого Творця не просвітить і не преобразить нашу внутрішню подобу, ми не будемо задоволені; ми будемо розчаровані. Якщо щомиті, коли ми молимося, коли зосереджуємося, коли медитуємо, ми триматимемо на передньому плані нашу одухотворену обіцянку Любому Всевишньому прийти у світ, щоб радувати Його так, як Він того бажає, і якщо ми зможемо підтримувати наше внутрішнє запевнення, то ми зможемо виконати і виконаємо цю обіцянку. Лише тоді наші молитви, зосередження й медитації матимуть істинну цінність, істинний сенс, істинне здійснення. Життя має стати любов'ю. Розум має стати широчінню. Творіння має стати Богом. Молитва й медитація мають утілювати внутрішнє запевнення та пам'ять про нашу обіцянку Богові. Лише в цьому разі зійде зоря задоволеності, остаточної задоволеності, вічно тривалої задоволеності.

Чому я не ділюся?¹⁸

Чи ділюся я з тобою своїм натхненням? Ні. Чи ділюся я з тобою своїм стремлінням? Ні. Чи ділюся я з тобою своїм присвяченням? Ні. Чи ділюся я з тобою своїм досвідом? Ні. Чому я не ділюся з тобою своїм натхненням, стремлінням, присвяченням та досвідом? Причина вельми проста. Я відчуваю, що, поділившись ними з тобою, я більше не буду неповторним. Ти матимеш те саме, що маю я, і моє верховенство зникне. Навіть якщо ти отримаєш трохи, саму дрібку того, що маю я, ти зможеш заявити, що ти також маєш те саме. Отримати в тій мірі, в якій отримав я, або ж навіть значно більше — для тебе це лише справа часу. Тож я боюся тебе. Я почуваюся невпевнено й починаю заздрити тобі. Ось чому я не хочу ділитися з тобою. Моїй задоволеності вмить настане кінець, коли я чимсь поділюся з тобою, бо в такому разі ми опинимося на однаковому рівні, чого я не хочу. Я хочу перебувати хоч на дюйм вище, щоб домінувати над тобою. Прикро, але, на жаль, я дійшов такого усвідомлення.

Коли я пірнаю глибоко всередину себе, я бачу свого єдиного Друга, мого Друга Вічності, мого Любого Всевишнього. Я бачу, як Він постійно ділиться зі мною, з рештою світу, з усім Його творінням. Він ділиться зі мною та з кожним іншим усім, що Він має, й усім, чим Він є — Його натхненням, Його стремлінням, Його присвяченням, Його досвідом. Чому? Чому Він не боїться втратити Свою індивідуальність, Свою вищість, Своє панування? Якщо Він наділить мене, наділить тебе тим, що Він має, — нехай навіть почасти — хіба це не применшить Його, хіба це не зробить Його недовершеним?

Мій Всевишній Господь каже мені, що я геть нерозумний. Коли Він дає, Він не втрачає. Навпаки, здобуває. Його дари натхнення, стремління, присвячення й досвіду — немов течія річки. Протікаючи та звиваючись, річка не втрачає. Вона лише покриває більшу територію, більшу площу. Своє натхнення, стремління, присвячення, досвід і все, що Бог має, Він несе з Собою. Він не відділяє їх від Свого Буття. Він несе й несе їх нам. Від мене вони прийдуть до тебе; від тебе прийдуть до когось іще. Він ніколи не втрачає Своєї неповторності, Своїх досягнень, Своїх атрибутів, Своїх володінь. Навпаки, Він просто поширює їх тут, там і де завгодно. Він хоче, щоб вони поширилися скрізь, бо Він знає, що все творіння належить Йому.

Свою неповторність я хочу виразити відчуттям відокремленості. Я існую для себе й хочу сказати та показати світові, що я — неповторний, що нікому більше не скопіювати мене. З іншого боку, і я не хочу бути копією інших. Ні, я хочу завжди бути неповторним. Нехай ніхто не зрівняється зі мною, ніхто не набуде такого самого складу, такого самого взірця, такого самого досвіду, такої ж реальності-буття, як маю чи є я. Ось так я мислю про свою неповторність.

Проте мій Всевишній Господь бачить Свою неповторність інакше. Він відчуває, що Його неповторність належно виражена лише тоді, коли Він бачить Свої досягнення й володіння тут, там і скрізь. Роблячи кожного Своїм близьким, відчуваючи, що кожен належить Йому, а Він належить кожному, відчуваючи, що Він — для них, а вони — для Нього, Він відчуває свою власну неповторність у кожному. Свою неповторність я хочу закріпити відокремленням. Бог хоче закріпити Свою неповторність численністю. Все Своє Світло-Бачення Він хоче присвятити Своєму творінню, бо Він відчуває, що лише приймання Його Світла творінням зможе зробити Його універсально любим, універсально здійсненним та здійсненим. Тож Він хоче такої неповторності: Єдиний з багатьма, Єдиний з усіма, пісня-єдність — з реальністю-єдністю. Щомиті Творець-Єдність хоче співати Свою Пісню-Єдність із Його єдністю-творінням, бо Він відчуває, що це єдиний для Нього спосіб проявити Свою неповторність у всьому світі.

Заміни¹⁹

Ми доволі часто вдаємося до замін, але Богові не потрібні жодні заміни. Коли ми граємо у гру, і один із членів команди зазнає травми, негайно ми проводимо заміну. В усьому, що ми робимо на землі, ми, за потреби, можемо вдаватись до заміни. А, що стосується Бога, Йому не потрібні заміни. У Своїй команді Він ніколи не хоче проводити заміну. Чому, чому?

Бог хоче, щоб ти був у Його команді й займав особливе місце, особливу позицію. Він хоче, щоб ти перебував у конкретному місці й робив конкретну справу в Його Космічній Грі. Він хоче, щоб ти грав у конкретну гру в конкретному місці. Ти можеш сказати, що зле почуваєшся сьогодні, не в доброму гуморі, заклопотаний, тобою оволоділа летаргія. Ти можеш мати мільйон причин, щоби знайти собі заміну й відпочити.

А Бог скаже: “Ти хочеш, щоб тебе замінили, але хіба ти не усвідомлюєш, що за кожним-прекожним закріплена його позиція, його кар'єра? Я хочу, щоб ти зіграв особливу роль у Моїй Космічній Грі. Якщо ти запропонуєш заміну, то ця конкретна заміна вибуде зі свого місця, а вона має свою особливу роль. Під час гри в космічний футбол я можу попросити тебе грати центрального нападника, а твого друга — грати на правому фланзі. Якщо ти хочеш, щоб хтось інший замінив тебе просто тому, що ти не в доброму гуморі, просто тому, що ти заклопотаний, просто тому, що ти сердишся на Мене, просто тому, що з тобою не все гаразд — невже ти не гадаєш, що ця конкретна особа має своє місце? Якщо вона гратиме твою роль, то не зможе зіграти свою. Якщо ти постійно вимагатимеш заміни, якщо цілий світ захоче заміни, то як зіграти всі ролі? Як зайняти всі позиції в Моєму творінні, які потрібно зайняти?

Я ніколи не погоджуся замінити тебе в Моїй космічній Команді. Ти повинен грати свою роль, він повинен грати свою. Якщо я заберу його на твоє місце, то його місце пустуватиме. Ні, кожному доведеться грати свою роль; тільки в такому разі ми зможемо вступити в боротьбу проти невігластва. Лише тоді я зможу боротися проти невігластва, коли кожен перебуватиме на своїй відповідній позиції, коли кожен гратиме невтомно, одухотворено й безумовно, щоб радувати Мене. Тільки в такому разі ми переможемо у вирішальній сутичці між небожественним і божественним, між пітьмою-невіглаством та світлом-мудрістю. Я не погоджуватимуся на заміну ніколи. Погоджуватись на заміну — означає ослабляти команду. Якщо ми замінимо конкретного гравця, то хто займе місце, яке спустіло?”

Так Що в Команді Бога не може бути замін. Ти гратимеш свою роль, він — свою, а я — свою. Лише в такому разі наш Всевишній Керманич, наш Всевишній Капітан неодмінно здобуде перемогу. А заради кого ця перемога? Не лише заради Нього, а й також заради нас, бо ми — одне, вічно одне. Батько й діти — вічно одне, Мати й діти — вічно одне. Тож у Космічній Грі Бога не може бути замін.

Тепер²⁰

Ми завжди схильні говорити, що ще не запізно, щоби щось робити, але чи ми колись кажемо, що вже не надто рано, щоби щось робити? Не надто рано, щоби щось робити в житті. Не надто рано, щоби молитися на світанку. Не надто рано усвідомити Бога. Не надто рано відкрити Бога. Не надто рано проявити Бога. Що швидше ми усвідомимо Бога, то швидше ми відкриємо Бога; що швидше ми проявимо Бога, то швидше ми ступимо в нове починання, спрямоване до вищої мети, що дедалі більше осяває і здійснює.

У духовному житті немає такого явища як рано. Ця мить, вічне Тепер — це єдиний спаситель, єдиний визволитель, єдиний вершитель. Прокидатися рано-вранці о третій, щоб медитувати, — це складне завдання. Але, якщо ви скажете, що це надто рано, то я скажу, що ви помиляєтеся. Ви помиляєтеся, тому що те, що ви називаєте рано чи пізно, вирішив ваш розум. Це відкриття вашого розуму, що третя година — це надто рано, шоста година — надто пізно. Це розум каже, що третя година — це надто рано, восьма година — надто пізно. Якщо вийти за межі розуму, то немає таких явищ як ранній час чи пізній час. Є лише один час — Час Бога. А де цей Час Бога? Всередині Тепер. Що таке Тепер? Це Бог-Підготовка, Бог-Стремління, Бог-Еволюція та Бог-Досконалість, що вічно перевершує Себе.

Я молився далі²¹

Багато-багато років тому я почав молитися. Одного дня Бог, мій Любий Всевишній, прийшов до мене й сказав: “Я задоволений тобою, Мій сину. Я дарую тобі Спокій”.

Я молився далі. Через кілька років Він прийшов і сказав мені: “Я тішуся тобою, Мій сину. Я дарую тобі Світло”.

Я молився далі. Через кілька років мій Всевишній Господь знову прийшов. Він сказав: “Я тішуся тобою, Мій сину. Я дарую тобі Захват, Захват-Нектар”.

Я молився далі, відтак через кілька років Він прийшов і сказав: “Мій сину, Я дав тобі Спокій, Я дав тобі Світло, Я дав тобі Захват. Чого ще ти хочеш? Чи є ще щось, чого ти хочеш? Чи є ще щось, що тобі потрібно? Якщо хтось має Спокій, Світло й Захват, то він має все. У Спокої, Світлі й Захваті — сила світу, задоволеність світу, єдність світу, здійснення світу”. Я мовчав і молився далі. Мій Господь тихо пішов, подарувавши мені миттєву ніжну Усмішку.

Через кілька років Він прийшов до мене і сказав: “Мій сину, Я збагнув, чого ти хочеш. Ти хочеш стати таким, як Я, ще одним Богом. Дивись, за мить Я перетворюю тебе на ще одного Бога. Ти задоволений?” Я мовчав: я молився, молився далі.

Він сказав: “Я зробив тебе таким, як Я, ще одним Богом. Навіть тепер тобі доводиться молитися? Що ще тобі потрібно? Спокій, Світло, Захват, єдність, рівність — Я все дав тобі. Що ще тобі потрібно? Що ще?” Я мовчав. Я молився далі.

Мій Господь сказав: “Я знаю, чого ти хочеш. Ти хочеш грати зі Мною в хованки. Ти хочеш грати зі Мною у гру божественного люблячого та Всевишнього Любого. Ось чого ти хочеш. Я наділю тебе такою ласкою”. Я одухотворено усміхнувся моєму Господу, а Він подарував мені Його Обійми, що все люблять, усе живлять і все здійснюють.

Новизна²²

Учора я познайомився з тобою. Сьогодні ми бачимося вдруге. Це означає, що ти для мене більше не новий, більше не незнайомець. Ти став моїм другом; ти і я стали давніми друзями. Тобі стало більше років, і мені — теж.

Учора я побачив дещо вперше. Сьогодні я бачу це вдруге. Це означає, що ця річ постаріла. Вчора я відчув дещо вперше. Сьогодні я відчуваю те саме. Вчора я їв дещо вперше. Сьогодні я їм те саме. Це означає, що моя страва вже стара. Це переживання більше не є новим.

Усе, що я бачу вдруге, все, що я роблю вдруге, все, що я відчуваю вдруге, автоматично стає старим. Минає вік — чи то його, чи її.

І ця сама річ, ця сама людина відчуватиме те саме стосовно мене — що я став старим. Чи є те, що ніколи не постаріє? Так, є, це — внутрішній поклик мого серця. Той внутрішній поклик завжди новий. Щодня він набуває нової форми-молитви, нової форми-зосередження, нової форми-медитації. Щодня він отримує від Бога щось нове. Ви можете запитати, як може бути новою ваша молитва чи медитація, якщо ви молитеся щодня? А я б хотів сказати, що практично це не лише можливо, а й неминуче.

Ви можете гадати, що вам достатньо Спокою, Світла, Благодаті, Могутності та кількох інших Божих атрибутів. А я б хотів сказати, що це не так. Бог — нескінченний, і нескінченні Його атрибути. Тож ви запросто можете мати нескінченну різноманітність у молитві, зосередженні й медитації. Кожна молитва запросто може бути новою. Кожне зосередження запросто може бути новим. Кожна медитація запросто може бути новою.

Молитва не підвладна вікові. Зосередження не підвладне вікові. Медитація не підвладна вікові. Наш внутрішній поклик — це мати й батько нашої молитви, зосередження й медитації, тож станьмо друзями з цим внутрішнім покликом. З цим внутрішнім покликом усе наше буття, зовнішнє і внутрішнє, стане завжди новою реальністю буття та завжди новою Божою Мрією, що здійснюється в нас і крізь нас вічно.

Чому ти поспішаєш?²³

Чому ти поспішаєш? Ти гадаєш, що твій потяг-стремління, який прямує до цілі-задоволеності, от-от вирушить, а твої тіло, вітал, розум і серце не готові, готова тільки душа? Тому ти так шалено поспішаєш?

Чому ти поспішаєш? Ти гадаєш, що Час Бога пробив, поки ти міцно спав? Тому ти сумний, збентежений і наляканий? Тому ти шалено поспішаєш молитися й медитувати, щоб таким чином побачити Боже Обличчя?

Чому ти поспішаєш? Ти гадаєш, що час минає, а твоя обіцянка Богові лишається невиконаною? Ти почуваєшся сумним і нещасним, бо ти не є людиною істини? Ти не вважаєш себе по-справжньому відданим і одухотвореним інструментом Бога? Тому ти поспішаєш медитувати, пірнати вглиб, щоб таким чином негайно зробити те, що потрібно?

Чому ти поспішаєш? Тому, що ти відчайдушно потребуєш плодотворної Усмішки твого Любого Всевишнього у відповідь на твій одухотворений плач? Лише ця плодотворна Усмішка подарує твоєму життю своє дихання-живлення, твоєму серцю — любов-живлення, твоєму розуму — ясність-живлення, твоєму віталу — цілісність-живлення, твоєму тілу — чистоту-живлення. Тому ти поспішаєш?

Якщо на всі ці запитання ти відповідаєш ствердно, то я б хотів сказати, що ти справді маєш причину, щоб поспішати. Якщо сьогодні ти запізнишся на свій потяг-стремління, що прямує до цілі-усвідомлення, то будь певен, що тобі доведеться чекати невідомо скільки. Якщо ти прибудеш вчасно й сядеш у потяг-стремління, що вирушає до цілі-усвідомлення, то ти неодмінно побачиш усе, що хотів побачити, відчуєш усе, що хотів відчути, й станеш усім, чим хотів стати. Тож не проґав потяг-стремління.

Мріяння й планування²⁴

Ти спиш? То спи. Ти мрієш? То прокинься. Ти плануєш? То поглянь угору, поглянь навкруги.

Якщо ти спиш, то спи: я не маю з тобою нічого спільного. Якщо ти мрієш, то я повинен сказати, що маю дещо спільне з тобою. Якщо ти плануєш, то я — цілком твій спільник.

Той, що спить, не знає, що він має й чим він є. Але ти не спиш — ти мрієш і плануєш. Отже, ти знаєш, що ти маєш і чим ти є. З іншого боку, тобі слід знати, що твій спосіб мріяти і мій, твій спосіб планувати і мій різняться.

Коли ти мрієш, ти входиш у світ, який постійно формує й ліпить себе заново. Коли ти плануєш, ти хочеш бачити початок, середину і кінець твого творчого процесу. Але, коли ти станеш істинним шукачем, ти побачиш, що творець та хранитель у тобі не знають кінця. Їхні творіння й оберігання не припиняються. Їм відома тільки реальність, що вічно перевершує себе.

Попри те, що твій спосіб мріяти й планувати відмінний від мого способу мріяти й планувати, і ти, і я, все-таки, дещо маємо. Того, що маєш ти, недостатньо. Воно неефективне й недосконале. Того, що маю я, достатньо. Воно ефективне й досконале. Ось чому я попросив тебе чи то б пак дав тобі команду прокинутися, встати й поглянути навкруги.

Якщо ти маєш руку, то можеш подумати, що хтось інший теж має руку, хоч твоя рука, може, не така сильна, як його. Якщо ти маєш око, то можеш відчути, що хтось інший теж має око, хоч твоє око, може, не таке красиве або не настільки благословенне зором, як його. Якщо ти маєш обмежене усвідомлення, обмежене досягнення, то можеш усвідомити, що хтось інший має безмежні можливості.

Як істинний шукач, ти можеш пізнати, що твої мріяння — це лише провісник реальності, яку хтось інший має; ти можеш пізнати, що твої планування — це лише початок чи предтеча того, що є далеко за межами бачення, розуміння й досягнення твого розуму.

Але дещо ти маєш, тож тобі неодмінно буде дано більше. Якщо ти не матимеш нічого, то тобі нічого не дадуть. Якщо ти маєш краплю життєвої енергії, то лікар дасть тобі ліки. А якщо ти вже мертвий, то лікар не здійснюватиме жодного лікування. Тільки тоді, коли лікар бачить слабку надію в тобі і для тебе, він застосовує ліки.

У твоїй життєвій мандрівці Бог дасть тобі безмежне стремління лише тоді, коли ти матимеш краплю стремління. Ти намагаєшся усвідомити Бога розумом, що планує по-своєму. Тож Бог каже: “Бідолашний хлопака, він принаймні старається. Нумо, Я покажу йому правильний шлях, найефективніший спосіб”. У той час Бог показує тобі Свій План, але, на відміну від твого планування за допомогою людського розуму, Божий План — це Його Бачення, що вічно перевершує Себе.

Коли ти пропонуєш Богові свій спосіб дії, Бог пропонує тобі Його Спосіб тієї самої дії. Дитина вручає батькові монетку, яку вона знайшла на вулиці. Це — все її володіння, і вона віддає його батькові. Дитина могла б заховати монетку й витратити, купивши тістечко, але вона віддала все своє володіння любому татусеві. Батько відчуває, що скарб його дитини вартує безмежно більше, ніж мільйони доларів, тож він дає дитині п'ятидоларову банкноту.

Якщо ти зможеш остаточно віддати свої людські мрії Всевишньому, то ти отримаєш світ Його Реальності. Якщо ти даватимеш заради власної радості, то Серце-Єдність твого Батька з тобою завжди наділятиме тебе безмежно більшим, ніж ти потребуєш і заслуговуєш, бо Його Задоволеність полягає лише в тому, щоб давати, щоб творити з тебе Його друга Вічності, співучасника і партнера, товариша Світла Його Нескінченності й Захвату Його Безсмертя. Отже, якщо ти даватимеш те, що маєш у світі своєї мрії, Він дасть тобі Його світ Реальності. Якщо ти даватимеш те, що маєш у світі ментального планування, Він негайно дасть тобі Його світ безпосереднього Бачення, який розквітне у світ Досконалості й світ Задоволеності.

Чи є ти Світочем Бога?²⁵

“Чи є ти Світочем Бога?”

“Так”.

“Що ти робиш?”

“Я з любов'ю запалюю полум'я стремління у світі-бажанні”.

“Чи є ти Світочем Бога Всевишнього?”

“Так”. “Що ти робиш?”

“Я з відданістю просвітлюю світ-присвяту”.

“Чи є ти Світочем Бога Всевишнього?”

“Так”.

“Що ти робиш?”

“Уранці я одухотворено годую Божий світ-Спасіння Бога. Опівді я беззастережно годую Божий світ-Визволення. Ввечері я безумовно годую Божий світ-Усвідомлення. Кінець кінцем, я з моїм Батьком Задоволеністю-Досконалістю, моїм Другом, моїм Усім бенкетуємо всю ніч”.

“Мій друже Вічності, ти так багато робиш для свого Любого Всевишнього, Всевишнього Бога. Тепер Я б хотів зробити дещо для тебе. Тут, на землі, Я збиратиму багатющий урожай вдячності для тебе. Там, на Небесах, Я збиратиму багатющий урожай гордості за тебе”.

Від видавців. Передмова до першого видання

З 1-го по 20-те липня 1977 року Шрі Чинмой дав 100 коротких бесід. Ці бесіди відбувалися під час його есраджових концертів, дозвілля на природі й навіть на ігровому майданчику однієї із нью-йоркських шкіл після ранкових занять спортом. Утім, називати ці речі бесідами — насправді не цілком слушно. Їм притаманний майже музичний ритм, і вони схожі радше на білі вірші, ніж на прозу. Примітно, що в цих творах виражено потік думок настільки витончено й мелодійно, що тут потрібне інтуїтивне сприйняття. Перед тим, як брати слово, Шрі Чинмой входив у стан високої медитації й говорив експромтом. Так що ці промови є вираженням стану свідомості, що далеко поза межами сфери розуму; це хвилі осяйних проблисків Сонця безмежного Усвідомлення Вчителя. Ця книжка — це перший том серії, що загалом складається із чотирьох томів.