Частина IV — Краса

Beauty

Той, що не має устремління, бажає бачити красу довкола. Той, що шукає Спокій, бажає бачити красу всередині. Той, що любить Бога, бажає бачити красу як всередині, так і довкола.

Зовнішня краса, якої прагне той, що любить Бога, цілком відмінна від краси, яку шукає людина, що не має устремління. Така людина піддається спокусі й сама спокушає. Спокушаючись, вона жадає, щоб зовнішній світ краси голубив її. Спокушаючи, вона хоче зв'язати зовнішній світ краси. Її особисті спокусливі дії та спокуса інших призводять, зрештою, до розчарування. Погляньте, всередині її розчарування живуть два звірі: тигр та кіт. Тигр поїдає кота. Незабаром людина прозріває, що тигр не є кимсь чужим, він — це її всепоглинальне его; кіт не є кимсь чужим, він — її вічно заплаканий жебрак-бажання.

Зовнішня краса того, що любить Бога: він хоче, щоб його зовнішня краса надихала весь світ. Його краса — це краса запашної троянди. Його краса — це ніжність матері, що любить. Його краса — це краса дерева, що рясніє плодами.

Запашна троянда дарує пахощі зовнішньому тілу. Любляча мати огортає зовнішнє життя безмежною ніжністю. Дерево з рясними плодами нагадує нам про наше внутрішнє дерево, на якому дозрівають незліченні плоди радості.

Внутрішня краса того, що любить Бога. Його внутрішня краса — це цвітіння його свідомості. Його внутрішня краса — це висота його устремління. Його внутрішня краса — це світло його усвідомлення.

Зовнішня краса — потреба людства. Внутрішня краса — світло його усвідомлення.

Людина, що плекає устремління, є по-справжньому красивою тоді, коли відкриває, що вона — саме серце. Людина, що плекає устремління, є божественно красивою тоді, коли відчуває, що вона — сама душа. Людина, що плекає устремління, є максимально прекрасною тоді, коли відкриває, що має вдосталь того, чим одвічно є Бог.

Коли ми перебуваємо в емоційному віталі, наша краса — це зовнішній дар. Коли ми живемо в серці-устремлінні, наша краса — внутрішній дар. Зовнішній дар сприймає зовнішній світ як світ сторонніх людей. Внутрішній дар сприймає внутрішній світ як світ осяйної й променистої єдності.

Краса без світла — квітка без аромату. Краса зі світлом — людина без невігластва.

Краса життя — це наша спонтанність чистоти. Краса істини — це наша потреба щирості. Краса усвідомлення Бога — це божественність нашого устремління.

Ми маємо внутрішньо красивий вигляд тоді, коли вщухають наші пристрасті. Ми маємо внутрішньо ще кращий вигляд тоді, коли займається внутрішнє полум'я. Ми маємо внутрішньо найкрасивіший вигляд тоді, коли спалахує сонце усвідомлення.

Сила краси — це прояв материнського в шукачеві. Спокій краси — це здійснення батьківського в шукачеві. Блаженство краси — це преображення й обоготворення людського в шукачеві.

Коли я фізично красивий, Бог усміхається. Бог усміхається мені, бо я вдягнув Його шати. Коли я духовно красивий, Бог забавляється. Бог забавляється зі мною, бо Він прийняв мене за свого товариша по грі.

Хто не стає сторінками космічної краси на духовному плані, тому одного разу доведеться прочитати книгу долі, написану Невіглаством. І навіть Бог-Співчуття не сховає від нього тієї невблаганної книги долі.

Почавши з краси душі, ми можемо завершити трансцендентальною Реальністю Всевишнього. Починаймо!

Темрява запитує Красу: — Красо, чому ти така красива? — О Темряво, ліпше запитай не чому, а як мені вдається бути красивою, — відповідає Краса. — Я красива, бо душевний поклик мого серця завжди торкається Божих Стіп.

Чистота каже Красі: — Красо, мені хочеться трохи погостювати в тебе. — Авжеж, Чистото, гостюй. Я буду тобі рада, — відповідає Краса. — Та не забудь прихопити з собою паспорт. — Що за паспорт? — запитує Чистота. — Хіба ти не знаєш, що таке твій паспорт? Це — твоя вічна спонтанність.

Аскетизм каже Красі: — Красо, ти безглузда. Ти ніколи не маєш устремління. На жаль, я мушу сказати тобі, що ти — єдина Божа невдача. — Аскетизме, хай буде по-твоєму: я — Божа невдача. Але ти напевне не ліпший. Пам'ятай, що Бог — сама Любов. Пам'ятай, що Бог — сама Радість.

Лихо каже Красі: — Красо, я любило тебе. Поглянь, яка жалюгідна моя свідомість, час — покинув мене, життя моє — нікчемне. — Лихо, я можу розв'язати всі твої проблеми раз і назавжди. Віддай свою жалюгідну свідомість мені. Відтак вона перебуватиме з моїм внутрішнім життям. Віддай час, який покинув тебе, мені. Відтак він житиме з моїм внутрішнім диханням. Віддай своє нікчемне життя мені. Відтак воно житиме з моєю внутрішньою Метою.

Гідність каже Красі: — Красо, я добре розумію, чому інші схиляються перед тобою, однак не знаю, що змушує мене вклонятися тобі. — Гідносте, потреба твого серця каже тобі, що я маю силу примножувати здатність твого світла-благородності.

Ворожість каже Красі: — Красо, моє ім'я — Ворожість. Я хочу знищити тебе. Я хочу звести тебе з цього світу. Я хочу зруйнувати твою красу — і внутрішню, і зовнішню — тут і зараз. — Ворожосте, тобі ніколи не знищити мене, тому що Божа Потреба наділяє мене безсмертям всередині, а Божа Всемогутня Реальність захищає, голубить і здійснює мене зовні.

Божественність шепоче Красі: — Скажи мені, о Красо, чому ти потрібна мені споконвічно? — Мамо, я потрібна тобі, тому що всередині мене ти бачиш свою вічну божественну верховну владу.