Професори-діти — плоди реальності Бога

Return to the table of contents

ПРИСВЯТА

Той, хто не закінчив Середню школу, Молитовно і з любов'ю Уклінно схиляється перед університетськими Сонцями Просвітлення Та Місяцями Співчуття.

— Чинмой Кумар Ґош

1. Професор Чарльз Джонсон1


Кафедра англійської мови, Вашингтонський Університет, м. Сіетл, штат Вашингтон, володар нагороди "Національна книга".

Професор Чарльз Джонсон: Навіщо Бог створив різні раси?

Шрі Чинмой: Шановний професоре, Бог створював і продовжує створювати кожну людину, маючи особливу мету. Він творить кожного неповторним способом. Насправді те, чого Він бажає від Свого творіння, — це єдність у різноманітті. Його творіння — це Його космічна Гра. Щоб була команда, необхідна певна кількість гравців. У кожного гравця є відповідне місце і певна роль під час гри.

Питання про вище чи нижче становище не виникає; єдина мета гравців — здобути спільну перемогу. На жаль, наш людський розум хоче насолоджуватися поділом, відчувати зверхність й отримувати задоволення своїм обмеженим чином.

Як нам усім відомо, існує кілька різних рас. У даному випадку розгляньмо тільки білу та чорну раси. Бог-Творець є також і Всевишнім Богом-Художником. Коли художник пише картину, він вільно може використовувати чорний і білий кольори на одному полотні. Збільшуючи очевидність краси, взаємних контрастів та гармонії, ці два кольори залежатимуть один від одного, щоб довести картину до довершеної досконалості. Так саме Бог, Всевишній Художник, Бог, Вершитель людської долі, хоче, щоб усі люди та усі раси росли і процвітали разом, щоби кожен досконало виконував свою індивідуальну роль у покращенні та просвітленні людства. Якщо раси зможуть бути невідокремленими і взаємозалежними, то насолоду від поділу можна буде просвітлити в нашій людській природі та божественним способом максимально перетворити на здійснення-єдність.

Дорогий професоре, я отримав золоту нагоду і привілей зустрітися з Вами в Сіетлі. Ваші сповнені молитви, одухотворені і співчутливі очі дивляться далеко за межі так званих рамок расових відмінностей. Ви представляєте одну расу, африканську, а я представляю іншу расу, арійську. Наші раси, очевидно, відрізняються, але наше Джерело одне й те саме – Бог. Також у нас однакова Мета – довершена досконалість. Ваше особисте втілення осяйного і здійсненного світла здатне майстерно співати пісню єдності, готуючись до того, щоб виконати пісню Нескінченності, Вічності і Безсмертя.

2. Доктор Девід Б. Буррел 2


Професор мистецтва і літератури, Нотрдамський Університет, м. Нотрдам, штат Індіана, Комісія Державної Служби.

Доктор Девід Б. Буррел: Під час молитви люди виявляють, що їх з Богом не розділяє абсолютно ніщо в буквальному сенсі. Як це відбувається?

Шрі Чинмой: Дорогий Отче, молитва –- це магніт. Коли ви поміщаєте магніт між двома жменями металевих ошурок, він миттєво притягує їх з обох боків. Саме таким чином молитва стає магнітом між сповненим сльозами серцем людства і радісним Серцем Бога, між кличем людства та Усмішкою Бога.

Коли ми одухотворено закликаємо чи одухотворено усміхаємося, в нашому поклику чи в усмішці ми відкриваємо саму Присутність Бога. Щоб виявити Присутність Бога, не треба мандрувати із краю в край. Ми можемо відкрити Існування Бога тут і зараз, у своєму люблячому серці.

В чому б ми не відчували потребу в нашому житті, завжди знайдеться вчитель, який допоможе нам знайти потрібне. Якщо нам потрібен Бог, то молитва буде нашим учителем, молитва буде нашим помічником, вона принесе Бога у наше свідомо пробуджене життя.

3. Професор Джон Бертронг3


Заступник декана, Школа теології, Бостонський Університет, м. Бостон, штат Массачусетс.

Професор Джон Бертронг: Чи змінюється Бог?

Шрі Чинмой: Шановний професоре, Бог вічний, безсмертний, нескінченний. Маленька крапля — це Бог. Безмежний океан — теж Бог. Як же з’явився безмежний океан, якщо не з однієї краплі, двох, трьох крапель і, врешті-решт, незчисленних крапель? Бог постійно, невтомно змінюється. Від скінченного Він іде в Нескінченне. Водночас, залюбки з Власної Волі, Він із Нескінченного входить у скінченне. Змінюючи, перетворюючи і примножуючи скінченне, Він здатен залишатися Нескінченним. Також, якщо Він забажає розділити Нескінченність на скінченні частки, то зможе зробити це крапля за краплею, або частка за часткою.

З одного боку, Бог незмінний і безсмертний. З іншого боку, Він перебуває у процесі постійної зміни, постійного творення Самого Себе, постійної самовіддачі. Творіння та розчинення створеного чергуються, як чергуються дні і ночі.

Коли ми, звичайні люди, щось змінюємо, ми не впевнені, що ці зміни приведуть до кращого. Зміни самі по собі не обов’язково означають покращення. А коли Бог щось змінює, то в цих речах і через них Він змінює Себе, завжди заради прогресу й істинного задоволення.

Бог не зв’язаний нічим: ні тим, що Він створює, ні тим, що Він робить. Ми, люди, повинні звертатися до мудрості, перш ніж намагатися щось змінити, тому що людські зміни не завжди призводять до покращення. Проте, коли ми, вдаючись до свого внутрішнього світла-мудрості, намагаємося змінити на краще самих себе, то досягаємо успіху.

Бог палко бажає змінити людську природу. Хоч Він і не мусить щось змінювати, та, все-таки, Він змінює все, що Він побажає заради того, щоб наситити голодне людство, що прагне найвищого захвату-прогресу.

4. Професор К. Р. Шундараджан4


Кафедра теології, Університет св. Бонавентури, м. Олин, штат Нью-Йорк.

Професор К. Р. Шундараджан: Поняття доброти Бога, яке утвердилося в усіх теїстичних формах індуїзму, суперечить переживанням горя і незаслужених страждань у людському житті. Можливо, індуїстська доктрина карми спроможна розтлумачити це явище. А втім, як можна пояснити ці переживання, особливо коли ми стараємося наголошувати на Любові та Милості Бога, що дарує прощення?

Шрі Чинмой: Шановний професоре, все залежить від рівня свідомості, в якій ми живемо. Як Вам відомо з індуїстської філософії, існує багато рівнів свідомості, зокрема: фізичний, вітальний, ментальний, психічний тощо. На фізичному рівні, коли ми бачимо, що світ сповнений горя, страждань та жорстокості, нам важко повірити, що Бог-Творець може бути люблячим і співчутливим.

Індуїстська філософія вірить у реінкарнацію. Наші невігластво й обмеженість не дозволяють нам дізнатися, що ми робили в минулих інкарнаціях. Можливо, в цьому житті ми дуже хороші, добрі та праведні, але в попередній інкарнації ми скоїли щось препогане і за це отримуємо тепер відплату у вигляді страждання, яке нам здається незаслуженим. Якщо зануритися глибоко в океан філософії індуїзму і вийти за межі закону карми (який по-простому можна пояснити фразою «що посієш, те й пожнеш» — або сьогодні, або у близькому чи далекому майбутньому), то приходить усвідомлення, що саме Бог отримує всі ці досвіди в нас і через нас. Він — і дійство, і Діючий водночас.

Людське в нас завжди хоче підкреслити ідею Божої Любові, Божого Прощення і Божої Милості. Ми хочемо, щоб у нашому житті діяла тільки Висота-Співчуття Бога; ми не хочемо Світла-Справедливості Бога. Але, якщо ми по-справжньому любимо Бога, якщо ми наважуємося сказати «Нехай здійснюється Воля Твоя в нас і через нас», тоді навіть страждання, яке приходить до нас від Світла-Справедливості Бога, робить нас щасливими.

Якщо ми хочемо повного зречення перед Божою Волею, ми будемо молити Бога зробити нас Його досконалими інструментами, використовуючи той Аспект, який Він Сам бажає: Аспект-Співчуття чи Аспект-Справедливість. Немає і не може бути кращої молитви, ніж та, якої навчив нас Спаситель Христос: «Нехай буде Воля Твоя».

Професор К. Р. Шундараджан: Під час лекцій мені часто доводиться зустрічатися з проблемою тлумачення індуїстської доктрини майї, особливо її розуміння життя як «ілюзії». Також я відчуваю подібні труднощі, говорячи про світ як про Лілу (Гру Бога) та намагаючись акцентувати увагу на «нецілеспрямованості» створеного Богом світу внаслідок того, що він є Божественною Грою Бога. Як я найкраще можe викласти ці концепції нашим студентам у Сполучених Штатах?

Шрі Чинмой: Індуїстська доктрина вживає термін «майя», що означає «ілюзія». З часів зародження індуїстської філософії індуси дотримуються переконання, що світ — це ілюзія. Індуїстське духовенство, індуїстські філософи та деякі індуїстські мислителі отримують величезне задоволення, кажучи світові, що він — це ілюзія і більше нічого. Їхня філософія така: навіщо приділяти увагу, тим паче так багато уваги тому, що нереальне?

Я хочу сказати, що це вершина безглуздя — заявляти або вважати, що у нас більше мудрості чи розуміння, ніж у Трансцендентального Універсального Бога. Ми готові молитися Богові, ми готові присвятити себе своїм ідеям про Бога, але ми не готові сприймати творіння Бога як щось реальне. Якщо ми переконані у тому, що Бог, якому ми молимося, реальний, тоді як ми можемо бути переконаними у тому, що Його творіння нереальне? Як ми можемо відокремити реальність Бога від Бога?

«Майя» має інше значення — «швидкоплинне, непостійне, тимчасове». Те, що ми бачимо, робимо і чим ми є у фізичному світі, не триває вічно. Тому дехто змальовує фізичний світ як нереальний. Але зовнішня реальність не потребує безсмертя. Попри те, що найвища реальність нескінченна, вічна та безсмертна, реальність може бути й швидкоплинною так само, як і Нескінечність може бути нескінченно малою й безмежно великою. Реальність може бути як минущою, так і довговічною. Реальність може бути також безсмертною. Квітка, яка живе лише один день, реальна. Людина, яка живе 80 років, реальна. Вони тимчасові; можливо, тому кажуть, що вони ілюзорні. Вони реальні, однак обмежені і непостійні.

Деякі філософи вважають, що реальне тільки те, що триває вічно. Та якою б не була Воля Бога — створити щось довговічне, чи щось, що проіснує швидкоплинну мить, — це Його вибір. І те, й інше — однаково Його творіння. Він одночасно є Творцем і творінням, Гравцем і грою, безособовим і особовим, невидимим і видимим, тим, що можна пізнати, і тим, що неможна пізнати, реальним і нереальним. Як би ми не намагалися визначити Бога, ми не зуміємо. Визначати — означає обмежувати, а Бог не має обмежень. Бог — це Дитя Вічності, яке грається у Своєму Саду-Серці Нескінченності. Як малюк отримує задоволення, велике задоволення, граючись зі своїми друзями, так і Бог, грайливе Дитя, любить гратися зі Своїми друзями-дітьми-творінням. Бог єдиний, але Він хоче насолоджуватися Собою незліченними способами в незліченних формах. Він робить це через Свою Космічну Гру, через Свою Лілу. І ви, і я, і всі ваші студенти — це друзі-творіння Бога, хоч ми, можливо, й не розуміємо, яка ціль творіння Бога або яка наша роль у ньому.

5. Професор Арвінд Шарма5


Університет Мак-Гілла, м. Монреаль, Канада.

Професор Арвінд Шарма: Який вклад у духовне життя може зробити вивчення релігії у коледжах та університетах?

Шрі Чинмой: Шановний професоре, надзвичайно важливо, щоб релігію вивчали не лише у коледжах та університетах, а й в усіх школах. Таким чином, навіть якщо ми не прагнемо Бога на початку свого життя, ми зможемо спробувати долучити Його до нашої життєвої мандрівки у будь-який час.

Що є Бог? Бог — це Задоволення у найчистішому розумінні цього слова. Якщо ми не жадаємо безперервної Присутності Бога, якщо ми не вносимо безперервну Присутність Бога у своє свідоме життя, то у нас ніколи не буде постійного задоволення, які б знання чи ступені ми не отримали у школах, коледжах та університетах. Справжнє задоволення завжди вислизатиме від нас.

Що таке релігія? Це вісник Бога. Завжди зручно мати посильного, здатного доставляти наші послання до Бога, а Його послання — до нас. Релігія — це старший брат людства.

Старший брат говорить молодшим братам, що тільки стремління, присвячення, любов до Бога та служіння Йому можуть наділити нас необмеженим баченням вічної істини і вічного світла. Релігія — це звернення до Бога, і у цьому зверненні — життя-преображення та подих-задоволення людства.

6. Професор Самнер Б.Твісс6


Завідуючий кафедрою релігійних досліджень, Університет Брауна, м. Провіденс, штат Род-Айленд.

Професор Самнер Б.Твісс: Чи можливо отримати таке переживання Бога, яке дозволить прийняти істинну духовність усіх релігійних традицій світу з однаковим ставленням? Я маю на увазі не тільки життєздатну теорію, а й те, що буде життєздатним практично.

Шрі Чинмой: Шановний професоре, коли людина досягне Найвищого Абсолютного Всевишнього, вона безперечно зможе прийняти всі релігії з однаковою любов’ю та увагою. Це немов залазити на гіллясте дерево. Той, хто в цьому вправний, з легкістю перебереться з однієї гілки на іншу. Індійський духовний Вчитель найвищого рівня Шрі Рамакрішна спочатку реалізував Бога традиційним індійським шляхом. Потім він реалізував Бога по-християнськи, а потім — через іслам. Він навчав своїх послідовників, що всі релігії рівні. Їхнє джерело — Бог-єдність.

Древо життя одне, а гілок багато. Якщо на дереві немає гілок, ми навряд чи назвемо це деревом. Бог — це стовбур дерева світових релігій.

Духовні Вчителі найвищого рівня дійшли до однакового висновку: існує тільки одна істинна релігія: любити Бога так, як Він того бажає, і проявляти Боже Світло тут, на Землі, заради повного задоволення Божественності в людстві і людства — в Божественності.

Коли людина досягає певної висоти, вона легко може прийняти усі релігії. На жаль, звичайна людина не спроможна на це. Проте кожному слід поважати всі релігії, незалежно від того, якої висоти він чи вона досягли.

7. Професор Джоан Четфільд7


Ректор інституту релігій і соціальних змін, Гавайський Університет, м. Гонолулу, Гавайї.

Професор Джоан Четфільд: Бог створив усіх нас згідно зі Своїм образом та Своєю подобою. А чому тоді так відрізняється наше сприйняття самих себе? Нам подобається думати, що ми набагато кращі, ніж інші. Чому нам так любо плекати почуття своєї нікчемної елітарності?

Шрі Чинмой: Шановний професоре, істинний Бог творить нас усіх за Своїм образом і Своєю подобою, але ми прийняли хибного бога — наш розум — за свого справжнього хазяїна. Обмежений розум хоче домінувати над усіма речами, над кожною людиною. Звичайний людський розум не вивчав і не бажає вивчати курс філософії-єдності. Він хоче отримувати задоволення як не від переваги, то від поділу. Але ні перевага, ні поділ не задовольнять бідолашного бога-самозванця — розум.

Професор Джоан Четфільд: В який момент Бог поміщає душу у тіло? Чому Бог не виявляє цей момент батькам?

Шрі Чинмой: Шановний професоре, не існує чіткого правила відносно того, коли душа увійде в тіло. Душа може увійти в тіло якраз у момент зачаття або через кілька днів чи місяців потому, чи навіть за кілька годин до народження дитини. Згідно з окультним баченням провидців, душа може увійти в тіло ще протягом 13 годин після народження дитини.

Також душа може знаходитися не в тілі протягом трьох днів, що не призводить до смерті тіла. Тіло здатне механічно продовжувати нормально функціонувати без душі протягом коротких проміжків часу. Такі випадки трапляються зрідка, однак великі окультисти і духовні Вчителі гімалайських висот підтверджують достовірність цього факту.

Душа не має ні чоловічої, ні жіночої статі. Душа входить у тіло тієї чи іншої статі так, як людина входить у дім. Якщо душа обирає жіноче тіло, це не означає, що саме душа має жіночу стать. Душа прийняла жіночий тип дому. Одна конкретна душа надає перевагу певному типу домівки. Інша душа може обрати інакший тип свого дому. За допомогою окультної сили дім можна змінити. Наука не повірить у це.

Душа — наче людина, яка має намір купити дім. Вона може замовити підрядникам побудувати дім певного типу, або вона може вибрати вже готовий дім. В обох випадках покупець може оселитися коли завгодно, в межах певного терміну. Так само і душа не зобов’язана входити у тіло в конкретну мить. Вона може увійти будь-коли впродовж дев’яти місяців перед народженням дитини. За бажанням, душа може прийти навіть трохи пізніше після народження.

Коли душа входить у тіло, батьки, якщо вони духовно розвинені, побачать спадаючий стовп світла. Душа створена із світла, однак вона може набути будь-якої форми. Якщо мати надзвичайно духовна, вона відчує щось особливе у той день, коли входитиме душа. Батько теж може це відчути. Душа дитини входить у тіло матері, а втім, якщо батько надзвичайно духовний, то, завдяки почуттю єдності з дружиною та дитиною, він відчує, що відбувається щось незвичайне. Бог пошле їм провидіння. В Біблії йдеться про те, як янгол сповістив Марії, що вона носить Христа. Так відбувалося й з деякими іншими високо розвинутими духовними особистостями.

8. Професор Сатья Пачорі8


Кафедра мововедення і літератури, Університет Північної Флориди, м. Джексонвиль, штат Флорида.

Професор Сатья Пачорі: Чому Бог допускає, щоб доброчинні люди страждали від печалі і горя?

Шрі Чинмой: Шановний професоре, сьогодні людина доброчинна, але вчора вона, можливо, не була такою. В теперішній інкарнації вона, живе доброчинно, однак у попередній інкарнації її життя могло бути геть іншим. Навіть протягом однієї інкарнації ми можемо спостерігати, як хтось, спочатку жахливо небожественний, врешті-решт, стає втіленням божественності.

Великий мудрець Вальмікі, який написав Рамаяну, належав до таких. У молодості його звали Ратнакар. Він був горезвісним розбійником. Руйнування було в нього у крові. Та завдяки милості Шрі Рамачандри він перетворився на саме співчуття і просвітління. Його життя стало втіленням високого преображення людської природи.

Буває й так, що деякі люди, свідомо або несвідомо, приймають на себе страждання своїх рідних. Щодо духовних постатей найвищої Висоти, таких як Господь Будда, Шрі Крішна, Ісус Христос та інші: які погані діяння вони вчинили, що їм довелося так багато страждати? Відповідь полягає в тому, що вони прийняли страждання людства як свої, цілком свої.

Коли страждають доброчинні люди, це може відбуватися через те, що вони щось накоїли у своєму минулому житті, або ж, якщо їхнє минуле життя було бездоганним, духовним і божественним, вони, ймовірно, свідомо чи несвідомо молилися Богові: «О Боже, люди навколо мене так сильно страждають. У Своїй безкінечній Милості Ти наділив мене світлом-мудрістю, співчуттям і небайдужістю. Будь ласка, дозволь мені прийняти їхні страждання повністю як свої. Нехай ці люди будуть вільними».

Як мати благає позбавити від страждань її дітей, так деякі люди намагаються усунути страждання своїх близьких. Справа доходить до того, що, коли смерть загрожує їхнім близьким, вони благають смерть — прикликати їх натомість.

Я наведу вам приклад з нашої індійської історії. Бабар був першим в Індії Великим Могольським імператором. У нього був син, якого звали Гамаюн, що означає «той, кому щастить». Гамаюн був юнаком, коли тяжко занедужав. День за днем його стан погіршувався, і вже смерть здавалася неминучою. Чимало людей молилися Аллаху, щоб Гамаюн одужав, але все було марно.
Невдовзі до Бабара навідався святий і сказав: –- Тільки тоді твій син одужає, коли ти принесеш велику жертву, коли ти пожертвуєш тим, що для тебе найдорожче понад усе.
Імператор Бабар запитав: –- Чим же я повинен пожертвувати? Святий відповів: –- Віддай діамант Кохінор. Це найбільша коштовність. Та імператор заперечив: — Кохінор — це власність мого сина. Що ж це буде за пожертва? Я мушу пожертвувати чимось особистим. Я маю чималі багатства і величезне царство. Але найкоштовніший діамант Кохінор мені не належить. Тож, його я не можу пожертвувати. Навіть якби Кохінор був моїм, це не було б справжньою пожертвою. Навіть якщо я віддам усе своє багатство і владу — все своє царство, — я не вважатиму, що відмовився від найдорожчого. Найдорожче одне — моє життя. Я готовий віддати своє життя.
Тоді він, молячись, тричі обійшов ложе свого сина: — Аллах, найдорожче, що в мене є, — це моє життя. Якщо Ти бажаєш, щоб я пожертвував найдорожчим, то забери моє життя замість життя мого сина. Нехай я помру замість нього, а він залишиться на землі. Це моя єдина молитва і моя цілком добровільна пожертва.
На превеликий подив Бабара, коли він обійшов навколо сина втретє, той підвівся цілком здоровий. Зате Бабар тієї ж миті захворів.
Гамаюн плакав від любові до батька і вдячності йому. Він звернувся до Аллаха: — Мій батько помре, але я вічно цінуватиму його любов до мене та його тверду віру у Твоє Співчуття.
Аллах почув молитву батька, і через три місяці Бабар помер. Ось яку любов може відчувати земний батько до свого сина. Така любов радо приймає незаслужені страждання.

Повернімося до вашого запитання. Нещастя можуть траплятися з цілковито доброчинними людьми, а щось хороше може відбуватися з небожественними особами. Невже вони це заслужили? На перший погляд — ні, проте, ймовірно, що у своїх попередніх інкарнаціях останні зробили щось хороше і тепер, згідно із законом карми, отримують належне. Або, можливо, в них і через них, заради їхнього перетворення та досконалості, діють безумовне Співчуття і безумовна Любов Бога. Бог може вирішити зробити деяких людей щасливими попри те, що вони, здавалося б, цього не заслуговують.

9. Професор Шон Вонг9


Кафедра англійської мови, керівник програми літературної творчості, Вашингтонський Університет, м. Сіетл, штат Вашингтон.

Професор Шон Вонг: Я часто говорю своїм студентам, що здобуття знань і розвиток навиків мають дещо спільне з вірою. Саме віра, переконання палко заохочують людину до навчання. Як краще пояснити студентові, звідки походить знання? Чи є Бог Джерелом цих глибших знань?

Шрі Чинмой: Шановний професоре, дозвольте мені скористатися чотирма словами: «переконання», «віра», «знання» та «мудрість». Переконання і знання знаходяться з одного боку. Вони — з розумом, у розумі і для розуму. А віра і мудрість — з іншого боку. Вони — з серцем, у серці і не лише для серця, а й також для тіла, віталу та розуму. Ці чотири явища не повинні суперечити одне одному і конкурувати. Їм належить співати пісню єдності у своїй найвищій реальності. Зовнішня освіта — це коли переконання і знання та розум живлять одне одного. Внутрішня освіта — це коли віра і мудрість та серце живлять одне одного. Зовнішню освіту можна піддати сумніву, заперечити і навіть змінити. Внутрішню освіту, яка є безсонною і постійною єдністю з Божою Волею, ніколи неможливо піддати сумніву, заперечити або змінити. Зовнішня освіта інколи шукає Бога, інколи — ні. Внутрішня освіта спонтанно, беззастережно й некорисливо втілює і розкриває Бога.

Водночас переконання, знання, віра і мудрість мають спільне Джерело — Око-Просвітлення Бога та Серце-Співчуття Бога.

10. Професор Женев’єва Мак-Кой10


Кафедра гуманітарної освіти, Вашингтонський Університет, м. Сіетл, штат Вашингтон.

Професор Женев’єва Мак-Кой: Як досягти Всюдисущого Буття?

Шрі Чинмой: Шановний професоре, мені сказали, що Ваш вислів «Всюдисуще Буття» означає Самого Бога. Як досягти Бога? Замість того, щоб намагатися досягнути Бога, з нашого боку було б мудріше знайти Його. Коли людина намагається досягнути Бога, між нею і Богом завжди є певна відстань. Завдяки молитві і медитації ми усвідомлюємо, що Бог — це не хтось, хто знаходиться в іншому кінці світу чи в найвіддаленіших сферах. Ясна річ, Він є в цих місцях, але наша мудрість підкаже нам, що Бог також перебуває і близько-преблизько. Він — це хтось усередині нас, кого ми маємо знайти.

Коли ми хочемо щось винайти, то на всю потужність застосовуємо силу розуму. Коли ми хочемо щось знайти, ми просто занурюємося глибоко всередину себе, застосовуючи силу свого серця. В серці питання відстані не виникає, і ми досягаємо Бога набагато швидше.

Щоб досягти найдальшої цілі, нам доведеться бігти швидко, дуже швидко, якнайшвидше. Щоб досягнути найвищої висоти, нам доведеться підніматися високо, дуже високо, якнайвище. Та коли ми хочемо знайти Бога, ми просто занурюємося глибоко всередину себе і знаходимо всевишньо обраного Внутрішнього Керманича, який мешкає у нашому серці.

Повертаючись до Вашого запитання, як досягти Бога або, скажімо, як знайти, а потім осягнути Бога? Ми знаходимо Бога й осягаємо Його завдяки безсонній молитві і невпинній медитації. А для цього нам слід любити Бога, не висуваючи жодних умов. Ми слід сказати собі: «Бог — заради Бога», а потім зробити це реальністю нашого життя.

11. Професор Лінна Дж.Стендиш11


Виконавчий директор з досліджень, Науково-дослідний інститут при Університеті Бастера, Університет Бастера, м. Сіетл, штат Вашингтон.

Професор Лінна Дж.Стендиш: Чому для Вас існування Бога, Абсолюту, Божественності — це, очевидно, відоме явище й повсякденне переживання, тоді як мені, вченій і лікарю, бракує доказів, щоб говорити, що я знаю чи принаймні вірю, що Бог існує? Я не маю жодної певності у тому, що науковий матеріалізм або матеріалістичний реалізм подає невірне судження про природу реальності. Чому Ви впевнені, а я — ні?

Шрі Чинмой: Шановний професоре, наше людське життя дуже ускладнене. Наше людське розуміння дуже ускладнене. Наше ставлення до реальності дуже ускладнене. А проте ми можемо виявляти взаємоповагу до наших поглядів і переконань. Ви як вчений почуваєтеся у світі науки, як удома. Мені поталанило стати свідомим шукачем Бога. Моє життя цілком присвячене внутрішньому пошуку. Тож Бог, зі Своєї безкінечної Щедроти, благословив мене певним досвідом, що просвітлює і здійснює.

Що стосується науки, є багато речей, у яких я зовсім не обізнаний, і які ви здатні довести мені, якщо я хотітиму присвятити свій час вивченню вашої реальності. Я також зумію довести вам, що Бог існує, якщо ви матимете бажання свідомо та самовіддано присвятити своє життя відкриттю Бога. Ваш Бог-наука і мій Бог-духовність — це та сама Суть. Однак віддані Богові-науці просять конкретних доказів на кожному кроці. А віддані Богові-духовності радше дбають про внутрішні переживання, ніж про безпосередні докази чи фізичну очевидність.

Віддані Богові-духовності не намагаються впевнитися в Існуванні Бога. Їх віра і любов до Бога дозволяють їм відчувати Бога як всюдисущу Реальність. Вони вже почастувалися пресмачним манго і продовжують насолоджуватися його смаком на своє повне й остаточне задоволення. Їх не обходить, чи вірить у манго решта світу. Вони тішаться і задоволені тим, що мають. Їм достатньо внутрішньої присутності Бога. Вони не відчувають жодної потреби, щоби Бог прийшов і постав навпроти них. Вони вважають, що їх внутрішнє щастя, спокій і задоволення від життя — доволі вагомий доказ.

Як вчений, ви, мабуть, хотіли б, щоб я довів вам достовірність мого підходу до реальності, проте я, як люблячий Бога, не проситиму вас щось доводити. Я лише проситиму вас бути задоволеними, а якщо ви вже задоволені тим, що ви маєте і тим, чим ви є, тоді я справді максимально божественно пишаюся вами. Ваше задоволення — це прояв реальності, обраної вами. Моє задоволення — це також прояв реальності, обраної мною. Наприкінці нашої життєвої подорожі ми побачимо, що Бог-Наука та Бог-Духовність — вічно й нероздільно єдині, виконуючи дві різні ролі заради покращення людства та здійснення мети його існування.

12. Професор Карло Калабриз12


Виконавчий директор з досліджень, Науково-дослідний інститут при Університеті Бастера, Університет Бастера, м. Сіетл, штат Вашингтон.

Професор Карло Калабриз: Який новий підхід до можливості переживання Бога Ви б запропонували тому, хто ще не мав досвіду переживання Бога чи особливої свідомості?

Шрі Чинмой: Шановний професоре, свідомості притаманна нескінченна різноманітність, однак існує два основні її типи: свідомість, прив’язана до землі, та свідомість небесної свободи. Завдяки молитві і медитації ми трансформуємо свою прив’язану до землі свідомість у свідомість небесної свободи. Оволодівши небесно вільною свідомістю, ми неодмінно отримаємо у своє розпорядження досвід переживання Бога.

Існує два види молитви, які можна означити як «Дай мені» і «Візьми мене». Звичайна людина, яка практикує перший вид молитви, говорить Богові: «Мій Господи, дай мені силу грошей, ім’я та славу, щоб я був дуже щасливим». Духовна людина, яка практикує перший вид молитви, промовляє: «Мій Господи, дай мені спокій, світло і захват, щоб я зміг жити життям справжнього задоволення». Духовна людина, практикуючи другий вид молитви, скаже Богові: «Мій Господи, візьми мене. Я хочу повністю належати Тобі, тільки Тобі. Формуй, ліпи й використовуй мене так, як Ти Сам того бажаєш».

Другий вид молитви повністю відрізняється від першого. У першому ми застосовуємо своє ненаситне бажання володіти світом і навіть Богом. На жаль, ми настільки обмежені, що навіть не розуміємо, що неможливо заволодіти Богом так, як можна володіти матеріальним предметом чи навіть людиною. Бога можна лише осягнути, розкрити і виявити.

Ви хотіли б мати новий підхід до Бога. У такому разі ви виявите, що другий вид молитви просвітлює та здійснює все. Такий підхід охоплює кожну вашу дію тут, на землі, а також її результат у формі успіху або невдачі, перемоги чи поразки. Усе підноситься до Стоп Бога з однаковим захопленням.

13. Професор Леонард Хадсон13


Завідуючий відділенням пульмонології і швидкої допомоги, Вашингтонський Університет, м. Сіетл, штат Вашингтон.

Професор Леонард Хадсон: Чи є Бог суддею і, якщо так, то кого Він судить: людину чи суспільство?

Шрі Чинмой: Шановний професоре, Бог не є суддею, зовсім ні! Він не судить нас, Він нас любить і любить. Ми, люди, користуємося своїм розумом, щоб судити інших. А Богові ніколи судити нас. Увесь Свій час Він витрачає на те, щоб любити нас, бо Він має тільки Серце, і тільки Серцем Він є.

Коли ми судимо інших, ми намагаємося порахувати їхні хороші й погані вчинки, а коли ми любимо інших, ми виходимо далеко за межі хороших та поганих дій. Сила нашої щирої любові поглинає одночасно і хороше, і погане скоєне ними.

Мати виражає безмежну ніжність до свого сина, навіть якщо увесь світ говорить, що він — невиправний негідник. Її любов до сина значно перевершує його вчинки. У цьому Бог схожий на матір.

Можна також сказати, що Бог схожий на доброго дідуся. Він із поблажливістю вважає, що, осуджуючи когось, ми анітрохи не допомагаємо цій людині стати кращою. Навпаки, її страх перед нами та її реакція на наш осуд лише затримають її прагнучий до Небес прогрес та її досягнення Всевишньої Реальності. Бог внутрішнім способом говорить нам і навчає нас молитися Йому, щоб стати самим Його Образом. Посідати суддівську трибуну — це не те, що належить робити. Слід любити Абсолютного Всевишнього Господа і бути любим Абсолютному Всевишньому Господу так, як Він того бажає. Це єдиний спосіб поєднати сльози людства та Усмішки Божественності у Серці Повноти-Єдності Бога, Любого Всевишнього.

14. Професор Уес Ван Вурхис14


Кафедра інфекційних хвороб, Вашингтонський Університет, м. Сіетл, штат Вашингтон.

Професор Уес Ван Вурхис: Чому Бог допускає, щоб людей спіткали неприємності?

Шрі Чинмой: Шановний професоре, нам так легко звинувачувати Бога в тому, що відбувається з Його творінням. Однак творіння також має певну особисту волю. Позаяк ми вважаємо Любов Бога безмежною, нам слід вважати, що Могутність Бога теж безмежна. Чи молимося ми Богові, Любому Абсолютному Всевишньому, про свій повсякденний захист? Чи залучаємо ми Його до своєї щоденної різноманітної діяльності? Чи молимося ми Йому, щоб Він був з нами у вирі нашого життя? Ні, ми не виконуємо свою частину роботи. Безперервно — нічого й питати; щогодини — нічого й питати; на жаль, більшість із нас навіть інколи не думає про Бога. Добре знаючи, що у світі безліч небожественних сил, як ми можемо сподіватися, що Бог оберігатиме нас щомиті, якщо ми не тримаємо Його свідомо щомиті поруч?

З іншого боку, якщо ми глибше зануримося у філософію життя, то, ймовірно, усвідомимо, що могло трапитися щось нескінченно гірше, ніж те, що відбувається з нами зараз. Або, можливо, усвідомимо, що тепер ми маємо справу із наслідками своїх минулих вчинків, або, що Бог спонукає нас до вищого Світла через фізичне, вітальне або ментальне страждання. Бог допускає, щоб ми отримували болісні переживання не тому, що Він хоче, щоб ми страждали чи зазнали краху, а тому, що Він відчуває, що це найшвидший та найнадійніший спосіб для нас навчитися, вирости і стати досконалими, щоб ми, нарешті, змогли насолоджуватися захватом свідомої єдності з Ним у нашому повсякденному житті, в усіх наших земних справах.

15. Професор Зел Кравинський15


Лектор, коледж Урсинуса, м. Колледжвіл, штат Пенсильванія.

Професор Зел Кравинський: Який найшвидший спосіб пізнати Бога та відчути Його особливе Піклування про нас?

Шрі Чинмой: Шановний професоре, існує багато шляхів до усвідомлення Бога. Два основні шляхи — це шлях розуму і шлях серця. Шлях розуму безмежно складніший, ніж шлях серця, що зумовлено природою розуму людини. Розум сумнівається, розум підозрює, розум суперечить, розум обмежує. Як не прикро, але настає час, коли розум піддає сумніву своє власне розуміння, власні здібності, власну віру у вищі реальності і навіть у Бога.

А шлях серця — це шлях любові, відданості і зречення. Ми любимо Бога, ми присвячуємо себе Богові та зрікаємося своєї волі перед Волею Бога. Шлях серця — це шлях дитини, яка повністю залежить від безумовної любові і турботи матері. У духовному житті шлях безумовного зречення — це найшвидший шлях. Безумовне зречення означає радувати Бога Його власним Способом. Легко сказати, що ми будемо радувати Бога так, як Він забажає, проте для цього знадобиться багаторічна практика молитви і медитації. Повільно, поступово, зате вірно людина розвиває здатність зректися від своєї волі перед Волею Бога. Щомиті вона повинна застосовувати практично у своєму мисленні та у своїх діях найвищу молитву, якої навчив людство Спаситель Христос: «Нехай сповниться Воля Твоя».

Якщо ми молимося й медитуємо одухотворено і безкорисливо, якщо відчуваємо, що любимо тільки Бога і кожної миті потребуємо тільки Його, та якщо наважуємося визнати Його своїм, повністю своїм, ми неодмінно відчуємо Його особливе Піклування про нас у кожній миті нашої різноманітної діяльності.

16. Професор Мері Евелін Такер16


Кафедра релігії, Букнельський Університет, м. Льюнсбург, штат Пенсильванія.

Професор Мері Евелін Такер: Як Ви бачите Бога в Природі в сьогоднішній перспективі кризи навколишнього середовища?

Шрі Чинмой: Шановний професоре, Бог-Творець і Бог-творіння становлять єдине ціле. Природа — це зовнішнє вираження Бога. Криза навколишнього середовища, яку ми спостерігаємо у теперішній час, особливо у двадцятому столітті, може почасти позбавити Природу краси, чи, скажімо, її краса може бути частково знищена, проте внутрішню божественність Природи чи оточуючого середовища неможливо зруйнувати.

Природа — це вияв і прояв Бога. Бог — Джерело Природи. Можна сказати, що Природа — це Бог у Його зовнішній Формі. Коли у навколишньому середовищі стається криза, Природа може втратити красу, але не свою божественність. Навіть коли океан забруднений у численних місцях або ліс перетворився на пустелю, ми не можемо сказати, що Бог покинув цей океан чи цей ліс. Бог завжди залишатиметься і у творенні, і у руйнуванні, тому що Він — за межами творення і руйнування.

Хіросіма і Нагасакі були зруйновані атомними бомбами. Краса покинула ці два міста, але божественність там залишилася. Тепер ця божественність виявляє себе в надзвичайно одухотворених храмах спокою, які постали на руїнах. Створена людиною сила, що піддається спокусі зруйнувати світ, неодмінно буде зупинена Силою-Серцем Бога.

Люди-невігласи, які знищують Природу, не будуть невігласами завжди. В цьому столітті розпалювачі війни досягли успіху у своїх нищівних замахах, спрямованих на деякі країни. Водночас, миролюбні люди, завдяки їх превисокій мудрості, не дозволяють розпалювачам війни досягати успіху так легко, як раніше.

Розум володіє силою руйнування. Серце володіє творчою силою й силою просвітлення. Сьогоднішній розум, який сумнівається й руйнує, завтра підніметься до рівня розуму пошуку і творчого серця. Сьогоднішня жага матеріального задоволення завтра обернеться на живильне середовище духу.

17. Професор Савьясачі Дастидар17


Кафедра політики, економіки і суспільних наук, Державний Університет Нью-Йорка, Олд-Вестбері, Нью-Йорк.

Професор Савьясачі Дастидар: Мені казали, що Бог — це всемогутня й милосердна Мати. Чому ж Вона дозволяє людям навмисно убивати маленьких дітей під час війни?

Шрі Чинмой: Шановний професоре, коли ми знаходимося на землі, на фізичному плані, і живемо у фізичній свідомості, ми розглядаємо життя та смерть з однієї точки зору. А коли ми перебуваємо в дуже високому стані свідомості, ми бачимо життя і смерть зовсім по-іншому. На землі життя дарує нам радість, а смерть завдає нам болю. Ці переживання ми отримуємо за допомогою фізичних органів чуттів. Проте коли ми перебуваємо в тонкому тілі, то виходимо далеко-далеко за межі переживань людської радості і болю. Там всезнаючий і всемогутній Бог хоче отримувати досвід всюдисущого Бога.

Беручи за основу переживання, отримані від батьків у фізичному світі, ми сформували власне поняття Бога-Отця чи Бога-Матері. Ми здатні розуміти Бога як саму Ніжність, Любов, Співчуття тощо. Та коли Бог грає явно інші ролі у Своїй Космічній Грі, ми не розуміємо. Бог — не Той, кого можна розуміти. Його можна тільки усвідомлювати. Установивши свідому єдність з Ним завдяки численним рокам невсипного й ненастанного стремління, ми побачимо, що кожна Його дія має особливу ціль.

На фізичному плані ми, можливо, побачимо руйнування. Але на іншому рівні свідомості той самий досвід виглядає як перетворення чи просвітлення конкретних втілених душ. Істинно люблячі Бога, завдяки незмінній любові до Нього, завжди виправдають Його Дії. Це не сліпа віра у Божу Доброту. Це нероздільна єдність з Волею Бога. Той, хто дійсно шукає Бога і любить Бога, знає й відчуває, що Бог-Творець та Бог-Руйнівник — це та ж сама Суть.

Я можу збудувати будинок, а можу його знести. Коли я будую будинок, люди вітають мене і кажуть, який я молодець. Коли я зношу будинок, вони кажуть, що я свавільний, схильний до руйнації безумець. Але їм невідомо ні навіщо я будую, ані чому я руйную. Так само й Бог створив оце моє тіло. Невже Він не має права його знищити, якщо така Його Воля? Якщо я маю право щось побудувати, невже я не маю такого самого права зруйнувати це? Можливо, я хочу знести цей будинок, щоб збудувати кращий. Ваші очі бачать це як акт сліпого руйнування, але якби ви знали, з яких причин я це роблю, ви б змінили свою думку. На іншому плані це зовсім не руйнування. Це лише моделювання та перемоделювання. Бог надає нам одного вигляду, а потім Він може захотіти змінити нас, наділивши нас іншим досвідом та іншими можливостями.

Той, хто творить, має право руйнувати. Нерозумно говорити, що Бог хороший, якщо Він творить, а якщо руйнує, то поганий. Ми судимо про Всемогутнього Бога відповідно до свого обмеженого, дуже обмеженого людського розуміння. Бог вищий від нашого схвалення і засудження. Як люди ми вважаємо, що можемо будувати і руйнувати свою власність, як нам заманеться. Коли Бог створює щось, це — Його власність; то чому ми вважаємо, що Він не має права знищити це?

Якщо ми щось будуємо і бачимо, що це нам не до вподоби, ми, ясна річ, руйнуємо, щоб збудувати краще. Так само, якщо Бог не задоволений Своїм творінням, Він теж може спробувати створити краще. Чому ми воліємо дати Йому право лише на будівництво, лише на створення?

Ви сприймаєте Бога як Матір. Якщо Мати бачить, що хтось убив одне з Її невинних маленьких дітей, у Неї вистачить мудрості сказати: «Моє дитя убили. Я створю замість нього інше, і воно буде безмежно кращим». Коли Бог-Мати бачить, що її діти гинуть під час війни, повені чи голоду, Вона ставиться до цього терпляче. Вона допускає, щоб це сталося, бо знає, що здатна створити щось значно краще.

Якщо хтось прийде до мене додому і почне нівечити мій сад, я, можливо, допущу це, бо знаю, що я запросто зможу посадити нові квіти, нові дерева та зробити сад набагато красивішим, ніж він був раніше. Так і Бог-Мати може запросто застосувати Свою божественну Силу, щоб створити досконаліше творіння і дати краще життя тим втіленим душам, яким доводиться передчасно зустрічати смерть у цій інкарнації.

18. Професор Клара Кастольді18


Спеціальний позаштатний викладач, кафедра фізики, Оклендський Університет Рочестер, штат Мічіган.

Професор Клара Кастольді: Сучасна фізика виявила, що існує море енергії, яка пронизує «порожній» простір всесвіту і може матеріалізуватися. Чи можна це назвати Богом?

Шрі Чинмой: Дорогий професоре, на жаль, я абсолютно не знайомий з фізикою, чи то давньою, чи то сучасною. З духовної точки зору, а також точки зору мого внутрішнього досвіду, все є Богом: скінченне і Безкінечне, порожнеча і повнота, безмовність і звук — усе, що було, є і буде. Є лише Бог і більше нічого.

У такому сенсі Бог та енергія, безумовно, нероздільні. Проте, якщо ви скажете, що Бог та енергія настільки нероздільні, що енергія здатна самостійно, без прямої Волі Бога, направляти чи розпоряджатися Всесвітом, то ви помиляєтесь. Енергія та Бог — єдині, це правильно, та водночас Бог перебуває за межами всього, що Він має й чим Він є. Хоча Бог, досягаючи чогось, виявляє Свою залежність від нас або від законів природи, Він легко може досягти цього і без нашої допомоги, самостійно.

В нашій індійській філософії є термін «shunya», тобто порожнеча. Ця порожнеча — ніщо інше, як повнота, яку ми називаємо «hiranya garbha» — золоте яйце або лоно. Саме з цього золотого яйця розпочалося творіння. Бог втілює все, що є в Його творінні. Він водночас є і тим, й іншим. А також за межами і того, й іншого. Ми не можемо обмежувати Бога, кажучи: «Ось це і є Бог». Бог — це все. Водночас Він — ніщо. Нашому розумові складно охопити ці поняття. Бог може бути за межами і того, й іншого. Він може бути і тим, й іншим відразу. Він може не бути ні тим, ні іншим. Бога треба відчувати і переживати; визначити Бога неможливо.

19. Професор Джерард Морріс19


Спеціаліст в області онкології, Оксфордський Університет, м. Оксфорд, Великобританія.

Професор Джерард Морріс: З огляду на вічність часу, чи розпочне Бог нове творіння, довівши до досконалості своє теперішнє творіння?

Шрі Чинмой: Дорогий професоре, коли хтось має вільний доступ до Абсолютної Реальності, він чітко осмислює, що Боже творіння завжди, завжди перебуватиме у процесі вдосконалення довершеного. Досконалість не має найвищої точки. Це нескінченний процес.

Дивлячись на бутон квітки, ми бачимо, що він досконалий, і ми абсолютно задоволені. Згодом ми можемо побачити, що бутон розкрився. Цілком розквітла квітка — це ще одна досконалість. Можливо, навіть тоді, процес не завершиться. Ми можемо поставити квітку на свій вівтар або використати її для чогось особливого. Ця нова обставина приносить нам неповторне задоволення і робить квітку ще досконалішою у наших очах.

Але може статися так, що наш розум вийде у перші ряди і скаже, що цього задоволення мало. Розум спробує переконати нас у тому, що бутон може бути значно досконаліший, квітка — прекрасніша, а вівтар — духовніший. І ми вже більше не задоволені. У нашому людському житті досконалість — ніщо інше, як задоволення. Коли ми задоволені, то говоримо, що все бездоганне. Коли ми не задоволені, ми у всьому вбачаємо недоліки. Рослина у формі насіння досконала. Коли насінина проростає і стає тендітним паростком, паросток досконалий. Коли паросток стає велетенським, повністю розвинутим деревом, дерево теж досконале. А потім рослина знову повертається до досконалості своєї форми-насіння.

Важливо те, в якій точці процесу еволюції ми відчуваємо задоволення. Коли ми чимось задоволені, тоді ця річ досконала. Досконалість неможливо відокремити від задоволення. Вони ідуть пліч-о-пліч. Творіння Бога завжди перебуватиме у процесі вдосконалення. Вдосконалення — це нескінченний процес розквіту реальності.

20. Професор Рассел Бредшоу20


Керівник програми магістрів, суспільні науки, Нью-Йоркський Університет, Леман Коледж, м. Нью-Йорк, штат Нью-Йорк.

Професор Рассел Бредшоу: Яким чином я можу служити Богові тут, на Землі, якщо мені доводиться перебувати у ментальному світі й вирішувати чимало клопітких справ?

Шрі Чинмой: Проблеми, проблеми, мій дорогий професоре! Я певен, що ваші клопоти — ніщо інше, як ваші особисті проблеми. В людському житті ми іноді можемо почислити свої проблеми, а іноді їх безліч.

Коли ми маємо проблему, ми або намагаємося подолати її, або здаємося їй і намагаємося з нею жити, безпорадно чи гордо, свідомо чи несвідомо.

Для шукача кожна проблема — це виклик та нагода, якщо застосовувати її правильним і божественним чином. Як правильно й божественно приступити до вирішення проблеми? Правильний спосіб полягає у тому, щоб якомога частіше і дуже щиро кликати Милість Бога прийти нам на порятунок. Ми, люди, хочемо вирішувати будь яку проблему по-своєму, за допомогою своїх розумових здібностей, які є мізерними, хоч нам і не хочеться у це вірити. Незважаючи на численні невдачі, нам здається, що наші здібності потужніші, ніж сама проблема.

Всі проблеми на світі мають одне джерело — незадоволеність. Незадоволеність теж має своє джерело — недосконалість. І у недосконалості є джерело — невігластво. У невігластва також є джерело — Бог у повільному процесі еволюції.

Бог-Бачення побажав зіграти роль Бога-Інволюції. Бог-Інволюція бажає грати роль Бога-Еволюції. Бог-Еволюція, зрештою, стане Богом-Абсолютним Задоволенням.

Проблема — це початок нашої подорожі. Під час подорожі виявляється чимало проблем. Під час подорожі ці проблеми проcвітлюються. Та коли наша подорож добігає кінця, проблем не стає. Вкінці нашої подорожі ми відкриваємо Усмішку Вічності у Небі Нескінченності.

Ви можете служити Богові тут, на землі, ставши божественним всевишнім героєм. Як стати божественним всевишнім героєм? Всевишнім героєм можна стати, свідомо нагадуючи собі щомиті про той незаперечний факт, що ви — від Бога, і ви — для Бога. Ви обрані Самим Богом, щоб любити Його, служити Йому й проявляти Його тут, на землі, так, як Він того бажає. Ваше внутрішнє переконання у тому, хто Ви є і що Вам слід робити, може допомогти Вам побороти гординю всіх Ваших проблем: тих, які вже виникли, і тих, які поки що не проявилися.

21. Професор Кушуміта Присцілла Педерсен21


Керівник кафедри релігійних досліджень, коледж Св. Франциська, Бруклін, Нью-Йорк.

Професор Кушуміта Присцілла Педерсен: Як ми можемо найкраще бачити Бога в усіх істотах?

Шрі Чинмой: Дорогий професоре, щоб бачити Бога в усіх істотах, спочатку потрібно навчитися бачити Бога-Творця і Бога-творіння як одне ціле. Ми повинні свідомо переконати себе, що Бог не лише перебуває всередині живої істоти, а й що ця жива істота — це Сам Бог. Ми повинні любити іманентного Бога і проявленого Бога як одне ціле.

Найкращий спосіб бачити Бога в усіх людях полягає в тому, щоб віддано, вірно, самовіддано, свідомо, спонтанно, безсонно та безперервно любити Бога в усьому Його творінні. Щоб відчути присутність Бога, не обов’язково заходити до храму і стояти перед вівтарем. Якщо ми зможемо відчути, що храм сам по собі — це теж Бог, та що храм і вівтар невіддільні, тоді тієї миті, коли ми наблизимося до храму, ми неодмінно відчуємо Присутність Бога. Ми відчуємо Присутність Бога задовго до того, як увійдемо у храм і станемо перед вівтарем.

Та абсолютно найкращий спосіб бачити Бога в усіх істотах полягає у тому, щоб, завдяки духовній практиці, стати серцем щирості й життям смирення і співати пісню самовіддачі, нічого не очікуючи натомість ні від людства, ні від Самого Бога. Серце — немов наш індійський лотос. Коли ви зможете свідомо розкрити пелюстка за пелюсткою лотос серця та прикликати постійну Присутність і постійне Наставництво Бога, тоді ви неодмінно бачитимете Бога в усіх істотах. «Повністю розквітлий лотос серця» — це езотеричне значення вашого духовного імені «Кушуміта».

22. Професор Лінкольн Поліссар22


Кафедра біостатистики, Вашингтонський Університет, м. Сіетл, штат Вашингтон.

Професор Лінкольн Поліссар: Всесвіт такий неосяжний і непростий. Чи існує якийсь спосіб уявити, як Бог керує всім цим?

Шрі Чинмой: Дорогий професоре, щоб уявити Бога, насамперед необхідна віра у свою уяву. Уява сама по собі — це реальність, яка може існувати самостійно. Це сила, яку можна втілити, розкрити й проявити так само, як і будь-яку іншу властивість. Коли ви вірите в певну людину, ви, так би мовити, відчуваєте, що ця людина може зробити щось приємне для вас. Так само, коли ви уявляєте собі Бога в Його Безмежності, то беззастережно вірите в Його всемогутню Силу. За допомогою Своєї творчої Сили Він утворив всесвіт.

Зробімо наступний крок. Оскільки ви вірите, що Бог створив всесвіт, ви запросто можете повірити і в те, що крихітних комах створив також Він. Тепер ви вірите, що дрібна комаха втілює й розкриває Бога, всемогутню Силу, так само, як це робить Його нескінченний Простір? Застосувавши силу своєї уяви, ви побачите, що Бог є не тільки Безкінечним, а й кінцевим. Він може бути як реальністю, так і нереальністю; Він існує й водночас не існує.

Ваш розум скаже: «Якщо Він існує, то як Він може не існувати?» Ваша уява спочатку може говорити те ж саме. Та вам потрібно навчитися користуватися уявою іншого виду. Потрібно ставитися до уяви як до реальності, якою можна розпоряджатися. Не розмірковуйте про неї, як про птаха, що лине в недосяжному небі, а потім зникає з очей. Думайте про уяву, як про повітряного змія, прив’язаного мотузкою до вашої руки. Ви можете відпустити змія летіти за вітром, куди йому заманеться. А також можете повернути його вниз, до рук, коли завгодно. Уяві треба дозволити літати, але, водночас, вона має залишатися під контролем, щоб ви могли користуватися нею за бажанням. Мотузка, якою прив’язана уява, — це ніщо інше як ваша віра у Всемогутність Бога. Віра скаже вам, що Бог може бути безкрайнішим за найбезкрайнішого або дрібнішим за найдрібнішого.

Перед тим як зробити знімок, фотограф вибирає певний об’єктив. Користуючись одним об’єктивом, він може наблизити далекі предмети до області свого безпосереднього бачення. А вибравши інший об’єктив, він може відсунути предмети, що знаходяться поруч, до лінії далекого горизонту. Те саме й з уявою. За допомогою мотузки-віри можна максимально наблизити Нескінченність або, користуючись тією ж мотузкою, відпустити уяву і споглядати речі на великій відстані.

На жаль, коли ми говоримо, що Бог всюдисущий, всемогутній і всезнаючий, ми схильні уявляти Його Кимось далеким-предалеким, високим-превисоким. Проте це лише одна реальність. Чому б нам не уявити, що Бог — якраз усередині нас, припустимо, в нашому серці чи в наших очах?

Потрібно дійти до того, щоб відчувати, що Бог — не лише в нескінченному Просторі, а й усередині нас та всередині навіть найдрібнішої істоти у Своєму творінні. Саме так і чинять духовні Вчителі та духовні шукачі найвищого рівня: вони застосовують своє бачення, щоб бачити Присутність Бога в кожному аспекті Божого творіння. Це бачення, немов збільшувальне скло, надає їм можливість охоплювати значно більше, ніж дозволяє звичайний зір людини.

Якщо ви оволодієте баченням, яке дозволяє виходити за межі того, що бачать ваші очі та за межі того, що усвідомлює ваш розум, тоді ви зрозумієте, що ваше бачення — ніщо інше як сама реальність. А що служить сполучною ланкою між вашим баченням і неозорим простором? Тільки ваша віра, тільки вона.

Поки що ви готові повірити, що Бог знаходиться всередині Гімалаїв, всередині океану, всередині зірок і планет, але ви не готові бачити Його всередині чогось крихітного. З іншого боку, ви, можливо, готові бачити Присутність Бога всередині матеріальних і видимих речей, але чи готові ви побачити Його всередині невидимого? Квітку можна бачити і доторкнутися до неї, але її аромат незримий. Очі й розум кажуть вам, що квітка прекрасна. Як описати красу? Яке дати їй визначення? Красу саму по собі не можна описати. Щоб відчувати красу як реальність, її треба переживати. Як ми відчуваємо матеріальні предмети, видимі й досяжні, так само ми можемо відчувати і нематеріальне: красу, чистоту, божественність тощо. Це відбувається завдяки уяві-єдності.

Що таке чистота? Якщо це просто фізична охайність, вона негайно стає помітною для наших зовнішніх очей. Але істинну чистоту не побачити зовнішніми очима. Чистота — це внутрішній стан, у якому розум бачить усе божественним. Скільки б разів людина не приймала душ, я впевнений, що вона не побачить усе навколо себе божественним! Коли людина наповнена істинною чистотою, вона бачить усе як вияв Божественності: стіну, двері, вікно — все. Чистота бачить Вияв Божественності у всьому.

Краса, чистота, божественність і решта подібних явищ мають свою реальність. Їм не потрібна фізична або матеріальна форма. Якщо ми зуміємо ототожнитися з ними, то матимемо нагоду переконатися, що Божественність не лише всюдисуща, але й ми самі є нею. Ми — сама Божественність.

На жаль, людський розум вважає, що Бог може бути тільки таким, а не іншим. Наш розум уявляє Бога Співчутливим, Милосердним і Справедливим. Уявити, що Бог може бути байдужим і навіть втіленням жорстокості, наш розум просто не спроможний! Однак потрібно сприймати всі аспекти Бога як одне ціле: Він може бути таким, Він може бути іншим. За Своєї відсутності — Він присутній. За Своєї присутності — Він відсутній. У красі квітки Він — аромат. В ароматі Він — краса квітки. Це те ж саме, що бачити герб і решку монети одночасно. З одного боку — зображення короля, з іншого — ще дещо. Дивлячись на обличчя короля, потрібно відразу й безпосередньо бачити інший бік монети. Це дійсність: вони абсолютно нероздільні, як нероздільні квітка та аромат.

Безмежне і мізерне треба бачити як одне ціле. Нам просто повірити, що Бог втілює Безкінечність, але складно повірити, що Бог може бути крихітним-прекрихітним. Він не лише втілений у цьому крихітному, а й також є ним. Погляньмо на своє людське тіло. В нас велика грудна клітина, і ми, можливо, зуміємо припустити, що там мешкає Бог. Але нам важко уявити собі, що Бог — у мізинці ноги. Треба досягти такого рівня, де ми зможемо відчути, що вже сам мізинець і є Бог.

Припустимо, що океан — це Бог. Якщо ви відокремите від океану одну краплю, чи будете ви й надалі відчувати, що ця однісінька крапля — це Бог? Ви скажете, що маленька краплина така безпорадна, невже вона може бути Богом? Проте Бог здатен грати безпорадну роль у краплі води. Він робиться безпорадним завдяки Своїй всемогутній Силі.

Краще за все завжди уявляти, що Бог, далекий-предалекий, глибокий-преглибокий, високий-превисокий, має таку саму реальність, як Бог, виражений у тому, що знаходиться поряд, що є крихітним. Якщо ви спроможні вірити, що Бог може бути і таким, й іншим, то ваше уявлення — надалі не уявлення. Уявлення стає реальністю. Але тільки тоді уявлення може стати реальністю, коли ми практикуємо віру в те, що Бог існує в усіх Своїх аспектах. Він може дрімати; Він може бути бадьорим. Він може знаходитися поруч; Він може знаходитися далеко. Він може бути тут; Він може бути там. Навіщо обмежувати Бога одним способом бачення чи віри в Нього? Якщо ви вірите в усі Його аспекти, то уявлення стає дійсністю, і ви більше не сумніватиметеся в собі чи Богові.

Ми завжди говоримо, що Бог всемогутній і випрошуємо, щоб Він наділив нас частиною Його Сили, щоб ми зуміли виконати своє бажання бути успішними чи добре впоратися з якоюсь справою. Але ми можемо молитися Йому й інакше. Ми можемо сказати: «Боже, оскільки Ти всемогутній, будь ласка, застосуй Свою всемогутню Силу, щоб забрати мою жадібність, мої бажання, моє невігластво». Як часто люди моляться Богові таким чином? Більшість людей молиться Всемогутньому Богові лише про здійснення своїх бажань, а не про їх вилучення. Одна людина на мільйон молитиметься Богові: «Нехай сповниться Воля Твоя». Решта говоритиме: «Дай мені те, дай мені це».

Бувають крадії, які ходять до храму і моляться Богові, щоб їх не спіймали. Тоді як господарі моляться: «О Боже, якщо грабіжники увірвуться в мій дім, дай мені здатність упіймати їх». Чию молитву має вислухати Бог? Одна сторона каже: «Я чиню неправильно, але, будь ласка, не допусти, щоб мене впіймали». Інша сторона каже: «Будь ласка, не допусти, щоб злодії проникли в мій дім, або дай мені здатність упіймати їх, коли вони прийдуть». Бог губиться між ними! Ймовірно, що Бог побачить, що господарям необхідний певний досвід для просвітлення, тож Він може допустити, щоб їх майно вкрали. А з іншого боку, може й не допустити. Лише Йому відомо, як саме Він потішить людей!

Рідко хто молиться Богові: «Нехай буде Воля Твоя. Якщо Ти бажаєш, щоб злодій проник у мій дім, чи щоб він попався, а чи щоб залишився на волі — все вирішувати Тобі».

Якось злодій прийшов грабувати індійського духовного Вчителя. В кімнаті він не знайшов нічого, крім матраца й подушки. Злодій збирався тікати з цими речами, як тут з'явився Вчитель. Злодій відразу кинув подушку й матрац і побіг. Вчитель кинувся за ним, гукаючи: «Постривай, постривай! Будь ласка, повернися і забери те моє майно. Тобі воно потрібніше, ніж мені. Бо для цього ти й приходив. Вночі в мене є місяць, а вдень — сонце. Мені більше нічого не потрібно».

Ви, мабуть, скажете, що духовний Вчитель зробив превелику дурницю, та я хочу сказати, що завдяки єдності з Богом, він побачив, що злодій цінує ці речі більше, ніж він, і отже, дозволив злодію узяти з собою матрац і подушку. Він сказав: «Всередині злодія та через злодія, який крав мої речі, діяла Воля Божа. Тепер той самий Бог велить мені дати можливість крадієві порадіти, отримавши їх. Я отримаю внутрішнє задоволення, віддаючи свої речі йому. Я не божевільний, у даному випадку я лише виконую Волю Бога».

Реальність Всесвіту стає очевидною, коли розум цілком безмовний. Тільки тоді розум здатний сприймати Божу Волю, коли він — немов порожня посудина. В нічому — все. Така наша індійська філософія. З порожнечі виникла повнота. В духовному житті порожнеча — це повнота. Коли розум абсолютно спокійний, стає видимою реальність, яка пронизує все.

23. Професор Ананда В.П. Гуруге[fn:: Кафедра Релігії, Північнозахідний Університет, м. Еванстон, штат Іллінойс, Хсі Лай Університет, Гасиєнда Хайтс, штат Каліфорнія, Каліфорнійський Державний Університет Фуллертон, Каліфорнія, спеціальний старший радник Генерального Директора ЮНЕСКО, колишній Посол Шрі Ланка в США (1992-

1994).]

Професор Ананда В.П. Гуруге: Як би Ви пояснили агностику, чому Бог досі не розкрив Себе людству в цілому? Чи є пізнання Бога привілеєм, наданим небагатьом? І якщо це так, то чому?

Шрі Чинмой: Шановний професоре, кожен має своє розуміння Бога. Агностик (як, наприклад, улюблений син Індії та її неперевершений прем’єр-міністр пандит Неру) переконаний, що Бог — це невідоме й недосяжне для пізнання. Він сповнений сумнівів щодо існування Бога. Наша філософія така: Бог — це відоме і його можна пізнати. Водночас Він — невідоме й недосяжне для пізнання. Він — і те, і інше, як тоді, коли ми говоримо, що Він існує, і Він не існує. Коли щось ширше від найширшого, воно недосяжне для пізнання. Проте, з іншого боку, та сама Енергія або та сама Сила може набути невеликої й очевидної форми, яку ми запросто зможемо побачити й охопити.

Якщо хтось вважає, що Реальність недосяжна для пізнання, тоді як нам переконати його у протилежному? Ми знаємо, що Реальність можна пізнати, завдяки своєму внутрішньому досвіду. Коли перед нами стоїть наш добрий друг, нам відомо, що йому притаманні певні риси. А хтось інший може сказати, що цю особу не збагнути. Для нас вона досяжна для пізнання. Для когось іншого вона недосяжна для пізнання. Хто має рацію, а хто ні?

Я насмілюся поставити запитання по-іншому: чому Бог повинен приходити і доводити агностику, що Він існує? Бог поважає будь-яку теорію. Якщо хтось вважає, що Бог недосяжний для пізнання, то Він скаже: «Якщо ви задоволені, кажучи або відчуваючи, що Я недосяжний для пізнання, — добре. Наша мета — задоволення». Якщо хтось інший говорить: «Бога можна пізнати. Він — мій Батько, Він — моя Мати. Колись я матиму з Ним бесіду віч-на-віч. Я бачу й відчуваю Його у Природі — в тендітних квітах, у деревах, у річці. Я бачу й відчуваю Його скрізь», — тоді Бог скаже цій людині: «Моя дитино, будь задоволена своїми незаперечними внутрішніми переживаннями».

Нехай буде задоволений той, хто прагне задоволення від аспекту Бога, недосяжного для пізнання; нехай також буде задоволений той, хто прагне задоволення від аспекту Бога, досяжного для пізнання. Є ще третя сторона, яка говорить, що Бог — це як відоме, так і невідоме, як досяжне для пізнання, так і недосяжне для пізнання. Він — скінченне та Нескінченне. Люблячі Бога, які дотримуються таких переконань, вважають реальними і аспект Бога, недосяжний для пізнання, і аспект Бога, досяжний для пізнання.

Коли мала зернина знаходиться під шаром ґрунту, ми не знаємо, що вона існує. Тільки той, хто посадив зерня, знає, що воно там є. Всі інші заявлятимуть, що там нічого нема. Попри їхні звинувачення, хіба садівник зобов’язаний розкопувати землю, щоб дістати насіння на поверхню? Ні, він лише скаже: «Радійте, переконані, що в землі нічого немає. Я радітиму, коли насіння проросте і стане пагоном, а потім — деревом». Водночас, знайдеться той, хто з самого початку повірить, що під шаром ґрунту є зернина, хоч він і не бачив, як садівник садив її. Наразі зерня — це невідоме, бо воно знаходиться під землею. Але факт, що я не бачу зернини, не означає, що вона не існує.

Я не маю телескопа, так що своїми людськими очима я не можу бачити віддалені об’єкти. Це не означає, що вони не існують. Нехай хтось принесе телескоп, і тоді він зможе довести існування цих об’єктів. За допомогою телескопа наші людські очі можуть бачити зірки, планети тощо. Лише тому, що дещо знаходиться поза межами досяжності наших фізичних органів чуттів, не означає, що його немає. Якщо ми зможемо оволодіти високою свідомістю, свідомістю вищого рівня, ця свідомість зможе перенести нас у непізнане так само, як телескоп переносить нас на далеку відстань. Коли щось явно очевидне, наш розум вважає це реальністю, а коли воно невидиме, обмежений розум сприймає його як нереальне.

Пізнання Бога — не привілей для обраних. Усі ми — діти Бога. Проте нам доведеться постаратися. Професоре, Ви чимало років витратили на навчання, стали вченим, філософом, теологом, істориком, космополітом. Як Ви досягли всього цього? Бо Ви мали внутрішній поштовх і зовнішню присвяту, щоб прямувати наміченим шляхом.

Дуже часто, стикнувшись із чимось невідомим, наш розум починає сумніватися. Якщо духовний Учитель найвищого рівня з'явиться перед тим, хто шукає Бога, шукач відразу відчує, ким той є та що собою являє. А звичайна людина, зв’язана бажаннями, якій байдуже до духовності, бачитиме духовну особистість як ще одну звичайну людину, яка нічим не відрізняється від неї самої. Власне, стремління шукача дозволяє йому розпізнати, що перед ним — велика духовна постать.

Духовність не є винятковою монополією однієї особи чи маленької групи людей. Внутрішня пожива призначена для всіх — споживайте! Голодні їстимуть, а не голодні не дбатимуть про трапезу. Говорити, що їжа доступна тільки для кількох голодних осіб — верх безглуздя. Їжа доступна всім.

Бог жодним чином не зобов’язаний доводити нам Своє Існування. Сонячне світло існує для всіх. Сонце не просить нас виходити на вулицю, щоб грітися під його промінням. Саме ми потребуємо сонячного світла — і тоді виходимо на вулицю. Так само й Нескінченний, Вічний і Безсмертний Бог перебуває всередині нас, але Він не благає нас зануритися глибоко всередину себе й виявити Його Присутність. Якщо ми відчуваємо потребу у внутрішньому світлі, то ми поринемо вглиб і відкриємо його.

Професор Ананда В.П. Гуруге: Чи є віра в Бога або Вищу Силу абсолютно необхідною для людини, яка прагне вести правильний і плідний з точки зору етики спосіб життя у відданості і служінні? Коли віра в таку силу стає необхідною і для кого?

Шрі Чинмой: Віра в Бога або Вищу Силу абсолютно необхідна для тих, хто хоче здійснювати найшвидший прогрес як у внутрішньому, так і зовнішньому житті. Чимало людей, у тому числі і деякі світові діячі, не вірять у Бога, але їхнє життя, з точки зору етики, правильне і плідне. Хоч, можливо, й несвідомо, а втім, у внутрішньому світі вони плекають устремління, а у зовнішньому світі вони служать Богові-творінню.

Можливо, вони не вживають слово «Бог», можливо, вони навіть не вірять у Бога, проте вони вірять у добро. З духовної точки зору їх вибір етично правильного і плідного життя й визначне служіння людству — це акт віри. Завдяки способу життя, який вони обрали, вони представляють Бога в Його активному динамічному проявленні.

Проте, якщо людина хоче осягнути Найвище і стати Найвищим, їй необхідно вірити у Найвище. Стосовно таких людей ми навіть не вживаємо просто слово «віра», ми кажемо «глибинна віра». Віра — в розумі, з розумом і для розуму. Глибинна віра — в душі, в серці та у внутрішньому єстві, і, зрештою, вона виходить на передній план у зовнішньому житті.

Професор Ананда В.П. Гуруге: Чи могли б Ви словесно виразити своє духовне переживання при зустрічі з тією силою, до якої Ви звертаєтеся «Всевишній»? Як розвиваються ці взаємостосунки і на якому рівні? Чи є це чисто психологічне переживання, яке відбувається лише у Вашій свідомості?

Шрі Чинмой: Це, насправді, особисте питання, а втім, оскільки Ви — мій дорогий Друг і Брат, я з найбільшою любов’ю відчуваю, що можу відповісти Вам особисто.

Існують два види особистої зустрічі з Богом. Один — це лише переживання Бога. Другий — це усвідомлення Бога. Коли ви переживаєте Бога, то піднімаєтеся по Дереву-Богові. Коли ви усвідомлюєте Бога, то споживаєте Плід-Бога. А коли ви остаточно насолодитесь плодом, Бог може попросити вас спуститися з дерева й розповісти світові, який смачний цей плід. Бог також дасть вам значну кількість плодів, щоб унизу ви могли поділитися ними із своїми земними братами і сестрами, які дуже зголодніли саме за такими плодами.

Переживання Бога було впевненим стартом моєї подорожі. Усвідомлення Бога — це невпинний поступ моєї подорожі. Проявлення Бога — це незгасне сяйво моєї подорожі.

Стосовно другої частини вашого запитання: моє переживання — не психологічне. Зовсім ні! Будь ласка, дозвольте висловитись докладніше:

Дитя йоги — духовність.
Дитя духовності — релігія.
Дитя релігії — філософія.
Дитя філософії — психологія.

Йога живе в осяйній душі та прагнучому серці. Йога — це слово, яке на санскриті означає «союз». Це союз між покликом устремління землі та Усмішкою Співчуття Небес; союз між людиною, благання якої підноситься ввись, та Богом, чия Усмішка спускається вниз.

Духовність живе у серці та душі. Релігія живе у серці, розумі та віталі. Філософія розкладає й розправляє матрац-розум. Психологія згинає матрац-розум, пропонуючи нужденним його міцність та пружність.

Моє переживання — не психологічне. Це стан свідомості, безмежно вищий від містичного та психічного переживань. Це преображення свідомості реальності тіла у свідомість безсмертя душі. Там не існує ні розуму, ні форми. Людина стає абсолютно єдиною з Богом, Мрійником про творіння, та Богом, Люблячим творіння.

Професор Ананда В.П. Гуруге: Чи співпадають поняття «paramatman» та «brahman» Упанішад та Адвайта Веданти з поняттям «Бог»?

Шрі Чинмой: «Paramatman» та «brahman» Адвайта Веданти, «purusha» Самк'ї та Йоги і «Бог» англомовного світу — одне й те саме. Я можу вживати термін «Бог» або інші терміни з англійської: «Всевишній» чи «Абсолют». Для мене слово «Бог» містить у собі усі поняття різних релігійних та філософських систем.

Вживаючи слово «Бог», я звертаюся до якнайширшого поняття божества. «Бог» — це Творець і творіння. Він — космічна Безмовність та космічний Звук одночасно. «Бог» перебуває всередині нас, скрізь навколо нас, високо над нами та водночас Він — це ми.

Коли ми вживаємо термін «Бог», ми відчуваємо, що Він — на вершині Гімалаїв, на схилі та біля їх підніжжя. Він знаходиться як усередині творіння, так і за його межами. Бог — скрізь. Однак, коли ми вживаємо терміни «brahman», «paramatman» чи «purusha», ми, на жаль, відчуваємо, що Бог розташувався лише на вершині Гімалаїв. Ці аспекти Бога існують для нас, але ми не відчуваємо, що вони містяться всередині нас чи стосуються нас. Бог той самий, проте ми вважаємо, що на вершині Він повинен мати інше Ім'я. В даному випадку Бог — це свідок, «sakshi purusha». Немов той, хто грає різних персонажів, у кожній ролі називається по-іншому.

Простіше кажучи, ми можемо вживати «brahman», «paramatman», «purusha», «Бог» — усі вони охоплюють найвищу Реальність. Ця Реальність — ніщо інше як Світло Нескінченності-Вічності-Безсмертя та Захват Позамежного, що вічно перевершує Самого Себе. Малюк називає свого батька «тато» або «татусь». Ці слова радують його набагато більше, ніж слово «батько». Водночас той самий малюк, коли підросте, отримуватиме більше радості, кажучи «батько». Я волію вживати слово «Всевишній». Я знаю, що мій Всевишній — це ніхто інший як brahman, paramatman і purusha. Однак, коли я кажу «Всевишній», я отримую величезну радість, а коли я кажу«brahman», «paramatman» чи «purusha», я не маю радості. Чудово знаючи, що Бог та Всевишній — одне й те саме, я обираю «Всевишній».