Присвята

Той, що не закінчив середньої школи,

молитовно та з любов'ю

уклінно схиляється перед університетськими

Сонцями Просвітління й Місяцями Співчуття.

— Чинмой Кумар Ґгош

Частина I. Професор Чарльз Джонсон

Кафедра англійської мови, Вашинґтонський університет, м. Сіетл, штат Вашинґтон, володар нагороди "Національна книга"

Професор Чарльз Джонсон: Навіщо Бог створив різні раси?

Шрі Чинмой: Шановний професоре, Бог створював і створює далі кожну людину, маючи особливу мету. Він творить кожного неповторним способом. Насправді те, чого Він прагне від Свого творення, — це єдність у різноманітті. Його творення — це Його космічна Гра. Щоб була команда, потрібна певна кількість гравців. У кожного гравця є відповідне місце й відповідна роль під час гри. Питання про вище чи нижче становище не виникає: єдина мета гравців — здобути спільну перемогу. На жаль, наш людський розум хоче насолоджуватися поділом, відчувати зверхність і отримувати задоволення своїм обмеженим способом.

Як нам усім відомо, існує кілька рас. Цього разу розгляньмо тільки білу та чорну раси. Бог-Творець є також і Всевишнім Богом-Художником. Коли художник малює картину, він довільно може використати чорний та білий кольори на одному полотні. Збільшуючи очевидність краси, взаємоконтрастів і гармонії, ці два кольори залежатимуть один від одного, щоби довести картину до досконалої досконалості. Так само й Бог, Всевишній Художник, Бог, Вершитель людської долі, хоче, аби всі люди, всі раси росли й цвіли разом, щоб кожен досконало виконував свою індивідуальну роль в удосконаленні та просвітлінні людства. Якщо раси зможуть бути невідокремленими й взаємозалежними, то насолоду від поділу можна буде просвітлити в нашій людській природі й божественним способом максимально перетворити її на виповнення-єдність.

Дорогий професоре, я маю золоту нагоду й привілей зустрітися з вами в Сіетлі. Ваші, сповнені молитви, одухотворені й співчутливі очі дивляться далеко за межі так званих рамок расових відмінностей. Ви представляєте одну расу, африканську, а я представляю іншу расу, арійську. Наші раси, очевидно, різняться, але наше Джерело — одне й те саме — Бог. І ми маємо однакову Мету — досконалу досконалість. Ваше особисте втілення осяйного і здійсненного світла здатне майстерно співати пісню єдності, готуючись до того, щоби виконати пісню Нескінченності, Вічності й Безсмертя.

Частина II. Доктор Девід Б. Бурел

Професор мистецтва й літератури, Нотрдамський Університет, м. Нотрдам, штат Індіана, Комісія Державної Служби

Доктор Девід Б. Бурел: Під час молитви люди виявляють, що їх з Богом абсолютно нічого не розділяє в буквальному сенсі. Як це стається?

Шрі Чинмой: Дорогий Отче, молитва — це магніт. Коли ви поміщаєте магніт між двома жменями металевих ошурок, він відразу притягує їх з обох боків. Саме так молитва стає магнітом між сповненим сльозами серцем людства й радісним Серцем Бога, між кличем людства й Усмішкою Бога.

Коли ми одухотворено кличемо чи одухотворено усміхаємося, в нашому поклику чи в усмішці ми відкриваємо саму Присутність Бога. Щоб виявити Присутність Бога, не треба мандрувати з краю в край. Ми можемо відкрити Існування Бога тут і зараз, у своєму люблячому серці.

У чому б ми не відчували потребу в нашому житті, завжди знайдеться вчитель, який нам допоможе відшукати потрібне. Якщо нам потрібен Бог, то молитва буде нашим учителем, нашим помічником; вона принесе Бога в наше свідомо пробуджене життя.

Частина III. Професор Джон Бертронґ

Заступник декана, Школа теології, Бостонський університет, м. Бостон, штат Масачусетс

Професор Джон Бертронґ: Чи змінюється Бог?

Шрі Чинмой: Шановний професоре, Бог вічний, безсмертний, нескінченний. Маленька крапля — це Бог. Безмежний океан — це теж Бог. Як же виник безмежний океан, коли не з однієї краплі, двох-трьох крапель і, врешті-решт, незліченної кількості крапель? Бог постійно, невтомно змінюється. Від скінченного Він іде в Нескінченне. Водночас, із власної Волі, Він залюбки з Нескінченного входить у скінченне. Змінюючи, перетворюючи й примножуючи скінченне, Він здатен залишатися Нескінченним. Також, якщо Він бажає ділити Нескінченність на скінченні частки, Він може робити це крапля за краплею чи частка за часткою.

З одного боку, Бог незмінний і безсмертний. З іншого боку, Він перебуває у процесі постійної зміни, постійного витворення Самого Себе, постійної самовіддачі. Творення й розчинення створеного чергуються, як чергуються дні та ночі.

Коли ми, звичайні люди, що-небудь змінюємо, ми не впевнені, чи ці зміни приведуть до кращого. Зміни самі по собі не обов’язково означають покращення. А коли Бог щось змінює, то в цих речах і через них Він змінює Самого Себе, завжди заради прогресу й істинного задоволення.

Бог не зв’язаний нічим: ні тим, що Він створює, ні тим, що Він робить. Ми, люди, повинні звертатися до мудрості, перш ніж намагатися щось змінити, тому що людські зміни не конче приводять до покращення. Втім, коли ми, вдаючись до свого внутрішнього світла-мудрості, намагаємося змінити у кращий бік самих себе, ми досягаємо успіху.

Бог палко бажає змінити людську природу. Хоч Він і не мусить щось змінювати, та, все-таки, Він змінює все, що бажає, з однією метою — наситити голодне людство, що прагне найвищого захвату-прогресу.

Частина IV. Професор К. Р. Шундараджан

Кафедра теології, університет св. Бонавентури, м. Олин, штат Нью-Йорк

Професор К. Р. Шундараджан: Уявлення про доброту Бога, яке усталилося в усіх теїстичних формах індуїзму, суперечить переживанням горя й незаслужених страждань у людському житті. Можливо, індуїстська доктрина карми спроможна розтлумачити це явище. Як же можна пояснити ці переживання, особливо коли ми стараємося наголошувати на Божій Любові й Божій Милості, які дарують прощення?

Шрі Чинмой: Шановний професоре, все залежить від рівня свідомості, в якій ми живемо. Як вам відомо з індуїстської філософії, існує багато рівнів свідомості, зокрема: фізичний, вітальний, ментальний, психічний тощо. На фізичному рівні, коли ми бачимо, що світ сповнений горя, страждань і жорстокості, нам важко повірити, що Бог-Творець може бути люблячим і співчутливим.

Індуїстська філософія вірить у реінкарнацію. Наші невігластво та обмеженість не дають нам дізнатися, що ми робили в минулих інкарнаціях. Можливо, в цьому житті ми дуже чемні, добрі й праведні, але в попередній інкарнації ми скоїли щось препогане й за це тепер отримуємо відплату в формі страждання, яке нам здається незаслуженим. Якщо зануритися глибоко в океан філософії індуїзму й вийти за межі закону карми (який по-простому можна пояснити фразою «що посієш, те й пожнеш» — пожнеш або сьогодні, або в близькому чи далекому майбутньому), то приходить усвідомлення, що саме Бог отримує всі ці досвіди в нас і через нас. Він — і Дія, і Діючий водночас.

Людське в нас завжди хоче виділити ідею Божої Любові, Божого Прощення та Божої Милості. Ми хочемо, щоб у нашому житті діяла тільки Висота Співчуття Бога, ми не хочемо Світла Справедливості Бога. Але, якщо ми по-справжньому любимо Бога, якщо ми наважуємося сказати «Нехай здійснюється Воля Твоя в нас і через нас», тоді навіть страждання, яке приходить до нас від Божого Світла Справедливості, робить нас щасливими.

Якщо ми хочемо повністю зректися перед Божою Волею, ми будемо молити Бога зробити нас Його досконалими інструментами, використовуючи той Аспект, який Він бажає, — Аспект Співчуття чи Аспект Справедливості. Немає й не може бути кращої молитви, ніж та, якої навчив нас Спаситель Христос: «Нехай буде Воля Твоя».

Професор К.Р. Шундараджан: Під час лекцій мені часто видається складним тлумачення індуської доктрини маї, зокрема її концепції життя як ілюзії. Також я відчуваю подібні труднощі, коли веду бесіду про світ як про Лілу (Божу Гру), стараючись наголошувати на нецілеспрямованості створеного Богом світу, оскільки світ — це Божественна Гра. Як ліпше роз'яснити ці концепції нашим студентам у Сполучених Штатах?

Шрі Чинмой: В індуській доктрині побутує термін мая, що означає ілюзія. Від часів зародження індуської філософії індуси дотримуються переконання, що світ — це ілюзія. Індуське духівництво, індуїстські філософи й декотрі індуські мислителі дістають неабияку втіху, кажучи світові, що він — ілюзія, і край. Їхня філософія така: навіщо приділяти так багато уваги, ба навіть її дещицю тому, що не реальне?

Я хочу сказати, що заявляти чи вважати, що ми маємо більше мудрості й розуміння, ніж Трансцендентальний Універсальний Бог — це вершина безглуздя. Ми готові молитися Богові, ми готові присвятити себе своїм ідеям щодо Бога, а сприймати Боже творіння як щось реальне — не готові. Коли ми певні того, що Бог, якому ми молимося, — реальний, тоді як можна відокремлювати реальність Бога від Бога?

Термін мая має інакше значення — швидкоплинне, непостійне, тимчасове. Те, що ми спостерігаємо, те, що ми робимо, й те, чим ми є у фізичному світі, не триває вічно. Тому дехто змальовує фізичний світ як не реальний. Втім, зовнішня реальність не потребує безсмертя. Найвища реальність нескінченна, вічна й безсмертна, проте реальність може бути й швидкоплинною — так само, як і Нескінченність може бути нескінченно малою та нескінченно великою. Реальність може бути як минущою, так і довговічною. Також реальність може бути безсмертною. Квітка, життя якої триває лише один день, — реальна. Людина, яка живе вісімдесят років, — реальна. Вони — тимчасові. Либонь, тому й кажуть, що вони — ілюзорні. Вони — реальні, однак обмежені й непостійні.

Декотрі філософи вважають реальним тільки те, що триває вічно. Втім, хоч би що волів Бог — створити щось довговічне чи таке, що існуватиме лише впродовж хвилини, це — Його вибір. І те, й те — однаково Його творіння. Він є одночасно Творцем і творінням, Гравцем і грою, безособовим і особовим, невидимим і видимим, пізнаваним і непізнаваним, реальним і не реальним.

Хоч би скільки ми намагалися визначити Бога, нам із цим не впоратися. Визначати — означає обмежувати, а Бог не має обмежень. Бог — це Дитя Вічності, що грається в Своєму Саду-Серці Нескінченності. Як малюк дістає задоволення, неабияке задоволення від ігор з друзями, так і Бог, грайливе Дитя, любить гратися з друзями — Його сотворіннями-дітьми. Бог — єдиний, але Він хоче насолоджуватися Собою незліченними способами в незліченних формах. Він здійснює це завдяки Його Космічній Грі, Його Лілі. Ви, я, всі ваші студенти — це Божі сотворіння-друзі, хоч ми, може, й не розуміємо, яка ціль Божого творення, і яка наша роль у ньому.

Частина V. Професор Арвінд Шарма

Університет Мак-Гіла, м. Монреаль, Канада

Професор Арвінд Шарма: Який внесок у духовне життя може зробити вивчення релігії в коледжах та університетах?

Шрі Чинмой: Шановний професоре, надзвичайно важливо, щоб релігію вивчали не тільки в коледжах та університетах, а й в усіх школах. Відтак, навіть якщо ми не прагнемо Бога на початку свого життя, колись ми зможемо запросити Його в свою життєву мандрівку.

Що є Бог? Бог — це Задоволеність в найчистішому розумінні цього слова. Якщо ми не жадатимемо безперервної Присутності Бога, якщо ми не внесемо безперервну Присутність Бога у своє свідоме життя, то ми ніколи не матимемо постійної задоволеності, які б знання чи степені ми не здобували в школах, коледжах та університетах. Справжня задоволеність завжди вислизатиме від нас.

Що таке релігія? Це зв'язківець Бога. Завжди вигідно мати того, хто може доставляти наші послання до Бога, а Його послання — до нас. Релігія — це старший брат людства. Старший брат говорить молодшим братам, що тільки стремління, присвячення, любов до Бога та служіння Йому можуть наділити нас необмеженим баченням вічної істини й вічного світла. Релігія — це звернення до Бога, а в цьому зверненні — життя-преображення й дихання-задоволеність людства.

Частина VI. Професор Самнер Б.Твіс

Завідуючий кафедрою релігійних досліджень, університет Брауна, м. Провіденс, штат Род-Айленд

Професор Самнер Б.Твіс: Чи можливо отримати таке переживання Бога, яке дозволить прийняти автентичну духовність усіх релігійних традицій світу з однаковим ставленням? Я маю на увазі не тільки життєздатну теорію, а й те, що буде життєздатне практично.

Шрі Чинмой: Шановний професоре, коли людина досягне Найвищого Абсолютного Всевишнього, вона, безперечно, зможе прийняти всі релігії з однаковою любов’ю й увагою. Це — немов вилазити на гіллясте дерево. Той, хто у цьому вправний, легко перебереться з однієї гілки на іншу. Індійський духовний Учитель превисокого рівня Шрі Рамакрішна спочатку усвідомив Бога традиційним індійським способом. Потім він усвідомив Бога по-християнському, а далі — через іслам. Він навчав своїх послідовників, що усі релігії рівні. Їхнє джерело — Бог-єдність.

Дерево життя одне, а гілок — багато. Якщо на дереві немає гілок, ми навряд чи назвемо це деревом. Бог — це стовбур дерева світових релігій.

Духовні Вчителі найвищого рівня дійшли до однакового висновку: існує тільки одна істинна релігія — любити Бога так, як Він того бажає, й проявляти Боже Світло тут, на Землі, заради повного задоволення Божественності в людстві й людства — в Божественності.

Коли людина досягає певної висоти, вона легко може прийняти всі релігії. На жаль, звичайна людина на це не здатна. Проте кожному слід поважати усі релігії, незалежно від того, якої висоти він чи вона досягли.

Частина VII. Професор Джоан Четфільд

Ректор інституту релігій та соціальних змін, Гавайський університет, м. Гонолулу, Гаваї

Професор Джоан Четфільд: Бог створив усіх нас за Своїм образом, за Своєю подобою. Чому ж тоді так різниться наш спосіб мислення про самих себе? Нам подобається думати, що ми набагато ліпші, ніж інші. Чому нам так любо плекати почуття своєї нікчемної елітарності?

Шрі Чинмой: Шановна професор, істинний Бог творить усіх нас за Своїм образом, за Своєю подобою, але ми прийняли хибного бога — наш розум — за свого справжнього хазяїна. Обмежений розум хоче домінувати над усіма речами, над кожною людиною. Звичайний людський розум не вивчав і не бажає вивчати курс філософії-єдності. Він хоче отримувати задоволення як не від почуття переваги, то від поділу. Але ні почуття переваги, ні поділ не задовольнять бідолашного бога-самозванця — розум.

Професор Джоан Четфільд: Коли Бог поміщає душу в тіло? Чому Бог не виявляє цю мить батькам?

Шрі Чинмой: Шановна професор, не існує чіткого правила щодо того, коли душа ввійде в тіло. Душа може ввійти в тіло якраз у момент зачаття або через кілька днів чи місяців потому, або навіть за кілька годин до народження дитини. Згідно з окультним баченням провидців, душа ще може ввійти в тіло протягом тринадцяти годин після народження дитини.

Також душа може перебувати не в тілі впродовж трьох днів, що не призведе до смерті тіла. Протягом коротких відтинків часу тіло здатне механічно продовжувати нормальне функціонування без присутності душі. Схожі випадки зрідка трапляються, а великі окультисти й духовні Вчителі гімалайських висот підтверджують достовірність цього факту.

Душа не має ні чоловічої, ні жіночої статі. Душа входить у тіло тієї чи іншої статі так, як людина входить у дім. Якщо душа обирає жіноче тіло, це не означає, що саме душа має жіночу стать. Душа обрала жіночий тип дому.

Одна конкретна душа надає перевагу певному типу оселі. Інша душа може обрати інакший тип свого дому. За допомогою окультної сили дім можна змінити. Наука не повірить у це.

Душа — наче людина, котра має намір купити будинок. Вона може замовити підрядникам побудувати будинок певного типу, або вона може вибирати з будинків, що вже готові. У кожному разі покупець може оселитися коли завгодно, в межах певного терміну. Так само й душа не зобов’язана входити в тіло конкретної миті. Вона може ввійти туди будь-коли, впродовж дев’яти місяців перед народженням дитини. За бажанням, душа може прийти навіть трохи пізніше, після народження.

Коли душа входить у тіло дитини, батьки, якщо вони духовно розвинені, бачать стовп світла, що спадає додолу. Душа утворена зі світла, але вона може набути будь-якої форми. Якщо мати надзвичайно духовна, вона відчує щось особливе того дня, коли входитиме душа. Батько теж може це відчути. Душа дитини входить у тіло матері, але, якщо батько дуже духовний, то, завдяки його єдності з дружиною й дитиною, він відчує, що діється дещо незвичайне. Бог пошле їм провидіння. В Біблії йдеться про те, як ангел сповістив Марії, що вона носить Христа. Щось подібне відбувалося і з деякими іншими високо розвинутими духовними особистостями.

Частина VIII. Професор Сатья Пачорі

Кафедра мовознавства й літератури, університет Північної Флориди, м. Джексонвиль, штат Флорида

Професор Сатья Пачорі: Чому Бог допускає, щоб доброчинні люди страждали від печалі й горя?

Шрі Чинмой: Шановний професоре, сьогодні людина доброчинна, але вчора вона, ймовірно, не була такою. В теперішній інкарнації вона, можливо, живе доброчинно, однак у попередній інкарнації її життя могло бути геть інакшим. Навіть упродовж однієї інкарнації ми можемо спостерігати, як дехто, спочатку страшенно небожественний, врешті-решт стає втіленням божественності.

Великий мудрець Вальмікій, який написав Рамаяну, належав до таких. Замолоду його звали Ратнакар. Він був горезвісним розбійником. Схильність до руйнування текла в його жилах. Та, завдяки милості Шрі Рамачандри, він перетворився на саме співчуття й просвітління. Його життя стало втіленням високого преображення людської природи.

Буває й так, що деякі люди, свідомо або несвідомо, беруть на себе страждання своїх рідних. Щодо духовних постатей найвищої Висоти, таких як Господь Будда, Шрі Крішна, Ісус Христос та інші: яке зло вони заподіяли, що їм довелося так багато страждати? Відповідь полягає в тому, що вони прийняли страждання людства як свої, цілком свої.

Коли страждають доброчинні люди, це може відбуватися тому, що вони щось накоїли в минулому житті, або, якщо їхнє минуле життя було бездоганним, духовним і божественним, вони, можливо, молилися, свідомо чи несвідомо, Богові: «О Боже, люди навколо мене так важко страждають. З безкінечної Милості Ти наділив мене світлом-мудрістю, співчуттям і небайдужістю. Будь ласка, дозволь мені прийняти їхні страждання цілком, як свої. Нехай ці люди будуть вільними».

Як мати благає, аби відвести страждання від своїх дітей, так і декотрі люди намагаються усунути негаразди своїх близьких. Доходить до того, що вони просять, аби смерть забрала їх замість рідних, коли тим загрожує смерть.

Ось вам приклад з нашої індійської історії. Бабар був першим в Індії Великим Могольським імператором. Він мав сина, якого звали Гамаюн, що означає той, кому щастить. Гамаюн був юнаком, коли тяжко занедужав. День за днем його стан погіршувався, і смерть вже здавалася неминучою. Чимало людей молилися Аллахові, щоб Гамаюн одужав, але все було марно.

Невдовзі до Бабара навідався святий і сказав:

— Тільки тоді твій син одужає, коли ти складеш велику пожертву, коли ти пожертвуєш тим, що для тебе дорожче понад усе.

Імператор Бабар запитав:

— Чим же я повинен пожертвувати?

Святий відповів:

— Віддай діамант Кохінор. Це найбільша коштовність.

Але імператор заперечив:

— Кохінор — це власність мого сина. Що це буде за пожертва? Я маю пожертвувати чимось особистим. Мені належать чималі багатства й величезне царство. Проте найдорогоцінніший діамант Кохінор мені не належить. Отже, його я не можу пожертвувати. Хоч би Кохінор і був моїм, це не становило би справжньої пожертви. Навіть коли я віддам усе своє багатство, владу, все своє царство, я не вважатиму, що відмовився від найдорожчого. Найдорожче для мене одне — моє життя. Я готовий віддати своє життя.

Тоді він, молячись, тричі обійшов ложе свого сина:

— Аллах, найдорожче, що я маю, — це моє життя. Якщо Ти бажаєш, щоб я пожертвував найдорожчим, то забери моє життя замість життя мого сина. Нехай я помру, а він залишиться на землі. Це моя єдина молитва й моя цілком добровільна пожертва.

На превеликий подив Бабара, коли він обійшов навколо сина втретє, той підвівся з ліжка, повністю одужавши. Зате Бабар тієї ж миті захворів.

Гамаюн плакав від любові до батька та вдячності йому. Він звернувся до Аллаха:

— Батько мій помре, але я вічно цінуватиму його любов до мене та його тверду віру в Твоє Співчуття.

Аллах вислухав молитву батька, й через три місяці Бабар помер. Ось яку любов до сина здатний відчувати земний батько. Така любов радо приймає незаслужені страждання.

Повернімося до вашого запитання. Нещастя трапляються з дуже доброчинними людьми, а щось приємне діється з небожественними особами. Невже вони це заслужили? На перший погляд, ні, але вони, мабуть, зробили щось добре в попередніх інкарнаціях, і тепер, згідно з законом карми, отримують належне. Або всередині них та через них, заради їх перетворення і вдосконалення, можливо, діють безумовне Боже Співчуття й безумовна Божа Любов. Бог може вирішити зробити декотрих людей щасливими, хоча вони, здавалося б, цього не заслуговують.

Частина IX. Професор Шон Вонґ

Кафедра англійської мови, керівник програми літературної творчості, Вашинґтонський університет, м. Сіетл, штат Вашинґтон

Професор Шон Вонґ: Я часто говорю своїм студентам, що здобуття знань та розвиток навиків мають дещо спільне з вірою. Саме віра, переконання палко заохочують людину до навчання. Як ліпше пояснити студентові, звідки походить знання? Чи є Бог Джерелом цих глибших знань?

Шрі Чинмой: Шановний професоре, дозвольте мені послугуватися чотирма словами: переконання, віра, знання і мудрість. Переконання і знання є на одному боці. Вони — з розумом, в розумі й для розуму. А віра та мудрість — на іншому боці. Вони — з серцем, у серці й не лише для серця, а також і для тіла, вітала та розуму. Цим чотирьом явищам не слід суперечити одне одному чи конкурувати між собою. Їм належить співати пісню єдності у їхній найвищій реальності.

Зовнішня освіта — переконання та знання — живлять розум, і навпаки. Внутрішня освіта — віра й мудрість — живлять серце, і навпаки. Зовнішню освіту можна піддати сумніву, заперечити й навіть змінити. Внутрішню освіту, яка є безсонною й постійною єдністю з Божою Волею, неможливо коли-небудь піддати сумніву, заперечити або змінити. Зовнішня освіта то шукає Бога, то — ні. Внутрішня освіта спонтанно, беззастережно й некорисливо втілює й розкриває Бога.

Водночас переконання, знання, віра й мудрість мають спільне Джерело — Боже Око-Просвітлення та Боже Серце-Співчуття.

Частина X. Професор Женев’єва Мак-Кой

Кафедра гуманітарної освіти, Вашинґтонський університет, м. Сіетл, штат Вашинґтон

Професор Женев’єва Мак-Кой: Як досягнути Всюдисущого Буття?

Шрі Чинмой: Шановна професор, мені сказали, що ваш вираз Всюдисуще Буття означає Сам Бог. Як досягнути Бога? Замість того, щоб намагатися досягнути Бога, з нашого боку було б мудріше виявити Його. Коли людина намагається досягнути Бога, між нею й Богом завжди є певна відстань. Завдяки молитві й медитації ми усвідомлюємо, що Бог — це не хтось, хто перебуває в іншому кінці світу чи у далеких-предалеких сферах. Ясна річ, Він є в тих місцях, але наша мудрість підкаже нам, що Бог також перебуває й дуже близько від нас. Бог — це хтось усередині нас, кого ми маємо виявити.

Коли ми хочемо щось винайти, то на всю потужність застосовуємо силу розуму. Коли ми хочемо щось виявити, то просто занурюємося глибоко всередину себе, застосовуючи силу свого серця. У серці відстаней немає, і ми досягаємо Бога набагато швидше.

Щоб дістатися до найдальшої цілі, нам доведеться бігти швидко-прешвидко. Щоб сягнути найвищої висоти, нам доведеться підніматися високо-превисоко. Та коли ми хочемо виявити Бога, ми просто занурюємося глибоко всередину себе й знаходимо там всевишнього обранця, Внутрішнього Керманича, що мешкає у нашому серці.

Повертаючись до вашого запитання, як досягнути Бога, чи, скажімо, як виявити, а потім усвідомити Бога: ми виявляємо Бога й усвідомлюємо Його завдяки безсонній молитві та невпинній медитації. А для цього треба любити Бога, не висуваючи жодних умов. Треба сказати собі: «Бог — заради Бога», а потім зробити це реальністю свого життя.

Частина XI. Професор Ліна Дж.Стендиш

Виконавчий директор з досліджень, науково-дослідний інститут при університеті Бастера, університет Бастера, м. Сіетл, штат Вашинґтон

Професор Ліна Дж.Стендиш: Чому для вас існування Бога, Абсолюту, Божественності — це, очевидно, відоме явище й повсякденне переживання, тимчасом мені, вченій і лікарці, бракує доказів, аби говорити, що я знаю чи принаймні вірю, що Бог існує? Я не маю жодної певності в тому, що науковий матеріалізм або матеріалістичний реалізм подає неправильне судження щодо природи реальності. Чому ви впевнені, а я — ні?

Шрі Чинмой: Шановна професор, наше людське життя дуже ускладнене. Наше людське розуміння дуже ускладнене. Наше ставлення до реальності дуже ускладнене. Проте ми можемо виявляти взаємоповагу до наших поглядів і переконань. Будучи науковцем, ви почуваєтеся в світі науки, як удома. Мені поталанило стати свідомим шукачем Бога. Моє життя цілком присвячене внутрішньому пошуку. Тож Бог, з Його безкінечної Щедрості, благословив мене певним досвідом світла й повноти. Щодо науки, то існує багато речей, в яких я нітрохи не обізнаний, і які ви зможете довести мені, якщо я забажаю присвятити свій час вивченню вашої реальності. Я так само зумію довести вам, що Бог існує, якщо ви матимете бажання свідомо й самовіддано присвятити своє життя відкриттю Бога. Ваш Бог-наука та мій Бог-духовність — це та сама Суть. Але віддані Богові-науці просять конкретних доказів на кожному кроці. А віддані Богові-духовності радше дбають про внутрішні переживання, ніж про безпосередні докази чи фізичну очевидність.

Віддані Богові-духовності не намагаються упевнитися в Існуванні Бога. Їхня віра й любов до Бога дають їм відчуття Бога як всюдисущої Реальності. Вони вже почастувалися пресмачним манго і, задля свого повного й остаточного задоволення, далі насолоджуються його смаком. Їх не обходить, чи вірить у манго решта світу. Вони тішаться й задоволені тим, що мають. Їм достатньо внутрішньої присутності Бога. Віддані Богові-духовності не відчувають жодної потреби, щоби Бог приходив і поставав перед ними. Вони вважають, що їхнє внутрішнє щастя, спокій і задоволення від життя — доволі вагомий доказ.

Ви, як науковець, мабуть, хотіли б, щоб я довів вам вірогідність мого підходу до реальності, проте я, як люблячий Бога, не проситиму вас щось доводити. Я лише попрошу вас бути задоволеною, і, якщо ви задоволені тим, що ви маєте, й тим, чим ви є, то я по-справжньому, максимально божественно пишаюся вами. Ваша задоволеність — це прояв реальності, обраної вами. Моя задоволеність — це так само прояв реальності, обраної мною. Наприкінці нашої життєвої подорожі ми побачимо, що Бог-Наука та Бог-Духовність — це вічне й неподільне одне ціле, що виконує дві різні ролі заради поліпшення людства та здійснення мети його існування.

Частина XII. Професор Карло Калабриз

Виконавчий директор з досліджень, науково-дослідний інститут при університеті Бастера, університет Бастера, м. Сіетл, штат Вашинґтон

Професор Карло Калабриз: Який новий підхід щодо можливості переживання Бога ви б запропонували тому, хто досі не мав досвіду переживання Бога чи особливої свідомості?

Шрі Чинмой: Шановний професоре, свідомості притаманна нескінченна різноманітність, проте існує два основні її типи: свідомість, прив’язана до землі, та свідомість небесної свободи. Завдяки молитві й медитації ми трансформовуємо свою прив’язану до землі свідомість у свідомість небесної свободи. Оволодівши небесно-вільною свідомістю, ми неодмінно отримаємо в своє розпорядження досвід переживання Бога.

Є два типи молитви, які можна означити як “Дай мені” та “Візьми мене”. Звичайна людина, яка практикує перший тип молитви, говорить Богові: “Мій Господи, дай мені силу грошей, ім’я та славу, щоб я був дуже щасливий”. Духовна людина, яка практикує другий тип молитви, звертається: “Мій Господи, дай мені спокій, світло і захват, щоби я міг жити життям справжнього задоволення”. Духовна людина, практикуючи другий тип молитви, скаже Богові: “Мій Господи, візьми мене. Я хочу повністю належати Тобі, тільки Тобі. Формуй, ліпи й використовуй мене так, як Ти Сам цього бажаєш”.

Другий тип молитви цілком відмінний від першого. У першій молитві ми застосовуємо своє ненаситне бажання володіти світом і навіть Богом. На жаль, ми настільки обмежені, що навіть не розуміємо, що не можливо заволодіти Богом так, як можна володіти матеріальним предметом чи навіть людиною. Бога можна лише осягнути, розкрити й проявити.

Ви хотіли б мати новий підхід до Бога. В такому разі ви виявите, що другий тип молитви просвітлює все і здійснює все. Такий підхід охоплюватиме кожну вашу дію тут, на землі, а також її результат у формі успіху чи невдачі, перемоги чи поразки. Все буде піднесено до Божих Стіп з однаковим захопленням.

Частина XIII. Професор Леонард Хадсон

Завідуючий відділенням пульмонології та швидкої допомоги, Вашинґтонський університет, м. Сіетл, штат Вашинґтон

Професор Леонард Хадсон: Чи є Бог суддею і, якщо так, то кого Він судить — людину чи суспільство?

Шрі Чинмой: Шановний професоре, Бог — не суддя, далеко не так! Він не судить нас, Він нас любить, любить. Ми, люди, послуговуємося своїм розумом, щоб судити інших. А Богові немає коли судити нас. Увесь Свій час Він витрачає на те, щоб любити нас, бо Він має тільки Серце, і тільки Серцем Він є.

Коли ми судимо інших, ми намагаємося порахувати їхні добрі й погані вчинки, а коли ми любимо інших, ми виходимо далеко за межі добрих і поганих дій. Сила нашої щирої любові водночас поглинає і добре, і погане, скоєне ними.

Мати виявляє безмежну ніжність до свого сина, навіть якщо весь світ говорить, що він — невиправний негідник. Її любов до сина далеко перевершує його вчинки. У цьому Бог схожий на матір.

Можна також сказати, що Бог схожий на лагідного дідуся. Він поблажливо міркує, що, осуджуючи когось, ми нітрохи не допомагаємо цій людині стати ліпшою. Навпаки, її страх перед нами та її реакція на наш осуд тільки затримають її прогрес, що прагне сягнути Небес, затримають її досягнення найвищої Реальності. Бог внутрішнім способом говорить з нами й навчає нас молитися Йому, щоб стати самим Його Образом. Займати суддівську трибуну — це не те, що належить чинити. Треба любити Абсолютного Всевишнього Господа й бути любим Йому так, як Він цього бажає. Це єдиний спосіб поєднати сльози людства та Усмішки Божественності в Серці Повноти-Єдності Бога, Любого Всевишнього.

Частина XIV. Професор Уес Ван Вурхис

Кафедра інфекційних хвороб, Вашинґтонський університет, м. Сіетл, штат Вашинґтон

Професор Уес Ван Вурхис: Чому Бог допускає, щоб людей спіткали неприємності?

Шрі Чинмой: Шановний професоре, нам так легко звинувачувати Бога в тому, що відбувається з Його творінням. Але ж творіння так само має деяку особисту волю. Коли ми вважаємо, що Божа Любов не має меж, то слід і Божу Могутність вважати безмежною. Чи молимося ми Богові, Любому Абсолютному Всевишньому, про свій повсякденний захист? Чи залучаємо ми Його до своєї щоденної різноманітної діяльності? Чи молимося ми Йому, щоб Він був з нами у круговерті нашого життя? Ні, ми не виконуємо свою частину роботи. Безперервно — нічого й питати; щогодини — нічого й питати; на жаль, більшість із нас не думає про Бога навіть деколи. Добре знаючи, що у світі безліч небожественних сил, яким дивом ми сподіваємося, що Бог оберігатиме нас щомиті, коли ми не тримаємо Його свідомо щомиті поруч?

З іншого боку, якщо ми глибше поринемо у філософію життя, ми, ймовірно, усвідомимо, що могло трапитися щось набагато гірше, ніж те, що відбувається з нами тепер. А, можливо, усвідомимо те, що зараз ми маємо справу якраз із наслідками своїх минулих вчинків; що через фізичне, вітальне чи ментальне страждання Бог спонукає нас до вищого Світла. Бог допускає, щоб ми отримували болісні переживання не тому, що Він хоче, аби ми страждали чи зазнали краху, а тому, що Він відчуває, що це найшвидший та найнадійніший спосіб для нас навчитися, вирости й стати досконалими, щоб ми, нарешті, змогли насолоджуватися захватом свідомої єдності з Ним у нашому повсякденному житті, в усіх наших земних справах.

Частина XV. Професор Зел Кравінський

Лектор, коледж Урсинуса, м. Коледжвил, штат Пенсильванія

Професор Зел Кравінський: Яким способом можна найшвидше пізнати Бога та відчути Його особливе Піклування про нас?

Шрі Чинмой: Шановний професоре, існує багато шляхів до усвідомлення Бога. Два основні з них — це шлях розуму і шлях серця. Шлях розуму незрівнянно важчий, ніж шлях серця, що зумовлено природою розуму людини. Розум сумнівається, розум підозрює, розум суперечить, розум обмежує. Як не прикро, та настає час, коли розум піддає сумніву своє власне розуміння, власні здібності, власну віру у вищі реальності й навіть віру в Бога.

А шлях серця — це шлях любові, відданості й зречення. Ми любимо Бога, присвячуємо себе Богові й зрікаємося своєї волі перед Божою Волею. Шлях серця — це шлях дитини, яка повністю залежить від безумовної любові й турботи матері. У духовному житті шлях безумовного зречення — найшвидший. Безумовне зречення означає радувати Бога Його Способом. Легко сказати, що ми будемо радувати Бога так, як Він бажає, однак для цього знадобиться багаторічна практика молитви та медитації. Повільно, поступово і впевнено людина розвиває здатність зректися від своєї волі перед Волею Бога. Щомиті вона повинна застосовувати практично у своєму мисленні та в своїх діях найвищу молитву, якої навчив людство Спаситель Христос: «Нехай сповниться Воля Твоя».

Якщо ми молимося й медитуємо одухотворено та безкорисливо, якщо відчуваємо, що любимо тільки Бога й щомиті потребуємо тільки Його, якщо наважуємося визнати Його своїм, цілком своїм, то ми неодмінно відчуватимемо Його особливе Піклування про нас кожної хвилини під час нашої різноманітної діяльності.

Частина XVI. Професор Мері Евелін Такер

Кафедра релігії, Букнельський університет, м. Льюнсбурґ, штат Пенсильванія

Професор Мері Евелін Такер: Як ви бачите Бога в Природі у сьогоднішній перспективі кризи навколишнього середовища?

Шрі Чинмой: Шановна професор, Бог-Творець та Бог-творіння становлять єдине ціле. Природа — це зовнішнє вираження Бога. Криза навколишнього середовища, яку ми спостерігаємо в теперішній час, особливо в двадцятому столітті, може почасти позбавити Природу краси, чи, скажімо, її краса може бути частково знищена, проте внутрішню божественність Природи чи довкілля зруйнувати неможливо.

Природа — це вияв і прояв Бога. Бог — Джерело Природи. Можна сказати, що Природа — це Бог у Його зовнішній Формі. Коли в навколишньому середовищі стається криза, Природа може втратити красу, проте не свою божественність. Навіть коли океан забруднено в численних місцях або ліс перетворився на пустелю, ми не можемо сказати, що Бог покинув цей океан чи цей ліс. Бог завжди залишатиметься і в творенні, і в руйнуванні, тому що Він — поза межами творення та руйнування.

Хіросіма й Нагасакі були зруйновані атомними бомбами. Краса покинула ці два міста, але божественність там залишилася. Тепер ця божественність проявляється в надзвичайно одухотворених храмах спокою, які постали на руїнах. Створена людиною сила, що піддається спокусі зруйнувати світ, неминуче буде зупинена Силою Божого Серця.

Люди-невігласи, які нівечать Природу, не будуть невігласами завжди. У цьому столітті зачинателі війни досягли успіху в своїх нищівних замахах, спрямованих на декотрі країни. Водночас, миролюбні люди, завдяки їхній превисокій мудрості, тепер не дають зачинателям війни досягати успіху так легко, як раніше.

Розум володіє силою руйнування. Серце володіє творчою силою й силою просвітлення. Сьогоднішній розум, що сумнівається та руйнує, завтра підніметься до рівня розуму, що шукає, й до рівня творчого серця. Теперішня жага матеріального задоволення завтра перетвориться на живильне середовище духу.

Частина XVII. Професор Сав'ясачі Дастидар

Кафедра політики, економіки та суспільних наук, Державний Університет Нью-Йорка, Олд-Вестбері, Нью-Йорк

Професор Сав'ясачі Дастидар: Мені казали, що Бог — це всемогутня й милосердна Мати. Чому ж Вона допускає навмисне убивство маленьких дітей під час війни?

Шрі Чинмой: Шановний професоре, перебуваючи на Землі, на фізичному плані, й живучи у фізичній свідомості, ми розглядаємо життя та смерть з однієї точки зору. А коли наша свідомість є у дуже високому стані, ми бачимо життя та смерть зовсім інакше. На землі життя дарує нам радість, а смерть завдає нам болю. Ці переживання ми отримуємо за допомогою фізичних органів чуттів. А, будучи у тонкому тілі, ми виходимо далеко-далеко за межі переживань людської радості й людського болю. Там всезнаючий і всемогутній Бог хоче отримувати досвід всюдисущого Бога.

Беручи за основу переживання, отримані від батьків у фізичному світі, ми сформували власне уявлення про Бога-Отця чи Бога-Матір. Ми здатні розуміти Бога як саму Ніжність, Любов, Співчуття тощо. Та коли Бог грає явно інакші ролі у Своїй Космічній Грі, ми не можемо цього збагнути. Бог — не Той, кого можна збагнути. Його можна тільки усвідомлювати. Установивши свідому єдність із Ним завдяки численним рокам невсипного й ненастанного стремління, ми побачимо, що кожна Його дія має особливу мету. На фізичному плані ми, можливо, побачимо руйнування. Але на іншому рівні свідомості той самий досвід бачиться як перетворення чи просвітлення конкретних втілених душ. Істинно люблячі Бога, завдяки незмінній любові до Нього, завжди виправдають Його Дії. Це не сліпа віра в Божу Доброту. Це нероздільна єдність з Божою Волею. Той, хто дійсно шукає Бога й любить Бога, знає і відчуває, що Бог-Творець та Бог-Руйнівник — це та сама Суть.

Я можу збудувати будинок, а можу його знести. Коли я будую будинок, люди вітають мене й кажуть, що я молодець. Коли я зношу будинок, вони кажуть, що я свавільний, схильний до руйнації безумець. Але їм не відомо ні те, навіщо я будую, ні те, чому я руйную. Так само Бог створив моє тіло. Хіба Він не має права його знищити, коли така Його Воля? Якщо я маю право щось побудувати, хіба я не маю права зруйнувати це? Може, я хочу знести цей будинок, щоб збудувати кращий. Ваші очі бачать це як акт сліпого руйнування, але, якби ви знали, з яких причин я це роблю, ви б змінили свою думку. На іншому плані це далеко не руйнування. Це лише моделювання та перемодулювання. Бог надає нам певної подоби, а потім Він може захотіти змінити нас, наділивши нас інакшим досвідом та інакшими можливостями.

Той, хто творить, має право руйнувати. Нерозумно говорити, що Бог добрий, коли Він творить, а коли руйнує — поганий. Ми судимо про Всемогутнього Бога відповідно до свого обмеженого, дуже обмеженого людського розуміння. Бог вищий від нашого схвалення чи осудження. Як люди, ми вважаємо, що можемо будувати й руйнувати свою власність, як нам заманеться. Коли Бог створює що-небудь, це — Його власність, то чому ми вважаємо, що Він не має права її знищити?

Коли ми щось будуємо й бачимо, що це нам не до вподоби, ми, ясна річ, руйнуємо його, щоб збудувати краще. Так само й Бог, якщо Він не задоволений Своїм творінням, може спробувати створити краще. Чому ми воліємо дати Йому право тільки на будівництво, тільки на створення?

Ви сприймаєте Бога як Матір. Коли Бог-Мати бачить, що хтось убив одне з Її невинних маленьких дітей, Їй вистачає мудрості сказати: «Моє дитя вбили. Я створю натомість інше, і воно буде незрівнянно краще». Коли Бог-Мати бачить, що її діти гинуть під час війни, повені або голоду, Вона ставиться до цього терпляче. Вона допускає, щоб це трапилося, бо знає, що здатна створити щось значно краще. Коли хтось навідається до мого дому й стане нівечити мій сад, я, можливо, допущу це, знаючи, що я запросто можу посадити нові квіти, нові дерева й зробити свій сад набагато красивішим, ніж він був досі. Так само й Бог-Мати може запросто застосувати Свою божественну Силу, щоб створити досконаліше творіння й дати краще життя тим втіленим душам, яким доводиться передчасно зустрічати смерть у цій інкарнації.

Частина XVIII. Професор Клара Кастольді

Спеціальний позаштатний викладач, кафедра фізики, Оклендський Університет Рочестер, штат Мічиґан

Професор Клара Кастольді: Сучасна фізика виявила, що існує море енергії, яка пронизує «порожній» простір всесвіту й може матеріалізуватися. Чи можна назвати це Богом?

Шрі Чинмой: Шановна професор, на жаль, я ні на йоту не знайомий з фізикою, як давньою, так і сучасною. З духовної точки зору, а також з точки зору мого внутрішнього досвіду, все є Богом: скінченне й Нескінченне, порожнеча і повнота, безмовність і звук — усе, що було, є і буде. Є лише Бог і більше нічого.

В такому сенсі Бог та енергія, безумовно, нероздільні. Проте, якщо ви скажете, що Бог та енергія настільки нероздільні, що енергія здатна самостійно, без прямої Волі Бога, направляти всесвіт чи розпоряджатися ним, то ви помиляєтеся. Енергія й Бог — одне, так, але Бог водночас перебуває за межами всього, що Він має й чим Він є. Попри те, що у процесі досягнення чого-небудь Бог виявляє Свою залежність від нас або від законів природи, Він запросто може досягнути цього й без нашої допомоги, самотужки.

В нашій індійській філософії побутує термін shunya, тобто порожнеча. Ця порожнеча — ніщо інше як повнота, яку ми називаємо hiranya garbha — золоте яйце або лоно. Саме з цього золотого яйця розпочалося творіння. Бог втілює все, що є у Його творінні. Водночас Він є і тим, і іншим. Він — також за межами і того, і іншого. Ми не можемо обмежувати Бога, кажучи: «Бог — оце». Бог — усе. Водночас Він — ніщо. Нам складно охопити ці поняття розумом. Бог може бути за межами і того, й іншого. Він може бути і тим, і іншим одночасно. Він може не бути ні тим, ні іншим. Бога треба відчувати й переживати; визначити Бога неможливо.

Частина XIX. Професор Ґерард Моріс

Спеціаліст в галузі онкології, Оксфордський університет, м. Оксфорд, Великобританія

Професор Ґерард Моріс: З огляду на вічність часу, чи розпочне Бог нове творіння, довівши до досконалості своє нинішнє творіння?

Шрі Чинмой: Шановний професоре, коли хто-небудь має вільний доступ до Абсолютної Реальності, він чітко осмислює, що Боже творіння завжди й повсякчас перебуватиме у процесі вдосконалення досконалого. Досконалість не має найвищої точки. Цей процес нескінченний.

Дивлячись на бутон квітки, ми бачимо, що він досконалий, і ми цілком задоволені. Згодом ми можемо побачити, що бутон розкрився. Повністю розквітла квітка — це ще одна досконалість. Можливо, навіть тоді процес не завершиться. Ми можемо поставити квітку на свій вівтар або використати її для чогось особливого. Ця нова обставина принесе нам неповторне задоволення і зробить квітку ще досконалішою в наших очах.

Але може статися й так, що наш розум вийде в передні ряди і скаже, що цього задоволення мало. Розум спробує переконати нас у тому, що бутон може бути далеко досконалішим, квітка — прекраснішою, а вівтар — духовнішим. Відтак ми вже більше не маємо задоволеності. В нашому людському житті досконалість — ніщо інше як задоволеність. Коли ми задоволені, ми говоримо, що все бездоганне. Коли ми незадоволені, ми у всьому бачимо хиби. Рослина у формі насіння досконала. Коли насінина проростає й стає тендітним паростком, паросток досконалий. Коли паросток стає велетенським, повністю розвинутим деревом, дерево також досконале. А потім рослина знову повертається до досконалості своєї форми-насіння.

Важливо, в якій точці процесу еволюції ми маємо задоволення. Коли ми чимось задоволені, тоді ця річ досконала. Досконалість неможливо відокремити від задоволеності. Вони йдуть пліч-о-пліч. Творіння Бога завжди перебуватиме у процесі вдосконалення. Вдосконалення — це нескінченний процес розквіту реальності.

Частина XX. Професор Расел Бредшоу

Керівник програми магістрів, суспільні науки, Нью-Йоркський університет, Леман Коледж, м. Нью-Йорк, штат Нью-Йорк

Професор Расел Бредшоу: Яким чином я можу служити Богові тут, на Землі, коли мені доводиться перебувати в ментальному світі й часто терпіти біль голови?

Шрі Чинмой: Проблеми, проблеми, шановний професоре! Я певен, що ті ваші болі голови — ніщо інше як ваші проблеми. В нашому людському житті ми іноді можемо почислити свої проблеми, а іноді їх без ліку.

Маючи проблему, ми або намагаємося подолати її, або здаємося їй і стараємося прижитися до неї, безпорадно чи гордо, свідомо чи несвідомо.

Для шукача кожна проблема — це виклик та нагода, якщо скористатися нею правильним і божественним чином. Як правильно й божественно приступити до розв'язання проблеми? Правильний спосіб полягає в тому, щоб якомога частіше дуже щиро закликати Божу Милість прийти нам на порятунок. Ми, люди, хочемо розв'язувати будь-яку проблему по-своєму, за допомогою своїх розумових здібностей, які є мізерними, хоч ми й переконані інакше. Незважаючи на численні невдачі, ми гадаємо, що наші здібності потужніші, ніж сама проблема.

Всі проблеми світу мають одне джерело — незадоволеність. Незадоволеність теж має своє джерело — недосконалість. І недосконалість має джерело — невігластво. Невігластво так само має джерело, це — Бог у повільному процесі еволюції.

Бог-Бачення побажав зіграти роль Бога-Інволюції. Бог-Інволюція бажає грати роль Бога-Еволюції. Бог-Еволюція, зрештою, стане Богом - Абсолютною Задоволеністю.

Проблема — це початок нашої подорожі. Під час подорожі виявляється чимало проблем. Під час подорожі ці проблеми просвітлюються. Коли наша подорож добігає кінця, проблем не буває. Наприкінці нашої подорожі ми відкриваємо Усмішку Вічності в Небі Нескінченності.

Ви можете служити Богові тут, на Землі, ставши божественним всевишнім героєм. Як стати божественним всевишнім героєм? Всевишнім героєм можна стати, свідомо нагадуючи собі щомиті про той незаперечний факт, що ви — від Бога, і ви — для Бога. Ви обрані Самим Богом, щоб любити Його, служити Йому й проявляти Його тут, на Землі, так, як Він того бажає. Ваше внутрішнє переконання в тому, хто ви є й що ви повинні робити, запросто допоможе вам побороти гординю всіх ваших проблем: тих, що вже виникли, й тих, які поки що не проявилися.

Частина XXI. Професор Кушуміта Присцила Педерсен

Керівник кафедри релігійних досліджень, коледж Св. Франциска, Бруклін, Нью-Йорк

Професор Кушуміта Присцила Педерсен: Як досконаліше бачити Бога в усіх істотах?

Шрі Чинмой: Шановна професор, щоб бачити Бога в усіх істотах, спочатку слід навчитися бачити Бога-Творця та Бога-творіння як одне ціле. Ми маємо свідомо переконати себе, що Бог не лише перебуває всередині живої істоти, а й що ця жива істота — Сам Бог. Треба любити іманентного Бога та проявленого Бога як одне ціле.

Найкращий спосіб бачити Бога в усіх людях полягає в тому, щоб віддано, вірно, самозабутньо, свідомо, спонтанно, невсипно й ненастанно любити Бога в усьому Його творінні. Щоб відчувати Присутність Бога, не обов’язково йти до храму й стояти перед вівтарем. Якщо ми зможемо відчути, що храм сам по собі — так само Бог, що храм і вівтар — невіддільні, тоді, наблизившись до храму, ми неодмінно відчуємо Божу Присутність. Ми відчуємо Божу Присутність задовго до того, як увійдемо в храм і станемо перед вівтарем.

Інший і абсолютно найкращий спосіб бачити Бога в усіх істотах полягає в тому, щоб, завдяки духовній практиці, стати серцем щирості й життям смирення і співати пісню самовіддачі, нічого не очікуючи ні від людства, ні від Самого Бога. Серце — немов наш індійський лотос. Коли ви зможете свідомо розкрити, пелюстка за пелюсткою, лотос серця й прикликати незмінну Присутність та постійне Наставництво Бога, тоді ви неодмінно бачитимете Бога в усіх істотах. Повністю розквітлий лотос серця – це езотеричне значення вашого духовного імені Кушуміта.

Частина XXII. Професор Лінкольн Полісар

Кафедра біостатистики, Вашинґтонський Університет, м. Сіетл, штат Вашинґтон

Професор Лінкольн Полісар: Всесвіт такий неосяжний і непростий. Чи існує який-небудь спосіб уявно побачити, як Бог керує всім цим?

Шрі Чинмой: Шановний професоре, щоб уявно бачити Бога, насамперед потрібно довіряти своїй уяві. Уява сама по собі — це реальність, яка може існувати самостійно. Це сила, яку можна втілити, розкрити й проявити так само, як і будь-яку іншу властивість. Коли ви вірите, скажімо, у певну людину, ви відчуваєте, що ця людина може зробити для вас щось приємне. Так само, уявляючи Бога в Його Безмежності, ви беззастережно вірите в Його всемогутню Силу. За допомогою Його творчої Сили Він утворив всесвіт.

Далі. Оскільки ви вірите, що Бог створив всесвіт, ви запросто можете повірити й у те, що крихітних комах створив також Він. Отже, ви вірите, що маленька комаха втілює й розкриває Бога, всемогутню Силу, так само, як це робить Його нескінченний Простір? Застосувавши силу своєї уяви, ви побачите, що Бог — не тільки Нескінченний, а й скінченний. Він може бути як реальністю, так і нереальністю; Він існує й водночас не існує.

Ваш розум скаже: «Якщо Він існує, то як Він може не існувати?» Ваша уява спочатку може говорити те саме. Але вам треба навчитися користуватися уявою інакше. Слід ставитися до уяви як до реальності, якою можна розпоряджатися. Не мисліть про неї, як про птаха, що лине в недосяжному небі, а потім зникає з очей. Думайте про уяву як про повітряного змія, прив’язаного мотузкою до вашої руки. Ви можете відпустити змія летіти за вітром туди, куди йому заманеться. А можете будь-коли повернути його вниз, до рук. Уяві треба дозволити літати, та водночас вона має залишатися під контролем, щоб ви могли користуватися нею за бажанням. Мотузка, якою прив’язана уява, — це ніщо інше як ваша віра у Всемогутність Бога. Віра скаже вам, що Бог може бути більшим від найбільшого і дрібнішим від найдрібнішого.

Перед тим як зробити знімок, фотограф вибирає конкретний об’єктив. Користуючись одним об’єктивом, він може наблизити дальні предмети до області свого безпосереднього бачення. А вибравши інший об’єктив, він може віддалити ближні предмети до лінії горизонту. Те саме й з уявою. За допомогою мотузки-віри можна максимально наблизити Нескінченність або, користуючись тією самою мотузкою, відпустити уяву й споглядати речі на великій відстані.

На жаль, коли ми говоримо, що Бог всюдисущий, всемогутній і всезнаючий, ми схильні уявляти Його кимось далеким-предалеким, високим-превисоким. Але це лише одна реальність. Чому б нам не уявити, що Бог — просто всередині нас, припустимо, в нашому серці чи в наших очах?

Треба дійти до такого рівня, щоб відчувати, що Бог — не тільки в нескінченному Просторі, а й всередині нас, всередині навіть найдрібнішої істоти в Його творінні. Духовні Вчителі та духовні шукачі найвищого гарту діють так: щоб бачити Присутність Бога в кожному аспекті Божого творіння, вони застосовують свою далекоглядність уяви. Така далекоглядність, немов збільшувальне скло, дає їм можливість охоплювати далеко більше, ніж дозволяє звичайний зір людини.

Коли ви опануєте далекоглядністю, за допомогою якої можна виходити за межі того, що бачать ваші очі, й за межі того, що усвідомлює ваш розум, тоді ви зрозумієте, що ваше уявлення — ніщо інше як сама реальність. А що служить сполучною ланкою між вашим уявленням та неозорим простором? ваша віра, тільки віра.

Зараз ви готові повірити, що Бог перебуває в Гімалаях, океанах, в зірках і планетах, однак ви не готові бачити Його всередині чого-небудь крихітного. З іншого боку, ви, може, й готові бачити Божу Присутність в матеріальних і видимих речах, але чи готові ви бачити Бога в невидимому? Квітку можна бачити й доторкнутися до неї, але її аромат незримий. Очі й розум скажуть вам, що квітка прекрасна. Як описати красу? Яке дати їй визначення? Красу саму по собі не описати. Щоб відчувати красу як реальність, її треба переживати. Так само, як ми відчуваємо матеріальні предмети, видимі й досяжні, ми можемо відчувати і нематеріальне: красу, чистоту, божественність тощо. Це відбувається завдяки уяві-єдності.

Що таке чистота? Якщо це просто фізична охайність, то вона відразу стає помітною для наших зовнішніх очей. Але істинну чистоту не побачити фізичними очима. Чистота — це внутрішній стан, в якому розум усе бачить божественним. Скільки б разів людина не приймала душ, я впевнений, що вона не побачить усе навколо себе божественним! Коли людина наповнена істинною чистотою, вона бачить усе як вияв Божественності: стіну, двері, вікно — все. Чистота бачить вияв Божественності в усьому.

Краса, чистота, божественність і решта подібних явищ мають свою реальність. Їм не потрібна фізична або матеріальна форма. Якщо ми зуміємо ототожнитися з ними, то матимемо нагоду переконатися не лише в тому, що Божественність всюдисуща, а й у тому, що ми самі нею є. Ми — сама Божественність.

На жаль, людський розум мислить, що Бог може бути тільки таким і не інакшим. Наш розум уявляє Бога співчутливим, милосердним і справедливим. Уявити, що Бог може бути байдужим і навіть утіленням жорстокості, наш розум просто не спроможний! Однак треба сприймати всі аспекти Бога як одне ціле: Бог може бути таким, Бог може бути інакшим. За Його відсутності Він присутній. За Його присутності Він відсутній. У красі квітки Він — аромат. В ароматі Він — краса квітки. Це те саме, що бачити обидва боки монети одночасно. З одного боку — зображення князя, з другого — щось інше. Дивлячись на зображення князя, слід одразу безпосередньо бачити інший бік монети. Це дійсність: вони абсолютно нероздільні, як нероздільні квітка й аромат.

Безмежність та мізерність слід бачити як ціле. Нам просто повірити, що Бог утілює Безмежність, а повірити, що Бог може бути мізерним-премізерним, нам складно. Він не тільки втілений у цьому мізерному, а й також є ним. Погляньмо на наше людське тіло. Наша грудна клітина велика, і ми, мабуть, зуміємо припустити, що там мешкає Бог. Але нам складно уявити собі, що Бог є в мізинці ноги. Маємо досягти такого рівня, щоб відчувати, що, зокрема, сам мізинець — це Бог.

Припустимо, що океан — це Бог. Відокремивши від океану одну краплю, чи будете ви далі відчувати, що ця єдина крапля — Бог? Ви скажете, що маленька краплина така безпорадна, невже вона може бути Богом? Однак Бог може грати безпорадну роль у краплі води. Він робиться безпорадним завдяки Своїй всемогутній Силі.

Найліпше завжди уявляти, що Бог, далекий-предалекий, глибокий-преглибокий, високий-превисокий, має таку саму реальність, як Бог, виражений в тому, що є поруч, виражений у крихітному. Якщо ви спроможні вірити, що Бог може бути і тим, і іншим, то ваше уявлення надалі не є уявленням. Уявлення стає реальністю. А уявлення лише тоді може стати реальністю, коли ми практикуємо віру в те, що Бог існує в усіх аспектах. Він може дрімати, Він може бути бадьорим. Він може перебувати поруч, Він може перебувати далеко. Він може бути тут, Він може бути там. Навіщо обмежувати Бога одним способом бачення чи одним типом віри в Нього? Якщо ви повірите в усі Його аспекти, то уявлення стане дійсністю, і ви більше не матимете сумнівів ні в собі, ні в Богові.

Ми повсякчас говоримо, що Бог всемогутній, і прохаємо, аби Він наділив нас частиною Його Сили, щоб ми зуміли здійснити своє бажання бути успішними чи добре залагодити якесь діло. Але ми можемо молитися Йому й інакше. Ми можемо сказати: «Боже, коли Ти всесильний, то будь ласка, застосуй Свою всемогутню Силу, щоб забрати мою жадібність, мої бажання, моє невігластво». Як часто люди моляться Богові так? Більшість людей молить Всемогутнього Бога тільки про здійснення своїх бажань, а не про їх скасування. Одна людина на мільйон звертається до Бога: «Нехай сповниться Воля Твоя». Решта просить: «Дай мені те, дай мені це».

Трапляються крадії, котрі ходять до храму й моляться про те, щоб їх не спіймали. Тим часом і господарі моляться: «О Боже, якщо грабіжники увірвуться в мій дім, дай мені здатність упіймати їх». Чию молитву має вислухати Бог? Одна сторона говорить: «Я чиню неправильно, однак, будь ласка, не допусти, щоб мене зловили». Інша сторона говорить: «Будь ласка, не допусти, щоб злодії проникли у мій дім, або дай мені здатність упіймати їх, коли вони прийдуть». Бог губиться між ними! Можливо, Бог побачить, що господарям потрібен певний досвід для просвітлення, отже, Він допустить, щоб їх майно пограбували. А, можливо, й не допустить. Тільки Йому відомо, як саме Він порадує людей!

Нечасто трапляється, що хтось молиться Богові так: «Нехай діється Воля Твоя. Що Ти забажаєш: щоб злодій проник у мій дім чи ні, щоб він спіймався чи опинився на волі — все вирішувати Тобі».

Якось грабіжник проник в оселю індійського духовного Вчителя. Там він не знайшов нічого, окрім матраца та подушки. Злодій зібрався йти з тим добром, аж тут з'явився Учитель. Злодій покинув подушку й матрац і кинувся навтьоки. Вчитель вибіг за ним, гукаючи: «Стривай-но, стривай! Будь ласка, повернися й візьми мої речі. Тобі вони потрібні більше, ніж мені. Адже для цього ти й приходив. Вночі я маю місяць, а вдень — сонце. Мені більше нічого не треба».

Ви, мабуть, скажете, що духовний Вчитель утнув неабияку дурницю, та я хочу сказати, що, завдяки єдності з Богом, Учитель побачив, що грабіжник цінує ці речі більше, ніж він сам, і відтак дозволив злодію забрати матрац та подушку. Вчитель сказав: «У злодієві та через злодія, що крав мої речі, діяла Божа Воля. Тепер той самий Бог велить мені, щоб я порадував грабіжника, віддавши свої речі йому. Чинячи так, я отримую внутрішнє задоволення. Я не божевільний, тут я лише виконую Волю Бога».

Реальність всесвіту стає очевидною, якщо розум цілком безмовний. Тільки тоді розум здатний сприймати Божу Волю, коли він — немов порожня посудина. В нічому — все. Така наша індійська філософія. З порожнечі виникла повнота. В духовному житті порожнеча — це повнота. Коли розум абсолютно спокійний, стає видимою реальність, що пронизує все.

Частина XXIII. Професор Ананда В. П. Ґуруґе

Кафедра релігії, Північно-Західний Університет, м. Еванстон, штат Ілінойс, Хсі Лай Університет, Гасиєнда Гайтс, штат Каліфорнія, Каліфорнійський Державний Університет Фулертон, Каліфорнія, спеціальний старший радник Генерального Директора ЮНЕСКО, колишній Посол Шрі Ланки в США (1992-1994)

Професор Ананда В. П. Ґуруґе: Як би ви пояснили агностикові, чому Бог досі не розкрив Себе людству в цілому? Чи є пізнання Бога привілеєм, наданим небагатьом? І якщо це так, то чому?

Шрі Чинмой: Шановний професоре, кожен має своє розуміння Бога. Агностик (такий, як, приміром, улюблений син Індії та її неперевершений прем’єр-міністр пандит Неру) переконаний, що Бог — це невідоме, недосяжне для пізнання. Агностик сповнений сумнівів щодо існування Бога. Наша ж філософія така: Бог — це відоме, Його можна пізнати. Водночас Бог — невідоме й недосяжне для пізнання. Він — і те, й інше — як тоді, коли ми говоримо, що Бог існує й не існує. Те, що ширше від найширшого, недосяжне для пізнання. Однак, з іншого боку, та сама Енергія або та сама Сила може набути невеликої й очевидної форми, яку ми запросто зможемо побачити й охопити.

Коли хтось вважає, що Реальність непізнавана, то як нам переконати його в протилежному? Ми знаємо, що Реальність можна пізнати, завдяки своєму внутрішньому досвіду. Коли перед нами стоїть наш любий друг, нам відомо, що йому притаманні певні риси. А хтось інший може сказати, що цю особу не збагнути. Для нас вона пізнавана. Для когось іншого вона недосяжна для пізнання. Хто має рацію, а хто ні?

Я насмілюся поставити запитання інакше: чому Бог повинен приходити й доводити агностикові, що Він існує? Бог поважає всякі теорії. Якщо хтось вважає Бога недосяжним для пізнання, то Бог скаже: «Якщо ви задоволені, кажучи чи відчуваючи, що Я непізнаваний, — чудово. Наша мета — задоволеність». Якщо хтось інший говоритиме: «Бога можна пізнати. Він — мій Батько, Він — моя Мати. Колись я матиму з Ним бесіду віч-на-віч. Я бачу й відчуваю Його у Природі: в тендітних квітках, у деревах, у річці. Я бачу й відчуваю Його скрізь», — то Бог скаже цій людині: «Моя дитино, будь задоволена своїми незаперечними внутрішніми переживаннями».

Нехай буде задоволений той, хто прагне задоволення від непізнаваного аспекту Бога; нехай так само буде задоволений той, хто прагне задоволення від аспекту Бога, досяжного для пізнання. Є ще третя сторона, яка говорить, що Бог — це як відоме, так і невідоме, як пізнаване, так і недосяжне для пізнання. Він — скінченне та Нескінченне. Люблячі Бога, які дотримуються таких переконань, вважають реальними як непізнаваний аспект Бога, так і пізнаваний.

Коли мала зернина лежить під шаром ґрунту, ми не знаємо, що вона існує. Тільки той, хто посадив зерня, знає, що воно там є. Всі інші заявлятимуть, що там немає нічого. Хіба садівник зобов’язаний розкопувати землю, щоб, заради доказу, дістати насіння на поверхню? Ні, він лише скаже: «Радійте, переконані, що в землі немає нічого. Я радітиму, коли насіння проросте і стане пагоном, а потім — деревом». Водночас, знайдеться той, хто з самого початку повірить, що під шаром ґрунту є зернина, хоч він і не бачив, як садівник садив її. Наразі зерня — це невідоме, бо воно лежить у землі. Проте факт, що я не бачу зернини, не означає, що вона не існує.

Я не маю телескопа, так що своїми людськими очима я не можу бачити дальні об’єкти. Це не означає, що вони не існують. Нехай хто-небудь принесе телескоп, і тоді він зможе довести існування цих об’єктів. За допомогою телескопа наші людські очі можуть бачити зірки, планети тощо. Лише тому, що дещо є поза межами досяжності наших фізичних органів чуттів, не слід вважати, що його нема. Якщо ми зможемо оволодіти високою свідомістю, свідомістю вищого рівня, то ця свідомість зможе перенести нас у непізнане так само, як телескоп переносить нас на далеку відстань. Коли щось є достоту очевидне, наш розум вважає це реальністю, а коли воно невидиме, обмежений розум сприймає його як нереальне.

Пізнання Бога — не привілей для вибраних. Усі ми — діти Бога. Однак нам доведеться постаратися. Професоре, ви чимало років витратили на навчання, стали вченим, філософом, теологом, істориком, космополітом. Як ви стільки досягли? Бо ви мали внутрішню спонуку й зовнішню присвяту, щоб прямувати наміченим шляхом.

Дуже часто, спіткнувшися з чим-небудь невідомим, наш розум починає сумніватися. Якщо духовний Учитель найвищого рівня з'явиться перед тим, хто шукає Бога, шукач відразу відчує, ким той є і що він собою являє. А звичайна людина, зв’язана бажаннями, якій байдуже до духовності, бачитиме духовну особистість як ще одну звичайну людину, нічим не відмінну від неї самої. Власне, стремління шукача дозволяє йому розпізнати, що перед ним — велика духовна постать.

Духовність не є винятковою монополією однієї особи чи певної групи людей. Внутрішня пожива призначена для всіх — споживайте! Голодні їстимуть, а не голодні не дбатимуть про трапезу. Говорити, що їжа доступна тільки для кількох голодних осіб — вершина безглуздя. Їжа доступна для всіх. Бог жодним чином не зобов’язаний доводити нам Своє Існування. Сонячне світло існує для всіх. Сонце не просить нас виходити на вулицю, щоб грітися під його промінням. Саме ми потребуємо сонячного світла і виходимо надвір. Так само й Нескінченний, Вічний і Безсмертний Бог перебуває всередині нас, але Він не благає, щоб ми занурювалися углиб себе й виявили Його Присутність. Якщо ми відчуваємо потребу у внутрішньому Світлі, то ми поринемо всередину свого єства й відкриємо Його.

Професор Ананда В. П. Ґуруґе: Чи є віра в Бога або у Вищу Силу неминучою потребою для людини, яка прагне вести правильний і плідний, з точки зору етики, спосіб життя у відданості й служінні? Коли віра в таку силу стає вкрай потрібною і для кого?

Шрі Чинмой: Віра в Бога або у Вищу Силу вкрай потрібна для тих, хто хоче здійснювати дуже швидкий поступ як у внутрішньому, так і в зовнішньому житті. Чимало людей, в тому числі і декотрі світові діячі, не вірять у Бога, але їхнє життя, з точки зору етики, правильне й плідне. Може, й несвідомо, а втім, у внутрішньому світі вони плекають устремління, а в зовнішньому світі вони служать Богові-творінню.

Може, вони й не вживають слова Бог, може, вони навіть не вірять у Бога, проте вони вірять у добро. З духовної точки зору, їхній вибір етично правильного й плідного життя та їхнє славне служіння людству — це акт віри. Завдяки способу життя, який вони обрали, вони представляють Бога у Його активному динамічному прояві.

Але, якщо людина хоче осягнути Найвище й стати Найвищим, то їй слід вірити в Найвище. Стосовно таких людей ми навіть не вживаємо одного слова віра — ми кажемо глибинна віра. Віра — в розумі, з розумом і для розуму. Глибинна віра — в душі, серці та у внутрішньому єстві, й, врешті-решт, вона виходить на передній план у зовнішньому житті.

Професор Ананда В. П. Ґуруґе: Чи могли б ви описати словами ваше духовне переживання при зустрічі з тією силою, до якої ви звертаєтеся Всевишній? Як розвиваються ці взаємостосунки й на якому рівні? Це суто психічне переживання, яке відбувається тільки у вашій свідомості?

Шрі Чинмой: Це, насправді, особиста річ, але, як дорогому другу й братові, я любо й відверто дам вам відповідь на запитання про особисте.

Є дві форми особистої зустрічі з Богом. Одна форма — це тільки переживання Бога. Друга — усвідомлення Бога. Коли хтось переживає Бога, він вилазить на Дерево-Бога. Коли хтось усвідомлює Бога, він споживає Плід-Бога. І коли він удосталь насолодиться Плодом, Бог може попросити його спуститися з дерева й розповісти світові, який смачний цей Плід. Окрім того, Бог спорядить йому чималу кількість плодів, щоб унизу він міг поділитися ними зі своїми земними братами й сестрами, котрі дуже зголодніли саме за цими плодами.

Переживання Бога було впевненим стартом моєї подорожі. Усвідомлення Бога — це невпинний поступ моєї подорожі. Проявлення Бога — це незгасне сяйво моєї подорожі.

Щодо другої частини вашого запитання: моє переживання — не психічне. Далеко не так! Будь ласка, дозвольте висловитись ясніше:

Дитя йоги — духовність.
Дитя духовності — релігія.
Дитя релігії — філософія.
Дитя філософії — психологія.

Йога живе в осяйній душі та серці, що плекає устремління. Йога на санскриті означає єднання. Це єднання плачу устремління землі та Усмішки Співчуття Небес, єднання людини, благання якої здіймається ввись, та Бога, Усмішка якого спускається вниз.

Духовність живе в серці й душі. Релігія живе в серці, розумі й віталі. Філософія розкладає й застилає матрац-розум. Психологія погладжує матрац-розум, пропонуючи його міцність та пружність.

Моє переживання — не психічне. Це стан свідомості, далеко вищий від містичного та психічного переживань. Це преображення свідомості реальності тіла у свідомість безсмертя душі. Там нема ні розуму, ні форми. Людина стає абсолютно одним цілим із Богом-Мрійником творіння, та Богом-Люблячим творіння.

Професор Ананда В. П. Ґуруґе: Чи збігаються поняття paramatman та brahman Упанішад та Адвайта Веданти з поняттям Бог?

Шрі Чинмой: Paramatman та brahman в Адвайта Веданті, purusha в Самк'ї та Йозі й Бог в англійськомовному (тут українськомовному — прим. пер.) світі — одне й те саме. Я можу вживати термін Бог або інші терміни по-аглійському (тут по-українському — прим. пер.): Всевишній чи Абсолют. Для мене слово Бог містить у собі всі поняття різноманітних релігійних та філософських систем.

Уживаючи слово Бог, я звертаюся до якнайширшого поняття божества. Бог — це Творець і творіння. Він одночасно є космічною Безмовністю та космічним Звуком. Бог перебуває всередині нас, скрізь навколо нас, високо над нами й водночас Він — це ми.

Коли ми кажемо Бог, ми відчуваємо, що Він — на вершині Гімалаїв, на їхніх схилах і біля підніжжя. Він є як всередині творіння, так і за його межами. Бог — скрізь. А коли ми вживаємо терміни brahman, paramatman чи purusha, ми, на жаль, відчуваємо, що Бог розташувався лише на вершині Гімалаїв. Ці аспекти Бога — для нас, але ми не відчуваємо, що вони є всередині нас чи стосуються до нас. Бог той самий, однак ми вважаємо, що на вершині гори Він повинен мати особливе ім'я. В цьому випадку Бог — це свідок, sakshi purusha. Немов той, хто грає ролі різних персонажів, — у кожній з них називається інакше.

Простіше кажучи, ми можемо вживати brahman, paramatman, purusha, Бог — вони всі охоплюють найвищу Реальність. Ця Реальність — ніщо інше як Світло Нескінченності-Вічності-Безсмертя та Захват Позамежного, що вічно перевершує Самого Себе. Малюк називає свого батька тато, татусь. Ці слова втішають його далеко більше, ніж слово батько. Водночас, той самий малюк, коли підросте, отримуватиме більше радості, кажучи батько. Я волію вживати слово Всевишній. Я знаю, що мій Всевишній — це ніхто інший як brahman, paramatman і purusha. Однак, коли я кажу Всевишній, я отримую величезну радість, а коли я кажу brahman, paramatman чи purusha, я не маю радості. Чудово знаючи, що Бог та Всевишній — одне й те саме, я обираю Всевишній.