Частина І. Бесіди на духовні й філософські теми

Людина та Бог

Людина та Бог — вічно одне. Людина так само безмежна, як Бог; Бог так само обмежений, як людина. Між людиною й Богом немає зяючої прірви. Людина — це завтрашній Бог; Бог — це вчорашня й нинішня людина.

Бог є на Небесах, а також — на землі. Він є тут, там — скрізь. Кожна людина має свого Бога. Нема такої людини, котра б не мала Бога. Переконаний атеїст не вірить у Бога. Але, на щастя, чи скоріше, на жаль, він вірить, він вимушений вірити в певні ідеї, уявлення про лад чи безлад. Утім, якраз ці ідеї чи уявлення є нічим іншим як Богом.

Щоб відкрити особистий шлях, кожна душа має мати свободу, абсолютну свободу. Помилки, які стаються на духовному шляху, не фатальні, бо помилки — це просто менші істини. Ми рухаємося не від фальші до істини. Ми рухаємося від менш розкритої істини до найбільш розкритої істини.

Допоки ми не усвідомили Бога й не стали одним цілим із Ним, нам доводиться називати Бога Вчителем, Наставником, Другом і так далі. Наше ставлення до Нього може змінюватися, що залежить від наших стосунків з Ним. Але річ не в тім. Найважливіше те, що ми любимо Бога як рідного. Щиро люблячи Бога, ми отримуємо натхнення поклонятися Йому спонтанно.

Тут нам треба знати, яка форма поклоніння нам пасує, гармонійно збігається з розвитком і схильністю нашої душі. Усвідомлення абсолютної єдності з Богом — це найвища форма поклоніння. На сходинку нижче стоїть медитація. Ще нижче — молитви й прохання. Найнижча форма поклоніння — це поклоніння Богові в матеріальних предметах.

Коли я відчуваю, що флейта і Флейтист — це два різні явища, тоді я сприймаю себе як слугу Бога, а Бога — як свого Господаря. Відчуваючи, що флейта містить у собі частку свідомості Маестро, я відчуваю себе дитиною Бога, а Бога — своїм Батьком. Коли, врешті-решт, я усвідомлюю, що флейта і Флейтист — одне, тоді Флейтист проявляється як Дух, а я — як Його творча Сила.

Людині належить усвідомити Бога в цьому тілі тут, на землі. Великий індійський поет Кабір сказав:

Сестри й браття, не впадайте в глибокий відчай, якщо наразі не маєте відчутного устремління усвідомити Бога. Просто вирушайте в свою подорож вгору, всередину і вперед. Вгору — щоб побачити Мрію Бога, всередину — щоби зробити Мрію Бога своєю, вперед — щоби стати Мрією Бога. Ця Мрія — це Мрія про абсолютне Виповнення.

Чимало тих, що стають на шлях внутрішнього життя лише після того як зазнають численних ударів або втомляться блукати пустелями життя. Отже, воістину блаженний і благословенний той, що підносить своє тіло, розум, серце й душу до Стіп Господа, немов букет квітів, раніше, ніж посиплються удари. Так, густі хмари світського затуляють наш поки що непросвітлений розум. Та достовірно й те, що вулкан зосередження шукача й воднева бомба його медитації розвіють хмарища та віковічну млу невігластва.

Дозвольте звернутися до одружених, тих, що мають великі сімейні обов'язки. На ваш превеликий подив, ці обов'язки тут же перетворюватимуться на золоті можливості, коли ви постараєтеся бачити в своїх дітях Бога, коли ви усвідомите, що своєю самопожертвою служите Богові. Ніщо не зрівняється з невтомною спонтанною жертовністю дружини в її здатності здійснювати чоловіка, божественно зміцнюючи його становище в безмежному просторі матерії та підносячи його свідомість до царини Духу. Ніщо не зрівняється з обітницею чоловіка наповнити душу дружини Спокоєм Заобрійного, привабити її серце променистістю Сонця Нескінченності, транспонувати її життя у Пісню Безсмертя. А неодруженим слід бути твердо переконаними, що їх обрано бігти якнайшвидше дорогою духовності. Їхнє устремління й Боже Натхнення — нерозлучні.

Спробувавши зазирнути глибоко всередину себе, спробувавши жити внутрішнім життям, ми, можливо, потрапимо в кільце труднощів. Ми вигукнемо: “Боже, поглянь, тепер, коли ми навернулися до Тебе, нам доводиться терпіти так багато випробувань!” Не знаходячи виходу з цього становища, ми тривожимося. Але чи варто? В нашій пам'яті не стерлося те, що ми вже витримали не одну життєву негоду. Перш, ніж ми вступили в духовне життя, пригніченість була нашим незмінним попутником. Тепер ми перебуваємо в кращому становищі хоча б тому, що здатні розпізнавати лютого тигра світської спокуси. Сприймаймо неспокій та слабкість як випробування.

Невже Богові потрібно випробовувати нас? Бог робитиме все що завгодно, окрім цього. Милосердний Бог попереджає нас про навислу небезпеку. А якщо ми сприймаємо попередження як випробування, то нам слід молитися Богові, щоб витримати іспит. Лише розмірковувати над труднощами й небезпеками — так ми ніколи не виберемося з них. Аби скласти шкільні іспити, треба багато вчитися. Так само й для того, щоб скласти внутрішній іспит, треба виростити більше щирості й запалити яскравіше полум'я устремління.

Під час медитації слід бути дуже пильними. Розум деколи хоче насолоджуватися деякими світськими або емоційними ідеями й думками, але нам не можна цього допускати. Під час медитації все відбувається інтенсивно, тож, якщо ми, медитуючи, насолоджуємося неправильними думками, то наслідки виявляться серйознішими й небезпечнішими, ніж будь-коли. Ми робимося слабшими, коли розум стає жертвою думок самопотурання. Вводити нас в оману — така природа нашого нижчого розуму. Проте наші сльози й палке полум'я серця завжди прийдуть нам на порятунок.

Людина і Бог — одне. Всі люди становлять єдину сім'ю. Ми всі — одне ціле. Справжньому шукачеві не слід прислухатися до абсурдних аргументів скептиків. Їхні духовні знання не варті й копійки. Скептик не усвідомлює того, що він мимохіть виставляє напоказ свою рясну безглуздість. Він каже: “Якщо ми — одне ціле, то чому я не відчуваю болю, коли болить ваша голова? Чому так?” Ми відповімо: “А чому, коли ви поранили ногу, у вас не болить голова, хоч вона є частиною того самого тіла? В чому річ?” Усередині кожного з нас є універсальна свідомість. Якщо ми не усвідомлюємо її, це не означає, що вона не існує. Моє тіло належить мені. Та хіба я відчуваю біль у нозі, коли болить моя голова? Ні. Але, коли я усвідомлюю Божественну Свідомість, що пронизує все моє тіло, я, безсумнівно, відчуваю той самий біль у всьому тілі. Я веду мову про те, що голова — це моя індивідуальна душа, а тіло — це колективна душа. Щоб відчувати своїм близьким цілий світ, спочатку треба відчувати своїм близьким Бога.

Людина — це Серце Нескінченності.
Людина — це Дихання Вічності.
Людина — це Життя Безсмертя.

Наша ціль — усередині нас

Ми — Божа Мрія, що наповнює все. Наш внутрішній світ — це безмежне Боже Розмаїття. Наша ціль — Серце Нескінченності й Дихання Безсмертя. Наша ціль — усередині самого нашого тіла.

У фізичному світі мати розповідає дитині, хто її батько. В духовному світі наше устремління розповідає нам, хто наш Бог. Хто наш Бог? Бог — це безмежна Свідомість. Він також — Світло самопросвітлення. Не існує людини, всередині якої не було б цієї безмежної Свідомості й цього Світла самопросвітлення.

Щоб бачити, у зовнішньому світі, крім широко розплющених очей, нам потрібне освітлення: сонячне, електричне тощо. У внутрішньому світі ми не потребуємо жодного освітлення. Ми можемо бачити Бога, Світло самопросвітлення, навіть із заплющеними очима.

Бог — не те, що добувають зовні. Бог — те, що відкривають усередині.

У звичайному житті кожна людина має мільйони й мільйони запитань. У духовному житті настає день, коли людина відчуває, що варто запитувати тільки одне: “Хто я?” Відповідь із відповідей: “Я — не тіло, я — Внутрішній Пілот”.

У чому річ, що людина не знає самої себе — того, що у спробі пізнати мало би видатися найлегшим? Людина не знає самої себе якраз тому, що вона ототожнюється з его, а не зі своїм справжнім Я. Що змушує її ототожнюватися з псевдо-я? Невігластво. А що говорить людині про те, що її справжнє Я — не его, аж ніяк не его? Її Самопошук. Її справжнє Я, її Бог — це те, що вона бачить у найглибших глибинах свого серця. Це бачення має, врешті-решт, перейти у становлення.

Якось один із моїх учнів сказав мені: “Я не можу думати про Бога. Мій розум наповнюється тривогою”.

Я запитав: “Що ти робиш у такому разі?”

“Думаю про світ”.

“Скажи, коли ти думаєш про світ, про всі різновиди його діяльності, хіба ти не думаєш котроїсь миті про Бога?”

“Жодної миті”.

“Мій друже, чи це не абсурд? Коли ти думаєш про Бога, тривога відволікає твій розум подалі від Бога, а, коли ти впиваєшся світськими задоволеннями, тривога звідтам не забирає твого розуму звідтам, аби покласти його до Божих Стіп. Так не годиться, ні. Якщо твій голод духовної поживи буде справжній, та сама стривоженість чи, скажімо, дискомфорт швидко й динамічно схопить твій розум і покладе його у твоє серце, де той зможе пити Нектар божественного Спокою і Задоволення.

Будь певен, твій розум не може бути зайнятий двома справами водночас. Якщо ти думатимеш про Бога з несхитною вірою, якщо в твоєму серці горітиме полум'я устремління, то зовнішня тривога-мавпа, хоч би якою злісною вона була, не посміє й доторкнутися до тебе, тим паче битись чи кусатись. Неможливо дивитися одночасно на праве й ліве плечі. Так само й тоді, коли ти ясно бачитимеш Бога всередині себе, тигра невігластва зовнішнього світу ти бачити не зможеш”.

Передусім, нам слід розгледіти своє его, потім доторкнутися до нього, схопити його й, врешті-решт, перетворити. Коли втручається его й турбує нас, у духовному житті ми маємо думати про себе як про Брагмана, Одного без другого, й відчувати, що ми — це всеосяжна Свідомість. Тоді его зникає, наче не було.

Нам усім добре відомо, що розум відіграє важливу роль у нашому зовнішньому житті, а також — у житті духовному. Отже, не треба відкидати розум. Ліпше завжди усвідомлювати його. Розум буває неспокійний, але це не означає, що його слід щоразу карати. Якщо господар дізнається, що його давній слуга тепер почав красти, він не проганятиме злочинця негайно. Господар досі добре пам'ятає колишню щирість і відданість слуги. Потайки й неупереджено спостерігаючи, господар сподіватиметься, що слуга виправиться. Тим часом слуга дізнається, що господареві відомо про його недобрі діла, й він припинить красти. Окрім того, аби порадувати господаря, він трудитиметься тепер із більшою щирістю й відданістю, ніж досі. Так само й ми, ставши свідком невгамовності розуму, впродовж деякого часу маємо перебувати в безмовності, цілком неупереджено спостерігаючи за розумом. Незабаром ми побачимо, що наш розум-бешкетник почувається ніяково через свою поведінку. Тоді нам треба не забути подумати про себе як про душу, а не тіло, бо тільки душа може бути наставницею для розуму. Душа — наша єдина істинна сутність. У певний час розум почне прислухатися до вказівок душі.

Дія та не-дія. Як твердить Ґіта, ми маємо бачити дію у не-дії, а не-дію — в дії. Що це означає? Це означає, що нам слід відчувати всередині себе море спокою й безтурботності, коли ми діємо. А коли ми не діємо, треба відчувати всередині себе динамо творчої енергії. Не вважаймо, що дія належить нам. Таким чином наша діяльність стане очевиднішою й ефективнішою. Коли слуга готує їжу для свого господаря, він застосовує всі свої вміння. Навіщо? Щоб отримати подяку й здобути прихильність господаря. Так само й ми, діючи заради задоволення душі, нашого Внутрішнього Пілота, будемо здатні провадити свою діяльність дуже віддано й дуже успішно.

Наша Ціль — усередині нас. Щоб досягти її, слід прийняти духовне життя. В духовному житті вкрай потрібні осмислення й усвідомленість. Без них усе — наче гола пустеля. Коли ми збираємося туди, де темно, ми беремо з собою ліхтар або інше освітлення, щоби бачити, куди ступати. Якщо ми хочемо пізнати неосвітлений бік нашого життя, потрібно звернутися по допомогу до свідомості. Розгляньмо це питання докладніше. Ми знаємо, що сонце осяває світ. А звідки нам відомо це? Нам відомо це завдяки саморозкриттю свідомості. Не дія сонця розкриває себе. Саме наше усвідомлення сонця дає нам збагнути, що сонце осяває світ. Утім, наша свідомість — це саморозкриття в будь-чому. Ця свідомість — безмежне Море Захвату. Скуштувавши навіть краплину води земного моря, ми відчуваємо її солоність. Так само, отримавши під час медитації хоч краплю Моря Захвату, ми, безперечно, відчуємо смак Захвату. Цей Захват — Нектар. А Нектар — це Безсмертя.

Наш спокій — всередині нас

Щоб заплатити за внутрішній спокій, будь-яка ціна не виявиться надто високою. Спокій керує життям гармонійно. Він вібрує енергією життя. Ця енергія легко перевершує всі наші земні знання. Утім, вона не відокремлена від нашого земного буття. Якщо ми відкриємо належний канал усередині себе, то ми відчуємо цей спокій тут і зараз.

Спокій вічний. Ніколи не запізно отримати спокій. Його пора триває завжди. Ми можемо зробити своє життя по-справжньому плідним тоді, коли ми не відрізані від свого Джерела — Спокою Вічності.

Найбільше нещастя, яке може спіткати людину, — це втрата внутрішнього спокою. Жодна зовнішня сила не спроможна забрати його. Саме думки та дії людини позбавляють її спокою.

Найпотужніша сила нашого захисту не полягає в матеріальних здобутках чи ресурсах. Усі скарби світу — ніщо для нашої божественної душі. Найпотужніша сила нашого захисту — в причасті нашої душі всеживильним та всездійсненним Спокоєм. Наша душа живе в Спокої й заради Спокою. Коли ми живемо життям спокою, ми завжди збагачуємося й ніколи не бідніємо. Наш внутрішній спокій не знає меж. Наче безкрає небо, він простягається повсюдно.

Довго ми боролися, багато страждали, далеко мандрували, а обличчя спокою досі сховане від нас. Ми зможемо відкрити його, якщо потяг наших бажань коли-небудь загубиться у Волі Всевишнього Господа.

Спокій — це життя. Спокій — це вічне Блаженство. Хвилювання — ментальні, вітальні, фізичні — існують, певна річ. Але від нас залежить, чи приймати їх, чи відхилити. Будьте певні, вони не є неминучими фактами життя. Коли наш Всемогутній Батько — сам Спокій, то Спокій — наша пряма спадщина. Величезна, мов Гімалаї, помилка криється в тому, щоб торувати широкий шлях майбутнім каяттям, зловживаючи або нехтуючи даними нам золотими можливостями. Тут і зараз, у нашій щоденній діяльності, ми повинні рішуче пірнути серцем і душею в Море Спокою. Хто гадає, що спокій сам по собі прийде до нього наприкінці його життєвої подорожі, той помиляється. Сподіватися одержати спокій без духовності й медитації — те саме, що чекати на воду в пустелі.

Для спокою розуму дуже важлива молитва. Молитися, навіть протягом п'яти хвилин, із цілковитою зосередженістю й щирою відданістю набагато важливіше, ніж витрачати довгі години на безтурботну, поверхову медитацію. Отже, як треба молитися? Зі сльозами в серці. Де молитися? На самоті. Коли молитися? Тоді, коли наше внутрішнє єство хоче, щоби ми молилися. Навіщо молитися? Це запитання із запитань. Ми повинні молитися, якщо відчуваємо устремління відбутися завдяки Богові. Що ще можна очікувати від Бога? Ми можемо очікувати, що Бог наділить нас розумінням усього: всього в нічому та нічого в усьому; Повноти в Порожнечі та Порожнечі в Повноті.

Треба вміти постійно розрізняти. Маємо розуміти, що зовнішній світ, який приваблює нашу увагу, не тривкий. Щоб мати вічне, щоб мати міцний, мов скеля, фундамент у житті, слід звернутися до Бога. Вибору нема. І час повної безпорадності — чи не найкраща мить здійснити цей поворот.

Відчувати свою безпорадність — добре.
Виховувати дух самозречення — краще.
Бути свідомим інструментом Бога — найкраще.

Усе, свідомо чи несвідомо, залежить від розуму, в тому числі й пошук спокою. Функція розуму полягає в розвіюванні хмар сумнівів. Функція чистоти розуму полягає в усуненні туману приземленості й вузлів невігластва. Якщо немає чистоти розуму, то не може бути тривалого успіху в духовному житті.

Ми досягаємо спокою тільки тоді, коли повністю припиняємо шукати вади в інших. Нам слід відчувати весь світ як свій, близький. Вистежуючи помилки інших, ми входимо в їхні недосконалості. Це нітрохи нам не допомагає. Доволі дивно: чим глибше ми занурюємося, тим очевидніше те, що недосконалості інших — це наші особисті недосконалості, але в інших тілах і розумах. А коли ми думаємо про Бога, Його Співчуття та Його Божественність розширюють наше внутрішнє бачення Істини. У повноті свого духовного усвідомлення ми маємо прийти до сприйняття людства як однієї сім'ї.

Не можна дозволяти минулому мучити нас і порушувати спокій нашого серця. Наші нинішні добрі, божественні дії можуть легко нейтралізувати погані, небожественні дії минулого. Якщо гріх має силу змусити нас ридати, то медитація, безсумнівно, має силу принести нам радість і наділити нас божественною Мудрістю.

Наш спокій — всередині нас, він — основа нашого життя. Тож відсьогодні будьмо рішучі наповнити розум і серце сльозами відданості — фундаментом спокою. Якщо фундамент міцний, то небезпека нам не загрожує, хоч би якої висоти сягала надбудова. Адже і внизу, і вгорі, і всередині, і зовні — спокій.

Хто придатний для Йоги?

Хто придатний для Йоги? Ви придатні для Йоги. Він придатний для Йоги. Я придатний для Йоги. Всі, без винятку, люди придатні для Йоги.

Духовна придатність визначається почуттям єдності, прагненням до єдності. Найдрібніша крапля має право вважати безмежний океан цілком своїм або благати, щоб океан став її рідним. Та сама річ з індивідуальною душею та Універсальною Душею.

Де Бог, де я? Бог перебуває на третьому поверсі, а я — на першому. Я піднімаюся на другий поверх. Бог спускається на другий поверх. Ми зустрічаємося. Я не забуваю омити Його Стопи сльозами захвату. А Бог не забуває помістити мене в Своє Серце безмежного Співчуття.

Що таке Йога? Це підкорення самого себе. Підкорити самого себе — означає усвідомити Бога. Хто практикує Йогу, той робить одночасно дві справи: спрощує все своє життя і здобуває вільний доступ до Божественного.

В Йозі ніколи не можна вдавати. Наше устремління має бути справжнім. Усе наше життя має бути правдивим. Для завзятого шукача немає нічого неможливого. Його кроки направляє вища Сила. Незламна Божа Воля — його найнадійніший захист. Скільки б часу він не згаяв, скільки б не накоїв помилок, він має повне право повернутися до свого духовного дому. Устремління шукача — це палке полум'я. Воно не димить і не потребує палива. Це — дихання його внутрішнього життя. Воно веде шукача до берегів Золотого Заобрійного. На крилах устремління шукач лине в сферах Трансцендентального.

Бог Безмежний, Бог Всюдисущий. Для істинного шукача це більше, ніж просто вірування. Це Реальність без варіантів.

А тепер зосередьмося на духовному житті. Думка про те, що духовне життя — це життя аскетизму та тернове ложе, хибна. Ні, ніколи! Ми походимо від Блаженства. У спонтанній радості життя ми повернемося до Блаженства. Це видається складним, тому що ми догоджаємо его. Це видається неприродним, тому що ми плекаємо сумніви.

Усвідомлення Бога — це ціль нашого життя. А також — наша найблагородніша спадковість. Бог водночас є нашим Батьком і нашою Матір'ю. Як Батько Він спостерігає; як Мати Він творить. Як діти ми ніколи не маємо припиняти кликати Матір, щоб отримати Її Материнську Любов і Милість. Чи довго мати не звертатиме уваги на плач своєї дитини? Не забуваймо: коли є на землі той, кого кожна людина може вважати найріднішим, то це — Материнський аспект Божественності. Вона — єдина сила нашої залежності; Вона — єдина сила нашої незалежності. Її Серце, оселя Нескінченності, вічно відчинене для кожного.

А тепер варто ознайомитися з вісьмома важливими щаблями, що ведуть шукача до його призначення. Це: Яма, самоконтроль та моральне стримання; Ніяма, ретельний нагляд за поведінкою й характером; Асана, різноманітні пози тіла, які допомагають увійти в вищу свідомість; Пранаяма, система дихання, яка допомагає тримати розум під контролем; Пратьягара, відмова від чуттєвого життя; Дгарана, фіксація свідомості на Богові, що залучає всі частини тіла; Дг'яна, медитація, безупинний швидкий потяг, що мчить до Бога; Самадгі, транс, завершення танцю Природи, остаточне злиття індивідуальної свідомості з нескінченною Свідомістю Трансцендентального Всевишнього.

Йога — це єднання людини й Істини. Це єднання утверджується впродовж трьох стадій розвитку. На першій стадії людина має відчути, що вона потрібна Богові так само, як Бог потрібен їй. На другій стадії людина має відчути, що без неї Бог не існує навіть упродовж секунди. На третій, останній стадії людина має усвідомити, що вона та Бог — не тільки вічно Одне; вони — рівні, всеохопні і всездійсненні.

Сила зречення

Сучасний світ прагне індивідуальності. Він вимагає свободи. Але справжня індивідуальність і справжня свобода можуть дихати лише в Божественному. Зречення — це невтомне дихання душі в Божому Серці.

Людська індивідуальність волає в темряві. Земна свобода гукає в пустелях життя. А абсолютне зречення співає універсальну пісню божественної Індивідуальності та божественної Свободи в Лоні Всевишнього.

У зреченні ми виявляємо духовну силу, завдяки якій ми стаємо не лише тим, що бачить Істину, а й володарем Істини. Ця Істина — всемогутня Енергія. Якщо ми зможемо зректися в абсолютній безмовності, то ми самі станемо Реальністю Реального, Життям Живого, Ядром істинної Любові, Спокою й Блаженства. Незрівнянним благословенням ми станемо самі для себе.

Миле дитя вабить нашу увагу. Ми любимо його, тому що воно полонить наше серце. Хіба ми щось просимо в нього за те? Ні! Ми любимо дитя, бо воно об'єкт нашої любові, воно подобається нам. Так само ми можемо любити Бога і ми повинні любити Бога, бо Він — наймиліша Істота. Спонтанна Любов до Божественного — це зречення, а зречення — найбільший дар у житті: коли ми зрікаємося, Божественне тут же наділяє нас безмежно більшим, ніж ми могли просити.

Зречення — це духовне диво. Воно навчає нас бачити Бога заплющеними очима, розмовляти з Богом стуленими вустами. Страх проникає в наше єство тільки тоді, коли ми забираємо від Абсолюту своє зречення.

Зречення — це розкриття. Розкриття нашого тіла, розуму й серця Сонцю божественної Повноти всередині нас. Зректися перед внутрішнім Сонцем — це найбільший тріумф життя. Хорти невдачі не наздоженуть нас, якщо ми перебуваємо в цьому Сонці. Принц Зла не зможе торкнутися нас, якщо ми усвідомили й закріпили свою єдність з одвічно життєдайним Сонцем.

Зречення та щиросердечність разом граються, разом бенкетують, разом сплять. Їх вінчає перемога. Розрахунки й сумнів разом граються, разом бенкетують, разом сплять. Їхня доля приречена на розчарування й поразку.

Індія — край зречення. Це зречення — не сліпе підпорядкування, а присвята обмеженого я Безмежному. Чимало історій з “Магабгарати” пов'язані зі зреченням. Кожна з них містить велику духовну істину. Дозвольте розповісти вам недовгу, проте дуже натхненну й повчальну історію про Драупаді, царівну Пандавів. Коли зловмисний Дугшасана немилосердно намагався зірвати з неї одяг, вона молилася Господеві про порятунок. Водночас вона міцно затиснула краї одягу в кулаках. Її зречення не було остаточним, і її молитва не отримала відповіді. Дугшасана далі намагався стягнути сарі з бідолашної царівни. І настала мить, коли Драупаді відпустила краї одягу і, склавши руки в молитві, промовила: “О Господи мого серця, о Керманичу мого життя, нехай здійсниться Твоя Воля”. Погляньте на силу її абсолютного зречення! Бог порушив свою мовчанку. Злива Його Милості ринула на Драупаді. Як не силкувався Дугшасана розмотати її сарі, воно виявилося безкінечним. Його гординя зазнала неймовірного приниження.

Всездійсненна Божа Милість спускається тільки тоді, коли безумовне людське зречення набирає висоту.

Зречення — наша найбільша цінність. Лише Бог вартий його. Ми можемо зректися перед іншою особою, але тільки заради усвідомлення Бога. Якщо ця особа досягла Цілі, вона зможе допомогти нам у нашій духовній подорожі. Однак, якщо ми зрікаємося перед кимсь, аби просто задовольнити цю особу, то ми припускаємося величезної, як Гімалаї, помилки. Безоглядно зректися перед Господом всередині тієї особи — ось що нам слід зробити.

Кожна наша дія має здійснюватися заради задоволення Бога, а не заради оплесків. Надто таємні й священні наші дії, аби демонструвати їх іншим. Вони призначені для нашого особистого прогресу, досягнення й усвідомлення.

Зречення не має меж. Що більше ми зрікаємося, то більше ми повинні зрікатися. Бог наділив нас можливістю. Він вимагає від нас проявлення відповідно до наших можливостей. Проявлення, яке перевершує наші можливості, Бог ніколи не вимагав і ніколи не вимагатиме.

В остаточному, абсолютному зреченні людини — її усвідомлення: усвідомлення Я, усвідомлення Нескінченного Бога.

Медитація: індивідуальна та колективна

Медитація — це око, що бачить Істину, серце, що відчуває Істину, та душа, що усвідомлює Істину.

Завдяки медитації душа повністю усвідомлює свою еволюцію у вічній подорожі. Під час медитації ми бачимо як форма перетворюється на Безформне, а скінченне — на Нескінченне; також ми бачимо, як Безформне набуває форми, а Безмежне стає обмеженим.

Медитація говорить. Вона говорить у тиші. Медитація відкриває. Вона відкриває шукачеві, що матерія й дух — одне, кількість і якість — одне, іманентне й трансцендентальне — одне. Медитація відкриває, що життя — це не просто існування впродовж сімдесяти чи вісімдесяти років від народження до смерті; життя — це сама Вічність. Наше народження є важливою подією в самому бутті Бога. Так само — й смерть. Після народження життя триває в тілі. Після смерті життя триває в духові.

Медитація індивідуальна та медитація колективна. Суть індивідуальної та колективної медитації єдина, так само як єдина суть індивідууму та колективу. Ми всі — діти Бога. Наше тіло каже, що ми люди. Наша душа каже, що ми божественні.

Не має значення, хто ми: люди чи божественні істоти. Ми — незмінно й вічно одне. Ми — невід'ємні частки цілого. Ми становимо одне ціле.

Океан безкрайній. Ти бачиш його частину. Він бачить його частину. Я бачу його частину. Але наш погляд не охоплює всього океанського простору. Наше бачення обмежене. Однак видима для кожного з нас частина океану не відокремлена й не може бути відокремленою від цілого океану. Що робить оркестр? Він творить симфонічне поєднання. Різні звуки різних інструментів складають симфонію. Як кожен інструмент виконує свою партію, так і кожна людина може медитувати по-своєму. Та всі, врешті-решт, дістануться до тієї самої цілі й головного усвідомлення — усвідомлення єдності. Це усвідомлення є нічим іншим як визволенням — визволенням з рабства, невігластва й смерті.

Tat twam asi. / Ти є це. / Це, воістину, таємниця, яку можна відкрити під час медитації. Ти — це не зовнішня людина. Ти — це наша душа, божественність всередині нас. Наша непросвітлена й небожественна природа намагається змусити нас відчувати, що тіло — це все. Наша просвітлена й божественна природа дає нам відчуття того, що наша душа, яка не знає ні початку, ні кінця, — це все. Так, саме душа є диханням нашого буття як на Небесах, так і на землі.

Самопізнання та універсальне Знання — не дві різні речі. Коли ми усвідомлюємо своє Я, тоді все, що є у всесвіті, стає нашим. А що таке цей всесвіт? Це зовнішнє вираження наших внутрішніх досягнень. Ми самі собі Спасителі. Наше спасіння — всередині нас. Саме нам належить трудитися заради спасіння. Ми самі творимо свою долю. Не треба звинувачувати інших у неприємностях нашого життя. На жаль, звинувачувати інших — це одна з найдавніших хворіб людства. Адам звинуватив Єву в його спокусі. Що було робити бідолашній Єві? Вона також звинуватила іншого. Ні, ми не маємо так чинити. Наші вчинки — наша відповідальність. Намагатися уникати наслідків своїх дій — просто абсурд. А жити так, щоб не припускатися помилок, — це мудрість, це справжнє просвітління. Поневіряння й горе існують як всередині нас, так і зовні. Треба просто ігнорувати їх. Якщо це не діє, то маємо глянути їм в обличчя. Коли й цього не досить, то доведеться побороти їх, тут і негайно. Важливий метод нашої боротьби проти поневіряння й горя. Ми можемо здолати їх тільки завдяки постійному устремлінню та медитації. Інакшого способу чи вибору нема.

Від глибокої медитації, що протікає в нерозривному руслі, ми отримуємо духовне знання й чисту відданість, які діють не тільки спільно, а й злагоджено. Шлях Бгакті, відданості, та шлях Джнана, знання, зрештою приводять нас до тієї самої цілі. Відданість — не сліпа віра. Не безглузда прив'язаність до свого внутрішнього чуття. Це неповторний процес духовного розкриття. Знання не сухе. Його сила не агресивна. Знання — це пожива, яка насичує енергією наше земне й небесне буття. Відданість — це Захват. Знання — це Спокій. Наше серце потребує Захвату, а наш розум — Спокою так само, як Бог потребує нас, аби проявити Себе, а ми потребуємо Бога, щоб відбутися.

Медитація індивідуальна та медитація колективна. Медитувати індивідуально просто. Шукачеві щастить, тому що ніхто не стоїть між ним та Божою Милістю. Медитувати в колективі просто. Учень природним чином отримує радість, навчаючись з іншими в одному класі. І тут шукачеві щастить, бо щире устремління інших шукачів може принести йому натхнення.

Щоправда, є труднощі в індивідуальній медитації: шукача може долати лінь. Щоправда, є труднощі в колективній медитації: дуже ймовірно, що невігластво та слабкості інших на підсвідомому рівні нападатимуть на тіло, розум і серце шукача.

Як би ми не медитували — індивідуально чи в колективі, — неодмінно одне слід робити — медитувати усвідомлено. Докладати неусвідомлених зусиль — це те саме, що грати в футбол, не маючи найменшого завзяття. Ми граємо, але не маємо радості. Усвідомлене зусилля — немов гра в футбол залюбки. Ми отримуємо справжню радість. Так само усвідомлена медитація приносить нам внутрішню Задоволеність від душі.

Зрештою, кожній людині належить мати дух божественного героя. Якщо її покинуть у дрімучому лісі, то вона мусить мати внутрішню силу медитувати, не відчуваючи страху. Якщо її попросять медитувати у велелюдному Таймс-Сквері, то вона мусить мати внутрішню силу медитувати без найменшого збентеження. Чи на самоті, чи в юрбі, шукачеві треба жити в медитації без потрясінь і страху.

Чи є особлива місія у вашої душі?

Your soul has a special mission. Your soul is supremely conscious of it.

Ваша душа має особливу місію. Ваша душа усвідомлює це на найвищому рівні. Мая, ілюзія чи забуття, змушує вас відчувати, що ви обмежені, слабкі й безпорадні. Це не так. Ви — не тіло. Ви — не відчуття. Ви — не розум. Це все обмежене. Ви — душа, яка безмежна. Ваша душа володіє безмірною силою. Ваша душа непідвладна часові й простору.

Чи зможете ви коли-небудь осягнути свою душу? Чи зможете мати повне усвідомлення душі й бути одним цілим з нею? Так, авжеж. Адже ви, насправді, є не що інше як душа. Власне, ваша душа — це природний стан вашої свідомості. Однак сумнів ускладнює усвідомлення душі. Сумнів — це безплідна боротьба в зовнішньому світі. Устремління — це плідна впевненість шукача у внутрішньому світі. Сумнів бореться безупинно. Зрештою він завдає поразки своїй цілі. Устремління здіймається вгору, до найвищого. Наприкінці своєї подорожі воно досягає Мети. Сумнів спирається на зовнішнє спостереження. Устремління спирається на внутрішнє переживання. Сумнів завершує поразкою, бо він живе в обмеженому фізичному розумі. Устремління завершує успіхом, бо воно живе у вічному сходженні душі.

Щоб дізнатися, в чому полягає ваша особлива місія, вам слід зануритися глибоко всередину себе. У вашій невтомній подорожі вашими супутниками мають бути надія й мужність. Надія пробудить вашу внутрішню божественність. Мужність зробить вашу внутрішню божественність квітучою. Надія надихатиме вас мріяти про Трансцендентальне. Мужність надихатиме вас проявляти Трансцендентальне тут, на землі.

Щоб відчути, яка ваша особлива місія, вам слід постійно творити. Ваше творіння — це те, на що ви самі, кінець кінцем, перетворитеся. Тоді ви усвідомите, що ваше творіння — не що інше як ваше саморозкриття.

Скільки душ — стільки місій, певна річ. А кожна душа відбувається лише після того, як вона досягне певного рівня досконалості. Світ — це божественна п'єса. Кожен учасник робить свій внесок у її успіх. Роль слуги така ж важлива, як і роль пана. Від досконалості кожного учасника залежить колективне становлення. З іншого боку, індивідуальне становлення досконале тільки тоді, коли індивідуум установив нероздільний зв'язок та усвідомив свою єдність із кожною людиною на землі.

Від ніг до голови ви — одне тіло. Але деяку частину тіла ви називаєте вухами, а деяку — очима. Кожна частина вашого тіла має свою назву. Хоч усі частини належать одному тілу, проте жодна з них, як не дивно, не може виконувати функцію іншої: очі бачать, але не чують, вуха чують, але не бачать. Отже тіло — це однина і множина. Так само й Бог, Один, проявляє Себе крізь багато форм.

Бог розповідає нам, яка наша місія. Але ми не розуміємо мови Бога, тож Він мусить бути перекладачем Самого Себе. Коли інші розповідають нам про Бога, вони ніколи не можуть достеменно розказати, хто такий Бог. Вони неналежно висловлюються, ми неналежно сприймаємо. Бог говорить у тиші. І в тиші Він тлумачить Своє послання. Тож слухаймо й сприймаймо Бога так само в тиші. Чи є особлива місія у вашої душі? Так. Вона — в найглибших глибинах вашого серця, і ви повинні знайти і здійснити її там. Зовнішнього способу виконати вашу місію немає. Мускус утворюється в тілі оленя. Олень відчуває його запах і, зачарований ним, намагається відшукати його джерело. Він бігає туди-сюди, але не знаходить, звідки виділяється запах. Витративши всю свою енергію на безкінечні пошуки, олень, зрештою, гине. А джерело, яке він так відчайдушно шукав, було всередині нього. Хіба міг він знайти його деінде?

Те саме стосується до вас. Ваша особлива місія — виповнення вашої божественності — не зовні, а всередині вас. Шукайте всередині. Медитуйте всередині. Ви відкриєте свою місію.

Як далеко нам до усвідомлення?

Avidyaya mrityum tirtha vidyaya amritam snute. / Через невігластво ми проходимо крізь смерть, завдяки знанню ми досягаємо Безсмертя. / Це, воістину, найосновніше усвідомлення.

Усвідомлення означає відкриття Бога в людському тілі. Усвідомлення означає те, що людина — це сам Бог.

На жаль, людина не самотня. З нею є бажання, а бажання має величезну силу. Утім, воно не здатне забезпечити людину постійною радістю і спокоєм. Бажання обмежене. Бажання сліпе. Воно намагається зв'язати людину, яка по праву має бути безмежною. Божа Милість, що діє в людині заради повного прояву Бога, нескінченна.

Усвідомлення зароджується в самоперевершенні. Воно росте в єднанні з Богом. Воно відбувається в обіймах зі скінченним та Нескінченним.

Ми — шукачі Всевишнього. Те, що ми потребуємо, — це абсолютне усвідомлення. За часткового усвідомлення ми можемо діяти, щонайбільше, як кіт. З абсолютним усвідомленням ми будемо здатні погрожувати невігластву, немов ревучий лев.

Коли я кажу моє тіло, я відокремлюю себе від свого тіла. Це тіло проходить стадії немовляти, дитини, юнака, зрілої людини, літньої людини. Це, насправді, не я. Справжнє моє Я ніколи не змінюється. Коли я кажу, що я погладшав або схуд, я розповідаю про те, що моє тіло погладшало або схудло, а не моє внутрішнє Я, вічне й безсмертне.

Усвідомлення говорить, що немає таких явищ як рабство та свобода, на котрі ми так часто посилаємося в своєму повсякденному житті. Те, що справді існує, — це свідомість, свідомість різних рівнів, свідомість, яка насолоджується собою в різноманітних проявах. Коли ми думаємо, що живемо в рабстві невігластва, то ми маємо право вважати, що, за бажання, можна жити і в свободі. Коли рабство змушує нас відчувати, що світ — це стражденна нива, то свобода, безсумнівно, може дати нам відчуття, що світ — не що інше як блаженна свідомість Брагмана. А усвідомлення приносить відчуття Sarvam khalvidam Brahma. / Все суще — Брагман./

Для того, щоб пізнати, що таке усвідомлення, треба, насамперед, полюбити своє внутрішнє Я. Наступний крок — полюбити саме усвідомлювання. Саме любов пробуджує душу. Саме любов просвітлює нашу свідомість. Люби — і будеш любим. Усвідомлюй — і ти відбудешся.

Усвідомлення — це наш внутрішній світильник. Якщо ми будемо підтримувати вогник світильника, то своїм променистим світлом він охопить цілий світ. Кожен з нас, без винятку, має силу самоусвідомлення або, інакше кажучи, силу усвідомити Бога. Заперечувати цю істину — означає безжально обманювати самого себе.

Ми усвідомлюємо Істину не тільки тоді, коли радість наповнює наш розум, а й тоді, коли смуток затьмарює наше серце, коли смерть манить нас у своє похмуре лоно, коли Безсмертя кладе наше буття на коліна перетворень.

Як далеко нам до Усвідомлення? Ми можемо визначити відповідь за рівнем свого зречення перед Божою Волею. Інакшого способу дізнатися це немає. Також треба знати, що кожен день розпочинається з нового усвідомлення. Життя — це постійне усвідомлення для того, чиє внутрішнє око відкрите.

Чому ми хочемо усвідомити Бога? Ми хочемо усвідомити Бога тому, що ми цілеспрямовано стали каналами, якими можна діставати плоди Богоусвідомлення. Саме наше тіло — це божественний механізм. Отже, він потребує змащування. Усвідомлення — це божественне мастило, яке забезпечує ефективну діяльність механізму.

Досягнути усвідомлення можливо завдяки Милості Бога, милості Ґуру та устремлінню шукача. Милість Бога — це дощ. Милість Ґуру — це насіння. Устремління шукача — це процес вирощування. І погляньте: небувалий урожай, усвідомлення!

Роль чистоти в духовному житті

Чистото! Чистото! Чистото! Ми тебе любимо. Нам тебе не вистачає. Ми тебе потребуємо. Будь у наших думках! Будь у наших діях! Будь у диханні нашого життя!

Як бути чистим? Завдяки самоконтролю. Ми можемо контролювати свої почуття. Це неймовірно складно, проте можливо.

“Я контролюватиму свої почуття. Я переможу свої пристрасті”. Такий підхід не приведе нас туди, куди ми маємо намір дістатися. Голодний лев наших почуттів та голодний тигр наших пристрастей не полишать нас просто тому, що ми повторюємо: “Я контролюватиму свої почуття й переможу свої пристрасті”. Такий метод не діє.

Зосереджувати свій розум на Богові — ось що потрібно робити. На чимале здивування, наші звірі, тепер приборкані, добровільно підуть від нас, побачивши, що ми стали надто вбогі, аби їх годувати. А ми, насправді, нітрохи не зубожіли. Навпаки, ми стали безмежно сильнішими й багатшими, тому що Божа Воля насичує енергією наше тіло, розум і серце. Зосереджуватися тілом, розумом і серцем на Божественному — ось правильний метод. Чим більше ми наближаємося до Світла, тим дальше лишається темрява.

Чистота не приходить цілком і одразу. Потрібен час. Слід зануритися глибоко всередину себе і з безумовною вірою розчинитися в спогляданні Бога. Нам не потрібно йти до Чистоти. Чистота прийде до нас. І прийде не сама. Чистота принесе вічну Радість. Ця божественна Радість — єдина ціль нашого життя. Бог повністю відкривається й нескінченно проявляється тільки тоді, коли ми маємо внутрішню Радість.

Світ посилає нам бажання. Бог посилає нам молитву. Світ посилає нам залежність. Бог посилає нам свободу — свободу від обмежень, свободу від невігластва.

Ми гравці. Ми можемо грати або в футбол, або в крикет. У нас є свобода вибору. Так само ми можемо обирати, з ким грати: з чистотою або нечистотою. Гравець розпоряджається грою, а не навпаки.

Найлегший та найефективніший спосіб досягнення чистоти — це повторення мантри. Мантра — це звук-джерело. Мантра — це динамічна енергія у формі звуку, що вібрує.

А тепер ознайомимося, що таке джапа. Джапа — це повторення мантри. Адже ви хочете бути чистими? Отже, вже починаємо повторювати ім'я Бога п'ятсот разів. Це наша мантра. Починаймо. (Шукачі разом зі Шрі Чинмоєм повторюють мантру.)

Спасибі. Ми впоралися. А тепер, будь ласка, щодня додавайте по сотні повторень. Тобто завтра ви повторите ім'я Бога шістсот разів, а післязавтра — сімсот. Мої підрахунки вказують, що відсьогодні за тиждень ви маєте повторити ім'я Бога одну тисячу двісті разів. Далі, будь ласка, починайте зменшувати число повторень на сотню кожного дня доти, доки не повернетеся до п'ятисот. Будь ласка, вправляйтеся так тиждень за тижнем, принаймні упродовж місяця. Чи захочете ви змінити своє ім'я, чи ні, а світ називатиме вас по-новому. Вашим новим ім'ям буде Чистота. Ви почуєте це на власні вуха. Це перевершить ваші найсміливіші уявлення.

Нехай ніщо не вводить нас у сум'яття. Нехай нечистота нашого тіла нагадує нам про спонтанну Чистоту нашого серця. Нехай наші зовнішні обмежені думки нагадують нам про нашу внутрішню безмежну Волю. Нехай численні недосконалості нашого розуму нагадують нам про безкінечну Досконалість нашої душі.

Нинішній світ переповнений нечистотою. Здається, що чистота — це валюта з іншого світу. Здобути чистоту дуже складно, зате, коли ми її здобудемо, до нас прийде спокій, до нас прийде успіх.

Дивімося сміливо в обличчя світу. Приймаймо життя таким, яким воно є. Наш Внутрішній Пілот — постійно на варті. Підводні течії нашого внутрішнього, духовного життя завжди проходитимуть непомітно, безперешкодно й безстрашно.

Нехай Бог — це невідоме, але Його можна пізнати. Наші молитви й медитації приведуть нас до цього Незнайомця. Ми благаємо про свободу. Дивно, що ми не знаємо того, що безмежна свобода вже є всередині нас. Погляньте, як легко ми забуваємо про Бога, нехтуємо Його й навіть заперечуємо. Але Боже Співчуття каже: “Мої діти, хоч би що ви чинили чи казали, Моє Серце ніколи не відмовиться від вас. Ви — бажані для Мене, ви Мені потрібні”.

Мати веде своє дитя за руку. Але саме дитина має ступати крок за кроком — що вона й робить. Ні той, кого тягнуть, ні той, що тягне, не бувають щасливі. Бог каже те саме: “Мої божественні діти, у вашому внутрішньому житті Я дарую вам натхнення. А вам потрібно з найчистішим серцем плекати устремління, аби досягти Золотого Заобрійного”.

Дві таємниці: реінкарнація та еволюція

Щоб збагнути таємницю реінкарнації, еволюції та трансформації, ми, насамперед, маємо збагнути найважливішу з таємниць — таємницю карми.

Слово карма походить зі санскриту й означає дію: дію серця, дію розуму, дію тіла.

Існує три типи карми: санчіта карма, прарабдга карма та аґамі карма.

Санчіта означає нагромадження. Свідомо чи несвідомо, ми чекаємо на наслідки карми — те, що в минулому посіяли своїми думками, словами, ділами та воліннями. Санчіта карма — це накопичення вчинків, скоєних у минулому або теперішньому житті, результати яких ще не опрацьовані, плоди яких ще не дозріли.

Прарабдга карма — це доля або приречення, результат дій у котромусь із минулих життів. Плоди карми розпочали проявлятися, але поки що не повністю, для їхнього остаточного проявлення потрібне нове життя. Прарабдга карма — це етап санчіта карми, на якому розпочинається її проявлення. У цьому житті ми починаємо пожинати плоди карми минулого та водночас засіваємо урожай майбутнього.

Аґамі означає майбутнє, наближення. Аґамі карма завершується лише після того, як людина досягає духовної досконалості: її не зв'язують ні спокуси народження, ні тенета смерті. Вона діє з наміром допомагати людству. У здійсненні Божественного тут, на землі, визволена душа виконує важливу роль у Божественній Грі, що не має ні початку, ні кінця.

Ми знаємо, що існує Дехто, кого ми називаємо Богом. Ми знаємо, що існує дещо, що ми називаємо душею. Видатний американський філософ Емерсон сказав, власне, так: “Бог — це безмежний круг, центр якого міститься скрізь, а меж немає ніде”. Безперечно, можна сказати, що той центр — це людська душа.

Душа вічна. Що пов'язує її з реінкарнацією? Можна б написати безліч сторінок про реінкарнацію — це грізне явище, яке так жваво обговорюють, і в яке так часто не вірять. Спробуймо збагнути суть явища в одному стислому визначенні: “Реінкарнація — це процес, за допомогою якого душа піднімається на вищі щаблі; він існує заради росту й розвитку душі”.

Всім нам відома теорія Чарльза Дарвіна про еволюцію видів. Це зміна фізичного організму від нижчого до вищого чи від найпростішого до складнішого. Духовна еволюція відбувається паралельно з фізичною еволюцією. Душа є в кожній істоті. Так, вона божественна й безсмертна. Однак їй притаманний поштовх до ще більшої довершеності, більшого здійснення, більшої божественності. Отже, в процесі еволюції душі доводиться приймати різні тіла: від найменш досконалого до найдосконалішого. На кожному етапі вона вбирає в себе справжню цінність кожного свого земного досвіду. Таким чином душа росте, збагачується, доводить свою божественність до повнішої інтегральності, гармонії й досконалості.

Реінкарнація говорить нам, що ми не виникли з нічого. Наше теперішнє становище — це результат того, що ми самі створили в минулому. Ми — це наслідок наших минулих інкарнацій.

“О Арджуне, чимало народжень ми пройшли — і я, і ти! Я знаю про кожне з них, а ти про свої — не знаєш”, — сказав божественний Шрі Крішна Арджуні, який тоді ще не досягнув усвідомлення.

Еволюція — це сполучна лінія між тим, що було, й тим, що буде. Я людина. Мені слід знати, що моїм батьком був я, а також я буду моїм сином. У мене були труднощі. У вас вони були. І в нього — теж. Жодних винятків! Ми стикалися з труднощами. Стикаємося навіть досі. Але ми, безперечно, впораємося з ними.

Яка ціль життя?

Ціль життя — усвідомити Всевишню Реальність. Ціль життя — бути свідомим вираженням Вічного Буття.

Життя — це еволюція. Еволюція — це розкриття зсередини. Кожне життя — саме по собі світ. Так, кожне життя — це мікрокосм. Усе, що живе в просторах всесвіту, живе в кожному індивідуальному житті.

Є два життя: внутрішнє та зовнішнє. Зовнішнє життя говорить про свої принципи, а тоді намагається діяти. Воно проповідує всюди й скрізь, однак дуже мало практикує те, що проповідує. Внутрішнє життя не говорить. Воно діє. Його спонтанна діяльність — це усвідомлене проявлення Бога.

Наше життя має дві іпостасі: екзотеричну та езотеричну. Екзотерична іпостась має справу із зовнішнім світом. Зовнішня реалія намагається відбутися завдяки живленню бажань та потуранню пристрастям. Езотерична чи внутрішня іпостась життя знаходить своє здійснення в контролюванні пристрастей та подоланні бажань, у плаванні в широченному морі Свободи.

Життя — це буття. Звичайне буття походить від глибшого Буття. Буття не може походити від не-буття. Життя походить від Бога. Життя — це Бог. Пізнавати життя якомога ретельніше й жити якомога божественніше — ось що нам належить робити.

Нам потрібні дві речі: уява й натхнення. Життя без уяви — це життя у в'язниці. На крилах уяви треба старатися линути в Заобрійне. Життя без натхнення — це життя в стагнації. Завдяки динамізму натхнення ми надамо життю нового сенсу й зробимо його безсмертним.

Ціль життя — усвідомити Бога. Усвідомлення ніколи не прийде до того, хто не діє. Ми повинні старатися заради Усвідомлення. Ми повинні сплатити його ціну. Альтернативи немає. Що найважливіше: кажучи іншим, що ви — усвідомлена душа, ви можете переконати їх у тому, ви навіть можете обдурити своє власне серце, але вам не обдурити Бога.

Найперша потреба для усвідомлення Бога — це спокій. Основою спокою служить любов — любов до людства й любов до Бога. Спокій будує свій фундамент також на неприв'язаності. Нема жаги надбання — нема страху втрати, і погляньте: спокій — ваш! Основу спокою становить так само зречення. Це зречення — не від матеріальної власності, а від обмежень та невігластва. Істинний Спокій той, якого не порушити ревом ні зовнішнього, ні внутрішнього світів.

Коли ви оволодієте таким божественним Спокоєм, Усвідомлення неодмінно постукає в двері вашого серця. Точніше кажучи, у вашому серці почне розквітати пелюстка за пелюсткою Лотос Усвідомлення. Щоб усвідомити Бога, не обов'язково відвідувати храми, церкви, синагоги. І сувої священних писань та проповіді не є вкрай потрібними. Вкрай потрібною є медитація. Медитація приведе вас до усвідомлення Нескінченного Бога у вашій душі, серці, розумі й тілі.

Ціль життя — жити божественним життям. Ми існуємо в цьому світі. Ми знаємо, що не хлібом єдиним живе людина. Щоб жити в світі Реальності Бога, їй потрібна душа. Тільки душа здатна бачити й відчувати відоме та Невідоме; те, що існує, й те, що не-існує; мрію минулого, досягнення теперішнього й надію майбутнього.

Приймімо внутрішнє життя, духовне життя. В нашій подорожі не уникнути помилок. Успіх просто неможливий без зусиль. Нема праці — нема прогресу. Досвід треба вітати, бо без досвіду нічого не осягнути. Досвід може як підбадьорювати так і розчаровувати. Однак це досвід, який робить нас справжніми, який розкриває істинне значення самого нашого життя.

Нехай кожен з нас буде по-справжньому духовний. Усвідомлюймо Бога завдяки постійному спілкуванні з Ним. Для медитації нам не потрібні особливі місце й час. Ми маємо вийти за межі потреб щодо часу й простору. Коли ми занурюємося глибоко всередину себе, ми відчуваємо, що неможливо відокремити одну мить від іншої, одне місце — від іншого. Плекаймо устремління жити у Вічному Тепер Усвідомлення Бога, Вічному Тепер Божої Мрії й Божої Реальності. Божа Мрія — це Мрія про постійне Перевершення. Божа Реальність — це Реальність Розкриття, що квітне вічно.

Що таке духовність?

Духовність — це універсальність Істини, Світла й Блаженства. Духовність — це усвідомлена потреба Бога. Духовність — це постійна нагода усвідомити й довести, що ми всі можемо бути такими великими, як Бог.

Бог — це Захват. Захват — це дихання душі. Бог не хоче бачити обличчя печалі. Бог подарує нам Нескінченність тої миті, коли ми будемо готові подарувати Йому хоч одну іскорку захвату душі.

Світ сповнений смутку. За це відповідальні ми. Наші відчуття особистих інтересів та особистої важливості цілком відповідальні за це. Індивідуальна свідомість повинна розширюватися. Людині потрібне натхнення. Людині потрібна діяльність. Людина потрібна духовності. Духовність потребує повного здійснення. Духовність має внутрішнє око, яке поєднує кожну обставину життя із внутрішньою впевненістю.

Своїми духовними думками людина може створювати й скасовувати зовнішні обставини. Хто у своїх думках і діях несе Бога, для того Бог — єдина жива Реальність.

Духовність володіє секретним ключем від Дверей Божественного. Цей ключ — медитація. Медитація спрощує наше зовнішнє життя й наповнює енергією наше внутрішнє життя. Медитація наповнює наше життя природністю й спонтанністю. Життя стає таким природним і спонтанним, що ми не можемо дихати без свідомості нашої божественності.

Медитація — це божественний дар. Медитація — це прямий підхід, бо вона веде шукача до Єдиного, від якого той походить. Медитація каже нам, що наше людське життя — це таємна й священна річ, і підтверджує нашу божественну спадковість. Медитація дає нам нові очі, щоби бачити Бога, нові вуха, щоб чути Голос Бога, й нове серце, щоб відчувати Божу Присутність.

Духовне життя не встелене трояндами, втім, воно не є терновим ложем. Це ложе реальності та неминучості. У своєму духовному житті я бачу ролі диявола й мого Господа. Якщо диявол має спокусу, то мій Господь має Наставництво. Якщо диявол має спротив, то мій Господь має Допомогу. Якщо диявол має покарання, то мій Господь має Співчуття. Якщо диявол забирає мене до пекла, то мій Господь забирає мене на Небеса. Якщо диявол має для мене смерть, то мій Господь має для мене Безсмертя.

Треба молитися Богові всім серцем і зі сльозами на очах. Ми повинні накреслити собі високу мету усвідомлення Бога, бо це — єдина ціль нашого земного існування. Шрі Рамакрішна сказав: “Той, що, маючи рідкісний привілей народитися людиною, не здатен усвідомити Бога в цьому житті, народився марно”.

Досягнення науки дивовижні. Попри те, її кругозір обмежений. Існують світи поза осяжністю органів чуттів; існують сокровенні таємниці. Наука не має доступу до цих світів, наука ніколи не зможе розгадати ці таємниці. А духовна людина, завдяки своєму внутрішньому баченню, може легко входити в ці світи й осягати ці таємниці. Водночас, духовна людина — це справжній ідеаліст, який не будує повітряних замків, а твердо стоїть на землі.

Духовність — не просто терпимість. І навіть не приймання. Духовність — це відчуття універсальної єдності. У своєму духовному житті ми розглядаємо Божественне не лише як свого Бога, а й як Бога кожної людини. Наше духовне життя становить міцну й надійну основу єдності в різноманітності.

Духовність — не просто доброзичливість до інакшої віри в Бога. Це абсолютне визнання й приймання віри інших як рідної. Це складно, проте можливо: всі духовні Вчителі усіх часів переживали це й практикували.

Істина була проблемою з проблем кожного віку. Істина живе в переживанні. У своєму зовнішньому аспекті Істина — це щирість, правдивість і цілісність. У своєму внутрішньому, духовному аспекті Істина — це бачення Бога, усвідомлення Бога й проявлення Бога. Все, що живе вічно, — це Істина. Зворушує душу заклик пророків Упанішад: “Satyameva jayate nanritam”. /”Торжествує тільки істина, а не брехня”. Благословенна Індія, що має це всеохопне послання універсальної божественності як гасло, як дихання життя.

Духовності не знайти в книжках. Навіть якщо ми вивчимо напам'ять усю книжку, ми не добудемо духовності. Коли хочемо бути духовними, то треба рости зсередини. Книжкам передують думки та ідеї. Розум пробуджує думки та ідеї від дрімоти. Духовність пробуджує розум. Духовна людина — це та людина, яка прислухається до вказівок своєї душі, та, яку не здатен мучити страх. Погляди світу заслабкі, щоб спантеличити її розум і серце. Цю істину вона знає, відчуває і втілює.

На завершення, я маю відкриту таємницю для тих, що хочуть вступити в духовне життя. Ось ця відкрита таємниця: ви можете змінити своє життя. Немає потреби чекати на зміни впродовж років чи навіть місяців. Зміни розпочнуться тої миті, коли ви зануритеся в море духовності. Спробуйте жити життям духовної дисципліни хоча б один-єдиний день! У вас неодмінно вийде.

Що таке Йога?

Що таке Йога? Йога — це мова Бога. Якщо ми бажаємо розмовляти з Богом, то треба вивчити Його мову.

Що таке Йога? Йога — це те, що розкриває таємницю Бога. Якщо ми бажаємо пізнати таємницю Бога, то треба ступити на шлях Йоги.

Що таке Йога? Йога — це Боже Дихання. Якщо ми бажаємо дивитися Божим Оком і відчувати Божим Серцем, жити у Мрії Бога й пізнати Реальність Бога, володіти Диханням Бога й, зрештою, стати Самим Богом, то Йога кличе нас.

Йога — це єднання. Єднання індивідуальної душі та Всевишнього Я. Йога — це духовна наука, яка навчає нас, як усвідомити Найвищу Реальність у самому житті.

Прийняти життя і здійснити Божественне в собі тут, на землі — ось те, що ми маємо зробити. Ми можемо отримати результат тільки завдяки перевершенню наших людських обмежень.

Йога вказує нам, як далеко ми просунулися щодо усвідомлення Бога. Також вона говорить про призначену нам роль у космічній Грі Бога. Завершальне слово Йоги — про те, що кожна людська душа є божественним представником Бога на землі.

А тепер спинімо свою увагу на практичних аспектах Йоги. Є різні типи Йоги: Карма Йога, шлях дії; Бгакті Йога, шлях любові й відданості; Джнана Йога, шлях знання тощо. Ці три типи вважають основними. Існують і інші відомі різновиди Йоги, але вони є або відгалуженнями від основних типів, або близько споріднені з ними.

Ці три основні типи — це головні ворота, що ведуть до Божого Палацу. Якщо ми хочемо бачити й відчувати Бога дуже сокровенно й ніжно, то нам слід практикувати Бгакті Йогу. Якщо ми хочемо усвідомити Бога в людстві завдяки своєму некорисливому служінні, то нам слід практикувати Карма Йогу. Якщо ми хочемо усвідомити мудрість і славу трансцендентальної Сутності Бога, то нам треба практикувати Джнана Йогу.

Незаперечне одне: ці три шляхи ведуть нас до Самоусвідомлення в усвідомленні Бога та до Богоусвідомлення в усвідомленні свого Я.

Бгакті Йога

Попросіть когось розповісти про Бога — він говоритиме безкінечно. Попросіть бгакту розповісти про Бога — він скаже лише дві речі: “Бог — сама Ніжність; Бог — самі Солодощі”. Бгакта навіть піде далі й скаже таке: “Я можу спробувати прожити без хліба, але без Милості мого Господа я не зможу жити ніколи”.

Молитва бгакти дуже проста: “О мій Господи Боже, прошу, ввійди в моє життя з Твоїм Оком Захисту й Твоїм Серцем Співчуття”. Ця молитва — найшвидший спосіб постукати у Двері Бога, а також — найпростіший спосіб побачити, як Бог відчиняє Свої Двері.

Карма-йог чи джнана-йог деколи страждають, сумніваючись в існуванні Бога. Бгакті такого не зазнає. Для нього існування Бога — це істина-аксіома. І більше: бгакта спонтанно відчуває це своїм серцем. На жаль, і йому доводиться проходити крізь деякі страждання. Він страждає від розділення між ним та його Любим. Зі сльозами сердечної відданості бгакта благає про відновлення солодкої єдності з Богом.

Розум, що метикує, не цікавить відданого бгакту. Жорсткі реалії життя не здатні й зачепити його увагу, а цілком поглинути його — і поготів. Бгакта хоче жити в царстві постійного захоплення Богом.

Відданий відчуває так: коли він ступає до Бога — Бог мчить йому назустріч; коли він думає про Бога впродовж секунди — Бог плаче за ним годину; коли він несе Богові краплю любові, щоб утамувати Його незгасну спрагу — Бог огортає його морем Своєї пресолодкої Любові.

Стосунки відданого й Бога можна тільки відчути, їх нізащо не описати. Бідний Бог гадає, що жодна людина на землі ніколи не зуміє полонити Його, бо Він безцінний, неоціненний. На жаль, Бог забув, що Він наділив бгакту відданістю. На чимале здивування й глибоку радість Бога, самозабутня відданість бгакти здатна Його полонити.

Дехто глузує з бгакти, кажучи, що Бог бгакти — не що інше як персоніфікований Бог, нескінченний Бог у формі, возвеличена людина. Я запитую таких: “А чому бгакта мусить відчувати інакше?” Бгакта щиро відчуває, що він — маленька крапля, а Бог — безмежний Океан; що його тіло — крихітна частинка Бога, безмірного Цілого. Відданий мислить про Бога й молиться Богові згідно зі своїм уявленням. І цілком має рацію. Увійдіть у свідомість кота і ви побачите, що в його уяві всемогутня Істота — це кіт, але велетенських розмірів. Увійдіть у свідомість квітки — ви побачите, що її уявлення про те, що безмежно перевершує її красу, містить образ квітки.

Бгакта чинить так само. Він знає, що він людина, й відчуває, що його Бог має бути людиною в цілому сенсі цього слова. Єдина відмінність, на його думку, полягає в тому, що він — обмежена людська істота, а Бог — це людська Істота без обмежень.

Для відданого Бог сповнений блаженства й милосердя. Маючи в серці радість, він відчуває, що Бог сповнений блаженства; коли його серце болить, він відчуває, що Бог милосердний.

Пташина співає. Людина співає. І Бог співає. Він співає Свої пресолодкі пісні Нескінченності, Вічності й Безсмертя у серці Свого бгакти.

Карма Йога

Карма Йога — це діяльність, не спонукана бажаннями; діяльність заради Всевишнього. Карма Йога — це істинне приймання людиною свого земного буття. Карма Йога — це безстрашний марш людини полем битви життя.

Карма Йога не призначає побачень тому, хто не вважає діяльність важливою в людському житті. Карма Йога твердить, що життя — це божественна нагода служити Богові. Утім, Карма Йога не є Йогою самої фізичної діяльності: вона залучає моральне і внутрішнє життя шукача також.

Послідовники цього шляху моляться про сильне й досконале тіло. Також вони моляться про довге життя. Тут довге життя — не просто подовжена його тривалість у роках. Це життя, яке прагне, аби божественні Істина, Світло й Сила спустилися на матеріальний план. Карма-йоги — це справжні герої на земній арені, їм належить тріумф божественної перемоги.

Карма-йога не дістати хвилям розчарування й відчаю людського життя. Він вбачає в житті й життєвій діяльності божественний задум. Себе він бачить як сполучну риску між земними обов'язками й небесною відповідальністю. Щоб підкорювати світ, карма-йог має всіляку зброю, а наймогутніша його зброя — неприв'язаність. Його неприв'язаність не вражають ні нищівні удари невдачі, ні насолоди его хвилями успіху. Його неприв'язаність сягає далеко за межі тенет нестерпних страждань та обіймів трепетної радості, які може дати світ.

Чимало щирих шукачів гадають, що в Карма Йозі не знайти почуття відданості бгакти й ока проникливості джнани. Це цілковита помилка. Той є істинним карма-йогом, чиє серце має безумовну віру в Бога, чий розум постійно усвідомлює Бога, чиє тіло має справжню любов до Бога в людстві.

Бгакта легко може забути про світ, а джнана — ігнорувати. А карма-йогові випала інакша доля. Бог хоче, щоб він жив у світі, зі світом і заради світу.

Джнана Йога

Бог має три ока. Вони називаються Бгакті, Карма і Джнана. Бгакті хоче жити у найсокровеннішій Істині свого Отця. Карма хоче жити у всеохопній, універсальній Істині свого Отця. Джнана хоче жити у трансцендентальній Істині свого Отця.

Людині відданості потрібен Божий захист. Людині дії потрібне Боже наставництво. Людині знання потрібна Божа вказівка.

Віра в Бога, що притаманно бгакті, й любов до людства, що притаманно карма-йогові, не становлять інтересу для джнана-йога, не надихають його. Джнані потрібен тільки розум. Він намагається отримати особистий досвід найвищої Істини завдяки своїй ментальній потужності. Він мислить про Бога як про Джерело Знання. Джнана вважає, що саме завдяки розуму він досягне Мети. На початку подорожі він відчуває, що нема нічого важливішого, ніж здійснення розуму. Зрештою, він усвідомлює, що доведеться вийти за межі розуму, якщо прагнеш жити в Найвищому Знанні.

Життя — це таємниця. Так само й смерть. Джнана-йог хоче збагнути ці дві таємниці Божого творіння, які здаються незбагненними. Окрім того, він хоче вийти за межі як життя, так і смерті й перебувати в Серці Всевишньої Реальності.

Людина живе в світі відчуттів. Вона не знає, чи цей світ реальний, чи ні. Звичайна людина задоволена своїм життям. Вона не має ні ментальної спроможності, ні щирої зацікавленості поринути в глибше розуміння життя. Людина хоче втекти від питання життя і смерті. На жаль, втеча неможлива. Їй доведеться плавати в морі невігластва. Тільки джнана-йог може навчити її як перепливти море невігластва й увійти в Море Знання і Світла.

Джнана-йог твердить: “Neti, neti”. / “Не це, не це”. Що означають його слова? Вони означають те, що існує світ, вищий за світ відчуттів; існує істина, вища за зв'язану землею істину. Джнана говорить, що, в певному розумінні, існують дві протилежності. Одна — це неправда, невігластво й смерть. Друга — це Істина, Знання й Безсмертя. Кажучи “Neti, neti”, він просить людину відмовитися від неправди й прийняти Істину, відмовитися від невігластва й прийняти Знання, відмовитися від смерті й прийняти Безсмертя.

Який у Бога план?

Який у Бога план? Це питання виникає й обговорюється часто. Доволі дивно, а втім, думка про те, що Бог має план, займає увагу не лише тих, що вірять у Бога, а й тих, що заперечують Його існування.

Чи має Бог план? Ні, жодного! Планувати — означає підбивати кошторис робіт, які мають бути виконані в майбутньому. Власне, спокуса успіху часто спонукає нас поринути в діяльність. Ми хочемо досягти успіху в майбутньому. Тому план дійсно допомагає нам деякою мірою. Але Богові не потрібно планувати. Бачення майбутнього для Бога не є тим, що має відбутися; це те, що вже живе, ба навіть буяє в гігантському лоні теперішнього.

Світ одвічно був зачарований рухом: туди-сюди, скрізь. Згасання ентузіазму в русі — це спад у людському житті. Кожен рух, перед тим як досягти цілі, долає підйоми і спуски. Рух — це зовнішнє вираження внутрішнього пориву. Той внутрішній порив — це представник Божої Волі в людському тілі, який шукає нагоди грати з Заобрійним і будити Нескінченне в скінченному.

Бог не має плану. Йому не доводиться планувати. Бог не є ментальною істотою, котра не може думати про майбутнє не плануючи. Захоплення — ось чим є Бог. Захоплення — ось що хоче Бог для нас. Ми матимемо Захоплення тільки тоді, коли звернемося з усім, що ми маємо, й з усім, чим ми є, до Найвищої Реальності.

Спершу нам слід думати про існування Бога, а тоді, раз це конче потрібно, ми можемо думати про Божий план. Чи існує Бог? Де доказ? Саме наше серце є доказом. Наше серце постійно просить і благає нас бачити Бога всюди й в усьому. Існування Бога можна відчути завдяки устремлінню нашого серця. Завдяки устремлінню серця ми пізнаємо, що Небеса-Безмовність Бога та Його земля-могутність — це усмішки вічної Божої Реальності, які не лише залежать одна від одної, а й взаємно доповнюють одна одну.

Деякі люди кажуть, що світ розпочав своє існування з Божого плану. Бачачи, що світ сповнений страждань і недосконалостей, вони вважають, що, якби їм було дано шанс, вони б упоралися з тим завданням ліпше. Таким я кажу: “Хто вам перешкоджає? Саме ви повинні обробити ґрунт, аби зібрати багатий урожай досконалості й задоволеності”.

Досить нам уроків від страждань та недосконалостей. Те, що нам зараз потрібно, — це Задоволеність і Досконалість. Шукаючи вади у плані, який ми приписуємо Богові, ми не одержимо цих божественних властивостей. Задоволеність і Досконалість належатиме нам тільки тоді, коли ми житимемо в Божій Свідомості. Інакшого способу немає.

Людське розуміння страждання та недосконалостей спирається на упереджені ментальні ідеї й уявлення. Боже Розуміння спирається на абсолютну, найвищу Реальність Його безпосереднього Бачення. Людське розуміння потребує обґрунтування. Боже Розуміння не потребує жодних обґрунтувань, тому що Бог втілює Істину й розкриває її одночасно.

Так само й духовна людина розглядає Бога з іншої точки зору, ніж звичайна людина. Духовна людина відчуває, що Богові належить усе, Бог є всім, що проявлено і не проявлено. Її Бог перебуває у вічному процесі вічного прогресу Вдосконалення. Звичайна людина відчуває, що Богові, аби змінити світ, дечого не вистачає.

Бог — це дитя, вічне божественне Дитя. Хіба дитина має план? Ні! Як людська дитина грається ляльками, вдягаючи їх, голублячи, так і Бог, божественне Дитя, чинить достоту те саме зі Своїми ляльками — інструментами-людьми. Однак божественне Дитя, будучи Богом, все робить свідомо, добротно й божественно.

Несвідомі, напівсвідомі, свідомі та божественно свідомі рівні людини невіддільні від Божого прояву саморозкриття. Найвища Таємниця полягає в тому, що людські плани завжди пов'язані з Диханням Всевишнього. Людині треба пізнати це. І далі пізнавати нема що. Людині слід відчути це. І глибше відчувати нема що. Людині слід усвідомити це. І більше усвідомлювати нема що.

Частина ІІ. Розділ 1. Запитання та відповіді про внутрішнє життя

Як можна зіставити внутрішній занепад і приземленість Америки та зростання її духовної усвідомленості?

Шрі Чинмой: Ваше запитання надзвичайно цікаве й воднораз воно спонукає до роздумів. Це тема, на яку можна чимало сказати. Я хотів би висвітлити її не з погляду соціології, а з погляду духовності — того, на чому не так добре розуміються.

Внутрішній занепад Америки, на мою думку, не такий серйозний і не такий фатальний, як вам здається. Я сприймаю це як битву між темрявою і Світлом. Коли ми свідомо відкриваємося Світлу, всі наші неусвідомлені слабкості й обмеження неодмінно виступають на передній план, аби перегородити нам шлях. Що більше нас вабить до Світла, то дужче проявляється наша некерована, небожественна й неусвідомлена частина. Це неухильний духовний закон, дію якого ми можемо спостерігати як в індивідуальному, так і в колективному. Перш, ніж далі відповідати на ваше запитання про Америку, дозвольте пояснити, чому цей закон існує.

Невігластво завжди панувало на землі, й навіть тепер воно домінує у земній свідомості. Матеріальний світ не прагнув свідомо свого внутрішнього здійснення, яке становить частину інтегрального духовного здійснення, призначеного людству. Господарем завжди була темрява. Темрява не хоче, щоб її місце зайняла вища сила, тож вона відчайдушно бореться, аби увіковічити свою владу. Таким чином, коли божественній силі вдається пробитися в котрійсь зі сфер земної свідомості, що виражається оновленим устремлінням, тоді небожественна сила також пожвавлює свої зусилля, створюючи цінності та ідеї, в яких нема ні зернини вищої істини. Ця споконвічна битва між темрявою й Світлом точиться ще інтенсивніше тоді, коли настає новий, вищий цикл еволюції людства, що, власне, й відбувається нині.

Ось основні причини вашого відчуття того, що існує глибока прірва між високим устремлінням, ідеалами Америки з одного боку та деякими її діями й цінностями, яким бракує світла, з іншого боку. Її духовна усвідомленість, що набирає потужності, та її метушливі зовнішні рухи недостатньо співпрацюють; вони не допомагають одне одному. Доки Світло на горизонті не засяє на повну потужність, доти щирий істинний пошук не може проявитися повністю. Ось чому цінності, що ведуть до інтегрального духовного прогресу, не дуже очевидні.

Окрім того, Америка — молода нація. Вона хоче не ступати, а щодуху мчати, аби першою зірвати фінішну стрічку. Вам відомо: якщо бігти з максимальною швидкістю, то є велика ймовірність, що ми спіткнемося або оступимося на доріжці. Утім, за наявності щирого й динамічного пориву до прогресу, нинішня хода Америки напомацки й манівцями здається дрібницею, коли ми бачимо її обіцянку й можливості її майбутнього здійснення.

Чи не відчуваєте ви, що державні кордони, економічна нерівність та релігійні догми ділять людей на різні табори, створюють недуховну атмосферу, відтак мир стає недосяжним світилом як для окремої людини, так і для нації?

Шрі Чинмой: Я дійсно відчуваю, що державні кордони й таке інше справді перешкоджають росту нашої людської свідомості, яка перебуває в процесі розвитку. Утім, саме прояснення розуму та духу особистості має передувати пробудженню таких наших соціальних інститутів як церква й уряд. Саме духовна та інтелектуальна еліти мають влити в маси своє осяйне світло. Як ми знаємо, політика інститутів і держав утілює, зазвичай, загальну свідомість. Суттєвий вплив на політику можуть чинити просвітлені люди. Матері Індії, власне, ніколи не бракувало таких душ — не бракує їх і нині.

Річ тільки в часі: час сам по собі має пробити отвір, щоб духовна свідомість могла проникнути в особистість та суспільство навколо. Ми, зі свого боку, повинні докладати свідомих духовних зусиль, аби вищі сили спустилися й торкнулися самих глибин наших сердець-шукачів. Коли це станеться, тоді провалля, яке ми зараз бачимо між нашим устремлінням та його здійсненням у суспільстві, зникне.

Я б хотів відверто почути, що дала Індії її духовність? Попри те, що Індія має йогів і святих, вона — бідна й відстала країна. В чому річ?

Шрі Чинмой: Перш за все, слід зрозуміти, що призвело до такого становища. У стародавній Індії не відкидали матеріального боку життя. Тоді люди прагнули синтезу Матерії й Духу і певною мірою їм це вдавалося. Але між сивою давниною й сьогоденням утворилося провалля.

В подальших історичних періодах Індії святі та провидці стали вважати, що матеріальне і духовне життя ніколи не можуть іти пліч-о-пліч; що, аби досягти Бога, потрібно відмовитися від зовнішнього життя. Таким чином зовнішнім життям було знехтувано. Це призвело до захоплення країни чужоземцями та багатьох інших негараздів. Навіть досі в Індії дуже поширена точка зору, згідно з якою матеріальне процвітання й красу слід відкидати. В тому й полягає основна причина її віковічної скрути.

Утім, нині в Індії є духовні велетні, які відчувають, що усвідомити Бога належить у Його цілісності, що Творець та творіння — нероздільно одне. Вони стоять за ствердження життя, за реальну потребу як прогресу, так і досконалості в усіх сферах людського буття. В сучасній Індії цей новий підхід має широку популярність.

Можливо, нині Індія потерпає від злиднів, проте, завдяки чеснотам її нового усвідомлення і свіжого стремління, вона здійснить швидкий прогрес. Індії притаманна не лише щедрість серця, а й здатність виводити на передній план силу душі і застосовувати її для розв'язання будь-яких проблем.

Розкажіть, будь ласка, чому в Індії люди поклоняються численним богам і богиням, а не одному Богові?

Шрі Чинмой: А розкажіть, будь ласка, чому ви поклоняєтеся Батькові, Сину, Святому Духу, багатьом ангелам і святим? Ми в Індії маємо багато богів та богинь. Річ у тім, що ми відчуваємо, що кожній людині слід мати свого бога, кожному слід мати свій власний процес усвідомлення Бога.

По суті ці боги й богині — це лише різноманітні прояви Єдиного Абсолюту. Кожне божество містить у собі конкретний аспект або властивість Всевишнього. Непорозуміння й суперечки виникають через нашу неспроможність бачити всеохопну універсальну Гармонію тих різноманітних аспектів. Коли ми усвідомимо універсальний Дух, безособового Єдиного, ми станемо досконало гармонійними з усіма іншими віруваннями. Тоді ми бачитимемо істину поза уявленнями щодо різних богів і богинь.

Кастова система цілком недолуга. Навіщо вона вам? Ви можете сказати хоч що-небудь на її користь?

Шрі Чинмой: Що ж, я змушений не погодитися з вашим судженням і сказати вам, що в цьому світі нема нічого, що було б абсолютно погане. Кастова система служила і навіть досі служить певним цілям. Попри всі ці спотворення, вона становить систему, яка об'єднує різні верстви суспільства. Якщо ми спробуємо побачити те, як ця система об'єднує людей, а не те, як вона їх поділяє, ми краще зрозуміємо її тисячолітню цінність. Суспільство було задумане як велика сім'я. Кожна верства трудилася заради його гармонійного функціонування. У сім'ї один брат може бути духовним учителем, другий — судовим виконавцем, третій — торговцем, а четвертий — фермером. Кожен з них по-своєму допомагає сім'ї в разі потреби. Власне, їхнє сукупне знання та гармонійна співпраця і творять істинний союз їхнього сімейного життя. Так починалася кастова система. Кожна верства мала свої відповідальності й обов'язки. Кожна верства трудилася заради загального блага. Важливо, як цю систему використовували. У своїй ідеальній формі кастова система містить велику істину й цінність, однак неправильне ставлення, яке проникло туди через людське невігластво, вимагає, щоб її нинішню форму замінили тим, що більше підходитиме сучасному прогресивному суспільству.

Якщо індієць, що проживає тут, одружиться з американкою, чи приймуть їх його батьки, коли вони прибудуть до них в Індію?

Шрі Чинмой: Це цілком залежить від батьків. Якщо батьки ортодоксальні й консервативні, то ймовірно, що вони не приймуть молодих. А якщо батьки дотримуються ліберальних поглядів, схильні до широких ідеалів, якщо вони цінують зв'язок між Сходом і Заходом, то вони радо приймуть свого сина та невістку. З духовної точки зору, у Світлі Бога, в союзі двох душ найвище значення має не раса чи релігія, а істинне виповнення кожної душі.

Чи правда, що декотрі люди в Індії можуть ступати по полум'ю? Вас лякає це чи дивує?

Шрі Чинмой: Я двічі мав нагоду бути свідком таких вистав. Я не боявся, бо, на щастя, я не був одним із виконавців. І я не був здивований: я знаю, що таке сила віри. Ці люди мають величезну віру в Ґовінду (Господа Крішну). Повторюючи з інтенсивною відданістю ім'я Ґовінди, вони ступають по вогню, не зазнаючи пошкоджень.

В Індії дружина зрікається перед своїм чоловіком. Чому вона не дбає про свою індивідуальність?

Шрі Чинмой: Я сподіваюся, ви знаєте, що означає зречення. В істинному зреченні ми не втрачаємо своєї індивідуальності. Навпаки, ми розширюємо її. Приміром, коли ми повністю зрікаємося перед Богом, ми стаємо одним цілим з Богом у палкій любові до Нього. Тоді Його Могутність додається до нашої. Зречення цілком добровільне. Підкорятися зі страху тому, хто сильніший за нас, — це не зречення. Істинне зречення — це велика сила, що здійснює себе в єднанні з об'єктом своєї любові. В Індії жінки охоче й беззастережно зрікаються перед своїми чоловіками самим своїм існуванням і отримують справжню радість від істинного союзу.

Ви пояснили нам, що таке найвище зречення. А зараз я хотів би дізнатися від вас, що таке найвища пожертва.

Шрі Чинмой: Мій юний друже, почути твоє запитання — велика втіха для мене. Найвища пожертва — це самопожертва заради благородної цілі. Щоб здійснити Бога, можливо, доведеться впасти в обійми смерті, коли виникне така потреба. Щоб підняти людство, можливо, доведеться відмовитися від власного Безсмертя, коли виникне така потреба. Ось це є найвища пожертва. Спробуймо. Цього варто прагнути.

Якщо людина, шукаючи вищих рівнів буття, віддаляється від світу, тому що вона не задоволена світом, тоді як людству все-таки встановити спокій і щастя на землі?

Шрі Чинмой: Ваше запитання свідчить про високе розуміння духовних цінностей. Так, у світі чимало недосконалостей. Життя — велике запитання. Повсюдно ми бачимо зло. Це проблеми, з якими ми стикаємося щодня. Далі: що більший духовний поступ здійснює людина, то сильніше вона страждає, — в нинішньому стані світу вона бачить і розуміє, що є хвороба, а запропонувати ліки вона не здатна. Навіть якщо вона й має ліки, то їх не вистачає на зцілення всіх земних недуг. Тому така людина іноді відчуває, що немає сенсу боротися, й обирає легший шлях, шлях віддалення у Блаженство вищих сфер.

Та божественний воїн так не поводитиметься. Він боротиметься доти, доки не переможе. Що означає для нас його перемога? Встановлення Божого Царства тут, на землі, а не десь у вищих світах. Знаючи, що Божественне присутнє скрізь, він намагається розкрити Його в повсякденному житті. Наше незадоволення світом як таким — не привід, щоб віддалятися від нього. Навпаки, нам слід старатися змінити його за допомогою фізичної, розумової чи духовної діяльності — залежно від нашого розвитку й здібності.

Бог — це досконала Досконалість. Цієї Досконалості можна досягти за наявності нероздільного зв'язку між Матерією й Духом, зовнішнім життям та внутрішнім життям.

Моя дружина, найрозумніша істота у всіх інших речах, наполягає, що всі релігії — це ілюзія, породжена страхом за існування. Більшості людей важко змиритися з думкою, що життя не має іншого сенсу, окрім простого раціонального біологічного факту. І кожному слід, на її думку, цим задовольнитися. Факт смерті треба, як вона вважає, сприймати так само — як біологічну дійсність. Це давня теорія, яку, як я розумію, неможливо ні довести, ні спростувати на рівні інтелекту.

Шрі Чинмой: Вищу істину щодо життя та смерті ніколи неможливо адекватно пояснити чи виразити. Її може лише відчути той, що шукає істину, й пізнати той, що досягнув усвідомлення. Я цілком згідний з вами, що цю ідею, а також те, що висловила ваша дружина, неможливо перевірити на рівні інтелекту. Проте погляди вашої дружини на життя та смерть не слід вважати більш істинними, ніж те, що відчуваєте щодо цих явищ ви.

Людська пам'ять не є першим і останнім словом у реальності. Якщо я у вісімдесятилітньому віці не пригадую того, що відбувалося в моєму житті, коли мені було чотири роки, це не означає, що мене тоді не існувало. Як минає рік за роком від чотирьох до вісімдесяти, так само минає життя за життям, утворюючи ланцюг між теперішнім і далеким минулим та проектуючи себе у прийдешньому.

До того ж, існує дещо поза межами досяжності нашої обмеженої людської свідомості. Навіть під час щільної зайнятості найбуденнішою фізичною діяльністю людина інколи може відчувати всередині себе деякі незвичні істини. Вони, здебільшого, для неї нові й дуже натхненні. Ці істини приходять із вищого або глибшого світів, з іншого рівня свідомості й стукають у двері її розуму. Таким чином людина оволодіває силами й потрапляє у володіння сил, що поза межами її звичайної свідомості.

Власне, коли ми налаштовані на унісон з цими вищими силами, тобто з гармонією всесвіту, життя перестає бути нестерпним. Я цілком погоджуюся з думкою вашої дружини про те, що людина, не вбачаючи ні сенсу життя, ні його мети, ні призначення, важко переносить не лише це ставлення, а й саме життя. А щодо релігійних вірувань, я б хотів навести їй аналогію:

Зараз я мешкаю в Брукліні. Якщо малюк запитає мене: “А чи є таке місто Кельн?”, то я відповім: “Авжеж, моє дитя, воно у Західній Німеччині”. Припустимо, він скаже: “А доведи-но це!” І як же я маю довести йому? Показати карту й фотографії? Я лише зможу сказати, що я особисто бував у Кельні, а також мільйони інших людей теж побували там. Сумнів не може закреслити існування міста.

Так само й ті, що усвідомили Бога, мають повне право казати, що Бог існує. Ми не можемо заперечувати існування Бога лише тому, що ми самі не усвідомили Його. Як дитині доведеться, аби задовольнити свої очі, поїхати до Кельна, так і нам, аби довести самим собі реальність Бога, доведеться Його побачити. І цей пошук Бога наповнить досі беззмістовне життя особливим сенсом, особливим спрямуванням.

Я переконаний, що любов — завжди та сама, як людська, так і божественна. Чи так це?

Шрі Чинмой: Ні, мій юний друже, людська любов та божественна Любов — це дві абсолютно різні речі. Коли я дам тобі п'ятнадцять центів, а ти мені — льодяник, це називатиметься людською любов'ю. У божественній Любові ти не чекатимеш від мене п'ятнадцяти центів. Ти радо даси мені льодяника з власного бажання. Божественна Любов — це жертовність; у цій жертовності ми виконуємо Волю Бога, свідомо чи несвідомо. У людській любові ми демонструємо любов продавця й покупця, що по-інакшому можна назвати корисливістю. Заперечуючи тобі, я не кажу, що люди не можуть виявляти божественну Любов. Можуть і деколи так і чинять. Але постійна божественна Любов нині рідкісна серед людей.

Ви говорили про віру. Чи не могли б ви простіше пояснити мені цю річ, щоб я її збагнув?

Шрі Чинмой: З вашого дозволу я спробую. Передусім, віра — не легковірність і не сліпе вірування. Віра не означає, що ви маєте постійно вірити в неможливе. Ні, віра — не це. Віра — це спонтанне почуття. Їй не потрібне людське обґрунтування. Це око, що бачить майбутнє й завжди налаштоване в унісон з вищою істиною. Двері віри завжди відчинені для Істини, що поза Обрієм; завдяки чеснотам віри ми здійснюємо самоперевершення.

Як нам зміцнити свою внутрішню віру в Бога тоді, коли на нас сиплються невдачі у повсякденному житті?

Шрі Чинмой: Будь ласка, відтепер намагайтеся відчувати, що навколо вас існує Дехто, хто бажає від вас тільки радості. Є Дехто, хто хоче, щоб ви постійно плавали в Морі Радості й Задоволеності. Якщо ви зможете перебувати в радості — я маю на увазі не зовнішню радість від усіляких походеньок, спілкування з людьми, матеріальних покупок — якщо ви зможете мати істинну радість і внутрішнє здійснення, то ви автоматично матимете віру в Бога.

Коли ми заклопотані або налякані, ми негайно намагаємося створити самонав'язливу віру в Бога. Ця віра не є справжньою. Коли ми в небезпеці, ми кажемо: “Боже, врятуй мене, врятуй мене!” Але ми це кажемо тільки для того, щоб відвести небезпеку. Це втеча. Така віра триває недовго. Все є всередині людини: і радість, і здійснення. А хто володіє цим внутрішнім здійсненням? Бог. Ми — просто Його віддані інструменти. Коли ми відчуваємо спонтанну внутрішню радість як невід'ємну частину нашого життя й відчуваємо її джерело, тоді ми можемо мати віру в Бога, володаря нескінченної Радості. Відтепер, будь ласка, старайтеся відчувати свою внутрішню радість і віра прийде до вас спонтанно. Щодо ваших зовнішніх розчарувань, будь ласка, не намагайтеся поєднувати їх зі своєю внутрішньою радістю. Будь ласка, відокремлюйте свою внутрішню радість від зовнішніх подій. Тільки тоді ви будете спроможні зміцнити свою віру в Бога.

Я ретельно вивчав священні писання. Я також проповідую духовність, релігію, внутрішнє життя тощо. Проте особисто я відчуваю всередині себе голу пустелю. Я не отримую жодного задоволення від того, що роблю. Я відчуваю, що марную свій дорогоцінний час та дорогоцінний час інших людей. Чи не могли б ви просвітити мене в цьому?

Шрі Чинмой: Я цілком розумію вас. Ви не самотні. Чимало людських душ пливе в тому самому човні. Вивчення книг і писань дає нам інформацію, яку ми можемо цитувати, й деяке розуміння. Найбільше, що воно дає нам, — це натхнення. Запозичивши ідеї інших, ми ніколи не станемо по-справжньому просвітленими в своєму внутрішньому житті. Саме завдяки вивченню вічної книги Істини, що всередині нас, саме завдяки постійному прислуханню до Голосу внутрішнього Я ми можемо стати духовно просвітленими. Тоді ми знайдемо радість і в своєму зовнішньому житті. Спочатку потрібно бачити Бога, а тоді можна стати таким, як Бог. Якщо ми дійсно хочемо стати такими, як Бог, то наші розмови мають уступити шлях нашому становленню. Дозвольте розказати вам бувальщину:

В Індії, в одному бенгальському селі, слуга заможного чоловіка, аби дістатися до будинку господаря, щодня поромом перепливав річку. Одного дня здійнялася сильна буря. Пором не міг плисти бурхливою рікою, і слуга, якому, щоб перейти через річку, довелося подолати багато зайвих миль до мосту пішки, запізнився. Його господар розлютився. “Ти телепень!” — кричав він. — “Якби ти тричі повторив ім'я Крішни, то б побачив, що човен тобі не потрібен. Ти зміг би перетнути річку сам, ступаючи по воді!”

Минув полудень, а буря не вщухала, і бідолашний слуга злякався, що все знову повториться. Він був простодушний і послухався свого господаря. В самій глибині свого серця він тричі повторив ім'я Крішни. О диво-дивне! Слуга відчув силу, яка штовхала його вперед, до води, і він зміг ступати по самих хвилях. Ось так він перейшов річку. Коли про це довідався господар, його радість не знала меж. Велика гордість наповнила його серце. Хіба ж не його порада спричинила такий успіх? “Я ніколи не знав, що мої поради мають таку велику силу”, — подумав він. — “Нумо, насолоджуся цим дивом і я сам”.

Отож вирушив він до річки, що вже стала спокійною й тихою, і тричі вимовив ім'я Крішни. А тоді ступив у воду. Але страх та сумнів мучили ціле його єство, і, попри сотні гучних повторень священного імені, намагання господаря виявилися даремними. Він потонув.

Чого нас навчає ця історія? Слуга мав щиру віру в свого господаря. А також — тверду віру в Господа Крішну. Саме його абсолютна віра в божественну силу врятувала його й довела могутність милості Крішни.

Так само й промовець, попри те, що його особиста віра слабка, може пробудити істинну віру в своїх слухачах. А найбільше допомагає іншим той, хто сам є істинно духовний. Якщо ми хочемо переконати інших в Істині, наше найвище уповноваження приходить тільки від безпосереднього пізнання Істини, а не від писань. У божественній Грі непросвітлене уповноваження відіграє роль лампи, а усвідомлена Істина відіграє роль Світла.

Будь ласка, порадьте, чи потрібно мені покидати дружину й дитину заради того, щоби глибше поринути в духовне життя?

Шрі Чинмой: Стосовно до вас я відчуваю, що вам слід лишатися з дружиною й дитиною. Сьогодні ви хочете покинути їх — завтра ви, ймовірно, захочете покинути Бога. Ви зможете усвідомити Бога не завдяки тому, що триматиметеся подалі від людства. Якщо ви лишитеся в сім'ї, то ваше усвідомлення буде глибше і повніше. Так, на певній стадії духовної подорожі є потреба відмовитися від грубого матеріального життя, однак на вищій стадії такої потреби більше нема. На вищій стадії ми нічого не шукаємо й ні від чого не відмовляємося.

Чи конче мати духовні переживання, щоб усвідомити Бога?

Шрі Чинмой: Ні. Може бути багато шляхів, котрі ведуть до тієї самої цілі. Один шлях може рясніти квітами обабіч, на другому шляху, може, трапиться лише кілька квіток, на третьому може не бути жодної квітки. Якщо троє шукачів ідуть різними шляхами, відповідно до потреб і уподобань душі кожного, то кожен з них досягне Найвищої Мети.

Так, переживання вселяють упевненість в собі. Вони підбадьорюють і додають снаги прямувати далі й далі. До того ж, переживання спричинюють великий захват. Під час переживання ви можете відчути всередині себе невидимого Наставника, який підштовхує вас до світла Істини, щоб ви могли отримати благословення повного Усвідомлення.

Утім, ви можете отримати те саме повне й остаточне Усвідомлення без так званих переживань. В міру того як ви перетворюєтеся на Бога, розширення вашої свідомості — це саме по собі неабияке переживання.

Чому ви вірите в переродження? Я чудово знаю, що після смерті вирушу до Бога. Ось і все.

Шрі Чинмой: Мій друже, як ви, так і я — ми обидва підемо до Бога, коли покинемо тіло. Будьмо мудрі. Наша справа — прямувати до Бога. Захоче Бог лишити нас на Небесах, чи пришле назад, на землю, — це справа Бога. Найкраще для нас — зректися перед Богом і дозволити Йому здійснити нас так, як Він того бажає. Відкинувши всілякі упереджені ідеї щодо існування чи не-існування переродження, робімо тільки те, що важливо — єднаймося з Його Волею і Свідомістю.

Ви вірите, що з кожною інкарнацією людина стає дедалі ліпшою?

Шрі Чинмой: Так, тому що людина, свідомо чи несвідомо, розвивається.

Чи до кожного застосовується закон карми?

Шрі Чинмой: Закон карми застосовується до кожного, проте, завдяки медитації, можна вийти за межі його дії. Закон карми існує, але він може відступити перед нашим усвідомленням, нашою єдністю з Богом і силою духовності.

Що краще — молитися Богові чи трудитися так, як Бог того бажає?

Шрі Чинмой: Радий відповісти на це запитання із запитань. Відповідь дуже проста. Молитися Богові чи трудитися так, як того бажає Бог, — обидва шляхи надзвичайно важливі. Обидва шляхи є надійними засобами, щоб дістатися до неминучого завершення. Завершення — це усвідомлення Бога.

Ви сказали, що існують різні шляхи наближення до Бога: дія, відданість, знання. Якщо людині притаманні всі ці властивості, чи сприятиме це її прогресу?

Шрі Чинмой: Сприятиме, безперечно. Служіння, відданість і пошук знання — вони разом допомагатимуть нам здійснювати гармонійний прогрес. Але в певний час свого життя доведеться обрати те, що найбільше нас надихає, і надавати йому найбільшого значення. Кожна душа має свій спосіб просування. Тут, на землі, ми отримуємо натхнення здійснювати прогрес відповідно до схильності нашої душі. Якщо ми приймемо всі ці шляхи, то це неабияк сприятиме нам, однак найбільшу увагу слід приділяти шляху нашої душі — шляху, який дає нам найбільше виповнення відповідно до нашого найглибшого устремління.

Розкажіть, будь ласка, дещо про медитацію.

Шрі Чинмой: Спочатку слід прочитати кілька духовних книжок, в яких ідеться про різні методи медитації для початківців. А тоді розпочинайте. Невдовзі ви зрозумієте, що читання книжок замало. Ви відчуєте, що вам потрібен учитель, той, що знає, котрий метод медитації найбільше підходить вашій природі та вашій душі. Якщо ви не маєте вчителя, то моліться Богові, щоби Бог внутрішньо відкрив вам ту медитацію, котру ви маєте прийняти. Незабаром, під час вашого сну або безмовного стану, Бог дасть вам відчути, що слід робити. Тоді ви зможете розпочати свою подорож.

За правильної медитації відчувається радість у всьому тілі. Якщо ви не відчуваєте радості, а навпаки — розумове напруження й неспокій, то знайте, що метод медитації, яку ви виконуєте, вам не підходить. Відчуття спонтанної внутрішньої радості свідчить про те, що ви обрали правильний спосіб медитації.

Що слід виконувати, щоб увійти у ближчий стосунок з Я, щоб пізнати таємницю внутрішнього Я? На мою думку, те, що дає відповіді щодо внутрішнього Я — це медитація. Чи це так?

Шрі Чинмой: Так, це медитація та зосередження. Допомагає і те, й те. Якщо ви хочете пізнати своє внутрішнє Я й дізнатися внутрішні таємниці свого життя та Життя Всесвіту, вам потрібні медитація і зосередження.

Чи є усталений порядок, якого слід дотримуватися, щоб медитувати правильно?

Шрі Чинмой: У кожного є свій метод медитації. Річ у тім, що в певний час людина отримує свою медитацію зсередини. Інакше кажучи, внутрішнє єство виходить уперед і говорить людині, як треба медитувати і що для неї буде добре. Буває, що шукач зустрічає духовного вчителя — того, хто має здатність легко проникати всередину шукача й дізнаватися все про його внутрішнє та зовнішнє життя, бачити його ріст, розвиток і устремління. Тоді вчитель може підказати шукачеві, як і коли тому слід медитувати.

Якщо ви маєте вчителя, то вам надзвичайно пощастило, надто коли це справжній учитель. Якщо у вас немає вчителя, але є справжнє устремління, то Бог всередині вас скаже вам, як правильно медитувати. Неможливо, щоби кожен у світі мав духовного вчителя. Не біда, коли у вас його нема. Ми всі — Божі діти. Бог хоче, аби кожен із нас усвідомив Його. Отже, якщо ви маєте вчителя — чудово, прекрасно. Якщо ні — пірнайте всередину себе, щоб відкрити свою особисту медитацію.

Але дуже часто я не можу розпізнати своє внутрішнє Я. Мені невідомо, що за голос я чую, — внутрішній чи зовнішній — і це неабияк бентежить.

Шрі Чинмой: Цілком розумію. Якщо ви маєте вчителя, душа якого здобула усвідомлення, то можете звернутися до нього по допомогу й довідатися, чи правильно ви дієте. Якщо ви не маєте духовного вчителя, то в такому разі, будь ласка, занурюйтеся глибоко-глибоко всередину себе й визначайте, що ви чуєте: голос, думку чи ідею. Тоді проникніть углиб голосу, думки або ідеї і спостерігайте, чи отримуєте ви внутрішню радість і спокій, чи не виникають запитання, труднощі або сумніви. Якщо є спокій і внутрішня радість, то можна вважати, що голос, який ви почули, правильний; це дійсно той внутрішній голос, котрий допомагатиме вам у вашому духовному житті.

Чим різняться голос Безмовності та голос Йоги? Чи різниці немає?

Шрі Чинмой: Різниця є. Голос Безмовності дасть вам конкретне знання, конкретну істину. Коли ви увійдете у своє внутрішнє єство, внутрішнє царство, де справді панує Безмовність, то, за потреби, ви отримаєте конкретне послання.

А Йога охоплює все, вона — ціле поле. В Йозі ви маєте Безмовність, а також Спокій, Світло й Силу. Ви отримуєте все. Голос Йоги — для всіх шукачів, особливо для тих, котрі серйозно вступили в духовне життя. Голос Безмовності призначений для конкретного шукача в конкретний час. Наприклад, під час медитації ви можете увійти глибоко всередину себе й почути голос Безмовності. А голос Йоги можна чути завжди. Ви можете чути голос Йоги як під час зовнішньої діяльності, так і тоді, коли ви є всередині себе. Оскільки ви вступили в духовне життя, ви будете отримувати духовні вібрації, думки, ідеї й послання. Всі ці божественні речі приходитимуть до вас від голосу Йоги.

Коли я пробую медитувати, в моєму розумі постають образи океанів, води. Це мене лякає, і я не можу медитувати як слід. Як медитувати так, щоб ці образи не з'являлися?

Шрі Чинмой: Будь ласка, старайтеся сприймати океан як те, що належить вам, як те, що міститься всередині вас. Замість того, щоб розглядати океан та його хвилі, будь ласка, думайте про нього як про свою широченну свідомість і пориньте в цю широчінь і глибінь свідомості. На жаль, ваше ставлення до океану було хибне. Чимало шукачів намагаються уявляти океан під час медитації, аби зробити свою свідомість такою просторою, як океан. Коли ви бачите цю свідомість, то маєте відчувати щастя й фортуну.

Не спиняйте свою увагу на поверхні океану, а, будь ласка, безмовно й усвідомлено занурюйтеся в його глибини, де ви знайдете свою істинну реальність — чистий спокій. Спробуйте жбурнути свою свідомість у широчінь океану. Тоді ви медитуватимете дуже потужно і вдало. Глибоко всередині себе ви зможете спілкуватися з тим, що найближче й найдорожче для вашої душі.

Сер, коли ви збагнули, що всередині вас є внутрішнє Я? Відтак, відкривши своє внутрішнє Я, як ви налагоджуєте зв'язок з іншими людьми, котрі не усвідомлюють, що мають внутрішнє Я?

Шрі Чинмой: Від ранніх років дитинства я знав інтуїтивно, що всередині мене існує глибше Я. У кожного з нас є внутрішнє Я. Дехто свідомий щодо цього, а дехто — ні. Ті, що усвідомлюють своє внутрішнє Я, є, на наш погляд, духовно розвинуті. Вони підтримують вогонь устремління — ось що вони роблять, аби прокласти міст між зовнішнім та внутрішнім світами, між зовнішнім та внутрішнім єствами. Це устремління основане на самопожертві, зовнішній і внутрішній.

Припустимо, ви відкрили своє внутрішнє Я, внутрішнє життя і знайшли розв'язок своїх внутрішніх проблем. А ваша найближча сусідка зовсім несвідома щодо внутрішнього життя і внутрішнього світу. Тож вам буде надзвичайно складно мати внутрішнє порозуміння з нею. Вона не може ввійти у вашу свідомість, бо це дуже непросто для звичайної людини. Але, якщо ви хочете прокласти до неї міст, то маєте зробити під час медитації та зосередження таке: насамперед, увійдіть у свою внутрішню глибину й виведіть на передній план усі солодкі, ніжні й гармонійні почуття, що є всередині вас. А тоді усвідомлено, медитуючи, жбурніть їх у сусідку — в її розум, тіло і серце. Ви утворите між вами міст.

Завдяки внутрішньому світу ви захищені. Ваш зв'язок із внутрішнім світом дає вам величезну впевненість, щоб упоратися із зовнішнім світом. Тепер ви можете відвідати сусідку й поговорити з нею про духовне життя, внутрішнє життя, життя, яке приносить вам справжнє щастя. Згодом вона сама зможе його випробувати.

Отже, передусім, за допомогою медитації, годуйте всередині себе своє внутрішнє єство щодня так само, як ви поливаєте квіти. Тоді виходьте в зовнішній світ із творчим проявом, аби сформувати міст між вашими внутрішніми досягненнями й зовнішнім світом, в якому відбудеться ваше майбутнє здійснення.

У духовному розвитку існує сім рівнів свідомості. Як мені визначити, на котрому рівні я перебуваю?

Шрі Чинмой: Ви можете дізнатися, на котрому рівні ви перебуваєте, коли вкинете зовнішній розум у море устремління серця, джерелом якого є Свідомість. Ця Свідомість — це дихання-життя всіх рівнів. Усвідомлення цієї Свідомості дасть вам можливість тут же визначити свій статус: де ви були, де ви є зараз та яку відстань ще доведеться долати.

Дізнавшись, на котрому рівні ви перебуваєте, старайтеся підняти до цього рівня всю свою повсякденну діяльність. Найлегший та найефективніший спосіб діяти на належному вам рівні полягає в тому, щоб зробити зовнішнє єство свідомим і відданим інструментом внутрішнього бачення й волі.

Стосовно вас, уявімо, що ми хочемо діяти на рівні інтуїтивного розуму. Одного разу побачивши цей рівень і почавши його усвідомлювати, можна постаратися лишитися там завдяки психічному устремлінню й чіткій волі. Це діяльний метод досягнення майстерності на конкретному плані.

Ви постійно вживаєте слово “свідомість”. Що воно означає по суті?

Шрі Чинмой: Я запропоную вам дуже просте визначення. Свідомість — це іскра життя, що поєднує кожного з нас із Життям Всесвіту. Це нитка, що зв'язує нас з універсальним. Якщо хочете літати в Трансцендентальному, то вам потрібна нитка свідомості.

Свідомість — це іскра, що допомагає ввійти у Світло. Саме наша свідомість єднає нас із Богом. Це ланцюжок між Богом і людиною, Небесами й землею.

Чи контролюємо ми свою свідомість?

Шрі Чинмой: Звичайна людина не контролює своєї свідомості. Контролювати Cвою свідомість здатна духовна людина. Стараючись вести кращий, вищий спосіб життя, вона таким чином приносить Світло Заобрійного вниз, у темряву нинішнього світу.

Як працювати над своєю свідомістю?

Шрі Чинмой: Не думайте про те, що потрібно щось робити. Просто тримайте двері своєї свідомості відчиненими, але пильнуйте, хто хоче ввійти — злодій чи друг. Пускайте лише бажаних. Не потурайте низьким помислам. Відчиняйте двері вищим, величним думкам. Це перший крок у роботі над вашою свідомістю. Про наступні кроки ви дізнаєтеся всередині себе.

Що означає ОМ?

Шрі Чинмой: ОМ — це слово-склад у мові санскрит. Слова або склади санскриту містять особливе значення й творчу енергію. ОМ — це Мати всіх звуків. Співаючи ОМ, ми, насправді, приносимо згори Спокій, Світло і створюємо універсальну гармонію всередині себе й зовні. Коли ми повторюємо ОМ, наше внутрішнє та зовнішнє єство отримують натхнення й насичуються божественними почуттями й устремлінням. ОМ не має собі рівних. Сила ОМ безмежна. Просто повторюючи ОМ, ми можемо усвідомити Бога.

Співаючи ОМ, старайтеся відчувати, що це Бог піднімається вгору й спускається вниз всередині вас. В Індії сотні шукачів усвідомили Бога, просто повторюючи ОМ. ОМ — це символ Бога-Творця.

Коли ви повторюєте ОМ, будь ласка, старайтеся спостерігати, що діється насправді. Повторюючи ім'я кота, собаки, мавпи чи навіть ім'я звичайної людини, ви не отримаєте натхнення. А промовляючи ОМ, що є символом Творця, диханням-життям Творця, ви тут же отримаєте внутрішні відчуття, відчуття, які надихнуть вас зробити внутрішній та зовнішній поступ, щоб розширити своє бачення й виповнити своє життя тут, на землі. Це — таємниця ОМ. Якщо хочете мати таємницю на все життя, то ось вона: одухотворено співайте ОМ — і все буде вашим.

Як краще медитувати — на ОМ чи на Бога?

Шрі Чинмой: На все своя пора. Щойно я розказав вам, що означає ОМ, а нещодавно я розповідав вам про Бога. Вам слід знати, в яке слово ви вірите сильніше. Коли одна людина скаже Бог, то на передній план вийдуть уся її любов, віра й відданість. З іншою людиною може так не статися. Вам я раджу повторювати ім'я Бога, бо ви ходите до церкви й молитеся по-християнському. У вашій культурі слово Бог відоме.

В Індії ми повторюємо ОМ або ім'я бога чи богині, як от: Шива, Крішна, Калі. Найважливіше — знати, в кого або в який аспект Всевишнього ви маєте абсолютну віру. Коли я казав вам про Бога, я відчував, що ви впродовж усього життя практикували молитву до Бога. А сьогодні до вас завітав ОМ і його значення. Якось я помедитую з вами й подивлюся, що надихає вас найбільше: Бог, ОМ, Всевишній, Нескінченність чи котрийсь інший аспект Абсолюту. Найважливіше — саме натхнення, яке ви отримуєте.

Чи є Бог ментальною істотою?

Шрі Чинмой: У нас є фізичне тіло й розум. На нашу думку, Бог — це також фізична істота, яка так само має розум, як і ми. Люди часто уявляють Бога як гігантський розум, як того, хто діє розумом так, як вони. Досі розум становив найбільше людське досягнення. За допомогою розуму, науки й нашого фізичного світ здійснив величезний прогрес. З огляду на те, що розум був нашим найвищим надбанням, ми схильні вважати, що Бог — це істота з найбільш розвиненим розумом. Але Бог не є ментальною істотою. Бог не керується розумом, коли діє. Йому не потрібні ментальні формулювання, які ми використовуємо для того, щоб діяти. Богові не потрібно формулювати ідеї ментальним способом.

Зазвичай, люди спочатку думають, а потім діють. Бог чинить по-інакшому. Він застосовує Свою Силу Волі, яка бачить, діє й відбувається одночасно. Бачення, дія й становлення Бога є рівнобіжними.

Як можна досягти, врешті-решт, успіху, сповідуючи кредо: “Куди очі глянуть, туди й шлях проляже”? Це справді можливо?

Шрі Чинмой: Це цілком можливо. Ми гадаємо, що спершу нам потрібен план, щоб у майбутньому досягти успіху, здійснюючи прогрес та домагаючись результатів згідно плану. Ми працюємо розумом. Розум каже: “Мені потрібно дещо досягти. Мені слід подумати, як я зможу виконати свій план”. А Бог діє інакше. Бог охоплює минуле, теперішнє й майбутнє одним поглядом. Коли ми матимемо єдність із Богом, коли ми ототожнимося з Божою Свідомістю завдяки постійному устремлінню, тоді наші дії будуть спонтанні в усьому. Відтак ми не будемо застосовувати розум, а завжди діятимемо від нашої внутрішньої свідомості завдяки дару інтуїції. Коли ми розвиваємо дар інтуїції, ми легко можемо діяти не плануючи.

Щомиті просто перед нами буде матеріалізовуватися можливість цілісного проявляння, яке має відбутися. Зараз ми міркуємо, що, скажімо, через десять чи двадцять днів певна нагода стосовно наших надій і прагнень, ймовірно, матеріалізується. А коли ми поєднані з Божою Свідомістю, це перевершує нагоду. Це — неодмінність, безпосереднє досягнення. Бачення та здійснення відбуваються одночасно. У звичайній людській свідомості бачення — це одна річ, а здійснення — інша. А коли ми маємо єдність із Божою Свідомістю, тоді бачення та здійснення нероздільні.

Щодо бачення та його здійснення: як довідатися, що бачення правильне?

Шрі Чинмой: Ви маєте на увазі себе, чи це загальне запитання? Те, що стосується вас, я залюбки розкажу вам. Я знаю, що під час медитації ви деколи занурюєтеся дуже глибоко і ваш внутрішній голос каже вам, що певні речі вже відбулися. Ваш розум не встряє, не нав'язує своїх ідей цьому голосу як от: “Якщо ти вчиниш так, то, мабуть, це буде помилка; не роби цього, бо щось трапиться в майбутньому; якщо ти зробиш це…а якщо ти не зробиш цього…” й таке інше. Розум не втручається. Якщо ваше бачення під час глибокої медитації є саме таким, то будьте певні, що воно правильне, відтак воно здійсниться спонтанно.

Ґуру Чинмой, ви розповідали про бачення без участі розуму. Це те, що відоме як інтуїція? Чи інтуїція — це щось інше?

Шрі Чинмой: Можна назвати це інтуїцією або прямим сприйняттям Істини, що не потребує ментальної допомоги. Це знання без думки, без ментальної форми. Воно безпосереднє й спонтанне. Це знання дає відчути, чим воно є. Зазвичай, ви бачите щось, а тоді надаєте цьому ментальної форми, кажучи: “Це є це”. А інтуїція просто й відразу дає вам відчути істинне буття побаченого. Інтуїція містить в собі глибину Бачення й багатство Усвідомлення.

Розум сам по собі — це механізм поєднання вищого й нижчого?

Шрі Чинмой: Розум — це сполучна ланка. За допомогою розуму ви можете пройти у сфери, що далеко поза розумом. Також за допомогою розуму ви можете потрапити у своє вітальне й нижче вітальне єство. Розум — це канал, що сполучає нас з вищим та нижчим.

У старовинних книгах ідеться про Нама-Рупу, Ім'я та Форму. Слова — це Нама-Рупа, чи не так? Ідеї — це Нама-Рупа. Отже це, насправді, не Бог. Це людські витвори. Значення слова — штучна річ. У самому слові немає дійсності, чи не так?

Шрі Чинмой: Як ви знаєте, семантика дуже глибоко дослідила цю проблему. Відомо, що найбільшу трудність для нас становить не саме слово, а уявлення, яке ми з ним пов'язуємо. Справжня цінність полягає не у слові, а в уявленні, яке воно нам передає. Утім, певні духовні слова насичені значенням, станом або свідомістю, що розвинулися в них протягом тисячоліть особливого духовного вжитку. Коли ми глибоко вникаємо в значення такого слова, розкриваємо саме його дихання й проявляємо його внутрішню реальність на зовнішньому рівні, тоді слово виконує своє призначення як на внутрішньому, так і на зовнішньому планах.

Духовний підхід до проблеми слова полягає в тому, що нам слід іти від форми до Безформного. Крізь обмежене ми повинні йти до Нескінченного. Це, воістину, божественна логіка. Форма на початках має незрівнянну цінність, а наприкінці вона не обов'язкова. Для того, хто розпочинає свій духовний шлях, форма вкрай потрібна; для початківця форма — це все. Отже, спочатку ми кажемо, що Бог має форму. А коли шукач входить глибоко всередину себе й бачить, що Бог — не людська, не ментальна істота, а простір безмежної Свідомості, тоді він виходить за межі форми у Безформне й може відчувати Бога як безмежну Свідомість. А з іншого боку, Бог Безмежний — Він же й обмежений. Інакше Він не був би Безмежний. Він Всемогутній, тому що може жити в крихітному атомі й водночас — у неосяжному всесвіті.

Шрі Чинмой, індійська традиція говорить, що Атман рівний з Брагманом — індивідуальна душа рівна з Універсальною Душею. Ісус Христос якось сказав: “Я та Отець мій — одне”. Ці два твердження, що мають різні духовні підґрунтя, чи є вони, з духовної точки зору, тим самим?

Шрі Чинмой: Це те саме твердження. Атман та Параматман — це індивідуальна душа та Всевишнє Я. Бог спускається в поле проявляння у формі індивідуальної душі, Атмана. Далі індивідуальна душа в процесі еволюції досягає Всевишнього Я, Параматмана й стає Ним. Щоб цілісно й повністю відбутися в матеріальному світі, Богові потрібна індивідуальна душа.

Твердження однакові. Коли Христос казав: “Я та Отець мій — одне”, це було те саме, що сказати: “Атман і Параматман — одне”. Ось чому ми в Індії кажемо: “Atmanam Viddhi” / “Пізнай Себе”/. Якщо ви знаєте себе, то ви знаєте Бога, тому що по суті між вами та Богом немає різниці. Самоусвідомлення — це усвідомлення Бога, а усвідомлення Бога — це Самоусвідомлення. Тому ми в Індії також кажемо: “Soham asmi” / “Він — це я”/ ; “Aham Brahma” / “Я є Брагман”/. У тому ж дусі всі езотеричні традиції завжди стверджували, що істинне знання знаходять, шукаючи всередині себе. Ось чому Христос казав: “Царство Небесне — всередині вас”.

Чи могли б ви докладніше розтлумачити ствердження “Царство Небесне — всередині вас”?

Шрі Чинмой: Передусім, дозвольте сказати, що саме наука неабияк доклалася до того, що загалом ми вважаємо Небеса зовнішнім місцем. Наука проявила свою потужність на свідомому та на підсвідомому рівнях людського мислення. Уявлення про Небеса в двадцятому сторіччі, принаймні на Заході, веде людство в хибному напрямку щодо розуміння що таке Небеса.

Небесне Царство — це те, що ми можемо відчувати, а не те, що ми можемо демонструвати. Наука може продемонструвати чимало. А Небесне Царство — це справа нашого особистого внутрішнього досягнення. Коли ми усвідомимо Небесне Царство всередині себе, то інші, дивлячись на нас, відчуватимуть, що ми володіємо чимсь абсолютно незвичайним, неземним, божественним. Люди ставитимуться до нас як до цілком преображених, великих осіб, тому що ми бачимо та відчуваємо Небесне Царство й володіємо ним.

Зайве повторювати, що сáме наше устремління, наше внутрішнє благання про вище веде нас до цього Небесного Царства. Небесне Царство — це рівень свідомості, сповнений Спокою й Блаженства. Ми відчуваємо Його, коли оселяємося у своїх внутрішніх глибинах, коли виходимо за межі своєї егоцентричної індивідуальної свідомості. Чим вище ми піднімемося над обмеженнями нашої свідомості, чим швидше ми ввійдемо в нашу найглибшу, безмежну свідомість, тим ближче ми бачитимемо й відчуватимемо Небесне Царство всередині себе, тим повніше ми ним володітимемо.

Знайте, що Небесне Царство — це більше, ніж просто рівень свідомості. Це рівень божественної Свідомості. Це стан Усвідомлення. Він містить Сат-Чит-Ананду. Сат — це божественне Буття, Чит — це божественна Свідомість, Ананда — божественне Блаженство. Коли ми входимо дуже глибоко всередину себе, ми відчуваємо їх триєдність; коли ми розвиваємо внутрішнє бачення й охоплюємо їх одночасно, тоді ми, воістину, живемо в Небесному Царстві. В інакшому разі Буття — там, Свідомість — сям, а Блаженства навіть не видно. Коли ми бачимо й відчуваємо Буття-Свідомість-Блаженство, які доповнюють і здійснюють одне одного на тому самому рівні, тоді можна сказати, що ми живемо в Небесному Царстві. Так, Небесне Царство — всередині нас. Ми можемо не лише відчувати його, а й — у чому немає жодного сумніву — стати ним.

Що таке его по своїй суті?

Шрі Чинмой: Его — це якраз те, що обмежує нас у кожній сфері життя. Ми — діти Бога, ми й Бог — одне. Але его змушує нас відчувати, що ми не належимо до Бога, що ми абсолютно чужі Йому. В найліпшому разі воно дає нам відчуття, що ми йдемо до Бога, а не є в Богові.

Звичайне людське его вселяє нам відчуття відокремленої індивідуальності й окремої свідомості. На певній стадії людського розвитку відчувати свою індивідуальність, важливість свого я, безсумнівно, потрібно. Утім, его відокремлює нашу індивідуальну свідомість від Універсальної Свідомості. Сама функція его полягає в тому, щоб відділяти. Его не має задоволення, коли бачить дві речі одночасно на тому самому рівні. Воно завжди вважає, що одне має бути вище за інше. Отже, его вселяє нам відчуття, що кожен із нас слабкий, існує окремо, що ми ніколи не зможемо мати безмежну Свідомість чи бути нею. Зрештою, его — це обмеження. Обмеження — це невігластво, а невігластво — це смерть. Отже его, кінець кінцем, завершується смертю.

Як виникло его? Як почало існувати воно?

Шрі Чинмой: Его почало своє існування з обмеження. Коли душа входить у фізичну свідомість чи фізичний світ, вона потрапляє у незнайомий, чужий світ. Попри те, що душа — це Божественне полум'я, й, по суті, вона всемогутня, їй спочатку дуже важко мати справу зі світом. І навіть потім, коли людина стає дорослою, душі доводиться майже постійно терпіти неприємні переживання лише заради того, щоб лишатися на землі й, що найважливіше, встановлювати Божественне тут, на землі.

Щодня его отримує нагоду діяти незалежно, відтак день за днем воно сильнішає, аж поки остаточно не відокремиться від джерела свого абсолютного, божественного виповнення — душі. Его, яке хоче морити голодом, нищити Божественне в людині, підтримується невіглаством фізичного світу. Божественне теж спочатку підтримує его, а потім просвітлює його й перетворює на бездоганний інструмент Всевишнього.

Як послабити его та, зрештою, підкорити його?

Шрі Чинмой: Думаючи про всеосяжну Свідомість Бога. Цю Свідомість нам не потрібно досягати. Вона вже є всередині нас, просто треба це знати. Далі: під час медитації потрібно розвивати її й освітлювати безкінечно. І, на чимале здивування, его кане в забуття в лоні смерті.

Частина II. Розділ 2. Запитання дітей

Ґурудев, я хочу дещо запитати в тебе. Якщо я розіб'ю яйце, чи може Бог зробити його знову цілим?

Шрі Чинмой: Звісно, може. Бог може все, що забажає.

А ти можеш?

Шрі Чинмой: Ні. Пробач, Шенон, твій Ґурудев на таке не здатний. Однак, якщо Бог наділить мене силою, я зможу зробити це легко.

А я зможу?

Шрі Чинмой: Чому б ні? Коли Бог дасть тобі силу, ти запросто зможеш зцілити розбите яйце. Настане час, коли ти, я і кожен матиме таку саму силу, як Бог.

Чи правда, що будь-хто може стати йогом, коли по-справжньому постарається?

Шрі Чинмой: Що ти маєш на увазі, кажучи по-справжньому? Якщо ти маєш на увазі щиро, то в такому разі, авжеж, будь-хто може стати йогом.

Йога означає єднання з Богом. Йог — той, що має єдність із Богом. Рано чи пізно всі люди усвідомлять Бога. Але той, що практикує Йогу, досягне Бога швидше. Якщо ти особисто хочеш стати йогинею й усвідомити Бога, то негайно розпочинай молитися. Не зволікай, будь ласка, особливо в тому разі, якщо ти хочеш досягнути Бога швидше, ніж це зробить решта людства.

Отже, як тобі слід молитися? Якщо сьогодні ти молитимешся Богові про цукерки, то завтра ти проситимеш у Нього морозиво, а післязавтра — ще дещо. І Бог даватиме тобі все, що ти хочеш, — окрім Себе. А якщо ти молитимешся Богові тільки заради Нього й нічого іншого, то Він дасть тобі все, що в Нього є, й усе, чим Він є. Одержавши все, що має Бог, й усе, чим є Бог, ти матимеш не лише цукерки, морозиво й решту бажаного — ти одержиш те, про що й гадки не мала, те, що за своєю природою нескінченне. Тож щодня молися Богові, щоб Він давав тобі те, що тобі потрібно, а не те, чого ти хочеш. Тоді Він наділить тебе тим, чого ти дійсно потребуєш, аби поєднатися з Ним.

На що схожий Бог?

Шрі Чинмой: Коли я дивлюся на тебе, Бог цілком такий самий, як ти. Коли я дивлюся на твою матір, Бог такий самий, як твоя мати. А коли я дивитимуся на когось іншого, Бог буде схожий на того іншого. Якби я заглянув всередину себе, то виявив би, що Бог має такий самий вигляд, як Чинмой. Може, зараз ти цього не бачиш, проте, коли ти зумієш дивитися глибоко всередину себе, ти пізнаєш, що жодного з нас не можна вважати відокремленим від Бога.

Ось я стулив два свої пальці докупи. Поглянь: якщо я спробую, то зможу розвести їх. А коли б замість пальців були ви з Богом, то я б не зумів вас роз'єднати, хоч би як старався. Насправді, що дужче я би старався вас розділити, то міцніше ви би трималися один за одного.

Оскільки Бог — всередині тебе, то Він має достоту ту саму подобу, що й ти. Зараз ти — це прихований Бог. Ти носиш маску, але я можу бачити крізь маску. У майбутньому ти будеш Богом, який не ховатиметься за маскою. Ти скинеш маску, і ми побачимо тебе як проявленого, відкритого Бога.

У чому річ, що ти бачиш Бога, а я — ні?

Шрі Чинмой: Дуже слушне запитання. Зараз ти дивишся на мене, розплющивши очі. Ти дивишся на мене, Чинмоя, і бачиш мене. Тепер (затуляючи її очі долонями) ти бачиш мене? Ні, ти мене не бачиш. Коли твої очі щільно заплющені, ти нікого не бачиш. А коли твої очі розплющені, ти можеш бачити мене, свого батька, друзів — усіх.

Річ ось у чому: ти маєш ще одне око — над міжбрів'ям. Це твоє внутрішнє око, твоє Третє Око. Моє Третє Око відкрите. Я тримаю його відкритим. Тож я можу бачити Бога, а також усе, що є всередині інших. А з тобою, Шенон, діло таке: як ти нічого не бачиш, коли твої очі заплющені, так само ти не бачиш Бога, бо твоє Третє Око закрите.

Якщо ти щодня молитимешся Богові, то одного разу це внутрішнє око відкриється. Прокидайся рано-вранці, розплющуй свої звичайні очі й, поглянувши на маму, тата й усе, що є у твоїй кімнаті, розпочинай молитися Богові. Одного дня, в результаті своїх молитов, ти побачиш, що твоє Третє Око відкрилося, і ти також можеш бачити Бога так, як бачиш зараз мене.

Частина II. Розділ 3. Запитання та відповіді про душу

Чи завжди душа перебуває з людиною впродовж її життя, чи може вона тимчасово покидати людину або навіть оселитися деінде?

Шрі Чинмой: Зазвичай, душа постійно перебуває з людиною протягом її життя, однак під час сну душа може покинути тіло на кілька хвилин чи, щонайбільше, кілька годин. Вона може покидати тіло на короткі відтинки часу також тоді, коли шукач перебуває у стані глибокої медитації. В той час можна бачити своє тіло. Можна бачити тіло як мертве або як динамічне тіло, як промінь світла душі та ще багато як. У стані глибокої медитації ми, певна річ, спостерігаємо за тілом оком душі.

Чи мандрує душа, поки людина спить?

Шрі Чинмой: Так. Душа мандрує різними сферами свідомості. Є сім вищих та сім нижчих світів. Здебільшого душа мандрує тими світами під час сну. Майже кожній душі вдається отримати доступ до декотрих із тих світів, однак лише окремі з них усвідомлюють ці переживання, поки вони тривають, і пам'ятають їх після того, як прокинуться.

Чи можуть людське тіло та свідомість змінитися упродовж життя до такої міри, що всередині них оселиться краща душа?

Шрі Чинмой: Краща душа не оселиться. Однак, якщо тіло й свідомість людини цілком преображені, то душа, яка там вже є, може дуже ефективно, з найвищою Досконалістю здійснити божественну місію тут, на землі.

Чи така зміна як очищення впливає на душу за життя?

Шрі Чинмой: Душа та сама. Колись вона приймала невігластво, а тепер, скинувши пелену невігластва, вона наближається до повноти своєї божественності й божественного прояву.

Коли ми сприймаємо думки іншої людини, ми налаштовуємося на унісон з її психічними коливаннями. Втім, якщо ми будемо налаштовуватися на одну хвилю з тим, хто, на наше переконання, утвердився в Джерелі свого існування — душі, чи буде це правильною практикою, принаймні доти, доки не розкрилася наша особиста духовність?

Шрі Чинмой: Насамперед, з'ясуймо, як ми вживаємо слово психічний. Коли я кажу психічний, це не виступає синонімом до окультний, а стосується психічного єства. У психічному єстві, котре є, без перебільшення, іскрою божественного, немає коливань. Зазвичай, ми ловимо вітальні та ментальні коливання інших. Налаштовуватися на одну хвилю з просвітленою душею — це, безперечно, правильна практика. Саме це й треба робити на початках, поки немає особистої спроможності розкривати свою духовність. Ось чому ми кажемо: живучи мирно й несуєтно та дозволяючи божественним думкам духовного Наставника проникати в вас, ви наповнюєтеся Спокоєм. Таке налаштовування — не лише правильна, а й незамінна практика для того, хто прийняв наставництво духовного Вчителя.

Як дізнатися, чи душа почувається щасливою?

Шрі Чинмой: Передусім, слід знати й відчувати, де перебуває душа, її місце в тілі. Для цього потрібно плекати устремління. З'ясувати, чи душа справді почувається щасливою, можна в палкому устремлінні, в духовному порусі. Людина відчуває, що її душа щаслива тільки тоді, коли вона бачить і відчуває радість, як зовні, так і всередині, й не шукає вад у Божому творінні та божественному промислі Бога.

Чи плаче душа, коли вона почувається нещасливою?

Шрі Чинмой: Ні. Душа, частка Космічного Я — це, по суті, сам Захват. Оскільки душа не може бути нещасливою в людському розумінні цього слова, вона не плаче. Це незадоволений вимогливий вітал, якого ми часто сприймаємо як душу, страждає від нещастя й жалібно плаче.

Чи правда, що всередині людини є два типи спонукання: один походить від її глибинної природи, яка містить у собі й розкриває в усьому саме добро й співчуття, а другий — спрямований лише на я і моє?

Шрі Чинмой: Так. Всередині людини є два типи спонукання. Доброта й співчуття походять із самої глибини буття, а я і моє — поверхові. Я і моє не можуть походити від глибокого.

Чи однаково представляють у снах душу стара, зморшкувата мудра жінка та малюк, що лепече щось по-своєму?

Шрі Чинмой: Так. У снах душа може з'являтися як стара жінка і як малюк. Душа може набути у сні будь-якої форми, щоб викликати конкретне переживання зовнішнього єства. Поступове божественне дозрівання душі можна порівняти з поступовим перетворенням насінини на дерево.

Душа є водночас і чоловічої, і жіночої статі?

Шрі Чинмой: Власне душа не має статі — ні чоловічої, ні жіночої. Якщо на початку своєї людської подорожі душа обере жіноче тіло, то у всіх майбутніх інкарнаціях вона приходитиме в жіночому тілі. Якщо душа спершу обере чоловіче тіло, то в усіх майбутніх інкарнаціях вона приходитиме в чоловічому тілі. Змінити стать майже неможливо. За всю історію людства траплялися винятки, але дуже-дуже рідко.

Чи саме душа приймає рішення під час вибору тіла для нової інкарнації?

Шрі Чинмой: Так. Саме душа приймає рішення щодо вибору тіла, однак при цьому має бути одностайне схвалення Всевишнього або Я. Вибір здійснюється з наміром, щоб у кожній інкарнації душа мала нагоду дедалі більше проявляти внутрішню божественність і виконувати Волю Божественного тут, на землі.

Чи саме душа має зректися перед Космічним Я?

Шрі Чинмой: Так. Кожна людина має індивідуальну душу. Індивідуальна душа має зректися перед Я, яке, згідно з індійською термінологією, є Параматманом і не проявляє Себе. Це Я не приймає людських інкарнацій і не входить у творіння, тимчасом душа приймає людське тіло, приймає обмеження, недосконалості та невігластво. Індивідуальна душа, яка приймає людське тіло, не є всеосяжною, всезнаючою і всемогутньою. Таким є Я. Душа, в процесі висхідної еволюції, одного разу зіллється з Я й стане такою могутньою, як Я.

Чи отримує душа нові вказівки під час свого розвитку, чи тільки розкриває те, що вона вже знає?

Шрі Чинмой: Якщо ви скажете досвід замість вказівка, то запитання буде чіткіше. Тільки Бог або Космічне Я може давати вказівки душі.

Душа розкриває те, що вона завжди знала. Водночас, вона росте й збагачується, вбираючи в себе божественну есенцію земних досвідів. Окрім того, фізична свідомість дедалі більше усвідомлює необмежену божественну здатність душі. Душа, перебуваючи в єдності з Богом, по суті, розкриває те, що вона вже знає. А в процесі еволюції її становлення й пізнання, пізнання й становлення відбуваються рівнобіжно як процеси, що доповнюють один одного в лоні Вищої Істини.

Чи переживає душа самотність? Якщо так, то чим це різниться від нашого поверхового бажання мати товариство, незалежно від того, чи воно нам подобається, — аби тільки мати співрозмовників?

Шрі Чинмой: Душа переживає самотність лише тоді, коли тіло, вітал, розум і серце, яким належить співпрацювати з душею, здійснюючи її божественну місію на землі, не співпрацюють. Тоді душа почувається самотньо. Проте її поведінка не схожа на людську. Душа не марнує часу, як людина, гадаючи, що відчуття самотності зникне, щойно вона потеревенить з іншими. Душа, за самотності, посилює своє устремління, аби Спокій, Світло й Сила зійшли з висот у фізичне, вітал та розум, щоб усе єство могло співпрацювати з душею і здійснити Божественне. Коли приходять Спокій, Світло й Сила, людина починає усвідомлювати своє внутрішнє життя та істинне щастя. Зі Спокоєм, Світлом та Силою приходить вища свідомість. Завдяки вищій свідомості людина природним чином відгукується на потреби душі.

Чи вимагає душа від людини, щоб та змінилася?

Шрі Чинмой: Душа не вимагає. Це не мати, котра щомиті вимогливо звертається до дитини: “Наказую тобі те й те заради твого ж добра”. Душа посилає божественне натхнення — ось що вона робить. Іноді це натхнення таке явне й спонтанне, що людина може відчувати його майже як внутрішній тиск внутрішнього єства на її зовнішню особистість. Але душа не вимагає. Навпаки, душа співчуває людським невдачам та недосконалостям і намагається ототожнитися з ними. А тоді, завдяки внутрішньому Світлу, вона старається допомогти людині змінитися.

Як це різниться від вимог его?

Шрі Чинмой: Отже, ми знаємо, що душа не висуває жодних умов. Коли вимагає его, це завжди егоцентрично — я, мені, моє. Его бажає володіти й бути володінням. Підтримуючи зовнішню індивідуальність, его хоче свого особистого здійснення. Але це цілком неможливо, бо жаданням его нема кінця. Коли чогось прагне душа, вона має на меті не особисту користь, а виповнення Божественного. Его, зрештою, зазнає розчарування, а душа, виконуючи Божественну Волю, отримує своє абсолютне здійснення.

Коли вітал або розум намагаються догодити собі без схвалення душі, як у такому разі поводиться душа?

Шрі Чинмой: Душа, зазвичай, лишається безмовна за таких обставин. Однак Всевишній іноді чинить певний тиск на вітал та розум, коли вони заходять надто далеко. Він здійснює це крізь душу.

Чи мають душу місцевості та речі? Наприклад, чи є душа у кріслі, в місті?

Шрі Чинмой: Кожна річ та кожна місцевість мають душу. Як кожне місто, Нью-Йорк теж має душу. Неодноразово Всевишній милостиво показував мені душу Нью-Йорка. Відмінність між душами предметів та людськими душами полягає в рівні еволюції, рівні проявлення їх божественного потенціалу. Власне, в процесі реінкарнацій душа поступово проявляє свою приховану внутрішню силу і, врешті-решт, досягає свого абсолютного здійснення.

Чи має душу Земля?

Шрі Чинмой: Авжеж. Земля представляє Материнський аспект Божественного. Саме на Землі, завдяки взаємодопомозі та остаточному об'єднанню, знайдуть своє абсолютне здійснення Матерія і Дух. Матерія дивитиметься оком бачення Духу. Дух процвітатиме, пробуджуючи й насичуючи Матерію, щоб вона перетворилася на досконалу основу фізичного безсмертя й преображення людства на Землі. Дві найважливіші риси, притаманні душі Землі, це устремління та чуйна толерантність.

Чи може груба сфера дати щось тонкій? Тобто, чи може душа стати сильнішою, якщо правильно розпоряджатися тілом: фізичні вправи, здорове харчування тощо?

Шрі Чинмой: Безперечно. Груба сфера може й повинна допомагати тонкій. Тіло — це груба субстанція, однак у здоровому, відмінному стані воно суттєво допомагає розуму й тонкому рівню існування. Певна річ, самі енергійні вправи та помірковане харчування не зроблять душу могутнішою. Але, коли тіло, тобто фізична свідомість, прагне перетворитися на Світло душі й старається здійснювати Божественне саме на фізичному рівні, тоді прогрес душі відбувається легше, швидше і повніше.

Чи може душа обирати, які переживання отримає людина в світі проявляння?

Шрі Чинмой: Зазвичай, саме душа визначає, які переживання випадуть людині за життя. По суті, коли людина свідомо ввійде у спонтанний потік переживань, які хоче дати їй душа, то вона, зрештою, перетвориться на постійний спокій, постійну радість, постійне здійснення. На жаль, будучи жертвою невігластва, людина часто не свідома щодо обраних душею переживань або ставиться байдуже до вибору душі навіть якщо цей вибір їй відомий.

Де у фізичному тілі можна відчути душу?

Шрі Чинмой: У духовному серці. Згідно з медичною наукою, серце міститься трохи ліворуч від середини грудної клітки. Згідно з твердженням Рамани Магарші, великого мудреця Аруначали, духовне серце міститься трохи праворуч від середини грудей. Декотрі духовні особи кажуть, що серце — посередині грудної клітки. А один духовний наставник вважає, що духовне серце міститься між бровами! Певна річ, він має підстави так вважати.

Справжнє духовне серце, завширшки як чотири пальці, міститься над пупом на відстані, що майже дорівнює ширині дванадцяти пальців, або на відстані шести пальців від середини гортані. Саме тут відчувається те, що ви називаєте ворушінням душі.

З огляду на те, що тіло чи особистість — це новачок, а душа є істинним господарем, володарем, як відбувається так, що новачок, постійно шукаючи задоволення, здатен заглушити душу до такої міри, що голос її натхнення не чутно?

Шрі Чинмой: Я радий відповісти на це запитання. Катха Упанішада говорить, що тіло — це колісниця, розум — віжки, інтелект — колісничий, а душа — власниця колісниці.

Ви — власниця приміщення, в якому міститься наш Центр. Цей будинок належить вам. Ми — ваші квартиранти. Ми всі прийшли сюди нещодавно. Ви стараєтеся з усіх сил, аби задовольнити наші прохання. Незважаючи на те, дехто з квартирантів, — щоправда, не всі, — перетворює ваше життя на пекло. Інколи їхні вимоги зухвалі й абсурдні. Окрім того, їхнє ставлення безкомпромісне. І що ви вдієте? Я певен, що ви почуваєтеся доволі безпорадно, коли не безнадійно, хоч будинок належить вам. Нелегко відразу позбутися всіх тих квартирантів, котрі турбують вас, висуваючи вимоги, й не ступлять ні кроку назустріч. Така сама доля душі, на яку нападає новачок-особистість, що висуває вимоги, не дбає про устремління й шукає задоволень.

Що означає, коли кажуть, що чиясь душа молода або стара?

Шрі Чинмой: З духовної точки зору, коли хтось набув вищого й глибшого досвіду у своїх минулих інкарнаціях, його називають старою душею. Того, кому бракує такого досвіду, називають молодою душею. Як бачите, статус душі визначає не кількість інкарнацій, а те, чого вона навчилася за життя.

Чи швидше просувається молода душа? Адже в неї немає нашарувань з минулих інкарнацій.

Шрі Чинмой: Молода душа дійсно швидше просувається за умови, що вона — щирий, відданий шукач, який беззастережно слухається свого духовного Наставника, й не надто обтяжена світськими переживаннями.

І знову нам слід усвідомлювати одне: не кількість інкарнацій перешкоджає швидкій подорожі душі до її Вищої Мети, а задавнені непросвітлені людські звички й схильності, які не так легко відкриваються Світлу для очищення й трансформації.

Яка відмінність між силою душі й силою характеру?

Шрі Чинмой: Сила характеру — це гордість моралі, гордість людства. Сила душі — це гордість Духовності, Вічності й Нескінченності. Кажучи так, я не хочу, аби мої слова справили враження, що мораль не має ваги у внутрішньому, духовному житті. Навпаки, міцна моральність — це підготовка до глибокої духовності. Сила душі — це внутрішня сила, впевненість, що походить від Божественного всередині вас. Коли ви побачите свою душу, ви відчуєте Божу Волю всередині себе і отримаєте силу проявляти її тут, на землі.

Чи могла душа, що тепер живе в людському тілі, раніше жити в тілі тварини або рослини?

Шрі Чинмой: Я певен, ви добре знайомі з теорією еволюції. У сучасному світі процес еволюції видів, тобто зміну нижчої форми на вищу, відкрив Чарльз Дарвін. Та задовго до Дарвіна, за тисячу років до різдва Христового, великий індійський мудрець Капіла відкрив теорію духовної еволюції. Вічне, Незмінне й Нетлінне розвивається щомиті — ось така унікальна була його філософія. Ніщо не з'явилося з нічого. Індійський мудрець відкрив цю істину й запропонував її всьому світові.

Загальний процес еволюції на землі охоплює душу так само, як і тіло. У ході еволюції кожній душі доводиться пройти рослинне й тваринне життя перш, ніж вступити в людське життя.

Чи різняться душі за своїми характеристиками?

Шрі Чинмой: Загалом між душами практично немає відмінностей, окрім ступеня їхнього прояву. Всі душі володіють однаковими можливостями, де б вони не перебували — в нижчій чи у вищій формі життя.

Однак слід пам'ятати, що Всевишній проявляє Себе нескінченно різними способами в різних душах. Вони виражають розмаїття Його Божественності. Приміром, одна душа проявляє Світло, друга — Силу, третя — Красу тощо.

Саме завдяки прояву прихованих можливостей у процесі реінкарнацій декотрі душі стали великими духовними Вчителями. Втім, усі душі, врешті-решт, здолають той шлях.

Як пов'язана душа з минулою та майбутньою кармами?

Шрі Чинмой: Дійсно зрозуміти карму, відокремивши її від душі, по суті неможливо. Саме заради росту душі існує карма. Я певен, що вам знайоме значення слова карма. Воно походить зі санскриту, утворене від кореня крі, що означає робити. Все, що ми робимо, говоримо чи думаємо, є кармою. Всесвітом керує закон, який ми називаємо Законом Карми. Ви неабияк начитані про Закон Карми, так що зайве зараз його тлумачити; скажу тільки, що кожний вчинок та кожна думка лишають свій слід на причинному тілі й призводять до певних результатів.

Водночас душа перебуває далеко за межами сітки причин і наслідків. Вона — сполучна ланка між тим, що було, й тим, що буде. Душа збагачується з кожним переживанням, яке людина отримує завдяки закону карми.

Де відпочиває душа, щойно покинувши тіло? Чи бере вона з собою земні обмеження, обмеження свого тіла?

Шрі Чинмой: Покинувши тіло, душа спочатку зупиняється на якийсь час у вітальному світі. Декотрі душі там страждають, а декотрі — ні. Це — немов візит у чужу, невідому країну. Одним легко вдається налагодити спілкування з людьми в новій країні й майже відразу збагнути їхню культуру, а іншим — важче.

Душа не бере з собою у вищі світи жодних земних обмежень. Душа чи психічне єство, покидаючи тіло й повертаючись у свою сферу, збирає воєдино квінтесенцію земних переживань. Протягом певного часу вона перебуває у своїй сфері, а потім повертається у цей світ із новою рішучістю й новими можливостями усвідомити Божественне й проявити Його тут, на землі.

Частина ІІІ. Релігія (здебільшого про індуїзм)

Що таке релігія?

Що таке релігія? Релігія — це Бог. Релігія — це Істина. Бог та Істина — одне. Утім, коли я скажу, що моя релігія — це Бог, дуже ймовірно, що ви зрозумієте мене неправильно. А коли я скажу, що моя релігія — це Істина, ви тут же погодитеся зі мною. Дозвольте пояснити. Якщо я скажу, що моя релігія — це Господь Крішна, і ви повинні прийняти його, то ваші очі спалахнуть вогнем. А якщо я скажу, що моя релігія — Істина, то ви підстрибнете й скажете: “Моя — також!”. Коли замість “ви повинні прийняти мою релігію”, я скажу: “Приймімо універсальну Істину”, то ви вигукнете: “Приймаю негайно. Дякую, мій друже!”

Релігія — це дія бачення, що направляє, веде нас у Заобрійне. Релігія — це інтуїція. Інтуїція настільки близька й дорога кожному з нас, настільки знайома нашій душі й сокровенна для нашого серця, що будь-які визначення зайві. Водночас, ми можемо проголосити істинним і те, що інтуїція — це свідомість всеосяжного буття. Запитайте людину, чому вона впевнена, що вона існує. Людина втратить дар мовлення. Вона знає, що таке її існування. Вона це відчуває. Але цього не висловити. Релігія — це та сама інтуїція, яку не пояснити; це істина, що втілює й пояснює себе сама.

Релігія — не фанатизм. Релігія у своїй пречистій формі — це почуття універсальної єдності Істини. Фанатик ніколи не бачить істину в її повноті, навіть у своїх найсміливіших уявленнях. Фанатику нема що запропонувати світові саме через те, що він не тримає двері свого серця широко відчиненими, отже, йому бракує здатності спілкуватися з душею.

Те, що нам потрібно, — це безпосереднє просвітлення. О диво, незгоди щезли! Завдяки почуттю універсальної єдності ми стрімко наближаємося до Всевишнього. Життя саме по собі вільне. Наше вузьке мислення вбиває цю волю. Воля не має радості від пихатих гучних заяв. Воля хоче бути живим вираженням наших внутрішніх думок і почуттів. Воля — це єднання. Єднання — це всеживильна і всездійсненна Істина.

Релігія говорить. Вона промовистіша, ніж слова. На жаль, її послання часто зазнає наших грубих спотворень. Незважаючи на те, релігія, кінець кінцем, тріумфально проголошує істину.

Коли ми розмірковуємо про релігію, наше ставлення має бути доброзичливе і вдячне, а не критичне чи змагальне. Критика й змагання утворюють дисгармонію, руйнівну силу. Доброзичливість і вдячність творять гармонію, творчу силу. Окрім того, гармонія — це життя буття.

Кожна релігія є потребою для її послідовників. І кожна релігія сповнена натхнення. Це натхнення — переконання колективної душі її послідовників. Їхнім гаслом має бути мир, адже Істина — їхня єдина ціль.

Визначними є слова Тагора, який сказав про релігію так:

Релігія — це живий виклик вищому в людині, щоб сміливо зустрічати гострі проблеми життя. Так, проблем чимало. Але існує Всемогутня Сила. На диво, ця сила використовує проблеми як добротні інструменти для майбутнього благословення людства.

Релігія розширює. Вона розширює наші почуття. Релігія живе. Вона живе в найсокровенніших глибинах нашого серця. Релігія перемагає. Вона перемагає у нашій самовіддачі.

Божественна мета релігії — розчистити джерело людської енергії. Життя саме по собі — це релігія, сокровенна, незмінна й така, що здійснює. Живімо відкрито й вільно. Нехай стане нашою та релігія, котра охоплює всіх: тих, що раніше жили на землі; тих, що нині перебувають на земній арені; тих, що приходитимуть сюди в неозорому майбутті. Наша релігія та, котра вдосконалює світовий порядок. Наша релігія та, котра снує між берегами Вічності й Нескінченності.

Універсальність релігії

Церква Універсалістів у Нью-Йорку стоїть за всі релігії світу. Це сім'я, що росте, і має один Дім. Цей Дім — утілення Серця. Серце — втілення Істини. Де Істина — там здійснення.

Навіщо нам релігія? Нам потрібна релігія, бо ми хочемо вийти за рамки обмеженого й спілкуватися з Безмежним. Це не тільки можливо, а й неминуче, адже всередині нас є свідоме єство, що передбачає цілісну Реальність Бога.

Релігія — це спонтанне переживання й далеко не теоретичне знання. Це переживання дуже практичне, отже, ми можемо свідомо застосовувати його щомиті в нашому земному житті.

Релігія ніколи не нав'язується людині. Вона проростає з глибокої потреби внутрішнього єства. Коли це внутрішнє єство виходить вперед і оглядається навколо, воно відчуває всеосяжну Незмінність Бога, а коли воно дивиться вгору, то відчуває, що його спадок — Трансцендентальність Бога, що перевершує все.

У релігії є два життя: зовнішнє і внутрішнє. Своє зовнішнє життя релігія пропонує шукачам, котрі перебувають на початковій стадії вітального й емоційного устремління. Своє внутрішнє життя релігія пропонує універсальній медитації та усвідомленню Бога.

Релігія у фізичному — це несвідоме прохання до Бога; у віталі — сліпа боротьба за володіння Богом; у розумі — постійне намагання перемогти Бога; в серці — свідоме благання сісти на Коліна Бога; в душі — човен-Свідомість, що прагне снувати між берегами вічного перевершення Безмежності та вічного цвітіння Безсмертя.

Аморальність хоче зіпсувати релігію. Бог каже релігії: “Не бійся, Моє дитя, Я даю тобі незламну силу моральності”. Егоїзм хоче задушити релігію. Бог каже релігії: “Не бійся, Моє дитя, Я поміщаю тебе у простір всесвіту, що вічно розширюється”. Смерть хоче поглинути релігію. Бог каже релігії: “Не бійся, Моє дитя, Я роблю тебе втіленням Безсмертя”.

Наука і релігія. Люди кажуть, що наука і релігія постійно ворогують. Це не так. Наука динамічно виконує свою роль, пояснюючи незмінного Бога. Релігія божественно виконує свою роль, представляючи трансцендентального Бога. Наука має справу з фізичним світом, тимчасом релігія має справу із внутрішнім, духовним світом. Розум — це студент, а природа — професор науки. Серце — студент, а душа — професор релігії.

Філософія і релігія. Філософія і релігія — дві близькі подруги. Філософія досягає вершини своєї досконалості, коли її надихає віра, бачення, досвід і усвідомлення одухотвореної релігії. А за допомогою живої, розсудливої філософії релігія звільняється від пасток забобонів, дивацтв і вигадок.

Моральність і духовність у релігії. Моральність у релігії — це некваплива подорож до ідеального життя. Деколи здається, що ця подорож безкінечна. Проте вона втілює наближення до уявного ідеалу, до цілі. Духовність у релігії цілком усвідомлює її приховану Нескінченність. Вона переносить шукача в живу Оселю Бога. Нескінченність, яку духовність відкриває у релігії, здійснюється завдяки спонтанному внутрішньому спонуканню. Для релігійного шукача надія стає впевненістю, боротьба — перемогою, а сила волі — абсолютним Здійсненням.

Індивідуальність та універсальність. Універсальність не означає й не може означати остаточного згасання палкого вогника індивідуальності в людському серці. Навпаки, коли людина в безперервному процесі універсалізації перевершить себе, вона неодмінно опиниться у глибших, просторіших і вищих сферах Світла, Спокою й Сили. Лише тоді вона перетвориться на своє істинне Я, своє Вічне Я. На самих початках людина, безперечно, відчуватиме прикрий конфлікт між індивідуальністю та універсальністю. Але це відчуття не триватиме вічно, бо той самий конфлікт містить у собі ймовірність ствердної гармонії, самої амальгами неповторного перевершення.

Релігійна віра. Релігія без віри — це тіло, в якому немає життя. Релігійна віра — це переживання, яке приносить зміни, а не просто ідея. Віра володіє чарівним ключем до самовідкриття. Самовідкриття — це істинне відкриття Реальності. Віра — це активний учасник божественної Любові, Гармонії та Спокою. Кінець кінцем, віра переносить релігію у всеосяжний Захват Заобрійного.

Гріх у релігії. Так, явище гріха займає чимале місце в релігії. Що таке гріх? Не що інше як переживання недосконалості. Ця недосконалість існує тільки через те, що творіння досі перебуває в процесі становлення. Досконалість неминуче проявиться у творінні. Це лише справа часу. Творіння — це дія, постійний рух вперед, вгору, всередину. Еволюція — це безсмертна пісня, яку творіння співає безперервно. Сьогоднішній гріх — це втілена недосконалість. Завтрашня чеснота — це втілена досконалість.

Усе творіння Бога містить дві речі: обмежене й Безмежне. Коли я, обмежене, піднімаюся, це — моє самоусвідомлення. Коли Бог, Безмежне, спускається, це — Його Самовиявлення. Коли я входжу в Нього, в Найвище, Він дарує мені Свою Спільність. Коли Він входить у мене, в мою нижчу природу, я дарую Йому різноманітність, яку Він Сам довірив мені, коли моя душа спускалася на землю, щоб розкрити Його і здійснити.

Всі релігії по своїй суті становлять одне, неподільне. Кожна релігія — це правильна путь, що веде до вічної Істини й належним чином проявляє цю Істину. Релігія незмінна, однак релігіям треба змінювати те, що стосується зовнішньої форми, звичаю, звички, ритуалу, церемонії і середовища. “Об'єднавшись, ми вистоїмо. Відокремившись — впадемо”. Цей афоризм, що його часто цитують, співзвучний із нашою сьогоднішньою бесідою. Об'єднана сила всіх релігій пізнає вищу таємницю: на жодну з релігій не можна дивитися зверхньо. Коли не вистачає сили об'єднання, жодна релігія не втримається на висоті. Релігія єдина. Але вона виражає себе різноманітністю релігій.

Я надзвичайно пишаюся тим, що я присутній тут, у Церкві Універсалістів, бо голос мого серця твердить істину, що релігія, якій притаманна універсальність, — це серце всіх релігій, а усвідомлення універсальної релігії не є монополією якоїсь конкретної людини. Кожна людина, незалежно від її касти, вірування й національності, може отримати усвідомлення цієї універсальної релігії, якщо вона має динамічну уяву, творче натхнення й повноту устремління сприймати дух усіх релігій.

Я індус. Я пишаюся своїм індуїзмом. Мій індуїзм, санатана дгарма / вічна релігія /, навчає мене: “Aham brahma” / “Я — Брагман, Один без другого”/. Ви християни. Ви пишаєтеся своїм християнством. Ваша божественна релігія навчає вас: “Я і Отець мій — одне”. Отже, якщо я — індус у найчистішому значенні цього слова, то, по суті, я маю бути християнином, бо те, що я бачу й відчуваю глибоко всередині себе, й те, чим я стаю, — це універсальна Істина. Що таке Істина? Істина — це наш божественний Батько. Дитина не заперечує, коли до її фізичного батька одна людина звертається як до брата, друга — як до дядька, третя — як до племінника, а четверта — як до товариша. Їй однаково подобається звертання кожного. Так само й ми, коли різні релігії по-своєму звертаються до Істини, нашого Божественного Отця, маємо надзвичайно радіти, адже кожна релігія прагне Істини й тільки Істини.

Індуїзм

“Пізнай Себе”. Це те, за що стоїть індуїзм. Це квінтесенція індуїзму. В напруженому світі непевності, у світі пітьми, неправди й сліпої нерозважливості релігія — це одна з тих нечисленних речей, котрим вдається зберегти свою гідність. Саме релігія виводить на передній план людську божественність. Саме релігія здатна надихнути людину на спробу здолати суворе сьогодення, утвердити свою внутрішню силу й боротися за Істину й Час Бога.

Всім відомо, що індуїзм є однією з найдавніших релігій світу. На відміну від більшості світових релігій, індуїзм не має конкретного засновника. Підвалинами індуїзму стали одухотворені вислови ріші, пророків. Пророк — це той, що бачить Істину і спілкується з Істиною.

Якщо ви хочете сформулювати визначення, що таке індуїзм, то можете зробити це за допомогою одного слова — любов. Ця любов всеохопна; вона постійно росте. Відданий індус скаже: “Без повітря я можу жити, а без Бога — ні”. Водночас, коли індус скаже, що не вірить у Бога, він, проте, лишиться індусом. Він відчуває себе індусом, і іншим цього не заперечити. Це — особистий вибір, і це — головне. Індус може поклонятися як сотням богів, так і єдиному богу. Для нього Бог може бути як особовим, так і безособовим. Мої юні друзі, я спробую роз'яснити, що означає особовий та безособовий Бог. В аеропорту стоїть літак. Ви можете бачити його. Це щось конкретне, матеріальне, відчутне на дотик. Коли літак злітає й стає невидимий, ви, проте, знаєте, що він існує десь у небесному просторі. Може, він летить до Канади або до Японії, або ще кудись. Але ви знаєте, що він існує, діє, функціонує на якомусь іншому рівні. Так само й безособовий Бог, невидимо направляючи й формуючи нас, може бути не очевидним, але Його відчуває наша пробуджена свідомість.

Ми говорили про те, як індуїзм бачить Бога. Тепер спинімо увагу на тому, що каже індуїзм про усвідомлення Бога. Усвідомлення Бога — це не що інше як духовна наука, яка покладе край стражданню, невігластву й смерті. Але нам слід усвідомити Бога заради Бога, а не заради самих себе. Шукати Бога задля особистої користі — значить марно живити невичерпні бажання. А шукати Бога заради самого Бога — означає жити в Його Універсальній Свідомості, тобто перебувати в абсолютній і нероздільній єдності з Ним.

Найважливіше питання таке: чи Бог перебуває всередині нас постійно, чи Він навідується до нашого серця час від часу як гість, чи Він приходить і відразу йде геть. Дозвольте мені звернутися з почуттям глибокої вдячності до безсмертної душі Емілі Дікінсон, чиє духовне натхнення спонукає шукача пізнати, чим саме є Нескінченний Бог. Вона говорить:

Несподіваним гостем
Вважають нескінченне,
Але як може ця велич приходити,
Якщо вона ніколи не відлучалася?

Індуїзм називають Вічною Релігією. Він шукає єднання з Богом усіма способами, які лише відомі людству. Він прагне всездійсненного єднання людства з Богом — не більше і не менше. Суть індуїзму — толерантність. Індуїзм відмовляється вважати інші релігії світу як щось відокремлене. Індуїзм чинить так: він поселяє інші релігії всередині себе по-своєму; це можна назвати унікальною Дружбою Віросповідань, що не виявиться далеко від правди.

Для справжнього індуса любов до інших є природним складником його любові до Бога. Душа індуса радісно й урочисто виголошує і співає в дусі безстрашного Волта Вітмена:

“Я славлю себе й оспівую себе,
І те, що я вважаю своїм, ти вважатимеш своїм,
Бо кожен атом, що належить мені,
Належить і тобі теж”.

Найяскравіша риса індуїзму — це пошук безпосереднього переживання, ба навіть більше — усвідомлення Бога. Вивчаючи Веди, Упанішади, Бгаґавад Ґіту й інші індійські духовні писання, ви, либонь, здивуєтеся, дослідивши, що кожне з них хоч і наголошує на конкретному погляді чи певній ідеї, однак фундаментально воно втілює те саме досконале божественне Знання, яке є Богом.

Визначальний елемент індуїзму неповторно відображений у вченнях Іша Упанішади: “Урадуйся зрікшись”. Ви чудово знаєте, що добро та задоволення — не конче одне й те саме. Бажаючи задоволення, ви можете наблизитися до самого стовбура мангового дерева, проте власник дерева відмовиться дати вам плоди. А якщо ви прагнете добра, суттю якого є Істина, то справа буде цілком інакша. Коли вам потрібне манго не для того, щоб задовольнити жадібність, а для того, щоб ретельно вивчити, що це за фрукт, то в такому разі власник буде дуже радий вам. Він не тільки дасть вам манго для вивчення, а й запросить вас поласувати ними досхочу.

Ніхто з нас не бажає бути дурнем — отже, треба прагнути добра й покінчити із задоволеннями раз і назавжди. Наша Ціль, джерело вищої Істини й Блаженства, відкрита лише для тих, що люблять Істину, для тих, що хочуть відбутися у сповненій невичерпного захвату подорожі душі до висот і глибин.

Відданий індус прагне мати серце, для якого фальш — абсолютний чужинець, — серце, широке, як світ. Ви, либонь, скажете, що мати таке серце, мабуть, неможливо, це недосяжний ідеал. Але я не погоджуся з вами. Бо навіть нині такі благородні душі ходять по землі. Ваш унікальний президент Авраам Лінкольн, безсумнівно, мав таке серце. Цитую вашого великого філософа Ральфа Вальдо Емерсона: “Його (Лінкольна) серце було таке велике, як світ, але в ньому не було місця для пам'яті про погане”.

Мої брати і сестри, не бачу причини, чому б я не зміг знайти у вас серце, широке, як світ, вільне від фальші й невігластва й, окрім того, наповнене Істиною Заобрійного.

Індуїзм сьогодні

Я мрійник. Я прийшов із краю мрій. Тепер я — у човні-мрії. Мій човен-мрія називається індуїзмом. Він пливе день за днем. Він пливе Морем Вічності. Його подорожі немає кінця. Його ціль — Безсмертя. Човняр — Всевишній Мрійник. Якщо ви, мої брати і сестри, хотіли б долучитися до мене, щоби плисти в цьому човні, то приходьте. Я ласкаво запрошую вас із молитовно складеними руками, з безмежною любов'ю й сльозами захоплення. Щоб оплатити проїзд, не потрібні долари й центи, нічого такого. Платою буде ваш відгук, відгук у самих глибинах серця.

Щоб примножити радість нашого ентузіазму, сьогодні, доволі несподівано, відлунює із далеких спогадів голос відважного мрійника. Півтори століття тому той мрійник побачив світ тут, у Лонґ Айленді, у Нью-Йорку. Це — Волт Вітмен. Зі своїм посланням універсального Я цей поет-провидець долучається до нас у нашій великій подорожі.

Наша перша зупинка — візит до д-ра Радгакрішнана, одного з великих сучасних філософів. Він говорить про індуїзм так:

Запам'ятавши це, будемо досліджувати індуїзм далі. Безсумнівно, це велика релігія. Водночас, ця релігія проста. Вона не прагне приголомшити людину чи випробувати її інтелектуальні можливості. Вона не жадає людської уваги й прихильності. Те, чого хоче індуїзм від людини, — це розуміння її душі, що дуже важливо. Індуїзм прагне не лише берегти, а й ширити внутрішню гармонію кожної людської душі згідно з Божою Волею. Опанувати всім найкращим, що є в культурах, релігіях та духовній мурості світу, й бути причетним до цього найкращого — ось те, чого хоче індуїзм.

Попри те, що індуїзм мав періоди інертності, ця релігія не є статична. Статична релігія дійшла б до вихолощення й, зрештою, до вимирання. За свою довгу історію індуїзм став взірцем гнучкості, незалежності, творчого мислення й спонтанних новацій як у мисленні, так і в дії. Індуїзм уміє приймати, а також — відхиляти, щоби бути з Істиною, біля її Стіп. Індуїзм — це невтомний потяг до Істини, що стає дедалі потужніший. Індуїзм прагне стати есенцією духовної панацеї й поділитися нею з усім людством.

Минуле Індії дивовижно багате і яскраве. Те саме можна сказати і про її безстрашне сьогодення, яке здатне й повинне закласти підвалини золотого майбуття. Сучасний індуїзм щиро намагається винайти унікальний спосіб життя, за якого групи людей з цілком відмінним расовим, історичним, етичним, ідейним і духовним підґрунтям могли б жити в бездоганній гармонії та активно співпрацювати, виконуючи спільне завдання — єднання Матерії і Духу. Індія — це країна, що у своїй найглибшій суті не жадає матеріального, але й не уникає світу. А толерантність, з якою повсякчас асоціюється індуїзм, міцно вкорінена в жертовності й повному визнанні прав усіх інших людей.

Індія діє не з почуття страху, не з почуття вищості. Індуїзм, до слова, віднедавна став самокритичний. Ось чому швидко сходить сонце його вдосконалення. Так, у нинішньому індуїзмі є чимало проблем. Правда й те, що Мати Індія повинна й спроможна самотужки розв'язати всі свої проблеми. Незламна воля наповнює Бгарат Мата, Матір Індію. Її прогрес, як матеріальний, так і духовний, відбувається дуже стрімко. Втім, найважливіше те, що нинішній індуїзм бажає набути нової форми — не за взірцем Заходу чи Сходу, Півдня чи Півночі, а за власним Взірцем його Нескінченності.

Тут, в Америці, ми перебуваємо в краю свободи — свободи, що живить динамічне мислення й динамічний рух. Там, в Індії, ми перебуваємо в краю свободи духовності, котрій притаманна велика толерантність, що живить усі релігії.

Тут ми хочемо досягти Бога завдяки швидкому бігу, а там ми хочемо досягти Бога завдяки стрімкому сходженню.

Послухаймо відданого індуса. Він каже, що його батько — Безмовність, а його мати — Сила. Безмовність живить його свідомість. Сила застосовує його свідомість. Батьки навчають його дихати повітрям духовної єдності, відчувати цю єдність у кожній людській істоті й по суті — в усьому творінні. Батьки навчили його таємниці з таємниць: бачити й відчувати світ у повноті й цілісності можна лише завдяки медитації. Вони привели його до усвідомлення, що його життя невіддільне від людства. Індус не має раси й національності. Його релігія — бачення Бога. Він знає, що йому не потрібно вбивати своє нижче я, аби усвідомити Бога. Він має лише трансформувати його у вище Я. І ось, погляньте: ціль кличе його. Воістину, це новий підхід до Істини й нове здійснення Істини. Отже, індус хоче не лише бачити Бога, а й бути Самим Богом.

Так що наш човен пливе, танцюючи в одному ритмі з Богом, вічному й містичному. Ми мрійники. А також — реалісти та ідеалісти. Наш човен у сердечній любові жадає торкнутися далеких берегів Золотого Заобрійного. Наш човен у спокої душі прагне спілкуватися з Диханням Всевишнього.

Квінтесенція індуїзму

Я висловлюю глибоку вдячність вельмишановному рабину Рональду Мільштайну за його сердечне запрошення виступити з бесідою про індуїзм. Це, насправді, великий привілей та велике задоволення звернутися до такої поважної публіки. Я надзвичайно радий дізнатися від рабина, що це ліберальна синагога. Слово ліберальний має для мене особливу вагу. Воно означає істину, осяйну й могутню, як сонце, простору, наче всесвіт. Саме завдяки ліберальним поглядам щодо всіх релігійних вірувань ми можемо сподіватися на досягнення толерантності. Толерантність неабияк допомагає нам покінчити з давнім упередженням, породженим невіглаством.

А зараз моє серце бажає поділитися з вами кількома важливими думками стосовно індуїзму.

Великий мудрець стародавньої Індії, якого звали Бріґу, хотів випробувати трьох головних богів великої індуської Трійці — Брагму, Вішну й Шиву. Він хотів визначити, хто з них найбільший. Він звернувся до Брагми, не вклонившись йому. Брагма був дуже незадоволений тим. З такою самою зневагою Бріґу наблизився до Шиви й шалено розлютив його. Коли ж він прийшов до Вішну, то побачив, що божество спить. Щоб розбудити його, Бріґу наступив ногою на груди Вішну. Божество дуже збентежилося, коли його так грубо розбудили, й тут же почало гладити стопу Бріґу, співчутливо запитуючи: “У тебе болить стопа? Як мені шкода”. І Бріґу зрозумів, що найбільший із трьох богів — Вішну.

Терпимість, яку виявив бог у цій історії, була не слабкістю, а щедрістю серця. Далі: це сталося завдяки почуттю єдності. Коли під час сну ми ліктем ударяємо іншу частину нашого тіла, то ми не сердимося на лікоть, а розтираємо його. Так само й індуїзм намагається ставитися до людства як до одного великого тіла.

Індуїзм — це ріка, що тече динамічно й невпинно; індуїзм — це дерево, що росте усвідомлено й божественно. Індуїзм — це різноманіття. Неповторний в індуїзмі аспект Матері. Її благословення — у дітях, яким до душі різне уявлення про Бога. Одна дитина каже: “Мамо, особового Бога немає”. “Гаразд, моє дитя”, — відповідає мати. Друга дитина каже: “Мамо, якщо Бог існує, то Він може бути тільки особовий”. “Гаразд, моє дитя”, — погоджується мати. Третя дитина каже: “Мамо, Бог — і особовий, і безособовий”. “Саме так”, — стверджує мати. Зрештою мати каже: “Будьте щасливі, мої діти, будьте щасливі. Дотримуйтеся своєї віри й навчайтеся в ній. Зростайте в ній і завжди будьте вірні своїм ідеалам”. Це, воістину, Материнське Серце індуїзму.

Індуїзм дотримується того внутрішнього закону життя, який становить спільну спадщину людства. Коли людина шукає Істину, не має значення, хто вона: теїст, атеїст чи агностик. В індуському ідеалі духовності є місце для кожної душі. Визначними є слова Ґанді: “Індуїзм — це невтомні пошуки Істини. Це релігія Істини. Істина — це Бог. Заперечувати Бога — це ми вміємо. Заперечувати Істину — цього ми не вміємо”.

Індуїзм у минулому

Вважати, що за сивої давнини Індія виконувала лише одну роль, котра полягала у зреченні від світу, — абсурд. Наші предки приймали життя беззастережно. Вони твердо вірили в те, що життя саме по собі є великою силою.

Співаючи, наші ведичні прабатьки виражали свою волю жити довго і яскраво:

Tach chaks ur debahitam…

Нехай сотню осеней бачимо ми це осяйне Око,
Що сходить над нами за наказом Бога.
Сотню осеней хай живеться нам;
Сотню осеней хай чують наші вуха;
Сотню осеней хай мовиться нами добре;
Сотню осеней хай високо тримаються наші голови;
Так, сотню осеней — і навіть більше.

З усією серйозністю вони намагалися збагнути, зрозуміти таємницю життя. Вони приймали землю та її радощі й печалі, надії й розчарування. Окрім того, вони хотіли жити як господарі й володарі життя. Ось чому їхній опір злу був безстрашним і безкомпромісним. Вони бажали, аби їхні душі цілком належали Всевишньому, й, разом з тим, вони прагнули служити Всевишньому у світі.

Наші ведичні прабатьки відкрили, що існує два життя: звичайне життя та вище життя. Вони надавали належного значення фізичній, вітальній та ментальній діяльності, але мали на меті увійти у вище, духовне життя, життя більш просвітленого знання, світла й істини. Вони знали, що, утвердившись у вищому житті, душа отримає абсолютну підтримку членів своєї сім'ї: тіла, віталу, розуму й серця задля її повного проявлення й вираження. Так постала потреба ідеалу особливого знання, яке могло б визволити людську душу, що плекає устремління. Наші предки були реалістами, які відчували, що спонтанна радість життя живить тіло й зміцнює душу. Вони знали, що секрет росту полягає у свободі. Вони зверталися так:

Uru nastanve tan…

Дай свободу нашим тілам,
Дай свободу нашим оселям,
Дай свободу нашому життю.

Йшлося про свободу, яка б допомогла розв'язати вузол невігластва. Їхнє ставлення до життя було позитивним, а також позитивним було їхнє стремління до Безсмертя.

Сучасний індуїзм

Легко стверджувати, що минуле Індії величне, а нинішня Індія далеко не така. Утім, вважати, що з усього життя Індії варто вивчати лише стародавній індуїзм, буде помилкою. Нинішній Індії так само є що дати цілому світові. Світло її душі, незалежно від зовнішнього визнання, відіграє важливу роль, пробуджуючи серце світу; її вище призначення — надихати людство посланням істини, прощення й універсальної доброти.

Індуїзм — це динамічне устремління, наповнене божественністю. В його вічній подорожі самовіддача була самим диханням його життя.

Індуїзм — це складна система, але йому завжди був і є притаманний особливий тон — тон духовності. Істинний індус горітиме своїми ідеалами, хоч які б приголомшливі й ефемерні зміни не відбувалися, хоч які б могутні й руйнівні сили не діяли. Д-р Радгакрішнан, пан філософії, яскраво висвітлив це:

Сучасний світ свідомо прагне єднання. Індуїзм навчає, що єдність Індії — це єдність її духовного бачення, її цілісного здійснення. Людство переконується в істині, що матеріальне, інтелектуальне та духовне життя дійсно можуть бігти пліч-о-пліч, щоб добитися остаточної Божої перемоги тут, на землі.

Індуїзм: його духовне значення

Ідеал індуїзму полягає в тому, щоби бачити все всередині Я, а Я — всередині всього. Індус вірить, що кожна людина — це свідомий прояв Бога. Його найбільша таємниця — дух некорисливого служіння. Індус безпомилково відчуває, що Бог проявляє й удосконалює Себе Самого в кожній людській істоті. Кожна душа представляє різновид божественності, що відображає Всевишнього. Кожна людина має виконати на землі свою місію, і вона виконує її у вибраний Богом час.

Дихання індуїзму — духовність. Що б не робив індус, усі його дії спрямовані до духовності. Так, він, як і решта людей, хоче здійснити все, на що здатен, тут, на землі. Але важливо те, що він нічого не робить і не спроможний щось робити за рахунок свого духовного життя. Для індуса духовне життя — це єдине життя, що може, кінець кінцем, увінчати його гірляндою перемоги досконалої Досконалості.

В духовному житті люди дуже часто вживають слово гріх. Тут я маю сказати, що індусові нема діла до гріха. Він розглядає лише дві речі: невігластво і Світло. За допомогою світла душі він хоче перепливти море невігластва й своє нижче я перетворити на вище Я.

Tena tyaktena bhunjita / Урадуйся зрікшись /. Це життєдайне послання індуських провидців. Колія бажань — ось те, чого треба зректися, — не більше й не менше. Зрікшись від усіх земних пут-бажань, ми зможемо відчути смак істинного божественного звершення.

Я вже казав, що дихання індуїзму — це духовність. У духовному житті важливу роль відіграє контроль над почуттями. В такому разі постараймося ліпше збагнути функцію почуттів. Відданий індус відчуває, що його почуття не потрібно придушувати. Почуття — це його іструменти. Їхня допомога незамінна. Почуття мають діяти повною мірою заради божественної мети — всездійсненної, всеохопної цілісності. Лише тоді зможе зійти зоря істинної божественності в людському житті. Самопотурання завершується гірким розчаруванням. Бідолашне людство! Воно так непомірно користується тілесними задоволеннями, розтринькуючи їх. Либонь ні в чому в житті людина не втрачає міри до такої межі, як у самопотуранні. На жаль і на чималий подив людини, перш, ніж вичерпаються її тілесні задоволення, вичерпається до краплі саме її життя, перетворившись на пустелю. Давно пора тваринному в людині поступитися місцем божественному. Тваринне не бореться. Воно вбиває.

Духовність — це всеохопна любов. Ця любов підкоряє людину й підводить до усвідомлення її істинної внутрішньої божественності, щоб людина змогла відбутися й стати бездоганним каналом Божого проявлення. Цю любов, цей любовний зв'язок людина може створити всередині себе, щоб пов'язати, поєднати себе з іншими людьми: співвітчизниками чи іноземцями. Так відчуває відданий індус.

Нема руху — нема прогресу. Рух потребує наставництва. Наставництво — це знання. Однак людині треба знати, що ментальне знання може допомогти лише деякою мірою. Воно не приведе нас до Мети. Саме пізнання душі дарує людині усвідомлення Бога.

Роберт Бравнінґ сказав:

“Такими вільними ми здаємося,
Та як міцно закуті наші кайдани”.

Людина прив'язана до обмеженого, але не обмежене зв'язує її. Людина з власної волі зреклася перед часом і простором. Ні час, ні простір не змушував її зректися. Людина намагається заволодіти красою обмеженого. Вона гадає, що зробить це, прив'язавшись до обмеженого. На жаль, замість того, щоб стати володарем, вона стає володінням. Час і простір зваблюють людину. Вона думає, що зможе одержати їх завдяки зреченню. Час і простір залюбки приймають її зречення. Відтак людина потрапляє під їхнє нещадне панування. Панування — не єдність; завоювання — не союз.

Бачення індуїзму — це єдність за різноманітності. По-перше, індуїзм із любов'ю обіймає все, що має інакше походження; по-друге, він старається засвоїти чуже; по-третє, він намагається поширитися, аби служити людству і природі. Воістину, це притаманно сповненому сенсу динамічному устремлінню його життя.

Індуїзм: подорож душі Індії

Індуїзм — це внутрішнє переживання, переживання душі. Індуїзм — не релігія. Це культура: культура самодисципліни, духовна культура. Слова релігія насправді немає в словнику індуса. В його словнику є дгарма. Дгарма, безсумнівно, охоплює релігію, але вона виходить далеко за межі звичного розуміння релігії. Дгарма означає внутрішній код життя, глибший сенс людського існування. Слово дгарма походить зі санскриту, утворене від кореня дгрі — дотримуватися. Те, чого дотримується людина, є її внутрішнім законом. Той внутрішній закон — це божественне, всездійсненне переживання, що визволяє людину з пут невігластва навіть під час її перебування на землі.

З іншого боку, слово релігія походить від латинського ligare, що означає зв'язувати. Стародавні римляни вбачали в релігії силу, здатну зв'язувати й контролювати людину. А древні індійські провидці вважали, що релігія, тобто дгарма має звільнити людину від того, що її зв'язує, — від її невігластва. Пробуджена свідомість людини має покласти край невігластву, чи, кажучи точніше, трансформувати невігластво у знання Істини.

Шрі Ауробіндо зазначав:

У стародавні часи індуїзм був відомий як Ар'я Дгарма. Доволі дивно, але навіть досі людство не знає напевно, з якої частини земної кулі арії прибули до Індії. Дехто вважає, що арії ніколи не приходили туди з інших країв. Свамі Вівекананда очолює список тих, що твердо в цьому переконані.

Походження слова індус доволі незвичайне. Воно щільно пов'язане з річкою Шинду, сучасним Індом. Стародавні іранці побажали називати аріїв так, як називалася річка, поблизу якої ті проживали, а вимовляли іранці не шинду, а інду. Либонь, аріям сподобалася ця назва, і ми, їхні нащадки, надзвичайно пишаємося, називаючись інду.

Індуїзм, чи Інду Дгарма, заснований на духовних вченнях індуських провидців. Індуські шастри, чи писання, що направляли життя й поведінку індуса, наповнені світлом та енергією священного вчення цих стародавніх пророків.

Існує чимало індуських шастр. Кожна з них робить свій потужний, особливий внесок у ціле. Найстарішими, найпершими серед них є Веди. Їх уважають найдавнішими писаннями, які з'явилися на початку цивілізації. Решта писань походить від Вед. Веди мають ще одну назву — Шруті, почуте. Назва є такою тому, що вони засновані на прямому одкровенні. Авторитет Вед спирається на пряме внутрішнє духовне переживання, що походить від божественної Реальності. У глибині свого серця індус відчуває, що сумніватися у внутрішньому переживанні Ведичних пророків — те саме, що сумніватися в самому існуванні Істини. Від — знати — це санскритський корінь слова веда. Веда по суті означає Знання Бога. Як нескінченний Бог, так і нескінченне Його Знання. Зі здивуванням і захватом ми виявляємо у Ведах те, що відкриття Істини безмежно важливіше за відкривачів Істини. На жаль, сьогодні все діється навпаки.

Є чотири Веди: Ріґ Веда, Сама Веда, Яджур Веда й Атхарва Веда. Кожна з них складається з двох частин: Самгіти й Брагмани. Самгіта містить гімни або мантри, а Брагмана тлумачить їхнє значення й належне застосування. Решта індуських шастр, котрі не ввійшли до Вед, називаються Смріті. Смріті буквально означає те, що запам'яталося. Смріті плекають почуття глибокої вдячності Ведам. Вони пишаються тим, що їхній авторитет є заслугою Вед — і тільки Вед. Традиційно Смріті мають велике значення в закладинах соціальних та сімейних законів, снуючи між берегами Відгі, приписів, та Нішедги, заборон, в індуському суспільстві.

А зараз спинімо увагу на Упанішадах. Упа означає біля, ні означає внизу, шад означає сидіти. Упанішади стосуються учнів, що сидять біля стіп свого вчителя, отримуючи духовні уроки. Упанішади — це частина Вед, яка містить філософські роздуми. Їх називають також Ведантою, кінцем Вед. На те є дві підстави: ними справді завершуються Веди; вони містять духовну суть Вед — чисте Світло і Захват. Точна кількість Упанішад наразі невідома. Ретельно збережено сто вісім. До основних Упанішад належать Іша, Кена, Катга, Прашна, Мундак'я, Айтарея, Чандоґ'я, Брігадаран'яка й Шветашватара.

Усвідомлення Бога — далеко не в книжках, а в медитації. Це найвища таємниця Упанішад. В Упанішадах мудреці й провидці наказували своїм учням медитувати, тільки медитувати. Вони радили своїм послідовникам не покладатися навіть на Веди як на допомогу в усвідомленні Бога: “Медитуйте — і Брагман буде ваш! Медитуйте — і Безсмертя буде ваше!” Щодо початку подорожі людської душі, провидці в Упанішадах проголошують: “Uttisthata jagrata / Прокинься, вставай і не зупиняйся, допоки не досягнеш Мети!” Щодо кінця подорожі, ті самі провидці заявляють: “Tat twam asi / Ти є Це”.

Тепер перейдімо до Сад-Даршани, Шести Систем Індійської Філософії. Це різні мислительські школи, представлені свого часу кількома індуськими мудрецями. Система мудреця Джайміні називається Пурва Міманса. Інші системи: Утар Міманса В'яси або Веданта, Шанк'я Капіли, Йога Патанджалі, Н'яя Ґотами та Вайшешика Канади. Якщо спочатку вивчити систему мислення Н'яя, то буде простіше осягнути інші.

Всі Шість Систем написано у формі сутр або афоризмів. Мудреці вдавалися саме до цих форм тому, що вони не хотіли тлумачити філософію, а прагнули виразити свої душевно-зворушливі одкровення вкрай стисло, аби викарбувати їх у пам'яті шукача. З плином часу афоризми густо обросли примітками й одягли товстий панцир коментарів.

Пора нам запросити професора Макса Мюлера долучитися до нашої великої подорожі:

Прямувати королівським шляхом Шести Систем складно. Це шлях для освічених, для купки вибраних. Більшість потребує простішого шляху. Саме тут доцільні Пурани. Пурани навчають нас індуської релігії у натхненних оповіданнях, що спонукають замислитися, в анекдотах і притчах. Пурани захопливо й переконливо представляють індуїзм простим і цікавим. Основна відмінність Вед і Пуран полягає в тому, що Ведичні боги уособлюють космічні атрибути Єдиного, а боги Пуран — Його людські атрибути.

А зараз “Бгаґават Ґіта”, Небесна Пісня просить нашої негайної уваги. Це писання неперевершене. “Ґіта” — це дихання-життя індуїзму. “Ґіта” не тільки каже, що Бога треба усвідомити, а й розповідає, як це зробити. “Ґіта” представляє три основні шляхи, які ведуть до усвідомлення Бога, а саме: Карма Йога, шлях дії; Джнана Йога, шлях знання; Бгакті Йога, шлях відданості. Емоційна відданість та філософська неприв'язаність не лише можуть, а й повинні йти пліч-о-пліч, щоб здійснити Божественне тут, на землі. Це високе вчення “Ґіти” незрівнянне. Відданий індус, не вагаючись, скаже, що “Ґіта” є втіхою всього його життя і буде йому втіхою у годину смерті.

Декому наші ритуали й обряди видаються нестерпними. Дехто вважає їх просто примітивними приголомшливими виставами. Але критикам нічого не залишиться, як змінити свою думку, коли вони дізнаються, чому ми виконуємо ритуали. Зайве казати, що ми хочемо, аби духовність направляла наше життя, як внутрішнє, так і зовнішнє. Без чистоти розуму не може бути істинної духовності. А для того, хто прагне чистоти, проведення ритуалів є, часто-густо, бездонною потребою. Нам відомо: коли розум наповнений чистотою, тоді сходить зоря просвітління. Тонкі істини, які є за межею досяжності наших органів чуття, завдяки чистому розуму безпосередньо входять у нашу свідомість. Участь у ритуалах дуже сприяє цьому процесу. Так, ритуали — це зовнішнє. Утім, нам слід знати, що саме зовнішнє доносить істину до людини. Кінець кінцем, ритуали торкаються самої серцевини нашої свідомості. Кожен аспект життя індуса пронизаний ритуалами.

Обряди так само мають популярність, ще від часів Атхарва Веди. Обряди, виконані з внутрішнім спонуканням та серцем устремління, можуть суттєво допомогти нам у боротьбі проти ворожих сил, відвернути несказанні нещастя і здійснити життя у божественній повноті. Страхіття духовного падіння загрожує нам лише тоді, коли ми використовуємо обряди, особливо магічні, малі обряди, задля егоїстичних, небожественних цілей.

Стисло про образи й символи: ми не поклоняємося образам і символам. Ми поклоняємося духові, що стоїть за ними. Цей дух — Бог. Це так просто — відчути присутність Бога в конкретній формі та за її допомогою. Завдяки формі можна прийти до Безформного, крізь обмежене — до Нескінченного.

Ми поклоняємося природі. Інші сміються з нашого дивацтва. Ми сміємося з їхнього невігластва. Чому ми поклоняємося природі? Бо ми відкрили істину. Ми відкрили істину, що Бог проявляє Себе не лише за допомогою природи, а й як природа. “Прекрасне — це радість вічна,” — казав Кітс. Краса — це душа. Душа — сама радість. Шукач-індус не може відокремити устремління природи від краси і радості душі. Устремління природи й захват душі утворюють разом вселюблячу, всеосяжну і всездійсненну досконалу Досконалість.

“Погляньте на пік безглуздя індусів!” — кажуть критики. “Адже з усього Божого творіння індусам конче треба поклонятися тваринам, деревам, ба навіть зміям і камінню”. О лихо, коли вже ці розумники збагнуть, що ми не поклоняємося камінню, зміям, деревам і тваринам як таким. Те, що ми робимо, являє собою дуже просте, пряме й спонтанне явище. У всьому ми поклоняємося Всевишньому — не більше і не менше. З таким ставленням індус жадає поклонятися будь-якому предмету в світі — від найбільшого до найменшого.

Поговоримо про кастову систему, що є об'єктом невичерпної критики. Що таке каста? Найглибше значення цього слова — єднання в різноманітності. Нема різноманітності — нема ознак життя. Для космічної еволюції різноманітність дуже важлива. Фізичний, вітальний, ментальний чи духовний розвиток людей не може бути однаковим. Ця однаковість не потрібна. Важливо, щоб кожній людині надавалися безмежні можливості й свобода розвитку відповідно до темпу її росту.

Висота кастового ідеалу сповідує лише одну ідею: служити й приймати служіння. Згідно з цим ідеалом, кожна людина по праву має своє місце. До кастової системи треба ставитися так, як ми ставимося до частин свого тіла. Мої стопи нічим не поступаються моїй голові: одне доповнює інше. Браміни (священники, вчителі й законодавці), кшатрії (царі і воїни), вайш'ї (торговці, ремісники й землероби) та шудри (робітники, слуги, помічники) — всі пов'язані взаємним служінням. Каста — не поділ. Вона містить у собі таємницю правильного розуміння. Саме завдяки правильному розумінню ми відбуваємося повністю. Індус відчуває цю розсудливу істину.

Істинний індуїзм відмовляється від будь-яких поділів та відокремлень. Він мріє про Всевишню Істину за абсолютної свободи, бездоганну справедливість за всеохопної любові й найповніше визволення індивіда за безумовного служіння людству.

Індуїзм плекає пошану до всіх світових духовних постатей. В їхніх вченнях він вбачає велику гармонію. Впродовж віків небо Індії шле повідомлення Спокою, Любові й Істини. Індуїзм плекає й підтримує синтез усіх релігій світу. Ба більше: індуїзм завжди стверджував, що вершина життя — не в тому, щоби належати до якоїсь конкретної релігії, а в тому, щоби вирости від релігії до усвідомлення Вічної Істини й життя у Ній.

Індуїзм утілює певні ідеали, високі й незаперечні. Ці ідеали живуть і ростуть, ростуть і живуть всередині нас. Саме тому індуїзм і досі є живою силою. Він живе заради того, щоб направляти. Він направляє заради життя.

Пізнати індуїзм — означає відкрити Індію. Відкрити Індію — означає відчути Дихання душі. Відчути Дихання душі — означає стати одним цілим із Богом.

Індія: її свідомість і світло

Яке послання має Індія для цілого світу? Духовність. Що таке духовність? Це природний стан істини, яка спілкується із Заобрійним тут, на землі.

Яке найвизначніше володіння Індії? Її душа. Індія живе в душі, від душі і для душі.

Де може світ виявити справжню природу Індії? В царині невсипного Духу.

Що робить унікальною історію Індії? Дивовижна, незвична нерозривність лав її духовних шукачів та Вчителів.

Чого навчає індійська духовність? Індійська духовність навчає світ, як перемагати зло нижчої природи й виходити за межі добра вищої природи.

Чого бажає Мати Індія? Вона бажає раз і назавжди покінчити з людськими шляхами й, завдяки докорінній зміні самої себе, ступити на вічно динамічний шлях Бога. Хоч би якою потужною була релігія, вона не є й не може бути посланням Індії. Послання Індії — це усвідомлення Я.

Довершена істина індійської релігії полягає в її зовнішньому та внутрішньому усвідомленні Єдиного, який існує, Єдиного, який перебуває в процесі становлення.

О світе, прямуючи шляхом, що веде до найглибших куточків твого серця, ти, на своє здивування, виявиш, що Мати Індія може бути чим завгодно, окрім страху перед Богом. Що ж таке Мати Індія? Це любов до Бога; Індія — це душа, яка любить Бога у всеосяжній мрії та у всеохопному здійсненні Божої Істини.

Душа Індії відчуває, що задовольнятися інтелектуальними теоріями — означає задовольнятися лише половиною тієї їжі, яка потрібна, щоб забезпечити здоров'я. Повноцінну їжу постачає, власне, усвідомлення. Коли людина прагне усвідомлення, без медитації й зосередження не обійтися.

Індійська філософія у її найвищому сенсі — не що інше як практичне усвідомлення Істини.

Між Баченням Ведичних пророків та душею Індії, між індійською духовністю та цілковитим духовним визволенням світу відстань не довша за дефіс.

Кажуть, що Індія давно-предавно загубила Молочний Шлях її величі. Але ми знаємо, що нині вона плекає колосальну надію на те, що захмарене небо нарешті проясниться, й міріади світил відкриються знову.

Які були основні причини падіння Індії? Індія нехтувала свідомість тіла й сторонилася матеріального життя. Вона звузила свій світогляд і застрягла у віджилих ритуалах минулого. Вона намагалася зберегти гнилу оболонку прадавньої культури, тим часом пригнічувався ріст її живого духу. Індія отримала клеймо рокованості того дня, коли рушила тією дорогою.

Коли Індія відкинула ці схильності і прийняла життя в усіх його динамічних аспектах, вона почала підніматися.

Індія остаточно підніметься тоді, коли стане покладатися на саму себе. Вона добре знає, що не зуміє досягти своєї мети, якщо постійно залежатиме від іноземної допомоги. Найкраща допомога — це самодопомога. Самодопомога — це замаскована допомога Бога.

Всередині себе Індія має голос, той самий всездійсненний Голос Бога. Їй треба лише слухати цей Голос і підкорятися Йому.

Що, по суті, означає визволення індійської жінки? Це означає, що вона більше не буде відсторонена від освіти. Окрім давніх традиційних священних знань, вона має мати вільний доступ до сучасного всесвітнього знання. Належна освіта допомагає нам жити в інтегральній досконалості, що становить саму суть нашого існування на землі. Індійським жінкам має бути надана широка можливість розвивати і проявляти цю досконалість.

Визволення індійської жінки означає й те, що вона не має зазнавати утисків від чоловіка, його домінування. Індійській жінці потрібна свобода, аби вона була собою, незалежна у правах, сильна і впевнена, справжня супутниця чоловіка, а не його служниця чи кріпачка. Вона знову має стати такою, якою вона була у Ведичній Індії, — поважною й рівноправною громадянкою, славним доповненням чоловіка.

Нинішня Індія страждає від злиднів. Проте завтрашня Індія процвітатиме. Вона стане могутньою хвилею надії й віри. Кожна думка Індії буде пронизана новим баченням. На її горизонтах замайорять безмежні можливості. Її жертовність зведе преміцну опору для людства. Індія плекатиме як націоналізм, так й інтернаціоналізм, ставши істинним символом діяльної духовності.

Індія, завдяки своїй духовній силі, матиме величезний вплив на прийдешні поколінння. Це не уявлення, а провидіння в дії.

Індія і тільки Індія — головний нерв світу устремління.

Сила Індії — не в її руках, а в її серці. А надто — в її пророчому баченні. Індія каже світові, що єдина сила, здатна підкорити світ, — це усвідомлення єдності.

Індія — це шукач Абсолюту. Найвище благо життя — ідеал усвідомлення Бога. В її серці горить вогонь любові до Бога, в її розумі — служіння людству, що спить.

Поглинута бажаннями й спокусами Європа ринула в Індію по її казкові багатства. Таке було. Та було, безперечно, й те, що душа Європи навідувалася до Індії з духовним пошуком і прихованим спонуканням виявити, що таке Індія насправді.

Індія має три типи зброї підкорення світу: ненасилля, спокій і мудрість — мудрість, що говорить: “Вона — в Усьому, Все — у ній”.

Індія обирає характер. Але вона має зрозуміти, що їй також потрібна особистість.

Для Матері Індії страшні не атомні бомби, а амнезія-самозабуття її дітей.

Неймовірно та бездоганно примирила в собі Мати Індія двох найбільших антагоністів — зречення й епікурейство.

Досконалість була вибором греків. Пропорційність була вибором римлян. Універсальність є вибором індійців.

Індія — це голос, котрий ніколи не тремтить. Її істину не може змусити замовкнути грізна темрява віків. Її серце вічно оспівує єдність людства.

Індія — це поклади прадавньої, вічної мудрості, які приваблюють усіх. Індія — це також універсальна скарбниця мудрості, що постійно збагачується; їй призначено бути центром і рушійною силою трансформації світу.

Схід та Захід

Схід каже: “Я бачив Обличчя Бога. Тепер я маю побачити Його Стопи”. Захід каже: “Я бачив Стопи Бога. Тепер я маю побачити Його Обличчя”.

Схід каже: “Я бачу Трансцендентність Бога”. Захід каже: “Я бачу Імманентність Бога”.

Схід уважає, що життя — це постійний ріст від матерії до духу. Захід уважає, що життя — це постійний ріст від простого матеріального життя до складнішого, а також — невпинний науковий розвиток.

Байдужий Схід відчував, що йому нема чого прислухатися до Заходу. Гордий Захід гадав, що йому нема чого повчитися у Сходу.

За думкою Сходу, Захід далекий від божественності. За думкою Заходу, Схід ледачий.

Не буде перебільшенням сказати, що Схід страшенно боїться динамічного життя. Так само й Захід страшенно боїться самотності через самоврівноваження.

Сходу може бракувати ретельності, чіткості й точності. А Заходу бракує широти, просторості й універсальності. Сходу не вистачає земного, практичного інтелекту. Заходу не вистачає неповторного усвідомлення свого Я. Схід відчуває, що істинне здійснення життя полягає в опануванні своїми внутрішніми рухами. Захід відчуває, що істинне здійснення життя полягає в пануванні над світом.

Смирення й відданість — природжені дари Сходу. Чесність і відвертість — природжені дари Заходу. Поєднання цих чотирьох сил утворило б ідеальну людину.

Схід хотів підкорити світ в ім'я свободи. Захід хотів підкорити Схід в ім'я торгівлі й релігії.

Схід має контроль над Духом. Захід має контроль над Матерією. Дух — це творче, свідоме буття. Що таке Матерія? Все, окрім мертвої механічної субстанції. Матерія — це енергія, що вібрує й нарочито приховує в собі життя й свідомість.

Людина Сходу задоволена, живучи за правилом: “Нехай я живу непомітний, невідомий і помру неоплаканий”. Годилося б додати ще таке: “Нехай усе діється без надто великих зусиль”. Тимчасом людина Заходу бажає повного вираження своєї індивідуальності. Вона хоче створити для себе сильне і впливове становище у своєму особистому світі.

Віковічний досвід духовного життя Сходу навчив його внутрішньої рівноваги й незворушності в роботі. Він може відсторонитися від розчарування, схвильованості, роздратування через дрібниці та всього того, що розхитує внутрішній баланс, і, налаштувавшись на спокій, працювати далі. Це те, чого ще доведеться навчатися Заходу.

Інтенсивний досвід матеріального прогресу Заходу навчив його бути об'єктивним у роботі. Відтак Захід навчився триматися подалі від фаворитизму, кумівства й інших особистих міркувань, виконуючи те, що потрібно. Захід може трудитися задля самої праці, швидко й ефективно, з найбільшою людською потугою, яка лише можлива. Це те, чого ще доведеться навчатися Сходові.

Витоки індійської філософії — це пошук найвищої Істини. Тільки Реальність, що за межами відчуттів, здатна втамувати внутрішню спрагу Сходу.

Витоки європейської філософії — це розгляд ідей критичним розумом. Досі інтелектуальних роздумів вистачало, аби наситити Захід. Нині Схід та Захід якраз усвідомлюють потребу об'єднання Розуму й Духу.

Схід та Захід треба сприймати як два ока одного тіла. Решті людських поділів і відмінностей — расових, культурних, мовних — роковано стертися з людської свідомості, коли та наповниться супраментальним Світлом і Силою. Це неминучий наслідок Часу Бога, який сходить над цілим світом. Різноманітність, збагачена й розвинута в повній мірі, залишиться. Проте ця різноманітність не перешкоджатиме загальній свідомості. Навпаки, вона влучно й гармонійно вливатиметься в неповторне ціле. Людство стане справжньою сім'єю в найширшому значенні цього слова, відомого та досі невідомого. Відгук на нове Світло неодмінно перевершить людські сподівання.

Пробуджена людська свідомість явно прагне до Божественного. За довколишньої непевності сьогодення цей проблиск світла обдаровує великою надією. Це час єднання не лише рук, а й розумів, сердець та душ. Над усіма фізичними й ментальними бар'єрами Сходу й Заходу, над національними і навіть над індивідуальними стандартами високо замайорить стяг Божественної Єдності.