Духовність²⁵

Духовність — це свідоме прагнення людини до Бога. Духовність говорить нам, що Бог, який сьогодні недосяжний для пізнання, завтра стане досяжним для пізнання, а післязавтра стане повністю пізнаним.

Ми маємо потребувати Бога заради Бога. Бог може здійснити нас так, як ми хочемо, але, власне, ми не відбудемося по-справжньому, якщо Бог задовольнятиме нас нашим способом. Наше благальне серце, наше серце, що плекає стремління, осяйне наше серце ніколи не задовольниться, якщо та допоки воно не порадує Бога так, як Він того бажає. Отже, наше усвідомлення Бога має бути заради Бога. Досконалість людини полягає в задоволеності Бога.

Початок, що не має початку, каже нам, що духовність — це паросток стремління. Той паросток росте й росте — росте вічно. Кінець, що не має кінця, каже нам, що духовність — це дерево зречення. Це дерево породжує божественні плоди, і ці плоди приходять до нас завдяки силі нашої незмінної, свідомої й відреченої єдності з нашим Любим Всевишнім.

Істинна духовність — це наше свідоме приймання життя, а не його нехтування, заперечення чи знищення. Ми маємо відчути потребу прийняти життя й докорінно змінити його обличчя, перетворивши його на сам Образ нашого Любого Всевишнього.

Духовність каже серцю: “О серце, чому ти невпевнене? Невже ти не відчуваєш, що всередині тебе перебуває Всемогутній Всевишній Господь? Ти не маєш почуватися невпевнено, бо саме ти можеш заявити всьому світу, що всередині тебе є жива Присутність Любого Всевишнього. З усіх частин єства тебе було обрано за головний інструмент, щоб вести розум, вітал і тіло до душі. Душа, кінець кінцем, приведе їх до мене”.

Духовність каже розуму, щоб він перебував у безмовності: “О розуме, більше не думай. Твоя сила-думка — не що інше як спантеличення. Ти збиваєш з пантелику інших членів сім'ї — тіло, вітал і серце, — та водночас і сам збиваєшся з пантелику, коли потураєш світові думок”.

Духовність каже віталу: “О вітале, не жадай. Не жадай імені і слави. Не жадай нічого, бо навіть якщо ти заволодієш тим, чого жадав, ці володіння не задовольнять тебе. Навіть всередині самих володінь буде благання про ще більші володіння. Ти завжди будеш — мов жебрак, якщо жадатимеш. Хоч би що ти отримав, ти лишатимешся незадоволеним і нездійсненим. Так що не йди цією дорогою. Твоїм жаданням має настати кінець. Не жадай нічого”.

Врешті-решт, духовність каже тілу: “О тіло, доки ти ще спатимеш? Невже тобі невідомо, що ти спиш з незапам'ятних часів? Саме через твій сон-невігластво решта членів твоєї сім'ї не можуть дістатися Золотого Берега, призначеної їм Цілі. О тіло, не спи! Ціль — лише для тих, що прокинулися. Прокинься, вставай! Решта членів твоєї сім'ї побіжать швидко-прешвидко тієї миті, коли ти скинеш пута сну-невігластва й станеш активним і динамічним”.

Духовність каже шукачеві, щоб він жив не в сивому минулому, не в далекому майбутньому, а в безпосередньому сьогоденні, у вічному Тепер. Це вічне Тепер втілює людину — зерня стремління та Бога — всеживильний Плід.