Просвітлення¹

Знищення — це дуже складне визначення. У тваринному світі іноді потрібне знищення заради виживання. В усіх інших випадках знищення — це негативна сила, сила ночі, яка ніколи не підтримує, ні в чому не допомагає й завершується порожнечею. Навіть світ думок, яким так часто послуговується людське життя, може бути цілком руйнівним. Інші люди не потрібні, щоби знищити нас. Однієї нездорової, непристойної думки вистачить, щоб зруйнувати рівновагу нашого розуму, а коли ми втрачаємо рівновагу розуму, ми втрачаємо все.

Дихаючи, з повітрям ми вдихаємо чимало дрібних Божих створінь. Для того, щоб жити, ми мусимо дихати, відтак їм доводиться ставати нашими жертвами. Коли вони гинуть, наше добре серце, завдяки силі єдності, почувається нещасним. Проте, якщо ми ввійдемо у глибші сфери, ми побачимо, що так зване знищення — далеко не знищення. Згідно з Божим Космічним Планом, це правильний спосіб продовження нашого життя. Те, що хтось, можливо, назве знищенням, буде, насправді, для цих дрібних творінь Бога кроком уперед, бо душа розвивається завдяки процесам смерті й нового народження.

У світі володіння ми володіємо, щоб насолоджуватися. Здобуваючи володіння, ми вирізняємо. Це ми хочемо, а це — ні. Через своє почуття відокремленості ми надаємо перевагу одному перед іншим, але це — людська перевага. Ми обираємо те, що збуджує нас або негайно приносить нам радість і задоволення. А Бог не вирізняє. Він усе вважає Своїм і в усьому вбачає придалість і потребу.

Ми хочемо володіти світом, але наша здатність сприймати є такою обмеженою, що нам доводиться робити вибір. Щодо Бога, то Він не обирає, Він нічому не надає переваг, бо все належить Йому. Він хоче вивести на передній план Божественність, яку Він вклав у кожне Своє творіння. Навіть руйнівні сили мають у собі дещицю світла. Тож Бог хоче вивести на передній план навіть те найменше світло, що є в силах невігластва. Нам слід бачити божественність у силах невігластва так, як її бачить Бог. Не звертаймо свої погляди першочергово на зовнішній світ, не приділяймо всієї уваги зовнішньому тілу, яке може бути небожественним. Замість того, щоб мати справу із зовнішнім тілом творіння, ми, передусім, матимемо справу з божественністю, внутрішньою реальністю творіння, намагаючись змінити реальність-тіло, щоб воно стало таким досконалим, як реальність-душа.

У божественному світі досконалість — це просвітлення. Просвітлення ніколи не відхиляє ні світу володіння, ні світу знищення. Воно здатне запросто вмістити їх усередині себе. Коли просвітлення входить у світ знищення, воно виводить на передній план енергію, бо знищення володіє дуже потужною енергією. Просвітлення виводить на передній план аспект енергії Божого творіння й відтак застосовує його для божественної цілі. Коли просвітлення входить у світ володіння, воно опановує все без винятку. Воно виводить на передній план есенцію божественності, яка міститься у всьому. Навіть зовнішнє тіло може запросто преобразитися, коли вперед виходить Божественність. Світ просвітлення не оминає ні світу володіння, ні світу знищення. Просвітлення — це світ приймання.

Бог приймає весь світ заради Його Задоволення. Проте Його Задоволення не схоже на наше задоволення. Наше задоволення полягає в тому, щоб володіти, заявляти про свою власність: “Це — моє. Дивись, що я маю”. Щодо Бога, то Він завжди бачить Своє творіння та Своє Існування як одне ціле. Коли мова йде про нас, то володіння завжди передбачає ще когось або ще щось. Ми кажемо: “Я — власник, а ти — власність”. У такому разі ми відчуваємо свої переваги над володінням, бо ми можемо зробити з ним усе що завгодно. А Бог відчуває, що Він та Його володіння — те саме; вони рівні.

Деколи володіння повстає проти власника чи творця. Батьки є творцями своїх дітей. Та коли діти підростають і досягають підліткового віку, вони часто бунтують. Володіння, творіння може стати сильним і вийти за межі бачення творця. Щодо Бога, то Він творить згідно з Його Баченням, відтак, якщо творіння виходить за межі Його Бачення Реальності, Він не засмучується й не почувається нещасним. Навпаки, саме цього Він, насправді, й бажає. У світі Свого Провидіння Він бачить одну Реальність, а всередині цієї Реальності рясно квітнуть численні реальності. Коли ми отримуємо те, що хотіли, ми задоволені протягом певного часу. А коли ми отримуємо на один цент більше, ніж хотіли, ми часто не є задоволеними, бо це не цілком те, що ми хотіли. Ми хочемо володіти, проте, якщо ми отримуємо на одну річ більше або менше, ніж хотіли, то ми не задоволені, бо людське бажання є таким, що ми хочемо точно те, що задумав наш розум. Щодо Бога, то Він отримує величезну радість навіть від іншої кількості, бо Він уже задоволений, щойно спроєктувавши Своє Бачення. Щодо нас, то ми, окресливши свою волю, сподіваємося на певний результат, і, якщо результат не збігається з нашими сподіваннями, ми почуваємося нещасними. Для Бога, для Його Задоволеності, більш, ніж достатньо самого проєктування.

Знищення деколи потрібне не лише заради виживання, а й заради того, щоб вивести на передній план динамічну енергію, яка наразі застосовується у руйнівний спосіб. В інакшому разі світ летаргії й сонливості закриє невичерпну енергію душі. Володіння саме собою не є поганим, але треба знати, чим володіти. Ми маємо знати, що те, що нам справді потрібне, це обов'язок, краса, світло і захват. Нам потрібно вивести їх на передній план. Ми здобуватимемо не те, що володітиме нами навіть тоді, коли ми будемо його власниками, а те, що співає пісню єдності. Просвітлення — це приймання всього: знищення, володіння — всього, але лише заради трансформації. Ми маємо прийняти, вивести на передній план і трансформувати.

Зараз розум перебуває в людському світі, світі спокуси. Очі бачать щось прекрасне і негайно спокушають розум піти й схопити це. Вуха чують щось прекрасне і негайно спокушають розум піти й схопити це. Кожна частина єства є предметом спокуси та зазнає нападів спокуси. Відтак вона вимагає, щоб інші частини прийшли їй підсобити й захопили те, що її спокушає.

Світ просвітлення негайно приходить і охоплює все. У світі спокуси триває постійна боротьба, перетягування линви між спокусою та просвітленням. Спокуса хоче розширення своїх кордонів, проте, навіть розширивши їх, вона досі не задоволена, тому що спокусу завжди супроводжує розчарування. Тож вона постійно озирається навкруги — туди-сюди, скрізь — у пошуках тривалого задоволення. Нарешті, узрівши просвітлення, спокуса здається, бо бачить, що відповідь — у просвітленні.

Просвітлення поширюється на світ знищення, світ володіння і світ спокуси. Завжди треба прагнути просвітлення, щоби врятувати своє зв'язане Землею життя від світу знищення й преобразити його на вільний світ Небес.