Безпека⁵

Безпека — це життя. Небезпека — смерть. Коли людина почувається безпечно в житті, вона в секунді бачить годину. Коли людина відчуває в житті незахищеність, вона не бачить навіть секунди в годині.

Почуваючись безпечно, люди усміхаються — не тому, що чимсь володіють, а тому, що вони чимсь є. Люди, що мають почуття безпеки, належать творчій силі, що постійно перевершує себе. Люди, які почуваються незахищеними, несвідомо підтримують лиховісну дружбу з сумнівом у собі — найгіршою з усіх отрут. Потоваришувавши з сумнівом у собі, їм доводиться дружити ще з деким — із самознищенням.

Коли людина почувається безпечно, вона пильнує те, що має, й те, чим вона є. Те, що вона має, це: простота, щирість, безтурботність, чистота й чимало інших божественних властивостей. Ці божественні властивості слід берегти. Людина здатна їх берегти тільки тоді, коли вона почувається безпечно. Коли ці властивості добре захищені, вони можуть пречудово виконувати відведені їм ролі у фізичній свідомості, свідомості віталу та ментальній свідомості.

Безпека — це пошана, яку виявляють та одержують. Коли особа стає охоронцем, вона служить своєму начальнику.

Начальника поважають, бо він має охорону. Охоронець виявляє начальнику превелику повагу, любов і обожнювання, через що світ може подумати, що пошана належить лише першому. А я хочу сказати, що пошана належить обом.

У парку людно, а небожественні люди трапляються скрізь. Я сиджу тут, а навколо мене стоїте ви, стуливши молитовно руки. Завдяки стремлінню й відданості ви охороняєте мене від злих сил. Ви охороняєте мене, отже — виявляєте мені пошану. Так, ви мені виявляєте пошану, але я також виявляю пошану вам. Зі ста сорока осіб я запросив прийти саме вас.

Те саме відбувається, коли ми молимося Богові. Ми гадаємо, що віддаємо Йому пошану. Так, авжеж, ми вшановуємо Бога, однак Бог швидше виявив пошану нам, обравши нас Його Інструментами. Ми вшановуємо Бога своїм стремлінням та відданістю. А Бог, приймаючи нас, також виявляє пошану нам. Служачи Богові, люблячи Його, звертаючись до Нього, ми виявляємо свою пошану. Втім, саме Бог наділив нас здатністю служити Йому і прагнути Його. Так що охоронець, допомагаючи начальнику, захищаючи його, аж ніяк не перебуває в нижчому становищі. Він надає послугу, а також одержує.

Бог наділяє нас здатністю і стремлінням молитися Йому й медитувати на Нього. Молячись і медитуючи, ми вшановуємо Бога. Водночас Бог, послуговуючись нами як Своїми вибраними інструментами, вшановує нас. Коли ми вручаємо Йому свою безпеку, навзаєм ми одержуємо Його Захищеність. Вшановуючи Бога молитвою й медитацією, ми також вшановуємо себе.

З нами Бог почувається в безпеці, бо в нас і крізь нас Він мріє. Бог — вічне Дерево-Життя; ми — Його задум-гілки. Ми не відаємо про свою реальність; не знаємо, що ми — невіддільна частина Дерева-Життя, яким є Бог, — ось чому ми почуваємося незахищеними. Але, завдяки молитві й медитації, ми усвідомлюємо, що гілки, листя і цвіт — невід'ємні від самого Дерева. З усвідомленням цього ми довіряємо Джерелу й довіряємо потокові. Коли потік усвідомлює своє абсолютне Джерело, він стає впевненим. Джерело завжди впевнене в потоці, бо знає свою постійну безмежну спроможність.