Божественна мандрівка¹

Мій Любий Господи, мій Любий Друже, моє Любе Все, мою простоту подарував мені Ти. Мою щирість подарував мені Ти. Мою безтурботність подарував мені Ти. Мою чистоту подарував мені Ти.

Ти подарував мені простоту, щоб я міг розпочати свою мандрівку шляхом свідомості тіла. Ти подарував мені щирість, щоб я міг розпочати свою мандрівку шляхом динамізму віталу. Ти подарував мені безтурботність, щоб я міг розпочати свою мандрівку шляхом ментального бачення. Ти подарував мені чистоту, щоб я міг розпочати свою мандрівку шляхом захвату серця.

Мій Всевишній Господи, Ти також сказав мені, що мої простота, щирість, безтурботність і чистота досягнуть піку досконалості лише тоді, коли пелюстка за пелюсткою розквітне вдячність мого серця й зацвіте у досконалій Досконалості. А те, що мені для цього потрібно, — це самовіддача, свідома, одухотворена й безумовна самовіддача. Для того, щоб мати свідому, постійну, одухотворену й безумовну самовіддачу, я маю підходити до Тебе не як нужденний прохач, а як люблячий друг. Якщо я прийду до Тебе як прохач, Ти, можливо, й даси мені те, що мені потрібно, чи те, що я хочу. Однак посудина моєї сприйнятливості виявиться такою малою, що навіть коли Ти даси мені те, що я потребую, цього буде недостатньо, я не буду задоволений цілковито. Відтак, коли Ти даси мені те, що я хочу, воно може виявитись недоречним. Ти даватимеш, проте, хоч би що Ти дав, це стане, зрештою, джерелом розчарування і далеко не джерелом задоволеності.

Мій Всевишній Господи, якщо Ти даватимеш мені те, що Ти хочеш дати, то, навіть якщо це йота, ця сама йота не лише порадує реальне в мені, душу, а також зробить безсмертним людське в мені. Людське в мені — це моя людська надія, моя земна надія. Допоки надія не приносить плодів, вона — не що інше як ілюзія, обман, ментальна галюцинація. Однак цю саму надію Ти зможеш зробити безсмертною. Коли моя надія стане безсмертною, я побачу її у формі Бачення Твоєї Реальності, трансцендентального Бачення та Реальності Твого Бачення, універсальної Реальності.