Моя щиросердечна розмова¹³

“О людино, поговорімо щиросердечно. Я люблю тебе і служу тобі. Але ти не віриш у Мою Любов, не віриш у Моє Служіння. На мою печаль, ти підозрюєш Мене. На мою печаль, ти відчуваєш, що Моя Любов прив'язує тебе, прив'язує тебе до приземленої реальності. Ти відчуваєш, що Моя Любов закувала тебе в ланцюги, обплутала, посадила у клітку. Ти хочеш бути вільним птахом, вільною реальністю-буттям, але ти відчуваєш, що Моя Любов обмежує тебе у всіх відношеннях. До такого розуміння ти прийшла, людино.

Я говорю з тобою щиросердечно, тож хочу сказати тобі, що Я жодним чином не зв'язую тебе. Я лише допомагаю тобі Моєю Любов'ю та Моїм Служінням стати єдиною з простором, стати єдиною з неосяжністю, стати єдиною з Вічністю, Нескінченністю та Безсмертям Бога, стати єдиною з самим Захватом-Єдністю. Одного разу ти повіриш Моїй щиросердечній розмові. Одного разу ти повіриш у Моє одухотворене Послання, вічне Послання Мого Життя, яке я щойно передав тобі”.

“О Господи, поговорімо щиросердечно. О Всевишній Господи, я не люблю Тебе, не служу Тобі, незважаючи на те, що іноді я цілком рішуче налаштований любити Тебе й служити Тобі за певних умов, хоч я й не спроможний любити Тебе безумовно. На жаль, мені не вдається любити Тебе навіть умовно; мені не вдається служити Тобі навіть умовно. Мій Всевишній Господи, це тому, що я люблю людство більше, ніж Тебе? Тому справжня любов не лине від мене до Тебе? Чи це тому, що Тебе не слід любити так, як я цього бажаю, — з усіма моїми земними і небесними потребами, з усіма моїми надуманими потребами? Це тому, що без Тебе я почуваюся самодостатнім? Обходитися без людини можливо, а обходитися без Тебе — вкрай неможливо. Але я певною мірою можу жити без Тебе. Коли я живу у своїй ночі невігластва, я не живу в Тобі чи задля Тебе. То це тому? Чи це тому, що моя гординя, моя неспівмірна гординя вважає негідним життя з Тобою у людстві? Через усе це я відокремлений від Тебе і не можу подарувати Тобі істинну любов? Мій Господи, чи колись зумію я любити Тебе віддано, чи колись зумію я служити Тобі одухотворено, чи колись визнаю я Тебе своїм, цілком своїм, спираючись на внутрішнє переконання, що Ти — мій, а я — Твій? Чи колись зумію я любити Тебе й служити Тобі із сердечною задоволеністю?”

“Моє дитя, чого ти хочеш? Ти хочеш любити Мене, чи ти хочеш довести, що любиш Мене? Є велика відмінність між твоєю любов'ю до Мене та твоєю демонстрацією любові. Твоя любов до Мене та твоє бажання демонструвати любов до Мене — це дві різні речі. Допоки ти маєш внутрішній поклик любити Мене, тобі не потрібно демонструвати свою любов. Цей внутрішній поклик — не теоретичний, а сама практичність. Це висота практичності. Я — вічний Люблячий, а ти — Моє дзеркало, отже, тобі слід знати, що, дивлячись на тебе, Я бачу Своє відображення. Будь Моїм дзеркалом, і Моя Любов до тебе буде твоєю любов'ю до Мене, бо тут, на землі, і там, на Небесах, Я бачу тільки Себе. Я не бачу нічого, що не було би Мною. Я не бачу нікого, хто не був би Мною. В тобі, Моє дзеркало, Я бачу тільки Себе, Моє більше Я, Моє універсальне Я. В тобі Я бачу Себе, Моє відображення. Отже, тобі не потрібно доводити свою любов до Мене. Лише підтримуй свій внутрішній поклик любити Мене віддано, одухотворено й безумовно. Цей внутрішній поклик — не лише Моя божественна Воля в тобі, а й максимальне здійснення цієї божественної Волі в тобі і крізь тебе. Я люблю Своє творіння. Ось чому Я живу в ньому. Якщо воно має поклик любити Мене — цього вже більш, ніж достатньо. Мені не потрібні інші докази. Поклик, поклик, одухотворений поклик тільки заради Мене, тільки заради Мене — це сам собою доказ”.