131. Новизна. Світанкове сонце

Щоранку медитуйте на сонце. Попри те, що щоразу сходить те саме сонце, ми щодня бачимо в ньому нову красу. Розум може казати нам, що це те саме сонце, яке ми бачили вчора й передвчора. А коли серце бачить те саме сонце, виникає безмежна радість, безмежний трепет, безмежний екстаз.

Нам слід бачити й відчувати все серцем, а не розумом. Розум скаже: «Я вже бачив це сонце, я бачу його багато років. В ньому немає нічого нового». А серце, дивлячись на те саме сонце, бачить щось нове і відчуває трепет. Саме відчуття трепету створює щось нове, а ця новизна створює щось особливе.

Для серця кожний день є новим, мов сонце. Коли сходить сонце, розум не завдасть собі труду поглянути, бо вважає, що все є тим самим. Розуму байдуже, чи сходить сонце з-понад хмар чи виринає з води.

А серце чекає сонця. Серце запитує: «Ну коли воно зійде? Коли воно зійде? Коли воно зійде?» Устремління серця завжди бачить в усьому нове. Якщо ми живемо серцем, то все для нас нове. Щодня, незважаючи на те, що зовнішньо ми бачимо й робимо те саме, серце весь час відчуває нову радість, нову радість, нову радість.