Розділ VІ. Бог та вищі світи

Сенс життя — у проявлянні внутрішньої божественності.
Сенс життя — у перетворенні на свідомий, особливий інструмент Бога.
Сенс життя — у проявлянні вищої Істини, яку ми втілюємо.
Спочатку ми маємо бачити й відчувати Істину.
А потім — розкривати її і проявляти.

Віднайти Бога

Усвідомлення Бога, сіддгі, у найвищому значенні цього слова — це відкриття самого себе. Це свідоме усвідомлення єдності з Богом. Допоки шукач перебуває в невігластві, він відчуває, що Бог — це хтось інший, хто володіє безмежною Могутністю, тимчасом сам шукач почувається наймізернішою істотою на Землі. Усвідомивши Бога, шукач пізнає, що він і Бог — абсолютно одне, як у внутрішньому житті, так і в житті зовнішньому. Усвідомлення Бога означає ототожнення зі своїм абсолютно найвищим Я. Якщо людина може ототожнитися зі своїм найвищим Я і лишитися в цій свідомості назавжди, якщо вона здатна розкривати і проявляти цю свідомість за власною волею, в такому разі це є усвідомлення Бога.

Авжеж, ви читали книжки про Бога, і люди кажуть, що Бог є в кожному. Але ви не усвідомили Бога у своєму свідомому житті. Бог — ментальна теорія для вас. Коли людина досягає усвідомлення Бога, вона свідомо пізнає, що таке Бог, на що Він схожий і чого Він бажає. Той, що усвідомив Бога, перебуває в Божій Свідомості і спілкується з Богом віч-на-віч. Він бачить Бога як у скінченному, так і в Нескінченному; як в особі, так і в безособовому. В такому разі це не є ментальна галюцинація чи уявлення; це — безпосередня дійсність. Ця дійсність достовірніша, ніж те, що я зараз бачу вас навпроти себе. Спілкування з людиною завжди відбувається крізь пелену невігластва, темряви, недосконалості й непорозуміння. А між Богом і внутрішнім буттям того, хто усвідомив Бога, не може бути пелени невігластва. Отже той, що усвідомив Бога, спілкується з Богом ясніше, переконливіше й відвертіше, ніж з людиною.

Будучи пересічними людьми, ми вважаємо, що нескінченний Спокій, нескінченне Світло, нескінченна Благодать, нескінченна божественна Сила — це все чисті вигадки. Ми є жертвами сумніву, страху і негативних сил, яких ми сприймаємо як цілком нормальне, природне явище. Ми не здатні любити чисто — навіть себе самих. Перебуваючи в скінченному, ми сваримося, воюємо, і немає для нас ні Спокою, ні Світла, ні Благодаті.

А ті, що практикують медитацію, занурюються глибоко всередину себе й відкривають, що Спокій, Світло і Благодать справді існують там. Хто практикує медитацію, той розвиває необмежену внутрішню силу, і бачить, що викликати сумнів чи страх на двобій і перемогти їх — цілком можливо. Коли ми досягаємо усвідомлення Бога, наше внутрішнє буття наповнюється Спокоєм, Урівноваженістю, Самовладанням і Світлом.

Просвітлення нашого життя

У повсякденному житті ми дуже часто говоримо про залежність і свободу. Але усвідомлення каже, що не існує таких речей як залежність і свобода. Те, що насправді існує, є свідомістю різних рівнів; свідомість, що насолоджується різноманітними проявами себе самої. В полі проявляння свідомість має різні ступені. Чому ми молимося? Ми молимося, бо молитва веде нас від нижчого ступеня просвітління до вищого. Ми молимося, бо молитва наближує нас до чогось чистого, прекрасного, натхненного, того, що здійснює. Найвище просвітління — це усвідомлення Бога. Це просвітління має відбутися не лише в душі, а й у серці, розумі, віталі й тілі. Усвідомлення Бога — це свідома, довершена й досконала єдність із Богом.

Запитання: Що таке Бог?

Шрі Чинмой: Бог — це нескінченна Свідомість, нескінченне Блаженство, проте Він також може набувати скінченної форми. Бог — нескінченне, Бог — скінченне; водночас Бог перевершує як нескінченне, так і скінченне. Бог — життя, Бог — смерть; Бог — поза межами життя і смерті. Коли я кажу Всевишній, я звертаюся до Нескінченного, Вічного й Безсмертного. І я бачу Його лицем в лице — так само, як вас. Але Бог, насправді, безмежний: в царині проявляння Він набуває будь-яких форм: і крихітної — як комаха, і велетенської — як слон. Чимало хто не погоджується з тим, що Бог може бути скінченним. А розгляньмо таку божественну властивість як Всюдисущість. Керуючись людським розумінням, ми, міркуючи про всюдисущість, тут же бачимо простір. Так, Бог просторий як світ, але: оскільки Він міститься в усьому, Він є також і скінченним. Окрім того, Бог — всемогутній. Де ж Його Всемогутність, коли Він не може бути малям, крихітною комахою чи атомом? Ми, фактично, мало що можемо вдіяти завдяки особистій волі. А Бог залюбки може зробити все, що забажає: бути неосяжним або крихітним-прекрихітним, бо Він — Всемогутній.

Бог є всім, проте кожному слід відчути, чим Бог є, власне, для нього. Бог може бути нескінченним Світлом, нескінченною Свідомістю, нескінченною Силою, нескінченною Радістю, нескінченним Блаженством, нескінченним Співчуттям, нескінченною Енергією. Бог може бути особою і мати форму, а може бути безособовим і не мати форми — як вода, що, замерзаючи, набуває форми, а в рідкому стані форми не має. Деколи ми отримуємо радість від Бога у формі, а деколи — від Бога без форми. Бога в безособовому аспекті можна бачити як неосяжний простір Світла; в особовому аспекті Бог може з’явитися як промениста людська істота, що має дві руки, два ока — все те саме, що маємо ми. Ця постать буде найсвітліша — і тут, на Землі, і там, на Небесах. Коли Бог з’являється як особа, можна спілкуватися з Ним віч-на-віч на всілякі сокровенні теми.

Запитання: Декотрі люди заявляють, що не вірять у Бога. Втім, це чудові люди і мають вони щасливий вигляд. Як би ви це пояснили?

Шрі Чинмой: Хоч би як ми оцінювали дійсність або намагалися ототожнитися з нею, нам слід розуміти, що ми оцінюємо Божественність і ототожнюємося з Божественністю. Цю Божественність ми називаємо або Богом, або Духом, або Буттям. Якщо ви не хочете називати це Богом — гаразд, маєте таке право. Однак вам доведеться назвати це щастям. Щастя саме по собі є Бог. Коли ви, захоплюючись красою природи, перебуваєте в щасливому стані, те щастя, яке ви відчуваєте, є Бог.

❧

Отже, коли потрібно визначити Бога, я волію сказати, що Бог — це щастя.

❧

Запитання: Чимало людей стверджують, що, вживаючи певний вид наркотиків, вони здатні більше наблизитися до Бога. Як ви ставитеся до вживання збудливих засобів, наркотиків і такого іншого з метою наближення до Бога завдяки стимуляції розуму?

Шрі Чинмой: Дозвольте розпочати з того, що існують два методи підходу до Істини. Один метод полягає в тому, щоб пізнавати справжню Істину, відчувати справжній екстаз, бачити справжнє Світло, переживати сукупність Блаженства, Свідомості й Буття. Ввійти в такий стан можливо лише завдяки медитації і єдності з Богом. А ті, що вживають наркотики, ставлять воза поперед кобили. Вони впадають у самообман, гадаючи, що пізнали Істину. До того ж, ці люди не усвідомлюють, що наркотики завдають шкоди їхнім внутрішнім духовним здібностям, які є вкрай важливими для того, щоб увійти в Боже царство. Дозвольте пояснити.

Якщо ви штовхнете мене у водойму й силоміць занурите у воду, не даючи випірнути на поверхню, — що я в такому разі бачитиму? Суцільну білу порожнечу. Ось що насправді відбувається з тими, що вживають наркотики. Завдяки хімічній дії свідомість зазнає примусової зміни. Все біле! Авжеж, неабияке переживання… Припустимо, що це — високе переживання, але ж вони не здатні втримати його, не прийнявши дози хімії знов. Тимчасом я, завдяки молитві, зосередженню й медитації, поринаю в Живу Свідомість Бога і можу навчитися там перебувати. Це — позитивний і природний метод наближення до Бога. Бог — природний. Я — Його син, ти — Його син, отже ми маємо діяти так, як велить природний процес. А коли люди вживають наркотики, вдаються до цих штучних засобів, вони несвідомо — а може, й навмисно, — зводять Істину нанівець.

❧

Наблизитися до Бога можна лише завдяки любові до Бога й медитації на Бога.

❧

Я маю кількох учнів, котрі вживали наркотики й дістали “переживання” з перших рук. Вони розповідали, що вживання наркотиків було нічим іншим як самообманом і самознищенням. Тепер їхні переживання — це приймання себе і становлення. Вони таки помітили певну відмінність. Я, безумовно, пишаюся їхніми нинішніми духовними досягненнями.

Вернімося до запитання. Отже, нікому не вдасться наблизитися до Бога завдяки наркотикам чи стимуляторам. Наблизитися до Бога можна лише завдяки любові до Нього й медитації.

Запитання: Чи містять переживання, спричинені наркотичним упливом, бодай частку вірогідності?

Шрі Чинмой: Переживання, спричинені наркотичним упливом, — наче фальшива монета. Ви — як той малюк, що не має грошей. І ось вам трапилася гарна монетка. Ви з’ясували, що це, розпізнавши її форму, тож ви тішитеся, що так легко дістали гроші. Але монета — фальшива. Коли ви завітаєте з нею до крамниці, продавець вас насварить або й прожене геть. Він не прийме цю монету. І ви збагнете, що ваша монета нічого не варта, за неї нічого не купиш.

Запитання: Під час лекцій мені іноді дається трудно тлумачити індуську доктрину маї, зокрема її концепції життя як ілюзії. Також я відчуваю подібні труднощі, коли веду бесіду про світ як про Лілу (Божу Гру), стараючись наголошувати на нецілеспрямованості створеного Богом світу, з огляду на те, що світ — це Божественна Гра. Як ліпше роз’яснити ці концепції нашим студентам у Сполучених Штатах?

Шрі Чинмой: В індуській доктрині вживано термін мая, що означає ілюзія. Від часів зародження індуської філософії індуси дотримуються переконання, що світ — це ілюзія. Індуське духівництво, індуські філософи й декотрі індуські мислителі дістають неабияку втіху, повідомляючи світові, що він — ілюзія, і край. Їхня філософія така: навіщо приділяти так багато уваги — ба навіть її дрібку — тому, що не реальне?

На мою думку, заявляти чи вважати, що ми маємо більше мудрості й розуміння, ніж Трансцендентальний Універсальний Бог — це пік безглуздя. Ми готові молитися Богові, ми готові присвятити себе своїм ідеям щодо Бога, а сприймати Боже творіння як щось реальне — не готові. Коли ми певні того, що Бог, якому ми молимося, — реальний, то як можна відокремлювати реальність Бога від Бога?

Термін мая має інакше значення — швидкоплинне, непостійне, тимчасове. Те, що ми спостерігаємо, те, що ми робимо, й те, чим ми є у фізичному світі, не триває вічно. Тому дехто змальовує фізичний світ як нереальний. Але зовнішня реальність не потребує безсмертя. Найвища реальність нескінченна, вічна й безсмертна, проте реальність може бути і швидкоплинною — так само, як Нескінченність може бути нескінченно малою та нескінченно великою. Реальність може бути як минущою, так і довговічною. Також реальність може бути безсмертною. Квітка, життя якої триває всього один день, — реальна. Людина, що живе вісімдесят років, — реальна. Вони — тимчасові. Либонь, тому й кажуть, що вони — ілюзорні. Вони — реальні, однак обмежені й непостійні.

❧

Будь-які спроби визначити Бога завершаться нічим.
Визначати — означає обмежувати, а Бог не має обмежень.
Бог — це Дитя Вічності, що грається у своєму Саду-Серці Нескінченності.

❧

Декотрі філософи вважають реальним тільки те, що триває вічно. Проте всяке воління Бога — створити щось довговічне чи таке, що існуватиме лише впродовж хвилини, — Його вибір. І те, й те — однаково Його творіння. Він одночасно є Творцем і творінням, Гравцем і грою, безособовим і особою, невидимим і видимим, пізнаваним і непізнаваним, реальним і нереальним.

Будь-які спроби визначити Бога завершаться нічим. Визначати — означає обмежувати, а Бог не має обмежень. Бог — це Дитя Вічності, що грається у своєму Саду-Серці Нескінченності.

Як малюк дістає задоволення, чимале задоволення, коли грається з друзями, так і Бог, грайливе Дитя, залюбки грається з дітьми — Його творінням. Бог — один, але Він хоче насолоджуватися Собою незліченними способами в незліченних формах. Він досягає цього завдяки Його Космічній Грі, Його Лілі. Ви, я, всі ваші студенти — це Боже творіння-друзі, хоч ми, може, й не розуміємо, яка ціль Божого творення, і яка наша роль у ньому.

Запитання: Яким має бути ставлення до колишніх вчинків у тому разі, коли вищий розум знав, що кояться неправильні речі, однак не застосував свій контроль? Як сприймати почуття провини, що виникло через такі дії в минулому?

Шрі Чинмой: Ставлення має бути таке: минуле поховано й забуто. Ви скоїли щось погане. Виношуючи думку провини “Я вчинив погано”, ви проявляєте щирість, однак щирі роздуми про помилку не допоможуть. Так, ви вчинили зле. Проте від свідомості провини не дістати світла чи мудрості. Ваша дія була неправильна. Отже, старайтеся діяти правильно, божественно. Ту мить, ту хвилину ви вже використали. Ви могли розпорядитися нею заради правильної мети або — хибної. Що ж, ваша мета була хибна. То використайте наступну хвилину задля божественної цілі. Що діється, коли ви, використовуючи дану хвилину божественно, не думаєте про попередню мить, коли було скоєно неправильний вчинок? Ваша позитивна сила, сила волі, яку ви застосовуєте, щоб чинити правильно, набуває цілісності й повноти. А коли ви думаєте про минулу хвилину з почуттям провини за поганий вчинок, тоді половина вашої сили рішучості чинити далі правильно знову тоне в пітьмі. Відтак для правильної дії залишається тільки пів сили. Тому я раджу своїм учням старатися виводити вперед усю силу, щоб найближчої миті скасувати попередні помилки.

Розмірковуючи про погані вчинки, плекаючи їх, ми несвідомо підсилюємо почуття провини. Я можу собі думати, що каюся. Але навіщо каятися? Я вчинив зле. Я — сміливець: я готовий глянути у вічі обставинам. Раз я зумів схибити, то спроможуся і на правильні дії. Знов-таки, зосереджуючи увагу на правильному, ми примножуємо свою позитивну силу.

Почуття провини, постійний самодокір, на жаль, всюдисущі на Заході. Оскільки моє Джерело — Бог, Абсолютне Нескінченне Світло, оскільки мені відомо, що прийшов я звідти, отже, колись маю повернутися до своїх Витоків. Перебуваючи на Землі, я, на жаль, дістав деякі нездорові, розпачливі й руйнівні переживання. Тепер треба позбутися того нещасливого досвіду. Я маю дістати ті переживання в житті, які дарують здійснення. Отже, для цього слід зосереджуватися тільки на правильному, на божественному, на тому, що допомагає відбутися, а не на тому, що перешкоджає.

Блаженство й божественна свідомість

Між задоволенням і радістю є величезна відмінність. Фактично відбувається таке: людський світ, зовнішня свідомість благає про задоволення, проте, спіймавши його, ми щоразу бачимо, як у задоволенні розростається розчарування. А коли ми відчуваємо, що в наше життя прийшла радість, ця радість весь час збільшується і збільшується — до безмежності. Коли ми медитуємо впродовж п’яти-десяти хвилин, внутрішня радість дарує нам наповнення. А коли ми думаємо про купівлю того, що не конче потрібне — приміром, “Кадилак” чи щось подібне, — в такому разі ми здійснюємо задоволення. Незабаром ми розчаровуємося, бо те, що ми придбали, не досить просторе, не цілком комфортне. Відтак ми женемося за комфортом. Женучись за комфортом через бажання, ми не дістанемо задоволення, — це безперечно. А якщо будемо прагнути радості, внутрішньої радості, то з кожним покликом ми наближатимемося до свого здійснення, бо внутрішня радість має на меті одне — щоб ми здійснили Бога. Адже ми можемо по-справжньому відбутися тільки тоді, коли ми здійснюємо Бога.

Є поширеною думка, буцімто наша система очищується, коли ми проходимо крізь страждання, горе й фізичний біль. Ця ідея не має під собою реального ґрунту. Є чимало тих, що страждають через карму з минулого або через напади небожественних сил, утім, не можна сказати, що вони наближаються до своєї мети. Ні! Щоб досягти мети, їм потрібно більш щиро плекати стремління.

Ми не будемо запрошувати біль. Якщо він прийде, ми постараємося його побороти. Сприймаючи біль як переживання, можна спробувати перетворити його на радість: застосувавши ототожнення з радістю, влити її в біль.

Фізичний, вітальний, ментальний біль можна перетворювати на радість за допомогою постійного внутрішнього прагнення того, що подарує нам справжнє незмінне задоволення. В духовному житті краще сприймати біль як переживання, яке має трансформуватися в радість. Радість — це єдина вічна реальність, єдина незмінна й безперервна реальність. А казати, що з кожним стражданням ми посуваємося на крок до мети — цілком хибно.

Дехто вважає, що без болю не обійтися. Втім, не конче проходити крізь страждання, аби ввійти в Королівство Блаженства. Чимало людей усвідомили Бога завдяки любові. Батько любить дитя, а дитя любить Батька — така любов веде нас до нашої цілі. Наша філософія наголошує на позитивному підході до Істини. Світло, яким ми володіємо, — обмежене. Примножуймо його. Здійснюймо прогрес від світла до дедалі більшого світла, до нескінченного Світла.

❧

Найвище відкриття таке:
ми походимо від Блаженства, ми є в Блаженстві,
ми ростемо в Блаженстві й наприкінці нашої подорожі
ми повернемося до Блаженства.

❧

Наразі Блаженство — у внутрішньому світі. Зовнішній світ — суцільне страждання. Ми бачимо, як люди сваряться, воюють. Ми маємо в собі чимало небожественних елементів: страх, сумнів, тривожність, хвилювання й т. ін. Однак, коли ми поринаємо вглиб себе завдяки високій медитації, ми виявляємо, що нашим початком, нашим Джерелом було Блаженство. В Блаженстві ми граємо в космічну Гру, а коли Гра завершується, ми повертаємося до Блаженства.

Нижчі та вищі світи

Глибоко всередині нас є сім нижчих та сім вищих світів. Нижчі світи ми стараємося трансформувати у світлі світи, світи досконалості, й разом з тим намагаємося залучати вищі світи у зовнішнє проявляння. Ми вже можемо бачити функціонування декотрих вищих світів у фізичному світі, на Землі. Передусім — це фізичне, понад ним — вітал, далі — розум, рівень інтуїції та інтуїтивного розуму, надрозум, суперрозум. Над суперрозумом — Буття-Свідомість-Блаженство, Сат-Чит-Ананда.

Вміючи спостерігати за ними, ви з’ясуєте, що декотрі з них вже функціонують усередині вас. Під час медитації можна помітити, що світ, в який ви входите, не є фізичним світом. Це дещо інше: вищий розум або надрозум, інтуїція або якийсь інший тонкий світ. Утім, тільки духовні Вчителі або великі шукачі свідомі того, що ці світи проявляються в їхній повсякденній діяльності, в самому зовнішньому світі. Пересічна людина навіть тоді, коли спалах інтуїції торкається її розуму, не здатна розпізнати, що це прийшло з інтуїтивного рівня. Проте кожному, рано чи пізно, доведеться стати свідомим щодо цих світів. І кожному доведеться проявляти істину, світло, красу й багатство тих вищих світів у цьому світі.

Великі духовні Вчителі від давніх-давен приносять аспекти Сат і Чит. Однак принести аспект Ананди — далеко складніше діло. Декотрим Учителям це ніколи не вдавалося. Декотрим — вдавалося, проте Ананда тривала впродовж кількох секунд або хвилин, а потім поверталася туди, звідки прийшла.

Спокій — досяжний; можна принести Спокій згори. Світло й Силу теж можна легко принести вниз. Але Блаженство, яке робить безсмертною нашу внутрішню і зовнішню свідомість, на Землі ще не закріпилося. Блаженство приходить і відходить: у земній атмосфері воно бачить надто багато недосконалостей і через те не може лишитися.

Навіть духовно розвинені люди часто заплутуються. Вони відчувають внутрішній екстаз, що походить із вітального світу, й гадають, що це справжнє Блаженство. Але це не так. Істинне Блаженство спускається з найвищого світу до душі, а далі просочується крізь душу в усе єство.

Ананда сприймається інакше, коли порівнювати її з фізичним захватом або тим, що ми називаємо задоволенням і насолодою. Супраментальне Блаженство цілком відмінне від світу задоволення й насолоди. Діставши його бодай дещицю, ви відчуєте, як від радості танцює у превеликій чистоті все ваше єство — немов дитина, а ваша зовнішня істота відчує істинне Безсмертя свого зовнішнього буття. Упіймавши бодай хвильку цього Блаженства, ви будете пам’ятати його протягом усього життя.

Усе навколо нас — це космічна Гра, космічна П’єса. Всесвіт сповнений радості, внутрішньої й зовнішньої. У процесі усвідомлювання слід відчувати потребу прояву постійного Блаженства у своєму серці. Блаженство пломенисте, але воно не спопеляє. Йому притаманна висока інтенсивність, проте воно — суцільна ніжність, самі солодощі, потік чистого Нектару. Одного разу я спустив Блаженство у своє щільне фізичне. Відтак, коли я усміхався, я осипав найвищим Блаженством кожного. Мушу сказати, що воно зникло цілком. Жоден з учнів не зумів зберегти ні крихти.

Запитання: Коли хтось трансформував свою свідомість до такої міри, що здатний ототожнитися з Універсальною Свідомістю, така людина, певна річ, заслуговує пошани. Однак є й божевільні, котрі вештають туди-сюди, вдаючи з себе осіб із вищим статусом. Як у такому разі розрізняти святих та божевільних?

Шрі Чинмой: Святі перебувають у сп’янінні від божественного екстазу. Великі святі, досягши духовної досконалості, п’ють нектар-амброзію. Вони живуть у свідомості такого захвату, що відчувають світ як духовний океан благодаті. Деякі з них намагаються принести вниз це найвище Блаженство, Ананду, з дуже високого рівня, де вони його черпають. Інколи це дається трудно. Якщо вони не можуть стикуватися з земним рівнем, їхня внутрішня рівновага порушується, й на якийсь час забувається земна свідомість. У такому разі вони не здатні нормально діяти на фізичному рівні. Приміром, шукач може забути своє ім’я, через що інші скажуть, що він божевільний.

Тимчасом звичайний божевільний — це людина з розумовими, емоційними або фізичними розладами. Він ніколи не знає, що вчинить, що скаже, якою буде його поведінка. Він постійно губить зв’язок між фізичним світом та своїм існуванням на Землі. Тому все, що він каже чи робить, завжди випадає з ладу Універсальної Свідомості. Тобто він не може перенестися в Універсальну Свідомість, у якій ми всі перебуваємо. Кожен з нас живе в Універсальній Свідомості, хоч ми, може, й не свідомі цього. Втім, ми не порушуємо законів Універсальної Свідомості. Божевільний також не відає про Універсальну Свідомість, однак він порушує закони всесвіту, Універсальної Свідомості через своє невігластво.

Нам притаманні упередження; божевільному також притаманні упереджені ідеї, але він не може їх сформулювати так, як ми. В нас є мозок; ми знаємо, що таке розум. Знаємо, як одна думка наводить на іншу. Щодо божевільного, то тут діло інакше. Всі думки та ідеї з вищих і нижчих світів ринуть у таку людину одночасно, й вона цілком утрачає внутрішню й зовнішню рівновагу. Сила й тиск інших світів утручається, щоби прокласти вільний канал для свого вираження.

Звичайний божевільний ніколи не розкривається Світлу, Істині чи тому, що здатне його врятувати — врятувати його життя, його земне існування. А той божевільний, що сп’янів від Бога, той, хто є істинно святий, втрачає розум від божественної Краси, божественного Світла, божественної Чистоти — від усього божественного. Він хоче володіти самою Божественністю й належати їй. Це становить відмінність між звичайним божевільним і святим, що сп’янів від Бога.

Той божевільний, що сп’янів від Бога, той, хто є істинно святий, втрачає розум від божественної Краси, божественного Світла, божественної Чистоти — від усього божественного.

Бог — вічний Друг людини. Коли людина підходить до Бога не як прохач, а як друг, вона швидше осягає Бога. Вона осягає Бога в Його наймилішій Формі. Ми — не раби Бога. Ми — Його діти, Його вибрані діти.