Частина І. Бесіди на духовні й філософські теми

Людина та Бог

Людина та Бог — вічно одне. Людина так само безмежна, як Бог; Бог так само обмежений, як людина. Між людиною й Богом немає зяючої прірви. Людина — це завтрашній Бог; Бог — це вчорашня й нинішня людина.

Бог є на Небесах, а також — на землі. Він є тут, там — скрізь. Кожна людина має свого Бога. Нема такої людини, котра б не мала Бога. Переконаний атеїст не вірить у Бога. Але, на щастя, чи скоріше, на жаль, він вірить, він вимушений вірити в певні ідеї, уявлення про лад чи безлад. Утім, якраз ці ідеї чи уявлення є нічим іншим як Богом.

Щоб відкрити особистий шлях, кожна душа має мати свободу, абсолютну свободу. Помилки, які стаються на духовному шляху, не фатальні, бо помилки — це просто менші істини. Ми рухаємося не від фальші до істини. Ми рухаємося від менш розкритої істини до найбільш розкритої істини.

Допоки ми не усвідомили Бога й не стали одним цілим із Ним, нам доводиться називати Бога Вчителем, Наставником, Другом і так далі. Наше ставлення до Нього може змінюватися, що залежить від наших стосунків з Ним. Але річ не в тім. Найважливіше те, що ми любимо Бога як рідного. Щиро люблячи Бога, ми отримуємо натхнення поклонятися Йому спонтанно.

Тут нам треба знати, яка форма поклоніння нам пасує, гармонійно збігається з розвитком і схильністю нашої душі. Усвідомлення абсолютної єдності з Богом — це найвища форма поклоніння. На сходинку нижче стоїть медитація. Ще нижче — молитви й прохання. Найнижча форма поклоніння — це поклоніння Богові в матеріальних предметах.

Коли я відчуваю, що флейта і Флейтист — це два різні явища, тоді я сприймаю себе як слугу Бога, а Бога — як свого Господаря. Відчуваючи, що флейта містить у собі частку свідомості Маестро, я відчуваю себе дитиною Бога, а Бога — своїм Батьком. Коли, врешті-решт, я усвідомлюю, що флейта і Флейтист — одне, тоді Флейтист проявляється як Дух, а я — як Його творча Сила.

Людині належить усвідомити Бога в цьому тілі тут, на землі. Великий індійський поет Кабір сказав:

"Не розбивши кайдани за життя, невже сподіваєтеся на визволення після смерті?
  Наївно снити, що душа поєднається з Ним, бо вона покинула тіло;
  знайшовши Його зараз, знайдете Його й потому;
  інакше таки доведеться оселитися у місті Смерті."

Сестри й браття, не впадайте в глибокий відчай, якщо наразі не маєте відчутного устремління усвідомити Бога. Просто вирушайте в свою подорож вгору, всередину і вперед. Вгору — щоб побачити Мрію Бога, всередину — щоби зробити Мрію Бога своєю, вперед — щоби стати Мрією Бога. Ця Мрія — це Мрія про абсолютне Виповнення.

Чимало тих, що стають на шлях внутрішнього життя лише після того як зазнають численних ударів або втомляться блукати пустелями життя. Отже, воістину блаженний і благословенний той, що підносить своє тіло, розум, серце й душу до Стіп Господа, немов букет квітів, раніше, ніж посиплються удари. Так, густі хмари світського затуляють наш поки що непросвітлений розум. Та достовірно й те, що вулкан зосередження шукача й воднева бомба його медитації розвіють хмарища та віковічну млу невігластва.

Дозвольте звернутися до одружених, тих, що мають великі сімейні обов'язки. На ваш превеликий подив, ці обов'язки тут же перетворюватимуться на золоті можливості, коли ви постараєтеся бачити в своїх дітях Бога, коли ви усвідомите, що своєю самопожертвою служите Богові. Ніщо не зрівняється з невтомною спонтанною жертовністю дружини в її здатності здійснювати чоловіка, божественно зміцнюючи його становище в безмежному просторі матерії та підносячи його свідомість до царини Духу. Ніщо не зрівняється з обітницею чоловіка наповнити душу дружини Спокоєм Заобрійного, привабити її серце променистістю Сонця Нескінченності, транспонувати її життя у Пісню Безсмертя. А неодруженим слід бути твердо переконаними, що їх обрано бігти якнайшвидше дорогою духовності. Їхнє устремління й Боже Натхнення — нерозлучні.

Спробувавши зазирнути глибоко всередину себе, спробувавши жити внутрішнім життям, ми, можливо, потрапимо в кільце труднощів. Ми вигукнемо: “Боже, поглянь, тепер, коли ми навернулися до Тебе, нам доводиться терпіти так багато випробувань!” Не знаходячи виходу з цього становища, ми тривожимося. Але чи варто? В нашій пам'яті не стерлося те, що ми вже витримали не одну життєву негоду. Перш, ніж ми вступили в духовне життя, пригніченість була нашим незмінним попутником. Тепер ми перебуваємо в кращому становищі хоча б тому, що здатні розпізнавати лютого тигра світської спокуси. Сприймаймо неспокій та слабкість як випробування.

Невже Богові потрібно випробовувати нас? Бог робитиме все що завгодно, окрім цього. Милосердний Бог попереджає нас про навислу небезпеку. А якщо ми сприймаємо попередження як випробування, то нам слід молитися Богові, щоб витримати іспит. Лише розмірковувати над труднощами й небезпеками — так ми ніколи не виберемося з них. Аби скласти шкільні іспити, треба багато вчитися. Так само й для того, щоб скласти внутрішній іспит, треба виростити більше щирості й запалити яскравіше полум'я устремління.

Під час медитації слід бути дуже пильними. Розум деколи хоче насолоджуватися деякими світськими або емоційними ідеями й думками, але нам не можна цього допускати. Під час медитації все відбувається інтенсивно, тож, якщо ми, медитуючи, насолоджуємося неправильними думками, то наслідки виявляться серйознішими й небезпечнішими, ніж будь-коли. Ми робимося слабшими, коли розум стає жертвою думок самопотурання. Вводити нас в оману — така природа нашого нижчого розуму. Проте наші сльози й палке полум'я серця завжди прийдуть нам на порятунок.

Людина і Бог — одне. Всі люди становлять єдину сім'ю. Ми всі — одне ціле. Справжньому шукачеві не слід прислухатися до абсурдних аргументів скептиків. Їхні духовні знання не варті й копійки. Скептик не усвідомлює того, що він мимохіть виставляє напоказ свою рясну безглуздість. Він каже: “Якщо ми — одне ціле, то чому я не відчуваю болю, коли болить ваша голова? Чому так?” Ми відповімо: “А чому, коли ви поранили ногу, у вас не болить голова, хоч вона є частиною того самого тіла? В чому річ?” Усередині кожного з нас є універсальна свідомість. Якщо ми не усвідомлюємо її, це не означає, що вона не існує. Моє тіло належить мені. Та хіба я відчуваю біль у нозі, коли болить моя голова? Ні. Але, коли я усвідомлюю Божественну Свідомість, що пронизує все моє тіло, я, безсумнівно, відчуваю той самий біль у всьому тілі. Я веду мову про те, що голова — це моя індивідуальна душа, а тіло — це колективна душа. Щоб відчувати своїм близьким цілий світ, спочатку треба відчувати своїм близьким Бога.

Людина — це Серце Нескінченності.
Людина — це Дихання Вічності.
Людина — це Життя Безсмертя.