Частина І. Бесіди на духовні та філософські теми

Людина та Бог

Людина та Бог вічно єдині. Людина така ж безмежна, як Бог; Бог такий же обмежений, як людина. Між людиною та Богом немає зяючої прірви. Людина — це завтрашній Бог; Бог — це вчорашня й сьогоднішня людина. Бог на Небесах, а також на землі. Він тут, там — скрізь. Кожна людина має свого Бога. Немає такої людини, яка б не мала Бога. Переконаний атеїст не вірить у Бога. Але на щастя, чи скоріше, на нещастя, він вірить, він змушений вірити у певні ідеї, поняття ладу чи безладу. Та, власне, ці ідеї чи поняття — ніщо інше як Бог. Щоб відкрити свій власний шлях, кожній душі повинна бути надана свобода, абсолютна свобода. Помилки, які трапляються на духовному шляху, не фатальні, оскільки помилки — це просто менші істини. Ми рухаємося не від фальші до істини. Ми рухаємося від менш розкритої істини до найбільш розкритої істини. Поки ми не усвідомили Бога й не стали єдині з Богом, нам доводиться називати Його Учителем, Наставником, Другом і так далі. Наше ставлення до Нього може змінюватися залежно від наших з Ним стосунків. Та важливо не це. Найважливіше, що ми любимо Бога як рідного. Щиро люблячи Бога, ми отримуємо натхнення спонтанно поклонятися Йому. Тут нам слід знати, який вид поклоніння є нашим, що гармонійно співпадає з розвитком та схильністю нашої душі. Усвідомлення абсолютної єдності з Богом — це найвища форма поклоніння. Наступною, нижче, знаходиться медитація. Ще нижче — молитви й заклики. Найнижча форма поклоніння — це поклоніння Богові у матеріальних предметах. Якщо я вважаю, що флейта та Флейтист — це два різні явища, я сприймаю себе як слугу Бога, а Бога — як свого Господаря. Якщо я вважаю, що флейта містить частку свідомості свого Маестро, я відчуваю, що я — дитя Бога, а Бог — мій Батько. Якщо, врешті-решт, я усвідомлюю, що флейта та Флейтист — одне, Флейтист проявляється як Дух, ая — як Його творча Сила. Людині слід усвідомити Бога у цьому тілі тут, на землі. Великий індійський поет Кабір сказав:

Не розбивши кайдани за життя, невже сподіваєтеся на визволення після смерті? Наївно снити, що душа поєднається з Ним, бо вона покинула тіло; Знайшовши Його тепер, знайдеш Його й тоді; Інакше таки доведеться оселитися у місті Смерті.

Сестри й браття, не впадайте у глибокий відчай, якщо наразі не маєте явного устремління усвідомити Бога. Просто вирушайте у свою подорож вгору, всередину і вперед. Вгору — щоб побачити Мрію Бога, всередину — щоб зробити Мрію Бога своєю, вперед — щоб стати Мрією Бога. Ця Мрія — Мрія про абсолютне Здійснення. Чимало тих, хто виходить на шлях внутрішнього життя лише після того, як зазнає численних ударів або втомиться блукати пустелями життя. Тож воістину блаженні й благословенні ті, що підносять своє тіло, розум, серце й душу до Стоп Господа, немов букет квітів, до того, як посиплються удари. Вірно, густі хмари світського заступають наш, поки що непросвітлений, розум. Та вірно й те, що вулкан зосередження шукача та воднева бомба його медитації розпорошать хмари й віковічні тумани Невігластва. Дозвольте звернутися до тих, хто одружений і має великі сімейні зобов’язання. На ваш превеликий подив, ці зобов’язання перетворяться на золоті можливості у мить, коли ви постараєтеся побачити Бога у своїх дітях, мить, коли ви усвідомите, що своєю самопожертвою ви служите Богові. Немає рівних невтомній спонтанній жертовності дружини у її здатності здійснювати чоловіка, божественно зміцнюючи його становище у безмежному просторі матерії та підносячи його свідомість до царини Духу. Немає рівних обітниці чоловіка наповнити душу дружини Спокоєм Заобрійного, привабити її серце променистістю Сонця Нескінченності, транспонувати її життя у Пісню Безсмертя. А неодруженим слід бути твердо переконаними, що вони обрані, щоб бігти якнайшвидше дорогою духовності. Їх устремління та Натхнення Бога — нерозлучні. Намагаючись заглянути глибоко всередину себе, стараючись жити внутрішнім життям, ми можемо спіткнутися з тим, що нас оточать труднощі. Ми вигукнемо: "Боже, поглянь, тепер, коли ми навернулися до Тебе, нам доводиться проходити так багато випробувань!" Не знайшовши виходу з такої ситуації, ми тривожимося. Але чи варто? З нашої пам’яті не вивітрилося те, що ми вже витримали не одне лихо в житті. До того, як ми вступили у духовне життя, пригніченість була нашим постійним попутником. Тепер ми у кращому становищі хоча б тому, що здатні розпізнавати лютого тигра світської спокуси. Сприймаймо неспокій та слабкість як випробування. Невже Богові необхідно випробовувати нас? Він робитиме все що завгодно, тільки не це. Милосердний Бог попереджає нас про навислу небезпеку. Та якщо ми сприймаємо попередження як випробування, нам слід молитися Богові, щоб витримати його. Просто розмірковуючи над труднощами й небезпеками нам ніколи не пройти випробування. Щоб скласти шкільні іспити, необхідно багато вчитися. Так само й для того, щоб скласти внутрішній іспит, нам слід виростити більшу щирість та запалити яскравіше полум’я устремління. Слід бути дуже пильними під час медитації. Інколи розум хоче насолоджуватися певними світськими чи емоційними ідеями й думками, та нам не слід цього допускати. Під час медитації усе відбувається інтенсивно, тож якщо ми насолоджуємося неправильними думками, наслідки виявляться серйозніші й небезпечніші, ніж звичайно. Ми стаємо слабкішими, коли розум стає жертвою думок самопотурання. Обманювати нас — така природа нашого нижчого розуму. Та наші сльози й палаюче полум’я серця завжди прийдуть, щоб нас виручити. Людина та Бог єдині. Усі люди — це одна сім’я. Ми усі єдині. Справжньому шукачеві не слід слухати абсурдні аргументи скептиків. Їхні духовні знання не варті й копійки. Вони не усвідомлюють факт, що ненароком виставляють напоказ свою повну безглуздість. Вони говорять: "Якщо ми єдині, то як це відбувається, що коли у тебе болить голова, я не відчуваю болю?" Ми скажемо у відповідь: "А як так відбувається, що коли ви поранили ногу, вас не болить голова, хоч вона — це частина того самого тіла?" Всередині усіх нас є універсальна свідомість. Якщо ми не усвідомлюємо її, це не означає, що вона не існує. Моє тіло належить мені. Та хіба я відчуваю біль у нозі, коли у мене болить голова? Ні. Але коли я усвідомлюю Божественну Свідомість, яка пронизує усе моє тіло, я, безсумнівно, відчуваю однаковий біль у всьому тілі. Я маю на увазі, що голова — це моя індивідуальна душа, а тіло — це колективна душа. Щоб відчувати своїм близьким цілий світ, спочатку слід відчувати своїм близьким Бога.

Людина — це Серце Безмежності.
Людина — це Дихання Вічності.
Людина — це Життя Безсмертя.

Шрі Чинмой, Йога та духовне життя. Подорож душі Індії..Вперше опубліковано Центр Шрі Чинмоя, Київ в 2017 році.

Це 3rd книга, яку написав Шрі Чинмой після приїзду на Захід у 1964 році.

Зверніть увагу:

Якщо ви вказуєте, що інформація з іншого сайту, будь ласка, включіть наступну інформацію, відповідно до умов ліцензії:


Шрі Чинмой
Інформація з книги Йога та духовне життя. Подорож душі Індії. доступна для обміну згідно з Creative Commons license

Close »