Що я роблю?¹¹

Що я роблю? Чи благаю заради кращого світу? Ні. Чи думаю про преображення свого зовнішнього життя? Ні. Чи споглядаю, як виповнюється моє внутрішнє життя? Ні.

Що я роблю? Чи бажаю знищення світу? Ні. Чи бажаю почати нове життя, щоб знову забавлятися, немов дитя, — без турбот, думок, сумнівів, підозрінь, страху й тривоги? Чи жадаю я тих золотих днів мого дитинства? Ні, ні.

Що я роблю? Чи виявляю свою надмірну прив'язаність до Небесного блаженства, космічних богів і богинь? Ні, ні. Чи виявляю свою гірку відразу й огиду світові, цьому негарному світові, що не плекає стремління? Ні, ні.

То що ж тоді я роблю? Я просто пливу до берега у своєму човні надії. Може, це берег непевності, а, може, це берег цвітіння мрій. Я не знаю, до того ж, і не хочу знати. Якщо я знатиму, що це берег непевності, то буду приречений на розчарування-крах, а якщо знатиму, що це берег цвітіння мрій, то безсоромне самовдоволення-розслабленість просочиться крізь усе моє єство й запанує в моєму земному бутті. Тож я цілком полишаю свою долю біля Стіп творця моєї долі, мого Любого Всевишнього.