Преображення¹⁷

Преображення — наче будинок, який стає домівкою лише тоді, коли в ньому є спокій, радість, гармонія й любов. Доти будинок — це просто купа цегли, піску, деревини й матеріальних предметів, але все це — нічого не варте й не має значення, якщо там, всередині будинку, немає спокою, любові, радості і єдності. Коли ці явища стають відчутними, будинок перетворюється на домівку.

Людське життя не має жодного сенсу, якщо в ньому немає любові. Саме життя є творінням Бога, проте воно не має жодної користі, якщо в ньому немає любові. Життя лише тоді значуще й плідне, коли воно повниться любов'ю. Перетворити будинок на домівку — ось що нам потрібно. Любов'ю преобразити життя — ось що нам потрібно.

Ми вважаємо розум найвищим досягненням на землі. Але розум не має жодної користі, якщо та допоки його другим ім'ям не стане широчінь. Якщо та допоки розум не перетвориться на широчінь, з нього жодної користі. Звичайний людський розум завжди намагається винайти свою вищість. Він шукає вади в інших і ставиться до інших з підозрою. Він отримує задоволення лише від демонстрації своєї індивідуальності. Кому потрібен такий розум? А коли в розум входить широчінь, він отримує просвітління і здійснення.

Творіння як таке нам не потрібне, бо воно безпорадне, безнадійне й нікчемне. Та коли у творінні ми бачимо Боже Світло, то ми бачимо не безпорадність, а вправність; не безнадійність, а повноту надії; не нікчемність, а придалість. Те, що ми бачимо, — не просто обіцянка, а чітке запевнення, що обіцянку буде виконано. Творіння є значущим і плідним лише тоді, коли Світло Творця преображає його. В інакшому разі земне творіння не має жодної користі.

Життя стремління, життя присвяти, життя молитви, зосередження й медитації не зможе повести нас дуже далеко, якщо та допоки воно не змусить нас відчувати, що ми прийшли у світ лише для того, щоб радувати Бога й служити Богові так, як Він того бажає. В інакшому разі ми, можливо, будемо мати стремління, будемо мати присвяту, будемо мати силу молитви, зосередження й медитації, і ці речі, безсумнівно, приведуть нас до визначеної цілі. Однак ця ціль не буде тою вищою ціллю, яку приготував нам Бог. Кожна наша молитва, кожне зосередження й кожна медитація повинні містити в собі відображення нашої обіцянки Богові про те, що, прийшовши у світ, ми будемо радувати Його так, як Він того бажає. Щоразу, коли ми молимося, щоразу, коли ми медитуємо, щоразу, коли ми щось робимо — це марна річ, якщо в цьому немає пам'яті про нашу обіцянку Богові й немає нашого самозапевнення, що ми дотримаємося обіцянки. Немає значення, як багато годин ми молимося, немає значення, як багато годин ми зосереджуємося й медитуємо — все, зрештою, завершиться прикрим розчаруванням. Ми, безумовно, отримаємо результати від своїх молитов, зосередження й медитації, проте ці результати нітрохи не задовольнять нас.

Ми встановлюємо ціль відповідно до свого внутрішнього розуміння і можемо її досягнути. Та допоки Світло нашого Творця не просвітить і не преобразить нашу внутрішню подобу, ми не будемо задоволені; ми будемо розчаровані. Якщо щомиті, коли ми молимося, коли зосереджуємося, коли медитуємо, ми триматимемо на передньому плані нашу одухотворену обіцянку Любому Всевишньому прийти у світ, щоб радувати Його так, як Він того бажає, і якщо ми зможемо підтримувати наше внутрішнє запевнення, то ми зможемо виконати і виконаємо цю обіцянку. Лише тоді наші молитви, зосередження й медитації матимуть істинну цінність, істинний сенс, істинне здійснення. Життя має стати любов'ю. Розум має стати широчінню. Творіння має стати Богом. Молитва й медитація мають утілювати внутрішнє запевнення та пам'ять про нашу обіцянку Богові. Лише в цьому разі зійде зоря задоволеності, остаточної задоволеності, вічно тривалої задоволеності.