Чому я не ділюся?¹⁸

Чи ділюся я з тобою своїм натхненням? Ні. Чи ділюся я з тобою своїм стремлінням? Ні. Чи ділюся я з тобою своїм присвяченням? Ні. Чи ділюся я з тобою своїм досвідом? Ні. Чому я не ділюся з тобою своїм натхненням, стремлінням, присвяченням та досвідом? Причина вельми проста. Я відчуваю, що, поділившись ними з тобою, я більше не буду неповторним. Ти матимеш те саме, що маю я, і моє верховенство зникне. Навіть якщо ти отримаєш трохи, саму дрібку того, що маю я, ти зможеш заявити, що ти також маєш те саме. Отримати в тій мірі, в якій отримав я, або ж навіть значно більше — для тебе це лише справа часу. Тож я боюся тебе. Я почуваюся невпевнено й починаю заздрити тобі. Ось чому я не хочу ділитися з тобою. Моїй задоволеності вмить настане кінець, коли я чимсь поділюся з тобою, бо в такому разі ми опинимося на однаковому рівні, чого я не хочу. Я хочу перебувати хоч на дюйм вище, щоб домінувати над тобою. Прикро, але, на жаль, я дійшов такого усвідомлення.

Коли я пірнаю глибоко всередину себе, я бачу свого єдиного Друга, мого Друга Вічності, мого Любого Всевишнього. Я бачу, як Він постійно ділиться зі мною, з рештою світу, з усім Його творінням. Він ділиться зі мною та з кожним іншим усім, що Він має, й усім, чим Він є — Його натхненням, Його стремлінням, Його присвяченням, Його досвідом. Чому? Чому Він не боїться втратити Свою індивідуальність, Свою вищість, Своє панування? Якщо Він наділить мене, наділить тебе тим, що Він має, — нехай навіть почасти — хіба це не применшить Його, хіба це не зробить Його недовершеним?

Мій Всевишній Господь каже мені, що я геть нерозумний. Коли Він дає, Він не втрачає. Навпаки, здобуває. Його дари натхнення, стремління, присвячення й досвіду — немов течія річки. Протікаючи та звиваючись, річка не втрачає. Вона лише покриває більшу територію, більшу площу. Своє натхнення, стремління, присвячення, досвід і все, що Бог має, Він несе з Собою. Він не відділяє їх від Свого Буття. Він несе й несе їх нам. Від мене вони прийдуть до тебе; від тебе прийдуть до когось іще. Він ніколи не втрачає Своєї неповторності, Своїх досягнень, Своїх атрибутів, Своїх володінь. Навпаки, Він просто поширює їх тут, там і де завгодно. Він хоче, щоб вони поширилися скрізь, бо Він знає, що все творіння належить Йому.

Свою неповторність я хочу виразити відчуттям відокремленості. Я існую для себе й хочу сказати та показати світові, що я — неповторний, що нікому більше не скопіювати мене. З іншого боку, і я не хочу бути копією інших. Ні, я хочу завжди бути неповторним. Нехай ніхто не зрівняється зі мною, ніхто не набуде такого самого складу, такого самого взірця, такого самого досвіду, такої ж реальності-буття, як маю чи є я. Ось так я мислю про свою неповторність.

Проте мій Всевишній Господь бачить Свою неповторність інакше. Він відчуває, що Його неповторність належно виражена лише тоді, коли Він бачить Свої досягнення й володіння тут, там і скрізь. Роблячи кожного Своїм близьким, відчуваючи, що кожен належить Йому, а Він належить кожному, відчуваючи, що Він — для них, а вони — для Нього, Він відчуває свою власну неповторність у кожному. Свою неповторність я хочу закріпити відокремленням. Бог хоче закріпити Свою неповторність численністю. Все Своє Світло-Бачення Він хоче присвятити Своєму творінню, бо Він відчуває, що лише приймання Його Світла творінням зможе зробити Його універсально любим, універсально здійсненним та здійсненим. Тож Він хоче такої неповторності: Єдиний з багатьма, Єдиний з усіма, пісня-єдність — з реальністю-єдністю. Щомиті Творець-Єдність хоче співати Свою Пісню-Єдність із Його єдністю-творінням, бо Він відчуває, що це єдиний для Нього спосіб проявити Свою неповторність у всьому світі.