Емоції: людські та божественні
Є два типи емоцій: божественні і небожественні. Емоція сама по собі не погана, та коли ми неправильно застосовуємо її, вона — небожественна. Коли емоцію застосовують належно, вона є божественною й абсолютно необхідною. Небожественна емоція обмежується грубим фізичним, віталом та темним розумом. Така емоція — це результат невдоволення від нездійснених бажань. Вона постійно намагається заволодіти або об'єктом, або людиною, або цілим світом. Вона зв'язує й обмежує нас і, зрештою, вичерпує нашу фізичну, вітальну та ментальну енергію. Ця власницька емоція змушує нас мислити про все у категоріях я, моє.Коли ми застосовуємо людську емоцію, вона намагається все знищити. Поступово емоція приходить до того, що обмежується лише тілом, а згодом — його конкретною частиною. Небожественна емоція суперечить і суперечить. Емоція в нечистому фізичному та нечистому віталі буде, звісно, руйнувати наші божественні володіння й властивості. Через негативні емоції ми збільшуємо свою свідому агресивність.
Емоцію, яка прив'язує нас до нашої обмеженої фізичної свідомості, слід відкидати. Ми радше маємо старатися остаточно просвітлити і трансформувати як бажання, так і емоції, ніж контролювати чи дисциплінувати їх. Коли ми знаходимо свій притулок у божественній емоції, ми можемо просвітлити і трансформувати людську емоцію, що прагне заволодіти світом і зв'язати нас.
У своїх витоках емоція є абсолютно чистою. Божественна емоція розширює нашу свідомість і завжди бажана. Коли вона приходить від душі, вона каже нам: “Я прийшла від Бога, який є Нескінченністю, Вічністю й Безсмертям”. Такий емоційний трепет допомагає нам увійти в найвище та найглибше. Божественна емоція — це вираження внутрішнього стремління. Вона підносить нас до внутрішніх небес. Вона дає нам відчути, що ми всі — доблесні божественні воїни.
Коли ми дбаємо про внутрішню свободу, коли відчуваємо, що ми охоплюємо все, коли вважаємо, що людство є невіддільною частиною нашої свідомості, тоді ми переживаємо божественну емоцію. Коли трапляється щось нехороше у світі, ми вражені, тому що справді відчуваємо своє існування в серці людства. Якщо ми бажаємо трансформувати свою нижчу емоцію, то потрібно розпочати живити свою божественну емоцію. Ми можемо свідомо живити свою божественну емоцію, відчуваючи, що кожна людина — це дитя Бога та уособлення надії людства. Відтак у нас буде внутрішній поштовх здійснити божественне в людстві.
Найзначнішим проявом божественної емоції є духовна неприв'язаність. Неприв'язаність слід бачити у правильному світлі. Якщо нам відомо, на чому справді ґрунтується відповідальність, то автоматично ми дізнаємося, що означає неприв'язаність. Хто несе відповідальність? Не ви або я, не людська особа або зовнішнє тіло, а божественне всередині нас. Якщо ми зможемо щиро, правдиво й віддано вручити свою відповідальність Всевишньому всередині нас, то автоматично в нас увійде істинна неприв'язаність.
Істинна неприв'язаність не приходить до нас, коли ми думаємо: “Еге ж, я йому не належу, він не належить мені. Він належить комусь іншому, отже, жодних зв'язків”. Істинна духовна неприв'язаність приходить лише тоді, коли ми відчуваємо, що віддали Всевишньому те, що ми маємо, й те, чим ми є. Ми маємо друзів, дітей, родичів. Ми існуємо як тіло, вітал, розум, серце та душа. Лише тоді ми навчимося неприв'язаності, коли зуміємо піднести до Стіп Всевишнього те, що ми маємо, й те, чим ми є, та щиро відчуємо, що відповідальність несе Він, що Він є тим, хто повинен піклуватися і буде піклуватися про нас. Просто відчужуючись чи відокремлюючись від свідомості інших ми не зможемо здобути неприв'язаність. Неприв'язаність можна отримати лише тоді, коли ми відчуваємо, що за нас та за інших несе повну відповідальність Божественне, що всередині нас.
Коли ми досягнемо цієї внутрішньої неприв'язаності, наше щире стремління скаже нам, як далеко заходити та де зупинятися в емоційних стосунках з іншими людьми. Всевишній постійно говорить крізь наше щире стремління. Стремління неодмінно повідомить нам, де є межа неприв'язаності. Якщо ми маємо дітей, ми повинні дбати про них. Ми повинні ростити їх, давати їм усе необхідне, відчуваючи, що в нас і крізь нас діє божественне, щоб допомагати дітям скрізь і в усьому та надавати їм усілякі можливості. Але ми не будемо намагатися прив'язати їх до себе. Навіть коли вони юні, молоді, ми не намагатимемося втручатися в їхнє особисте життя. Ми дозволимо їм увійти в життєвий досвід так, як вони цього бажають. Коли закінчується дитинство, діти мають налагодити прямий зв'язок із Божественним і вести своє власне життя.
У внутрішньому житті нітрохи нескладно бути неприв'язаним до оточення. Відокремивши своє буття від невігластва, ми побачимо, що більше немає від чого бути неприв'язаним. Усе Боже творіння буде для нас переживанням мудрості і світла. Справжня неприв'язаність, складна неприв'язаність — це неприв'язаність до невігластва, а не до конкретної особи чи речі.
Чиста емоція розширює нашу свідомість, підсолоджує наше буття і здійснює не лише наше життя, а й життя тих, хто нас оточує. Нам слід приділяти величезну увагу божественній емоції в собі, яка пронизує все. Якщо ми приділятимемо всю свою увагу божественній емоції, то побачимо, що непросвітлена, нечиста, приземлена емоція автоматично трансформується. Її вкинуть у море божественної емоції, де все очищується.
