Перепони на духовному шляху
Коли ми вступаємо в життя стремління та духовності, Всевишній не вносить додаткові бажання й нечистоту в наш розум чи життя. Саме Він наділив нас стремлінням, то чому Він мав би посилати нам бажання, які становлять пряму протилежність до стремління? Ні. Всевишній не затримуватиме навмисне наш прогрес у такий спосіб. Здається, що ці бажання виникли раптово, але насправді вони — не нові для нас. Вони існували раніше в нашому житті, але ми не так добре помічали їх, бо наше життя було цілком оповите міріадами бажань.Коли ми стаємо свідомими щодо божественного внутрішнього життя, коли ми починаємо молитися й медитувати, ми усвідомлюємо, що бажання — це тигр, лютий звір, якого ми годували й годували, та якого ми надалі не повинні годувати. Відтак наші бажання гніваються на нас. Вони кажуть: “Увесь цей час ти годував нас, за що ми вельми вдячні, однак тепер ти почав морити нас голодом”. Тож усі невдоволені бажання об'єднуються й нападають на нас усіма способами, завдаючи нам клопотів зі сім'єю, друзями, роботою, емоційними стосунками й т. ін.
Допоки ми перебуваємо у звичайному житті, інтенсивності немає. Сьогодні ми маємо одне бажання, завтра — чотири, а післязавтра — десять чи двадцять бажань. Але ми рідко маємо наполегливість навіть у спробах досягнути здійснення своїх бажань. Наші бажання — це просто бажання. Ми не маємо спроможності чи охоти трудитися, щоби здійснити їх. Нам хочеться бути багатими або знаменитими, великими, блискучими чи прекрасними, проте зовсім не хочеться працювати задля того, щоб досягти бажаного; ми навіть і не молимося по-щирому за здійснення бажань.
Коли шукач ступає на духовний шлях, то, якщо він не приймає його всім серцем, або, якщо він не дуже досвідчений, то під час медитації на передній план можуть виходити ті самі бажання. Він почне думати: “Той — багатир, той — красень, а той володіє деякими хорошими рисами, яких у мене нема”. Поки шукач молиться за Спокій, Світло і Блаженство, одна частина його єства може свідомо й навмисне плекати бажання стати мультимільйонером. У такому разі інтенсивність медитації шукача стикається з цими земними бажаннями. Що відбувається далі? Інтенсивність проникає в бажання й робить їх значно сильнішими, ніж вони були досі.
Несвідомо чи свідомо ми дозволяємо думкам приходити до нас, і інтенсивність нашої медитації розширює їх і посилює. Але Всевишній не посилає нам ці перепони. Він посилає нам стремління молитися за Спокій, Світло і Блаженство. Ми дружили з бажаннями протягом багатьох-багатьох літ. Коли ми хочемо розірвати ці стосунки, наші старі друзі кажуть: “Куди ти зібрався? Чому ми маємо дозволити тобі перейти в іншу кімнату? Ти не задоволений нами? Навіть якщо ти й не задоволений нами, ти ж харчувався з нами за одним столом. Тепер маєш заплатити. Ми тебе не відпустимо”. Вони боротимуться щосили, аби повернути нас у сферу їхнього впливу. З тяжким трудом ми вибираємося з цієї кімнати і входимо в кімнату стремління. Тоді ті бажання приходять і манять нас. Вони вселяють нам відчуття, що нам не потрібні властивості стремління; що Спокій — не реальний, Світло — не реальне, Блаженство — не реальне. Вони кажуть: “Не лишайся тут. Повертайся до нас, де все реальне. Ми здійснимо тебе, а ти здійсниш нас”.
Саме за допомогою непросвітленого розуму бажання намагаються наблизитися до нас навіть після того, як ми ввійшли в життя стремління. Найкраще, що можна робити — під час медитації ніколи не дозволяти жодній нечистоті — сумніву, тривозі, заздрості чи будь-якій іншій думці, що не містить стремління, — проникати в розум. Якщо до нас приходить бажання тоді, коли ми не медитуємо, то плекати його — погано, а плекати його під час медитації — безмежно гірше. Якщо ми плекаємо бажання чи будь-яку нечисту думку під час медитації, то ми просто-напросто збільшуємо потужність негативних сил і ускладнюємо свою духовну подорож.
Я волію сказати всім шукачам: будь ласка, під час медитації будьте дуже пильні. Якщо ви не можете перебувати у своїй найвищій, найчистішій, найглибшій медитації більше, ніж п'ять хвилин, — не біда. Коли розум починає блукати, ви можете безмовно повторювати духовні вірші, промовляти чи співати духовні пісні. Але не дозволяйте розуму входити у країну бажань. Краще будувати повітряні вежі, де панує сама солодка уява, бо якщо ви почнете плекати бажання, то впадете.
Утім, якщо бажання навідуються до нашого життя стремління, нам не слід боятися їх. Маємо сприймати їх як перешкоди. Так, ми бігтимемо швидше, якщо на шляху не буде жодних перепон чи затримок. Проте, якщо перепони є, то ми, перестрибуючи через одну перепону, щоразу набиратимемося більшої сили і сміливості, аби спробувати перестрибнути наступну. Якщо немає перепон, то ми щасливці. А якщо нам, все-таки, доводиться з ними спіткнутися через наше тривале приятелювання з невіглаством, то ми повинні мати впевненість, що зуміємо їх подолати, тому що ми маємо стремління, внутрішню спонуку пройти крізь усі труднощі й досягти Мети.
Якщо ми заглибимося всередину себе, то побачимо трудність як благо. Колись ми були наодинці з труднощами. Тепер ми почали свідомо плекати стремління, тож у наше життя ввійшла Божа Милість. Божа Милість весь час допомагає шукачеві. Вона стає між трудністю та шукачем. Якщо хтось, щиро вступивши в духовне життя, бачить мільйон труднощів, то він також побачить і мільйон благословень, тому що всередині труднощів є Божа Милість, яка їх просвітлює. Що швидше виявляться труднощі, то краще, бо ми негайно зможемо їх подолати. Коли приходять труднощі, нам не слід виявляти невдячність Богові чи проклинати свою долю. Потрібно дякувати Богові за те, що Він виводить уперед усю нашу нечистоту, щоб якнайшвидше просвітлити й преобразити її. Як не сьогодні, то завтра нам доведеться сміливо зустріти ворогів і перемогти їх. Ми легко зуміємо подолати свої труднощі, якщо станемо гідними Божого Співчуття та Божої Милості. Якщо ми шукатимемо хиби в Божому Законі чи Божому способі дії, ми скоїмо помилку. Потрібно відчувати, що нам пощастило, позаяк ми вступили в духовне життя. Ті, що не вирушили в подорож морем духовності, ті, що досі застряють у задоволенні бажань, навіть не бачать тих труднощів, які їх оточують. Вони цілком задоволені втіхами, за якими завжди настають розчарування. Вони не знають, що існує ще дещо, чого вони потребують, — внутрішня Свобода Бога, внутрішнє Світло, внутрішнє Блаженство. Ті, що прокинулися, мають радіти, що вони принаймні здатні бачити попереду себе ціль. Якщо на шляху постають перепони, ці перепони не зможуть завадити їм бігти до Цілі
