Бажання та стремління
Бажання охоплює все, що скінченне. Чи це задоволення, чи пристасть, які ми спостерігаємо в минущому світі, — все належить царині бажання. Допоки вітал повністю не очиститься, людська свідомість відчуває, що задоволення — це щось дуже миле. Це те, що ми називаємо комфортом. Комфорт та задоволення йдуть пліч-о-пліч. Є два індійські слова, такі як aram, що означає комфорт та haram, що означає дуже небезпечний, руйнівний. Наш покійний прем'єр-міністр Неру, зазвичай, казав: “Aram is haram” (“Комфорт — це небезпечно”). Комфорт здається чимсь делікатним, але у своїй суті він — те саме, що задоволення у формі пристрасті, і за ним неодмінно приходить руйнація.Коли ми входимо у світ стремління, ми маємо справу з Нескінченністю, Вічністю й Безсмертям. Коли ми живемо у світі бажання, ми бачимо, що там живе пристрасть. Кінець кінцем, бажання завершується у нижчому віталі, де корениться пристрасть. Якщо ми за допомогою стремління зможемо очистити бажання, то побачимо, що пристрасть автоматично перетворилася на інтенсивне стремління. Для того, щоб очистити бажання, потрібно мати внутрішнє стремління, а внутрішнє стремління приходить тоді, коли ми внутрішньо прокинулися. Якщо наше стремління постійне, то палке полум'я всередині нас стійко підіймається догори. А якщо полум'я не горить, то вітал дуже сильно тягне вниз. Окрім стремління, іншого способу перемогти чи просвітлити пристрасть не існує.
Декотрі люди здійснюють прогрес у своєму духовному житті дуже-дуже поволі тому, що вони не мають стремління. А є люди, які не мають не лише стремління, а й жодного бажання — ні для себе, ні для людства, ні для Бога. Такі особи перебувають у найбільш плачевній ситуації. Бог каже їм: “Щось — краще, ніж нічого. Краще мати якісь бажання й отримувати від життя бажання трохи тимчасового задоволення, ніж жити у свідомості каменю, загрузнувши у задоволенні лінощів і не здійснюючи жодного прогресу. Згодом, побачивши, що від здійснення бажань ви не отримуєте нічого, крім розчарування, ви розпочнете плекати стремління”.
Такі особи трапляються й серед людей похилого віку: вони практично не мають бажання, але водночас не мають і стремління. Вони знають, що наближаються до смерті, проте це не спонукає їх ні благати про здійснення своїх бажань, ні молитися Богові чи медитувати на Бога. У них немає навіть явного бажання жити.
Утім, є високо розвинені духовні люди, які також не мають бажань, бо вони вийшли за їхні межі. З надзвичайною присвятою та безумовною любов'ю вони служать Богові в людстві. Лише така форма відсутності бажання є задовільною.
Якщо хтось має бажання, але не має стремління, то це краще, ніж не мати ні того, ні того. Ця людина отримає чималий необхідний досвід і, зрештою, зрозуміє, що в бажанні не можливо відбутися. Відтак вона стрибне в море стремління. Але, якщо хтось входить у сферу бажання після того, як він увійшов у світ стремління, то це — справжня катастрофа. Якщо людина не плекає стремління, то можна сказати, що вона — просто незнайка: вона не знає, що існує щось, що називається внутрішнім спокоєм, внутрішнім блаженством, внутрішнім світлом. Якщо вона не бачила світла й сидить у темній кімнаті, то Бог не звинувачуватиме її, адже вона не має уявлення про те, що існує кімната, наповнена світлом. А якщо хтось, отримавши внутрішні переживання, забажає повернутися у звичайний світ, то він стане жертвою розчарування та внутрішнього краху. Якщо одного разу він побачить, як ллється світло в освітленій кімнаті, а вітал потягне його назад, до темної кімнати, то його психічні страждання будуть найнестерпнішими. Коли він бачив світло, радість, яку він отримував, була інтенсивною. В темній кімнаті також є інтенсивність, але вона — немов гострий ніж. В освітленій кімнаті був хтось, хто показував, як правильно користуватися ножем. А в темній кімнаті він не знає, як користуватися ножем, і лише завдає собі ран.
Увійшовши одного разу в духовне життя, ніколи, ніколи не повертайтеся до звичайного життя. Якщо ви повернетеся до звичайного життя, то станете об'єктом глузування у зовнішньому світі й об'єктом недовіри у внутрішньому світі. Люди казатимуть: “Цей товариш зазнав невдачі — ось чому він здався і тепер повернувся до нас”. Божественні сили в космосі говоритимуть: “Ох, байдуже йому до нас. Його більше цікавить життя невігластва”. Відтак вони більше не старатимуться допомагати вам. Також ви, свідомо чи несвідомо, завжди порівнюватимете божественне життя, яке ви полишили, та життя, до якого ви повернулися. Це порівняння щоразу буде не на користь звичайного життя. Ваша душа, божественна іскра всередині вас, змусить вас відчути, що ви відмовилися від дечого дуже плідного. Відтак ваше звичайне життя заполонить розчарування. Якщо ви не можете бути щирими й пірнути в море духовності всім серцем, то краще лишатися на березі з бажаннями доти, доки не станете справді готовими прийняти духовне життя на постійно.
