Розділ ХІХ. Віра в Бога

Життя шукача — це життя внутрішньої віри. Віра — це те, що доставляє нам послання з-поза Обрію. Віра — це основа нашого справжнього життя. Потрібно вірити в Бога, потрібно вірити в себе. Якщо ми не віримо в себе, а віримо тільки в Бога, або, якщо ми віримо тільки в себе, а в Бога не віримо, то далеко ми не просунемося.

Що таке наша віра? Наша віра — це наш внутрішній плач заради нескінченного Божого Світла й Блаженства. Наша віра — це трансцендентальна Усмішка Бога, що змінює наше життя й переносить нас із моря невігластва в море мудрості. Наша віра в Бога неустанно допомагає нам якнайшвидше бігти до Бога і змушує Бога бігти якнайскоріше до нас. Оскільки швидкість Бога далеко більша за нашу, ми розуміємо: поки ми ступимо один крок до Бога, Бог ступить дев'яносто дев'ять кроків до нас і ми зустрінемося.

Наша віра в Бога дуже часто висуває умови, а Божа віра в нас — завжди безумовна. Розпочинаючи свою духовну подорож, ми віримо наполовину. Ми кажемо: “Боже, я дам тобі це, а Ти дай мені те. Я дам тобі своє устремління, а Ти дай мені Свої Благословення”.

Віра — це око, що бачить майбутнє прямо в теперішньому. Коли ми віримо в духовне життя, ми не спотикаємося, не ступаємо, не маршуємо. Ні! Ми просто мчимо. Маючи непохитну віру в Бога, у свого Внутрішнього Керманича та у своє устремління, ми весь час біжимо з найвищою швидкістю до призначеної нам цілі.

Наша віра в Бога
Має рецепт
Проти будь-якої проблеми,
Яку створює наш розум.

Нам слід вірити, що ми усвідомимо Бога — як не в цій інкарнації, то в одній із найближчих. Ми маємо вірити в те, що ми можемо володіти нескінченним Світлом, Спокоєм і Блаженством. Треба вірити у своє устремління, у свою зосередженість, медитацію й споглядання. Лише тоді ціль — усвідомлення Бога та преображення людської природи й земної свідомості — підкориться нам.

Запитання: Я відчуваю, що я — дитя Бога, проте, на жаль, я також відчуваю, що я — дитя переконань, традиції й т. ін. Чи можливо позбутися всіх переконань з минулого й бути в абсолютній єдності з Богом?

Шрі Чинмой: Завдяки щирому устремлінню ви можете позбутися ментальних переконань чи суспільної думки, які осіли у вашому серці або в розумі. Спонтанне світло душі, що виражається як незаперечність чи пряме запевнення, усуне їх. Відчуття незаперечності й запевнення, що ґрунтується на світлі душі, можна закріпити в серці й розумі. Тоді ви зможете відкинути так звану суспільну думку так само, як ви викидаєте старий одяг.

Це не лише можливо, а й неминуче і, насправді, вкрай потрібно для усвідомлення Бога. В інакшому разі старі переконання у формі тиску середовища чи у формі традиційної моралі затримуватимуть ваш духовний прогрес.

Людські переконання завжди містять домішок сумніву. П'ятдесят відсотків становить переконання, п'ятдесят відсотків — сумнів, або один відсоток — переконання, а дев'яносто дев'ять — сумнів. А якщо ви живете в душі й осяяні світлом душі, то ви отримуєте запевнення не тільки від самої душі, а й від незаперечності душі, яка перебуває в абсолютній єдності з динамічною Божою Реальністю та динамічним Божим Провидінням. Тоді ви можете вийти за рамки будь-яких переконань і бути у прямій постійній єдності з Богом, найвищою Реальністю.

Коли ви житимете в душі постійно, виражаючи її найвищу Істину, старим переконанням не залишиться місця у вашому житті.

Сумнів може закувати в кайдани
Твій розум.
Але твоє серце завжди підніматиме стяг
Перемоги віри.

Запитання: Як ви ставитеся до атеїстів?

Шрі Чинмой: Ми називаємо когось атеїстом, тому що ця людина стверджує, що Бога немає. Дійшовши в цьому напрямку до краю, атеїст зрозуміє, що його негативне сприйняття само по собі є позитивне. На межі атеїст каже, що не існує нічого. Але те, що він називає нічим, для нас є чимось. Ми називаємо це Богом.

Деколи небо захмарене, і ми не бачимо ні зірок, ні місяця. Але ми знаємо: коли хмари розвіються, ми тут же побачимо і зорі, і місяць. Атеїст не бачить того, що за хмарами, він лишається у хмарах.

Запитання: Чи допомагає віра підвищити свідомість?

Шрі Чинмой: Щодня сумнів атакує нас, щодня віра надихає нас і додає нам сили. Коли на нас нападає сумнів, ми помічаємо, що наша свідомість знизилася. Ми не розширюємося. Ми сумніваємося у своїх можливостях і в самому своєму існуванні. Коли рано-вранці сумнів проникає в наш розум, ми не можемо покинути своєї тісної ментальної кімнати. А коли віра дає нам натхнення й енергію, ми відчуваємо, що весь світ належить нам.

Кожна людина має як сумнів, так і віру. Користуючись інструментом-сумнівом, вона відчуває, що все в її житті має рамки. Її прогрес стоїть на місці. А коли людина користується іншим інструментом — вірою, вона відчуває, як злітає до найвищих сфер свідомості й співає пісню Перевершення.

Щодня ми можемо як зв'язувати себе, так і визволяти. Ми заводимо пісню про свою тяжку ношу, якщо свідомо або несвідомо плекаємо похмурі сумніви. Граючися з другом-сумнівом, ми знову й знову падаємо з дерева-реальності. А коли ми поринаємо глибоко всередину себе й виводимо на передній план віру, що просвітлює серце і проявляє душу, тоді ми піднімаємося по дереву-реальності до самої верхівки.

Твоє запитання:
“Як далеко поведе мене моя віра?”
Моя відповідь:
“Так далеко, як ти захочеш, —
Щоб бачити Нескінченну Усмішку Бога-Вічності”.

Нам слід бути сповненими віри як у внутрішньому світі, так і в зовнішньому. Коли у своєму внутрішньому та зовнішньому житті ми віримо, тоді ми відчуваємо, як пелюстка за пелюсткою розквітає наша божественність. Занурившись глибоко всередину себе, ми бачимо, що є тільки одна особа, котра незмінно й вічно вірить у нас, — це Бог. Споконвіків Він вірить у нас, Своє творіння.

Живучи духовним життям, ми, природно, прагнемо йти до Джерела — до Бога. Ми хочемо бути такими ж божественними й великими, як Джерело. Якщо наша остаточна мета — стати божественним чи стати Самим Богом, то ми маємо вірити у свій спосіб життя. Ми повинні щомиті бути пильними до своїх слів і думок. Коли до нас приходить божественна думка, треба сприймати її як благословення. Це благословення нам слід пропонувати світові, що навколо нас. Якщо ми зможемо з вірою запропонувати цю божественну думку зовнішньому світові безмовно, то Бог всередині нас відбудеться.

Прямуючи духовною дорогою, ми повинні вірити в цю дорогу на сто відсотків. Якщо ми маємо духовного Вчителя, ми повинні цілковито вірити йому. Треба мати віру у своє внутрішнє життя, свій шлях і Вчителя, за яким ми слідуємо. Але настає день, коли ми усвідомлюємо, що ми можемо вірити у внутрішню дисципліну, шлях і Вчителя лише тоді, коли ми віримо в себе.

Яку б дію ми не виконували, слід відчувати в ній Боже життя. Коли ми споживаємо їжу, треба відчувати, що їжа — це Бог. Якщо ми будемо бачити й відчувати Бога у всьому, якщо відчуватимемо постійну єдність з Богом, то ми віритимемо в себе автоматично. А коли є віра в себе, тоді ми неодмінно досягаємо того, чого прагнемо.

Шукач найвищої Істини
Має єдину потребу.
Ця потреба —
Бог, що визволяє Землю
І проявляє Небеса.