Поняття

Тепер ні розуму, ні форми — Я просто існую.
Усе спинилося — бажання і думки.
Завершено танок Природи.
Я — Той, Кого шукав.

В царині Благодаті первозданної
Я — понад тим, хто знає й пізнає.
Тішусь, нарешті, Миром неосяжним —
Я споглядаю лиш Єдиного лице.

Життя шляхи таємні всі здолав,
Я — Мета, яку давно шукав.
Істина відкрилась остаточна:
Я — шлях, я — Бог-Душа.

Мій дух досяг усіх висот,
У серцевині сонця я мовчу.
На час і справи не міняю я нічого:
Завершено мою космічну гру.

Медитація — це око, що бачить Істину, серце, що відчуває Істину, та душа, що усвідомлює Істину.

Завдяки медитації душа повністю усвідомлює свою еволюцію у вічній подорожі. За допомогою медитації ми спостерігаємо, як форма перетворюється на Безформне, а обмежене — на Безмежне; також ми бачимо, як Безформне набуває форми, а Безмежне стає обмеженим.

Медитація говорить. Вона говорить у тиші. Медитація відкриває. Вона відкриває шукачеві, що матерія й дух — одне ціле, кількість та якість — одне ціле, іманентне й трансцендентальне — одне ціле. Медитація відкриває, що життя — не просто існування впродовж сімдесяти чи вісімдесяти років від народження до смерті; життя — це сама Вічність. Наше народження, як і наша смерть, — важлива подія в самому бутті Бога. Після народження життя триває у тілі. Після смерті життя триває в духові.

Медитація означає свідоме саморозширення. Медитація — це пізнання та розкриття справжнього Я. Саме завдяки медитації ми позбуваємося обмежень, недосконалостей та залежності, які обтяжують нас.

Медитація — це динамізм на внутрішніх планах свідомості. Що насправді діється, коли ми медитуємо? Ми входимо у глибшу частину свого єства. Тоді ми спроможні вивести на передній план багатство, яке міститься глибоко всередині нас. Медитація вказує, як можна прагнути, й, разом з тим, як можна досягати того, чого ми прагнемо. Практикуючи медитацію щоденно, ми можемо бути певними, що проблеми нашого життя, як внутрішні так і зовнішні, буде розв'язано.

Духовне серце — це центр безмежної універсальної любові. Глибоко всередині серця є душа, наша внутрішня божественність. Медитація на духовне серце — це найнадійніший шлях, що веде до найповнішого самовідкриття. Практикуючи таку медитацію, ми заспокоюємо розум, зосереджуємо всю увагу на серці й занурюємося всередину себе, до дедалі глибших рівнів спокою, блаженства і любові. Або можна застосувати свою уяву: уявити квітку, що розквітає в серці. Ми відчуємо, як все наше єство починає випромінювати світло його внутрішньої божественності, коли відкриваються пелюстки квітки в серці. Ми можемо поринути в потік, що ллється із серця, й дозволити йому розливатися всередині, несучи нашу свідомість до далекого-предалекого Позамежного. Під час глибокої медитації в серці ми перебуваємо поза межами мислення. Медитація веде до свідомого ототожнення з Вищим Я.

Медитація — наче занурення на дно моря, де скрізь панує тиша і спокій. На поверхні може бути безліч хвиль, проте вони не порушують спокою морських глибин. У своїх найглибших глибинах море — це сама безмовність. Починаючи медитувати, ми, передусім, намагаємося дістатися своєї внутрішньої сутності, так би мовити, дна моря. Тоді хвилі, які можуть надійти від зовнішнього світу, нітрохи не впливатимуть на нас. Страх, сумнів, тривога та земна метушня будуть просто змиті, бо всередині нас — непорушний спокій. Думки не турбуватимуть нас, бо наш розум — це чистий спокій, тиша і єдність. Наче риби в морі, думки виринають і пропливають мимо, не залишаючи й сліду. Перебуваючи у своїй найвищій медитації, ми відчуваємо себе морем, тому мешканці моря не можуть потурбувати нас. Ми відчуваємо себе небом, — і птахи, пролітаючи, не бентежать нас. Розум — це небо, а серце — безкрає море. Це і є медитація.

Коли під час медитації ми прагнемо йти догори, наше устремління безстрашно піднімається й піднімається до Найвищого. Немає кінця подорожі вгору, бо ми подорожуємо в Нескінченності. Ми піднімаємося в Позамежне, що повсякчас перевершує Самого Себе.

Щодо відстані, то рух вгору, як і рух вглиб, — це нескінченна подорож до єдиної Мети — Всевишнього. Але за допомогою розуму нам не вдасться піти далеко. Потрібно вийти за межі розуму, щоб потрапити у сферу духовного серця. Сфера духовного серця непорівнянно вища й ширша, ніж сфера найвищого розуму. Духовне серце є далеко за межами розуму. Серце безмежне в будь-якому вимірі: в ньому міститься як найвища висота, так і найглибша глибина.

Чим вище ми піднімаємося, тим глибше занурюємося. І навпаки: чим глибше ми занурюємося, тим вище піднімаємося. Це відбувається одночасно. Медитуючи дуже глибоко, ми неодмінно відчуємо, що в той час ми перебуваємо дуже високо. Висота і глибина йдуть пліч-о-пліч, хоч вони належать, так би мовити, до різних вимірів. Утім, якщо під час медитації ми зможемо піднятися дуже високо, то ми так само зможемо зануритися дуже глибоко.

Доки ми не усвідомимо Найвище, доти ми відчуватимемо, що висота і глибина — це різне. Піднімаючися вгору, ми відчуваємо, що досягаємо певної висоти, а занурюючись глибоко всередину себе, ми відчуваємо, що досягаємо певної глибини. Але висота і глибина існують тільки в ментальній свідомості. Здолавши бар’єри розуму й увійшовши в Універсальну Свідомість, ми бачимо, що все — єдине й неподільне. Тоді лише Реальність співає й танцює всередині нас, і ми стаємо Реальністю. Реальність не має ні висоти, ні глибини, ні довжини. Вона — єдине ціле, яке водночас постійно перевершує себе.

Медитації притаманне полум’я безперервного устремління. Наша подорож — вічна; наш прогрес і наше усвідомлення — вічні й нескінченні також, бо ми маємо справу з Нескінченністю, Вічністю і Безсмертям.

Медитація — це стремління людини до Нескінченної Реальності, Вічної Реальності, Абсолютної Реальності. Таємниця медитації полягає в досягненні свідомої й постійної єдності з Богом. Найвища таємниця медитації — відчути Бога своїм найсокровеннішим і, кінець кінцем, усвідомити Бога заради самого Бога, щоб розкрити і здійснити Його.

Медитація — це самоперевершення. Самоперевершення — це послання Позамежного. Послання Позамежного — це Бог-Душа, що повсякчас розвивається, і Бог-Мета, що повсякчас відбувається. Медитація говорить тільки одне: Бог існує. Медитація відкриває єдину істину: ви побачите Бога.

❧

Медитація — це безмовність, що наповнює енергією і дарує здійснення. Безмовність — це красномовне вираження невимовного.

Чого ми найбільше очікуємо від медитації? Спокою. Спокою — і більше нічого.

Спокій — це початок любові. Спокій — це завершення істини. Спокій — це повернення до Джерела.

Медитація постійно розширює Спокій, Світло й Радість, немов птах розпростирає крила.

Лише від медитації зароджується досконалість. Медитація підносить нас над розчаруваннями, обмеженим мисленням розуму. Врешті-решт, медитація дарує нам життя досконалості.

❧

В медитації ми живемо від миті до миті. Утім, від миті до миті триває Вічне Тепер. Мить невіддільна від Вічного. Вічність містить у собі минуле, теперішнє і майбутнє.

Всередині Вічності існує мить, і водночас всередині миті існує Вічність. Немов океан. В океані — безліч краплин. І кожна крихітна краплина містить у собі суть величезного океану. Ми беремо краплину й відразу отримуємо свідомість безмежного океану, бо краплина втілює безмежний океан. Так само й кожна мить не може бути відокремлена від Нескінченності й Вічності. Медитація — це єдиний спосіб відчути єдність обмеженого й Безмежного.

Чи не спонукає медитація до втечі від реальності? Ні! Навпаки: медитація надихає сприймати творіння Бога як незаперечну реальність, що досі очікує на преображення та вдосконалення. Тільки тоді, коли зміниться свідомість Землі й свідомість тіла, ми зможемо стати справжнім вмістилищем безмежної Істини та безмежного Світла. Той, що медитує, має діяти серед людства як божественний герой. Людство — невід’ємна частина Бога. Як ми досягнемо божественності, коли ми тримаємося осторонь від людства? Людство слід приймати таким, яким воно є зараз. Якщо ми чогось не приймаємо, то як зможемо поліпшити його? Чи може гончар, не торкаючись глини, виліпити з неї горщик? Світ навколо нас недосконалий, і ми недосконалі також. Абсолютна Досконалість ще не настала. Треба знати, що сучасному людству ще далеко-предалеко до досконалості. Ми також є частиною цього людства. Хіба можливо відокремитися від своїх братів та сестер, які, насправді, є частиною нашого тіла? Я не можу відокремити своєї руки. Це неможливо. Медитуючи натхненно й віддано, ми маємо вважати людство своїм, дуже близьким нам. Ми маємо взяти людство з собою. Якщо ми — на один крок попереду й здатні надихнути інших, то ми маємо нагоду послужити божественності тих, хто йде за нами.

Тож нам не слід віддалятися в гімалайські печери. Треба відважно прийняти труднощі світу тут і зараз. Треба преобразити обличчя світу силою своєї присвяти божественності в людстві. Медитація — не втеча. Медитація — це приймання життя у всій його повноті з метою його перетворення заради вищого прояву Божественної Істини тут, на Землі.