Теорія

Коли він зосереджений —
Все має значення.

Коли він медитує —
Ніщо не має значення.

Коли він споглядає —
Тільки Бог має значення.

Якщо ми задоволені тим, що маємо, й тим, чим ми є, то немає потреби входити у сферу медитації. Приводом для медитації служить внутрішній голод. Ми відчуваємо, що всередині нас є щось світле, просторе, божественне. Ми відчуваємо, що воно нам дуже потрібне, але поки що ми не маємо доступу до нього. Внутрішній голод виражає нашу духовну потребу.

Медитувати — не означає просто спокійно сидіти впродовж п’яти-десяти хвилин. Медитація вимагає свідомого зусилля. Потрібно вгамувати й заспокоїти розум; водночас розум має бути пильний, щоб не дозволяти думкам або бажанням проникати й відволікати нас. Якщо вдається досягти тиші й спокою розуму, то ми відчуваємо, як всередині нас розквітає нове творіння. Коли розум розслаблений і спокійний, а вся істота — порожня посудина, тоді внутрішнє єство може запросити нескінченний Спокій, Світло та Блаженство ввійти в цю посудину й наповнити її. Це — медитація.

Якщо вважати, що саме ми намагаємося медитувати, то наша медитація видаватиметься складною. Але справжня медитація здійснюється не нами. Вона здійснюється Внутрішнім Керманичем, Всевишнім, який постійно медитує всередині нас та через нас. Ми — лише посудина; ми дозволяємо, щоб Всевишній наповнив нас Його Свідомістю. Ми починаємо з власного зусилля, але, заглибившись усередину, ми тут же пізнаємо, що не наше зусилля дає змогу поринути в медитацію. Це Всевишній медитує всередині нас і крізь нас з нашого дозволу й нашого відома.

❧

Практикувати медитацію слід спонтанно, натхненно й належним чином. В інакшому разі похмурі сумніви отруять розум, а в серці засяде глибоке розчарування. Ймовірно, ви відчуєте, що цілком пропали, наче в безодню канули.

Для медитації вам потрібне натхнення. Вас можуть надихнути священні книги. Щоб купити духовну книжку, знадобиться 10 секунд. Щоб прочитати її, знадобиться кілька годин. Щоб осмислити прочитане, знадобиться декілька років. А щоб жити істинами цієї книжки, знадобиться, либонь, не одне життя.

Для медитації потрібне устремління. Присутність духовного Вчителя, — духовна чи фізична, — може пробудити устремління, яке поки що спить. Учитель здатний запросто це зробити, і він радо зробить це для вас. Устремління — це саме те, що вам потрібно для досягнення Мети вашої подорожі. Вам не доведеться турбуватися про своє усвідомлення. Про нього подбає ваше устремління.

Якщо ваш Учитель — це душа, яка усвідомила Бога, то вас безмовно навчатиме медитувати його зосереджений погляд. Учитель не мусить пояснювати словами, як треба медитувати, чи давати особливу техніку медитації. Він лише медитуватиме на вас і навчатиме на внутрішньому плані. Ваша душа ввійде у його душу й навчатиметься від його душі. Всі істинні духовні Вчителі навчають медитації безмовно.

Коли духовний Вчитель, який усвідомив Бога, входить у свою найвищу свідомість, він стає одним цілим із Божественністю всередині себе. Людська особистість цілком об'єднується зі Всевишнім. Тоді свідомість Учителя стає прямим каналом Світла. Ті, що медитують, шукають, як відкрити це Світло у своєму серці. Свідомість Учителя відкриває й пропонує те, заради чого шукач трудиться глибоко всередині себе. Ототожнитися з найвищою медитацією Вчителя — означає отримати безпосередньо переживання тієї свідомості, котра становить Мету внутрішнього пошуку людини. Медитація здійснюється не на людську особистість, а на Божественну Свідомість, яка, щоб розкрити Себе, використовує людину як інструмент.

❧

Серце — це місце, де перебуває душа. Джерело й реальність — у серці.

Ви можете зосереджуватися на серці так само, як ви зосереджуєтеся на будь-якому предметі: портреті, квітці, полум'ї.

Просто неймовірно, на що здатне зосередження в нашому повсякденному житті. Зосередження — це надійний спосіб досягти мети. Зосередження схоже на стрілу, що мчить навпростець до цілі.

Зосередження — це стріла.
Медитація — лук.

Зосереджуючись, ви фокусуєте всі свої сили на обраному вами явищі для того, щоб зняти завісу його таємничості. Медитуючи, ви піднімаєтеся у вищу свідомість.

Зосередження прагне проникнути в об’єкт, на який воно спрямоване. Медитація прагне жити у просторі Безмовності.

Зосереджуючись, ви намагаєтеся принести свідомість обраного об’єкта безпосередньо у сферу своєї свідомості. Медитуючи, ви піднімаєтеся із своєї обмеженої свідомості у вищу й ширшу сферу.

Якщо ви бажаєте відшліфувати свої здібності, — зосереджуйтеся. Якщо ви прагнете відсторонитися від свого я, — медитуйте.

Призначення зосередження — розчищувати шлях, коли медитація хоче йти глибоко всередину або високо вгору.

Зосередження хоче оволодіти знанням, на яке воно націлене. Медитація хоче ототожнитися зі знанням, якого вона шукає.

❧

Зосередження — це внутрішня пильність і зібраність. Злодії є як навколо нас, так і всередині. Страх, сумнів, тривога, занепокоєність — це внутрішні злодії, які намагаються викрасти нашу внутрішню рівновагу й спокій розуму. Коли ми навчимося зосереджуватися, цим ворожим силам стане дуже складно потрапляти всередину нас. Якщо в розум проникне сумнів, сила зосередження пошматує його. Якщо в розум проникне страх, сила зосередження зітре його дотла. Наразі ми є жертвами непросвітлених, похмурих, руйнівних думок, але настане день, коли неспокійні думки боятимуться нашої сили зосередження.

Зосередження — це динамічна сила розуму, яка діє всередині нас задля того, щоб ми приймали світло й відкидали темряву. Вона — наче божественний воїн всередині нас. Годі й уявити могутність сили зосередження в житті устремління. Вона запросто може відокремити Рай від пекла, щоб ми могли жити тут, на Землі, в постійному захваті Небес, а не у вічних тривогах, хвилюваннях і муках пекла.

Зосереджуючись, ми, наче куля, пронизуємо об’єкт нашого зосередження або притягуємо його до себе, немов магніт. Ми не дозволяємо жодним думкам проникати в наш розум: ні божественним, ні небожественним; ні земним, ні небесним; ні добрим, ні злим. Під час зосередження розум слід повністю сфокусувати на конкретному об’єкті чи суб’єкті. Зосереджуючись на пелюстці квітки, намагайтеся відчути, що в цілому світі не існує нічого, крім пелюстки й вас. Ми не дивимося ні вперед, ні назад; ні зовні, ні всередину. Ми лише намагаємося пронизати об’єкт своїм чіпким зосередженням. Утім, зосередження не є агресивним способом дослідити чи проникнути в об'єкт, далеко не так. Зосередження походить безпосередньо від незламної волі душі або сили духу.

❧

Дуже часто мені доводиться чути скарги шукачів, що вони не можуть зосереджуватися довше, ніж п’ять хвилин. Після п’яти хвилин зосередження в них починає боліти голова або виникає відчуття, що голова — наче у вогні. В чому річ? Річ у тому, що сила їхнього зосередження походить з інтелектуального розуму, чи, скажімо, з дисциплінованого розуму. Розум знає, що йому не можна блукати, — авжеж, це він знає. Якщо користуватися розумом правильно, скеровуючи його до світла, то він наповнюється світлом душі. Коли світло душі входить у розум, зосереджуватися стає дуже легко протягом будь-якого часу: немає думок, немає ні сумнівів, ні страху. Жодна негативна сила не може проникнути в розум, наповнений світлом душі.

Отже, зосереджуючись, намагайтеся відчувати, що світло душі надходить із серця й проходить через третє око. Завдяки цьому світлу ви проникаєте в об’єкт зосередження й ототожнюєтеся з ним. Завершальний етап зосередження — це розкриття в його об’єкті прихованої одвічної істини.

❧

Зосереджуючись, ми спиняємо увагу на одному конкретному предметі. Медитуючи, ми пізнаємо, що всередині нас є здатність бачити багато речей, мати справу з багатьма речами й осягати багато речей одночасно. Медитуючи, ми прагнемо розширитися — наче птах, що розпрямляє крила. Ми стараємося розширити свою обмежену свідомість й увійти в універсальну Свідомість, де немає ні страху, ні заздрості, ні сумніву, а є тільки радість, спокій і божественна сила.

Медитація — це свідоме перетворення на Безмежність. Медитуючи, ми, по суті, входимо у спокійний, розслаблений, безмовний розум і даємо нагоду Безмежності живити й ростити нас по-своєму.

Під час зосередження ми збираємося в одній точці. Під час медитації ми розширюємо свою свідомість до Безмежності і входимо в безмежну свідомість. Під час споглядання ми перетворюємося на саму Безмежність — її свідомість стає нашою. Споглядаючи, ми перебуваємо як у найглибшому зосередженні, так і в найвищій медитації. Ми перетворюємося на Істину, яку побачили й відчули в медитації, стаючи одним цілим з нею. Зосереджуючись на Богові, ми можемо відчути, що Бог — просто перед нами або поруч. Медитуючи, ми неодмінно відчуємо Безмежність, Вічність і Безсмертя всередині себе. Споглядаючи, ми бачимо, що ми самі — це Бог; ми самі — Безмежність, Вічність і Безсмертя.

Споглядання — це наша свідома єдність із безмежним, вічним Абсолютом. У спогляданні Творець і творіння, люблячий і Любий, той, що пізнає, і знання стають одним цілим. Однієї хвилі ми відчуваємо себе божественним люблячим, а Бога — Любим Всевишнім, а наступної хвилі ролі змінюються. У спогляданні ми стаємо одним цілим з Творцем і бачимо весь Всесвіт всередині себе. Тоді, поглянувши на свою власну істоту, ми побачимо, що вона не містить людського. Ми побачимо її як генератор Світла, Спокою й Блаженства.

Медитуючи на певні божественні властивості, що не мають форми, приміром, на світло, спокій, блаженство або на абстрактні Безмежність, Вічність, Безсмертя, ми завжди відчуватимемо всередині себе швидкий потяг, який мчить вперед. Ми медитуємо, а швидкий потяг невпинно рухається. Наш розум — у просторах Безмежності, тихий і спокійний, проте є рух — потяг безперервно рухається до мети. Ми бачимо в уяві мету, і медитація веде нас туди.

Споглядання — інакша річ. У спогляданні ми відчуваємо, що весь всесвіт та найвіддаленіша Мета — глибоко всередині нас. Споглядаючи, ми відчуваємо, що містимо в собі всесвіт та його безмежне світло, спокій, блаженство й істину. Немає ні розуму, ні форми, ні ідеї. Все зливається під час споглядання; все становить єдиний потік свідомості. В найвищому спогляданні відчувається, що ми — не що інше, як сама Свідомість, єдина з Абсолютом.

У високій медитації є динамічний рух. Цей рух не агресивний, ні — нікого не б’ють, ні з ким не змагаються. Але рух у свідомості відбувається. Ми цілком усвідомлюємо все, що діється як у внутрішньому, так і в зовнішньому світі, однак це на нас нітрохи не впливає.

У спогляданні також немає впливу того, що відбувається у внутрішньому та зовнішньому світах: ми і все наше буття стаємо невід’ємною частиною Всесвіту, який ми містимо глибоко всередині себе.

Отже, зосередження несе послання пильності; медитація — послання широти; споглядання — послання нероздільної єдності. Ми зосереджуємося, тому що хочемо досягти Мети. Ми медитуємо, тому що хочемо жити в серці Мети. Ми споглядаємо, тому що хочемо стати Метою.

Ми зосереджуємося завдяки ясній цілеспрямованості розуму. Ми медитуємо завдяки серцю, що безмежно розширюється. Ми споглядаємо завдяки єдності душі, що здійснює.

❧

На початку духовної подорожі ми відчуваємо, що медитація — це наші власні зусилля й труд. Наприкінці подорожі ми усвідомлюємо, що медитація — це Божа Милість, Його Безмежне Співчуття.

Ціна ніколи не є відповідною. До усвідомлення Бога вона здається нам надто високою, після усвідомлення — надто низькою. Для початківця медитація — це найвища реальність. Однак, набуваючи досвіду, він пізнає, що медитація лише служить провідником до найвищої реальності. Якщо хто-небудь довго перебував у невігластві й ніколи в житті навіть не молився, то медитація, певна річ, буде найвищою реальністю, якої може сягнути його свідомість. Але, практикуючи медитацію протягом кількох років, він дізнається, що медитація сама по собі не є найвищою реальністю. Найвища реальність — це те, чого він досягає й чим стає, йдучи шляхом медитації.

Розпочинати свою подорож потрібно з натхнення. Щодня глибоко всередині себе ми маємо відчувати потребу натхнення в усіх наших справах. Без натхнення не може бути великих досягнень. А тоді слід зробити наступний крок — відчути негайну потребу устремління. Натхнення — це ще не все. Потрібне устремління, щоб досягти Золотого Світу, побачити Золотий Берег Позамежного, що повсякчас перевершує Себе. Саме цього ми й очікуємо від устремління — пломенистого вогника всередині нас.

Але устремління — це теж не все, що потрібно. Маємо медитувати. Устремління передбачає медитацію. Коли ми медитуємо, треба відчувати, що ми входимо у Нескінченність, Вічність і Безсмертя. Це не химерні уявлення, це — наші справжні володіння. Ввійти одного разу у свої власні божественні володіння — наше право від народження. Згодом, коли ми стаємо досвідченими в медитації, коли медитація починає приносити свої плоди, ми входимо у царство усвідомлення.

Ми усвідомлюємо найвищу Істину в цьому тілі, тут, на Землі. Для усвідомлення Бога не потрібно кудись подаватися. Щоб практикувати духовність, немає потреби віддалятися в печери Гімалаїв чи сидіти на їх засніжених вершинах. Ні. Тут, на Землі, в метушні й колотнечі життя ми маємо практикувати духовність. Нам слід прийняти Землю такою, якою вона є. Якщо ми боїмося Землі, уникаємо її, то усвідомлення Бога завжди лишатиметься за далеким горизонтом. Маємо усвідомити Найвищу Істину тут, на Землі.