Частина XXII. Професор Лінкольн Полісар
Кафедра біостатистики, Вашинґтонський Університет, м. Сіетл, штат ВашинґтонПрофесор Лінкольн Полісар: Всесвіт такий неосяжний і непростий. Чи існує який-небудь спосіб уявно побачити, як Бог керує всім цим?
Шрі Чинмой: Шановний професоре, щоб уявно бачити Бога, насамперед потрібно довіряти своїй уяві. Уява сама по собі — це реальність, яка може існувати самостійно. Це сила, яку можна втілити, розкрити й проявити так само, як і будь-яку іншу властивість. Коли ви вірите, скажімо, у певну людину, ви відчуваєте, що ця людина може зробити для вас щось приємне. Так само, уявляючи Бога в Його Безмежності, ви беззастережно вірите в Його всемогутню Силу. За допомогою Його творчої Сили Він утворив всесвіт.Далі. Оскільки ви вірите, що Бог створив всесвіт, ви запросто можете повірити й у те, що крихітних комах створив також Він. Отже, ви вірите, що маленька комаха втілює й розкриває Бога, всемогутню Силу, так само, як це робить Його нескінченний Простір? Застосувавши силу своєї уяви, ви побачите, що Бог — не тільки Нескінченний, а й скінченний. Він може бути як реальністю, так і нереальністю; Він існує й водночас не існує.
Ваш розум скаже: «Якщо Він існує, то як Він може не існувати?» Ваша уява спочатку може говорити те саме. Але вам треба навчитися користуватися уявою інакше. Слід ставитися до уяви як до реальності, якою можна розпоряджатися. Не мисліть про неї, як про птаха, що лине в недосяжному небі, а потім зникає з очей. Думайте про уяву як про повітряного змія, прив’язаного мотузкою до вашої руки. Ви можете відпустити змія летіти за вітром туди, куди йому заманеться. А можете будь-коли повернути його вниз, до рук. Уяві треба дозволити літати, та водночас вона має залишатися під контролем, щоб ви могли користуватися нею за бажанням. Мотузка, якою прив’язана уява, — це ніщо інше як ваша віра у Всемогутність Бога. Віра скаже вам, що Бог може бути більшим від найбільшого і дрібнішим від найдрібнішого.
Перед тим як зробити знімок, фотограф вибирає конкретний об’єктив. Користуючись одним об’єктивом, він може наблизити дальні предмети до області свого безпосереднього бачення. А вибравши інший об’єктив, він може віддалити ближні предмети до лінії горизонту. Те саме й з уявою. За допомогою мотузки-віри можна максимально наблизити Нескінченність або, користуючись тією самою мотузкою, відпустити уяву й споглядати речі на великій відстані.
На жаль, коли ми говоримо, що Бог всюдисущий, всемогутній і всезнаючий, ми схильні уявляти Його кимось далеким-предалеким, високим-превисоким. Але це лише одна реальність. Чому б нам не уявити, що Бог — просто всередині нас, припустимо, в нашому серці чи в наших очах?
Треба дійти до такого рівня, щоб відчувати, що Бог — не тільки в нескінченному Просторі, а й всередині нас, всередині навіть найдрібнішої істоти в Його творінні. Духовні Вчителі та духовні шукачі найвищого гарту діють так: щоб бачити Присутність Бога в кожному аспекті Божого творіння, вони застосовують свою далекоглядність уяви. Така далекоглядність, немов збільшувальне скло, дає їм можливість охоплювати далеко більше, ніж дозволяє звичайний зір людини.
Коли ви опануєте далекоглядністю, за допомогою якої можна виходити за межі того, що бачать ваші очі, й за межі того, що усвідомлює ваш розум, тоді ви зрозумієте, що ваше уявлення — ніщо інше як сама реальність. А що служить сполучною ланкою між вашим уявленням та неозорим простором? ваша віра, тільки віра.
Зараз ви готові повірити, що Бог перебуває в Гімалаях, океанах, в зірках і планетах, однак ви не готові бачити Його всередині чого-небудь крихітного. З іншого боку, ви, може, й готові бачити Божу Присутність в матеріальних і видимих речах, але чи готові ви бачити Бога в невидимому? Квітку можна бачити й доторкнутися до неї, але її аромат незримий. Очі й розум скажуть вам, що квітка прекрасна. Як описати красу? Яке дати їй визначення? Красу саму по собі не описати. Щоб відчувати красу як реальність, її треба переживати. Так само, як ми відчуваємо матеріальні предмети, видимі й досяжні, ми можемо відчувати і нематеріальне: красу, чистоту, божественність тощо. Це відбувається завдяки уяві-єдності.
Що таке чистота? Якщо це просто фізична охайність, то вона відразу стає помітною для наших зовнішніх очей. Але істинну чистоту не побачити фізичними очима. Чистота — це внутрішній стан, в якому розум усе бачить божественним. Скільки б разів людина не приймала душ, я впевнений, що вона не побачить усе навколо себе божественним! Коли людина наповнена істинною чистотою, вона бачить усе як вияв Божественності: стіну, двері, вікно — все. Чистота бачить вияв Божественності в усьому.
Краса, чистота, божественність і решта подібних явищ мають свою реальність. Їм не потрібна фізична або матеріальна форма. Якщо ми зуміємо ототожнитися з ними, то матимемо нагоду переконатися не лише в тому, що Божественність всюдисуща, а й у тому, що ми самі нею є. Ми — сама Божественність.
На жаль, людський розум мислить, що Бог може бути тільки таким і не інакшим. Наш розум уявляє Бога співчутливим, милосердним і справедливим. Уявити, що Бог може бути байдужим і навіть утіленням жорстокості, наш розум просто не спроможний! Однак треба сприймати всі аспекти Бога як одне ціле: Бог може бути таким, Бог може бути інакшим. За Його відсутності Він присутній. За Його присутності Він відсутній. У красі квітки Він — аромат. В ароматі Він — краса квітки. Це те саме, що бачити обидва боки монети одночасно. З одного боку — зображення князя, з другого — щось інше. Дивлячись на зображення князя, слід одразу безпосередньо бачити інший бік монети. Це дійсність: вони абсолютно нероздільні, як нероздільні квітка й аромат.
Безмежність та мізерність слід бачити як ціле. Нам просто повірити, що Бог утілює Безмежність, а повірити, що Бог може бути мізерним-премізерним, нам складно. Він не тільки втілений у цьому мізерному, а й також є ним. Погляньмо на наше людське тіло. Наша грудна клітина велика, і ми, мабуть, зуміємо припустити, що там мешкає Бог. Але нам складно уявити собі, що Бог є в мізинці ноги. Маємо досягти такого рівня, щоб відчувати, що, зокрема, сам мізинець — це Бог.
Припустимо, що океан — це Бог. Відокремивши від океану одну краплю, чи будете ви далі відчувати, що ця єдина крапля — Бог? Ви скажете, що маленька краплина така безпорадна, невже вона може бути Богом? Однак Бог може грати безпорадну роль у краплі води. Він робиться безпорадним завдяки Своїй всемогутній Силі.
Найліпше завжди уявляти, що Бог, далекий-предалекий, глибокий-преглибокий, високий-превисокий, має таку саму реальність, як Бог, виражений в тому, що є поруч, виражений у крихітному. Якщо ви спроможні вірити, що Бог може бути і тим, і іншим, то ваше уявлення надалі не є уявленням. Уявлення стає реальністю. А уявлення лише тоді може стати реальністю, коли ми практикуємо віру в те, що Бог існує в усіх аспектах. Він може дрімати, Він може бути бадьорим. Він може перебувати поруч, Він може перебувати далеко. Він може бути тут, Він може бути там. Навіщо обмежувати Бога одним способом бачення чи одним типом віри в Нього? Якщо ви повірите в усі Його аспекти, то уявлення стане дійсністю, і ви більше не матимете сумнівів ні в собі, ні в Богові.
Ми повсякчас говоримо, що Бог всемогутній, і прохаємо, аби Він наділив нас частиною Його Сили, щоб ми зуміли здійснити своє бажання бути успішними чи добре залагодити якесь діло. Але ми можемо молитися Йому й інакше. Ми можемо сказати: «Боже, коли Ти всесильний, то будь ласка, застосуй Свою всемогутню Силу, щоб забрати мою жадібність, мої бажання, моє невігластво». Як часто люди моляться Богові так? Більшість людей молить Всемогутнього Бога тільки про здійснення своїх бажань, а не про їх скасування. Одна людина на мільйон звертається до Бога: «Нехай сповниться Воля Твоя». Решта просить: «Дай мені те, дай мені це».
Трапляються крадії, котрі ходять до храму й моляться про те, щоб їх не спіймали. Тим часом і господарі моляться: «О Боже, якщо грабіжники увірвуться в мій дім, дай мені здатність упіймати їх». Чию молитву має вислухати Бог? Одна сторона говорить: «Я чиню неправильно, однак, будь ласка, не допусти, щоб мене зловили». Інша сторона говорить: «Будь ласка, не допусти, щоб злодії проникли у мій дім, або дай мені здатність упіймати їх, коли вони прийдуть». Бог губиться між ними! Можливо, Бог побачить, що господарям потрібен певний досвід для просвітлення, отже, Він допустить, щоб їх майно пограбували. А, можливо, й не допустить. Тільки Йому відомо, як саме Він порадує людей!
Нечасто трапляється, що хтось молиться Богові так: «Нехай діється Воля Твоя. Що Ти забажаєш: щоб злодій проник у мій дім чи ні, щоб він спіймався чи опинився на волі — все вирішувати Тобі».
Якось грабіжник проник в оселю індійського духовного Вчителя. Там він не знайшов нічого, окрім матраца та подушки. Злодій зібрався йти з тим добром, аж тут з'явився Учитель. Злодій покинув подушку й матрац і кинувся навтьоки. Вчитель вибіг за ним, гукаючи: «Стривай-но, стривай! Будь ласка, повернися й візьми мої речі. Тобі вони потрібні більше, ніж мені. Адже для цього ти й приходив. Вночі я маю місяць, а вдень — сонце. Мені більше нічого не треба».
Ви, мабуть, скажете, що духовний Вчитель утнув неабияку дурницю, та я хочу сказати, що, завдяки єдності з Богом, Учитель побачив, що грабіжник цінує ці речі більше, ніж він сам, і відтак дозволив злодію забрати матрац та подушку. Вчитель сказав: «У злодієві та через злодія, що крав мої речі, діяла Божа Воля. Тепер той самий Бог велить мені, щоб я порадував грабіжника, віддавши свої речі йому. Чинячи так, я отримую внутрішнє задоволення. Я не божевільний, тут я лише виконую Волю Бога».
Реальність всесвіту стає очевидною, якщо розум цілком безмовний. Тільки тоді розум здатний сприймати Божу Волю, коли він — немов порожня посудина. В нічому — все. Така наша індійська філософія. З порожнечі виникла повнота. В духовному житті порожнеча — це повнота. Коли розум абсолютно спокійний, стає видимою реальність, що пронизує все.
