Розділ ІХ. Боже Співчуття

Співчуття — це незмірне інтенсивне Боже Піклування про людство. Коли ми виражаємо своє співчуття іншим у скрутні для них часи, співчуття солодке. Коли ми отримуємо співчуття від інших у скрутні для нас часи, співчуття ще солодше. А коли ми усвідомлюємо, що сáме Боже Співчуття дає нам здатність виконати свою обіцянку як перед Небесами, так і перед Землею, Співчуття найсолодше. Наша обіцянка Небесам — розкрити свої божественні властивості тут, на Землі. Наша обіцянка Землі — проявити всі наші божественні дари, щоб Мати-Земля могла використати їх для своєї мети.

Ми відчуваємо, що наша духовна подорож пришвидшиться, якщо ми отримаємо осяйне Боже Співчуття. То як отримати це Співчуття Згори? Дуже просто, коли відчувати, що ми — діти, малі божественні діти. Коли людське дитя плаче, то хоч би де була мати, вона приходить, щоб утішити його, бо мати отримує задоволення, втішаючи дитя. Так само й Бог негайно приходить з Могутнім Співчуттям, коли ми одухотворено кличемо Його.

Дитина безпорадно плаче, відчуваючи, що без материнської допомоги й підказки вона нічого не вдіє. А духовна дитина не плаче від безпорадності. Вона відчуває, що існує Джерело, всезнаюче, всемогутнє, всюдисуще. Коли наш поклик стає одухотвореним, ми встановлюємо вільний доступ до Джерела. Отже, шукач, божественне дитя всередині нас, плаче одухотворено, а не безпорадно.

Співчуття бажає діяти всередині нас щомиті, проте ми, через невігластво, дуже часто свідомо або несвідомо чинимо опір Співчуттю, навіть якщо досі ми благали про нього. У звичайному житті, коли якась особа, будучи дуже доброю, хоче нам щось дати, а ми відмовляємося прийняти, тоді ця людина негайно забирає свій дар, ніби кажучи, що ми його не заслуговуємо. А Бог ніколи не забирає Свого Співчуття. Навпаки, Він старається запропонувати нам ще більше божественного безумовного Співчуття.

Співчуття — це сила. Ця сила просвітлює. Але, якщо ми надзвичайно вперті і вкрай немилосердно відхиляємо Співчуття, тоді Бог покладається на Свою Силу-Терпіння. Він знає, що в Його розпорядженні Вічність, тож у процесі еволюції одного разу ми виявимо здатність сприйняти Його Співчуття. Якщо сьогодні ми не дістанемо, не отримаємо Божого Співчуття з відданістю і вдячністю, — не біда. Завтра Бог надасть нам нову нагоду — і у близькому чи далекому майбутньому ми неодмінно приймемо Його Могутність-Співчуття, бо тільки воно може змінити нашу природу. Тому Бог не забирає. Він просто застосовує інакшу силу, яку ми називаємо терпінням.

Спокуса охоплює людину,
Співчуття охоплює Бога —
Ця історія давня-предавня.

Найбільший дар Бога людству — Його Співчуття, найбільший дар людини Богові — її зречення. Коли людина одухотворено й безумовно зрікається перед Богом, коли вона радо зрікається перед Божою Волею, тоді Здатність Бога, Реальність Бога й Нескінченність Бога стають її власністю. Співчуття — це магніт Бога, а зречення — магніт шукача. Коли Бог застосовує Своє Співчуття, це — наче магніт угорі, що тягне нас до Найвищого. А коли ми застосовуємо своє зречення, його магніт тут же притягує Бога вниз, у саме дихання нашого життя. Отже, коли наш магніт та магніт Бога діють одночасно, тоді в нашому житті устремління і присвяти настає Божа Пора.

Якщо ти маєш щиру відвагу,
Щоб заявити,
Що ти цілком розгубився,
То Бог має необмежене Співчуття,
Щоб показати тобі шлях
До Мети-Задоволеності.

Запитання: Чи є Боже Співчуття тим самим, що і Божа Любов?

Шрі Чинмой: Божа Любов існує для кожного, як сонце. Щоб отримати божественну Любов, людині досить просто відчинити вікно її серця. Коли Божа Любов набуває сокровенної форми, вона називається Співчуттям. Це Співчуття — наймогутніший, найважливіший атрибут Всевишнього.

Боже Співчуття — для небагатьох вибраних. Боже Співчуття — немов магніт, що притягує шукача до його мети. Це потужна сила, що постійно веде, підштовхує й притягує шукача, не даючи йому посковзнутися на шляху самоусвідомлення. Божа Любов утішає шукача й допомагає йому, проте, якщо шукач засне, то Божественна Любов не змушуватиме його прокинутися і прямувати далі.

Боже Співчуття різниться від людського співчуття. Як люди ми можемо бути чуйними до інших, відчувати жаль за інших, але наше співчуття не має сили змінити іншу людину, змусити її тікати від невігластва і мчати до Світла. А Боже Співчуття — це сила, що змінює й трансформує шукача та стримує його від грубих помилок у духовному житті.

Любов може перебувати поруч навіть із невіглаством, а Співчуття — ні. Співчуття мусить досягти успіху. Інакше його можуть відкликати. Співчуття лишається на кілька секунд, хвилин чи років, але йому доводиться звітувати перед вищою Владою й доповідати, чи досягло воно успіху. Може настати час, коли вища Влада скаже: “Це безплідна пустеля. Повертайся”. Тоді Співчуття мусить повертатися до вищої Влади, до Всевишнього.

Ще до того, як я дізнався,
Хто такий Бог,
Бог уже розмальовував моє життя
Барвами Його Співчуття.

Всевишній — всезнаючий, всемогутній, всюдисущий. Йому притаманні всілякі Сили, а Його найбільша, найстійкіша Сила — це Милість. Коли Всевишній використовує заради людини Свою Милість, Він віддає шукачеві саме Дихання Свого Життя, бо абсолютно неможливо відокремити Всевишнього від Його Милості. Якщо, думаючи про Всевишнього, ми щоразу відчуваємо, що саме завдяки Його Милості ми наближаємося до Нього, то ми преуспішно досягнемо Його.

Божественна Милість постійно спускається. Ті, що мають щире устремління, усвідомлюють цю божественну Милість. А ті, що не плекають устремління, весь час тримають двері свого серця зачиненими. Якщо ми відчуватимемо, що Всевишній — це Милість, то побачимо, що Його безмежні Спокій, Світло і Блаженство вже увійшли в нас — їх невпинний потік всередині нас та крізь нас став невід'ємною частиною нашого внутрішнього й зовнішнього життя. Потрібно просто дозволити потокові Милості нести нас до Джерела, до Всевишнього.

Божа Милість — наче сонячне проміння. Сонце сходить щоранку, а що робимо ми? Ми встаємо надто пізно. Замість того, щоб прокинутися о 5.30 чи о 6.00, ми прокидаємося о 8.00 чи о 9.00. Тоді ми не отримуємо благословення вранішнього сонця. А коли ми, нарешті, встаємо, то далі тримаємо свої вікна і двері повністю зачиненими, не дозволяючи сонячному світлу проникати в нашу кімнату.

Так само й Божа Милість сходить завжди, проте ми дуже часто не даємо їй увійти в нашу систему. Ми зводимо мур між Божою Милістю і нашим невіглаством. Тільки тоді, коли двері нашого серця буде відчинено настіж, Боже Світло зможе ввійти у наше існування. Боже Світло — це Божа Милість. Між Милістю Бога та Його Світлом-Співчуттям різниці немає.

Щодня потрібно спорожняти внутрішню чашу й наповнювати її Спокоєм, Світлом і Блаженством Бога. Слід відчувати, що Боже Світло присутнє постійно, воно залюбки просвітлить нас. Тільки так ми зможемо скористатися Божою Милістю. Якщо ми проґавили Божу Милість, то не впадаймо в розпач. Сьогодні ми не дозволили, щоб сонячне світло проникло в нашу кімнату, але завтра знову буде сонце. Не біда, що сьогодні, через невігластво, ми не впустили Божу Милість. Завтра ми, безперечно, будемо готові, щоб Світло Бога увійшло в нас.

Запитання: Як поводиться Співчуття Бога, коли ми чинимо опір Його Милості?

Шрі Чинмой: Співчуття і Милість — те саме, але Співчуття — набагато інтенсивніше. Та сама Милість при великій інтенсивності називається Співчуттям. Вода є скрізь, але, коли дощ ллє як з відра, можна сказати, що сходить Співчуття. Це — немов Небесна злива неймовірної сили. Милість — це теж вода, але вода є скрізь — тут, там — усюди. Ось така відмінність між Співчуттям та Милістю.

Коли людина чинить опір Божому Співчуттю, тоді Бог, вдаючися до Сили Терпіння, чекає протягом невизначеного часу або проявляє ще більше Співчуття. Бог має справу з нескінченним Співчуттям. Він ніколи не приймає поразок. Коли ми чинимо опір Його Співчуттю, Він може проявити ще більше Співчуття, щоб підкорити нас, або може дозволити нам перебувати у невігластві ще десять, двадцять, п'ятдесят, шістдесят чи сто років. Бог має справу з вічним Часом.

Залежить від Бога, чи Він буде змушувати нас прийняти Його Світло по-іншому. Але Боже примушення — не те саме, що людське примушення. Боже примушення означає, що Бог проявить ще більшу Силу Співчуття, яку Він має та якою Він є. Оскільки Бог безмежно Співчутливий, Він проявлятиме ще більше Співчуття, щоб перемогти наше невігластво. Проте, спіткавши величезний опір, Бог може передумати і сказати: “Ні. Він хоче спати. Нехай поспить ще сотню літ. Діло не спішне”.

Хоч би як ми опиралися, Бог ніколи не забере свого Співчуття назавжди. Чинячи опір Божій Силі Співчуття, ми лише затримуємо свій поступ вперед, вгору і всередину, бо Сила Співчуття Бога — це магнетична Сила, що притягує нас до самого Його Серця, яке є чистим Світлом і Захватом.

Ніколи, ніколи не зрівнятися
Краплі страждань мого серця
З Потоком Співчуття,
Що ллється Згори
Не лише для того, щоб утішити мене,
А й для того, щоб просвітити
Й задовольнити мене.

Запитання: Чи може Божа Милість змінити долю?

Шрі Чинмой: Змінити долю можна і треба. Для цього потрібні Божа Милість та особисте зусилля. Декотрі шукачі вважають: “Якщо я дбаю про Божу Милість, то навіщо потрібні особисті зусилля?” Але вони не мають рації. Особисті зусилля ніколи не завадять зійти Божій Милості. Особисті зусилля пришвидшують Її прихід.

Бог може дати нам усе, що забажає, навіть без найменшого зусилля з нашого боку. Він каже: “Саме для вашого задоволення Я прошу вас проявити це невелике особисте старання”. Коли ми докладаємо зусилля, наше життя наповнюється божественною гордістю: “Поглянь, що я зробив для Бога!” Наша свідома єдність із безмежним, вічним, безсмертним Богом спонукає нас здійснити щось заради Найдорожчого, а не заради свого его.

Якщо наші зусилля будуть щирі, то це, безперечно, зворушить Бога. Чому? Бо Він зможе сказати світові: “Моє дитя, Мій добірний інструмент здійснив це для Мене”. Завдяки особистому зусиллю ми робимо гідним своє існування на Землі й разом з тим даємо Богові нагоду пишатися нами.

Врешті-решт, особисте зусилля має перерости в динамічне самозречення. Коли ми віддаємо Богові плоди нашого устремління і внутрішнього спонукання, це називається істинним зреченням. Якщо ми не підносимо плоди Богові, а просто лежимо, мов неживі, біля Його Стіп, аби замість нас Він трудився всередині нас і крізь нас, то це неправильно. Бог не хоче недіяльних тіл, мертвих душ. Йому потрібні активні, жваві; Йому потрібні ті, що плекають устремління, ті, що бажають стати енергійними, аби здійснити щось для Бога, а також ті, що хочуть усвідомити Бога і проявити всі Його божественні властивості тут, на Землі.

Зречення — наше найвище досягнення. Немає відмінності між Божою Милістю й нашим безумовним зреченням. Милість Бога і наше безумовне зречення — наче два боки однієї монети. Якби Бог не наділив нас такою Милістю, ми б не змогли зректися безумовно. Отримати Божу Милість — це справжнє досягнення. Здійснити безумовне зречення — це справжнє досягнення теж.

Запитання: Як дізнатися, яким чином мені вдалося здійснити дещо: завдяки особистому зусиллю, чи завдяки Божій Милості?

Шрі Чинмой: Потрібно знати, що Милість — це те, чого ми ніколи не зможемо збагнути, якщо чи допоки не усвідомимо Бога. Особисте зусилля — це теж Милість Бога. Є чимало історій про те, як шукачі гадали, що все діється завдяки їхньому особистому зусиллю, а потім усвідомили, що це була суцільна Божа Милість. Доки ми не усвідомлюємо постійної Божої Милості, доти нам доводиться застосовувати особисті зусилля.

Бог благає нас, людей, покинути море невігластва. За все відповідає Божа Милість, однак, доки ми не відчуємо цього, доти нам краще свідомо докладати особисті зусилля. Без особистого свідомого старання нам ніколи не пізнати, що таке Милість Бога. Усвідомивши найвищу Істину, ми побачимо, що особисте зусилля є нічим іншим, як прихованою Божою Милістю.

Без Сили Милості
Нічого не досягти.
Коли є Сила Милості,
Все досягається легко.

Існує визначений час, коли Бог запалює вогник нашої свідомості, незалежно від того, чи ми віримо в Нього, чи ні. Бог чекає вибраного часу; відтак, коли час настає, Він приходить і дає нам те, що бажає дати. Але це не означає, що ми не будемо плекати устремління, не будемо докладати особистих зусиль, а спатимемо. Ні! Немов сумлінний хлібороб, ми регулярно оброблятимемо ґрунт зі щирою відданістю; відтак, зробивши свою справу, ми залишимо за Богом рішення, чи давати нам щедрий урожай усвідомлення.

Трохи одухотвореного зусилля —
Бог спускається.
Мить самовідданого поклику —
Поглянь, Бог радий бачити тебе.