Індуїзм: його духовне значення

Ідеал індуїзму полягає в тому, щоби бачити все всередині Я, а Я — всередині всього. Індус вірить, що кожна людина — це свідомий прояв Бога. Його найбільша таємниця — дух некорисливого служіння. Індус безпомилково відчуває, що Бог проявляє й удосконалює Себе Самого в кожній людській істоті. Кожна душа представляє різновид божественності, що відображає Всевишнього. Кожна людина має виконати на землі свою місію, і вона виконує її у вибраний Богом час.

Дихання індуїзму — духовність. Що б не робив індус, усі його дії спрямовані до духовності. Так, він, як і решта людей, хоче здійснити все, на що здатен, тут, на землі. Але важливо те, що він нічого не робить і не спроможний щось робити за рахунок свого духовного життя. Для індуса духовне життя — це єдине життя, що може, кінець кінцем, увінчати його гірляндою перемоги досконалої Досконалості.

В духовному житті люди дуже часто вживають слово гріх. Тут я маю сказати, що індусові нема діла до гріха. Він розглядає лише дві речі: невігластво і Світло. За допомогою світла душі він хоче перепливти море невігластва й своє нижче я перетворити на вище Я.

Tena tyaktena bhunjita / Урадуйся зрікшись /. Це життєдайне послання індуських провидців. Колія бажань — ось те, чого треба зректися, — не більше й не менше. Зрікшись від усіх земних пут-бажань, ми зможемо відчути смак істинного божественного звершення.

Я вже казав, що дихання індуїзму — це духовність. У духовному житті важливу роль відіграє контроль над почуттями. В такому разі постараймося ліпше збагнути функцію почуттів. Відданий індус відчуває, що його почуття не потрібно придушувати. Почуття — це його іструменти. Їхня допомога незамінна. Почуття мають діяти повною мірою заради божественної мети — всездійсненної, всеохопної цілісності. Лише тоді зможе зійти зоря істинної божественності в людському житті. Самопотурання завершується гірким розчаруванням. Бідолашне людство! Воно так непомірно користується тілесними задоволеннями, розтринькуючи їх. Либонь ні в чому в житті людина не втрачає міри до такої межі, як у самопотуранні. На жаль і на чималий подив людини, перш, ніж вичерпаються її тілесні задоволення, вичерпається до краплі саме її життя, перетворившись на пустелю. Давно пора тваринному в людині поступитися місцем божественному. Тваринне не бореться. Воно вбиває.

Духовність — це всеохопна любов. Ця любов підкоряє людину й підводить до усвідомлення її істинної внутрішньої божественності, щоб людина змогла відбутися й стати бездоганним каналом Божого проявлення. Цю любов, цей любовний зв'язок людина може створити всередині себе, щоб пов'язати, поєднати себе з іншими людьми: співвітчизниками чи іноземцями. Так відчуває відданий індус.

Нема руху — нема прогресу. Рух потребує наставництва. Наставництво — це знання. Однак людині треба знати, що ментальне знання може допомогти лише деякою мірою. Воно не приведе нас до Мети. Саме пізнання душі дарує людині усвідомлення Бога.

Роберт Бравнінґ сказав:

“Такими вільними ми здаємося,
Та як міцно закуті наші кайдани”.

Людина прив'язана до обмеженого, але не обмежене зв'язує її. Людина з власної волі зреклася перед часом і простором. Ні час, ні простір не змушував її зректися. Людина намагається заволодіти красою обмеженого. Вона гадає, що зробить це, прив'язавшись до обмеженого. На жаль, замість того, щоб стати володарем, вона стає володінням. Час і простір зваблюють людину. Вона думає, що зможе одержати їх завдяки зреченню. Час і простір залюбки приймають її зречення. Відтак людина потрапляє під їхнє нещадне панування. Панування — не єдність; завоювання — не союз.

Бачення індуїзму — це єдність за різноманітності. По-перше, індуїзм із любов'ю обіймає все, що має інакше походження; по-друге, він старається засвоїти чуже; по-третє, він намагається поширитися, аби служити людству і природі. Воістину, це притаманно сповненому сенсу динамічному устремлінню його життя.