Індуїзм: його духовне значення

Ідеал індуїзму полягає у тому, щоб бачити все всередині "Я", а "Я" — всередині всього. Індус вірить, що кожна людина — це свідоме проявлення Бога. Його найбільша таємниця — дух некорисливого служіння. Індус безпомилково відчуває, що Бог проявляє Себе й удосконалює Себе через кожну людську істоту. Кожна душа представляє вид божественності, що відображає Всевишнього. Кожна людина має виконати на землі свою місію, і вона виконує її у вибраний Богом час. Дихання індуїзму — духовність. Що б не робив індус, усе спрямоване до духовності. Вірно, як і всі інші люди, він хоче здійснити усе, що може, тут, на землі. Та важливо те, що він нічого не робить й не може робити за рахунок свого духовного життя. Для нього духовне життя — це єдине життя, здатне, кінець кінцем, увінчати його гірляндою перемоги досконалої Досконалості. У духовному житті люди дуже часто вживають слово "гріх". Тут я повинен сказати, що індус не має нічого спільного з гріхом. Він розглядає лише дві речі: Невігластво і Світло. За допомогою світла душі він хоче перепливти море невігластва й перетворити своє нижче "я" на вище "Я". "Tena tyaktena bhunjita" — "Урадуйся відрікшись". Це життєдайне послання індуських провидців. Те, від чого слід відректися, це колія бажань — не більше й не менше. Відрікшись від усіх земних пут-бажань, ми зможемо відчути смак істинного божественного здійснення. Я вже сказав, що дихання індуїзму — це духовність. У духовному житті важливу роль відіграє контроль над почуттями. У такому випадку постараймося чіткіше зрозуміти функцію почуттів. Відданий індус відчуває, що його почуття не повинні придушуватись. Почуття — це його іструменти. Їх допомога незамінна. Почуття повинні діяти на повну силу заради божественної мети — всездійсненної, всеосяжної цілісності. Лише тоді зможе зійти зоря істинної божественності у людському житті. Самопотурання завершується гірким розчаруванням. Бідолашне людство! Воно так непомірно користується тілесними задоволеннями й розтринькує їх. Напевно ні в чому в житті людина так не втрачає міру, як у самопотуранні. На жаль та на превеликий її подив, швидше, ніж вичерпаються тілесні задоволення, вичерпається до краплі саме її життя, перетворившись на пустелю. Давно пора тваринному в людині уступити місце божественному. Тваринне не завойовує. Воно вбиває. Духовність — це всеосяжна любов. Ця любов підкоряє людину й дає ій усвідомити свою істинну внутрішню божественність, щоб людина змогла відбутися й стати бездоганним каналом проявлення Бога. Цю любов чи цей любовний зв’язок людина може створити всередині себе, щоб пов’язати чи поєднати себе з іншими людьми, співвітчизниками, іноземцями. Ось що відчуває відданий індус. Немає руху — немає прогресу. Рух потребує наставництва. Наставництво — це знання. Проте людині слід знати, що ментальне знання може допомогти лише певною мірою. За його допомогою не наблизитися до Мети. Саме знання душі дарує людині усвідомлення Бога. Роберт Браунінґ сказав:

"Такими вільними ми здаємося, Та як міцно закуті наші кайдани".

Людина прив’язана до обмеженого, але обмежене не може зв’язати її. Людина відреклася перед часом і простором. Але ні час, ні простір не змушував її відректися. Людина намагається заволодіти красою обмеженого. Вона гадає, що зробить це, якщо прив’яже себе до обмеженого. На жаль, замість того, щоб стати володарем, вона сама стає володінням. Час і простір зваблюють її. Людина вважає, що зможе заволодіти ними через відречення. Вони із задоволенням приймають її відречення. А вона потрапляє у їх немилосердне володіння. Володіння — це не єдність; завоювання — не союз. Бачення індуїзму — це єдність у різноманітності. По-перше, індуїзм з любов’ю обіймає усі елементи іншого походження; по-друге, він намагається засвоїти їх; по-третє, він намагається розширитися до цілого, щоб служити людству й природі. Воістину, це ознака значущого й динамічного устремління його життя.